Daypolitico

Позначка: агробізнес

  • Банкір Микола Лагун знайшов спосіб повернути активи в Україні незважаючи на санкції РНБО

    Банкір Микола Лагун знайшов спосіб повернути активи в Україні незважаючи на санкції РНБО

    Підсанкційний український банкір Микола Лагун, тісно пов’язаний з “улюбленим переговорником” Володимира Путіна – фінансистом Кирилом Дмитрієвим, знайшов спосіб повернути собі активи в Україні незважаючи на відкриті кримінальні справи та введені санкції РНБО.

    Нагадаємо, причетний до банкрутства “Дельта Банк” колишній власник фінустанови Микола Лагун, переховується від українського правосуддя у Відні.

    Однією з ключових справ є позов Фонду гарантування вкладів щодо збитків, завданих діями Лагуна та кредитного комітету “Дельта Банку”. Йдеться про схему, за якою банк протягом кількох років видавав фіктивні кредити підставним особам без жодного реального забезпечення. Фонд залучив кошти в уряду й тепер зобов’язаний їх повернути. Суму збитків оцінюють у 23 млрд гривень (близько 500 млн доларів).

    Серед підозрюваних у причетності до шахрайства – сам Микола Лагун, його сестра Антоніна Лагун, яка наразі переховується у Великій Британії та колишня голова правління банку Олена Попова, яка, як і Микола Лагун, отримала російський паспорт. У справі також фігурують екс-топменеджери “Дельта Банк” Денис Тарасюк і Віталій Масюра; нині вони володіють агробізнесом і юридичними компаніями, які продовжують співпрацювати з Лагуном.

    В травні 2026 року Національна поліція України відкрила кримінальне провадження щодо легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Предметом розслідування стали саме збитки на суму 23 млрд гривень, завдані Фонду гарантування вкладів. Згідно з судовими клопотаннями та ухвалами про арешт активів, слідчі встановили розширений перелік підставних осіб, на чиї імена зареєстровано численні бізнес-структури, що приносять колишньому власнику “Дельта Банку” стабільні мільйонні доходи, поки він переховується у Відні.

    Було проведено обшуки в осіб, на чиї імена реєструвалися активи Миколи Лагуна. Серед них – юридична фірма, що належить колишній юристці “Дельта Банку” Ганні Гуцалюк і є ключовою ланкою тіньового “бек-офісу”, а також Максим Чернов, який керує всіма бізнес-інтересами колишнього власника “Дельти” в Україні.

    Водночас, незважаючи на введені проти Миколи Лагуна санкції та відкриті кримінальні провадження, Лагун продовжує махінації з ділянками “української землі”, якими через структури Лагуна може також володіти Дмитрієв.

    Мова йде зокрема про п’ять ділянок землі в Ірпені загальною площею 21,66 га. У 2020 році землю внесли до статутного капіталу ТОВ “Білдінг Сайд”, після чого компанія збанкрутувала, а серед кредиторів з’явилися структури пов’язані з Миколою Лагуном та його сестрою Антоніною. Тож у разі банкрутства  ТОВ “Білдінг Сайд” земельні ділянки повернуться у власність Миколи Лагуна.

    Але земельний портфель Миколи Лагуна, та ймовірно, його партнера по фінансам та девелопменту Кирила Дмитрієва значно ширший. Зокрема, структурам пов’язаним з Лагуном належать колишні турбази “Ластівка”, “Сосновий бір” і “Трикотажниця”  в  Козині оформлені на “Аскар Тау Інвест”, “Велберт Інвест” та “Імперта”. Їхній власник Геннадій Литвин у публікаціях фігурує серед людей з оточення Лагуна разом із Вадимом Сергієнком, Олексієм Миколенком та Олександром Чабалою.

    В даному контексті варто також згадати про сотні гектар у Білогородці, які за попередніми оцінками вартують біля $30 млн.  Зокрема, мова йде про структури, які раніше належали Миколі Лагуну та його сестрі:  “Білград” – 17 га, “Крем-1” – 29 га, “Графіті-2” — 57 га, “Бородянінвестменс” — 100 га, “Град Вільне” — 116 га.

    Про те, як пересікаються шляхи біглого українського банкіра Миколи Лагуна та улюбленця Путіна –  Кирила Дмитрієва, читайте у нашому матеріалі: Як переговорник Путіна Кирило Дмитрієв зберігає вплив в Україні через випускника факультету розвідки Миколу Лагуна

     

     

     

  • Понад чверть малих і середніх фермерів можуть збанкрутувати, агрохолдинги вже придивляються до їхніх активів

    Понад чверть малих і середніх фермерів можуть збанкрутувати, агрохолдинги вже придивляються до їхніх активів

    На закритому засіданні в Міністерстві аграрної політики та продовольства України обговорювали ризик банкрутства понад чверті середніх і малих фермерських господарств цього року. За інформацією джерела, знайомого з перебігом розмови, йшлося саме про середні та малі господарства, які через проблеми з експортом і нестачу обігових коштів можуть не пережити поточний сезон.

    Інше джерело, яке раніше повідомляло редакції про ситуацію на аграрному ринку, ще кілька тижнів тому розповідало, що великі сільськогосподарські підприємства вже пропонують фермерам викупити їхній бізнес. Паралельно, за його словами, вони ведуть переговори з банками-кредиторами щодо придбання майна та земель потенційних банкрутів. Публічних договорів, які дозволили б підтвердити масштаб такого процесу саме серед малих господарств, наразі немає.

    Контекст для цих переговорів стає дедалі жорсткішим. На початку жовтня на складах і в рукавах накопичився урожай, який українські глибоководні порти майже не приймають. Міністр аграрної політики Тарас Висоцький цього тижня заявив у Брюсселі, що під загрозою невиїзду перебуває близько 30 млн тонн продукції орієнтовною вартістю $10 млрд. Альтернативні маршрути, за його оцінкою, перекривають лише близько 40% колишнього портового потоку. Якщо проблеми з експортом збережуться, навесні посівні площі в Україні можуть скоротитися на 35–40%, заявив міністр.

