Daypolitico

Категорія: Ексклюзив

  • Екоцид без вироку, як Україна розслідує злочини Росії проти довкілля

    Екоцид без вироку, як Україна розслідує злочини Росії проти довкілля

    Екоцид. Частина 1

    Шкоду, яку війна завдала українській природі, держава оцінює майже в 6,4 трлн гривень. Слідчі мають сейсмограми, супутникові знімки й перехоплені розмови. Справу двох російських генералів за знищене водосховище вже передали до суду, п’ятьох командирів судять за обстріли ядерної установки. Але жоден вирок, про який звітує прокуратура, не ухвалено за статтею «Екоцид». Розповідаємо, як природу змушують свідчити, хто веде ці справи і чому навіть Каховка не стала екоцидом у кримінальному сенсі.

    Норвезький інститут NORSAR зазвичай слухає Землю, щоб не пропустити ядерне випробування. Він є національним центром даних Норвегії для Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань.

    6 червня 2023 року його аналітики побачили у записах сейсмічних станцій Румунії та України два сигнали — о 02:35 і о 02:54 за київським часом. Датчики стояли за 500–600 кілометрів від Нової Каховки. Висновок норвежців був коротким: сигнали відповідають вибуху, а не тому, чого слід очікувати від обвалу греблі.

    Уранці від греблі Каховської ГЕС нічого не лишилося. Україна втратила близько 18 км³ води. Під воду пішли понад 600 км² землі, а 143 населені пункти лишилися без нормального водопостачання. Щонайменше 35 людей загинули, нагадувала заступниця голови Касаційного кримінального суду Наталія Антонюк.

    Каховське водосховище 7 червня 2022 року (вгорі) і 18 червня 2023 року (внизу): за 12 днів після підриву греблі з нього зникло близько 75% води. Фото: NASA Earth Observatory / Lauren Dauphin, дані Landsat (USGS)

    Минуло трохи більше трьох років. На дні колишнього «моря» виріс ліс. Уже до листопада 2023-го вербами й тополями, за спостереженнями науковців Української природоохоронної групи, заросло близько 40% дна. Одна з верб менш ніж за рік виросла до 4,7 метра. Ботанікиня Анна Куземко припустила, що там «можливо, вже мільярд дерев».

    Справа про Каховку за цей час до суду так і не дійшла.

    Природа відновлюється швидше, ніж правосуддя. І, як з’ясується наприкінці цієї історії, ліс на дні водосховища — не лише доказ злочину, а й предмет суперечки, якої ніхто не чекав.

    Скільки коштує знищена природа

    Держекоінспекція з перших днів вторгнення рахує, скільки коштує природа, знищена війною. Станом на 16 березня 2026 року інспектори зафіксували 10 885 випадків шкоди довкіллю на суму майже 6,4 трлн гривень.

    Найдорожча стаття — не міста й не заводи. 3,8 трлн, більше половини всієї суми, — це шкода природно-заповідному фонду. Ще 1,34 трлн — знищені ґрунти, 1,15 трлн — отруєне продуктами горіння повітря, 120 млрд — вода.

    За цими цифрами стоять конкретні місця, і почати варто з лісу. Війна зачепила близько 3 млн гектарів, майже третину лісового фонду країни, розповів «Інтерфакс-Україна» голова Держлісагентства Віктор Смаль. Близько мільйона гектарів — в окупації. Ще пів мільйона на підконтрольній території заміновані, і лісники туди просто не заходять.

    Заповідникам довелося ще гірше. Міндовкілля налічувало 812 уражених війною природоохоронних об’єктів площею 0,9 млн гектарів, і 514 із них — в окупації. Під загрозою опинилися 17 водно-болотних угідь міжнародного значення. У Джарилгацькому нацпарку знищено всю заповідну зону — 1588 гектарів найціннішого степу.

    Під цими лісами й степами — земля, яку війна отруює роками. Науковці Київського університету імені Шевченка дослідили ґрунти в чотирьох селах на схід від Миколаєва, де йшли бої. Рівні міді й кадмію вони назвали надзвичайно високими, а в пробах із металевими уламками ризик через кадмій виявився критичним. У багатьох місцях, радять автори, верхній шар ґрунту доведеться просто знімати. І це лише там, куди можна зайти: близько чверті території України потенційно забруднено вибухонебезпечними предметами, нагадав у травні 2026 року Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко.

    Найнесподіваніша історія сталася з річками. Улітку 2024 року Сеймом, а потім Десною попливла мертва риба. Причиною, за даними Міндовкілля, стали стоки російського цукрового заводу, а збитки довкіллю перевищили 405 млн гривень. Ні ракет, ні саперів — лише завод по той бік кордону. Ця історія добре показує, що не кожна отруєна річка автоматично стає воєнним злочином.

    Затоплене село на Херсонщині після підриву Каховської ГЕС, червень 2023 року. Фото: Let’s Do It Ukraine / Фотобанк Медіацентру Україна

    Хто перетворює цю мапу ран на кримінальні справи?

    • Люди на місцях повідомляють про загрози через застосунки «ЕкоЗагроза», «Екоінспектор 2» і чат-бот SaveEcoBot. Омбудсман наголошує, що ці матеріали стають доказами і для кримінальних справ, і для репарацій.
    • Держекоінспекція фіксує випадки шкоди і рахує її в гривнях.
    • СБУ розслідує найгучніші справи. Саме вона відкрила провадження про підрив Каховської ГЕС.
    • Спеціалізована екологічна прокуратура Офісу генпрокурора керуєрозслідуваннями воєнних злочинів проти довкілля.
    • Суди ухвалюють вироки. Обвинувачених у справі ХФТІ, наприклад, судять заочно.
    • На міжнародному рівні працюють Міжнародний кримінальний суд і Реєстр збитків Ради Європи.

    Ланцюг виглядає логічно, але на виході майже нічого немає. На круглому столі у Верховному Суді керівник Спеціалізованої екологічної прокуратури Борис Індиченконавів цифри станом на кінець квітня 2026 року.

    Прокурори ведуть 275 проваджень про воєнні злочини проти довкілля, у них майже 500 епізодів. Більше половини (56%) — удари по цивільній і критичній інфраструктурі, ще третина (32%) — знищення природних багатств. За статтею «Екоцид» відкрито лише 11 проваджень. До суду дійшли два — про обстріли ядерної установки в Харкові та про підрив греблі Оскільського водосховища. Вироки, про які звітує прокуратура, ухвалено у двох інших справах — за звичайною статтею про воєнні злочини.

    КЛЮЧОВІ ЦИФРИ (СТАНОМ НА ВЕСНУ 2026 РОКУ)

    • 6,4 трлн грн — шкода довкіллю від агресії РФ, з них 3,8 трлн — природно-заповідному фонду.
    • 10 885 зафіксованих випадків шкоди.
    • 275 проваджень про воєнні злочини проти довкілля.
    • 11 — за статтею «Екоцид», 2 з них — у суді.
    • 2 вироки, про які звітує прокуратура, — обидва за статтею про воєнні злочини.

    Стаття 441 про екоцид з’явилася в Кримінальному кодексі ще у 2001 році. Перша справа за нею дійшла до суду лише у 2023 році і стосувалася зовсім не війни: двох службовців картонно-паперового підприємства на Хмельниччині обвинуватили в тому, що скиди фабрики вбили все живе на чотирьох кілометрах притоки Случі.

    Тож коли почалася велика війна, прокурори мали статтю, за якою, за словами юристки «Екологія-Право-Людина» Соломії Баран, до вторгнення у відкритому доступі не було жодного вироку. Що з цього вийшло, найкраще видно на історії одного водосховища на Харківщині.

    Справа Оскільського водосховища

    Оскільське водосховище мало площу 122,6 км². Перший удар воно отримало вже навесні 2022 року.

    2 квітня 2022 року було зруйновано затвор греблі. За кілька тижнів із водосховищавийшло близько 355 млн кубометрів води, оголилося 9 тисяч гектарів замуленого дна. Більшість молодої риби течія знесла вниз, порахували екологи Української природоохоронної групи.

    Другий удар прийшов у вересні, під час відступу російських військ за Оскіл. 12 вересня 2022 року вибух остаточно прорвав греблю. За даними слідства, які оприлюднила правнича фірма Global Rights Compliance, її мінували й підривали війська 20-ї загальновійськової армії генерала Олега Цокова. Авіаційну підтримку забезпечувала 6-та армія ВПС і ППО генерала Олега Маковецького. Вода дійшла аж до національного парку «Святі Гори» на Донеччині, де ростуть рідкісні крейдові сосни.

    Восени Міндовкілля повідомило про масову загибель риби в Осколі й оцінило збитки в понад 287 млн гривень.

    У лютому 2025 року обидва генерали отримали підозри — зокрема в екоциді. До травня 2026-го справу, за словами Індиченка, вже скерували до суду.

    КАРТКА СПРАВИ: ОСКІЛЬСЬКЕ ВОДОСХОВИЩЕ

    • Що сталося: гребля зруйнована у квітні й остаточно прорвана у вересні 2022 року, оголилося близько 9 тис. гектарів дна.
    • Кого обвинувачують: генералів Олега Цокова і Олега Маковецького.
    • За якими статтями: зокрема 441 «Екоцид».
    • Перша оцінка збитків: понад 287 млн грн (Міндовкілля, жовтень 2022).
    • Статус: скеровано до суду (станом на травень 2026 року).

    Найнесподіваніший поворот у справі про Оскіл пропонують не прокурори, а екологи. Ще у травні 2022 року, коли водосховище тільки почало зникати, автори Української природоохоронної групи виступили проти його відновлення. Вони радять повністю демонтувати греблю і повернути Осколу природне русло та заплаву. Це, за їхніми словами, був би «крок людини назустріч природі».

    Для права це пастка. Штучне водосховище — теж екосистема, і її знищення шкодить рибі, птахам і людям. Але суду доведеться відповісти на питання, яке в Кримінальному кодексі не має відповіді: що саме вважати «екологічною катастрофою». Будь-яка відповідь спиратиметься на докази, зібрані в момент удару. І саме з ними найбільше проблем.

    Як збирають докази: сейсмографи, супутники, свідки

    Звичайне розслідування починається з огляду місця події. Суддя Голосіївського районного суду Києва Ольга Вдовиченко пояснює, що в екологічних справах саме цей крок найчастіше неможливий. Якщо немає доступу до місця, події не вдається вчасно зафіксувати, а проби води й ґрунту — відібрати.

    Волонтерка Let’s Do It Ukraine відбирає пробу води на Херсонщині після підриву Каховської ГЕС, 2023 рік. Фото: Let’s Do It Ukraine / Фотобанк Медіацентру Україна

    Там, де окупації немає, слідчим заважають міни. На замінованих лісових ділянках неможливо навіть гасити пожежі, пояснює Віктор Смаль. І попереджає, що чекати доведеться довго: «Замінування — це проблема на десятиліття. Досі йдуть розмінування лісів навколо Берліна з Другої світової війни».

    Розмінування у Високопіллі на Херсонщині, вересень 2024 року. Фото: Юрій Бершадський / Фотобанк Медіацентру Україна

    Тому справи про злочини проти природи складають із того, що можна зібрати здалеку. Керівник департаменту розслідувань Truth Hounds Богдан Косохатько перелічив у Верховному Суді цей інструментарій: супутникові знімки Copernicus, Planet і Maxar, сервіси NASA, що бачать пожежі й вибухи, митні бази, метеорологічні й атмосферні дані. І сейсміку: у випадку Каховської ГЕС аналіз хвилі дав змогу зробити висновки про ймовірність підриву зсередини споруди.

    Сейсмологи взагалі виявилися несподіваними союзниками слідчих. 20 травня 2022 року NORSAR зафіксував три вибухи біля вокзалу в Малині майже за чотири години до того, як мер міста публічно підтвердив ракетний удар.

    До цього додаються свідчення людей — цивільних, потерпілих, військових. І наукові дослідження, як те, що знайшло кадмій у ґрунтах Миколаївщини.

    Над каховською справою працюють і міжнародні юристи. Global Rights Complianceпередала шість аналітичних звітів про атаку на греблю до Міжнародного кримінального суду та Комісії ООН з розслідування.

    «Що якіснішою буде доказова база, то ймовірніше, що країна-агресор отримає справедливе покарання».

    — Станіслав Кравченко, Голова Верховного Суду (джерело)

    Але навіть ідеальні знімки не відповідають на головне питання — скільки коштує знищене. Суддя Касаційного господарського суду Ганна Вронська визнає, що єдиної комплексної методики оцінки шкоди в Україні немає. Є окремі — для води, ґрунтів, повітря. А війна б’є по всьому одночасно, і поєднання цих уражень, каже суддя, створює якісно новий рівень загрози, якого жодна окрема формула не бачить.

    Як ці докази працюють разом, найкраще видно на справі, яку прокурори назвали першою у світі.

    Справа ХФТІ: екоцид без викиду радіації

    У Харківському фізико-технічному інституті стоїть ядерна підкритична установка «Джерело нейтронів», поруч — сховище ядерних матеріалів. Від березня до середини вересня 2022 року інститут, за даними слідства, які оприлюднив профільний комітет Верховної Ради, зазнав 74 ударів.

    Міжнародне агентство з атомної енергії повідомляло про стан установки. За його даними, у березні вона втратила зовнішнє живлення. 25 червня нові обстріли пошкодили систему охолодження й будівлю дизель-генератора.

    У лютому 2024 року п’ятеро російських командирів отримали підозру — серед статей була й 441, «Екоцид». Це командувач Західного військового округу Олександр Журавльов, командувач 6-ї загальновійськової армії Владислав Єршов, командири бригад Павло Пілюков і Євген Геращенко. А ще — командувач 6-ї армії ВПС і ППО Олег Маковецький. Той самий генерал, якого обвинувачують і в знищенні Оскільського водосховища.

    Затоплена садиба на Херсонщині після підриву Каховської ГЕС, червень 2023 року. Фото: Let’s Do It Ukraine / Фотобанк Медіацентру Україна

    МАГАТЕ від початку заспокоювало: ядерний матеріал в установці «завжди підкритичний», а радіоактивний запас настільки малий, що пошкодження не мали б радіологічних наслідків. Українська експертиза дійшла іншого висновку. Руйнування установки могло спричинити викид радіоактивних часток, а в найгіршому сценарії забруднення поширилося б в радіусі 10 кілометрів. За експертними висновками, на які посилаються «Факти», під загрозою опинилися б понад 600 тисяч людей.

    Для екоциду ця суперечка принципова, бо радіації в Харкові так і не викинуло. Але стаття 441 карає не лише за катастрофу, що вже сталася. Як пояснив Станіслав Кравченко, достатньо створити реальну загрозу її виникнення.

    Генерал, який наказує бити по ядерному об’єкту, може бути винним в екоциді, навіть якщо реактор вистояв. Але доводити реальність загрози доведеться всупереч оцінці МАГАТЕ.

    У жовтні 2024 року справу скерували до суду. Станом на вересень 2025-го відбулося лише підготовче засідання, розповів «Фактам» заступник керівника Харківської обласної прокуратури Олександр Сузий. Прокуратура вимагає від обвинувачених відшкодувати 14,9 млрд гривень шкоди довкіллю.

    КАРТКА СПРАВИ: ХАРКІВСЬКИЙ ФІЗИКО-ТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ

    • Що сталося: 74 удари по інституту з ядерною установкою, березень — вересень 2022 року.
    • Кого обвинувачують: трьох генералів і двох полковників, серед них Олександра Журавльова, Владислава Єршова й Олега Маковецького, заочно.
    • За якими статтями: зокрема 438 і 441 «Екоцид».
    • Цивільний позов: 14,9 млрд грн шкоди довкіллю.
    • Статус: у суді з жовтня 2024 року, станом на вересень 2025-го відбулося лише підготовче засідання.

    Україна першою у світі розслідує такі злочини під час активних бойових дій, наголошуєІндиченко. Харків і Оскіл — дві справи, які прокурорам вдалося довести до суду за статтею «Екоцид». Найбільша екологічна катастрофа війни в цьому списку відсутня.

    Каховська ГЕС: чому підрив складно кваліфікувати як екоцид

    Хоча починалося все саме з екоциду. Уже 6 червня 2023 року СБУ відкрилапровадження за двома статтями — 438 «Порушення законів та звичаїв війни» і 441 «Екоцид». Наступного дня тодішній міністр довкілля Руслан Стрілець назвав підрив «найбільшим актом екоциду» з початку вторгнення. Він повідомив, що в Дніпро потрапило щонайменше 150 тонн мастила, а під загрозою опинилися 333 види тварин і рослин.

    Ще через три дні СБУ оприлюднила перехоплену розмову російського військового:

    «Там не они долбанули. Там наша диверсионная группа. Они хотели типа этой дамбой пугать. Пошло не по плану, а больше, чем они планировали».

    Для пересічного читача це зізнання. Для юриста, який хоче довести екоцид, — проблема.

    Людина на записі каже, що дамбою хотіли налякати, а не знищити природу.

    Суддя Касаційного кримінального суду Світлана Яковлєва пояснює, чому це важливо. За судовою практикою, екоцид можливий лише з прямим умислом: людина має не просто передбачати руйнування природи, а бажати екологічної катастрофи. Якщо екологічні наслідки — побічні від військової мети, стаття 441 не застосовується.

