Позначка: демократична партія

  • «Вибори Путіна» чи реванш Камали Гарріс: хто з демократів може поборотися за Білий дім у 2028 році

    «Вибори Путіна» чи реванш Камали Гарріс: хто з демократів може поборотися за Білий дім у 2028 році

    До президентських виборів у США ще два роки, однак боротьба за те, хто стане новим обличчям Демократичної партії, фактично вже почалася. Потенційних претендентів настільки багато, що зараз немає навіть очевидного фаворита: у списках з’являються колишня віцепрезидентка Камала Гарріс, губернатори Гевін Ньюсом, Вес Мур і Джош Шапіро, сенатори Джон Оссофф, Рафаель Ворнок і Марк Келлі, конгресвумен Александрія Окасіо-Кортес та колишній міністр транспорту Піт Буттіджедж. The Washington Post називає поле демократів «широко відкритим» і зазначає, що партія досі сперечається, який саме кандидат здатен повернути їй Білий дім: прогресивний лідер, центрист чи зовсім нове обличчя.

    При цьому вибори 2028 року навряд чи будуть буквально новою дуеллю демократів із Дональдом Трампом. 22-га поправка до Конституції США встановлює, що одна людина не може бути обрана президентом більше двох разів, а Трамп уже перемагав у 2016 та 2024 роках. Він продовжує періодично підігрівати розмови про третій термін, продавав атрибутику «Trump 2028» і допускав незвичні сценарії, проте останнім часом дедалі частіше говорить і про життя після завершення президентства. 11 серпня він знову заявив, що хотів би балотуватися, але визнав, що закон створює дуже серйозну перешкоду.

    Тому головним питанням для демократів є не стільки те, хто особисто переможе Трампа, скільки хто зможе протистояти політичній спадщині MAGA та кандидату, якого нинішній президент підтримає як наступника. У Республіканській партії вже формується власна боротьба за спадщину Трампа, а одним із найбільш очевидних фаворитів Washington Post називає віцепрезидента Джей Ді Венса. Саме тому нинішні маневри демократів дедалі більше нагадують ранню фазу президентських праймеріз, хоча жоден із головних претендентів формально ще не оголосив кампанію.

    Одним із найцікавіших нових імен став Джон Оссофф, 39-річний сенатор від Джорджії. Washington Post звертає увагу на його різке зростання популярності серед демократичного електорату: відео та дописи політика з жорсткою критикою Трампа набирають мільйони переглядів, а сам Оссофф дедалі частіше сприймається як представник покоління, яке може замінити стару партійну верхівку. Водночас його найближче випробування — не президентська кампанія, а переобрання до Сенату в листопаді 2026 року, причому ця гонка в Джорджії вважається однією з найбільш конкурентних у країні.

    ФОТО: Джон Оссофф

    Для України позиція Оссоффа виглядає дещо складнішою, ніж просте розділення на «за» чи «проти». Після початку повномасштабної війни він однозначно засуджував російське вторгнення та підтримував право України на самооборону, однак улітку 2026 року опинився серед сенаторів, які виступили проти просування версії законопроєкту про потужні вторинні санкції проти Росії. Його заперечення стосувалися не самої допомоги Україні, а надто широких повноважень, які документ міг дати адміністрації Трампа для запровадження високих мит проти третіх держав. Тож у майбутній президентській кампанії Оссофф, імовірно, намагатиметься поєднати підтримку Києва з критикою концентрації зовнішньополітичних важелів у руках Білого дому.

    Поруч із ним Washington Post виділяє іншого сенатора від Джорджії — Рафаеля Ворнока. Старший пастор історичної баптистської церкви Ебенезер в Атланті потенційно може об’єднати прогресивне крило демократів із темношкірими виборцями — коаліцію, яка була критично важливою для перемог Барака Обами. Ворнок також займає виразно критичну позицію щодо Кремля і називав Володимира Путіна воєнним злочинцем, хоча одночасно вимагав запобіжників до санкційної політики Трампа, щоб президент не отримав необмежених можливостей використовувати мита. Саме така комбінація соціальної прогресивності та відносно прагматичного зовнішньополітичного курсу може зробити його серйозним претендентом на праймеріз.