    Проблема для фермерів полягає не лише в тому, що зерно складно вивезти. Воно залишається активом, але не перетворюється на гроші в потрібний момент. Господарству потрібно розраховуватися за кредити, оренду паїв, техніку та підготовку до наступної посівної, тоді як основний урожай може місяцями лежати на складі. У результаті саме дефіцит обігових коштів може змусити власника продавати бізнес раніше, ніж справа дійде до формального банкрутства.

    Перші ознаки такого тиску вже видно у фінансовій звітності. За даними Opendatabot, у першому півріччі 2026 року виторг агрокомпаній, які звітували за обидва періоди, зріс на 19% — до 448,35 млрд грн. Водночас сукупний чистий прибуток скоротився на 19% — до 66,1 млрд грн, а прибутковими були 66% компаній. Кількість прибуткових підприємств за рік скоротилася на 8%.

    Масової хвилі судових банкрутств поки не видно. У 2025 році процедуру банкрутства розпочала 71 сільськогосподарська компанія. Водночас сама судова статистика відстає від фінансових проблем. Між моментом, коли господарство перестає нормально обслуговувати борги, і відкриттям справи про банкрутство можуть минути місяці. Тому кількість відкритих справ не показує реального масштабу проблеми в моменті.

    Паралельно ринок уже демонструє іншу тенденцію — укрупнення агробізнесу. За січень–квітень 2026 року в агросекторі України було укладено M&A-угод більш ніж на $525 млн, тоді як за весь 2025 рік — 18 угод приблизно на $167 млн. Показовою стала угода Kernel з Enselco. У квітні Kernel оголосив про придбання 100% Enselco Holding Limited за $348 млн. До периметра угоди увійшов аграрний бізнес із земельним банком близько 190 тис. га, елеваторами, технікою та власним парком зерновозів. Тобто покупець на ринку є. Питання в тому, чи зможуть малі та середні господарства дочекатися моменту, коли зможуть продати урожай за прийнятною ціною, чи частина з них почне продавати сам бізнес, землю в оренді, техніку та інші активи через нестачу коштів.

    Банківська система поки намагається дати аграріям час. У серпні НБУ дозволив банкам не визнавати дефолт за короткостроковою реструктуризацією боргу до одного року, якщо фінансові труднощі пов’язані з війною і банк вважає, що позичальник зможе відновити обслуговування боргу. Для аграріїв також розширили можливості кредитування під заставу зерна. Нові правила діють для реструктуризацій із 1 липня 2026 року до 1 вересня 2027-го.

    Уряд одночасно розширив доступ аграріїв до програми «5–7–9%»: оборотні кредити можна залучати під 10% річних, а старі кредити — пролонгувати. Але це дає господарствам додатковий час, а не вирішує проблему реалізації вже зібраного врожаю. На цьому тлі переговори про купівлю проблемних господарств можуть стати окремим каналом консолідації аграрного ринку. Власник, якому бракує грошей на наступну посівну, може опинитися перед вибором між новою реструктуризацією, продажем частини активів або передачею бізнесу сильнішому гравцеві. І в такій ситуації угода може відбутися задовго до того, як у реєстрі з’явиться слово «банкрутство».

    Відкриті дані вже показують головну зміну, у секторі одночасно зростають виручка та обсяг угод, але падає прибутковість, а доступ до експорту залишається обмеженим. Найчастіше саме в такій ситуації проблемні активи починають переходити до тих, у кого є доступ до капіталу, кредитів і зберігання.

     

  • Зерновий колапс: експорт української пшениці став тотально збитковим через блокаду портів та наддорогу логістику

    Зерновий колапс: експорт української пшениці став тотально збитковим через блокаду портів та наддорогу логістику

    Український аграрний сектор опинився на межі масштабної фінансової кризи. Через тривалу блокаду традиційних морських шляхів та екстремально високу вартість альтернативних логістичних маршрутів експорт вітчизняної пшениці повністю втратив рентабельність. Витрати фермерів на вирощування та доставку зерна за кордон більше не покриваються кінцевою ринковою ціною продажу. Про таку критичну ситуацію в галузі офіційно повідомив міністр аграрної політики та продовольства України Тарас Висоцький, наголосивши на серйозних загрозах для майбутніх посівних кампаній.

    Економічна математика вирощування зернових сьогодні працює категорично проти українського фермера. За найсприятливішого сценарію та максимальної економії ресурсів собівартість вирощування однієї тонни пшениці становить орієнтовно 150 доларів. Ще на початку липня поточного року сільгоспвиробники мали змогу реалізовувати тонну зерна з відвантаженням через глибоководні порти Великої Одеси за ціною 205 доларів. Ця сума розраховувалася без урахування додаткових витрат на фрахт суден, проте дозволяла аграріям отримувати бодай мінімальний прибуток для підтримання операційної діяльності, закупівлі паливно-мастильних матеріалів, обслуговування техніки та виплати заробітних плат працівникам сільськогосподарських підприємств.

    Станом на початок вересня глобальна ринкова кон’юнктура формально дещо змінилася, і ціна на пшеницю на світових біржах зросла до 275 доларів за одну тонну. Однак цей ціновий стрибок для українських компаній був повністю нівельований логістичним колапсом. Транспортування збіжжя альтернативним маршрутом через порти річки Дунай з подальшим виходом до акваторії Чорного моря виявилося надзвичайно дорогим і складним інфраструктурним викликом. Лише ці додаткові логістичні витрати, пов’язані з перевалкою, зберіганням та транспортуванням малотоннажним флотом, з’їдають понад 100 доларів на кожній тонні відправленого вантажу.

