Позначка: хімічна промисловість

  • Американці хочуть купити Одеський припортовий, але злякалися ударів РФ

    Американці хочуть купити Одеський припортовий, але злякалися ударів РФ

    Одна з найбільших приватизаційних угод 2026 року опинилася під загрозою через російські обстріли та політичну невизначеність. Одеський припортовий завод, який держава виставила на продаж за стартовою ціною 4,31 мільярда гривень, зацікавив інвесторів зі США та несподіваного українського претендента. Однак потенційні покупці не поспішають подавати заявки й перераховувати гарантійні внески. Американські компанії дедалі частіше звертаються до Фонду державного майна з питаннями про безпеку Одеси, ризики нових російських атак та перспективи українсько-американських відносин. Уже 19 жовтня має відбутися аукціон, який покаже, чи готовий великий капітал інвестувати в українську промисловість під час війни.

    Про ситуацію навколо продажу підприємства розповів голова Фонду державного майна України Дмитро Наталуха в інтерв’ю «Главкому».

    За його словами, інтерес до Одеського припортового заводу проявляють кілька американських компаній.

    Їх приваблює промисловий потенціал підприємства, його розташування поблизу морського порту та запропонована державою ціна.

    Однак ситуація різко ускладнилася після останньої хвилі російських обстрілів.

    Потенційні покупці почали сумніватися не стільки в комерційній привабливості підприємства, скільки в можливості безпечно володіти та управляти ним.

    Американські інвестори телефонують по кілька разів на день

    Дмитро Наталуха розповів, що представники американських компаній уважно стежать за розвитком воєнної ситуації в Україні.

    Після масованих російських атак вони дедалі частіше звертаються до Фонду державного майна за додатковими роз’ясненнями.

    Насамперед інвесторів цікавить, чи поширюється загострення безпекової ситуації на Одеську область.

    Особливе занепокоєння викликає можливість ударів по промисловій та портовій інфраструктурі.

    За словами Наталухи, представники американських компаній протягом останнього тижня телефонували по кілька разів на день, намагаючись з’ясувати, наскільки змінилися ризики.

    Інвестори також запитують, чи має українська влада інформацію про можливі подальші російські атаки.

    Однак наявність таких запитань ще не означає, що американські компанії остаточно відмовилися від участі в аукціоні.

    Станом на момент інтерв’ю потенційні покупці продовжували вивчати актив, але не ухвалили остаточних рішень щодо участі в торгах.

    Політика Трампа додала нових ризиків

    Окремою проблемою стала політична невизначеність у відносинах між Україною та Сполученими Штатами.

    За словами голови Фонду держмайна, американських інвесторів занепокоїли останні рішення адміністрації Дональда Трампа.

    Зокрема, йдеться про домовленості щодо російського дизельного пального та призупинення застосування нових санкцій проти Росії.

    На цьому тлі потенційні покупці почали цікавитися, чи не змінилося ставлення української держави до американського капіталу.

    Наталуха запевнив, що Україна залишається відкритою для інвесторів зі США.

    За його словами, правила приватизації не змінювалися, а участь у торгах відбувається на конкурентних засадах.

    Голова Фонду наголосив, що американські компанії можуть реєструватися на аукціон, сплачувати гарантійний внесок і змагатися за право придбати підприємство.

    Водночас останні політичні події стали ще одним чинником, який впливає на рішення інвесторів.

    Це важливо, оскільки придбання такого підприємства, як Одеський припортовий завод, передбачає довгострокові фінансові зобов’язання.

    Майбутньому власнику доведеться не лише сплатити вартість державного пакета акцій, а й вирішувати питання боргів, відновлення виробництва та подальшого розвитку підприємства.

    З’явився несподіваний український претендент

    Попри сумніви іноземних інвесторів, Фонд державного майна повідомив про нового потенційного учасника приватизації.

    За словами Наталухи, український інвестор, який раніше не демонстрував активної участі в процесі, несподівано почав цікавитися підприємством.

    Представники цього претендента запросили додаткову інформацію про актив і матеріали, необхідні для оцінювання його фінансового та виробничого стану.

    Голова Фонду вважає, що такий учасник потенційно може суттєво вплинути на перебіг приватизації.

    Проте назву компанії або ім’я кінцевого бенефіціара не оприлюднили.

    Також не повідомлялося, яку суму український інвестор готовий запропонувати за завод.

    Тому стверджувати, що підприємство вже має визначеного українського покупця, немає підстав.