    ФОТО: Рафаель Ворнок

    Ще одне ім’я, яке дедалі частіше звучить у Вашингтоні, — Вес Мур, губернатор Меріленду і ветеран армії США. Він став першим темношкірим губернатором штату й належить до покоління політиків, яке демократи можуть спробувати представити як принципово нову альтернативу як Трампу, так і власній старій гвардії. Мур публічно підтримує Україну, зустрічався з українськими ветеранами та неодноразово висловлював солідарність із українською громадою. Washington Post пише, що демократи бачать у ньому молодого й енергійного політика, який за сприятливих умов може дуже швидко набрати національну популярність.

    ФОТО: Вес Мур

    Але найбільш відоме ім’я у списку — Камала Гарріс. Поразка від Трампа у 2024 році стала для неї серйозним політичним ударом, а в Демократичній партії є значний запит на нове покоління лідерів. Проте списувати колишню віцепрезидентку поки рано: вона має практично стовідсоткову національну впізнаваність, велику мережу донорів і особливо сильні позиції серед частини темношкірого електорату. Washington Post зазначає, що потенційне надання Південній Кароліні першості у календарі демократичних праймеріз також могло б бути для Гарріс вигідним.

    ФОТО: Камала Гарріс

    До того ж сама Гарріс дедалі менше приховує, що розглядає другий шанс. Ще торік вона говорила BBC, що «не закінчила» з політикою і не виключала нового походу в Білий дім, а навесні 2026 року відповіла на пряме запитання про можливу кампанію словами: «Можливо. Я про це думаю». Проблема в тому, що частина демократів уже відкрито виступає проти її повернення: лише кілька днів тому кандидат демократів у губернатори Айови Роб Сенд категорично відкинув ідею нової кампанії Гарріс, що показує реальний рівень внутрішньопартійного спротиву.

    Одним із найнебезпечніших конкурентів Гарріс може стати губернатор Каліфорнії Гевін Ньюсом, який фактично перетворив публічне протистояння з Трампом на частину свого національного бренду. Саме Ньюсом ще восени минулого року використав гучний вислів про можливі «вибори Путіна» у 2028 році, заявляючи, що без активного спротиву політиці Трампа американські виборчі інститути можуть опинитися під загрозою. Це була політична метафора Ньюсома та порівняння з авторитарною російською моделлю, а не твердження про безпосередню участь Путіна в американських виборах.

    ФОТО: Гевін Ньюсом

    Ньюсом уже давно поводиться як політик із загальнонаціональними амбіціями: активно виступає на міжнародних майданчиках, сперечається з Білим домом і систематично атакує Трампа в соціальних мережах. Водночас він намагається демонструвати більш жорстку позицію щодо Росії й закликає адміністрацію США сильніше підтримувати Україну. Washington Post відносить його до групи найбільш помітних потенційних кандидатів, хоча боротьба з Гарріс за каліфорнійських донорів і партійну інфраструктуру може стати окремою проблемою для обох політиків.

    Ще одним сильним губернатором залишається Джош Шапіро з Пенсильванії. Його штат має особливе значення для президентських виборів: Пенсильванія належить до ключових «хитких» штатів, без яких демократам украй складно зібрати переможну коаліцію. Шапіро позиціонує себе як політик, здатний поєднувати традиційний демократичний порядок денний із дистанціюванням від найбільш лівих ідей партії. Для України важливо й те, що він давно підтримує українську громаду Пенсильванії та після резонансної суперечки Зеленського з Трампом і Венсом у Білому домі виступив із різкою критикою поведінки адміністрації.