    «Якщо врахувати й інші витрати виробника, виходить, що експорт пшениці сьогодні є збитковим», – констатував Тарас Висоцький.

    Гострота проблеми полягає в історичній експортній орієнтованості вітчизняного агропромислового комплексу. Україна традиційно вирощує колосальні обсяги зернових культур, які в рази перевищують внутрішні потреби держави. Середній щорічний урожай пшениці сягає позначки у 24 мільйони тонн. Натомість для забезпечення повноцінного внутрішнього споживання країні вистачає лише 6 мільйонів тонн на рік. З цієї кількості безпосередньо на продовольчі потреби, тобто на випікання хліба, виготовлення макаронних виробів та загальне забезпечення харчової безпеки для населення, спрямовується від 3 до 3,5 мільйона тонн.

    Величезний надлишок критично необхідно продавати на зовнішніх ринках, інакше галузь просто захлинеться у власній продукції, а елеватори будуть переповнені. Проте через поточну фінансову нерентабельність експорту фахівці вже зараз прогнозують катастрофічні наслідки для наступного аграрного сезону. Фермери, які сьогодні рахують збитки від реалізації цьогорічного врожаю, будуть змушені масово відмовлятися від посіву озимих культур. У наступному році загальна площа сільськогосподарських угідь, відведених під пшеницю, може кардинально скоротитися, що вдарить по валютній виручці держави.

    «Адже який сенс продавати продукцію собі у збиток», – сказав міністр.

     

  • Україна заробить до $24 млрд на агроекспорті у 2026 році

    Україна заробить до $24 млрд на агроекспорті у 2026 році

    Український аграрний сектор за підсумками 2026 року може принести країні від 23 до 24 мільярдів доларів експортної виручки. Попри регулярні російські удари по морських портах, елеваторах, складах і транспортній інфраструктурі, загальні обсяги постачання сільськогосподарської продукції за кордон поки що не скорочуються.

    Такий прогноз озвучив заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства Тарас Висоцький. За його словами, нинішні темпи експорту та світові ціни дозволяють очікувати, що валютні надходження аграрного сектору перевищать показник 2025 року приблизно на 2–6%. Торік Україна експортувала аграрної продукції на 22,6 мільярда доларів.

    «Поки темпи і ціни говорять про те, що експортна виручка може бути в діапазоні 23–24 мільярди доларів», — зазначив Висоцький.

    У Мінекономіки прогнозують до $24 млрд експортної виручки агросектору // заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства України Тарас Висоцький

    Прогноз не є остаточним результатом року. На валютні надходження ще можуть вплинути врожайність, ціни на зерно та олійні культури, безпекова ситуація в Чорному морі, робота портів і торговельні обмеження з боку окремих партнерів. Водночас уже на початку року аграрний експорт продемонстрував зростання саме у грошовому вимірі.

    У січні–лютому 2026 року Україна відправила за кордон 9,95 мільйона тонн агропродукції на чотири мільярди доларів. Фізичний обсяг постачань майже не змінився порівняно з аналогічним періодом 2025 року, проте валютна виручка збільшилася на 9,3%. Це свідчить про сприятливішу цінову кон’юнктуру для частини української продукції.

    Російські атаки змінили графік експорту

    Росія продовжує систематично атакувати українську портову та логістичну інфраструктуру. Під ударами опиняються порти Великої Одеси та Дунаю, перевантажувальні комплекси, зернові термінали, склади, залізничні вузли й судна.

    За словами Висоцького, руйнування поки не спричинили безпосереднього зменшення загальних обсягів аграрного експорту. Водночас вони помітно вплинули на ритмічність відвантажень.

    Раніше українські експортери могли формувати виражені сезонні піки та за короткий період відправляти великі партії продукції. Через ризик повторних ударів, пошкодження об’єктів і необхідність постійного ремонту постачання стали рівномірнішими. Максимальний місячний обсяг скоротився, однак продукція, яку не вдалося вивезти одразу, поступово експортується протягом наступних місяців.

    Така модель дозволяє зберігати загальний результат, але створює додаткові витрати. Бізнесу доводиться вкладати кошти у відновлення терміналів, посилення захисту, резервне електроживлення, зміну маршрутів та очікування суден.

    За окремими оцінками, руйнування портової інфраструктури можуть обмежувати місячний експорт зернових приблизно до чотирьох мільйонів тонн і коштувати Україні сотень мільйонів доларів потенційної валютної виручки.

    Попри це, учасникам логістичного ланцюга поки вдається оперативно ремонтувати пошкоджені об’єкти та перерозподіляти вантажі. Частину продукції перевозять залізницею й автомобільним транспортом до західного кордону, проте морський шлях залишається найважливішим для масового експорту зерна, олії та інших вантажів.

    Агросектор забезпечує понад половину експорту

    Аграрна продукція залишається головною статтею української зовнішньої торгівлі. За підсумками 2025 року її експорт становив приблизно 22,6 мільярда доларів, або близько 56% загальної вартості товарів, проданих Україною за кордон.

    Це означає, що агросектор забезпечує країну критично необхідною валютою, підтримує платіжний баланс, роботу портів, залізниці та переробної промисловості. Від стабільності аграрного експорту також залежать податкові надходження, зайнятість у регіонах і можливості фермерів фінансувати наступні посівні кампанії.

    Водночас показник 2025 року був нижчим за результат 2024-го. За оцінкою Національного інституту стратегічних досліджень, торік Україна експортувала агропромислової продукції приблизно на 22,7 мільярда доларів, що було менше, ніж у попередньому році.

    До повномасштабної війни валютні надходження були ще вищими. За даними Організації економічного співробітництва та розвитку, у 2021 році український агропродовольчий експорт сягнув 26,7 мільярда доларів. Таким чином, навіть прогнозовані 24 мільярди доларів у 2026 році ще не повернуть сектор до довоєнного максимуму.