    До того ж, за словами Наталухи, станом на 15 жовтня жоден із потенційних претендентів ще не сплатив гарантійного внеску.

    Саме від фактичної реєстрації учасників залежатиме, чи відбудуться конкурентні торги.

    За скільки держава продає Одеський припортовий завод

    На продаж виставлено державний пакет акцій розміром 99,5667% статутного капіталу Одеського припортового заводу.

    Відповідно до офіційного повідомлення Фонду держмайна, аукціон запланований на 19 жовтня 2026 року.

    Стартова вартість пакета акцій становить 4 308 275 796 гривень без ПДВ.

    Цю ціну затвердив Кабінет Міністрів України розпорядженням від 15 липня 2026 року №698-р.

    Продаж відбуватиметься через державну електронну систему «Прозорро.Продажі».

    Для участі потенційні покупці повинні сплатити гарантійний внесок у розмірі 215 413 789,80 гривні.

    Крок підвищення ціни становить приблизно 43,08 мільйона гривень.

    Відповідно до офіційного оголошення аукціону, приймання заявок завершується 18 жовтня о 20:00.

    Початок торгів призначено на 19 жовтня о 12:10.

    Таким чином, вирішальний етап приватизації має відбутися вже найближчого понеділка.

    Чому завод вважають стратегічним активом

    Одеський припортовий завод розташований у місті Південне Одеської області.

    Підприємство спеціалізується на виробництві аміаку та карбаміду, які використовуються, зокрема, у виробництві мінеральних добрив.

    Його важливою перевагою є розташування поблизу морської транспортної інфраструктури.

    Це дозволяє поєднувати виробництво хімічної продукції з її перевалкою та експортом.

    ОПЗ тривалий час залишався одним із найбільших хімічних підприємств України.

    Проте останніми роками він зіткнувся зі значними фінансовими та виробничими проблемами.

    Промислове виробництво на підприємстві фактично простоює з 2021 року.

    Водночас завод зберігає виробничі потужності, які за відповідних умов можуть бути використані для відновлення роботи.

    За інформацією Фонду державного майна, площа земельної ділянки підприємства становить 252,41 гектара.

    Детальні характеристики об’єкта оприлюднені на державному порталі приватизації.

    Борги перевищують стартову ціну в кілька разів

    Одним із головних чинників, які впливають на інвестиційну привабливість підприємства, залишається його фінансовий стан.

    За даними, оприлюдненими в матеріалах про приватизацію, станом на кінець березня 2026 року активи ОПЗ оцінювалися приблизно в 4,33 мільярда гривень.

    Водночас прострочена кредиторська заборгованість підприємства становила близько 17,57 мільярда гривень.

    Окремо повідомлялося про заборгованість перед працівниками та бюджетом.

    Таким чином, сума прострочених боргових зобов’язань значно перевищує стартову ціну пакета акцій.

    Однак необхідно враховувати, що структура боргів, правові спори та порядок їхнього врегулювання можуть мати суттєве значення для майбутнього покупця.

    Стартова ціна 4,31 мільярда гривень не означає, що саме такою сумою обмежаться всі майбутні витрати інвестора.

    Потенційному власнику також доведеться оцінювати потреби підприємства в модернізації, забезпеченні сировиною, відновленні виробництва та виконанні умов приватизації.

    Саме тому навіть зацікавлені компанії можуть витрачати багато часу на фінансову та юридичну перевірку активу.

    Чотири іноземні компанії вже вивчали підприємство

    Ще влітку 2026 року Фонд державного майна повідомляв про значний інтерес до Одеського припортового заводу.

    У липні Дмитро Наталуха заявляв, що чотири іноземні компанії уклали угоди про нерозголошення інформації та отримали доступ до додаткових матеріалів про підприємство.

    Представники потенційних покупців також відвідували виробничі потужності.

    За словами голови Фонду, зацікавленість проявляли інвестори зі Сполучених Штатів, Близького Сходу та Азії.

    Проте підписання угоди про нерозголошення інформації не є заявкою на участь в аукціоні.

    Це лише етап попереднього вивчення об’єкта.

    Наявність кількох компаній, які ознайомилися з документацією, не гарантує, що вони надалі внесуть гроші та братимуть участь у торгах.

    Чому приватизація може не відбутися

    Одеський припортовий завод уже неодноразово намагалися приватизувати.

    Попередні спроби ускладнювалися боргами, юридичними питаннями, коливаннями на світовому ринку добрив та недостатньою кількістю покупців.