    ФОТО: Джош Шапіро

    На іншому політичному фланзі дедалі помітнішою стає Александрія Окасіо-Кортес. Її потенційна кампанія могла б мобілізувати прогресивне крило партії та молодих виборців, а останні сигнали показують, що її президентські перспективи вже не сприймають як фантастику. Axios повідомляє, що сама можливість її кампанії у 2028 році вже спричинила дискусії й суперечки всередині Демократичних соціалістів Америки, а на ринках прогнозів вона останнім часом навіть виходила в число лідерів серед потенційних кандидатів демократів. Водночас Окасіо-Кортес офіційно про президентську кампанію не оголошувала.

    ФОТО: Александрія Окасіо-Кортес

    У контексті України Окасіо-Кортес теж відійшла від образу частини американських лівих, які прагнуть максимально дистанціюватися від міжнародних конфліктів. Вона наголошувала, що переговори про майбутнє України не можуть відбуватися без самої України та що Росія не повинна отримувати винагороду за порушення суверенітету іншої держави. Водночас її загальна зовнішньополітична платформа залишається більш лівою та обережною щодо американського військового втручання, ніж позиції центристського крила демократів.

    Повною протилежністю їй за політичним стилем може стати сенатор від Аризони Марк Келлі — колишній астронавт NASA і військовий льотчик. Келлі вже говорив, що серйозно розгляне президентську кампанію, а Washington Post раніше навіть ставила його серед найсильніших претендентів. Для Києва він, ймовірно, є одним із найбільш однозначних кандидатів у цьому списку: Келлі неодноразово відвідував Україну, підтримував військову допомогу та публічно заявляв, що хоче побачити поразку Росії й перемогу України.

    ФОТО: Марк Келлі

    Не варто забувати й про Піта Буттіджеджа, колишнього міністра транспорту адміністрації Джо Байдена. У 44 роки він залишається одним із наймолодших політиків із великим досвідом загальнонаціональної кампанії — ще 2020 року Буттіджедж брав участь у демократичних праймеріз і навіть переміг за кількістю делегатів на кокусах в Айові. У питанні України він робив особливий акцент на довгостроковій економічній стійкості, транспортній інфраструктурі та масштабній післявоєнній відбудові. Washington Post також залишає його серед реальних претендентів, хоча зараз увага до нього дещо менша, ніж до Оссоффа, Ньюсома чи Окасіо-Кортес.

    ФОТО: Піт Буттіджедж

    Усе це означає, що Демократична партія входить у 2028 рік без одного беззаперечного спадкоємця. Гарріс має досвід, гроші й впізнаваність, Ньюсом — потужну медійну машину, Оссофф — ефект нового обличчя, Шапіро — стратегічно важливу Пенсильванію, Келлі — військовий бекграунд і центристський імідж, а Окасіо-Кортес — надзвичайно активну молодшу й прогресивну аудиторію. Washington Post наголошує: головна суперечка всередині партії вже зараз полягає в тому, чи повертатися до центру для боротьби за поміркованого виборця, чи зробити ставку на нову прогресивну хвилю.

    Для України ця боротьба має особливе значення. Практично всі основні демократичні претенденти засуджують російську агресію, однак відрізняються у питанні масштабів військової допомоги, санкцій, президентських повноважень і загальної ролі США у світі. Найближчі місяці, особливо проміжні вибори восени 2026 року, можуть серйозно перетасувати цей список: перемога Оссоффа в Джорджії чи Шапіро в Пенсильванії посилить їхні президентські позиції, тоді як невдача може практично закрити дорогу до кампанії 2028-го. Саме після midterms стане значно зрозуміліше, хто з демократів дійсно здатен перетворити нинішні амбіції на боротьбу за Білий дім.

  • «Не давайте Україні зброю»: у США набирають силу ліві, які хочуть зупинити військову допомогу Києву

    «Не давайте Україні зброю»: у США набирають силу ліві, які хочуть зупинити військову допомогу Києву

    Американський лівий політичний табір дедалі помітніше впливає на порядок денний Демократичної партії, однак у питанні війни Росії проти України він залишається глибоко розділеним. Поки одні з найвідоміших прогресивних політиків США називають російське вторгнення проявом імперіалізму та підтримують право Києва на самооборону, радикальніше крило вимагає припинити американські поставки озброєнь і зробити ставку на переговори з Москвою.

    Особливо гостро ця суперечка проявилася навколо Democratic Socialists of America (DSA) — найбільшої організації демократичних соціалістів у США, з якою пов’язана частина відомих представників прогресивного табору. Ще після початку повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року DSA офіційно засудила напад РФ, але водночас закликала до «негайної дипломатії та деескалації». Організація від самого початку розглядала конфлікт передусім через антивоєнну та антимілітаристську оптику.

    Ця позиція за чотири роки стала ще помітнішою. Співголова DSA Меган Ромер у нещодавньому інтерв’ю прямо виступила проти постачання американської зброї Україні. Її аргумент полягає в тому, що Вашингтон повинен вкладатися не у військову підтримку, а в масштабні дипломатичні зусилля, спрямовані на те, щоб змусити Росію припинити війну. В іншому публічному виступі Ромер називала мілітаризм однією з головних перешкод для соціалістичної політики загалом.

    Саме тут проходить одна з головних ліній розколу американських лівих. Для DSA та частини антивоєнного руху постачання зброї залишається продовженням американського мілітаризму незалежно від того, хто є агресором. Критики такого підходу заперечують: вимога припинити допомогу Києву без механізму, який примусив би російські війська залишити окуповані території, фактично створює перевагу для Москви. Ця суперечка точиться навіть усередині самої DSA — на її майданчиках публікувалися автори, які прямо ставили питання, яким чином Україна має домогтися виведення російських військ без можливості оборонятися.

    При цьому ототожнювати позицію DSA з позицією всього прогресивного крила Демократичної партії було б помилкою.

    Один із найвпливовіших американських лівих політиків Берні Сандерс займає значно жорсткішу позицію щодо Кремля. Сенатор неодноразово називав Володимира Путіна автором неспровокованого вторгнення та різко критикував Дональда Трампа за спроби перекласти відповідальність за початок війни на Україну. У березні 2025 року Сандерс заявляв у Сенаті, що твердження Трампа про нібито початок війни Україною є брехнею, а його характеристика Володимира Зеленського як «диктатора» не відповідає дійсності.

    І в 2026 році позиція Сандерса щодо самої природи війни не змінилася. У липневій заяві він знову назвав вторгнення Путіна в Україну неспровокованим і поставив його в один ряд із прикладами порушення міжнародного права та застосування сили проти інших держав.

    Схожу позицію щодо України займає й одна з найпомітніших молодих політикинь демократів — Александрія Окасіо-Кортес. На Мюнхенській конференції з безпеки у лютому 2026 року вона наголосила, що переговори про майбутнє України не можуть відбуватися без самої України, а Росія не повинна отримувати винагороду за порушення суверенітету сусідньої держави. Її аргумент був принциповим: якщо агресія приносить територіальні чи політичні дивіденди, це створює небезпечний прецедент для інших держав.

    Водночас Окасіо-Кортес також виступає проти концепції безумовної військової допомоги будь-якому союзнику США. Найочевидніше це проявляється у її позиції щодо Ізраїлю. Саме тому американський прогресивний табір складно ділити просто на «прихильників» і «противників» озброєнь: значна частина його представників оцінює кожен конфлікт окремо через призму міжнародного права, прав людини та питання, хто виступає агресором.

    Ще складніший випадок — конгресвумен Ільхан Омар. Вона давно критикує широкі економічні санкції та неконтрольовані поставки зброї, побоюючись наслідків для цивільного населення й подальшої ескалації. Ще напередодні повномасштабного вторгнення вона попереджала, що надмірно широкі санкції можуть завдати значної шкоди звичайним росіянам.

