Daypolitico

Позначка: Герхард Шредер

  • Чому у Зеленського забрали орден, а Муссоліні й Шредер залишилися з нагородами

    Чому у Зеленського забрали орден, а Муссоліні й Шредер залишилися з нагородами

    У канцелярії президента Польщі Кароля Навроцького спробували публічно роз’яснити одну з найбільш резонансних політичних суперечок останніх днів, яка виникла навколо рішення про позбавлення президента України Володимира Зеленського ордена Білого орла — найвищої державної нагороди Польщі. Дискусія навколо цього кроку швидко вийшла за межі двосторонніх відносин і перетворилася на ширшу політичну суперечку про критерії надання та відкликання нагород, а також про те, чому одні історичні та політичні постаті зберігають відзнаки, тоді як інші їх позбавляються.

    У центрі пояснень опинилася позиція міністерки канцелярії президента Польщі Агнешки Єнджак, яка фактично відповіла на критику щодо вибірковості рішень. Йшлося про питання, чому ордени, за аналогією з випадком Зеленського, не були відкликані у низки суперечливих історичних постатей, серед яких називали італійського диктатора Беніто Муссоліні, російську імператрицю Катерину II, а також колишнього канцлера Німеччини Герхарда Шредера.

    За словами представниці канцелярії, наведені приклади не можуть розглядатися в однаковій правовій та процедурній площині. Вона наголосила, що Муссоліні та Катерина II є історичними постатями, які давно померли, а чинні правила польської державної практики не передбачають механізму посмертного відкликання орденів. У випадку з такими постатями, як зазначається, йдеться радше про історичну спадщину, а не про актуальні політичні рішення, які можна переглядати в сучасному контексті.

    Окремо увагу було приділено порівнянню з Герхардом Шредером, який після завершення політичної кар’єри в Німеччині неодноразово опинявся в центрі критики через свої зв’язки з російськими енергетичними проєктами та політичне зближення з Москвою. Проте в канцелярії президента Польщі стверджують, що його дії, попри гостру оцінку, не були інтерпретовані як настільки прямі образи польського народу, як це було представлено у випадку з українським президентом.

    У коментарі також проводилися паралелі з політикою історичної пам’яті в Німеччині, де, за словами Єнджак, під час перебування Шредера на посаді канцлера не відбувалося державного вшанування діячів нацистського режиму. Таким чином, у польській стороні намагаються підкреслити, що йдеться не про вибіркове трактування історії, а про різні контексти, які не можна механічно прирівнювати один до одного.

    Водночас у канцелярії президента Польщі наголосили, що рішення про позбавлення Зеленського ордена пов’язане не лише з його особистими висловлюваннями чи політичними жестами, а й з ширшим контекстом історичних і символічних суперечок між Варшавою та Києвом. Зокрема, згадувалися дискусії навколо назв українських військових формувань і складних оцінок історичних подій, які по-різному трактуються в обох країнах.

    Єнджак окремо заявила, що український президент, на її думку, під час отримання нагороди не піднімав питання про те, що орден Білого орла вже був пов’язаний з постатями, які в польському суспільному дискурсі викликають гостру історичну полеміку. Вона також розкритикувала символічний жест повернення ордена поштовим відправленням, заявивши, що це може бути сприйнято як додатковий політичний сигнал, який лише загострює ситуацію.

    У канцелярії підкреслюють, що попри рішення про відкликання нагороди, Польща не змінює загальної позиції щодо підтримки України. Представники адміністрації Навроцького наголошують, що стратегічна співпраця між державами залишається чинною, однак вона, за їх словами, не виключає політичних розбіжностей і критичних оцінок.

    Сам президент Польщі Кароль Навроцький, як зазначалося раніше, ухвалив рішення про позбавлення Зеленського ордена Білого орла, аргументуючи це питаннями історичної пам’яті та дискусіями щодо символічних назв українських підрозділів, які в Польщі сприймаються як чутливі з точки зору історичного контексту.

    Після цього рішення в Україні виникла хвиля реакцій серед політиків та громадських діячів, частина з яких заявила про намір повернути польські державні нагороди на знак солідарності з українським президентом. Додатково почалися обговорення щодо формату участі української делегації в міжнародних заходах, які мають відбутися у Польщі, зокрема в контексті майбутніх конференцій, присвячених відновленню України.

    Таким чином, ситуація навколо ордена Білого орла переросла у значно ширшу дипломатичну й символічну дискусію, яка зачіпає не лише відносини між Києвом і Варшавою, але й загальні підходи до історичної пам’яті, державних нагород та політичної відповідальності публічних осіб у сучасній Європі.