    Нинішня ситуація має додатковий ризик — повномасштабну війну.

    Одеська область регулярно зазнає російських ракетних і дронових атак.

    Для інвесторів це означає необхідність враховувати можливі пошкодження промислового обладнання, обмеження логістики та витрати на відновлення.

    Крім того, покупець має оцінити можливості страхування воєнних ризиків і перспективи експорту готової продукції.

    Показовою стала ситуація з іншим великим державним підприємством — «Сумихімпромом».

    Його приватизаційний аукціон, призначений на 13 жовтня, не відбувся через відсутність учасників.

    Це демонструє, що інтерес до промислових активів не завжди перетворюється на реальні інвестиційні рішення.

    Водночас повторення такого сценарію для ОПЗ не є неминучим.

    Підсумок залежатиме від того, чи подадуть потенційні покупці заявки у встановлений строк.

    Що буде з підприємством після аукціону

    Якщо для участі зареєструється достатня кількість претендентів, продаж відбуватиметься на конкурентних засадах із підвищенням ціни.

    Потенційна конкуренція між українськими та іноземними компаніями може збільшити суму, яку держава отримає від приватизації.

    Однак якщо бажаючих придбати підприємство не буде, заплановані торги можуть визнати такими, що не відбулися.

    У такому разі організатор матиме визначати подальші кроки відповідно до законодавства про приватизацію.

    Можливим варіантом є повторне виставлення активу на продаж за новими умовами.

    Проте конкретного рішення щодо повторного аукціону Одеського припортового заводу наразі немає.

    Станом на 18 жовтня 2026 року Одеський припортовий завод залишається у процесі приватизації, а остаточний склад учасників аукціону ще не оголошений.

    Американські інвестори продовжують цікавитися підприємством, але побоюються російських обстрілів і політичної невизначеності.

    Одночасно з’явився український претендент, який може вплинути на результат торгів.

    Чи перетвориться цей інтерес на реальні заявки та фінансові пропозиції, стане відомо після завершення реєстрації та проведення аукціону.

    Для держави продаж Одеського припортового заводу стане перевіркою того, наскільки великий бізнес готовий вкладати мільярди гривень у стратегічні українські підприємства навіть під час повномасштабної війни.

  • Воєнна економіка РФ дала збій: впало виробництво стратегічної сировини

    Воєнна економіка РФ дала збій: впало виробництво стратегічної сировини

    Російська економіка, яка дедалі більше працює на забезпечення війни проти України, демонструє нові ознаки серйозних труднощів. Після проблем у паливно-енергетичному секторі та скорочення обсягів переробки нафти Росія зіткнулася зі спадом виробництва аміачної селітри — стратегічно важливої продукції, яка використовується не лише у сільському господарстві, а й у військово-промисловому комплексі. Українські фахівці пов’язують цю тенденцію насамперед із систематичними ударами Сил оборони України по російських промислових підприємствах, які забезпечують роботу оборонної галузі.

    Про це повідомив Центр протидії дезінформації.

    У Центрі нагадали, що аміачна селітра є одним із найважливіших продуктів хімічної промисловості. У мирний час вона широко використовується як азотне мінеральне добриво, від якого залежить ефективність сільського господарства. Водночас ця речовина має подвійне призначення, адже є однією з ключових складових для виробництва вибухових речовин, артилерійських боєприпасів, інженерних боєзарядів та іншої продукції, яку використовує військово-промисловий комплекс.

    Саме тому скорочення її виробництва є важливим показником не лише стану цивільної економіки Росії, а й потенційних можливостей країни забезпечувати власну армію необхідними матеріалами для ведення бойових дій.

    За офіційними даними Росстату, протягом останнього року виробництво аміачної селітри в Росії скоротилося на 9%. При цьому негативна тенденція продовжує посилюватися. Лише у травні спад сягнув 14% порівняно з аналогічним періодом минулого року, що стало найгіршим показником від початку року.

    Фахівці Центру протидії дезінформації звертають увагу, що навіть офіційна російська статистика більше не приховує проблем, які накопичуються в ключових галузях промисловості. На їхню думку, це ще одне свідчення того, що російська воєнна економіка поступово починає відчувати наслідки тривалої війни, міжнародних санкцій та регулярних атак по стратегічній інфраструктурі.

    У Росії пояснюють скорочення виробництва необхідністю проведення позапланових ремонтів на окремих підприємствах. Однак у ЦПД вважають таке пояснення спробою приховати реальні причини проблем у промисловості. Українські експерти наголошують, що дедалі частіше російські заводи змушені зупиняти або скорочувати виробництво після ударів українських далекобійних безпілотників.

