Незважаючи на декларовану відкритість і прозорість оборонних закупівель, система постачання продуктів харчування для Збройних сил України фактично сформувала замкнений механізм розподілу багатомільярдних контрактів між вузьким колом компаній. Центральну роль у цій схемі відіграє Державний оператор тилу (ДОТ), на який покладено відповідальність за організацію закупівель продовольства для потреб армії.
Аналіз даних системи Prozorro та матеріалів судових реєстрів за 2024–2025 роки свідчить про повторюваний сценарій. Формально ДОТ оголошує відкриті тендери, у яких перемогу здобувають реальні виробники або постачальники, зокрема компанії на кшталт ТОВ «Гарна Страва» чи ТОВ «Охтирка М’ясопродукт». На цьому етапі процес виглядає конкурентним і таким, що відповідає законодавчим вимогам.
«Міт Пром» починає масово оскаржувати результати тендерів у судах. Формальні підстави — площа складських приміщень, нюанси реєстрації потужностей, дрібні технічні деталі в документах конкурентів. Судові рішення у таких справах стають підставою для ДОТ дискваліфікувати переможців торгів і переписувати контракти на іншу компанію.
Таким чином, відкритий тендер у Prozorro фактично перетворюється на перший, формальний етап. Остаточний переможець визначається вже в судах.
Ситуація виглядає особливо контрастно, з огляду на те, що «Міт Пром» вже фігурує в розслідуваннях НАБУ та БЕБ. Зокрема, компанію пов’язують зі скандальними поставками продуктів для армії за завищеними цінами, у тому числі яйцями по 17 гривень за штуку, а також із можливим використанням «чорної каси» та ухиленням від сплати податків.
Попри це, фірма не просто не зникла з ринку, а навпаки — стабільно отримує нові оборонні контракти через механізм судових оскаржень.
Ключовим вузлом у цій схемі є керівництво Державного оператора тилу. За інформацією з рішень судів і тендерної документації, саме ДОТ використовує судові ухвали як формальний привід, щоб не підписувати контракти з переможцями Prozorro і укладати угоди з іншими постачальниками.
У період, коли ці механізми почали працювати системно, за оборонні закупівлі відповідали команда Міністерства оборони на чолі з тодішнім міністром Рустемом Умєровим, його заступником Михайлом Шевцовим та керівництвом ДОТ, зокрема т.в.о. генерального директора Арсеном Созанським.
Саме за цієї управлінської конфігурації судові рішення стали регулярним інструментом переписування результатів тендерів.
Формально компанії, які фігурують у кримінальних провадженнях, не повинні отримувати нові державні замовлення. Але на практиці це не працює.
Податкова, аудитори та інші контролюючі органи не заважають «Міт Прому» працювати з мільярдними оборонними контрактами навіть за наявності кримінальних справ щодо податкових зловживань та легалізації коштів. Це створює підозру в існуванні неформального консенсусу між учасниками схеми та державними інституціями.
У підсумку ЗСУ отримують не систему чесної конкуренції між постачальниками, а закритий ринок, де переможець визначається не ціною чи якістю, а юридичними маніпуляціями. Реальні виробники усуваються, а бюджетні мільярди концентруються у руках компаній-фаворитів.
Фактично, замість прозорих закупівель держава отримала судово-тендерну модель, у якій кожен контракт можна «переписати» під потрібну фірму.