Daypolitico

Позначка: безпекаЄвропи

  • Ядерний шантаж Росії, як він впливав на рішення Заходу щодо України і чому втрачає силу

    Ядерний шантаж Росії, як він впливав на рішення Заходу щодо України і чому втрачає силу

    Російські ядерні сигнали з перших тижнів повномасштабного вторгнення працювали не як прямий засіб примусу, а як фільтр, через який західні уряди пропускали кожне рішення про військову підтримку України. Загроза або натяк на ескалацію не скасовували допомогу, але змінювали її параметри — номенклатуру систем, строки поставок, географічні та оперативні обмеження на застосування. Це створювало асиметрію, в якій Росія отримувала час, а Україна — зброю, яка вже частково застаріла відносно темпу бойових дій.

    У Вашингтоні ключовим фактором була не абстрактна «ядерна війна», а конкретна оцінка ймовірності, що надання певних можливостей Україні спровокує відповідь, яку Сполучені Штати не зможуть контролювати без власного залучення. Адміністрація Байдена з самого початку провела жорстку лінію. У березні 2022 року президент заявив, що готовий захищати «кожний дюйм території НАТО» аж до третьої світової, але не ризикуватиме прямим зіткненням заради України і виключив безпольотну зону. Пізніше, у жовтні 2022 року, на тлі українського контрнаступу і російських сигналів, Байден говорив: «Уперше з часів Карибської кризи у нас є пряма загроза застосування ядерної зброї, якщо ситуація розвиватиметься нинішнім шляхом». І додавав: «Я не думаю, що існує можливість легко застосувати тактичну ядерну зброю і не закінчити Армагеддоном».

    Ці оцінки підкріплювалися розвідкою. Вільям Бернс, директор ЦРУ, пізніше підтверджував: восени 2022 року існував «справжній ризик потенційного застосування тактичної ядерної зброї». Результатом ставали паузи і обмеження. HIMARS, запитані Україною в квітні 2022 року, з’явилися в червні, але з обмеженнями по дальності. ATACMS, запитані у вересні 2022-го, прибули лише в жовтні 2023-го. Abrams — у вересні 2023-го, через півтора року після перших запитів. F-16 — ще пізніше.

    Німеччина за Шольца додавала власний шар стриманості. У квітні 2022 року канцлер прямо пов’язував відмову від швидкої передачі важкої техніки з ризиком ядерної ескалації: «Я дуже рано сказав, що ми повинні зробити все можливе, щоб уникнути прямого військового зіткнення між НАТО і високоозброєною наддержавою на кшталт Росії, ядерною державою… Я роблю все, щоб запобігти ескалації, яка призведе до третьої світової війни. Не повинно бути ядерної війни». Берлін враховував не лише ядерний ризик, а й власну залежність від енергетичних зв’язків, історичну чутливість до ескалації і політичну ціну для правлячої коаліції. Франція займала більш гнучку риторичну позицію, але на практиці теж рухалася поступово. Східноєвропейські союзники — Польща, країни Балтії — послідовно тиснули на прискорення, розглядаючи російські загрози як блеф, розрахований саме на західноєвропейську і американську обережність. Різниця позицій всередині НАТО сама ставала частиною механізму.

    Важливо відокремити реальні наслідки загроз від припущень. Ядерний фактор не був єдиним обмежувачем. Захід враховував запаси власного озброєння, темпи виробництва, внутрішню політику і необхідність зберігати простір для можливих переговорів. Однак саме ядерна складова надавала цим розрахункам особливої

    гостроти. Поки Захід вважав, що ціна перевірки загрози вища за ціну дозованої підтримки, механізм продовжував працювати.

    Страх перед ескалацією, який стримував Захід

    Російська модель спиралася не на готовність застосувати ядерну зброю, а на управління невизначеністю. Мета полягала в тому, щоб змусити західні уряди приймати рішення в умовах, коли ймовірність катастрофічного результату залишається ненульовою, а ціна помилки — неприйнятною. Це схема рефлексивного контролю: створити у противника перебільшений набір ризиків і тим самим змусити його обмежувати самого себе.

    Алгоритм був стійким. Спочатку йшов сигнал — зміна статусу ядерних сил, розміщення систем у Білорусі, оновлення доктрини, публічні заяви. Потім у західних столицях починалася дискусія. Дискусія сама по собі ставала затримкою. У підсумку рішення або відкладалося, або приймалося в урізаному вигляді. За даними CSIS, за перші 18 місяців війни Москва випустила майже 450 публічних заяв, політичних оголошень і військових дій, пов’язаних з ядерною тематикою. Частота сама підтримувала постійний фон ризику. Невизначеність була ключовим ресурсом.

    Заходу не потрібно було вірити, що Росія обов’язково застосує ядерну зброю. Достатньо було не хотіти перевіряти цю ймовірність. Американські та європейські лідери неодноразово підкреслювали, що вони не шукають прямого конфлікту з ядерною державою. Бернс пізніше формулював це жорсткіше: «Ми не можемо дозволити собі бути заляканими цим брязканням зброєю… але повинні пам’ятати про нього».

    Шольц наполягав на відсутності «підручника», за яким можна заздалегідь визначити момент, коли Захід почне сприйматися як сторона конфлікту.
    Модель працювала навіть тоді, коли конкретні кордони перетиналися без наслідків. Поставки танків, далекобійних ракет, винищувачів — усе це в різні моменти оголошувалося небезпечним. Реакція залишалася в рамках сигналів. Відсутність ядерної відповіді не руйнувала механізм одразу, бо кожного разу зберігалася можливість сказати, що «цього разу кордон ще не був справжнім». Невизначеність дозволяла переносити лінію далі, зберігаючи ефект стримування на наступні рішення.

    Різниця позицій всередині Заходу підсилювала ефект. Східноєвропейські столиці частіше сприймали загрози як блеф. Вашингтон і Берлін — як ризик, який не можна ігнорувати. Москва могла розраховувати на те, що внутрішні розбіжності сповільнять колективну відповідь. При цьому ядерний фактор ніколи не діяв ізольовано. Він накладався на розрахунки про власні запаси, про темпи української мобілізації і про внутрішню політику союзників. Але саме він перетворював звичайні військові рішення на питання стратегічної обережності.

    Зворотний бік ядерного шантажу

    Перелом стався не в результаті одного рішення, а через накопичення досвіду. Захід поступово з’ясовував, що багато з оголошених кордонів не є абсолютними. Кожен крок, який раніше вважався надмірною ескалацією, після його здійснення без ядерної відповіді змінював уявлення про допустимий рівень ризику. Це ефект зсуву «червоних ліній».

    Процес ішов поетапно. HIMARS з обмеженнями, потім танки, потім ATACMS, потім дозвіл на обмежені удари західною зброєю по території Росії, потім глибші удари. Українська операція в Курській області, масовані кампанії дронів по нафтопереробних заводах у 2025–2026 роках (за даними The Economist на основі ACLED — 658 глибоких ударів у 2025 році і темп, що веде до понад 800 у 2026-му), удари, що досягали об’єктів за тисячі кілометрів від кордону, включно з інфраструктурою, пов’язаною зі стратегічною авіацією, — усе це в різні моменти могло інтерпретуватися як перетин кордону. Реакція залишалася в рамках оновлення доктрини, демонстративних пусків і риторики.

    Частота ядерних загроз з часом знизилася. Страх не зник. Змінився характер реакції на нього. Якщо раніше натяк на ескалацію майже автоматично призводив до паузи, то з часом західні уряди почали зважувати ядерний ризик проти інших витрат. Ціна стриманості зросла: затяжна війна дозволяла Росії адаптуватися, зміцнювати лінії і переносити тиск на європейську інфраструктуру. Українські втрати теж входили в розрахунок. Єнс Столтенберг у 2024 році прямо говорив, що «безрозсудна російська ядерна риторика» не повинна зупиняти підтримку: «Кожного разу, коли ми підвищували рівень підтримки — танки, далекобійні системи, F-16, — росіяни намагалися нас зупинити. Їм це не вдалося». Марк Рютте пізніше формулював жорсткіше: якщо ядерну зброю буде застосовано проти України, реакція буде «спустошливою».

    Важливу роль відіграла різниця між стримуванням і примусом. Ядерна зброя краще працює для запобігання прямому нападу на саму Росію. Вона значно гірше працює для примусу третіх сторін відмовитися від підтримки жертви агресії, особливо коли підтримка залишається нижчою за поріг прямої участі. Захід поступово переконувався, що Росія не готова переходити до ядерного застосування заради того, щоб зупинити поставки або обмежити удари по військових об’єктах. Це не означало, що ризик зник. Це означало, що автоматична капітуляція перед загрозою перестала бути єдиною раціональною відповіддю.

    Нові інструменти російського тиску

    Ядерний інструмент має високу руйнівну силу, але низьку операційну гнучкість. Його застосування несе ризик, який важко калібрувати: міжнародна ізоляція, втрата підтримки ключових партнерів, непередбачувана ескалація. Тому Москва все активніше спирається на систему інструментів, які дозволяють завдавати шкоди нижче порогу, де Захід готовий відповідати за Статтею 5 або порівнянними засобами.

    Ця система включає кілька рівнів. Диверсії і саботаж на території європейських країн — підпали складів і логістичних об’єктів, пошкодження залізничної інфраструктури, спроби атак на промислові та транспортні вузли. Кібератаки. Інформаційні операції. Тиск через міграційні потоки. Дії в сірій зоні: безпілотники в повітряному просторі союзників, пошкодження підводних кабелів і трубопроводів у Балтійському морі. Використання партнерів.

    За даними спільного моніторингу ICCT і GLOBSEC, кількість зафіксованих гібридних інцидентів, пов’язаних із російською участю, до лютого 2026 року досягла 151 випадку. Польща залишалася найчастішою ціллю (31 інцидент), за нею йшли Франція (20), Литва і Німеччина (по 15). Ці інструменти забезпечують заперечення або ускладнюють швидку атрибуцію. Вони можуть застосовуватися постійно і з різною інтенсивністю. Вони створюють накопичений ефект політичної та економічної втоми. Вони тестують реакції НАТО, виявляючи слабкі місця в координації.

    Різниця принципова. Ядерна загроза — інструмент високої ставки і низької частоти. Гібридна система — інструмент низької ставки і високої частоти. Перший краще підходить для запобігання прямому нападу. Другий — для поступового ослаблення рішучості і збільшення витрат підтримки України. Поки Захід зберігає чутливість до ядерного ризику, гібридні інструменти отримують додатковий простір.

    Кордон готовності НАТО до ескалації

    Реальний кордон готовності НАТО визначається не деклараціями, а точкою, в якій політична і стратегічна ціна подальшої стриманості починає перевищувати ціну відповіді. Ця точка не фіксована. Вона залежить від характеру дії, від жертв, від можливості однозначної атрибуції, від внутрішньої політики ключових членів і від оцінки довгострокових наслідків бездіяльності.

    Прямий напад на територію країни-члена з метою захоплення або утримання території з високою ймовірністю активує Статтю 5. Загибель військовослужбовців НАТО внаслідок навмисного удару генерує політичний тиск, який складно ігнорувати. Масштабна атака на критичну інфраструктуру, що веде до значних жертв або системного збою, також може зрушити розрахунок. Застосування ядерної зброї змінює рамку радикально.

