Президент Франції Емманюель Макрон відкрито виступив проти нових міграційних правил Європейського Союзу, які передбачають можливість створення так званих «центрів повернення» у третіх країнах для мігрантів, яким було відмовлено в наданні притулку на території ЄС. Свою позицію французький лідер озвучив після завершення саміту Європейського Союзу, де питання міграції стало одним із найбільш дискусійних і суперечливих серед лідерів держав-членів.
Коментуючи ухвалені рішення, Макрон наголосив, що Франція підтримує необхідність посилення контролю над міграційними потоками та підвищення ефективності процедур повернення осіб, які не мають права залишатися на території Євросоюзу. Водночас він категорично поставив під сумнів ідею створення спеціальних центрів за межами ЄС, куди могли б направляти мігрантів після відмови у притулку.
За словами президента Франції, досвід попередніх років не дає підстав вважати, що подібна практика є дієвою. Макрон заявив, що не бачив жодного прикладу, коли такі центри демонстрували б реальний успіх у вирішенні міграційної проблеми або суттєво знижували навантаження на країни, які стикаються з великим напливом мігрантів. На його думку, Європа повинна зосередитися на створенні ефективної системи повернення нелегальних мігрантів та співпраці з країнами походження, а не переносити відповідальність на треті держави.
Особливу увагу французький президент приділив моральному та політичному аспекту цієї ініціативи. Він наголосив, що питання міграції не можна розглядати виключно через призму безпеки або адміністративного контролю. На переконання Макрона, будь-які рішення мають відповідати цінностям, на яких будувався Європейський Союз протягом десятиліть.
Президент Франції прямо заявив, що не впевнений, чи відповідає практика створення центрів повернення фундаментальним принципам Європи. За його словами, ