Daypolitico

Позначка: Дмитро Фірташ

  • Дмитро Фірташ через ВАКС намагається повернути контроль над Львівгазом і Закарпатгазом

    Дмитро Фірташ через ВАКС намагається повернути контроль над Львівгазом і Закарпатгазом

    Дмитро Фірташ розпочав масштабну юридичну кампанію з метою відновлення контролю над газорозподільними активами АТ «Львівгаз» та АТ «Закарпатгаз», які у 2023 році були передані під управління структур НАК «Нафтогаз України». Йдеться про частину ринку облгазів, що раніше входили до так званої газової імперії бізнесмена.

    Захист Фірташа обрав тактику наступу через антикорупційні органи. Адвокати подали заяви до НАБУ, в яких стверджують про нібито штучне доведення підприємств до банкрутства та незаконне виведення активів за участю посадовців АРМА, «Чорноморнафтогазу» та НАК «Нафтогаз України». Ключовим аргументом стала оцінка у 10 мільярдів гривень — саме на таку суму, за версією сторони захисту, зменшилася вартість активів після їх переходу під контроль держави.

    Спочатку НАБУ відмовилося реєструвати провадження. Однак Вищий антикорупційний суд зобов’язав детективів розпочати досудове розслідування. Це рішення відкриває можливість юридичного перегляду обставин передачі облгазів державі та фактично переводить політичне рішення про деолігархізацію енергетичного сектору у площину кримінально-правової оцінки.

    Паралельно в інформаційному просторі знову спливають деталі функціонування газового бізнесу, пов’язаного з Фірташем. У центрі фінансових потоків, за даними розслідувань минулих років, фігурував АТ «Банк Альянс». Через структури ТОВ «Регіональна газова компанія» та ТОВ «ЙЕ Енергія» здійснювалися операції, які правоохоронні органи раніше кваліфікували як ризикові.

    Суть схеми, яку описували слідчі органи, полягала у попередній оплаті газу облгазами за обсяги, що фактично існували лише на папері. Зокрема, у 2021 році державі було завдано збитків на понад 4 мільярди гривень через фіктивні розрахунки, пов’язані з діяльністю «Вінницягазу», «Львівгазу» та «Дніпропетровськгазу». Додатково бюджет недоотримав близько 1,5 мільярда гривень через маніпуляції з протоколами розбіжностей, які блокували оплату за користування державними мережами.

    Навіть після арешту активів групи менеджмент, пов’язаний із Фірташем, за твердженнями критиків, зберігав вплив на частину процесів у галузі. У публічному просторі неодноразово звучали припущення про лояльність окремих посадовців правоохоронних органів та органів прокуратури до газових структур.

    Наразі розслідування, ініційоване за рішенням ВАКС, має встановити, чи були підстави для звинувачень у штучному знеціненні активів та чи відповідала процедура їх передачі законодавству. Чи стане це інструментом повернення контролю над облгазами, або ж підтвердить правомірність дій держави, залежатиме від результатів слідства та позиції суду.

  • Німецький трейдер Олег Цюра: десять років схем з українською сировиною

    Німецький трейдер Олег Цюра: десять років схем з українською сировиною

    Олег Цюра, громадянин Німеччини, який постійно проживає у Швейцарії, понад десять років фігурує у схемах виведення коштів і сировини з українських державних підприємств. За даними джерел, він не був випадковим посередником, а виступав сталим оператором фірм-прокладок, які обслуговували інтереси Миколи Мартиненка, Дмитра Фірташа та пов’язаних із РФ трейдерів.

    Зокрема, через компанію ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co. KG (Німеччина / Швейцарія), де Цюра був керівником і підписантом, у 2018 році намагалися нав’язати Східному гірничо-збагачувальному комбінату контракти на постачання цирконієвої продукції. Схема передбачала блокування конкурента через суд та захоплення потоку сировини, проте Верховний Суд України підтвердив провал спроби.

    Схеми Цюри працювали й через офшорні структури, зокрема TF&H Transforwarding Holdings Ltd (Кіпр) та Jeprano Trading Limited (Кіпр), пов’язані з російськими компаніями. Вони фігурують у постачанні сировини для підприємств РФ, включно з «Авангард» і «Міка Холдинг».

    Особливу увагу привертає робота Цюри в «Об’єднаній гірничо-хімічній компанії» у 2014–2017 роках, коли продукцію держкомпанії продавали афілійованим іноземним структурам за заниженими цінами. Збитки оцінюють близько 13 млн доларів США. У 2020 році схема продовжила роботу через ITS International Trade & Sourcing Verwaltung GmbH: купівля ільменіту Іршанського ГОКу за заниженою ціною з ймовірним постачанням до окупованого Криму.