    Важливі й менш очевидні пороги. Серія гібридних дій, які окремо залишаються нижчими за Статтю 5, але в сукупності створюють відчуття, що альянс не здатний захистити власну територію, може підірвати політичну довіру швидше, ніж один великий інцидент. Різниця позицій зберігається: східноєвропейські члени оцінюють ризики вище, деякі західноєвропейські столиці і, в певні періоди, Вашингтон проявляють більшу обережність. Ця різниця сама по собі є вразливістю.

    Головний парадокс полягає в наступному. Російський ядерний шантаж зберігає силу доти, доки Захід вважає, що ескалація небезпечніша за поступове розширення російської агресії — як на полі бою в Україні, так і через гібридні операції проти самої Європи. Поки це співвідношення тримається, ядерний важіль працює як страховка, що дозволяє Москві діяти нижче порогу прямого зіткнення. Коли співвідношення починає змінюватися — коли ціна бездіяльності сприймається як загроза самій архітектурі європейської безпеки і довірі до колективної оборони — сила ядерного важеля зменшується.

    Москва це розуміє. Тому вона одночасно підтримує ядерну риторику і нарощує інструменти, які дозволяють тиснути саме в тій зоні, де Захід усе ще воліє не відповідати в повну силу. Від того, де саме пройде нова точка рівноваги між страхом ескалації і ціною її відсутності, залежить не лише майбутнє підтримки України, а й стійкість самого стримування в Європі.

     

  • 115 тисяч військових біля кордонів НАТО

    115 тисяч військових біля кордонів НАТО

    Росія продовжує масштабне нарощування військової інфраструктури поблизу кордонів країн НАТО та готує об’єкти, які потенційно зможуть прийняти понад 100 тисяч військовослужбовців. Такого висновку дійшли журналісти кількох провідних медіа Північної Європи та Балтії після аналізу супутникових знімків російських військових баз і консультацій із представниками оборонних структур та військовими експертами.

    Про це йдеться у спільному розслідуванні шведського телеканалу SVT, норвезької телерадіокомпанії NRK, данського мовника DR та естонського видання Delfi.

    Розслідування показало, що Росія активно модернізує та розширює військові об’єкти вздовж своїх західних і північно-західних кордонів. На супутникових знімках зафіксоване будівництво нових казарм, складів боєприпасів, ангарів для військової техніки, логістичних центрів, ремонтних майстерень та інших об’єктів військової інфраструктури. Аналітики наголошують, що масштаби робіт свідчать не про локальне оновлення існуючих баз, а про підготовку до розміщення значно більшої кількості особового складу та техніки.

    Особливу увагу журналісти приділили району Печенги, або Петсамо, який розташований у Мурманській області всього за десять кілометрів від кордону з Норвегією. Цей регіон має стратегічне значення для Росії, оскільки контролює вихід до Баренцевого моря та арктичний напрямок. Супутникові знімки демонструють появу нових казарм, розширення місць дислокації техніки та активне будівництво інфраструктури для розміщення додаткових підрозділів.

    За оцінками експертів, після завершення модернізації база в Печензі зможе прийняти близько 17 тисяч військовослужбовців. Для порівняння, раніше її можливості оцінювалися приблизно у 7 тисяч осіб. Таким чином, чисельність військового контингенту в районі може зрости більш ніж удвічі.

    Ще одним важливим напрямком стала Карелія. У Петрозаводську, що розташований неподалік кордону з Фінляндією, журналісти також зафіксували активне розширення військових об’єктів. Тут створюються нові місця для розміщення особового складу та техніки, що може свідчити про формування додаткових військових з’єднань після завершення будівельних робіт.

    Значні зміни відбуваються і в інших районах поблизу фінського кордону. У Сапьорному Ленінградської області зводяться нові об’єкти для військових частин, а в Лузі, яка вже давно є одним із ключових центрів підготовки та розміщення російських військ на західному напрямку, фіксується накопичення техніки та розширення інфраструктури.