    Україна шукає нові ринки

    Європейський Союз залишається найбільшим ринком для української аграрної продукції, однак географія експорту поступово змінюється. У 2025 році частка ЄС скоротилася, тоді як значення ринків Азії, Африки та Близького Сходу зросло.

    За інформацією Мінекономіки, повернення до квотного режиму торгівлі з Євросоюзом у червні 2025 року вплинуло на структуру постачань. За підсумками року вартість аграрного експорту до ЄС зменшилася на 2,1 мільярда доларів. Водночас скорочення пояснювалося не лише обмеженнями, а й попитом та світовими цінами. Зокрема, валютна виручка від продажу кукурудзи знизилася на 40%, хоча ця продукція могла надходити до ЄС без квотних обмежень.

    Через це Україна активніше розширює присутність на інших ринках. Упродовж першої половини 2026 року були погоджені десятки нових торговельних напрямків та ветеринарних або фітосанітарних умов для постачання українських товарів.

    Диверсифікація особливо важлива в умовах торговельних суперечок із сусідніми країнами ЄС. Вона зменшує залежність від одного регіону та дозволяє експортувати продукцію туди, де попит і ціни є вигіднішими.

    Україна залишається одним із провідних світових постачальників пшениці, кукурудзи, ячменю, соняшникової олії та олійних культур. Однак повномасштабна війна скоротила посівні площі, створила дефіцит працівників і підвищила витрати на пальне, добрива, страхування та логістику.

    Які ризики можуть зіпсувати прогноз

    Оптимістичний сценарій у 23–24 мільярди доларів залежить від кількох ключових умов. Насамперед має зберігатися робота українського морського коридору. Серйозні руйнування портів або тривале припинення судноплавства можуть сповільнити експорт і збільшити його собівартість.

    Важливими залишаються врожай і погода. Посуха, тривала спека або зниження врожайності здатні скоротити кількість продукції, доступної для продажу. З іншого боку, менша світова пропозиція може підняти ціни й частково компенсувати втрату фізичних обсягів.

    Ще один ризик — зростання собівартості. У 2026 році українські аграрії зіткнулися з підвищенням цін на дизельне пальне та добрива через нестабільність глобального енергетичного ринку. Високі витрати можуть змушувати фермерів скорочувати посіви окремих культур і відкладати інвестиції в техніку.

    Попри всі загрози, прогноз Мінекономіки свідчить, що аграрний сектор зберігає здатність забезпечувати Україну десятками мільярдів доларів валютних надходжень. У разі досягнення верхньої межі прогнозу експортна виручка збільшиться приблизно на 1,4 мільярда доларів порівняно з 2025 роком.

    Це не буде абсолютним історичним рекордом, однак в умовах війни, атак на порти, замінованих земель і складної міжнародної торгівлі результат у 24 мільярди доларів стане одним із головних показників стійкості української економіки.

  • “Форс-мажор” чи схема: скандал із землею на Харківщині

    “Форс-мажор” чи схема: скандал із землею на Харківщині

    На Харківщині розгорівся резонансний земельний конфлікт між власниками паїв та агропідприємством “Інвестиційна аграрна компанія “Балінвест”, яке після деокупації території, за словами селян, роками не сплачує орендну плату за землю. Справа вже дійшла до Верховного Суду і може стати показовою для десятків аналогічних спорів на звільнених територіях України.

    Йдеться про землі в районі села Яковенкове Балаклійської громади Харківської області. Це село перебувало під російською окупацією з кінця лютого до 11 вересня 2022 року. Після звільнення частина місцевих жителів повернулася додому і почала вимагати від орендарів розрахуватися за користування земельними паями. Однак, як стверджують пайовики, грошей вони так і не отримали.

    Одна з власниць землі, Марія Колесник, передала “Балінвесту” в оренду три земельні паї. За договорами компанія мала щороку сплачувати орендну плату. Проте після початку повномасштабної війни виплати припинилися. Компанія посилалася на окупацію, неможливість обробляти поля, замінування та інші воєнні обставини. Загальна сума вимог власниці паїв становить майже 70 тис. грн.

    Суд першої інстанції частково став на бік позивачки. Він визнав, що під час окупації орендар справді не міг повноцінно користуватися землею, тому не мав обов’язку сплачувати оренду за цей період. Водночас після деокупації компанія вже могла відновити діяльність, але не розрахувалася за 2023–2024 роки. Тому суд постановив стягнути понад 57 тис. грн боргу і розірвати договори оренди.

    Однак апеляційний суд змінив це рішення. Він погодився, що борг існує, але зменшив його через інший розрахунок індексації орендної плати. Головне — апеляція відмовилася розривати договори оренди. Суд вирішив, що окупація та воєнний стан є форс-мажорними обставинами, а отже несплата оренди не може автоматично вважатися підставою для припинення договорів.

    Саме це і стало ключовим питанням для Верховного Суду: чи можна вважати систематичною несплату орендної плати, якщо після деокупації орендар не платить власникам паїв кілька років поспіль. Від відповіді залежить не лише справа Марії Колесник, а й доля десятків аналогічних позовів до того самого підприємства.

    За словами адвокатки позивачки Аліни Турки-Романюк, Балаклійський районний суд уже розглянув понад пів сотні подібних справ проти “Балінвесту”. У більшості випадків суд першої інстанції ставав на бік власників землі: стягував борги та розривав договори. Але після апеляції ситуація змінювалася — борги залишалися, а договори оренди продовжували діяти.

    Юристи пояснюють, що з правового погляду стягнення боргу і розірвання договору — це різні способи захисту. Наявність заборгованості сама по собі не завжди означає автоматичне припинення договору. Суд має оцінити, чи була вина орендаря, чи існували об’єктивні перешкоди для роботи та чи діяв він добросовісно.