    Паралельно фігурує справа колишнього голови Фонду держмайна Дмитра Сенниченка щодо розкрадання Одеського припортового заводу та ОГХК на суму близько 10 млрд грн. Зв’язки Цюри простежуються через ITS International Trade та довірених осіб Фірташа.

    Після 2022 року Цюра переформатував діяльність: у 2023 році він входить до правління UCG Trade AG (Швейцарія), у 2024 році акції переходять до Linvo AG, де працює разом із родичкою Людмилою Цюрою та іншими колишніми співробітниками Interchrome AG і Phoenix Resources AG, які тісно пов’язані з російською MidUral Industrial Group. Це свідчить про продовження каналів торгівлі з РФ.

    Таким чином, Олег Цюра залишається ключовим гравцем у багаторічних схемах постачання та виведення ресурсів українських державних підприємств через складні міжнародні структури.

  • Громадянин Німеччини Олег Цюра фігурує у схемах виведення коштів з українських держпідприємств

    Громадянин Німеччини Олег Цюра фігурує у схемах виведення коштів з українських держпідприємств

    Громадянин Німеччини Олег Цюра впродовж більш ніж десяти років був задіяний у системі виведення коштів і стратегічної сировини з українських державних підприємств через мережу іноземних трейдерів, офшорів і компаній, пов’язаних з російським ринком.

    Цюра, який постійно проживає у Швейцарії, керував і підписував контракти від імені ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co. KG (Німеччина/Швейцарія). Саме ця структура використовувалась для роботи з українськими держкомбінатами, зокрема у сфері титанового та цирконієвого концентрату.

    У 2018 році ITS International Trade намагалася отримати контроль над постачанням цирконієвої продукції Східного гірничо-збагачувального комбінату не через участь у конкурентних торгах, а шляхом судового блокування інших постачальників. Судова справа №904/3168/18 дійшла до Верховного Суду України, який підтвердив відсутність правових підстав для такого тиску, однак механізм захоплення контрактів через судові рішення був зафіксований.

    Паралельно діяв офшорно-трейдерський контур, у який входили TF&H Transforwarding Holdings Ltd і Jeprano Trading Limited (Кіпр), а також російські ТОВ «Авангард» і ТОВ «Міка Холдинг» у Московській області. Через ці компанії формувався стійкий ланцюг Кіпр — Німеччина — Росія. У цьому ж контурі працювали Давид і Арман Гранци — сини Артура Гранца, пов’язаного з політичним оточенням Арсенія Яценюка та Андрія Іванчука.

    У 2014–2017 роках у Об’єднаній гірничо-хімічній компанії (ОГХК) діяла схема продажу титанового концентрату афілійованим іноземним структурам за заниженими цінами з подальшим перепродажем за ринковими. Зафіксовані збитки становили близько 13 млн доларів. У цей період Цюра виконував роль західного трейдера для операцій з цією продукцією. Керівництво ОГХК було пов’язане з Миколою Мартиненком і структурами Дмитра Фірташа.

    У 2020 році схема була відновлена. Компанія ITS International Trade & Sourcing Verwaltung GmbH, підконтрольна Цюрі, придбала 24 тисячі тонн ільменіту Іршанського ГЗК на умовах заниженої ціни та відстроченого платежу. Вантажі вивозились без чіткого зазначення кінцевого пункту призначення. За наявними даними, партія могла бути спрямована до Криму, куди до 2014 року ільменіт постачався для підприємства «Кримський титан», що входить у структуру Дмитра Фірташа.

    Ті самі фінансові канали використовувались у схемах навколо Одеського припортового заводу та ОГХК за участю колишнього голови Фонду держмайна Дмитра Сенниченка. За операції з виведення коштів відповідав Сергій Байрак, який був пов’язаний з ITS International Trade. У цьому ж контурі діяв Денис Горбуненко — представник Фірташа в Лондоні.

    Після 2022 року структура не була ліквідована, а переформатована. У 2023 році Цюра увійшов до правління UCG Trade AG (Швейцарія). У 2024 році контроль над компанією перейшов до Linvo AG, де раніше працювали сам Цюра та його родичка Людмила Цюра. У цих структурах присутня Людмила Мханго — колишня співробітниця Interchrome AG, трейдера, який працює з російською MidUral Industrial Group.

    Цюра також перетинався з Йоханном Еккертом — колишнім керівником RusChrome GmbH, що належала MidUral, у компаніях Linvo AG та Phoenix Resources AG у Цюриху. Phoenix Resources займається імпортом металів і сировини з Росії, що свідчить про збереження активних торговельних каналів з російськими структурами навіть після 2022 року.

    Таким чином, йдеться не про епізодичні контакти, а про довготривалу систему контролю потоків української стратегічної сировини через іноземні та офшорні трейдерські компанії з виходом на російський ринок.