    Водночас її позицію також не можна описати як просту відмову від підтримки України. У липні 2025 року Омар була серед конгресменів, які підписали петицію для розблокування розгляду законопроєкту H.R. 2913 про підтримку України. У червні 2026-го відповідна процедура в Палаті представників набрала необхідні 218 голосів.

    На іншому полюсі нового лівого покоління перебуває Абдул Ель-Саїд, який цього року став кандидатом демократів до Сенату від Мічигану. Попри різку критику американської допомоги Ізраїлю, Ель-Саїд проводить принципову відмінність між цим випадком та Україною. Він заявляв, що підтримка української самооборони є виправданою, оскільки йдеться про суверенну державу, на яку напав сусід і тим самим порушив міжнародне право.

    Це демонструє головну проблему для Києва: американські ліві не рухаються до єдиної антиукраїнської позиції, але всередині цього середовища справді посилюється антимілітаристське крило, яке ставить під сумнів сам принцип озброєння союзників США.

    І значення цього процесу виходить далеко за межі DSA.

    Прогресивні політики дедалі успішніше працюють із молодими американцями, виборцями великих міст та людьми, невдоволеними вартістю житла, медицини й освіти. Їхня основна популярність виникла не через зовнішню політику, а через внутрішні економічні питання. Але разом із соціальною програмою в політичний мейнстрим поступово входять і їхні погляди на американську роль у світі.

    Показовим став успіх Зохрана Мамдані, який очолив Нью-Йорк на початку 2026 року. Його політична платформа зосереджена насамперед на доступності житла, транспорті та соціальній нерівності. Водночас у зовнішньополітичних питаннях Мамдані належить до критиків традиційного американського підходу, особливо щодо Ізраїлю. Влітку він навіть обговорював можливість виконання ордера Міжнародного кримінального суду щодо Беньяміна Нетаньягу, хоча згодом визнав, що мер Нью-Йорка юридично не має таких повноважень.

    Сама по собі популярність таких політиків ще не означає, що Демократична партія найближчим часом відмовиться від військової підтримки України. Прогресивний табір занадто неоднорідний: Сандерс, Окасіо-Кортес та Ель-Саїд прямо визнають право України оборонятися від російського вторгнення, тоді як керівництво DSA займає значно жорсткішу антивоєнну позицію.

    Але для Києва важливо інше. Дискусія у США вже не зводиться лише до традиційного протистояння між демократами, які підтримують Україну, та ізоляціоністами-республіканцями. Поступово формується другий потенційний центр скепсису щодо військової допомоги — зліва.

    Мотивація там зовсім інша. Праві ізоляціоністи часто говорять про «America First», витрати американських платників податків та небажання Вашингтона оплачувати безпеку Європи. Радикальні ліві виходять з антимілітаризму, критики військово-промислового комплексу та переконання, що дипломатія повинна мати пріоритет над постачанням зброї.

    Для України результат, однак, може бути однаковим: зростання кількості політичних сил у США, які ставлять під сумнів довгострокове озброєння Києва.

    Саме тому майбутня американська дискусія щодо України може стати складнішою, ніж звичний поділ на республіканців і демократів. Усередині обох партій формуються групи, які з різних ідеологічних причин хочуть скорочення американської військової ролі за кордоном. А паралельно і справа, і зліва залишаються впливові політики, які вважають поразку російської агресії принциповим питанням міжнародної безпеки.

    Тож справжня боротьба за майбутню підтримку України у Вашингтоні дедалі більше відбуватиметься не між двома партіями, а всередині кожної з них. І саме те, яка модель зовнішньої політики переможе серед нового покоління американських виборців, може визначати ставлення США до України набагато довше, ніж каденція будь-якого окремого президента.