    Окрему увагу дослідники звернули на населений пункт Кіріловське, розташований приблизно за 70 кілометрів від кордону з Фінляндією. Там споруджується абсолютно новий військовий комплекс, масштаби якого дозволяють говорити про довгострокові плани Кремля щодо посилення своєї присутності на кордонах із державами НАТО.

    Паралельно триває модернізація військових об’єктів у Кандалакші на узбережжі Білого моря. Цей район відіграє важливу роль у забезпеченні безпеки російського Північного флоту та арктичних комунікацій. Згідно з аналізом супутникових знімків, існуюча база суттєво розширюється та отримує нові потужності для розміщення військ.

    Не менш важливим напрямком залишається Калінінградська область, яка фактично є російським військовим анклавом між Польщею та Литвою. У Балтійську журналісти зафіксували значне накопичення техніки та активізацію робіт на військових об’єктах. Експерти зазначають, що цей регіон має ключове значення для контролю над Балтійським морем та може відігравати важливу роль у потенційному конфлікті між Росією та НАТО.

    Командувач армії Фінляндії Пасі Вялімякі заявив журналістам, що після завершення розширення військової інфраструктури Росія може збільшити чисельність своїх військ поблизу фінського кордону приблизно до 80 тисяч осіб. До початку нинішньої модернізації там перебували близько 20 тисяч військових.

    Таким чином, йдеться про чотириразове збільшення угруповання на одному з ключових напрямків. Особливе занепокоєння Гельсінкі викликає те, що після вступу Фінляндії до НАТО у 2023 році спільний кордон між Альянсом і Росією збільшився більш ніж на 1300 кілометрів, що кардинально змінило безпекову ситуацію в регіоні.

    За оцінками авторів розслідування, нові та модернізовані військові об’єкти можуть забезпечити розміщення близько 115 тисяч російських військовослужбовців уздовж кордонів із країнами Північної Європи та Балтії. Така концентрація сил стане найбільшою на цьому напрямку за останні десятиліття.

    Керівник шведської військової розвідки MUST Томас Нільссон заявив, що подібні дії Росії необхідно сприймати максимально серйозно. За його словами, масштаби будівництва свідчать про підготовку не до демонстрації сили, а до створення реальних військових можливостей для потенційного протистояння з НАТО у майбутньому.

    Нільссон підкреслив, що створення інфраструктури такого рівня потребує багаторічного планування та значних фінансових ресурсів, а тому навряд чи може розглядатися як тимчасовий або символічний проєкт.

    Військові експерти вважають, що наразі Росія не має можливості повністю укомплектувати нові бази через війну проти України. Значна частина особового складу, техніки та ресурсів продовжує використовуватися на українському фронті. Проте ситуація може кардинально змінитися після завершення або заморожування бойових дій.

    Командувач сил НАТО у Балтії та Польщі генерал-майор Браян Нільссен зазначив, що поки Росія зосереджена на війні проти України, прямий ризик нападу на держави Альянсу залишається обмеженим. Водночас він наголосив, що будь-яка пауза у війні може дозволити Москві швидко перекинути значні сили на інші напрямки.

    Схожої оцінки дотримується і командувач норвезької армії Ейрік Крістофферсен. За його словами, якщо Росія реалізує плани щодо збільшення чисельності військ та завершить формування нових угруповань, рівень військової загрози для Норвегії та інших країн регіону суттєво зросте.

    На тлі цих процесів країни НАТО вже почали посилювати власну оборону. На початку 2026 року Велика Британія оголосила про подвоєння чисельності своїх військ у Норвегії для зміцнення оборони Арктики та стримування потенційних загроз з боку Росії. Норвезьке військове керівництво також заявляло, що не може повністю виключати сценарій майбутньої агресії Москви проти країн Альянсу.

    Аналітики наголошують, що нинішнє розширення російської військової інфраструктури відбувається на тлі найглибшої безпекової кризи в Європі з часів завершення Холодної війни. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну НАТО різко збільшило свою присутність на східному фланзі, а вступ Фінляндії та Швеції до Альянсу фактично перетворив Балтійське море на один із ключових театрів потенційного протистояння між Росією та Заходом.

