Президент Володимир Зеленський розкрив нові деталі конфлікту між колишнім міністром оборони Михайлом Федоровим та колишнім головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським. За словами глави держави, Федоров на початку своєї роботи в Міноборони пропонував фактично перебудувати систему військового управління та створити модель, яку Зеленський назвав «міністерством війни». Президент стверджує, що одразу відкинув цю концепцію, оскільки вона передбачала б надмірну концентрацію управлінських функцій у руках міністра оборони.
Про це Зеленський розповів 23 серпня під час спілкування з журналістами. Його слова наводять Суспільне, LB.ua, «Українські новини» та інші українські медіа. Президент пояснив, що в українській системі Міністерство оборони передусім відповідає за забезпечення армії, оборонні закупівлі, політику та ресурсне забезпечення, тоді як безпосереднє військове командування має залишатися окремою вертикаллю. Саме тому пропозиція Федорова, за версією Зеленського, викликала у нього заперечення.
«Я йому подзвонив ще на початку і сказав: “Міністерство війни, коли немає Головнокомандувача, а начальник Генштабу фактично під тобою — цю презентацію забудь”», — переказав Зеленський свою розмову з тодішнім очільником Міноборони. За його словами, Федоров тоді відповів, що почув позицію президента.
Однак Зеленський стверджує, що згодом Федоров почав шукати інші механізми, щоб реалізувати схожу модель уже не напряму. Президент назвав такий підхід неправильним. Водночас він не поклав усю відповідальність за конфлікт лише на колишнього міністра оборони. За словами Зеленського, тодішній головнокомандувач Олександр Сирський також реагував на ініціативи Міноборони власними бюрократичними кроками, що лише поглиблювало суперечності між двома центрами управління.
Президент визнав, що конфлікт між Федоровим і Сирським був «дуже серйозним». За інформацією «Українських новин», у певний момент вони фактично перестали нормально комунікувати напряму. Зеленський намагався втручатися в ситуацію і примирити двох посадовців, але суперечності навколо повноважень, реформування армії, цифровізації та системи управління лише посилювалися.
За словами президента, в одній із розмов Федоров навіть запропонував радикальний варіант — «чесно двох звільнити», маючи на увазі самого себе та Сирського. Зеленський відповів, що під час війни не має наміру одночасно звільняти і міністра оборони, і головнокомандувача. Він наголосив, що такі кадрові рішення мають відбуватися послідовно, оскільки йдеться про дві ключові ланки системи оборони країни.
Президент також звернув увагу на юридичну різницю між двома посадами. Головнокомандувача ЗСУ призначає і звільняє президент України, тоді як міністр оборони є членом Кабінету Міністрів і його призначення відбувається через Верховну Раду за відповідною процедурою. Таким чином, навіть політично одночасне «звільнення обох» означало б два різні кадрові механізми.
Суперечка між Федоровим та військовим командуванням стала публічною влітку 2026 року. У липні з’явилися повідомлення про гострі розбіжності щодо реформування армії, управління закупівлями, цифровізації та співвідношення повноважень цивільного Міністерства оборони і військової вертикалі. Представники команди Федорова тоді визнавали, що спроби провести масштабні зміни зустріли серйозний опір усередині системи, хоча одночасно визнавали й помилки самого міністра у просуванні реформ. Про наявність конфлікту між Міноборони та Генштабом публічно говорили й військові.
15 липня Федоров повідомив, що залишає посаду міністра оборони після розмови із Зеленським. Пізніше стало відомо, що президент пропонував йому кілька інших форматів роботи в державній команді. За словами Зеленського, таких пропозицій було чотири, однак Федоров їх не прийняв. Сам колишній міністр пояснював, що не бачить можливості бути ефективним у запропонованих форматах.
Після цього політична історія навколо Федорова отримала новий розвиток. 18 серпня він заявив про «системну кризу управління» в Україні та розкритикував вплив приватних інтересів на роботу держави і парламенту. За його словами, такі інтереси проявляються, зокрема, в оборонному секторі, фармацевтиці, гральному бізнесі та податковій політиці.
22 серпня Федоров пішов ще далі та заявив, що корупція заважає Україні завершити війну з сильної позиції. Він говорив уже не про окремих чиновників, а про «сотні людей», які роками заробляють на державному бюджеті та, за його твердженням, гальмують необхідні рішення. Колишній міністр стверджував, що під час роботи в Міноборони руйнував корупційні схеми, через що зіткнувся з опором різних груп впливу. При цьому конкретних прізвищ він не назвав, заявивши, що вони стануть відомі пізніше — з матеріалів правоохоронців, журналістських розслідувань або інших джерел.
Федоров також заявив, що кілька тижнів не спілкувався із Зеленським. За його версією, історія з Міністерством оборони була лише однією «битвою», тоді як ширша боротьба стосується майбутнього державного управління. Він пов’язував активність громадян, антикорупційних органів та публічні скандали з необхідністю зміни системи.
Паралельно 19 серпня Верховна Рада призначила новим міністром оборони Євгенія Хмару. Для цього він залишив військову службу і став цивільною особою, оскільки українське законодавство передбачає цивільний статус очільника оборонного відомства. Його кандидатуру вніс до парламенту Зеленський.
Нинішні слова президента фактично вперше настільки детально пояснюють, що саме він вважає першопричиною конфлікту між Федоровим і військовим командуванням. Із його версії випливає, що суперечка була не лише особистою. Вона стосувалася принципового питання: хто і в яких межах має управляти Збройними силами під час повномасштабної війни.
Федоров, за словами Зеленського, прагнув значно посилити роль Міністерства оборони й фактично вибудувати вертикаль, у якій Генеральний штаб опинився б ближче до прямого підпорядкування цивільному керівнику відомства. Президент таку конструкцію не підтримав. Водночас поведінку Сирського Зеленський також не назвав бездоганною, звинувативши військове командування у надмірній бюрократичній протидії ініціативам Міноборони.
У результаті конфлікт завершився масштабними кадровими змінами в оборонному блоці, але політична дискусія після відставки Федорова не припинилася. Навпаки, його останні заяви про корупцію, управлінську кризу та необхідність демократичного оновлення зробили протистояння ще більш публічним.
Сам Зеленський водночас наголошує, що позитивно ставиться до Федорова як до людини та колишнього члена своєї команди, але вважає, що той останнім часом «іде у неправильні речі» або його туди підштовхують.
Таким чином, історія з невтіленим «міністерством війни» стала ще одним епізодом значно ширшої боротьби навколо моделі управління українською обороною. Із заяв Зеленського випливає, що йшлося не про створення нового міністерства як окремої державної установи в буквальному сенсі, а про концепцію значного розширення повноважень Міноборони та перерозподіл функцій між цивільним керівництвом і військовою вертикаллю. Саме цей момент і став одним із ключових джерел протистояння, яке зрештою завершилося відставками.