    Начальник відділу Спеціалізованої екологічної прокуратури Віктор Чечерський визнає, що з Каховкою саме так. Умисел у підриві є, але спрямований він насамперед на політичний шантаж. Довести «чисто екологічний» умисел значно важче. Чечерський додає статистику, яку рідко згадують. В Єдиному реєстрі досудових розслідувань зафіксовано близько 50 фактів можливого екоциду, за ними відкрили 40 проваджень, і більшість уже закрито.

    Водночас підрив греблі — беззаперечно воєнний злочин, незалежно від того, чого хотіла російська армія. Наталія Антонюк нагадує, що дамби, греблі й АЕС не повинні бути об’єктом нападу за Додатковим протоколом до Женевських конвенцій. Доцент КНУ Захар Тропін оцінює прямі збитки від підриву приблизно у 2 млрд доларів, а непрямі — у 14 млрд.

    Двір на Херсонщині після того, як спала вода, червень 2023 року. Фото: Let’s Do It Ukraine / Фотобанк Медіацентру Україна

    Покарання за знищену природу в Україні таки є — але саме за статтею про воєнні злочини. І найкраще це видно на історії Північно-Кримського каналу, у якій є гірка іронія.

    24 лютого 2022 року російські військові захопили Каховську ГЕС, встановила СБУ. Потім вони підірвали споруди Північно-Кримського каналу, щоб подати дніпровську воду до окупованого Криму. Командували операцією, за версією слідства, генерал-майор Чорноморського флоту Міхаїл Ясніков і полковник інженерної бригади Дмітрій Марков. Вирок у цій справі вже ухвалено.

    А через рік росіяни підірвали греблю, яка давала каналу воду. Уже 7 червня 2023 року Стрілець попередив, що дніпровська вода через критичний рівень водосховища до Криму не потрапить. Супутники NASA показали, як пересихає вхід до каналу.

    Канал підірвали, щоб отримати воду. Через рік підірвали греблю, з якої ця вода йшла.

    Нова Каховка і вхід до Північно-Кримського каналу 18 червня 2023 року, після того як рівень води у водосховищі впав. Фото: NASA Earth Observatory / Lauren Dauphin, дані Landsat (USGS)

    Другий вирок стосується заповідника «Асканія-Нова», розграбованого в окупації. Восени 2022 року, коли заповідник був окупований уже вісім місяців, Міндовкілляписало, що більшість працівників лишилися. Вони доглядали близько 1500 копитних тварин, які жили напіввільно. Пояснення було просте: «Якщо працівники Асканії евакуюються, тварини просто загинуть».

    КАХОВКА: ХРОНОЛОГІЯ

    • 6 червня 2023, 02:35 і 02:54 — сейсмографи NORSAR фіксують два вибухи.
    • 6 червня — СБУ відкриває провадження за статтями 438 і 441.
    • 7 червня — Міндовкілля: у Дніпрі щонайменше 150 тонн мастила.
    • 9 червня — СБУ оприлюднює перехоплену розмову.
    • 18 червня — супутник Landsat: з водосховища зникло близько 75% води.
    • 18 липня — уряд погоджує проєкт відновлення водосховища й ГЕС.
    • листопад 2023 — верби й тополі вкривають близько 40% дна.
    • 12 березня 2024 — Кабмін забороняє роздавати землі на дні водосховища.
    • травень 2026 — прокурори визнають, що довести «чисто екологічний» умисел у цій справі значно важче.

    ЧОГО МИ ДОСІ НЕ ЗНАЄМО

    • Чи повернеться у справу про Каховку кваліфікація «екоцид».
    • Як суд у справі ХФТІ витлумачить поняття «екологічна катастрофа», якого закон не розкриває. Правники пропонують дописати до статті 441 визначення або чіткі критерії масштабної шкоди.
    • Чи наздожене вирок обвинувачених, яких судять заочно.

    Якщо українська стаття про екоцид працює так важко, логічно шукати відповідь у Гаазі. Але там картина ще складніша.

    Гаага, Реєстр збитків і майбутнє Каховського водосховища

    З 1 січня 2025 року Україна — 125-та держава-учасниця Римського статуту. Проте окремого злочину «екоцид» Міжнародний кримінальний суд не знає. Статут називаєлише чотири злочини — геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини й агресію.

    Шкода довкіллю там лише частина воєнного злочину, і за дуже вузьких умов.

    Захар Тропін вважає, що формально Гаага може взятися за Каховку. Але є парадокс: Україна вже веде власні провадження, а МКС, за Римським статутом, бере справу лише тоді, коли держава не хоче або не може розслідувати її сама. Окремі справи, каже Тропін, можна передати до Гааги за домовленістю.

    У грудні 2025 року прокурор МКС представив першу в історії суду політику щодо шкоди довкіллю. Нового злочину вона не створює, а лише пояснює, як розслідувати старі. Чому світ за пів століття так і не домовився про окремий злочин екоциду — тема другої частини.

    Як довго йде міжнародне правосуддя, показує шведська справа Lundin Energy. На тому ж круглому столі про неї розповів науковець Микола Пашковський. Керівників нафтової компанії судять за пособництво воєнним злочинам у Судані. Угоду про розвідку нафти компанія уклала у 1997 році, підозру отримала у 2016-му, суд почався у 2023-му.

    Понад двадцять років між злочином і вироком

    У листопаді 2022 року Генасамблея ООН ухвалила резолюцію про відшкодування збитків від російської агресії: 94 держави за, 14 проти, 73 утрималися. 30 вересня 2026 року Реєстр збитків Ради Європи відкрив останні категорії заяв, серед них B3.1 «Екологічна шкода». Шкода природі стала окремим рядком у рахунку, який виставляють Росії.

    «Реєстр збитків для України — це юридична пам’ять цієї несправедливої війни».

    — Ален Берсе, генеральний секретар Ради Європи (джерело)

    Але пам’ять — ще не виплата. Заяви має розглядати Міжнародна компенсаційна комісія, а для її запуску потрібно 25 ратифікацій. Станом на 6 жовтня 2026 року їх булодесять плюс ЄС. Тим часом українські суди ухвалили понад 1500 рішень про стягнення шкоди з Росії, розповів суддя Великої палати Віталій Уркевич. Верховний Суд визнав, що імунітет держави-агресора можна не брати до уваги. Але виконати ці рішення поки складно.

    І є ще одне питання: що відновлювати?

    Уже 18 липня 2023 року, через шість тижнів після підриву, уряд погодивекспериментальний проєкт відновлення Каховського водосховища і ГЕС. «Ми маємо розпочати роботи з відновлення Каховського гідровузла та ГЕС невідкладно», — заявила тоді Юлія Свириденко. Другий етап стартує після того, як Україна поверне контроль над греблею. А в березні 2024 року Кабмін заборонив роздавати й перепрофільовувати землі на дні колишнього водосховища на весь воєнний стан і п’ять років після нього — окрім робіт із відновлення водосховища.

    Екологи пропонують дивитися глибше в історію. До 1950-х років на місці Каховського моря був Великий Луг — плавні, пов’язані із Запорозькою Січчю. Щоб їх затопити, у 1955–1958 роках переселили близько 90 сіл і хуторів, понад 37 тисяч людей. Під воду пішли понад 100 тисяч гектарів родючих земель. Науковці Української природоохоронної групи радять не поспішати із заповненням водосховища, бо природа на дні вже відновлюється.

    Затоплене подвір’я на Херсонщині, червень 2023 року. Фото: Let’s Do It Ukraine / Фотобанк Медіацентру Україна

    Ліс на дні Каховського водосховища — водночас доказ злочину, екосистема, що народилася на місці загиблої, і земля, яку держава зарезервувала під нове море.

    Сейсмограма з тієї ночі вже нікуди не зникне. Але чи стане вона доказом екоциду, залежить не від природи і навіть не від слідчих — а від закону, який досі не вміє назвати цей злочин. Про те, чому так сталося, — у другій частині.

     

  • Шлях глави Держвідновлення Івана Федорова від російської гадалки та лікування наркозалежності до корупційних схем

    Шлях глави Держвідновлення Івана Федорова від російської гадалки та лікування наркозалежності до корупційних схем

    На фоні останніх публікацій в ЗМІ про корупційні кейси за участі Івана Федорова, редакція нашого видання вирішила згадати усі скандали за участі чиновника та опублікувати відповідні документи.  

    Що приховує офіційна біографія Івана Федорова

    Іван Сергійович Федоров народився 29 серпня 1988 року в нині окупованому Мелітополі в сім’ї українських лікарів, а точніше чиновників, які були помічені у ряді корупційних схем у Запорізькій області.

    Варто відзначити, що вся сім’я Федорова так чи інакше була інтегрована у владні структури Мелітополя через батька – Сергія Федорова. Федоров-старший мав дружні відносини з тодішнім мером Дмитром Сичовим, за протекції якого зайняв посаду головного лікаря, а згодом став депутатом міської ради Мелітополя. Після депутатства Сергій Федоров стає власником дорогого медичного обладнання, зокрема томографів, які встановлюються на території комунальних та державних медзакладів міста.

    Штучно створена Сергієм Федоровими монополія на послуги медичної діагностики у Мелітополі робить сім’ю Федорових буквально мільйонерами. За допомогою цих грошей та зв’язків у 2010 році Сергій Федоров зміг провести у міськраду Мелітополя свого сина Івана Федорова від Партії Регіонів.

    У квітні 2011 року, 22-річний Іван Федоров разом зі своїм колишнім однокласником Олександром Щербаковим заснували ТОВ “Візард Груп”. Компанія встановила модульні котельні, які поставляли теплову енергію по суттєво завищеним тарифам в медичні та навчальні заклади міста без жодних тендерів. Після відкриття кримінального провадження №12015080140000706 у 2015 році (з матеріалами можна ознайомитись насайті ЄДРСР) Федоров-Щербаков формально відійшли від управління компанією, а справу з часом “зам’яли”.

    Варто відзначити, що Іван Федоров разом з іншим регіоналом Сергієм Мінько контролювали практично всі корупційні потоки в Мелітополі: комунальні підприємства, перевезення, тендери, вивіз відходів. Але більш за все запам’ятався Федоров “комунальним рекетом”, через підконтрольне ТОВ “Тепло-Мелітополь”, яке фактично монополізувало надання послуг з централізованого теплопостачання та встановлювало “драконівські” тарифи для населення.

    Про корупційні схеми, скупку комерційної нерухомості та відмивання коштів родиною Федорових писали місцеві ЗМІ.

    Разом з тим, в контексті нещодавнього призначення Івана Федорова, вважаємо за необхідне нагадати корупційний скандал пов’язаний зі спробою Федорова у 2023 році завищити кошторис на будівництво льодової арени в Мелітополі на 56 мільйонів гривень. Абсурдність ситуації заключалась в тому, що за будівництво льодової арени держава розрахувалась, а кошторис збільшували уже після окупації Мелітополя росіянами.

    По ініціативі Івана Федорова 56 мільйонів гривень з державного бюджету мали перейти на рахунки афілійованого з Федоровим-Мінько ТОВ “Мелсіті”. Після розголосу в ЗМІ Казначейство України заблокувало платіж, а схемою зацікавились компетентні органи.

    Фейковий полон Івана Федорова – та чому український чиновник уникає проходження поліграфа на предмет зв’язків з РФ

    Крім корупційного кейсу, журналістів нашого видання зацікавила історія з “фейковим полоном мера Федорова”. Нагадуємо, що на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, Мелітополь без опору перейшов під окупаційну владу РФ. Мера міста Івана Федорова, по версії яку він сам озвучив, взяли у полон і до обміну 6 діб тримали у місцевому СІЗО.

    Варто відзначити, що аналіз інтерв’ю Івана Федорова відразу після полону показує ряд нестиковок. Перше, це відмінний фізичний стан Федорова: після перегляду відео складається враження, що Федоров імовірніше повернулась з курорту, чим з полону.

    Зокрема, відсутні сліди від кайданок чи мотузок на запястьях. Також Федоров вінтерв’ю українським медіа стверджував, що на обмін його везли «з мішком на голові», але це не завадило йому описати всі деталі дороги, такі як швидкість руху, назви населених пунктів та кількість російських солдат, що супроводжували його на різних етапах обміну.

    Продовжуючи наше розслідування, ми зв’язались з людьми з близького оточення Івана Федорова, яким вдалось виїхати з окупованого Мелітополя на підконтрольні Україні території. На умовах анонімності, нам підтвердили, що Іван Федорів узагалі не був у полоні.

    Після заходу росіян до Мелітополя однією із перших була захоплена будівля мерії. Федоров, разом з невеликою кількістю “наближених”, переїхав у ДК “Шевченко (площа Перемоги, 4), де і знаходився увесь час “полону”. При цьому Федоров мав нормальний діалог з російськими військовими. За словами очевидців вони були частими гостями в його кабінеті. Іван Федоров пробував домовитись залишити собі посаду мера Мелітополя, але посада дісталась проросійській Галині Данильченко. Після чого, за інформацією наших джерел, у Федорова виникла ідея з “полоном”, щоб легітимізувати своє повернення на підконтрольну Україні територію.

    Варто відзначити, що в окупованому Мелітополі росіяни відразу конфісковували нерухомість та бізнес усіх про українських чиновників. При цьому будинок і бізнес Федорова не зачіпали. Більше того, бізнес Федорова, в тому числі томографи, працював у Мелітополі ще біля року (до весни 2023) а дохід від нього переводили Федорову на підконтрольну територію.

    Нагадуємо, історія з “полоном” Федорова відбулась у перші дні війни, коли Україна знаходилась в критичній ситуації, коли співробітники розвідки та контррозвідки були вивезені з Києва, дійсно могла залишитись без уваги історія з “полоном” мера провінційного містечка. Ще цікава деталь, Іван Федоров після полону відмовився проходити поліграф, без пояснення причин відмови.

    Російська гадалка Івана Федорова

    Також в біографії Івана Федорова цікавий кейс “російської гадалки Олени Лоран” (Алена Лоран), послугами якої користувався Федоров.

    Алена Лоран (насправді Олена Дрюцька-Міщанюк) пройшла шлях від дорогої  “депутатської утриманки” до “гадалки під кураторством ФСБ” та залишила значний слід у біографії  Івана Федорова.

    Нагадаємо, РФ існує практика, коли “гадалки”, які консультують політиків та ТОП чиновників контролюються ФСБ. Тим паче, що Олена Лоран публічно озвучувала проросійські наративи про перемогу російської армії і розпад України, та фіксувала усе спілкування з Федоровим.

    Але нас в даному кейсі зацікавила інша деталь: Федоров допоміг виїхати Олені Лоран разом з дітьми до Криму, “як до безпечного місця”. Чому саме Крим, а не Київ чи Львів для Івана Федорова “безпечне місце” важко уявити.

    При цьому, Олена Лоран стверджує, що після виїзду з окупованого Мелітополя саме вона допомогла Івану Федорову отримати пост глави Запорізької ОВА, за що він з нею до кінця не розплатився.

    Також нагадуємо, що в процесі конфлікту між Іваном Федоровим та Оленою Лоран, остання через свої соцмережі та запорізький ТГ канал Вазенін злила в мережу їх особисту переписку, де вона давала йому прямі вказівки щодо спілкування та манери поведінки з іншими топовими українськими чиновниками.

     

    Що цікаво, на фоні конфлікту Федорова з Лоран, остання не тільки “злила” скріни переписки зі своїм уже колишнім “клієнтом” в мережу, а й дістала з мелітопольського наркодиспансера медичну карту Івана Федорова.

    Згідно опублікованих документів, вперше в поле зору наркологів Іван Федоров потрапив 2010 року, коли проходив стаціонарне лікування у відділенні наркології Бердянського психоневрологічного диспансеру. Тоді лікарем майбутнього мера-наркомана був завідувач наркологічного відділення Герцен Дмитро Володимирович. Пізніше, через тісні зв’язки з СБУ, Герцен став головним лікарем Бердянського диспансеру, а одразу після початку війни залишив Україну і виїхав до Канади, де, за чутками, донині працює звичайним санітаром у лікарні.

    За інформацією з медичної карти, у 2013 році Федоров у черговий раз попадається з амфетамінами, але вже в Мелітополі.

    У 2017 році Федоров починає замітати сліди своєї “бурхливої молодості” і підписує відмову від диспансерного спостереження.

    Наступна “зустріч” Івана Федорова та наркологів відбулася в серпні 2020 року. Співробітники бердянського ДАІ доставили Федорова на експертизу, за результатами якої в сечі було виявлено амфетаміни. Лікарем, який проводив експертизу, був Яковенко Владислав Сергійович.

    Як Іван Федоров, будучи главою Запорізької ОВА забув задекларувати рахунок у російському банку та таємно відвідував Стамбул

    Як вияснили журналісти нашого видання, Іван Федоров має картковий рахунок у російському АТ “МОСКОМБАНК”, не відображений у його деклараціях.

    Цікавий також вибір банківської установи в РФ для відкриття рахунку. Так, російський “МОСКОМБАНК” – досить специфічна фінансова установа, з центральним офісом неподалік Кремля. Разом з тим, широкому загалу банк практично невідомий: про кінцевих бенефіціарів не так багато інформації, ак сам банк має лише 4 банкомати.