    Саме тому нові дані про розширення російських баз поблизу кордонів НАТО викликали серйозне занепокоєння серед військових і політичних кіл Північної Європи. Там дедалі частіше попереджають, що навіть якщо безпосередня загроза наразі залишається обмеженою через війну в Україні, підготовка Росії до можливих майбутніх конфліктів уже триває повним ходом.

  • Єврокомісія прокоментувала ідею Мерца щодо України в ЄС

    Єврокомісія прокоментувала ідею Мерца щодо України в ЄС

    Європейська комісія підтвердила отримання офіційного листа канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, в якому він запропонував обговорити можливість запровадження для України проміжного статусу “асоційованого членства” в Європейському Союзі до моменту набуття повноправного членства. У Брюсселі наголосили, що така ініціатива вже стала предметом політичної дискусії серед держав-членів ЄС, однак будь-які рішення можуть ухвалюватися лише на рівні Європейської ради.

    Про це заявив речник Єврокомісії під час брифінгу, коментуючи появу відповідної пропозиції в європейському політичному просторі.

    За словами представника Єврокомісії, Брюссель вітає сам факт активної дискусії щодо майбутнього розширення Європейського Союзу та участі України в цьому процесі.

    “Ми дійсно отримали лист від канцлера Мерца. Ми вітаємо те, що ця дискусія відбувається між державами-членами. І ми закликаємо продовжувати цю дискусію на рівні Європейської ради”, — зазначив речник.

    У Єврокомісії підкреслили, що розширення ЄС розглядається як довгостроковий геополітичний процес, який має фундаментальне значення для безпеки, стабільності та економічного розвитку всього Європейського Союзу. Окремо в Брюсселі наголосили, що вступ України до ЄС безпосередньо пов’язаний із безпекою європейського простору в умовах триваючих загроз у регіоні.

    “Стає дедалі очевиднішим, що розширення є геостратегічною інвестицією в наше процвітання, мир та безпеку. А вступ України до Європейського Союзу також фундаментально пов’язаний із безпекою нашого Союзу”, — заявив речник Єврокомісії.

    Водночас у Брюсселі наголосили, що будь-які нові або “інноваційні” механізми інтеграції повинні залишатися в межах чинних правил і базуватися на принципі заслуг кожної країни-кандидата. Це означає, що прогрес на шляху до членства залежить від виконання критеріїв реформ, відповідності законодавству ЄС та політичної готовності держав-членів до розширення.

    Також у Єврокомісії звернули увагу на необхідність завершення вже запущених процесів вступу з усіма країнами-кандидатами, які протягом багатьох років перебувають у різних етапах євроінтеграції.

    “Будь-які інноваційні рішення також мають ґрунтуватися на принципі заслуг. Дивлячись у майбутнє, ми маємо переконатися, що наш підхід до розширення відповідає поставленим цілям”, — додав речник.

    Ініціатива Фрідріха Мерца передбачає створення тимчасового статусу для України, який міг би частково наблизити її до інституцій ЄС ще до завершення повної процедури вступу. За даними європейських медіа, йдеться про можливість ширшої участі України в роботі європейських структур, поступову інтеграцію до бюджетних програм ЄС, а також посилення політичної та безпекової взаємодії.

    Водночас ця концепція розглядається як компромісний варіант між вимогою України щодо прискореної інтеграції та обережністю частини держав-членів ЄС, які наполягають на дотриманні стандартної процедури розширення без винятків, що можуть створити прецеденти для інших країн-кандидатів.

    Подібні ідеї “часткового членства” або “вступу авансом” уже неодноразово обговорювалися в європейських політичних колах як можливий механізм пришвидшення інтеграції України та країн Західних Балкан і Молдови.