  • «Дзвонить о другій ночі»: Рубіо розкрив шалений графік Трампа і розлютився через відео, де президент нібито спить

    «Дзвонить о другій ночі»: Рубіо розкрив шалений графік Трампа і розлютився через відео, де президент нібито спить

    Державний секретар США Марко Рубіо емоційно відреагував на звинувачення щодо стану здоров’я президента Дональда Трампа та заявив, що глава Білого дому працює в майже «нелюдському» режимі. За словами Рубіо, Трамп може телефонувати підлеглим із робочих питань о другій ночі або навіть о п’ятій ранку, що, на думку держсекретаря, свідчить не про втому чи когнітивні проблеми, а навпаки — про надзвичайно високий рівень активності президента.

    Суперечка виникла під час слухань у Комітеті із закордонних справ Палати представників Конгресу США. Демократичний конгресмен Тед Лью запитав Рубіо, чи бачив він, щоб Дональд Трамп засинав на важливих зустрічах. Питання прозвучало на тлі поширення в соцмережах відео, на яких президент США нібито дрімає під час офіційних заходів.

    Рубіо категорично заперечив такі твердження. Він заявив, що ніколи не бачив, аби Трамп засинав під час важливих зустрічей. Навпаки, за словами держсекретаря, президент спить дуже мало і часто працює тоді, коли більшість його команди вже відпочиває.

    «Це брехня. Я ніколи не бачив, щоб він засинав. Навпаки, він не спить, і це велика проблема, бо він дзвонить мені о другій ночі, о п’ятій ранку. А я, знаєте, люблю трохи поспати», — сказав Рубіо.

    Після цього конгресмен попросив продемонструвати відео, на якому Трамп, за словами опонентів, нібито задрімав під час виступу самого Рубіо. Побачивши кадри, держсекретар різко відреагував і назвав такі звинувачення абсурдними.

    Рубіо заявив, що не розуміє, чому під час важливого засідання Комітету із закордонних справ законодавці витрачають час на обговорення відеороликів із соцмереж. За його словами, у період складної міжнародної ситуації США мають концентруватися на питаннях безпеки, дипломатії, війни, союзників та глобальних викликів, а не на політичних атаках щодо фізичної форми президента.

    Держсекретар також натякнув на колишнього президента Джо Байдена, заявивши, що Сполучені Штати вже мали главу держави, щодо якого виникали питання про когнітивний стан. Водночас, за словами Рубіо, нинішній президент не має подібних проблем і демонструє надзвичайну працездатність.

    Він наголосив, що Трамп часто працює у режимі, який важко витримати навіть молодшим членам адміністрації. Рубіо стверджує, що спілкується з президентом у будь-який час доби, зокрема пізно вночі та рано-вранці, і вважає це доказом його постійної залученості до управління державою.

    «Я розмовляю з ним у будь-який час дня та ночі. Він працює у нелюдському режимі», — заявив держсекретар.

    Суперечка навколо стану здоров’я Трампа стала частиною ширшої політичної боротьби у Вашингтоні. Демократи дедалі частіше звертають увагу на вік президента, його поведінку на публічних заходах та відео, які поширюються в соцмережах. Республіканці у відповідь називають такі закиди політичною маніпуляцією та спробою відвернути увагу від реальних проблем.

    Під час тих самих слухань у Конгресі Рубіо також відповідав на запитання щодо зовнішньої політики адміністрації Трампа. Зокрема, законодавці порушували теми України, війни Росії проти України, американської допомоги Києву, санкцій проти Москви, а також позиції США щодо НАТО та інших міжнародних криз.

    Раніше Рубіо вже опинився під критикою через те, що у своїй вступній промові не згадав Україну серед ключових міжнародних пріоритетів Вашингтона. Це викликало різку реакцію окремих конгресменів, які вважають підтримку Києва одним із головних тестів для американської зовнішньої політики.