    Водночас представники пайовиків наполягають: “Балінвест” прикривається війною, хоча фактично земля могла використовуватися. За їхніми словами, у 2023–2024 роках поля були засіяні соняшником, а врожай збирали. Адвокати навіть замовили приватну земельно-технічну експертизу, яка, за їхніми словами, підтвердила обробіток ділянок.

    Ще один важливий епізод — можлива суборенда землі. Позивачі стверджують, що у 2023 році “Балінвест” передав частину земель іншій компанії, яка нібито обробляла поля і сплатила понад 2 млн грн суборендної плати. Водночас апеляційний суд не визнав ці обставини доведеними, зокрема через відсутність підтвердження від військової адміністрації та скасування окремих судових рішень, на які посилалися пайовики.

    Додаткового резонансу справі надала кримінальна історія навколо колишньої керівниці “Балінвесту” Наталії Проценко. У квітні 2025 року вона отримала вирок за колабораціонізм. За даними слідства, під час окупації вона наказала підлеглим зібрати пшеницю, горох, ячмінь та гірчицю для реалізації на території Росії. Також повідомлялося про вивезення 250 тонн насіння соняшнику до Бєлгородської області. У суді Проценко визнала провину і пояснила співпрацю з окупантами бажанням зберегти підприємства та допомогти працівникам. Суд призначив їй три роки ув’язнення.

    За відкритими реєстрами, ТОВ “ІАК “Балінвест” зареєстроване в селі Яковенкове Харківської області, має код ЄДРПОУ 32934058, а основним видом діяльності компанії є вирощування зернових, бобових і насіння олійних культур. Директором підприємства нині зазначений Шкабара Андрій Васильович.

    У реєстрах також вказано, що серед засновників “Балінвесту” є Шкабара Андрій Васильович із часткою 99% та Наталія Проценко з часткою 1%. Статутний капітал підприємства становить 5,7 млн грн.

    Ще одна важлива деталь — фінансовий стан компанії. За даними Opendatabot, щодо ТОВ “ІАК “Балінвест” виконується процедура банкрутства, а повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство датоване 22 квітня 2026 року.

    Це створює для пайовиків додатковий ризик: навіть якщо суди остаточно визнають борги, постає питання, чи буде з чого їх стягнути. Юристи попереджають, що якщо боржник під час спору переводить активи на пов’язані структури, такі дії можуть мати ознаки недобросовісної поведінки. У разі доведення в суді такі правочини можуть бути оскаржені як фраудаторні — тобто вчинені для уникнення відповідальності перед кредиторами.

    Ситуація навколо “Балінвесту” стала показовою для деокупованих територій. Власники землі вимагають гроші за паї та право розірвати договори з орендарем, який, на їхню думку, не виконує зобов’язань. Компанія посилається на окупацію, замінування й форс-мажор. А суди мають визначити, де закінчується об’єктивний вплив війни і починається зловживання воєнними обставинами.

    Рішення Верховного Суду у цій справі може стати орієнтиром для сотень землевласників на звільнених територіях, які опинилися в подібній ситуації: їхні землі формально залишаються в оренді, борги накопичуються, а розірвати договори через суд виявляється складніше, ніж просто довести факт несплати.

  • Елеватор за ціною кварталу квартир: у Кропивницькому продають аграрний комплекс за $950 тисяч

    Елеватор за ціною кварталу квартир: у Кропивницькому продають аграрний комплекс за $950 тисяч

    У Кропивницькому на продаж виставили великий елеваторний комплекс із повним циклом обробки та зберігання зерна. Об’єкт площею понад 5 тисяч квадратних метрів, який включає зерносховища, сушильне господарство, млин, комбікормовий цех та власну електропідстанцію, оцінили у 950 тисяч доларів. Пропозиція вже привернула увагу представників аграрного бізнесу та інвесторів, адже йдеться про готовий виробничий майданчик у центрі одного з найважливіших аграрних регіонів України.

    Інформацію про продаж оприлюднила інвестиційна компанія InVenture. Комплекс розташований у промисловій зоні Кропивницького на проспекті Інженерів і займає земельну ділянку площею 2,84 гектара. Земля перебуває в оренді до 2035 року, що дозволяє новому власнику одразу розпочати роботу без додаткових земельних процедур.

    Загальна площа будівель та споруд становить 5186 квадратних метрів. Основна спеціалізація підприємства — приймання, очищення, сушіння, зберігання та часткова переробка зернових, зернобобових та олійних культур. Комплекс свого часу будувався як багатофункціональний аграрний об’єкт і може забезпечувати практично весь виробничий цикл роботи із сільськогосподарською продукцією.

    Однією з головних переваг об’єкта є його логістичне розташування. Кропивницький традиційно вважається одним із центрів українського аграрного виробництва. Кіровоградська область входить до числа регіонів-лідерів за вирощуванням зернових та олійних культур, а також має розвинену мережу автомобільних та залізничних шляхів. Саме тому елеваторна інфраструктура в області залишається стратегічно важливою навіть в умовах воєнного часу.

    До складу комплексу входять зерносховища та складські приміщення загальним об’ємом понад 9 тисяч кубічних метрів. Потужності дозволяють одночасно зберігати до 15 тисяч тонн пшениці або близько 7 тисяч тонн соняшнику. Для аграрного сектору це досить суттєвий показник, особливо з огляду на постійний попит на послуги зі зберігання зерна.

    На території також працює сушильний комплекс із двома зерносушарками продуктивністю до 32 та 50 тонн на годину. Це дозволяє швидко підготувати врожай до тривалого зберігання або реалізації. Додатково встановлено обладнання для очищення та сепарації зерна, що дає можливість доводити продукцію до необхідних стандартів якості.