  • Банк «Альянс» фігурує у справах щодо операцій із державними цінними паперами

    Банк «Альянс» фігурує у справах щодо операцій із державними цінними паперами

    В умовах воєнного стану стабільність і прозорість фінансової системи є питанням національної безпеки. Водночас діяльність АТ Банк Альянс викликає серйозні запитання щодо концентрації фінансових ризиків, операцій із державними цінними паперами та обслуговування пов’язаних між собою суб’єктів господарювання.

    Формально йдеться про звичайну банківську діяльність, однак фактично банк став ключовим елементом складної фінансової конструкції, вибудуваної навколо багаторазових операцій із державними цінними паперами, зокрема облігаціями внутрішньої державної позики. У цих операціях брали участь пов’язані юридичні особи та фізичні особи-підприємці, що дозволяло акумулювати значні грошові потоки в обмеженому контурі.

    Особливу роль у створенні сприятливих умов для таких операцій відігравали окремі посадові особи фінансово-правоохоронного блоку. Серед них називають колишнього начальника першого відділу процесуального керівництва Бюро економічної безпеки Ігоря Стадника, голову Національного банку України Андрія Пишного, першого заступника голови НБУ Сергія Ніколайчука, а також колишню голову правління АТ «Банк Альянс» Юлію Фролову.

    Саме за таких умов банк обслуговував фінансові потоки, пов’язані з бізнес-структурами групи DF Group, яку контролює проросійський олігарх Дмитро Фірташ. При цьому системно ігнорувалися принципи належної перевірки клієнтів, ризик-орієнтованого фінансового моніторингу та запобігання концентрації пов’язаних операцій.

    Показовою є реакція правоохоронної системи на викладені факти. Попри наявність ознак потенційних правопорушень, тривалий час фіксувалася фактична бездіяльність уповноважених органів. Слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва Володимир Єрмічов у справах №757/53478/25-к та №757/53485/25-к визнав бездіяльність посадових осіб територіального управління БЕБ у місті Києві та Київської міської прокуратури протиправною.

    Водночас слідчий суддя Солом’янського районного суду Києва Сергій Кицюк у справі №760/29793/25 відмовив у задоволенні скарги щодо бездіяльності посадових осіб Головного управління СБУ в місті Києві та Київській області. Така різниця підходів демонструє вибірковість реагування та глибину системної проблеми в сфері фінансового контролю.

    У підсумку АТ «Банк Альянс» фактично перетворився на фінансовий сервісний центр для ризикових операцій, що створює загрози не лише для банківської системи, а й для державного фінансового контролю в умовах війни. Концентрація операцій із державними цінними паперами, обслуговування пов’язаних структур і відсутність належної реакції з боку контролюючих органів підривають довіру до фінансової системи та потребують жорсткої правової оцінки.

  • Як компанія Фірташа обійшла санкції РНБО і зберегла контроль над ільменітовим родовищем

    Як компанія Фірташа обійшла санкції РНБО і зберегла контроль над ільменітовим родовищем

    У червні 2024 року Рада національної безпеки і оборони України ввела санкції проти Дмитра Фірташа та його підприємства «Мотронівський ГЗК», що мало видобувати ільменіт на Малишевському родовищі. Відповідно до рішення, спеціальний дозвіл №3640 на користування надрами мали анулювати.

    Проте цього не сталося. Уже наступного дня після введення санкцій компанія Фірташа «продала» право користування надрами ТОВ «Тіберіус Плюс» — структурі, яка за всіма ознаками є фірмою-прокладкою. Формально вона належить «непідсанкціонованій» особі, але сама передача прав була незаконною і мала б вважатися нікчемною.

    Замість негайного анулювання дозволу Держгеонадра двічі відмовляла у розгляді заяв, фактично затягуючи процес. Видобуток продовжувався. Коли питання набуло розголосу, «Мотронівський ГЗК» звернувся до суду, який заборонив Держгеонадрам вносити будь-які зміни до дозволу до завершення розгляду справи.

    Верховний Суд скасував цю заборону лише у квітні 2025 року — майже через рік після запровадження санкцій. Після цього Держгеонадра призупинила дію спецдозволу, але фактичний контроль над родовищем залишився у структур, пов’язаних з Фірташем.

    Схема виявилася типовою для бізнес-імперії олігарха: складна мережа юридичних осіб, підставні компанії, використання правових лазівок і підтримка у державних органах. Результат — стратегічні ресурси продовжують працювати на підсанкціонованого бізнесмена, а державний бюджет втрачає мільйони гривень.

    Фактично, санкції РНБО в цьому випадку залишилися лише на папері, продемонструвавши вразливість української системи до добре відпрацьованих схем обходу обмежень.