    За інформацією нашого видання, рідний дядько очільника ЗОВА Івана Федорова, працював у силових структурах РФ, а після виходу на пенсію перейшов до служби безпеки одного із російських банків. Можливо саме цим фактом обумовлений вибір Федоровим банку для відкриття рахунку.

    Варто відзначити, що Іван Федоров частий гість в РФ та на тимчасово окупованій території АР Крим, тож відкриття рахунку в російському банку виглядає логічно.

    Згідно даних наших джерел в Державній прикордонній службі, в період з 2014 по 2019 роки Іван Федоров тринадцять разів перетинав кордон з ТОТ АР Крим автотранспортом через КП “Чонгар”, тричі літав до Москви та двічі відвідав Мінськ. Погодьтесь, досить дивна “географія”, для українського чиновника.

    Також в даних Держприкордонної служби нашу увагу привернули часті поїздки Івана Федорова до Стамбулу, традиційного місця зустрічі російських спецслужбістів зі своїми агентами. Так, за період з 2007 по 2022 роки ми нарахували 16 поїздок Федорова до Стамбулу.

    В Запоріжжі кілер застрелив чиновника, який критикував Івана Федорова

    Розглядаючи бекграунд Івана Федорова варто нагадати історію, коли в Запоріжжі кілер застрелив відстороненого від виконання обов’язків директора департаменту правового забезпечення Запорізької міської ради Максима Денщика, якому Іван Федоров раніше погрожував вбивством.

    На початку травня Максим Денщик заявив про тиск з боку голови Запорізької ОВА Івана Федорова та погрози «розправи» (на скріншоті), а незабаром його усунули з посади.

    Напад стався за місцем проживання чиновника біля під’їзду, вистрілили щонайменше 4 рази. Усі кулі влучили в живіт. Максим Денщик помер у реанімації.

    Варто відзначити, що незважаючи на суспільний резонанс, безпосередні виконавці вбивства  Максима Денщика до цього часу перебувають на волі. Всі вони родом із рідного міста Михайла Федорова – Мелітополя.

  • Бекграунд заступника Секретаря РНБО Давида Алояна, якому довірили контроль експорту дронів

    Бекграунд заступника Секретаря РНБО Давида Алояна, якому довірили контроль експорту дронів

    15 вересня 2026 року Володимир Зеленський призначив заступника Секретаря РНБО Давида Алояна головою Міжвідомчої комісії з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю, одним з  ключових напрямів діяльності якої є співпраця з міжнародними партнерами в межах Drone Deal.

    Хто такий Давид Алоян та чому його близькі родичі фігурують на сайті Миротворець

    Один із самих “молодих” українських топових чиновників Алоян Давид Манвелович, народився в місті Алчевськ 1997 році.

    Згідно даних офіційної біографії, Давид Алоян у 2021 році здобув диплом магістра з міжнародних економічних відносин Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана.

    Будучи студентом Давид Алоян займався підприємницькою діяльністю, зокрема починаючи з  2017 року торгував одягом.

    В контексті “зайняття підприємницькою діяльністю” також варто згадати працевлаштування Давида Алояна у київському філіалі американської логістичної компанії ТОВ “Еверест ТС”.

    Хоча, на перший погляд, позиція в американській транспортній компанії для студента та майбутнього чиновника виглядає досить престижно, та навіть вказана в його профайлі на офіційному сайті РНБО, однак за “солідним фасадом” знаходяться схема з оборудками російських бенефіціарів українського бізнесу на сотні мільйонів доларів.

    Зокрема, як повідомляє ТГ канал Bankova Mail, ТОВ “Еверест ТС” у якій Давид Алоян працював у 2021 році перед тим як потрапити в Мінстратегпром, “не має ані до американців, ані до логістики жодного стосунку”.

    ФОТО: Скріншот ТГ каналу Bankova Mail

    Офіційним власником цієї компанії наразі є Юлдашев Бахтійор Рузійович, громадянин Узбекистану. Після повномасштабної війни Юлдашев став власником ще понад 70 компаній в Україні, які займаються чим завгодно – від виробництва пива до обслуговування систем безпеки.

    Йдеться про схему, яку часто використовують російські власники українських активів. За даними YouControl, у структурі власності більш ніж 1 500 українських компаній зʼявились громадяни Узбекистану які, ймовірно, є підставними особами російського бізнесу та окремих донецьких корумпованих чиновників.

    Родичі на Миротворці

    Водночас, якщо сам Давид Алоян мав опосередкований зв’язок з російським бізнесом, то вся його родина до недавнього часу відкрито вела бізнес в РФ та на тимчасово окупованих територіях, за що була внесена до бази Миротворець.

    Нагадаємо, згідно даних офіційної біографії, Давид Алоян у 2021 році приєднався до команди Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України. Пройшов шлях від “провідного спеціаліста” до в.о. начальника Управління європейської та євроатлантичної інтеграції.

    У квітні 2025 року Давид Алоян був призначений заступником Міністра з питань стратегічних галузей промисловості України з питань європейської інтеграції, де опікувався питаннями розвитку оборонно-промислового комплексу, а його родичі в цей же час спокійно вели бізнес в РФ та на окупованих територіях.

    “Батьки в цей час вели бізнес на окупованій українській території. Батько – Манвел Алойович Алоян має чинний паспорт РФ та вів бізнес з продажу кави та чаю в так званій “ЛНР” впродовж 2023 року. Мати – Кадзе Маджиті Алоян вела таку ж діяльність з 2023 року та припинила 1 вересня 2025 року, саме перед призначенням сина на посаду заступника Умєрова”, – повідомляє ЦПК.

    ФОТО: Скріншот сайт Миротворець

    Водночас, як показують офіційні реєстри,  дядько заступника Секретаря РНБО Давида Алояна – Алоян Норайр Алоєвич (1982 р.н.) з 2023 року та до цього часу веде офіційний бізнес у РФ.

    ФОТО: Дядько Давида Алояна – Алоян Норайр Алоєвич з 2023 року веде офіційний бізнес у РФ

    У ЦПК також зазначили, що у 2017 та 2018 роках мати Алояна щонайменше двічі перетинала пункт пропуску з так званою “ДНР” на автомобілі, який згодом оформили на самого Давида Алояна.

    Також, за інформацією ЦПК, у 2025 році Алоян придбав у громадянина РФ Серожа Кокляна нежитлове приміщення під Києвом площею 132 м2.

    Хто лобіює подальше просування Давида Алояна в РНБО, незважаючи на його стійкі зв’язки з РФ

    За інформацією нашого джерела, позиції Давида Алояна зміцнилися завдяки колишньому очільнику Мінстратегпрому, а нині раднику Президента України зі стратегічних питань Олександру Камишину.

    ФОТО: Олександр Камишин лобіює подальше просування Давида Алояна в команді Президента

    “Олександр Камишин лобіював Давида Алояна в ОП, але ось на чиє прохання… Зараз він однозначно входить до близького кола Володимира Зеленського, і його активна участь у проєкті Фрея не просто так. Там вимальовується велика кількість учасників, і цей проєкт у Данії є першим щодо виведення активів за кордон та їхньої легалізації” – зазначає джерело.

    Давид Алоян, нардеп Суто Мамоян та латиноамериканські наркокартелі

    Нещодавно ряд ЗМІ, опублікували досить цікаву історію, в центрі якої українські ветерани, яких заманили до Латинської Америки, як з’ясувалось для роботи на місцеві наркокартелі. І, як часто буває в такого роду “історіях”, посередники кинули ветеранів на гроші.  Так інформація про інцидент потрапила до журналістів.

    ФОТО: Нардеп Суто Мамоян

    Як зазначають ЗМІ, родина Давида Алояна із вірменського Борожа та належать до єзидської громади, через що має хороші зв’язки з російським кримінальним світом.

    Миран Алоян разом із племінниками Саідом і Суриком у спайці з кримінальним авторитетом Сергієм Лещенком на прізвисько Леший, який раніше активно працював на Медведчука і РПЦ, поставили на потік вербування українських ветеранів війни в латиноамериканські наркокартелі та під “специфічні задач”і в Європі.

    Бекграунд заступника Секретаря РНБО Давида Алояна, якому довірили контроль експорту дронів
    ФОТО: Кримінальний авторитет Сергій Лещенко (Леший)

    За інформацією ЗМІ, троє ветеранів ЗСУ, яких відправили до Болівії та кинули на гроші й обіцяну зарплату, наразі повернулись до України та переховуються в Києві за відома начальника слідства Вишгорода Халіля Алояна. Водночас, через “кинутих ветеранів”, журналісти отримали доступ до переписки Саїда і Сурика Алоянів із завербованими ветеранами про вчинення ряду “активних дій” на території Латинської Америки та Європи.

    Продовження у Другій частині нашого журналістського розслідування

  • Пошкоджений конфайнмент ЧАЕС, скільки коштуватиме відновлення та хто має за нього платити

    Пошкоджений конфайнмент ЧАЕС, скільки коштуватиме відновлення та хто має за нього платити

    Над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС розташована одна з найбільших інженерних споруд, коли-небудь переміщених суходолом, — сталева арка заввишки з 35-поверховий будинок. Її дві половини збирали поруч із реактором, після чого за допомогою гідравлічних домкратів пересунули рейками над об’єктом «Укриття». У будівництві залучили близько 10 тисяч працівників із 40 країн, з яких 5 тисяч — українці. Вартість самого Нового безпечного конфайнмента (НБК) становила близько 1,5 млрд євро, а загальна вартість програми на майданчику — приблизно 2,1 млрд євро. Споруду проєктували зі строком експлуатації сто років.

    Конфайнмент мав забезпечити безпечні умови для демонтажу нестабільних конструкцій старого саркофага, зведеного після аварії 1986 року. Його будували приблизно 200 днів (206 днів за даними) в умовах радіаційної небезпеки, без можливості повноцінно дотримуватися звичайних будівельних норм. Розрахунковий строк експлуатації становив 20–40 років, однак споруда простояла близько чотирьох десятиліть, і її конструктивну стабільність ніколи не вважали гарантованою на тривалий період.

    За даними ЄБРР, усередині зруйнованого реактора залишається близько 190 тонн діоксиду урану. У нижніх приміщеннях розташовані застиглі паливовмісні маси, які утворилися під час аварії та нагадують лаву. Для роботи з конструкціями старого «Укриття» під аркою встановили два дистанційно керовані крани. Вони мали поступово демонтувати найбільш небезпечні елементи саркофага. Підготовку до цього етапу вже завершували, коли в лютому 2025 року конфайнмент зазнав удару безпілотника.

    У ніч проти 14 лютого 2025 року ударний дрон із бойовою частиною влучив у зовнішню оболонку арки. Українська сторона заявила, що це був російський «Шахед». Москва заперечила причетність до атаки. За словами президента Володимира Зеленського, безпілотник летів на висоті близько 85 метрів, імовірно, щоб залишатися поза зоною виявлення радарів. Вибух утворив отвір площею приблизно 15 кв. м і пошкодив ще близько 200 кв. м панелей, кріплень і з’єднань.

    Директор департаменту ядерної безпеки ЄБРР Бальтазар Ліндауер пояснював, що саме механічне пошкодження оболонки не становило б найбільшої проблеми: отвір можна було б відносно швидко закрити. Значно серйознішими виявилися наслідки пожежі. Вогонь поширився між шарами обшивки, а тління ізоляційних матеріалів тривало кілька тижнів.

    Для ліквідації прихованих осередків горіння рятувальники зробили у зовнішній оболонці близько 330 отворів діаметром 30–50 см. Роботи проводили на висоті за температури нижче мінус 10 градусів. Через радіаційні обмеження персонал працював короткими змінами: працівників виводили із зони, щойно вони отримували встановлену допустиму дозу опромінення.

    Щоб зрозуміти масштаб пошкоджень, потрібно враховувати конструкцію НБК. Його оболонка складається із зовнішніх і внутрішніх металевих панелей, між якими розміщені теплоізоляція, герметична мембрана та міжшаровий простір. Вентиляційна система підтримує в ньому відносну вологість нижче 40% і невеликий перепад тиску. Це обмежує корозію металевих елементів і створює додатковий бар’єр для поширення радіоактивного пилу.

    Пожежа пошкодила значну частину мембрани, зокрема в місці з’єднання двох половин арки та в стиках із фундаментами. Вентиляційне обладнання залишилося справним, однак система більше не забезпечує належного режиму роботи: через пошкоджену оболонку всередину потрапляє вологе зовнішнє повітря. Дистанційні крани під аркою також не працюють. За словами Ліндауера, наразі немає остаточного підтвердження, чи пошкодив їх безпосередньо удар.

    У грудні 2025 року місія Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) завершила оцінювання споруди. Агентство дійшло висновку, що конфайнмент утратив основні функції безпеки, зокрема здатність до локалізації. Водночас інспектори не виявили незворотних пошкоджень несучих конструкцій і систем моніторингу. Генеральний директор МАГАТЕ Рафаель Гроссі зазначив, що основний каркас арки зберіг цілісність, тоді як пошкодження стосуються передусім допоміжних систем і герметичності.

    Радіаційний фон на майданчику залишився в межах контрольних показників, а радіоактивних викидів не зафіксували. Проте пошкодження оболонки унеможливлює повноцінне виконання проєктних функцій конфайнмента. Демонтаж старого саркофага відклали до відновлення герметичності.

    Приховані пошкодження захисної арки

    Пошкодження конфайнмента створює не лише проблему герметичності, а й довгостроковий ризик для металевих конструкцій. Вентиляція міжшарового простору мала підтримувати вологість на рівні, за якого корозія розвивається повільно. Тепер волога проникає крізь пошкоджену оболонку, а без відновлення системи захисту корозійні процеси можуть стати критичними до кінця десятиліття.

    Звичайний спосіб оновлення антикорозійного покриття — роботи промислових альпіністів на зовнішній поверхні конструкції — у Чорнобилі практично непридатний. Арка затримує радіоактивний пил, але не захищає від гамма-випромінювання. Високі радіаційні поля на вершині споруди суттєво обмежують тривалість робіт і вимагають спеціальних методів захисту персоналу.

    За оцінкою ЄБРР, пошкодження конфайнмента підвищило ризик корозії сталевої арки, а без відновлення його основних функцій конструкція може зазнати подальшої деградації. Банк оцінює вартість ремонту щонайменше у €500 млн і наполягає, що основні роботи необхідно завершити до 2030 року. Для цього фінансування потрібно забезпечити до кінця 2027-го, щоб розпочати повноцінний ремонт у 2028 році. Якщо корозія пошкодить несучі елементи, відновлення конфайнмента може стати значно складнішим і дорожчим.

    Відновлення конфайнмента передбачає кілька послідовних кроків. Спочатку необхідно було закрити найбільший пролом в оболонці. До зими 2025 року його накрили захисним щитом. Це рішення дозволяє тимчасово обмежити потрапляння води, однак не відновлює повноцінну герметичність конфайнмента.

    Наступне завдання — проміжний ремонт вартістю 5–10 млн євро. Його фінансування Україна залучає від донорів. Роботи передбачають закриття невеликих отворів і відновлення частини мембрани. Контракт на їх виконання отримала українська компанія UTEM-Engineering.

    Повноцінне відновлення основних функцій НБК буде значно складнішим. Пошкоджена мембрана розташована всередині багатошарової оболонки. Доступ до неї обмежують радіаційні поля над зруйнованим реактором, а необхідний матеріал має специфічні характеристики й не належить до тих, які можна швидко замінити звичайними будівельними рішеннями. За словами Ліндауера, ремонт знадобиться як із зовнішнього, так і з внутрішнього боку конструкції.

    ЄБРР вирішив не обмежуватися локальним латанням старої обшивки навколо пролому. Замість цього банк розглядає можливість накриття більшої площі додатковим захисним шаром. Роботи проводитимуть із використанням спеціального екранування та обмеженням тривалості перебування працівників у небезпечних зонах.

    Відновлення потребує координації між кількома установами. Державне підприємство «Чорнобильська АЕС», яке очолює Сергій Тараканов, є замовником робіт і отримувачем грантів. ЄБРР управляє донорськими коштами та координує проєкт. Для оцінювання пошкоджень банк залучив французькі компанії Bouygues Travaux Publics і VINCI Construction Grands Projets — учасників консорціуму Novarka, який проєктував і будував конфайнмент. Тараканов вважає, що найкраще з ремонтом упораються саме фахівці, які створювали споруду.

    Українські органи ядерного регулювання контролюють дотримання вимог безпеки. Державна інспекція ядерного регулювання заборонила планові роботи, які могли б створити додаткові радіаційні ризики. Демонтаж конструкцій старого «Укриття» не відновлять, доки конфайнмент не поверне необхідних функцій.

    У квітні 2026 року донори погодили поетапний підхід до підготовки повноцінного ремонту. Спочатку потрібно зібрати технічні дані, потім розробити інженерні рішення разом із регулятором і лише після цього готувати детальні закупівлі. Виняток становитимуть матеріали та обладнання з тривалим строком виготовлення, які можна замовити заздалегідь. Така послідовність має знизити ризик помилок у проєктуванні й повторних витрат. На підготовчі роботи виділили 30 млн євро, однак у ЧАЕС наголошують: ці кошти призначені для збору технічних даних і розроблення рішень, а не для повного ремонту.