    Логістичний блок підприємства включає приймальні навіси, авторозвантажувачі, ваговий комплекс та систему внутрішнього транспортування зерна. Така інфраструктура дозволяє оперативно обслуговувати великі партії сільськогосподарської продукції під час сезону збору врожаю.

    Окрім елеваторної частини, на території розташовані млинний комплекс та комбікормовий цех. Це відкриває для потенційного інвестора додаткові можливості для диверсифікації бізнесу та створення виробництва з більшою доданою вартістю. Також на майданчику є ремонтні майстерні, гаражі та допоміжні приміщення для обслуговування вантажного транспорту.

    Важливою перевагою є наявність власної трансформаторної підстанції потужністю 400 кВА. В умовах високих тарифів та потреби в безперебійному електропостачанні для аграрних підприємств така інфраструктура має значну цінність.

    Продаж об’єкта відбувається на тлі зростання інтересу до українського аграрного сектору. Незважаючи на війну, агропромисловий комплекс залишається одним із ключових драйверів української економіки. За даними Міністерства аграрної політики, аграрна продукція забезпечує значну частину валютних надходжень держави, а попит на зернову логістику та елеваторні потужності залишається стабільним.

    Експерти ринку нерухомості зазначають, що вартість у 950 тисяч доларів для подібного об’єкта виглядає конкурентною. Для порівняння, будівництво нового елеватора із подібними потужностями сьогодні може коштувати у декілька разів дорожче через зростання цін на металоконструкції, обладнання та будівельні роботи.

    Водночас покупець має враховувати необхідність модернізації окремих виробничих потужностей та оновлення частини обладнання. Саме тому продавець позиціонує комплекс не лише як готовий елеватор, а й як перспективний майданчик для розвитку зернової логістики, агропереробки або створення великого складського центру.

    На тлі активної приватизації державних активів та пожвавлення інвестиційного ринку в Україні подібні пропозиції викликають дедалі більший інтерес серед українських і міжнародних інвесторів. Особливо це стосується аграрної інфраструктури, яка залишається одним із найстабільніших сегментів економіки навіть під час війни.

    Таким чином, елеваторний комплекс у Кропивницькому може стати не лише черговим об’єктом нерухомості на ринку, а й важливим інвестиційним активом для компаній, які планують розширювати свою присутність в аграрному секторі України. З огляду на масштаби інфраструктури, вигідне розташування та готовність до роботи, об’єкт уже називають однією з найцікавіших аграрних пропозицій літа 2026 року.

  • Український агрогігант виходить на новий рівень: МХП купує одного з найбільших виробників курятини в Греції

    Український агрогігант виходить на новий рівень: МХП купує одного з найбільших виробників курятини в Греції

    Українська агропромислова група МХП, яка є найбільшим виробником курятини в Україні та одним із провідних експортерів аграрної продукції у Східній Європі, оголосила про масштабну угоду на міжнародному ринку. Компанія підписала домовленість щодо придбання частки у грецькому виробнику м’яса Th. Nitsiakos AVEE — найбільшому виробнику курятини в Греції та одному з ключових гравців місцевого продовольчого сектору.

    Про укладення угоди повідомила пресслужба МХП. Згідно з домовленостями, українська компанія поступово придбає 70% акцій грецького виробника протягом кількох років. Водночас сторони вже передбачили можливість подальшого збільшення частки МХП до 100%, що фактично означатиме повний контроль над бізнесом у перспективі.

    Завершення угоди залежить від виконання стандартних юридичних процедур та отримання необхідних дозволів від регуляторних органів Греції та Європейського Союзу.

    Засновник і генеральний директор МХП Юрій Косюк назвав угоду важливим кроком для розвитку міжнародного бізнесу компанії та зміцнення її позицій на європейському ринку.

    За словами Косюка, інвестиції в закордонні активи дозволяють компанії диверсифікувати ризики та забезпечувати стабільність українського бізнесу навіть в умовах війни. Він також нагадав, що лише протягом 2022–2025 років МХП інвестував у розвиток виробництва в Україні близько 30 млрд грн.

    Грецька компанія Th. Nitsiakos AVEE є одним із найстаріших і найпотужніших виробників м’ясної продукції в країні. Підприємство працює на ринку понад 50 років і займається виробництвом курятини, яловичини, свинини та кролятини. Крім того, компанія виробляє корми для тварин і має повністю інтегрований цикл виробництва.

    У структурі групи працює понад 1000 співробітників. До активів компанії входять чотири комбікормові заводи, розташовані в Яніні, Арті, Афінах та Салоніках. Щороку вони переробляють близько 350 тисяч тонн зернових культур та понад 200 тисяч тонн соєвого шроту.

    Також до складу бізнесу входять сучасні інкубатори, птахофабрики, м’ясопереробні підприємства, логістичні комплекси та складська інфраструктура. Загальна площа портових складів компанії становить близько 35 тисяч квадратних метрів. Окремим напрямом діяльності є завод із переробки тваринного білка потужністю до семи тонн продукції на годину.

    За підсумками 2025 року виторг Th. Nitsiakos AVEE склав близько 540 млн євро, що робить компанію одним із найбільших гравців продовольчого ринку Греції.

    Для МХП ця угода є черговим етапом міжнародної експансії. Компанія вже має активи не лише в Україні, а й у країнах Південно-Східної Європи. Придбання грецького виробника дозволить значно посилити присутність українського холдингу на ринку Європейського Союзу та отримати доступ до нових каналів збуту.

    На сьогодні МХП обробляє близько 350 тисяч гектарів сільськогосподарських земель у 12 областях України. Компанія експортує продукцію більш ніж у 80 країн світу та володіє портфелем із понад 15 харчових брендів. Серед найбільш відомих торговельних марок — «Наша Ряба», а також мережі «М’ясомаркет» і Döner Маркет.