  • ТРЦ “Арена Сіті” продали за $13 млн: хто тепер його контролює після Фірташа

    ТРЦ “Арена Сіті” продали за $13 млн: хто тепер його контролює після Фірташа

    Один із найвідоміших столичних торгових центрів — “Арена Сіті” — знову опинився в центрі уваги. Цього разу — через підозри в роботі шахрайських кол-центрів просто під дахом елітної будівлі в самому серці Києва. Про це пише видання СтопКор.

    Першим сигналом стала публікація на Telegram-каналі “Джокер”, де 10 липня з’явилася інформація про нібито активну діяльність фейкових кол-центрів на території ТРЦ.

    Скриншот ''Джокер''

    Ці структури, за даними джерела, можуть бути причетні до міжнародного шахрайства, зокрема обману громадян ЄС через сompliance-фішинг, псевдоброкерські сервіси та криптовалютні інвестиції.

    Але хто ж володіє “Ареною Сіті”? І чому ця будівля знову фігурує в потенційних схемах?

    Ще до повномасштабної війни торговий центр належав до активів Group DF підсанкційного олігарха Дмитра Фірташа. Проте, як повідомляли медіа, актив змінив власника задовго до 2022 року. Найчастіше в цьому контексті згадується група “ТАС”, яка перебуває під контролем ексбанкіра та експолітика Сергія Тігіпка. За різними джерелами, об’єкт, оцінений спочатку у $20 млн, було продано за заниженою ціною — близько $13–15 млн.

    Тим часом з’являються й альтернативні версії. Зокрема, активіст Іван Спринський припустив, що за купівлею “Арени Сіті” могли стояти структури, пов’язані з Павлом Фуксом і Ігорем Кривецьким. Водночас документальних підтверджень цієї гіпотези наразі немає.

    Ще один згаданий у розслідуваннях фігурант — колишній високопосадовець часів Януковича Андрій Головач, який нібито міг частково контролювати частину площ ТРЦ, хоча формально в реєстрах цього не відображено.

    Найбільш офіційно задокументованою залишається інформація про володіння з боку групи “ТАС”, яка об’єднує активи у фінансовій, аграрній, промисловій та фармацевтичній галузях, а також активно інвестує в нерухомість.

    На тлі війни та масових втрат від телефонного шахрайства тема кол-центрів набуває особливої актуальності. І якщо вони дійсно діють у центрі столиці — в елітній нерухомості, яка проходила через руки людей, наближених до великих політичних та бізнес-груп, — питання не лише до власників, а й до правоохоронної системи.

    “Арена Сіті” — не просто торговий центр. Це символічне місце для Києва, яке вже давно привертає увагу журналістів-розслідувачів. І сьогодні це місце знову стає лакмусовим папірцем того, наскільки тіньові схеми в країні готові маскуватися під вивіски престижних фасадів.

  • Лагун, Фірташ: кого ще можуть екстрадувати з Австрії

    Лагун, Фірташ: кого ще можуть екстрадувати з Австрії

    Під час візиту до Відня 16 червня 2025 року президент України Володимир Зеленський публічно порушив «чутливе питання»: він закликав владу Австрії співпрацювати у справі повернення українських екс-високопосадовців та олігархів, які втекли від українського правосуддя і «використовують Європу, і, безумовно, Австрію, як схованку для зберігання їх вкрадених активів». Це звернення припало на період активізації міжнародно-правової співпраці: за 2023-2025 роки із європейських країн екстрадовано десятки злочинців – як бізнесменів, так і пропагандистів-колаборантів. Найбільше суди і правоохоронні органи чекають на повернення із Австрії екс-банкіра Миколи Лагуна, аграрного олігарха Олега Бахматюка, власника хімічних заводів Дмитра Фірташа, екс-власника Приватбанку Геннадія Боголюбова.

    Про це пише видання 360ua.news.

    Австрія давно стала прихистком для олігархів і колишніх чиновників, що мали статки сумнівного походження і хотіли при цьому приховати їх в легальних фінустановах пристойної європейської держави. Численні журналістські розслідування неодноразово фіксували на вулицях Відня екс-голову Конституційного суду Олександра Тупицького, екс-голову Нацбанку Кирила Шевченка та його соратника, заступника голови правління Укргазбанку Дениса Чернишова, екс-нардепа Андрія Холодова, екс-лідера партії “Наші”, проросійського політика Євгена Мураєва. Всі вони ходять під низкою кримінальних статей – від корупційних до державної зради. Нещодавно до цієї компанії приєднався Денис Комарницький, екс- “смотрящий” за київськими схемами незаконної забудови, якому закидали створення злочинної організації в столичній мерії. І кожен з них – потенційний претендент на екстрадицію до України.