    МАГАТЕ не фінансує відновлення і не має мандата на збір донорських коштів. Водночас агентство рекомендує посилити контроль вологості, переглянути програму моніторингу корозії та модернізувати автоматизовану систему спостереження за старим «Укриттям».

    Оцінки вартості ремонту суттєво зросли протягом року. Влітку 2025-го ЄБРР допускав, що аварійні роботи можуть коштувати понад 100 млн євро. Навесні 2026 року йшлося вже щонайменше про 500 млн євро. Рено-Бассо не виключає подальшого збільшення суми після завершення детального технічного аналізу. Остаточна вартість поки невідома, оскільки повний масштаб прихованих пошкоджень можна буде встановити лише в процесі обстеження та ремонту.

    Окремо потрібно оцінити стан споруд, які не входять до периметра конфайнмента. Частини турбінного залу та деаераторної етажерки залишаються поза його межами. Наприкінці лютого 2026 року ЧАЕС замовила проєкт їх підсилення, що свідчить про необхідність додаткових робіт за межами самої арки.

    Незакритий рахунок за безпеку Чорнобиля

    Механізм міжнародної підтримки Чорнобильської АЕС почав формуватися ще в 1990-х роках. Після меморандуму 1995 року між країнами G7, Європейською комісією та Україною щодо закриття станції міжнародні експерти підготували План реалізації заходів на об’єкті «Укриття». У травні 1997 року документ був розроблений, а влітку того ж року на саміті G7 у Денвері лідери країн та ЄС оголосили про початкове фінансування в розмірі 300 млн доларів. Із цієї суми 100 млн доларів мала надати Європейська комісія.

    Для акумулювання коштів ЄБРР створив окремий Чорнобильський фонд «Укриття». Перша конференція донорів відбулася в Нью-Йорку в листопаді 1997 року, а перші внески надійшли 12 грудня. Надалі фінансування збирали під час конференцій у Берліні у 2000 році, Лондоні у 2005-му, Києві у 2011-му та Лондоні у 2015-му.

    За майже чверть століття фонд акумулював близько 1,6 млрд євро від 45 країн. Ще приблизно 480 млн євро ЄБРР надав із власних ресурсів. Проте початкові розрахунки виявилися недостатніми. У 2015 році дефіцит фінансування становив 615 млн євро. Його намагалися скоротити під час окремої конференції в Лондоні під головуванням Німеччини в G7. Країни-учасниці та Європейська комісія додатково пообіцяли 165 млн євро. Тодішня міністерка довкілля Німеччини Барбара Хендрікс пояснювала важливість внесків необхідністю зберегти довіру до міжнародних домовленостей у межах «Сімки».

    Арку насунули на четвертий енергоблок у листопаді 2016 року, а в експлуатацію ввели влітку 2019-го. У жовтні 2020 року фонд закрили. Його керівник Ганс Бліх тоді заявив, що проєкт допоміг усунути небезпеку, яка десятиліттями залишалася над регіоном. За даними Financial Times, серед початкових донорів будівництва була також Росія.

    Після завершення будівництва міжнародна підтримка Чорнобильської АЕС не припинилася остаточно. Нині фінансування координує Міжнародний чорнобильський кооперативний рахунок (ICCA), яким управляє ЄБРР.

    Європейський Союз залишається одним із ключових міжнародних партнерів у фінансуванні ядерної безпеки України. За даними Єврокомісії, на будівництво Нового безпечного конфайнмента вона спрямувала €423 млн. США також фінансували спорудження арки, а міжнародні внески через механізми ЄБРР забезпечували реалізацію чорнобильських проєктів протягом десятиліть. Після російського удару по конфайнменту міжнародним партнерам доводиться шукати додаткові ресурси вже не лише для підтримки ядерної безпеки, а й для відновлення пошкодженої конструкції.

    За станом на 15 жовтня 2026 року публічно оголошені внески та зобов’язання донорів виглядають так. 29 квітня США заявили про намір надати до 100 млн доларів — близько 20% від орієнтовної потреби у 500 млн євро за оцінками G7 — і закликали партнерів долучитися до фінансування. У червні Європейська комісія пообіцяла 75 млн євро грантової допомоги. Норвегія оголосила про внесок у 100 млн крон, що становить трохи більше ніж 9 млн євро.

    Після зустрічі міністра довкілля Німеччини Карстена Шнайдера з Денисом Шмигалем 18 серпня Берлін повідомив про намір спрямувати на рахунок ICCA 50 млн євро. За повідомленням Welt, ішлося про суму до 50 млн євро у 2026 році. Франція ще у 2025-му внесла 10 млн євро. 15 жовтня Велика Британія оголосила про надання 17 млн фунтів стерлінгів, або приблизно 22–23 млн доларів.

    Сумарно ці оголошення відповідають приблизно 250 млн євро, тобто половині попередньо оціненої потреби. Це орієнтовний підрахунок за публічними повідомленнями, а не остаточний підтверджений баланс: частина сум заявлена як гранична, деякі внески залежать від додаткових погоджень, а валютні курси змінюються. Під час квітневого інтерв’ю Рено-Бассо значних нових зобов’язань від донорів іще не було.

    Окремим джерелом фінансування залишаються українські бюджетні кошти. Уряд виділяв кошти на подолання наслідків удару. Законопроєкт № 15513 передбачає продовження державної програми зняття ЧАЕС з експлуатації до 2036 року та визначення необхідних обсягів фінансування.

    Остаточний міжнародний пакет досі не погоджений. ЄБРР продовжує переговори з G7 та ЄС щодо фінансування, яке може сягнути пів мільярда євро. Банк наполягає на необхідності отримати чіткі зобов’язання до кінця 2027 року, щоб не відкладати ремонт до моменту, коли корозійні пошкодження вимагатимуть значно дорожчих робіт.

    У цій ситуації важлива й історична роль Росії. Москва була серед учасників попередньої системи міжнародної співпраці, яка фінансувала будівництво конфайнмента. Тепер Україна звинувачує російські війська в ударі, що пошкодив цю споруду, тоді як російська влада заперечує причетність. Водночас витрати на відновлення знову лягають переважно на міжнародних партнерів України. Це змінює політичний контекст донорської системи, яка спочатку створювалася для спільного подолання наслідків аварії, а не для ремонту об’єкта після воєнного удару.

    Наслідки російської агресії для ядерної безпеки ЧАЕС

    Російські війська захопили Чорнобильську АЕС 24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення. Персонал станції майже місяць працював без повноцінної ротації, а першу часткову зміну провели лише 20 березня. Місто Славутич, де мешкає значна частина працівників ЧАЕС, опинилося в оточенні російських військових колон.

    Під час окупації російська військова техніка пересувалася через Рудий ліс — одну з найбільш забруднених ділянок зони відчуження. Там також копали окопи. «Енергоатом» заявляв, що військові могли отримати значні дози опромінення. МАГАТЕ не підтвердило повідомлення про гостре радіаційне ураження, а деякі фахівці сумнівалися, що перебування в окопах могло спричинити гостру променеву хворобу. Водночас рух важкої техніки порушував забруднений верхній шар ґрунту, що супроводжувалося локальними підвищеннями радіаційного фону.

    Наприкінці березня російські військові письмово передали станцію українському персоналу та відступили в напрямку Білорусі. 26 квітня 2022 року Рафаель Гроссі відвідав Чорнобильську АЕС і назвав ситуацію, що склалася під час окупації, «дуже, дуже небезпечною».

    Окупація продемонструвала, що чинні міжнародні механізми ядерної безпеки недостатньо пристосовані до війни. Після аварії 1986 року правила та інфраструктуру безпеки розробляли передусім з огляду на технічні несправності, помилки персоналу й природні катастрофи. Сценарії тривалого військового контролю над атомним об’єктом або ударів по його інфраструктурі не були повноцінно враховані.

    У відповідь МАГАТЕ розширило свою присутність на українських ядерних об’єктах. Із січня 2023 року постійна місія агентства працює на Чорнобильському майданчику. У травні того ж року Гроссі представив Раді Безпеки ООН п’ять принципів захисту ядерних об’єктів. Вони передбачають, зокрема, заборону атак на атомні станції та використання їх як військових баз. Проте обов’язкового міжнародного рішення, яке забезпечувало б виконання цих принципів, ухвалено не було. Тому їх реалізація залежить від дотримання сторонами відповідних зобов’язань.

    Удар по конфайнменту в лютому 2025 року знову виявив обмеженість міжнародних механізмів реагування. МАГАТЕ підтвердило пошкодження захисної оболонки, однак не зафіксувало викидів радіонуклідів понад установлені межі. Україна звинуватила Росію в атаці, Москва заперечила причетність. Агентство задокументувало наслідки удару, але не встановлювало, хто за нього відповідає.

    Це розмежування принципове: МАГАТЕ оцінює стан ядерних об’єктів, рівень радіації та ризики для ядерної безпеки. Встановлення обставин атаки й юридичної відповідальності за неї потребує окремого розслідування та доказів, які можуть бути використані в суді.

    Чорнобильська зона розташована на повітряному напрямку, яким російські ракети та безпілотники можуть рухатися до Києва. За словами директора ЧАЕС Сергія Тараканова, ворожі апарати пролітають над зоною майже щодня й щоночі. Частина з них може відхилятися від маршруту, зокрема через дію засобів радіоелектронної боротьби, водночас керівник станції не виключає й навмисного спрямування безпілотників у цей район.

    Тараканов попереджає, що ударна хвиля поблизу конфайнмента може вплинути на нестабільні конструкції старого саркофага. Водночас це оцінка керівника станції, а не підтверджений висновок незалежної інженерної експертизи. МАГАТЕ окремо повідомляло, що основний каркас арки після удару зберіг цілісність.

    Війна впливає і на енергетичну інфраструктуру, від якої залежить робота ЧАЕС та життя її персоналу. У жовтні 2025 року Гроссі повідомляв, що лінія електропередачі напругою 330 кВ до Славутича залишається відключеною, через що місто, де живуть працівники станції, залежить від дизельних генераторів. Пізніше, 7 червня 2026 року, безпілотник пошкодив будівлю приймання контейнерів на майданчику чорнобильського сховища ядерних відходів. Там виникла пожежа, яку вдалося загасити.

    Усі ці епізоди свідчать про те, що ядерні об’єкти та пов’язана з ними інфраструктура залишаються вразливими до воєнних дій. Конфайнмент проєктували для захисту від вологи, радіаційного впливу, високих температур і торнадо третього класу. Масштабну війну з регулярними ракетними та дроновими атаками не розглядали як основний сценарій, який споруда мала витримувати. Як зазначає Financial Times, міжнародні донори не передбачали повномасштабної війни такого масштабу.

    Тепер до витрат на ядерну безпеку додалися ремонт після обстрілів, додатковий моніторинг воєнних ризиків і захист інфраструктури. Витрати на ці роботи несуть Україна та міжнародні партнери, які раніше фінансували будівництво конфайнмента. ЄБРР називає міжнародну співпрацю навколо Чорнобиля однією з найбільших колективних ініціатив у сфері ядерної безпеки та попереджає, що пошкодження споруди поставило під загрозу результати багаторічної роботи.

    Відповідальність Росії за пошкодження конфайнмента

    Фінансування ремонту та відшкодування збитків Росією — два окремі процеси. Перший потрібно завершити в найближчі роки, щоб зберегти конструкції конфайнмента та відновити його функції. Другий залежить від міжнародних механізмів встановлення відповідальності й компенсації, які ще формуються.

    Механізм компенсації збитків складається з кількох взаємопов’язаних інструментів, однак наразі повноцінно працює лише один із них. Реєстр збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України, створили на саміті Ради Європи в Рейк’явіку в травні 2023 року, а приймати заяви він почав у Гаазі 2 квітня 2024-го. Категорії заяв відкривали поступово, їхня кількість сягнула 43. За даними Ради Європи, кількість поданих заяв перевищила 150 тисяч, а в пізніших повідомленнях ішлося приблизно про 195 тисяч. Генеральний секретар Ради Європи Ален Берсе називає Реєстр юридичною пам’яттю цієї війни.

    Реєстр охоплює шкоду, завдану з лютого 2022 року, тому удар по конфайнменту 14 лютого 2025 року відповідає часовим критеріям. Однак у відкритих джерелах не вдалося знайти підтвердження, що щодо пошкодження арки вже подали окрему заяву або що для такого об’єкта передбачена спеціальна категорія. Це питання потребує додаткового юридичного уточнення.

    Наступною ланкою має стати Міжнародна комісія з розгляду заяв щодо України. Конвенцію про її створення 16 грудня 2025 року в Гаазі підписали 35 держав і Європейський Союз. Комісія зможе розпочати роботу після 25 ратифікацій за умови достатнього фінансування. У липні 2026 року конвенцію ратифікувала, зокрема, Молдова.

    Для здійснення виплат необхідно також створити компенсаційний фонд. Наразі він не функціонує. Конвенція не встановлює автоматичного обов’язку держав-учасниць фінансувати компенсації. Генеральний секретар Міністерства закордонних справ Естонії Йонатан Всевіов закликав знайти дієвий механізм фінансування майбутнього фонду.

    Окреме питання — використання заморожених російських активів. У Європейському Союзі заблоковано близько 210 млрд євро російських резервів, значна частина яких зберігається в бельгійському депозитарії Euroclear. 11–12 грудня 2025 року країни ЄС кваліфікованою більшістю погодили безстрокове збереження обмежень на ці активи. Це усунуло потребу кожні шість місяців продовжувати їх блокування одностайним рішенням.

    Однак на саміті 18–19 грудня 2025 року лідери ЄС не змогли погодити так званий репараційний кредит, забезпечений замороженими російськими активами. Бельгія вимагала гарантій на випадок російських судових позовів, а Центральний банк Росії вже подав позов проти Euroclear у Москві.

    Натомість ЄС погодив безвідсотковий кредит Україні на 90 млрд євро на 2026–2027 роки. Україна має повертати його лише після отримання репарацій від Росії. Якщо Москва не виплатить компенсацію, Євросоюз залишає за собою можливість використати заморожені активи для погашення позики. Переговори щодо репараційного кредиту не припинилися, однак прямого механізму спрямування російських резервів на ремонт Чорнобильської АЕС наразі немає.

    Це створює часову невідповідність між потребами ремонту та формуванням механізму компенсацій. ЄБРР потрібні кошти у 2027–2028 роках, тоді як міжнародна комісія ще не почала працювати, а компенсаційний фонд не створений. Тому банк розраховує передусім на добровільні внески донорів, розглядаючи можливе відшкодування збитків Росією як окремий, триваліший процес.

    Теоретично Україна може подати заяву до Реєстру збитків. Проте наразі немає визначеності, чи зможуть міжнародні донори вимагати компенсації власних внесків із російських активів. Це аналітичне припущення, а не офіційна позиція ЄБРР або урядів-донорів: вони публічно не заявляли, що внесені на ремонт кошти мають бути відшкодовані саме в такий спосіб.

    Наслідки пошкодження конфайнмента важливі не лише для України. Основне призначення арки — стримувати поширення радіоактивного пилу, а не гамма-випромінювання. Керівництво ЧАЕС попереджає, що за несприятливого розвитку подій пошкодження старого саркофага може призвести до викиду радіоактивного пилу через негерметичну оболонку. Тараканов заявляв, що вітер може рознести трансуранові елементи за межі зони відчуження, зокрема в інші країни Європи. Державний департамент США також називав потенційним ризиком витік високорадіоактивних матеріалів у Європі, а британський уряд наголошував, що без ремонту корозія може поставити під загрозу результати багаторічних міжнародних інвестицій.

    Водночас радіаційний фон на майданчику залишається стабільним, а ознак безпосередньої радіаційної аварії не зафіксовано. Нинішнє завдання полягає в тому, щоб відновити захисні функції конфайнмента до того, як корозія почне серйозно впливати на його конструкції. Для Росії ця ситуація має два виміри. Перший — відповідальність за наслідки воєнних дій, якщо причетність російських сил до удару буде належно встановлена.

    Українська сторона називає безпілотник російським, але Москва заперечує причетність, а МАГАТЕ не встановлювало винуватця. Другий — ширше питання компенсації збитків, завданих українській інфраструктурі внаслідок повномасштабного вторгнення. Навіть якщо відповідальність за конкретний удар буде юридично доведена, це не означає, що механізм виплат запрацює достатньо швидко, аби профінансувати ремонт конфайнмента в необхідні строки.

    Міжнародна система, яка забезпечила будівництво арки, створювалася для спільного розв’язання проблеми ядерної спадщини Чорнобиля. Тепер її учасникам доводиться фінансувати відновлення споруди після воєнного удару, тоді як інструменти встановлення відповідальності й компенсації залишаються незавершеними. МАГАТЕ може оцінити стан конструкцій і радіаційні ризики, але не визначає винуватців атак. Реєстр збитків може зафіксувати шкоду, але сам не здійснює виплат. Заморожені російські активи залишаються предметом політичних і юридичних переговорів.

    ЄБРР наполягає, що фінансування необхідно забезпечити до кінця 2027 року, аби повноцінні роботи розпочалися у 2028-му. Від цього залежить, чи вдасться відновити конфайнмент без значно дорожчої перебудови. Потребу в коштах уже частково підтвердили міжнародні партнери, але остаточного пакета фінансування немає. Водночас відкладати технічні рішення до завершення юридичних процедур не можна, стан конструкцій погіршуватиметься незалежно від темпів переговорів про компенсації.