    Фінансові результати компанії свідчать про активне зростання бізнесу. За підсумками 2025 року виручка МХП зросла на 24% і досягла 3,77 млрд доларів. Чистий прибуток компанії збільшився майже на третину — до 187 млн доларів.

    Скоригований показник EBITDA становив 569 млн доларів. Водночас рентабельність бізнесу дещо знизилася через зростання виробничих витрат та погіршення результатів окремих напрямів діяльності.

    Одним із драйверів розвитку компанії залишається сегмент продукції з високою доданою вартістю. У 2025 році продажі перероблених м’ясних продуктів збільшилися на 27% і перевищили 57 тисяч тонн.

    Водночас виробництво соняшникової олії скоротилося на 41% через високу вартість сировини, а прибутковість цього напрямку суттєво знизилася. Виробництво м’яса птиці в Україні також дещо скоротилося — до 677 тисяч тонн, хоча виробничі потужності залишалися повністю завантаженими.

    Аналітики ринку відзначають, що угода з Th. Nitsiakos AVEE може стати однією з найбільших міжнародних інвестицій українського аграрного бізнесу за останні роки. Вона демонструє, що навіть в умовах повномасштабної війни українські компанії продовжують розширювати свою присутність на міжнародних ринках та інвестувати у стратегічні активи за кордоном.

    Якщо всі необхідні погодження будуть отримані, МХП зможе суттєво зміцнити свої позиції на ринку Європейського Союзу та перетворитися на одного з найбільших виробників м’ясної продукції в регіоні.

  • Не все можна будувати на сільгоспземлі: які споруди дозволені, а за що можуть бути проблеми

    Не все можна будувати на сільгоспземлі: які споруди дозволені, а за що можуть бути проблеми

    В Україні не всі земельні ділянки сільськогосподарського призначення мають однакові правила використання. Попри поширену думку, що на сільгоспземлі взагалі нічого не можна будувати, закон дозволяє зводити окремі споруди — але лише ті, що відповідають цільовому призначенню ділянки.

    До сільськогосподарських земель належать не лише рілля, пасовища чи сіножаті, а й багаторічні насадження, перелоги, польові дороги, захисні лісосмуги та інші території, пов’язані з аграрною діяльністю. Основне правило просте: така земля має використовуватися насамперед для виробництва сільськогосподарської продукції або обслуговування цього процесу.

    На ділянках, призначених для ведення фермерського господарства чи сільськогосподарського виробництва, можна будувати об’єкти, необхідні для роботи господарства. Це можуть бути зерносховища, склади, теплиці, ангари для техніки, тваринницькі комплекси, корівники, свинарники, пташники, силосні ями, майстерні, приміщення для перероблення продукції, виноробні та інші господарські споруди. Головна умова — ці будівлі мають бути пов’язані саме з аграрною діяльністю.

    Окреме питання — житлові будинки. На сільгоспземлі їх можна будувати не завжди. Закон дозволяє облаштування житла на землях фермерських господарств, якщо воно пов’язане з веденням фермерської діяльності. Якщо ділянка розташована за межами населеного пункту, фермерське господарство може створити відокремлену фермерську садибу з житловим будинком, господарськими спорудами, гаражем, складом чи коморою. Водночас таке житло не має бути звичайною дачею без зв’язку з фермерством.

    Будівництво житлових і господарських споруд також можливе на землях для ведення особистого селянського господарства. Там можуть розміщуватися будинки, сараї, хліви, гаражі, погреби, майстерні та склади для продукції чи інвентарю. На ділянках для індивідуального садівництва дозволено будувати садовий будинок, літню кухню, гараж, навіс та інші допоміжні споруди.

    Найсуворіші обмеження діють для земель, призначених для городництва. На таких ділянках не можна зводити капітальні будівлі — житлові будинки, котеджі, капітальні гаражі чи склади. Дозволені лише тимчасові споруди, наприклад невеликі конструкції для зберігання інвентарю, навіси або укриття від негоди.

    Без зміни цільового призначення на сільськогосподарській землі заборонено будувати багатоквартирні будинки, торговельні центри, автозаправки, промислові підприємства, офісні центри та інші об’єкти, які не пов’язані з агровиробництвом. Для таких проєктів потрібно змінювати цільове призначення ділянки або переводити землю в іншу категорію.

    Юристи також звертають увагу: навіть якщо певну господарську споруду, наприклад ангар, фактично можна звести на сільгоспземлі, проблеми можуть виникнути на етапі оформлення права власності. Саме тому перед початком будівництва варто перевірити цільове призначення ділянки, містобудівні умови та можливість законного введення об’єкта в експлуатацію.

    Сільськогосподарські землі також можна використовувати для вирощування багаторічних насаджень. Закон не забороняє створювати на таких ділянках сади, виноградники, ягідники, плодові розплідники, плантації та інші культури, якщо це відповідає цільовому викори

  • Аграрну компанію на Житомирщині пов’язують із підсанкційним олігархом Павлом Фуксом

    Аграрну компанію на Житомирщині пов’язують із підсанкційним олігархом Павлом Фуксом

    Компанія з Житомирської області СТОВ «Надія ВП», яка спеціалізується на виробництві бобових культур і має земельний банк близько 4,5 тисячі гектарів, може бути пов’язана з підсанкційним бізнесменом Павлом Фуксом та його партнером Андрієм Волковим.

    Про це повідомляє видання kp.ua, посилаючись на власне журналістське розслідування.

    За даними журналістів, зв’язок агрокомпанії з бізнесменами простежується через формального бенефіціара СТОВ «Надія ВП» Святослава Болінського. Згідно з інформацією YouControl, Болінський через компанію ТОВ «Блік Трейд» придбав агропідприємство у Лампракіса Лазоса — колишнього топменеджера швейцарської трейдингової компанії Louis Dreyfus.