    Одним із найпомітніших прикладів став хімічний комбінат “Азот” у Тульській області. Це одне з найбільших підприємств хімічної галузі Росії, яке випускає широкий спектр продукції, необхідної як цивільній економіці, так і військово-промисловому комплексу. Підприємство виробляє аміак, аміачну селітру, карбамід, азотну кислоту та інші хімічні компоненти, що використовуються під час виробництва вибухових речовин, боєприпасів і спеціальної військової продукції.

    Нещодавно комбінат зазнав удару, внаслідок чого було пошкоджено частину виробничої інфраструктури. Подібні атаки, як зазначають українські аналітики, поступово накопичують ефект і змушують російські підприємства скорочувати виробництво або витрачати значні ресурси на відновлення потужностей.

    У Центрі протидії дезінформації наголошують, що російська пропаганда систематично намагається применшити наслідки українських далекобійних ударів, заявляючи про нібито незначні пошкодження або повну відсутність впливу на роботу стратегічних підприємств. Однак офіційна статистика, яку публікують самі російські державні органи, свідчить про інше.

    “Падіння виробництва в хімічній промисловості РФ — ще одне свідчення ефективності українських далекобійних ударів. І хоча пропагандисти РФ намагаються робити вигляд, що українські БПЛА не завдають суттєвої шкоди, навіть офіційна статистика свідчить про прямо протилежне”, — зазначили в ЦПД.

    Українські аналітики звертають увагу, що нинішня ситуація не є поодинокою. Останніми місяцями дедалі більше галузей російської економіки демонструють негативну динаміку. Особливо це стосується секторів, які безпосередньо забезпечують потреби військово-промислового комплексу або виробляють продукцію подвійного призначення.

    Ще раніше в Росії виникли серйозні проблеми в паливній галузі. Регулярні удари українських безпілотників по нафтопереробних заводах, нафтобазах, складах пального та об’єктах транспортної інфраструктури призвели до скорочення обсягів переробки нафти, перебоїв із постачанням окремих видів пального та зниження експортних можливостей країни.

    На думку експертів, одночасне погіршення ситуації в паливній, хімічній та інших стратегічних галузях створює для російської економіки додаткові ризики. Воєнна модель економіки, яку Росія активно розбудовує з початку повномасштабного вторгнення, значною мірою залежить від стабільної роботи саме цих підприємств.

    Проблеми в роботі хімічної промисловості можуть негативно позначитися не лише на виробництві боєприпасів, а й на інших напрямах військового виробництва, оскільки підприємства цього сектору забезпечують армію великою кількістю компонентів для вибухових речовин, ракетного палива, спеціальної хімії та інших матеріалів.

    Подібних висновків дійшли й міжнародні експерти. Британське видання The Economist раніше опублікувало аналіз, у якому зазначило, що українська кампанія далекобійних ударів по території Росії має значно серйозніший вплив на російську економіку та оборонну промисловість, ніж припускали раніше.

    За оцінками видання, лише протягом 2025 року Україна здійснила 658 ударів по об’єктах, розташованих більш ніж за 100 кілометрів від державного кордону. Основними цілями стали нафтопереробні заводи, склади пального, підприємства військово-промислового комплексу, аеродроми, логістичні вузли, військові бази та інші стратегічні об’єкти.

    Журналісти також звернули увагу, що навесні цього року виробництво на російських нафтопереробних заводах скоротилося приблизно на 15% у річному вимірі. На їхню думку, це свідчить про накопичувальний ефект українських ударів, які поступово ускладнюють функціонування російської воєнної економіки.

    Експерти зазначають, що навіть якщо окремі підприємства після атак відновлюють роботу, вони нерідко працюють із меншим завантаженням, потребують дорогих ремонтів або змушені змінювати виробничі процеси. Це призводить до зростання витрат, зниження обсягів виробництва та ускладнює забезпечення потреб російської армії.

    У Центрі протидії дезінформації переконані, що офіційна статистика Росстату дедалі більше підтверджує ефективність української стратегії далекобійних ударів. На тлі міжнародних санкцій, дефіциту окремих технологій, кадрових проблем і постійних атак по стратегічній інфраструктурі російська воєнна економіка стикається зі зростаючим навантаженням, яке з часом може дедалі сильніше впливати на здатність Кремля підтримувати високі темпи виробництва озброєння та продовжувати війну проти України.