  • Закрите небо України, що має змінитися, аби цивільна авіація повернулася

    Закрите небо України, що має змінитися, аби цивільна авіація повернулася

    До повномасштабного вторгнення в Україні працювали цивільні аеропорти, з яких шість — Бориспіль, Львів, Одеса, Жуляни, Харків і Запоріжжя — забезпечували основну частку пасажиропотоку. У 2021 році українські аеропорти обслужили 16,2 млн пасажирів, зокрема 9,43 млн у Борисполі. Того ж року над Україною виконали близько 84 тис. транзитних рейсів.

    У жовтні 2026-го цивільна авіація України не працює вже понад 56 місяців. Окремо авіаційна галузь недоотримує доходи від транзитних польотів, вантажних перевезень, туризму та ділових поїздок. Закриття неба позначилося не тільки на роботі аеропортів: авіакомпанії втратили український ринок, а пасажири змушені добиратися до інших країн наземним транспортом.

    Водночас інфраструктура не зникла. Бориспіль і Львів підтримують обладнання та приміщення в робочому стані, а Бориспіль продовжує утримувати кваліфікованих працівників, виплачуючи їм приблизно дві третини довоєнної зарплати. Це потрібно, щоб після політичного рішення не довелося відновлювати роботу аеропорту з нуля. Наскільки складною може бути навіть окрема операція в закритому повітряному просторі, показує історія з евакуацією повітряних суден: турецькі військові транспортні літаки, які залишилися в Борисполі на початку вторгнення, вивели лише в грудні 2022 року.

    Проте збережені будівлі, обладнання та персонал не означають, що аеропорт може приймати регулярні рейси. Після початку повномасштабного вторгнення Росії український повітряний простір закрили для цивільної авіації. Для його відкриття недостатньо одного наказу чи заяви уряду: рішення має відповідати вимогам безпеки, аеронавігаційним процедурам, умовам страхування та правилам, за якими працюють авіакомпанії й власники літаків.

    Один із головних зовнішніх орієнтирів — бюлетень Європейського агентства з безпеки авіації (EASA) CZIB-2022-01. Його 14-ту редакцію оновили 24 липня 2026 року, а строк дії продовжили до 31 січня 2027-го. Документ рекомендує не виконувати польоти в зазначених українських зонах польотної інформації на всіх висотах. Сам бюлетень має рекомендаційний характер, тоді як юридичні обмеження повітряного простору визначаються українськими рішеннями та повідомленнями для авіації — NOTAM.

    Окремо діє воєнний стан, продовжений до 31 жовтня 2026 року. Однак його строк і режим використання повітряного простору — різні питання: навіть зміна правового режиму сама по собі не означала б автоматичного відновлення цивільних рейсів. Наприкінці вересня 2026 року міністр Микола Калашник заявив, що польоти можуть відновити ще до завершення бойових дій. «Неодмінно це відбудеться, просто питання часу», — сказав він. Водночас міністр не назвав дати, аеропорту чи маршруту, з якого могла б початися робота. Розклади, що з’являються в інтернеті, без підтвердження від авіакомпаній і регуляторів не свідчать про те, що рейси справді заплановані.

    У JVS Law описують відновлення авіасполучення як послідовність взаємозалежних рішень. Спочатку Україна має змінити або скасувати чинні обмеження, можливо, відкривши окремі коридори на заході країни. Після цього EASA зможе переглянути свою оцінку ризиків, страховики — визначити умови покриття, а аеропорти й аеронавігаційні служби — підтвердити готовність до роботи. Останнє слово щодо використання конкретних літаків залишатиметься також за авіакомпаніями та їхніми лізингодавцями. Офіційного календаря проходження цих етапів наразі немає.

    Що тримає ланцюжок закритим, регулятори ЄС і умови безпеки

    Найочевидніша перешкода — російські ракетні та дронові атаки. Найнебезпечнішими етапами польоту є зліт і посадка: літак перебуває близько до землі, має обмежені можливості для маневру, а екіпаж — мало часу на реакцію. На висоті літак також залишається вразливим, а системи протиповітряної оборони не можуть гарантувати йому захист у кожній ситуації.

    Ризик створюють не тільки ракети. Українські мобільні вогневі групи, які протидіють російським безпілотникам, використовують, зокрема, переносні зенітні ракетні комплекси. У разі відновлення польотів військові мають бути здатні відрізняти цивільний літак від повітряної цілі та оперативно обмінюватися інформацією з авіаційними службами. Помилка в такій системі може мати катастрофічні наслідки.

    Інша проблема — перешкоди супутниковій навігації. Глушіння та підміна сигналів GNSS можуть впливати на визначення місцеположення літака й роботу навігаційних систем. EASA та Євроконтроль у спільному плані, оприлюдненому в лютому 2026 року, зазначили, що такі перешкоди, ймовірно, зберігатимуться в осяжному майбутньому. Отже, навіть за наявності маршруту, на якому немає безпосередньої загрози ракетного удару, авіакомпанії повинні враховувати можливі проблеми з навігацією та мати процедури на випадок втрати або спотворення сигналу.

    Міжнародні правила не встановлюють універсального переліку умов, за яких країна, що перебуває у стані війни, мусить закрити або може відкрити повітряний простір. Документ ICAO 10084 не передбачає автоматичної заборони польотів над усіма зонами збройного конфлікту. Оцінювати ризик і визначати режим використання свого повітряного простору має відповідна держава. Вона повинна враховувати характер бойових дій, можливості протиповітряної оборони, загрози для цивільної авіації та доступність достовірної інформації.

    У випадку України важливими показниками могли б стати тривале зниження інтенсивності бойових дій, припинення ударів по аеропортах, домовленості про припинення вогню, стабільна робота аеронавігаційних служб і можливість поступово відкривати окремі маршрути. Однак українські документи не містять загальнодоступного набору чітких числових порогів, після досягнення яких польоти можна було б дозволити.

    Міністерство розвитку громад та територій не оприлюднило конкретного рівня ризику, який вважатиметься прийнятним для відновлення цивільного сполучення, а Державна авіаційна служба продовжує оцінювати ситуацію. Російські атаки тривають, тому визначити дату відкриття неба лише за календарем неможливо.

    Аналітики звертають увагу на можливість оцінювати не весь український повітряний простір як єдину зону, а окремі маршрути. Для цього EASA потрібні докази того, що ризик на конкретному коридорі зменшився: дані про загрози, процедури реагування, готовність інфраструктури та механізм обміну інформацією між військовими й цивільними службами. Без цього регулятор не матиме підстав переглянути попередні рекомендації. Страховики, зі свого боку, також потребуватимуть обґрунтування, що ризик можна оцінити й обмежити.

    Приклади поступового відновлення польотів після конфліктів існують. У Косові верхній повітряний простір відкрили приблизно через 15 років. Однак цей досвід не можна механічно переносити на Україну: відрізняються характер бойових дій, географія, загрози та можливості військового контролю. Він радше показує, що відкриття повітряного простору може відбуватися поетапно, а не одним рішенням для всієї країни.

    Україна вже готує організаційні механізми на випадок відновлення сполучення. Наказом Міністерства розвитку громад та територій № 511 від 13 березня 2026 року створено робочу групу з відповідних питань. Постанова Кабміну № 888-2026-п передбачає міжвідомчий координаційний центр за участю дев’яти органів. Аеропорти працюють над укриттями, резервним електроживленням і алгоритмами дій під час загроз. Але наявність робочої групи та планів не означає, що всі необхідні заходи вже завершені або профінансовані.

    Скільки коштує політ у зоні бойових дій і хто його застрахує

    Навіть якщо регулятори дозволять польоти окремими маршрутами, авіакомпаніям доведеться вирішити інше питання: чи готові вони брати на себе ризик і скільки коштуватиме його страхування. JVS Law називає страхове покриття однією з ключових перешкод для відновлення авіасполучення. У воєнних умовах страховик має оцінити не тільки ймовірність пошкодження літака, а й ризик ракетного удару, навігаційних перешкод, закриття маршруту або неможливості безпечно повернути повітряне судно на базу.

    Досвід морських перевезень у Чорному морі показує, як швидко змінюється ціна страхування, коли маршрут проходить поблизу зони бойових дій. Улітку 2023 року, після виходу Росії із зернової угоди, страхові ставки для окремих вантажів зростали до високих значень. Згодом механізм Unity допоміг знизити ціни. Ця модель не може автоматично розв’язати проблему авіації, але демонструє, як державні гарантії та розподіл ризику між кількома учасниками можуть зробити перевезення доступнішими.

    Старший партнер Marsh Кріспін Еллісон заявляв, що дешевим страхування не буде, але його ціна має залишатися прийнятною. Він також ставив питання, чому Україна має потрапляти до однієї широкої зони виключення разом із Росією та Білоруссю, якщо ризики на конкретних маршрутах можуть відрізнятися. У 2026 році Україна все ще позначена як виключена зона для авіаційного воєнного страхування. Це означає, що покриття ризиків війни недоступне на звичайних умовах, тоді як в інших регіонах страховики можуть підвищувати премії, але продовжувати пропонувати поліси.

    Публічних тарифів на страхування рейсів в Україну немає. За оцінкою JVS Law, станом на серпень 2026 року авіаційного аналога морського механізму Unity не створили. Серед можливих рішень — державна гарантія як страховик останньої інстанції, механізм stop-loss, пул перестрахування або багаторівнева система, у якій ризики розподіляються між авіакомпаніями, аеропортами, лізингодавцями та постачальниками аеронавігаційних послуг. Ще один варіант — відкривати спочатку вантажні маршрути на заході України, а вже після оцінки їхньої роботи переходити до пасажирських рейсів.

    Бориспіль почав переговори з лондонським страховим ринком щодо можливих умов відновлення авіаперевезень ще 9 серпня 2025 року. До роботи залучили страхового брокера WTW. Ці переговори важливі, оскільки без страхування воєнних ризиків авіакомпанії можуть не отримати дозволу на використання літаків або не погодитися виконувати рейси навіть за наявності регуляторного допуску.

    Водночас чинний український механізм страхового захисту не розв’язує проблему авіації. Постанова Кабміну № 1541 передбачає підтримку щодо власного майна суб’єктів господарювання та часткову компенсацію страхових премій за воєнними ризиками, тому не охоплює орендовані літаки в повному обсязі потреб авіаційного сектору. Нею не можуть скористатися нерезиденти-лізингодавці в тому вигляді, у якому це потрібно для повітряних суден. Київська та Львівська області також мають обмеження в окремих програмах компенсації. Програми перестрахування за участю DFC і «КНЯЖА» орієнтовані на малий бізнес та фізичних осіб, а не на авіаційний сектор.

    Окремий ризик — розмір відповідальності авіаперевізника перед пасажирами та третіми особами. За наказом від 4 вересня 2025 року мінімальна відповідальність перед пасажиром в Україні становить 151 880 спеціальних прав запозичення (SDR), тоді як у ЄС за Регламентом № 785/2004 — 250 000 SDR. Якщо українські правила та страхові вимоги не відповідатимуть умовам міжнародного ринку, це може ускладнити вихід іноземних перевізників на українські маршрути.

    Ще один учасник, без згоди якого рейс може не відбутися, — власник літака. Значна частина повітряних суден у світі працює за договорами лізингу. Такі договори часто містять обмеження щодо територій, де можна експлуатувати літак, а дозвіл українського регулятора не скасовує договірних вимог власника. Лізингодавець має погодитися на використання повітряного судна в Україні, а також розуміти, як його можна буде вивести з країни в разі погіршення безпекової ситуації.

    Побоювання власників літаків посилилися після повномасштабного вторгнення Росії. У 2022 році в Росії залишилися сотні західних літаків. У червні 2025 року Високий суд Лондона постановив, що страховики несуть відповідальність за воєнні ризики щодо 147 літаків і 16 двигунів у межах спорів, пов’язаних із цими втратами. Судові процеси стали нагадуванням, наскільки дорого може коштувати невизначеність у договорах страхування та лізингу.

    Український ринок у такій ситуації конкуруватиме не тільки за пасажирів, а й за згоду власників повітряних суден. Українські авіакомпанії також не зможуть миттєво повернутися до довоєнної роботи. «Міжнародні авіалінії України» збанкрутували, а лізингодавці забрали їхні літаки. Через це першими операторами на українських маршрутах можуть стати іноземні авіакомпанії, які мають доступ до літаків і можуть швидше організувати роботу за нових умов.

    Ryanair ще в липні 2023 року оголосила план післявоєнних інвестицій в Україну на $3 млрд. Компанія заявляла про можливість розмістити до 30 нових Boeing 737 MAX і виконувати до 600 рейсів на тиждень протягом восьми тижнів після відкриття неба. Але цей план прив’язаний до конкретних умов: завершення війни, відкриття повітряного простору та висновку EASA про безпеку польотів. Окремих гарантій щодо вартості страхування компанія не називала.

    Навіть після скасування NOTAM та перегляду рекомендацій EASA кожна авіакомпанія повинна буде провести власну оцінку ризику. Стаття 10 Повітряного кодексу України покладає відповідальність за безпеку польотів на авіаперевізника в межах його діяльності. Компанія має врахувати вимоги власного регулятора, позицію страховика й умови договору на літак. Тому дозвіл держави відкриває можливість літати, але не зобов’язує перевізника використовувати цю можливість.

    MH17, Гостомель і чому небо стало предметом позовів

    Для міжнародної авіації питання безпеки над Україною має конкретну трагічну передісторію. У липні 2014 року над Донецькою областю збили рейс MH17 авіакомпанії Malaysia Airlines. Загинули 298 людей. Нідерландська рада з безпеки встановила, що того дня над східною Україною пролетіли 160 літаків. У звіті вона рекомендувала державам обережніше оцінювати ризики та закривати повітряний простір, якщо загрозу для цивільних літаків неможливо належно контролювати. Рада також закликала ICAO перетворити частину рекомендацій щодо зон конфліктів на обов’язкові стандарти.

    Перед катастрофою Росія закрила частину власного повітряного простору біля кордону на висотах, що відповідали можливостям ураження зенітного ракетного комплексу «Бук». Водночас цивільні рейси продовжували пролітати над східною Україною. Ця обставина стала одним із центральних питань міжнародних розслідувань і судових процесів: держави та авіаційні органи повинні мати змогу оцінювати загрози й діяти до того, як вони призведуть до катастрофи.

    12 травня 2025 року Рада ICAO визнала Росію відповідальною за збиття MH17 і порушення Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію. 9 липня 2025 року Європейський суд з прав людини одностайно встановив відповідальність Росії за збиття літака та загибель людей. Стаття 3 bis Чиказької конвенції забороняє державам застосовувати зброю проти цивільних повітряних суден у польоті. Міжнародні рішення щодо MH17 закріплюють юридичну відповідальність Росії, але самі по собі не визначають, коли над Україною знову можна буде літати. Для цього потрібні окремі рішення щодо конкретної безпекової ситуації, процедур і маршрутів.

    Повномасштабне вторгнення завдало шкоди й авіаційній інфраструктурі. На початку вторгнення Росія знищила аеродром у Гостомелі та літак Ан-225 «Мрія». Ці втрати стосуються не лише одного підприємства: йдеться про інфраструктуру, авіабудівні компетенції та майно, яке використовувалося для міжнародних перевезень.

    Україна паралельно створює механізми фіксації шкоди й подання майбутніх вимог про компенсацію. Із 30 вересня 2026 року Реєстр збитків для України приймає заяви за всіма 43 категоріями. Для держави передбачені, зокрема, категорії щодо критичної й некритичної інфраструктури, для компаній — які стосуються інфраструктури, активів і втраченої вигоди. Подавати заяви можуть і аеропорти, і державні підприємства.

    Окремої категорії саме для цивільної авіації в переліку немає. Реєстрація збитків і встановлення відповідальності створюють правову основу для майбутніх претензій, але не замінюють страхування, потрібного для відновлення польотів. Позов може стосуватися шкоди, завданої в минулому, тоді як страхове покриття має діяти до початку рейсу й гарантувати, що наслідки можливого інциденту не залишаться виключно на авіакомпанії, власникові літака або пасажирах. Юридичні рішення щодо попередніх катастроф допомагають визначити відповідальність, але не усувають необхідності заздалегідь домовитися про те, хто і за яких умов компенсуватиме майбутні втрати.

    Хто і як готуватиме українські аеропорти до відновлення польотів

    Навіть за наявності рішень щодо безпеки та страхування авіаційній галузі доведеться відновлювати операційну спроможність. Для регулярних рейсів потрібні не тільки злітно-посадкова смуга й термінал, а й служби авіаційної безпеки, наземне обслуговування, пожежно-рятувальні підрозділи, диспетчерські системи, резервне живлення, технічне обслуговування та достатня кількість підготовлених працівників. Частина цих систем працює навіть під час закриття аеропорту, але тривала перерва у регулярних перевезеннях означає, що перед запуском їхню готовність потрібно перевірити окремо.

    Робоча група, створена наказом Міністерства розвитку громад та територій № 511 від 13 березня 2026 року, і міжвідомчий координаційний центр за постановою Кабміну № 888-2026-п мають координувати цю підготовку між транспортом, обороною, безпекою та фінансами. Аеропорти готують укриття, резервні джерела електроживлення та алгоритми дій у разі повітряної загрози. Однак готовність окремих об’єктів не означає, що вся система може працювати.