    До березня 2026 року власником ТОВ «Блік Трейд» був сам Болінський, однак згодом компанію переписали на киянина Андрія Волинського та жителя Хмельницької області Руслана Горобця.

    Журналісти звертають увагу, що Горобець є підписантом у збанкрутілій фінансовій компанії «Інвестохіллс Веста». Саме цю структуру пов’язують із бізнесменами Павлом Фуксом та Андрієм Волковим.

    Волков і Фукс відомі як власники групи «Інвестохіллс», яка займалася скуповуванням проблемних активів. За даними публікації, активи проблемних банків, що виставлялися на продаж Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, скуповувалися з дисконтом у 95–99%. Загальна вартість таких активів оцінювалася приблизно у 100 млрд гривень.

    Після запровадження Україною санкцій проти Павла Фукса через незаконне отримання ліцензій на видобуток корисних копалин та кримінальні провадження щодо несплати податків, бізнес-структури почали змінювати свою юридичну структуру.

    Зокрема, за даними журналістів, компанію «Інвестохіллс» було доведено до штучного банкрутства, а частину бізнесу переоформили на ірландський інвестиційний фонд.

    Видання також зазначає, що Святослав Болінський раніше представляв інтереси групи «Інвестохіллс» у судових процесах у 2020–2021 роках. Крім того, він був директором або засновником низки компаній, де кінцевим бенефіціаром прямо зазначався Андрій Волков. Серед таких підприємств — ТОВ «Зелений Лан Інвест» та ТОВ «ДП Київміськдовідка».

    Журналісти також звернули увагу на публікацію Болінського за 2024 рік, у якій він пропонував механізм прискореного отримання компенсацій за збитки від війни Росії проти України шляхом стягнення коштів із підсанкційних осіб.

    При цьому, зазначає видання, санкції проти Павла Фукса у 2024 році були продовжені ще на 10 років. Під санкціями також перебуває кіпрський бізнесмен Антоніу Константінос — формальний бенефіціар низки компаній групи «Інвестохіллс».

    Серед структур, які пов’язують із цією мережею, журналісти згадують британську компанію Blossom Trading LTD. Формально її власниками вказані Ольга Борисова та Віталій Бриль. У медіа їх називали особами, пов’язаними з Ігорем Левітіним — помічником президента Росії Володимира Путіна та колишнім міністром транспорту РФ, який перебуває під санкціями США і Канади.

    Павло Фукс також фігурує у кримінальному провадженні щодо систематичного ухилення від сплати податків. Крім того, групу «Інвестохіллс» неодноразово згадували у скандалах, пов’язаних із заволодінням активами великих компаній, зокрема підприємств Костянтина Жеваго, серед яких «Росава», «Білоцерківська ТЕЦ» та «АвтоКраз».

    У матеріалах розслідувань також згадуються історії з активами китайської компанії Vostok Solar, компанії T.B.Fruit, а також конфлікти довкола боргів Київського метрополітену за закупівлю вагонів метро на початку 2010-х років.

    Крім того, Павло Фукс фігурував у розслідуваннях, заснованих на витоках документів FinCEN. Згідно з ними, бізнесмен нібито отримав земельну ділянку у центрі Москви після передачі хабаря у розмірі одного мільйона доларів.

    Журналісти припускають, що власники земельних паїв, які здають свої ділянки в оренду СТОВ «Надія ВП», можуть навіть не знати про можливі зв’язки компанії з підсанкційними особами.

    Водночас у матеріалі зазначається, що взаємодія з підсанкційними громадянами країни-агресора може привернути увагу правоохоронних органів, а також міжнародних партнерів компанії.

  • НАБУ затримало зернотрейдера Коваленка на Закарпатті

    НАБУ затримало зернотрейдера Коваленка на Закарпатті

    В Ужгороді детективи Національного антикорупційного бюро України провели спецоперацію та затримали зернотрейдера Дмитра Коваленка, повідомляє журналіст Віталій Глагола. Бізнесмена затримали майже одразу після його повернення з-за кордону, поблизу ресторану «Кілікія» за два кілометри від пункту пропуску «Ужгород» на кордоні зі Словаччиною.

    Під час затримання Коваленко пересувався на чорному Range Rover із польською реєстрацією SK 695XS. За даними журналіста, бізнесмен має широкі зв’язки на Закарпатті та пов’язаний з колишнім головою Мукачівської РДА Сергієм Гайдаєм, який раніше очолював Луганську обласну військову адміністрацію.

    Особливу увагу детективів могли привернути бізнес-проекти Коваленка на Закарпатті, зокрема індустріальний парк у Сваляві, де компанія, пов’язана з бізнесменом, отримала в оренду понад 10 гектарів землі на 35 років. Першим проектом у межах парку стало підприємство Energy Glass Technologies, яке планує виробляти скло та віконні конструкції.

    Дмитро Коваленко є засновником групи «Гранова», до якої входять компанії «Грейн Термінал», «Оверфуд» та «Аграрна елеваторна компанія». За даними відкритих джерел, у 2024 році група задекларувала понад 11 млрд гривень доходу. Частина стартового капіталу, за інформацією журналістських розслідувань, могла походити від торгівлі російським вугіллям через швейцарську компанію Adelon AG навіть після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

    Група «Гранова» активно працює на українському аграрному ринку, зокрема в сфері перевалки зерна через порт «Чорноморськ», де компанії отримали пільгові тарифи. Крім того, Бюро економічної безпеки розслідує можливе ухилення від сплати податків через структури, пов’язані з бізнесменом, а окремі підприємства могли купувати зерно за готівку без відображення в обліку та експортувати через порти Ізмаїла, Чорноморська, Південного та Одеси.

    Окрім агробізнесу, Коваленко також контролює компанію «Солт Індастрі», яка за перший рік роботи виграла 68 із 73 державних тендерів на суму близько 90 млн гривень у сфері постачання технічної солі.