  • «Той, хто бореться з Путіним»: Сікорський став на захист Зеленського у гучній суперечці

    «Той, хто бореться з Путіним»: Сікорський став на захист Зеленського у гучній суперечці

    Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський публічно втрутився у гучну дискусію навколо можливого позбавлення президента України Володимира Зеленського найвищої державної нагороди Польщі — ордена Білого Орла. Польський дипломат нагадав, що серед кавалерів цієї відзнаки досі залишається колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер, якого в Європі давно критикують за багаторічну співпрацю з Кремлем та особисту близькість до російського диктатора Володимира Путіна.

    Свою заяву Сікорський оприлюднив у соціальній мережі X на тлі політичної дискусії, яка триває у Польщі після рішення президента України присвоїти одному з підрозділів Сил спеціальних операцій ЗСУ почесне найменування «імені Героїв УПА». Саме цей крок викликав різку реакцію частини польського політикуму та став причиною нової хвилі суперечок між Києвом і Варшавою.

    Глава польської дипломатії заявив, що сподівається на виважене рішення керівництва Польщі щодо цього питання.

    «Сподіваюся, що після рішень капітули та президента Кароля Навроцького не буде так, що колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер, який бере від Путіна гроші, буде й надалі кавалером ордена Білого Орла, а той, хто бореться з Путіним, буде його позбавлений», — наголосив Сікорський.

    Заява міністра стала одним із найгучніших коментарів польської влади щодо конфлікту, який останніми тижнями розгорнувся навколо історичної пам’яті та українсько-польських відносин.

    Причиною суперечки став указ президента Володимира Зеленського від 26 травня 2026 року про присвоєння Окремому центру спеціальних операцій «Північ» почесного найменування «імені Героїв УПА». Рішення викликало критику серед польських консервативних і правих політиків, які традиційно негативно ставляться до діяльності Української повстанської армії через події Волинської трагедії.

    Особливо жорстко відреагував президент Польщі Кароль Навроцький, який заявив про намір ініціювати процедуру позбавлення Зеленського ордена Білого Орла — найвищої державної нагороди Республіки Польща. Саме ці заяви стали поштовхом до масштабної політичної дискусії як у Польщі, так і в Україні.

    На цьому тлі прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск зайняв значно стриманішу позицію. Він неодноразово закликав Варшаву та Київ уникати емоційних рішень і наголошував, що конфлікти навколо історичних питань можуть бути використані Росією для послаблення союзницьких відносин між двома країнами.

    8 червня Туск звернувся безпосередньо до Володимира Зеленського та Кароля Навроцького із закликом провести відкритий і чесний діалог. Польський прем’єр підкреслив, що конфронтація між Києвом та Варшавою відповідає насамперед інтересам Кремля.

    Сікорський фактично підтримав цю лінію, нагадавши про постать Герхарда Шредера. Колишній канцлер Німеччини очолював уряд ФРН у 1998–2005 роках, однак після завершення політичної кар’єри став одним із найвідоміших західних політиків, пов’язаних із російськими державними енергетичними компаніями.

    Після відставки Шредер працював у структурах «Газпрому», входив до керівних органів російських енергетичних проєктів, зокрема «Північного потоку», та підтримував особисті дружні стосунки з Володимиром Путіним. Після анексії Криму у 2014 році він продовжив співпрацю з російськими компаніями, а після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну зазнав різкої критики з боку німецьких та європейських політиків.

    На думку багатьох експертів, саме приклад Шредера став для Сікорського аргументом у дискусії про критерії присудження та збереження державних нагород.

    Орден Білого Орла є найвищою державною нагородою Польщі та однією з найстаріших відзнак Європи. Його вручають за видатні заслуги перед польською державою та народом. Серед кавалерів ордена є президенти, монархи, державні діячі та міжнародні лідери. Володимир Зеленський отримав цю нагороду як один із символів польсько-українського партнерства після початку повномасштабної війни Росії проти України.

    Попри нинішню суперечку, значна частина польського політикуму виступає за збереження стратегічного партнерства з Україною. Спікер Сейму Влодзімеж Чажастий раніше заявляв, що інтереси Польщі вимагають підтримки добрих відносин із Києвом навіть за наявності історичних суперечностей.