    Державіаслужба повідомляла, що Бориспіль і Львів підтримують у стані, який дасть змогу відносно швидко відновити експлуатацію після відповідного політичного рішення. Це не означає, що вони вже отримали дозвіл на рейси. Аеропорт може бути технічно готовим, але залишатися закритим через небезпеку на маршрутах, відсутність страхування чи неузгодженість процедур.

    Імовірний запуск окремих рейсів також не означатиме миттєвого повернення до довоєнного графіка. Для кожного етапу доведеться окремо визначати маршрути, допустиму інтенсивність руху, вимоги до аеропортів і процедури реагування на загрози. Жоден із цих сценаріїв наразі не затверджений як офіційний розклад відновлення.

    Що зміниться з відкриттям неба для пасажирів, бізнесу та України в ЄС

    Відновлення польотів матиме наслідки далеко за межами авіаційної галузі. За даними UNHCR, мільйони українців перебувають за кордоном як біженці, і пряме сполучення могло б полегшити поїздки до родичів, повернення додому та ділові контакти. Якщо хоча б частина довоєнного пасажиропотоку повернеться, це принесе аеропортам значні доходи, а також підтримає туризм, готельний бізнес і сферу послуг.

    Поки українські аеропорти закриті, пасажири та компанії залежать від наземного сполучення з іншими країнами. Для бізнесу це означає довші поїздки на зустрічі, складнішу логістику й додаткові витрати на перевезення обладнання та комплектуючих. Для вантажних перевезень відкриття навіть обмежених маршрутів на заході України могло б скоротити час доставки окремих товарів. Водночас авіація не замінить залізничні та автомобільні перевезення: її перевага залежатиме від типу вантажу, вартості й доступності конкретного маршруту.

    Уряд також вивчає можливість залучення приватного капіталу до управління аеропортами. Разом із Європейським банком реконструкції та розвитку й Міжнародною фінансовою корпорацією опрацьовують питання моделей співпраці, зокрема концесій, для Борисполя, Львова й Одеси. Для потенційних інвесторів вирішальними будуть не лише пасажиропотік і комерційні перспективи, а й зрозумілі правила роботи, стан інфраструктури, гарантії безпеки та можливість застрахувати активи. Без цього навіть аеропорт із великим довоєнним трафіком залишатиметься складним інвестиційним проєктом.

    Відновлення авіасполучення пов’язане і з інтеграцією України до європейського транспортного простору. Угоду про спільний авіаційний простір Україна та ЄС підписали в жовтні 2021 року. У 2023 році українське законодавство передбачило визнання повітряних суден із сертифікатами EASA без повторної сертифікації в Україні. Відповідність європейським транспортним стандартам є частиною процесу вступу до ЄС.

    Європейська система авіаційного управління охоплює 41 державу через Євроконтроль. Для України важливо буде не тільки повернути маршрути, а й забезпечити сумісність процедур із європейськими системами: від планування польотів до обміну даними та реагування на загрози. Український досвід роботи під час ракетних атак, глушіння GNSS і масового застосування безпілотників може стати корисним для інших країн Європи, які також стикалися з порушеннями роботи аеропортів через дрони.

    Утім, навіть після відкриття окремих маршрутів авіасполучення не обов’язково відновиться одразу в усіх регіонах. Першими можуть стати технічні й вантажні рейси, а також обмежені маршрути через західну частину країни. Міністр Микола Калашник наводив Ізраїль як приклад країни, де авіація продовжує працювати попри загрози. Але цей приклад не означає, що українські аеропорти зможуть відтворити ізраїльську модель без змін: потрібні власні протоколи безпеки, страхові домовленості та погодження з авіакомпаніями й власниками літаків.

    На практиці відкриття українського неба залежатиме від того, чи зможуть усі учасники системи погодити прийнятний рівень ризику й забезпечити роботу за спільними правилами. Військові оцінюватимуть загрози та організовуватимуть захист, цивільні авіаційні органи — визначатимуть умови використання повітряного простору, EASA — переглядатиме свої рекомендації, страховики — пропонуватимуть покриття, а перевізники й лізингодавці — вирішуватимуть, чи готові виконувати рейси. Жоден із цих кроків не замінює решти.

    Тому головне питання зараз — не конкретна дата першого рейсу, а умови, за яких його можна буде виконати й повторювати без неприйнятного ризику. Підготовка аеропортів уже триває, а уряд та галузь опрацьовують можливі механізми запуску. Проте поки зберігається загроза російських ударів, немає погодженого страхового механізму й не визначено остаточних умов для перевізників, оголошувати дату відновлення регулярних польотів передчасно.

     

  • Василь Костюк та Олександр Горобець були помічені у схемах з фіктивним імпортом дронів на 84 млн доларів

    Василь Костюк та Олександр Горобець були помічені у схемах з фіктивним імпортом дронів на 84 млн доларів

    За інформацією наших джерел, наразі правоохоронці ведуть розслідування щодо відмивання коштів через оформлення фіктивного імпорту дронів за участі відомого львівського конвертора Василя Костюка (Вася Львівський) та Олександра Горобця.

    Василь Костюк відомий в Україні “обнальщик”, навчався разом із колишнім головою Державної податкової служби Сергієм Верлановим. У його колишньому діловому оточенні згадували Віктора Кривуна, Андрія Дуліка з “Любе Авто” та Любомира Тхіра.

    Наразі Василь Костюк входить до так званої групи “ТриК” – (Козицький, Козловський, Костюк). Де Козицький Максим – голова Львівської ОВА, Козловський Григорій – львівський бандит, рейдер та тютюновий контрабандист, а Василь Костюк – один з найкрупніших в Україні конвертор та “мийщик”. За інформацією наших джерел, останнім часом протекцію групі “ТриК” складає Кирило Буданов, з яким Григорій Козловський знайшов “спільну мову”.

    Олександр Горобець – давній партнер Васі Львівського, після початку розслідування фінансових махінацій з фіктивним імпортом дронів  втік до Європи, де зайнявся ресторанним бізнесом.

    Як організована схема фіктивного імпорту дронів до України, організована Василем Костюком та Олександром Горобцем

    Щодо механізму самої схеми, відомо наступне: партії по 600 дронів оформляли з однаковими стоковими фотографіями, під пільговий імпорт виводили валюту іноземним компаніям, а заявлений товар, за твердженням слідчих, не надходив.

    «Лікадра Теніка» (44372310 ), раніше «Фертеніка», зареєстрована 28 серпня 2021 року зі статутним капіталом 50 тис. грн. За 2024 рік — 489,05 млн грн виручки, 2,96 млн прибутку, чотири працівники, 1,579 млрд активів і 1,576 млрд зобов’язань. Директори змінювалися: Валерій Резник, Людмила Левашеня, Анзорі Хуцишвілі. Адреси переносили між Києвом, Львовом, Вишневим та Фастовом. Остання — Фастів, вулиця Героїв Прикордонників, 2Б. Раніше серед власників значився Володимир Пальчик, потім 100% перейшли до LIKADRA LTD з Маршаллових островів, бенефіціар — громадянин Румунії Андрій Жосу. 20 грудня 2022 року реєстрацію ПДВ анулювали, але багатомільйонні обороти продовжилися.

    У матеріалах розслідування названо конкретні суми та одержувачів: «Мерієт» (43840643 (https://youcontrol.com.ua/catalog/company_details/43840643/)) — 4,4 млн доларів польській компанії GN ELECTRONIC SP. Z O.O.; «Лоялхіллс Груп» (45339667 (https://youcontrol.com.ua/catalog/company_details/45339667/)) — 6,4 млн доларів компанії LATUNA LIMITED; «Пеппер Стар» (44610024 (https://youcontrol.com.ua/catalog/company_details/44610024/)) — 12,2 млн доларів від TORQUE TRADE LIMITED та ABSales Group Limited; «Поліпром Контур» (44972273 (https://youcontrol.com.ua/catalog/company_details/44972273/)) — 13 млн доларів STARNINE SALES LIMITED; «Сенфіджіо Інд» (45242023 (https://youcontrol.com.ua/catalog/company_details/45242023/)) — 18 млн доларів WHARVEST LIMITED; «Вітал Прогрес» (45214462 (https://youcontrol.com.ua/catalog/company_details/45214462/)) — 11 млн доларів OPTIMA TRADE LIMITED; «Лавра Груп» (45023845 (https://youcontrol.com.ua/catalog/company_details/45023845/)) — 9,1 млн доларів TORQUE TRADE LIMITED; «Нексус Торг» (45351930 (https://youcontrol.com.ua/catalog/company_details/45351930/)) — 10,1 млн доларів NEOTRADE LIMITED. Загалом $84,2 млн заявлених операцій, переважно через компанії Гонконгу. Це сума по групі імпортерів, а не встановлений оборот однієї «Лікадра Теніка».

    Махінація ґрунтувалася на ймовірному зловживанні пільгами з ПДВ. Під виглядом безпілотників могли оформлювати інший товар, уникаючи імпортних податків, або здійснювати валютні платежі за контрактами без реальних поставок. Повторювані фотографії партій по 600 одиниць стали однією з ознак, описаних у розслідуванні. Анульована реєстрація ПДВ у «Лікадра Теніка» вимагає окремої перевірки її податкової звітності та подальших операцій.

    Костюка раніше пов’язували з відмиванням грошей та фіктивним податковим кредитом через «ВІК Лімардо» (42636737) Володимира Сторощука, «Вест Табакко Груп» (41424926) Володимира Кавальца, «Альтера Захід» (38933149) Віталія Мандзяка та «Фрутта Опт Торг» (41191557) Віктора Додатка. Судові справи №757/34824/16-к, №757/34828/16-к, №826/4717/16, №263/4607/19 та №263/1870/19 стосувалися фіктивних операцій, податкового кредиту та ймовірного відмивання грошей. У матеріалах «Фрутта Опт Торг» згадувалася компанія «Ферро» (40952883).

    Василь Костюк – від “базарного рекетира” до крупнго обнальщика до керівника “Прикарпаттяобленерго”

    Нагадаємо, організатор схеми Костюк Василь Васильович народився 10 жовтня 1966 року в селі Чортовець на Івано-Франківщині. Походження капіталу Костюка Василя Васильовича не викликає жодних сумнівів у тих, хто знайомий з історією Івано-Франківська 1990–2000-х років.

    ФОТО: Архівне фото відомого на Західній Україні рейдера та обнальщика Василя Костюка (Васі Львівського)

    Його первинне накопичення відбулося завдяки легендарному злочинному угрупованню «АСП». У ті роди братки взяли під повний контроль центральні ринки міста – «Центральний», «П’ятачок», «П’яний базар». Це був класичний рекет: кожен торгівець платив данину, а відмова каралася жорстко. Згодом «АСП» політизувалося. Члени угруповання ставали депутатами міської та обласної ради від «Партії регіонів» та «БЮТу».

    Сам Костюк Василь Васильович у 2006–2010 роках отримав мандат депутата Івано-Франківської облради як позафракційний. Однак його тодішній помічник Віктор Вінтоняк згодом став помічником народного депутата Анатолія Матвієнка у Верховній Раді VIII скликання. Цей факт доводить, що ще за президентства Петра Порошенка угруповання мало повний карт-бланш на свою діяльність.

    Коли угруповання набрало сили, воно почало розставляти своїх людей на ключові посади. Костюк Василь Васильович став членом правління АТ «Прикарпаттяобленерго». Його зоною відповідальності стали так звані «скрутки» – маніпуляції з обліком електроенергії та ухилення від оподаткування.

    Влітку 2012 року тодішній керівник обласного УБОЗу Ігор Вакуленко, який був ставлеником Костюка, відкрив кримінальну справу проти засновника деревообробної фірми «Гафука» Уфука. Формальна причина – кредит у «Брокбізнесбанку». Справжня ж причина полягала в тому, що підприємець відмовився брати участь в імпортних схемах угруповання. Показово, що за вказівкою Костюка Вакуленко «наїжджав» на ринки Коломиї, примушуючи їх приєднатися до системи конвертації.

    Через ринки Івано-Франківська прокручувалися фіктивні товарні потоки. Фізичним особам-підприємцям постачали завищені партії одягу, продуктів, тютюну та добрив – виключно на папері. Мета полягала у незаконному відшкодуванні податку на додану вартість. Реальний же товар продавався за готівку іншими контрагентами. Так генерувалася «чорна» готівка для угруповання. Найбільшого розмаху схеми набули у 2010–2014 роках, коли міліція повністю контролювалася Костюком.

    Угруповання Костюка мало довгострокові плани і займалося справжнім «вишколом» кадрів. Найперспективніших юристів відправляли на навчання до Харківського національного університету імені Каразіна на юридичний факультет. Ключовою була кафедра громадсько-правових дисциплін, яку з 2005 по 2019 рік очолювала нинішня генеральний прокурор Ірина Венедіктова. Йдеться переважно про магістерські програми на платній основі. Таким чином, Костюк планомірно вбудовував своїх людей у правову систему держави ще задовго до того, як її очолила людина з його «освітньої мережі».

    На посаді заступника голови правління «Прикарпаттяобленерго» Костюк Василь Васильович відповідав за публічні закупівлі. Через нього проходили всі обігові кошти компанії. Система тендерів стала ідеальним інструментом для вимивання грошей. Компанія-переможець ТОВ «АЙТІ БІЗНЕС СОЛЮШН» неодноразово отримувала замовлення. За даними аналітичних платформ, ця фірма активно фігурує в підозрілих операціях.

    Схема проста: отримавши бюджетні кошти, підприємство переводило їх на рахунки конвертаційних центрів. Замість реальних послуг або обладнання проводилися фіктивні операції. Гроші обготівковувалися та осідали в кишенях бенефіціарів. Костюк, який особисто відповідав за прозорість тендерів, не міг про це не знати. Його багаторічне покриття цих схем свідчить про пряме співучасть у розкраданні державних коштів.

    Родина Любомира Тхіра – як “адвокат-пенсіонер” збирає компромат на правоохоронців в інтересах Васі Львівського

    Кінцевим виконавцем і контролером усіх поточних питань Костюка Василя Васильовича, особливо у сферах податкової та митної служб Львівської області, часто виступає Любомир Іванович Тхір. Любомир Тхір – пенсіонер-адвокат, колишній податківець, який, за інформацією ЗМІ, “зібрав команду з колишніх правоохоронців, які займаються шантажем своїх колег: збирають компромат, стежать за допомогою дронів, встановлюють приховані камери в автомобілях”. Ця інформація використовується для вирішення податкових, митних та судових питань Василя Костюка.

    Родина Любомира Тхіра відкрито демонструє шалені статки. Він має нерухомість, записану на дружину Мар’яну (колишню працівницю ДПС), тещу Ольгу Качинську та інших родичів. Автопарк: два Mercedes GLE 400 2020 року (номери ВС3872КХ) та Audi Q7 2017 року (ВС7000КВ). Гроші виводяться в офшори. Племінник Тхіра Андрій – колишній податківець, чоловік власниці ПП «МОТОЛАЙК» Оксани Тхір. Племінниця дружини Роксолана Качинська – заступник начальника відділу митного оформлення Малехів митного поста Львів-Північний. Вона ж колишня дружина племінника нещодавно померлого Василя Пісного – Миколи Пісного. Саме через це родинне переплетіння виникло кумівство між Тхіром та Костюком.

    Рідний брат Любомира – Ростислав Тхір – перший заступник начальника Головного управління Держгеокадастру у Львівській області. Його дружина Наталія – головний інспектор на митному посту. Андрій Воловецький з Львівської податкової – кум і прислужник, який за винагороду літає на Мальдіви та в Домінікану з родиною Тхірів за кошти платників податків. Андрій Дулик (ЛюбеАвто) – колишній співробітник, товариш по чарці. Його дружина Юлія Калмикова – співвласниця мережі магазинів жіночої білизни «Біанка» та рідна сестра дружини Нефьодова. Віталій Стець – «дах» у Державному бюро розслідувань, отримував грошові подарунки, а його дружина їздить на незадекларованому Lexus NX 300H (номер ВС0286НХ), купленому ще 2019 року і не зареєстрованому на неї.

  • Екс-міністр екології Микола Злочевський отримати Стинавське родовище газу по непрозорій схемі

    Екс-міністр екології Микола Злочевський отримати Стинавське родовище газу по непрозорій схемі

    Держгеонадр не виставляє Стинавське родовище газу в інтересах сім’ї  екс-міністра екології та фігуранта ряду гучних справ про корупцію Миколи Злочевського, внаслідок чого держава щодня втрачає 1,5 млн грн.

    Нагадаємо, після того, як РНБО запровадила санкції проти “Бориславської нафтової компанії”, а Держгеонадра анулювали її спецдозвіл на Стинавське родовище, контрольована державою “Укрнафта” запропонувала виставити ділянку на аукціон, але отримала відмову.

    Стинавське газове родовище, яким наразі намагається заволодіти родина Злочевських, одне з ключових нафтових родовищ країни: у звіті Ініціативи прозорості видобувних галузей (EITI) за 2020 рік воно назване серед найбільших нафтових родовищ України.

    Однією з підстав стало накладання контурів із сусіднім Семигинівським родовищем, право на яке має ТОВ “Парі Нафтогаз” – компанія дочок Миколи Злочевського.

