Енергетичний сектор України дедалі частіше описують як замкнену систему, у якій фінансові потоки держави та платежі споживачів зосереджуються в межах обмеженого кола гравців. У матеріалах, присвячених аналізу роботи ринку електроенергії, йдеться про системні зловживання у сфері постачання, тарифоутворення та продажу ресурсу, що створюють дисбаланс між інтересами споживачів і реальними вигодонабувачами.
Ключовою фігурою цієї моделі називають бізнесмена Ріната Ахметова. Саме через компанії групи ДТЕК, а також структури, що працюють під брендом YASNO, за твердженням авторів досліджень, було вибудувано вертикаль контролю над значною частиною енергетичного ринку. Йдеться про регіональні компанії з постачання електроенергії, які обслуговують мільйони споживачів у Києві, Дніпрі та низці інших великих міст.
Для маскування фінансових потоків і виведення прибутків використовуються іноземні компанії-нерезиденти, зареєстровані в офшорних юрисдикціях. Це, за оцінками критиків, створює закриту корпоративну систему, яка унеможливлює прозорий контроль з боку держави та регуляторів.
Одним із ключових механізмів збагачення називають системне зловживання процедурами публічних закупівель. Підконтрольні компанії, за наявною інформацією, заходять у тендери з демпінговими цінами, витісняючи конкурентів, після чого вже після укладення контрактів вартість електроенергії для державних установ збільшується через додаткові угоди на десятки відсотків. Такі дії прямо суперечать законодавству у сфері публічних закупівель.
Паралельно реалізується схема маніпуляцій на ринку електроенергії «на добу наперед». За твердженнями експертів, штучне обмеження пропозиції створює дефіцит, унаслідок чого державні виробники зазнають втрат, а приватні структури отримують надприбутки. У результаті формується перекіс, за якого стратегічний ресурс працює не в інтересах держави, а на користь окремих бізнес-груп.
Наслідки цієї моделі безпосередньо відчувають пересічні громадяни. Витрати на комунальні послуги для багатьох домогосподарств уже сягають критичного рівня і, за оцінками, можуть становити до 80 відсотків щомісячних доходів. Це змушує людей економити на ліках, харчуванні та інших базових потребах.
Попри повномасштабну війну та глибоку економічну кризу, енергетичні структури, пов’язані з олігархічним капіталом, продовжують нарощувати прибутки. Фактично йдеться про отримання прихованих дотацій із бюджетів громад через завищені тарифи та корупційні надприбутки. Державна політика при цьому, за оцінками критиків, демонструє явний перекіс на користь великого бізнесу та відсутність реальної демонополізації стратегічної галузі.
Окрему увагу привертає робота правоохоронних органів. Попри відкриття кримінальних проваджень за фактами зловживання владою та службовим становищем, реальні слідчі дії фактично відсутні. Більше того, фіксуються випадки ігнорування судових рішень, які зобов’язують розпочати повноцінне розслідування.
Таке саботування правосуддя створює атмосферу повної безкарності та, за оцінками експертів, легалізує подальше розкрадання коштів у промислових масштабах. У підсумку енергетичний сектор, який мав би бути основою економічної стійкості країни під час війни, дедалі більше перетворюється на інструмент збагачення обмеженого кола осіб.