    Попри це держсекретар заявляв, що США продовжують працювати над питаннями допомоги Україні. Зокрема, він анонсував, що найближчим часом можуть з’явитися новини щодо 400 мільйонів доларів військової допомоги Києву, які раніше були схвалені Конгресом, але затримувалися на рівні Пентагону.

    Сам інцидент із питанням про сон Трампа швидко став вірусним у медіа та соцмережах. Одні користувачі висміювали Рубіо за емоційну реакцію, інші підтримували його, заявляючи, що тема здоров’я президента використовується демократами як політичний інструмент.

    Водночас ситуація демонструє, наскільки персоналізованою стала політична боротьба у США. Питання зовнішньої політики, війни, бюджету та безпеки дедалі частіше переплітаються з дискусіями про фізичну витривалість, вік і публічну поведінку лідерів.

    Для Трампа, який роками використовував тему віку та здоров’я своїх політичних опонентів, подібні атаки тепер стали дзеркальною відповіддю з боку демократів. Для Рубіо ж слухання перетворилися не лише на захист зовнішньополітичного курсу адміністрації, а й на публічний захист особистої працездатності президента.

    Поки Білий дім наполягає, що Трамп залишається активним і повністю залученим до роботи, опоненти продовжують вимагати більшої прозорості щодо стану здоров’я президента. А заява Рубіо про нічні дзвінки лише додала новий штрих до образу Трампа як політика, який, за словами його союзників, майже не спить і тримає команду в постійній готовності.

  • Демократи ймовірно програють, якщо висунуть кандидатом Камалу Гарріс

    Демократи ймовірно програють, якщо висунуть кандидатом Камалу Гарріс

    Як повідомляють наші джерела в Вашингтоні, Демпартія ймовірно програє на виборах президента в 2024 році, якщо висуне кандидатом віцепрезидентку Камалу Гарріс.

    Нагадаємо, напередодні Байден оголосив про вихід із президентських перегонів і висунув замість себе віцепрезидентку Камалу Гарріс.

    Але формально кандидатури у демократів поки що немає: голосування за кандидата має відбутися на з’їзді Демократичної партії, який відкриється у Чикаго 19 серпня.

    Водночас, експрезидент США Барак Обама разом з іншими провідними демократами утримався від підтримки висунутої Джо Байденом Камали Гарріс.  Зокрема, утрималися лідер більшості в Сенаті Чак Шумер та лідер демократів в Палаті представників Хакім Джеффріс.

  • Ахметов фінансує конгресменку від демократичної партії

    Ахметов фінансує конгресменку від демократичної партії

    У світлі недавніх відкриттів стосовно фінансування політичних кампаній у Сполучених Штатах, з’явилася інформація про потенційний зв’язок українського олігарха Ріната Ахметова з конгресменкою Шейлою Черфілус-Маккормік, яка представляє Демократичну партію і перемогла у виборах у штаті Флорида, забезпечивши партії більшість у Палаті представників у 2020 році.

    У 2021 році основним джерелом доходу Черфілус-Маккормік стала SCM Consulting Group. Конгресменка отримала від компанії винагороду за консультаційні послуги на суму $5,745,793. За документами це була “заявлена сума гонорарів за консультації та участь у роботі в Trinity Health Care Services”.

    12 березня SCM Consulting Group подала заявку на реєстрацію як консалтингова фірма в галузі охорони здоров’я та бізнесу, водночас ім’я Черфілус-Маккормік було вказано в графі зареєстрованого агента.

    Конгресменка Черфілус-Маккормік активно підтримувала Україну, виступаючи за ухвалення Закону про ленд-ліз на захист демократії в Україні у 2002 році, який усуває бюрократичні бар’єри і прискорює постачання військової допомоги Києву.

    Разом із конгресменом Тедом Льє вона представила законопроект про визнання Росії спонсором тероризму. Ґрунтуючись на початкових санкціях, схвалених Конгресом, законопроєкт ще більше ізолює Росію і посилює економічні наслідки для режиму Путіна.