    Утім, набагато більш “крупною рибою” є великі олігархи, які вивели з України мільярдні кошти і тепер намагаються у Відні уникнути українського правосуддя. Йдеться передусім про екс-банкіра Миколу Лагуна. Оціночний обсяг збитків, нанесених державі через банкрутство Дельта банку та схеми виводу коштів, що його супроводжували – понад 50 млрд грн. Крім того, в “короткий перелік” очевидно потрапляють Дмитро Фірташ (перебуває в Австрії уже 10 років через небажання місцевої влади надати дозвіл на екстрадицію його до США, де його звинувачують у корупційних угодах, в Україні під санкціями), а також Олег Бахматюк (звинувачення у незаконному виведенні коштів рефінансування і банкрутстві банків) та Геннадій Боголюбов (звинувачення у співучасті у виведенні коштів з Приватбанку).

    Австрійські суди за останні роки неодноразово відмовляли в екстрадиції обвинувачених в Україні злочинців. Проте зараз, ймовірно, ситуація змінилась до рівня, коли досягнуті на нижчому рівні домовленості можна озвучувати під час зустрічі лідерів держав. Цей факт підтверджують і численні успішні кейси екстрадицій з інших країн – Німеччини, Польщі, Болгарії, Чехії, Іспанії, Литви.

    Серед таких гучних кейсів – повернення екс-голови Державної продовольчої зернової корпорації Петра Вовчука, екс-пропагандиста з пулу Медведчука Кирила Молчанова, скандального екс-забудовника Анатолія Войцеховського. Крім того, ймовірно зрушила з мертвої точки справа про екстрадицію в Україну пропагандиста Анатолія Шарія. Це дає набагато більше шансів на те, що – навіть прикрившись російським паспортом – українські олігархи великого калібру ексрадиції з Австрії не уникнуть.

    Микола Лагун: банкрутство Дельта банку, російські зв’язки і 50 мільярдів боргів

    Після краху «Дельти» у 2015 році Микола Лагун опинився під слідством за низкою обвинувачень, пов’язаних із розкраданням коштів банку та ухиленням від сплати податків. Ще у 2012–2013 роках організував незаконне кредитування підконтрольних йому фірм на сотні мільйонів гривень, що призвело до втрат понад 1 млрд грн – ці кошти фактично зникли з банку. У 2015-му, вже на межі банкрутства, банкір нібито не задекларував отримані від іноземної компанії 153,5 млн грн доходу та не сплатив податків на 33 млн грн.

    За оцінками українських правоохоронних органів, загальні збитки від діяльності Лагуна сягають еквіваленту понад 1,2 млрд євро (понад 50 млрд грн). Слідство та аудитори компанії Kroll виявили, що понад $1 млрд було виведено через мережу з більш ніж 50 офшорних компаній – на Кіпрі, у Гонконзі, Панамі, на Сейшелах, в Британії та інших країнах. Багато з цих фірм мали бенефіціарів чи керівників, пов’язаних із самим Лагуном.

    Аби уникнути відповідальності, Лагун ініціював процедуру власного банкрутства як фізичної особи. Він подав до Господарського суду Києва заяву, де визнав борги приблизно на 7 млрд грн, з яких 6 млрд грн запропонував списати, а решту виплачувати протягом декількох сотень років зі своєї символічної зарплати у Відні (близько 14 тис. грн на місяць, тобто 300 євро).

    Однак сам він ще з 2022 року фактично проживає у Австрії, куди втік, уникаючи арешту. У жовтні 2024 року Миколу Лагуна офіційно оголосили у міжнародний розшук за неявку на судові засідання (він зʼявляється із Відня онлайн). Попри це, українській владі досі не вдалося домогтися його екстрадиції або принаймні замороження активів екс-банкіра. Ба більше, складається враження, що Лагун доволі комфортно почувався на австрійській території: до 2022 року він безперешкодно подорожував між Україною та Австрією, а його численні активи (земельні ділянки, фінансові та страхові компанії тощо) залишалися під його контролем і генерували прибутки.

    Ще один резонансний аспект – зв’язки Лагуна з російським бізнесом. У 2000-х роках одним із інвесторів «Дельта Банку» став Кирило Дмитрієв – глава Російського фонду прямих інвестицій (РФПІ), один із нинішніх тіньових «переговірників» щодо “мирних домовленостей” з Росією. За даними журналістів, Дмитрієв і Лагун разом стояли біля витоків зростання «Дельти», при цьому Дмитрієв залучав кошти, в тому числі державні російські, а Лагун розгортав агресивну експансію бізнесу – не лише в Україні, але й в Росії та Білорусі.