    Політичні оглядачі зазначають, що питання УПА залишається одним із найчутливіших у польсько-українських відносинах. Водночас нинішня дискусія відбувається на тлі війни Росії проти України, коли Варшава залишається одним із ключових союзників Києва в Європі.

    Саме тому слова Радослава Сікорського про те, що не можна ставити в один ряд людину, яка веде боротьбу проти російської агресії, та політика, якого звинувачують у багаторічній співпраці з Кремлем, уже стали однією з найобговорюваніших політичних заяв дня в Польщі.

  • Сибіга висміяв ідею Кремля щодо Шредера як переговірника: “Може ще Сігал?”

    Сибіга висміяв ідею Кремля щодо Шредера як переговірника: “Може ще Сігал?”

    Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга різко розкритикував ідею Кремля щодо можливого залучення колишнього канцлера Німеччини Герхарда Шредера до ролі посередника у потенційних мирних переговорах між Україною та Росією. Він не лише відкинув цю пропозицію, а й у саркастичній формі висміяв підхід Москви до вибору можливих переговірників, натякнувши, що такі ініціативи більше нагадують політичний тролінг, ніж серйозну дипломатію.

    Про це Сибіга заявив під час онлайн-брифінгу для медіа, де обговорювалися можливі формати майбутнього мирного процесу та потенційні посередники від європейської сторони. За словами глави МЗС, сама ідея залучення Шредера є неприйнятною і не може розглядатися навіть гіпотетично, оскільки він давно втратив будь-яку політичну нейтральність і сприймається як фігура, тісно пов’язана з російським політичним керівництвом.

    Сибіга зазначив, що пропозиції такого рівня лише дискредитують саму концепцію міжнародного посередництва і демонструють, що Росія намагається просувати осіб, які не мають ані довіри, ані реального впливу в європейській дипломатії. У цьому контексті він іронічно додав, що логіка Кремля іноді виглядає так, ніби перелік можливих посередників формується не за критеріями професійності чи авторитету, а за популярністю в медійному просторі або особистими симпатіями.

    У своїй відповіді міністр також використав саркастичні приклади, заявивши: “Точно не Шредер. І я зразу на упередження, щоб росіяни більше не пропонували, там Жерар Депардьє, Стівен Сігал, не знаю, може Орбана ще притягнуть в переговорники з їхнього боку”. Ця фраза викликала широкий резонанс у дипломатичних колах, оскільки Сибіга фактично поставив під сумнів серйозність підходу Росії до формування переговорної архітектури, натякаючи на абсурдність окремих можливих кандидатур.

    Водночас міністр наголосив, що Україна наразі не розглядає жодних конкретних персоналій як офіційних переговірників від Європи, оскільки сам формат потенційних переговорів перебуває на стадії активного обговорення між союзниками. За його словами, розглядаються різні варіанти архітектури процесу — від участі групи країн до створення спеціального багатостороннього механізму, який міг би забезпечити більш структурований і контрольований дипломатичний діалог.

    Сибіга підкреслив, що будь-які рішення щодо майбутнього переговорного формату будуть ухвалюватися виключно у координації з Україною. Він наголосив, що без участі Києва жоден міжнародний процес не може вважатися легітимним чи ефективним, адже саме Україна є стороною, яка зазнає агресії та визначає власні національні інтереси у цьому конфлікті.

    Окрему увагу глава МЗС приділив питанню європейської єдності, застерігши від індивідуальних ініціатив окремих політиків, які можуть вести прямі контакти з російським керівництвом, зокрема з Володимиром Путіним. За його словами, такі дії можуть послабити спільну позицію Заходу і створити небезпечні прецеденти, коли Кремль отримує можливість маніпулювати окремими європейськими лідерами.

    “Так не повинно бути. Це слабкість, це розділення Європи. Власне, цього чекає і Путін, аби почали до нього звертатися окремі лідери чи представники”, — наголосив Сибіга, підкресливши, що стратегія Росії традиційно спрямована на розкол міжнародної коаліції підтримки України.

    Він також зазначив, що Європа має виступати єдиним політичним і дипломатичним фронтом, використовуючи наявні інструменти впливу, включно з санкційною політикою та замороженими російськими активами. На думку міністра, саме ці важелі можуть стати ключовими у формуванні умов для справедливого та тривалого миру.

    Паралельно Сибіга нагадав, що питання можливих переговорів із Росією наразі залишається відкритим і залежить насамперед від реальної готовності Москви до змістовного діалогу. Українська сторона наголошує, що будь-який мирний процес має базуватися на принципах поваги до міжнародного права, територіальної цілісності та безпеки України.