    Президент України Володимир Зеленський неодноразово наголошував, що Україна не розглядає формат неповного або проміжного членства в ЄС як кінцеву мету, підкреслюючи, що стратегічним завданням є повноправна інтеграція до Європейського Союзу без створення “другосортних” статусів.

    Обговорення ініціативи Мерца, за оцінками експертів, може стати одним із ключових елементів ширшої дискусії про реформу політики розширення ЄС на тлі війни Росії проти України та зміни архітектури безпеки в Європі.

  • Британія та 9 країн Європи створюють нові морські сили для стримування Росії

    Британія та 9 країн Європи створюють нові морські сили для стримування Росії

    Велика Британія разом із дев’ятьма європейськими державами оголосила про запуск нового формату морської оборонної співпраці, який має посилити стримування потенційних загроз з боку Росії в північних морських регіонах. Ініціатива реалізується в межах Об’єднаних експедиційних сил (Joint Expeditionary Force, JEF) і передбачає створення багатонаціональних морських сил, що діятимуть як оперативне доповнення до НАТО. Про це повідомляє The Guardian.

    Очільник Королівського військово-морського флоту Великої Британії генерал Гвін Дженкінс заявив, що відповідну декларацію про наміри вже підписали всі десять країн-учасниць JEF. За його словами, нова структура має забезпечити швидке реагування на морські загрози та посилити координацію між союзниками в умовах зростання напруженості в регіоні Північної Атлантики та Балтійського моря.

    До складу ініціативи входять Велика Британія, Нідерланди, а також усі п’ять країн Північної Європи — Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія та Швеція. Окрім цього, участь беруть три країни Балтії — Латвія, Литва та Естонія. Окремо зазначається, що Канада розглядає можливість приєднання до нового формату, що може розширити його трансатлантичний вимір.

    За словами Дженкінса, попри інші глобальні виклики безпеки, Росія залишається «найсерйознішою довгостроковою загрозою» для європейської безпеки. Він також заявив, що протягом останніх двох років кількість інцидентів із російською присутністю у британських та союзних водах зросла майже на третину, що, на його думку, свідчить про посилення активності Москви в морських операціях.

    Командувач Королівського флоту підкреслив, що нові багатонаціональні сили будуть здатні діяти у форматі реального бойового застосування у разі необхідності. Їх планують розміщувати під оперативним командуванням із британського військового штабу в Нортвуді поблизу Лондона. Передбачається, що структура матиме заздалегідь підготовлені спільні плани, інтегровані системи управління та високу ступінь взаємодії між флотами країн-учасниць.

    Окрему увагу в новій оборонній концепції приділено технологічному розвитку. Зокрема, Дженкінс анонсував впровадження безекіпажних кораблів супроводу — великих морських дронів, які мають діяти разом із бойовими кораблями Великої Британії. Очікується, що їх використання почнеться протягом найближчих двох років і дозволить посилити спостереження та захист морських комунікацій.

    Водночас джерела в британських військово-морських колах визнають, що флот стикається з певними труднощами, зокрема нестачею корабельного складу через недостатні інвестиції в попередні роки. Це, за оцінками експертів, частково і стало одним із факторів, що пришвидшили створення нового багатонаціонального формату.

    Об’єднані експедиційні сили (JEF), у межах яких формується новий альянс, були створені у 2014 році після анексії Криму Росією. Їх основна мета — забезпечити швидке реагування на кризові ситуації до моменту включення механізмів колективної оборони НАТО.

    Передумовою для нинішніх рішень стали також повідомлення про активізацію російських морських операцій. Раніше британська сторона заявляла про відстеження підводних човнів, які могли здійснювати розвідку біля критичної підводної інфраструктури Великої Британії. Окремо в медіа повідомлялося про проходження через британські води суден російського «тіньового флоту», що перебувають під санкціями.

    Таким чином, новий морський оборонний формат має стати одним із ключових елементів посилення безпеки в північній Європі та підвищення готовності союзників до потенційних криз у морському просторі.