    Навіть після втечі до Австрії Лагун продовжує вести бізнес в окупованому Криму – зокрема, володіє через підставних осіб нерухомістю і аграрними активами в Ялті, оформленими за російським законодавством. Пряма співпраця з країною-агресором – не завадила йому уникнути українських санкцій. На відміну від багатьох інших олігархів, які потрапили під санкції РНБО за відмивання коштів та зв’язки з РФ, прізвище Лагуна тривалий час було відсутнє у санкційних списках. Лише у лютому 2025 року після чергової хвилі публікацій з вимогою дати раду Лагуну це питання зрушило з місця – в Україні заговорили про можливість накладення на нього санкцій та активізацію співпраці з Австрією щодо його справи.

    Дмитро Фірташ: титанова справа і нескінченна екстрадиційна сага

    Власник Group DF – безперечно, найбільш відомий український вигнанець в Австрії. Колишній газовий магнат і промисловець, Фірташ з 2014 року мешкає у Відні, очікуючи розв’язки своїх численних юридичних проблем. У червні 2021 року Рада нацбезпеки та оборони України запровадила проти Фірташа санкції, звинувативши його в участі у титановому бізнесі, пов’язаному з постачанням сировини до російських військових підприємств.

    Втім, основні проблеми Фірташа – не в Україні, а у США. Ще у 2014 році він був арештований у Відні за запитом ФБР за обвинуваченням у міжнародному хабарництві. Американські слідчі стверджують, що бізнесмен дав багатомільйонний хабар індійським посадовцям, аби отримати дозволи на розробку родовищ ільменіту (сировини для титану) в Індії – з прицілом на подальший експорт титану до США. Фірташ відкидає ці звинувачення, заявляючи про політичний підтекст (він натякав, що справжня причина – його знання про українсько-російські газові схеми та можливий інтерес до нього як потенційного свідка у справах оточення Путіна).

    Процес екстрадиції Фірташа до Сполучених Штатів перетворився на затяжну юридичну війну. Спочатку австрійський суд погодив видачу олігарха (у 2017 році Верховний суд Австрії ухвалив рішення на користь екстрадиції), проте захист подав скарги до інших інстанцій, і екстрадицію заблокували. Сам Фірташ тим часом вийшов на свободу під безпрецедентну заставу 125 млн євро – це рекордна сума для Австрії.

    Водночас в Україні щодо Фірташа теж назрівають нові претензії. Служба безпеки України у 2023 році повідомила бізнесмену про підозру в масштабних розкраданнях газу з української газотранспортної системи на суму до $485 млн у 2016–2022 роках.

    Олег Бахматюк: «яєчний король» і недосяжний фігурант НАБУ

    Колись власник агрохолдингу UkrLandFarming та групи «Авангард» (що зробила його найбільшим виробником яєць в Україні, за що Бахматюка прозвали «яєчним магнатом»), він також контролював два банки – VAB Банк і «Фінансова ініціатива». Обидва ці банки збанкрутували у 2014–2015 роках, залишивши після себе багатомільярдні борги перед вкладниками та державою.

    Бахматюк відразу ж став об’єктом уваги антикорупційних органів: Національне антикорупційне бюро (НАБУ) підозрює його у виведенні 1,2 млрд грн стабілізаційного кредиту НБУ, виданого VAB Банку в 2014 році – ці гроші зникли перед банкрутством, а борги залишилися. У 2019 році Бахматюку заочно оголосили про підозру у розтраті коштів банку, а Вищий антикорупційний суд у 2020-му заочно арештував бізнесмена. Однак сам олігарх на той час уже покинув Україну. Згідно з відкритими даними, від кінця 2019 року він мешкає переважно у Відні, де має бізнес-інтереси і де зареєстрована низка його компаній.

    Київ неодноразово намагався добитися його екстрадиції, але наразі безрезультатно. У березні 2023 року австрійський суд відмовив у задоволенні запиту України про екстрадицію Олега Бахматюка, назвавши його «неприйнятним». Сам бізнесмен у коментарі для преси привітав це рішення і заявив, що кримінальне переслідування з боку НАБУ нібито було ініційоване попереднім керівництвом Бюро з особистих мотивів.

    Паралельно розслідується епізод із хабарем: за версією слідства, Бахматюк у 2015 році дав хабаря розміром $5,5 млн голові Державної фіскальної служби Роману Насірову за відшкодування ПДВ підприємствам свого холдингу. Сам Насіров, як відомо, нині також на лаві підсудних.

    Міжнародний правовий контекст

    Формально екстрадиція регулюється двосторонніми договорами та міжнародними конвенціями. Україна має договір про правову допомогу з Австрією, але вона не член ЄС, тож європейський ордер на арешт (яким користуються країни всередині Євросоюзу) на українських втікачів не поширюється. Кожен запит розглядається австрійським судом індивідуально, і адвокати підсудних активно використовують можливості оскарження. Поширена тактика – доводити, що справа має політичний характер, а отже видача неприпустима (європейські держави за законом не можуть екстрадувати особу, якщо переслідування мотивоване політично або загрожує порушенням її прав). Наприклад, по такому шляху, ймовірно, піде Денис Комарницький, на це натякали і Фірташ, і Бахматюк.