    Раніше в інформаційному просторі з’являлися повідомлення про те, що Кремль нібито пропонував розглянути кандидатуру Герхарда Шредера як потенційного посередника. Ця ініціатива була сприйнята критично як в Україні, так і серед значної частини європейських політиків, які наголошують на необхідності нейтральності та довіри до будь-яких осіб, залучених до переговорного процесу.

    Таким чином, дискусія щодо можливих посередників у майбутніх переговорах залишається відкритою, однак позиція України є чіткою: будь-які фігури, пов’язані з Росією або дискредитовані попередніми політичними зв’язками, не можуть виконувати роль нейтральних учасників мирного процесу.

  • Путін переграв Трампа “перемир’ям”: Європа готується говорити з Росією напряму — але не на умовах Кремля

    Путін переграв Трампа “перемир’ям”: Європа готується говорити з Росією напряму — але не на умовах Кремля

    Європа фактично готується до моменту, коли їй доведеться говорити з Росією напряму — не замість України і не замість американського треку, а для того, щоб не дозволити Кремлю та Вашингтону самостійно визначати майбутню архітектуру безпеки на континенті. Наприкінці травня, 27–28 числа, міністри закордонних справ країн ЄС мають обговорити на неформальній зустрічі на Кіпрі, чи можливі переговори Союзу з Москвою і які вимоги Європа повинна висувати Росії. Про це заявила глава європейської дипломатії Кая Каллас, наголосивши, що перед будь-якими контактами ЄС має сам визначити, про що саме готовий говорити з росіянами.

    Поштовхом до нової дискусії стала не лише втома від американського посередництва, яке зайшло в глухий кут, а й чергова спроба Володимира Путіна нав’язати Європі зручні для Кремля правила гри. Після параду 9 травня в Москві російський президент заявив, що як європейський переговірник його влаштував би колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер. Реакція була різкою: у ЄС фактично відкинули цю ідею, а Каллас нагадала, що Шредер роками мав тісні зв’язки з російськими державними компаніями. За її словами, дозволити Росії самій обирати представника Європи було б “не дуже мудро”.

    Для України така кандидатура також є неприйнятною. Шредер неодноразово критикувався через близькість до Путіна та роботу в структурах, пов’язаних із російським енергетичним сектором. Саме тому його поява в інформаційному полі виглядає не як реальна мирна ініціатива, а як тест: чи готова Європа дозволити Кремлю диктувати навіть склад майбутніх переговорів. Поки що відповідь ЄС виглядає однозначною — ні.

    На цьому тлі президент Фінляндії Александер Стубб заявив, що Європі настав час почати розмовляти з Росією напряму, бо політика США щодо України та РФ більше не повністю відповідає європейським інтересам. За його словами, європейські лідери вже обговорюють, хто міг би встановити контакт із Москвою: спеціальний посланець або група лідерів, однак остаточного рішення ще немає. Стубб також вважає, що повноцінна мирна угода у 2026 році малоймовірна, а серед можливих сценаріїв називає продовження війни, перемир’я з подальшою угодою або крах однієї зі сторін.

    Американський трек справді буксує. Держсекретар США Марко Рубіо визнав, що переговори між Україною та Росією за посередництва Вашингтона фактично зайшли в глухий кут. За його словами, США готові знову відігравати роль посередника, але лише якщо побачать реальну можливість просунути сторони до мирної угоди, а не витрачати час на процес без результату.

    Символом цього глухого кута стало триденне “перемир’я” 9–11 травня, яке просував Дональд Трамп. Воно мало стати кроком до деескалації та супроводжувалося ідеєю обміну полоненими у форматі 1000 на 1000. Однак тиші на фронті так і не настало. Україна повідомляла про бойові дії, удари та російські атаки, а Володимир Зеленський заявив, що Росія не має наміру завершувати війну й готується до нових атак. Після завершення “перемир’я” Україна знову опинилася під масованою атакою дронів.

    Саме тому в Європі дедалі частіше говорять: Путін не просто зірвав очікування Трампа, а фактично показав межі американського впливу на Москву. Якщо президент США оголошує про режим тиші, але Кремль використовує паузу для маневру, атак або політичного торгу, це б’є не лише по Україні, а й по репутації Вашингтона як гаранта домовленостей.

    Водночас ситуація на полі бою вже не така зручна для Кремля, як раніше. The Economist пише, що очікуваний російський весняний наступ не дав бажаного результату, а у квітні російські війська вперше за тривалий час мали чисту втрату територій. Видання оцінює це як можливий переломний момент, хоча не як швидке завершення війни.