    За інформацією ЗМІ, отримати контроль над Стинавським газовим родовищем Миколі Злочевському ймовірно допомагають ряд чиновників, серед яких голова Держгеонадра Сергій Власенко, директор департаменту правового забезпечення Держгеонадра Сергій Губа, директор Державного інформаційного геологічного фонду України Павло Бовсунівський та голова Державної комісії України по запасах корисних копалин (ДКЗ) Сергій Паюк.

    Хронологія подій: як розвивалась ситуація довкола Ставинського родовища газу

    2 липня 2026 року РНБО ухвалила рішення про санкції проти низки суб’єктів, яке Президент Володимир Зеленський увів у дію указом № 704/2026 від 3 серпня, до переліку потрапило ТОВ “СП “Бориславська нафтова компанія” (БНК), яке розробляло Стинавське нафтогазове родовище на Львівщині.

    Спершу дію спецдозволів БНК обмежили на 10 років, і 18 серпня Держгеонадра зупинили єдиний дозвіл компанії — №1211. Проте вже 20 серпня РНБО змінила рішення, зробивши обмеження безстроковим (указ № 747/2026).

    Як повідомило видання NADRA.info, 18 вересня наказом № 449, який підписав т. в. о. Голови Держгеонадра Сергій Власенко, спецдозвіл №1211 анулювали остаточно (див. також додаток до наказу).

    Як уточнює видання “Еспресо.Захід”, дозвіл, про який ідеться, діяв на видобування нафти й газу в інтервалі глибин 2800–3600 м.

    Після санкцій, як повідомляє видання LIGA.net, видобуток зупинили, тож наступним логічним кроком після анулювання було б виставити ділянку на відкриті електронні торги й залучити нового інвестора. Саме з такою пропозицією, як випливає з документів, що має у розпорядженні редакція, 21 вересня до Держгеонадра звернулася ПАТ “Укрнафта” (заява № 336-ПР/1-26). 25 вересня Держгеонадра доручили опрацювати її ДНВП “Геоінформ України”.

    28 вересня “Геоінформ” відповів листом №06/306-3463 за підписом голови комісії з перетворення підприємства Павла Бовсунівського.

    У ньому вказані дві підстави для повернення заяви:

    • Затверджений контур Стинавського родовища (протокол ДКЗ від 23.04.2015 № 3354) частково виходить за межі ділянки, яку запропонувала “Укрнафта”;
    • Ініційований об’єкт просторово накладається на межі чинного спецдозволу від 25.10.2011 № 5398 (Семигинівське родовище), що належить ТОВ “ПАРІ НАФТОГАЗ” (код ЄДРПОУ 44486791) і, як написано в листі, “не має обмеження щодо глибини використання”.

    Перша підстава стосується меж самої заявки й теоретично може бути усунена технічно. Друга — принципова: доки дозвіл “Парі Нафтогаз” формально не обмежений за глибиною, будь-яку заявку на Стинавське можна відхиляти через “накладання”.

    Власниками ТОВ “Парі Нафтогаз”, за даними YouControl, є Анна та Каріна Злочевські— доньки колишнього міністра екології Миколи Злочевського.

    Раніше компанія “Парі” також фігурувала в переліку видобувних компаній, якими володіла Burisma Holdings Злочевського.

    1 серпня 2023 року Вищий антикорупційний суд затвердив угоду про визнання ним винуватості у справі про спробу підкупу керівництва НАБУ і САП: суд визнав його винним за ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 369-2 КК (організація зловживання впливом) і призначив штраф 68 тис. грн.

    Цікаво, що права “Парі Нафтогаз” на Семигинівське вже намагалися оскаржити. Як писало онлайн-медіа NADRA.info, Львівська обласна прокуратура звернулася до суду з вимогою визнати спецдозвіл № 5398 недійсним, але Верховний Суд у травні 2025 рокузалишив дозвіл у силі: прокурори не довели поважності пропуску строку звернення, адже дозвіл було видано ще у 2011 році.

    Одна площа, різні глибини

    На поверхні контури двох родовищ справді частково збігаються.

    Але під землею це різні об’єкти. Стинавське родовище, за анульованим дозволом № 1211, розроблялося в інтервалі 2800–3600 м. Поклади ж Семигинівського, згідно з протоколом Державної комісії України по запасах корисних копалин (ДКЗ) № 4167 від 23 листопада 2017 року, залягають в інтервалі глибин 3605–4540 м. Тобто запаси, на які має право компанія дочок Злочевського, лежать нижче за стинавські.

    Різниця — у бланках дозволів. У дозволі БНК на Стинавське межі ділянки були зазначені і за площею, і за глибиною. Натомість у бланку дозволу № 5398 “Парі Нафтогаз”, чинна версія якого, судячи з документа, оформлена 21 липня 2022 року за підписом тодішнього Голови Держгеонадр Р. С. Опімаха, вказано лише географічні координати та площу — 16,6 кв. км. Межі за глибиною, як констатує і сам “Геоінформ”, у ньому відсутні.

    При цьому сам бланк № 5398 посилається на протокол ДКЗ № 4167 як на підставу — тобто на документ, де інтервал покладів визначено чітко. Звідси ключове питання: чи може відсутність запису про глибину в бланку розширювати права надрокористувача понад ті запаси, на яких цей дозвіл ґрунтується? І чому Держгеонадра та “Геоінформ”, відмовляючи “Укрнафті”, не врахували цей протокол.

    Чи було це зроблено умисно, чи мала місце проста недбалість — невідомо. Але після анулювання спеціального дозволу на користування ділянкою Стинавського родовища компанія з орбіти Злочевського, схоже, могла скористатися “помилкою”. Саме факт відсутності в бланку спеціального дозволу ТОВ “Парі Нафтогаз” чітких параметрів ділянки надр Семигинівського родовища за глибиною стає підставою для відмови державній компанії “Укрнафта” у виставленні ділянки надр Стинавського родовища на аукціон.

  • Кримінальна відповідальність у Європі за допомогу російській армії, межа між санкційним порушенням і злочином

    Кримінальна відповідальність у Європі за допомогу російській армії, межа між санкційним порушенням і злочином

    Після початку повномасштабної війни російські компанії продовжили шукати доступ до європейських технологій, обладнання, послуг і фінансових ресурсів. Водночас частина торговельних операцій почала проходити через треті держави, нових посередників і змінені маршрути. Для європейських правоохоронців це створило окремий пласт кримінальних справ, де необхідно відновити весь ланцюг угоди та встановити, на якому етапі учасники перейшли від дозволеної комерційної діяльності до порушення санкційного режиму.

    Сам факт наявності російського контрагента ще не визначає кримінальної відповідальності. У європейському праві існують дозволені операції з російськими компаніями, товари, які не підпадають під конкретні експортні обмеження, перехідні періоди, винятки та індивідуальні дозволи компетентних органів. Якщо платіж було проведено до запровадження відповідної заборони і на той момент не існувало іншого застосовного обмеження, подальша зміна санкційного режиму сама по собі не перетворює вже вчинену дію на злочин. Те саме стосується товару, який на дату експорту не підпадав під конкретну чинну заборону.

    Кримінальна межа виникає тоді, коли конкретна операція вже заборонена і водночас виконані умови складу злочину за національним законодавством. Йдеться про експорт товару, передачу технології, технічну допомогу, брокерську послугу, фінансову операцію або свідоме використання маршруту для обходу обмеження. Директива ЄС 2024/1226 закріпила загальні мінімальні правила кримінальної відповідальності за умисні порушення певних обмежувальних заходів і деякі форми серйозної необережності, але конкретні склади злочинів і покарання, як і раніше, визначаються національним законодавством.

    Постачання підсанкційних товарів подвійного призначення

    Один із показових прикладів — справа підприємця, якого прокуратура називає російсько-нідерландським громадянином із Горссела. 31 жовтня 2023 року суд Роттердама засудив його до 18 місяців позбавлення волі, а компанію, якою він керував, — до штрафу €200 тис. Суд встановив, що протягом понад семи місяців він брав участь у схемі постачання електронних товарів подвійного призначення та інших товарів, здатних сприяти військовому зміцненню Росії, російським компаніям, пов’язаним з оборонною промисловістю. Прокуратура говорила про 20 відправлень за коротший період і 11 типів товарів вартістю понад $1 млн.

    Різниця між цими строками важлива. Суд описував увесь доведений період як такий, що тривав понад сім місяців, тоді як 20 відправлень, про які говорила прокуратура, стосувалися коротшого відрізка всередині цього періоду. Це не дві різні версії одного факту, а різні часові зрізи однієї схеми.

    Сама конструкція постачань була частиною доказів. Для окремих відправлень використовували End User Statement із фіктивною українською компанією як кінцевим користувачем. Для експортних документів оформлювали фіктивні commercial invoices, у яких клієнтом зазначалася компанія на Мальдівах. Товари фактично призначалися для Росії та прямували маршрутом, який мав приховати російського кінцевого отримувача. Суд встановив, що обвинувачений знав про запроваджені 25 лютого 2022 року санкції та свідомо продовжив торгівлю.

    Гроші також стали частиною доказового ланцюга. У матеріалах справи фігурували перекази від російських компаній, тоді як платежів від заявленого мальдівського покупця слідство не виявило. Прокуратура зазначила, що найбільша частина отриманих коштів надійшла від російської компанії і що жодного переказу з Мальдів не було. Суд пов’язав фіктивне документальне оформлення постачань із висновком, що обвинувачений свідомо обходив обмеження ЄС.

    Військовий зв’язок у справі встановлювався окремо. Нідерландська прокуратуразазначала, що електронні компоненти того самого типу, які постачав обвинувачений, були виявлені в Україні у російських ракетах, радіолокаційних системах і військовій техніці. Це не означає, що суд встановив походження конкретної мікросхеми з конкретної партії обвинуваченого. Такий матеріал показує військове значення відповідної категорії компонентів і пояснює, чому їхнє постачання перебувало під санкційним контролем. Для самого складу злочину військовий ефект доводити не обов’язково, достатньою підставою залишається заборонений експорт.

    Навесні 2025 року прокуратура Нідерландів оскаржила початковий вирок. У відкритому повідомленні від 14 квітня 2025 року вона описала апеляційну вимогу: три роки позбавлення волі, п’ятирічна професійна заборона та конфіскація €72 697,71 як незаконно отриманої вигоди. У цьому повідомленні заборону сформульовано як beroepsverbod, тобто професійну заборону, без окремого розмежування керівних посад і будь-якої іншої роботи. Штраф компанії у €200 тис. став остаточним, апеляцію в справі компанії відкликали і прокуратура, і захист.

    Цей процес показує, з чого складається кримінальна справа про порушення санкцій. Слідству були потрібні не лише російський покупець і технологічно чутливий товар, а й дата запровадження заборони, документи кінцевого користувача, фіктивні рахунки, рух коштів, фактичний маршрут і докази того, що обвинувачений розумів, що відбувається.

    Передача технічної інформації та доступу до технологій

    Санкційні обмеження поширюються на велику кількість продукції, яка сама по собі зброєю не є. Це електронні компоненти, обладнання, верстати, програмне забезпечення, технології та інші товари подвійного призначення. Їхнє значення визначається можливістю використовувати їх для виробництва, обслуговування або технологічного посилення російської військової та промислової системи.

    У липні 2025 року суд Роттердама засудив 43-річного чоловіка до трьох років позбавлення волі за передачу технологічної інформації людині в Росії та незаконний доступ до комп’ютерних систем роботодавців. Чоловік раніше працював у ASML та NXP і копіював із серверів компаній файли, які не були потрібні йому для роботи. Потім він передавав частину матеріалів людині в Росії.

    Суд встановив, що передані файли містили інформацію, пов’язану з обладнанням і процесами виробництва мікрочипів. Передачу кваліфікували як технічну допомогу, на яку поширювалися чинні обмеження ЄС. Водночас суд окремо зазначив, що не було доведено отримання обвинуваченим грошей за передачу інформації. Прокуратура просила чотири роки, але суд зменшив строк саме з цієї причини. Для вироку за санкційним епізодом не потрібно було доводити комерційний продаж технології.

    Цей приклад розширює розуміння того, що саме може стати предметом кримінальної справи. Забороненою операцією може виявитися не лише перетин кордону вантажним автомобілем, а й передача технічної інформації, консультація спеціаліста або надання доступу до технології, якщо відповідна операція заборонена санкційним законодавством.

    Директива ЄС 2024/1226 закріпила цей підхід на рівні мінімальних загальноєвропейських правил. Вона охоплює передбачені санкційними актами операції з товарами, послугами, фінансовими та економічними ресурсами, а також технічну допомогу і брокерські послуги. Для окремих серйозних порушень держави мають передбачити кримінальну відповідальність, зокрема за пособництво та замах на відповідні злочини.

    Водночас законна діяльність залишається частиною тієї самої системи. Якщо товар на дату експорту не підпадав під конкретну заборону, операція здійснювалася в межах передбаченого винятку або на підставі чинного дозволу, вона не стає порушенням лише тому, що згодом цей товар виявився пов’язаним із російською військовою промисловістю. Для кримінальної справи необхідно встановити конкретну заборону, що діяла у відповідний момент, та дію, яка її порушила.

    Це особливо важливо для електронних компонентів. У листопаді 2025 року RTL проаналізувала дані про понад 5 тис. компонентів, виявлених українською військовою розвідкою у російських дронах, ракетах та інших системах озброєння. Серед них було 379 компонентів нідерландського виробництва, 91% яких становили чипи. Дату виробництва RTL встановила більш ніж для 300 чипів у всій вибірці: 44,5% були виготовлені після 24 лютого 2022 року. Це не частка Нідерландів. Для Нідерландів дата виробництва була відома для 32 чипів, і близько двох третин із них були виготовлені вже після початку повномасштабної війни.

    Наявність таких деталей у російській зброї автоматично не означає, що їхні виробники або європейські продавці порушили санкції: між виробником і російським кінцевим користувачем могли бути незалежні дистриб’ютори та посередники. Тому походження компонента стає відправною точкою для розслідування, а не готовим доказом вини. Слідству необхідно встановити, хто продав товар, кому він був призначений, які обмеження діяли в цей момент і що конкретний учасник угоди знав про кінцеве використання.

    Реекспорт товарів до Росії через треті країни

    Після запровадження прямих обмежень частина торгівлі з Росією перемістилася через держави, які не приєдналися до санкційного режиму ЄС. Сам факт використання Казахстану, Вірменії, Киргизстану, Туреччини або іншої третьої країни не означає порушення. Юридичне значення виникає тоді, коли такий маршрут використовується для забороненого постачання або приховування його кінцевого призначення.

    Дослідження CEPR «The Eurasian Roundabout», опубліковане у 2025 році, а згодом опубліковане в European Economic Review у 2026 році, показало два механізми, через які санкційні товари продовжували потрапляти в російську економіку. Перший — реекспорт через Вірменію, Казахстан і Киргизстан. Другий — випадки, коли товар офіційно направлявся до сусідньої країни, але не доходив до заявленого кінцевого пункту. За оцінкою авторів у журнальній версії, сукупно ці два механізми у 2022–2023 роках компенсували приблизно третину падіння європейського експорту до Росії за товарами, охопленими дослідженими санкціями.

    Така статистика показує, чому правоохоронці перевіряють маршрути через треті країни та зіставляють експортну статистику з даними країни-отримувача. Якщо європейська компанія заявляє Казахстан кінцевим користувачем, а товар згодом опиняється в Росії, слідство має встановити, чи знала компанія про цей маршрут і чи брала участь у його організації.

    У роттердамській справі такий зв’язок вдалося вибудувати через документи та платежі. В експортних паперах фігурувала мальдівська компанія, у End User Statement — фіктивна українська, гроші надходили від російського підприємства, а фактичним кінцевим пунктом була Росія. Сукупність цих обставин дозволила суду розглядати маршрут через третю країну як елемент свідомого обходу санкцій.

    Польська справа лютого 2026 року показує ще більш ранню стадію такої схеми. Польська прокуратура повідомила про затримання шести осіб, яких підозрюють у спробі незаконно переправити через Білорусь до Росії обладнання для автоматизації виробництва інтегральних схем. За версією слідства, обладнання могло використовуватися під час виробництва компонентів, зокрема для бойових дронів. Митні органи припинили переміщення до доставки обладнання в Росію. Трьом підозрюваним суд призначив попередній арешт на три місяці, інші отримали інші запобіжні заходи.

    Польська прокуратура кваліфікувала дії за статтею про замах у зв’язку із санкційним законом. Саме порушення санкційного закону у передбаченому цією нормою випадку належить до злочинів, за які передбачено щонайменше три роки позбавлення волі. Але польська справа поки перебуває на стадії розслідування, тому ця санкція є передбаченою законом рамкою, а не покаранням, уже призначеним фігурантам.

    У вересні 2026 року схожий принцип з’явився в новому розслідуванні FIOD у Нідерландах. Правоохоронці затримали 52-річного росіянина та 50-річну нідерландку за підозрою в обході санкцій і постачанні заборонених ІТ-послуг. За версією слідства, високотехнологічні товари та послуги направлялися з Нідерландів через країну, використану для обходу обмежень, до Росії та могли застосовуватися російською оборонною промисловістю. Нідерландська компанія також є підозрюваною. Це розслідування, тому наведені обставини наразі є версією слідства.