    У Лагуна ситуація інша: він не може посилатися на політичні аспекти, оскільки амбіцій в політиці у нього ніколи не було. Ба більше, в Австрії він взагалі може перебувати “по російській лінії”: Адже  у його фактичної коханки, екс-голови правління Дельта банку Олени Попової  гарантовано є російський паспорт, і однією з причин його набуття, ймовірно, було саме бажання уникнути екстрадиції в Україну).

    Однією з причин, чому питання повернення олігархів було піднято саме зараз – могло стати – зрушення у справах самих втікачів в Україні. Не виключено, що Зеленський володіє інформацією про активізацію переговорів з Австрією щодо окремих персон – можливо, на рівні генпрокуратур чи спецслужб. Його заява могла мати на меті надати цим кулуарним процесам публічного імпульсу. Кейс Миколи Лагуна в цьому випадку виглядає “найпростішим”: цілком конкретні фінансові збитки, більшість з яких вимушена була покрити держава, низка доведених епізодів на десятки мільйонів доларів, зрозумілі активи, які легко можна арештувати і віддати на погашення боргів. І при цьому жодних політичних підтекстів. Лагун менш інтегрований у західний істеблішмент, не має покровителів, а обсяг звинувачень – величезний і добре документований. Екстрадиція екс-власника Дельта банку могла б стати хорошим “швидким кейсом” для запуску процесу і демонстрації ефективності спільних зусиль.

    Незалежно від конкретних результатів, сам факт публічного звернення президента України створює додатковий тиск на олігархів-втікачів та демонструює рішучість держави не залишати безкарними фінансові злочини, скоєні проти українського народу. В умовах війни питання справедливості набувають особливої ваги, і Україна, ймовірно, готова використовувати всі доступні інструменти для її досягнення.

  • Родина Фірташа розширює бізнес, а дружина голови Держфінмону увійшла в компанію його менеджерки

    Родина Фірташа розширює бізнес, а дружина голови Держфінмону увійшла в компанію його менеджерки

    Попри дію українських і міжнародних санкцій, родина скандального олігарха Дмитра Фірташа активно просуває нові проєкти — не лише в Україні, а й у країнах Європейського Союзу. Тим часом у бізнес-структурах, дотичних до олігарха, несподівано з’являється ще одне знайоме прізвище — дружина голови Державної служби фінансового моніторингу України Філіпа Проніна.

    Після гучних звинувачень щодо причетності до постачання титанової продукції для російської оборонної промисловості та введення санкцій РНБО, Дмитро Фірташ не втрачає впливу — принаймні через своїх родичів.

    ▪️Його донька Анна Фірташ, яка раніше мала російське громадянство, а зараз виступає як громадянка Кіпру, стала власницею французької компанії, що працює у сфері нерухомості. Крім того, ще у 2023 році вона отримала у власність «Енергетичну консалтингову компанію» в Україні.

    ▪️Лада Фірташ, дружина олігарха, стала бенефіціаркою компанії Vlastvas Energy у Румунії, яка реалізує масштабні проєкти у сфері сонячної енергетики. Фірма вже декларує участь у будівництві СЕС промислового масштабу.

    Ще одним цікавим елементом є фірма «Тесоро Менеджмент», яка раніше належала Анні Сологуб — менеджерці, яка щонайменше до 2024 року входила до ревізійної комісії «Рівнеазоту» — одного з ключових підприємств Фірташа. Нині Сологуб залишається директоркою компанії та числиться в аудиторському комітеті того ж «Рівнеазоту».

    У 2024 році співвласницею «Тесоро Менеджмент» стала Наталія Проніна — дружина чинного голови Держфінмоніторингу Філіпа Проніна.

    Дивним чином у деклараціях самого Проніна жодної згадки про дружину немає. Водночас родина володіє розкішним маєтком у Києві, автомобілями BMW, а елітна квартира вартістю понад 6 млн грн оформлена на тещу чиновника. Така ситуація може свідчити про навмисне приховування активів та конфлікт інтересів.

    Схоже, що коло наближених до Фірташа осіб не лише зберігає свої позиції, але й активно інтегрується в нові схеми — у тому числі через родичів посадовців, які мають контролювати фінансові потоки в країні.

    Чи зверне увагу антикорупційна інфраструктура на ці зв’язки — питання відкрите. Але що однозначно: санкції — не перешкода для старих бізнес-імперій, якщо завчасно подбати про нові обличчя.

