Європейський Союз поступово демонтує одну з найскладніших енергетичних залежностей від Росії — постачання ядерного палива для реакторів радянського дизайну. Якщо після початку повномасштабної війни ЄС значно скоротив закупівлі російських нафти, газу та повністю відмовився від вугілля, то атомна галузь залишалася значно складнішою проблемою. Причина — технологічна прив’язка низки європейських АЕС до реакторів ВВЕР та російського паливного циклу.
Нині в країнах ЄС працюють 19 реакторів радянського дизайну ВВЕР. Вони розташовані у Болгарії, Чехії, Фінляндії, Словаччині та Угорщині. Йдеться про чотири енергоблоки ВВЕР-1000 та 15 блоків ВВЕР-440. Після російського вторгнення всі п’ять держав почали шукати альтернативу паливу російської компанії TVEL, яка входить до структури «Росатому», хоча швидкість цього переходу суттєво відрізняється.
Єврокомісія вже включила атомну галузь до ширшої стратегії позбавлення від російських енергоресурсів. У дорожній карті REPowerEU передбачено поступове припинення залежності не тільки від російського газу та нафти, а й від ядерних матеріалів. Серед запланованих заходів — торговельні обмеження щодо російського збагаченого урану, обмеження нових контрактів на поставки ядерних матеріалів із РФ та підготовка країнами ЄС власних планів відмови від російської атомної продукції.
Однією з найважливіших змін стало те, що російська TVEL фактично втратила технологічну монополію на паливо для ВВЕР. Американська Westinghouse вже налагодила виробництво альтернативних паливних збірок, а французька Framatome також розширює свою присутність на цьому ринку.
Однією з перших практичний перехід розпочала Болгарія. У травні 2024 року Westinghouse доставила паливо для п’ятого енергоблока Козлодуйської АЕС. Болгарська атомна станція експлуатує два діючі реактори ВВЕР-1000, які забезпечують значну частину електроенергії країни. Паралельно Софія планує будівництво нових блоків уже за американською технологією Westinghouse AP1000.
Схожим шляхом рухається Фінляндія. Компанія Fortum почала використовувати паливо Westinghouse на АЕС «Ловійса», де працюють два реактори ВВЕР-440. Перехід має особливе значення саме для цього типу реакторів, адже тривалий час можливості швидко замінити російські збірки для них були обмеженими.
Ще один великий крок зробила Чехія. У 2025 році альтернативне паливо Westinghouse було поставлено для обох чеських атомних станцій — «Темелін» і «Дуковани». Таким чином, американський виробник працює одразу з двома типами радянських реакторів: ВВЕР-1000 і ВВЕР-440.
Паливні збірки для європейських ВВЕР Westinghouse виробляє на своєму підприємстві у шведському Вестеросі. Саме розвиток цього виробництва став одним із ключових факторів, який дозволив європейським операторам реально говорити про диверсифікацію, а не просто про політичні наміри.
Єврокомісія підтверджує, що оператори російських за конструкцією реакторів дедалі активніше переходять на неросійські альтернативи.
Складнішою залишається ситуація у Словаччині. Країна уклала угоди з альтернативними постачальниками, серед яких Westinghouse та французька Framatome. Водночас повністю від російського палива Братислава поки не відмовилася.
Особливо показовим став запуск четвертого енергоблока АЕС «Моховце». Для нього у 2026 році продовжили використовувати російське паливо TVEL. Тобто стратегічний курс на диверсифікацію вже сформований, однак технологічний перехід потребує часу, сертифікації нових збірок і формування достатніх запасів.
Схожа суперечність існує й в Угорщині. Будапешт домовився про майбутні поставки палива від Framatome, а також веде переговори щодо диверсифікації за участю Westinghouse. Водночас Угорщина не збирається розривати атомні зв’язки з Москвою повністю.
Більше того, вона продовжує реалізацію проєкту «Пакш-2», який передбачає будівництво двох нових реакторів ВВЕР-1200 за участю «Росатому». Наявна АЕС «Пакш» має чотири реактори ВВЕР-440 і досі значною мірою залежить від російської паливної інфраструктури. Reuters раніше повідомляв, що Будапешт одночасно планує зберігати відносини з російськими постачальниками та диверсифікувати закупівлі.
Саме позиції Угорщини та Словаччини залишаються одним із факторів, які ускладнюють повну відмову ЄС від російського атомного сектору. За оцінками, які наводила Financial Times, ЄС усе ще залежить від Росії приблизно на 20–25% у частині постачання урану, а російські компанії залишаються частиною ширшого ланцюга конверсії, збагачення, виробництва палива та обслуговування реакторів.
Є ще один парадокс: навіть Німеччина, яка закрила власні атомні електростанції, повністю не розірвала зв’язки з російською ядерною галуззю.
У липні 2026 року влада Нижньої Саксонії дозволила французькій Framatome використовувати підприємство в Лінгені для виробництва палива для реакторів російського дизайну у співпраці з російськими структурами TVEL і «Росатомом». При цьому російський персонал не повинен отримувати доступ до підприємства, а проєкт супроводжуватиметься додатковими заходами безпеки.
Цей випадок показує головну проблему європейської «ядерної незалежності»: замінити самі паливні збірки недостатньо. Потрібно перебудувати весь технологічний ланцюг — від постачання урану та його конверсії до збагачення і безпосереднього виробництва палива.
І саме тут особливе значення має досвід України.
Київ почав диверсифікацію задовго до повномасштабного вторгнення. Після 24 лютого 2022 року Україна повністю відмовилася від майбутніх закупівель російського ядерного палива та прискорила співпрацю з Westinghouse.
У вересні 2023 року на Рівненській АЕС вперше завантажили паливо Westinghouse у реактор ВВЕР-440. До цього такі реактори історично працювали на паливі російського виробництва. Альтернативні збірки стали результатом співпраці «Енергоатому» та Westinghouse, яку після початку великої війни суттєво прискорили.
Таким чином Україна фактично стала полігоном для технологічного рішення, яке тепер допомагає іншим європейським державам зменшувати залежність від Москви.
Однак говорити про повну ядерну незалежність Європи від Росії поки зарано. «Росатом» залишається присутнім у європейському паливному циклі, а атомний сектор РФ досі не опинився під такими ж масштабними санкційними обмеженнями, як російські нафта чи вугілля.
Водночас фундаментальна зміна вже відбулася: російське паливо перестало бути безальтернативним для реакторів ВВЕР. Болгарія, Чехія та Фінляндія вже перейшли до практичного використання альтернативних збірок, Словаччина готує диверсифікацію, а Угорщина, попри збереження тісних зв’язків із «Росатомом», також шукає додаткових постачальників.
Єврокомісія тепер прагне перетворити окремі національні рішення на загальноєвропейську політику. І якщо цей процес буде доведено до кінця, Москва може втратити не лише значну частину доходів від атомної галузі, а й один із найбільш довготривалих механізмів технологічного впливу на енергетику країн Центральної та Східної Європи.