    Кримінальна відповідальність у різних країнах ЄС

    Санкційні обмеження значною мірою встановлюються на рівні ЄС, однак кримінальна відповідальність залишається національною. Держави самостійно визначають склади злочинів, правила кваліфікації, роль умислу та необережності, межі покарань і додаткові наслідки для фізичних та юридичних осіб.

    Різницю добре видно на кількох справах, і читати їх як одну європейську шкалу не можна. У Нідерландах підприємець у роттердамській справі отримав 18 місяців позбавлення волі, хоча прокуратура спочатку вимагала три роки. У Польщі у справі про обладнання для виробництва інтегральних схем прокуратура висунула обвинувачення за складом, що передбачає мінімум три роки позбавлення волі, однак вироку у справі поки немає. У Німеччині вже є як завершена справа про комерційний експорт, так і розслідування, пов’язане з російською оборонною промисловістю.

    Німецьку справу про автомобілі розглянув Земельний суд Франкфурта-на-Одері у вересні 2024 року. За повідомленням речниці суду, яке оприлюднив rbb24, ішлося про 430 порушень правил зовнішньої торгівлі. За версією обвинувачення, яку наводила речниця, обвинувачені продавали сотні автомобілів до Росії, зазначаючи в документах Білорусь як місце призначення.

    Двоє отримали по шість років позбавлення волі, третій — чотири роки. Конфіскація вартості незаконних операцій становила майже €30 млн. Це постачання люксових автомобілів, а не обладнання для оборонних заводів. Приклад корисний для порівняння саме тому, що загальна логіка та сама: фіктивний кінцевий пункт і фактичне постачання до Росії. Наслідки при цьому залежать від національного складу злочину, кількості епізодів, масштабу операції та доведених обставин. Справу розглянули ще до німецької реформи 6 лютого 2026 року.

    Любекська справа від 2 лютого 2026 року вже безпосередньо стосується постачань російському оборонному сектору. Німецька влада затримала п’ятьох осіб, яких підозрюють в участі у злочинній організації та порушенні законодавства про зовнішню торгівлю. За версією прокуратури, від початку повномасштабної війни через торговельну компанію в Любеку було організовано близько 16 тис. постачань до Росії загальною вартістю щонайменше €30 млн. Серед кінцевих отримувачів були щонайменше 24 російські оборонні компанії. Для приховування операцій використовувалися щонайменше одна додаткова компанія в Любеку та фіктивні покупці в ЄС і за його межами. Російські державні структури, за версією слідства, могли стояти за закупівельною мережею. Це розслідування, а не вирок.

    Таке сусідство двох німецьких справ важливе для розуміння відмінностей усередині самої категорії санкційних злочинів. Франкфурт-на-Одері — доведена судом схема постачання автомобілів із фіктивним кінцевим пунктом. Любек — поки розслідувана система закупівель для російських оборонних підприємств. В обох випадках використовувався механізм приховування реального призначення, але юридичні наслідки визначаються конкретним складом злочину та доведеними обставинами.

    Німеччина після реформи, яка набрала чинності 6 лютого 2026 року, змінила кримінальні норми Außenwirtschaftsgesetz. В окремих особливо тяжких випадках умисного порушення ембарго, зокрема при використанні неправдивих відомостей про сторони угоди, кінцеве використання або маршрут чи підконтрольну компанію у третій країні, покарання становить від шести місяців до десяти років. За окремі порушення правил щодо таких товарів подвійного призначення кримінальна відповідальність може наставати навіть у разі необережного порушення. Максимальне покарання за такі дії — до трьох років позбавлення волі або штраф. Максимальний штраф для юридичних осіб у передбачених законом випадках умисного порушення збільшено до €40 млн.

    Водночас Німеччина, Нідерланди та Польща не отримали однакового кримінального кодексу після ухвалення загальноєвропейської директиви. Директива ЄС 2024/1226встановлює мінімальні вимоги: держави мають криміналізувати певні умисні порушення обмежувальних заходів і деякі форми серйозної необережності, а за найтяжчі склади передбачити максимальне покарання не менше п’яти років. Ця вимога стосується верхньої межі санкції у національному законі й не означає автоматичного п’ятирічного строку для засудженого. Конкретний вирок і надалі залежить від національного законодавства та обставин конкретної справи.

    Тому 18 місяців у Нідерландах, чотири і шість років у німецькій справі про автомобілі та передбачений польським законом мінімум три роки не можна читати як одну європейську шкалу покарань. Це різні склади, різні доведені обставини і, у польській та любекській справах, різні стадії провадження. Саме національна кваліфікація визначає, який діапазон покарання взагалі доступний суду.

  • Нардепка Олена Шуляк намагалась приховати від громадськості дорогий аксесуар

    Нардепка Олена Шуляк намагалась приховати від громадськості дорогий аксесуар

    Як повідомляють  столичні пабліки, голова Комітету Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку і містобудування, нардепка Олена Шуляк намагалась приховати дорогий аксесуар – сумку бренду Celine.

    “За її задумом, ця сумка не повинна була потрапити в кадр, але у фотографа були свої плани. Сумка Celine за $849 гордо стояла на самоті” – повідомляє “Столиця абсурду”.

    Нардепка Олена Шуляк намагалась приховати від громадськості дорогий аксесуар

    Нагадаємо, що нардепка Олена Шуляк відома своєю пристрастю до брендових речей які, незважаючи на п’ятий рік війни, регулярно з’являються у її гардеробі, та ніяк не відображені в офіційній декларації.

    Так, через любов до дорогих прикрас та брендових речей, нердепка Олена Шуляк неодноразово потрапляла в поле зору таблоїдів.

    За самими скромними підрахунками, під час війни Олена Шуляк витратила на одежу та прикраси більше 100 тисяч доларів США.

    Так, на рядове засідання Верховної Ради нардепка Шуляк може собі дозволити прийти в сукні Phillip Lim за 32 000 гривень чи  з каблучкою Guzema за 217 900 гривень.

    Нардепка Олена Шуляк намагалась приховати від громадськості дорогий аксесуар

    Також в колекції нардепки Олени Шуляк коштовності відомого ювелірного дому Van Cleef & Arpels на десятки тисяч доларів.

    Нардепка Олена Шуляк намагалась приховати від громадськості дорогий аксесуар

    Нардепка Олена Шуляк також є поціновувачем французського ювелірного дому Cartier. В її колекції сережки та перстень загальною вартістю більше 10 тисяч доларів.

    Нардепка Олена Шуляк намагалась приховати від громадськості дорогий аксесуар

    В гардеробі надрепки Шуляк також присутній комплект прикрас іншого відомого французького бренду Dior, загальною вартістю майже 200 тисяч гривень.

    Нардепка Олена Шуляк намагалась приховати від громадськості дорогий аксесуар

    Загалом, для Олени Шуляк з’явитися на засідання Верховної Риди чи на засідання фракції Слуга Народу в сукні за 1200 доларів, чи на публічний захід в жилеті за 1 389 євро уже давно є нормою.

    Нардепка Олена Шуляк намагалась приховати від громадськості дорогий аксесуар

    Щодо сумок та взуття в гардеробі “на кожен день” Олени Шуляк, тут здебільшу моделі відомих італійсьських та французьких марок по кілька тисяч доларів.

    Нардепка Олена Шуляк намагалась приховати від громадськості дорогий аксесуар

    Нардепка Олена Шуляк намагалась приховати від громадськості дорогий аксесуар

    Варто відзначити, що на фоні скандалу з “валізою прикрас” Ірини Мудрої, про яку стало відомо після публікацій плівок НАБУ, намагання Олени Шуляк приховати частину “лакшері гардеробу”, якими нардепка обзавелась уже під час війни, може бути зрозумілим.

  • ICU Макара Пасенюка та Костянтина Стеценка може потрапити під санкції через бізнес в РФ та міжнародне розслідування

    ICU Макара Пасенюка та Костянтина Стеценка може потрапити під санкції через бізнес в РФ та міжнародне розслідування

    За інформацією наших джерел, співвласники групи “Інвестиційний капітал Україна” (ICU) Макар Пасенюк та Костянтин Стеценко можуть потрапити під санкції через бізнес в РФ та міжнародне розслідування ініційоване Офісом Генпрокурора у 2025 році.

    Макар Пасенюк та Костянтин Стеценко українські інвестиційні банкіри, співвласники групи “Інвестиційний капітал Україна” (ICU), тісно пов’язані з екс-президентом України Петром Порошенко та екс-главою НБУ Валерією Гонтаревою.

    ФОТО: українські інвест банкіри Макар Пасенюк та Костянтин Стеценко тісно пов’язані з Петром Порошенко та Валерією Гонтаревою

    Наразі правоохоронці вивчають можливу причетність фінансистів Макара Пасенюка та Костянтина Стеценко до державної зради, а Валерію Гонтареву до можливого зловживання службовим становищем.

    Мова йде про кримінальну справу №62025000000000954, яку було відкрито 23 вересня 2025 року.

    Варто відзначити, що з урахуванням того факту, що ICU Макара Пасенюка та Костянтина Стеценка приймали безпосередню та активну участь у фінансових оборудках пов’язаних із структурами Петра Порошенко, правоохоронці взялись за справу з “особливою увагою”. Так, замість типових 1-2 слідчих, до справи були залучені 13 співробітників ДБР та 5 прокурорів різних рівнів, включно зі старшими прокурорами різних департаментів.

    Але особливість цієї кримінальної справи навіть не в кількості залучених правоохоронців, а в тому, що Офіс Генпрокурора в рамках розслідування у січні 2026 року розіслав офіційні запити про міжнародну правову допомогу до правоохоронних органів Нідерландів, Кіпру та British Virgin Islands (BVI) з проханням надати Україні фінансову звітність компаній та інші необхідні дані групи компаній ICU.

    Тобто розслідування вийшло на міжнародний рівень, а з урахуванням “російської складової”, бізнес модель ICU може зазнати реальних втрат та переслідування уже на території та по законах Європейського Союзу. Нагадаємо, ICU Макара Пасенюка та Костянтина Стеценка працює одночасно в юрисдикціях Британії, Швейцарії, Кіпру, Еміратів, Нідерландів та BVI.

    ФОТО: Джерело УНІАН, розділ Думки, журналіст Сергій Лямець
    ФОТО: Джерело УНІАН, розділ Думки, журналіст Сергій Лямець
    ФОТО: Джерело УНІАН, розділ Думки, журналіст Сергій Лямець

    А запити стосувались структури усієї групи, включаючи компанії ICU Trading, ICU Holdings, ICU Investment Management, CIS Opportunities Fund та АТ “Банк Авангард”.

    Розслідування ОГП роботи ICU Макара Пасенюка та Костянтина Стеценка на РФ

    Як повідомляє журналіст Сергій Лямець, головною лінією розслідування ОГП був факт протизаконної співпраці Пасенюка, Стеценка та Гонтаревої з росіянами. Слідчі припускають, що такі факти існували, і фігуранти з метою збагачення могли навмисно здійснювати дії на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.

    Зокрема, за інформацією Сергія Лямця, в матеріалах слідстває є наступні формулювання:

    (1) “Група компаній Інвестиційний капітал Україна має стійкий фінансовий зв’язок із фінансовими компаніями країни агресора РФ, починаючи із свого заснування та продовжує його, незважаючи на повномасштабну збройну агресію відносно України і впроваджених національних та міжнародних санкцій”.

    (2) “Група компаній Інвестиційний капітал Україна має стійкий фінансовий зв’язок фінансовими компаніями країни агресора РФ, починаючи із свого заснування та продовжує його. Незважаючи на повномасштабну збройну агресію відносно України і впроваджених національних та міжнародних санкцій. Так, станом на 2014 рік власником 22,74% компанії ICU Holdings Limited була компанія нерезидент Cordova Management Ltd, власником якої є Улютіна Г.О. дружина заступника голови Зовнішторгбанку росії (ВТБ) Юрія Соловйова, а компанія Quillas Equities, яка також належна останьому, надавала багатомільйонні позики Keranto Holdings Ltd, яка, в свою чергу, знаходиться під контролем Пасенюка М.Ю. та Стеценка К.В.”.

    (3) “В кінці лютого 2018 року компанія Хоmeric Holdings Ltd, яка знаходиться під контролем Пасенюка М.Ю. та Стеценка К.В., стала власником 35,02% компанії Burger King Russia (Cyprus) Ltd, продавцем пакету виступила структура ВТБ. Засновником Xomeric Holdings Ltd виступає зареєстрована на Британських Віргінських островах CIS Opportunities Fund SPC Ltd. Ліцензію на управління фондами в інтересах CIS Opportunities Fund SPC Ltd має зареєстрована на тих же островах ICU Investment Management Ltd. Компанії Burger King Russia (Cyprus) Ltd c власником мережі закладів харчування у країні агресорі – РФ, і сплачує податкові платежі, з яких фінансується збройна агресія відносно України”.

    (4) “Є підстави вважати, що починаючи з 2014 року і дотепер, Гонтарева В.О., Стеценко К.В. та Пасенюк М.Ю. та інші невстановлені на теперішній час громадяни України, умисно і за попередньою змовою, з метою власного збагачення, вчиняють дії на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній безпеці України, які полягають у економічній взаємодії з компаніями, що підконтрольні резидентам держави-агресора та підсанкційним особам, володінні компаніями котрі здійснюють свою діяльність і сплачують податки на території російської федерації, тим самим, надають країні агресору російській федерації, її організаціям та їх представникам, допомогу у проведенні підривної діяльності проти України”.

    ICU, Валерія Гонтарева та активи росіян, екс-президентів Віктора Януковича і Петра Порошенко

    ФОТО: Валерія Гонтарева – джерело: сайт 24.ua

    Валерія Гонтарева керувала Нацбанком з 2014 по 2018 рік та відома “банкопадом”, рядом “корупційних кейсів” та “втечею” до Лондона.

    Пред приходом в Нацбанк, Гонтарева показово продала свою частку в ICU, але як показують матеріали розслідування “розлучення було фіктивним”.

    “За даними слідства, Гонтарева В.О. продовжила здійснювати фактичний контроль над діяльністю вказаних компаній та використовувати їх для отримання неправомірної вигоди для себе. Досудовим розслідуванням встановлено, що з моменту створення групи компаній Інвестиційний капітал Україна її діяльність системно фінансувалася структурами, пов’язаними з російською федерацією та її керівництвом, зокрема Зовнішторгбанком росії (ВТБ Банк / VTB Bank)” – цитата з рішення Печерського суду міста Києва, де розглядалась справа ICU.

    Нагадаємо, що екс-заступник голови ВТБ Юрій Соловйов був близьким другом Валерії Гонтаревої, а його дружині Галині Улютині належала чверть ICU. Тобто звинувачення мають під собою реальний ґрунт.

    Варто відзначити, що після Євромайдану ICU представляла Порошенка в кількох великих угодах, включно зі створенням “сліпого” трасту під управлінням Rothschild, врегулюванням справи Липецької фабрики, переговорами про купівлю телеканалів, угодами в енергетиці та багатьма іншими.

    Водночас, ICU асоціюється не лише з Януковичем та Порошенком, а в окремих епізодах перетиналася з екс-власником “Гулівера” Віктором Поліщуком, дружину якого називають родичкою екс-президента РФ Дмитра Медведєва.

    Тобто у розпорядженні українських правоохоронців велика доказова база контактів співвласників ICU з росіянами, що чітко зазначено в рішенні Печерського суду від 11 грудня 2025 року: “Група компаній Інвестиційний капітал Україна має стійкий фінансовий зв’язок із фінансовими компаніями країни агресора РФ, починаючи із свого заснування та продовжує його, незважаючи на повномасштабну збройну агресію відносно України і впроваджених національних та міжнародних санкцій”.  

    ICU Макара Пасенюка та Костянтина Стеценка та російські бургери

    Але якщо “обслуговування ICU інтересів сім’ї Януковича, та контакти з росіянами по лінії Юрія Соловйова та оточення екс-президента РФ Дмитра Медведєва” можна списати більш ранні контакти, то поточне володіння та управління  Burger King Russia це кейс який важко ігнорувати.

    Нагадаємо, у лютому 2018 року пов’язана з ICU кіпрська Xomeric Holdings придбала у структури російського державного ВТБ ще 16,62% Burger King Russia. До цього їй уже належало 18,4%, тому після угоди пакет зріс до 35,02%, а Xomeric стала найбільшим окремим акціонером російського Burger King. За проданий пакет ВТБ отримав близько 4,6 млрд рублів — приблизно 80 млн доларів за тодішнім курсом.

    Після початку повномасштабного вторгнення у березні 2022 року ICU повідомила, що вирішила вийти з Burger King Russia і що угода вже перебуває на “завершальному етапі”. Але як вияснили журналісти BBC ICU зберіг свою частку бізнесу в РФ незважаючи на гучні заяви про вихід.

    ФОТО: Скріншот BBC

    У вересні 2025 року головна компанія Burger King Russia (Cyprus) Ltd покинула Кіпр і була перереєстрована у спеціальному адміністративному районі Калінінградської області як МКООО «БКР». Саме ця структура продовжила володіти практично всім російським оператором Burger King.

    Тобто у 2025-му холдинг “переїжджає” безпосередньо до Росії, після чого імена його власників зникають із публічного простору, що дозволяє ICU зберегти актив та уникати санкцій Європейського Союзу.