    Отже, головне питання для Європи зараз не в тому, чи “замінити” США, а в тому, чи здатна вона діяти як самостійний центр сили. Українська позиція полягає в тому, що європейський трек має доповнювати американський, а не підміняти його. Міністр закордонних справ Андрій Сибіга закликає ЄС говорити єдиним голосом і посилювати тиск на Росію, зокрема через санкції, військову допомогу Україні та чіткі умови для будь-яких переговорів.

    Європа може сісти за стіл із Росією лише тоді, коли не дозволить Москві визначати порядок денний. Якщо переговори почнуться з кандидатури Шредера, вимог до України вивести війська з власних територій або спроб легалізувати російські захоплення, це буде не дипломатія, а капітуляція перед кремлівським сценарієм. Але якщо ЄС використає паузу в американському лідерстві для консолідації, посилення України та формування власної жорсткої позиції, тоді прямий діалог із Москвою може стати не поступкою Путіну, а інструментом тиску на нього.

  • Каллас жорстко відкинула ідею Шредера як переговорника з Росією

    Каллас жорстко відкинула ідею Шредера як переговорника з Росією

    Висока представниця Європейського Союзу із закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас різко розкритикувала можливість залучення колишнього канцлера Німеччини Герхард Шредер до потенційних переговорів між Європейським Союзом і Росією щодо завершення війни проти України. Про це заявила Кая Каллас перед засіданням Ради ЄС із закордонних справ 11 травня.

    Кая Каллас заявила, що вважає таку ідею неприйнятною і політично небезпечною для Європейського Союзу. Вона прямо назвала Герхарда Шредера «лобістом російських державних компаній» і наголосила, що його участь у будь-яких переговорах із Росією виглядала б як конфлікт інтересів.

    За словами Каллас, подібний сценарій фактично створює ризик ситуації, за якої представник із тісними зв’язками з Москвою міг би впливати на позицію ЄС у переговорах. Вона підкреслила, що це дало б Росії можливість непрямо формувати порядок денний переговорів через особу, яка, на її думку, має проросійську позицію.

    «Герхард Шредер був високопоставленим лобістом російських державних компаній. Тому зрозуміло, чому Володимир Путін хотів би бачити саме його в такій ролі — це створювало б ситуацію, коли він фактично сидів би по обидва боки столу», — заявила Каллас.

    Вона також наголосила, що Європейський Союз не може дозволити Російській Федерації впливати на те, хто саме представляє європейську сторону у можливих переговорах щодо завершення війни. На її думку, це підривало б довіру до самого переговорного процесу та створювало б ризики внутрішнього розколу в ЄС.

    Окремо Каллас прокоментувала ширший контекст заяв про можливе «перемир’я», які останнім часом звучали з боку Москви. Вона зазначила, що такі ініціативи неодноразово мали тактичний характер і не призводили до реального зниження бойових дій. За її словами, попри заяви про припинення вогню, російські удари по цивільній інфраструктурі в Україні продовжувалися.

    У європейських дипломатичних колах також звертають увагу, що ідея залучення Шредера як потенційного посередника вже раніше викликала різку реакцію в Німеччині. Офіційний Берлін, за повідомленнями ЗМІ, не підтримує такі пропозиції і розглядає їх як спробу послабити єдність Європейського Союзу та створити політичні суперечності всередині блоку.

    Герхард Шредер очолював уряд Німеччини у 1998–2005 роках і тривалий час був одним із ключових політиків Соціал-демократичної партії Німеччини. Після завершення політичної кар’єри він неодноразово зазнавав критики через роботу у структурах, пов’язаних із російським енергетичним сектором, а також через публічні заяви на користь відновлення економічних зв’язків із Росією.

    Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну його позиція залишилася незмінною, що викликало додаткову хвилю критики як у Німеччині, так і в ширшому європейському політичному середовищі. У січні 2026 року Шредер публічно закликав не «демонізувати Росію» та виступав за відновлення енергетичної співпраці, що знову актуалізувало дискусії щодо його ролі та впливу.

    У Соціал-демократичній партії Німеччини неодноразово порушували питання його виключення, однак ці ініціативи так і не були реалізовані. Ситуація навколо його можливої ролі у міжнародних переговорах і далі викликає гострі політичні дискусії в Європі, особливо на тлі війни Росії проти України та пошуку форматів можливого дипломатичного врегулювання.