  • З приходом Трампа, Ігор Черкаський замислився, кого зі своїх партнерів потрібно “здати”

    З приходом Трампа, Ігор Черкаський замислився, кого зі своїх партнерів потрібно “здати”

    Голова Державної служби фінансового моніторингу України Ігор Черкаський, через якого українські політики та олігархи виводять за кордон отримані корупційним шляхом мільярдні статки, з перемогою Дональда Трампа опинився перед складним вибором.

    Зокрема, через конфлікт між Демократами та Республіканцями, а також бажанням Трампа провести аудит всієї американської допомоги Україні, частина з якої могла стати предметом корупційних зловживань зі сторони українських чиновників, Ігорю Черкаському імовірно прийдеться “здати” частину своїх “клієнтів”, в інтересах яких він легалізував та виводив за кордон мільярдні статки.

    Щоб зрозуміти “масштаби проблеми” згадаємо тільки деяких “клієнтів” Ігоря Черкаського, для яких він займався легалізацією капіталів за кордоном. Це політики та олігархи – Сергій Тарута, Юлія Тимошенко, Віктор Пінчук, Дмитро Фірташ, Віра Ульянченко. За інформацією наших джерел, тільки в інтересах Віри Ульянченко через Черкаського з України до США було виведено та легалізовано 2 мільярди доларів.

    Окремим кейсом варто відзначити роботу Ігоря Черкаського в інтересах олігарха Віктора Пінчука, який по лінії України тісно пов’язаний з Демпартією. Якраз такого роду “операції” ймовірніше за все в першу чергу стануть предметом перевірки з боку “ревізорів Трампа”. І всі вони не могли пройти без відома та санкції Ігоря Черкаського, який з 2014 року займає посаду голови Держфінмоніторингу.

    В даному контексті варто згадати ще кілька цікавих фактів про зв’язки та бізнес оточення Ігоря Черкаського. Зокрема, Черкаський давно має хороші ділові та дружні стосунки з австрійськими євреями та має пряму комунікацію із зятем Дональда Трампа – фінансистом Джаредом Кушнером.

    Джаред Кушнер, через роботу в адміністрації Трампа, а пізніше через приватну інвестиційну компанію Affinity Partners має тісні зв’язки з частиною Ізраїльської еліти, ймовірно саме тією, з якою були конфлікти у Демпартії. Кушнер звісно  зможе надати “гарантії недоторканності” Черкаському при Трампі, але в обмін на які саме “послуги”?

    До слова, питання “гарантій” для Ігоря Черкаського завжди було вкрай не простим. Незважаючи на те, що Черкаський блискучий фінансист і має звичку розділяти та зберігати компромат на кожного свого “клієнта” на випадок “неприємностей”, у відношенні його незаконної діяльності все ж таки було порушено ряд кримінальних справ.

    Сама гучна кримінальна справа проти Ігоря Черкаського була порушена НАБУ взимку 2017 року, щодо пособництва Черкаського в розтраті конфіскованих «грошей Януковича». Мова йшла про суму в розмірі 1,5 млрд доларів. Як повідомив тодішній генпрокурор Юрій Луценко, ці гроші належали екс-президенту Віктору Януковичу та його оточенню.

    Восени 2018 року стало відомо, що кримінальну справу яку вело НАБУ у відношенні Черкаського щодо розтрати “грошей Януковича” закрили. Тобто за причетність до растрати 1,5 мільярда доларів США Ігор Черкаський відповідальності не поніс, чим любив хизуватись перед  перед знайомими.

    Ще цікавий момент, Ігор Черкаський є власником однієї з найбільших в Україні колекцій  предметів мистецтв та антикваріату вартістю не один мільйон доларів. Особливе місце в колекції Черкаського займають речі з антикварних колекцій біглих регіоналів, тобто 1,5 мільярда “грошей Януковича” для Черкаського виявилось замало.

    Також відкриття кримінального провадження САП проти Ігоря Черкаського у 2020 році домігся нардеп Олександр Дубінський. В основу кримінальної справи №42020000000000953 лягли виявлені факти, відносно яких голова Держфінмоніторингу Ігор Черкаський покривав глобальну схему отримання незаконного відшкодування з ПДВ протягом 2019-2020 років, що призвело бюджетних збитків на 79 млрд грн.

    Розкрадання були поставлені на широку ногу і йшли з великим розмахом. Злочинці на чолі з Черкаським задіяли широку мережу транзитно-конвертаційних підприємств. За один тільки лютий 2020 року держбюджет недоотримав 3,5 млрд грн. У схемі були задіяні окремі керівники регіональних підрозділів ДФС, працівники Мінфіну та 549 компаній.

    Як бачимо, поки для простих українців держава посилює правила фінансового моніторингу та вводить додаткові обмеження, для Ігоря Черкаського, який виводить з України мільярди, самим нагальним питанням найближчим часом буде “яку папку передати ФБР”, щоб і надалі курувати фінансовий сектор.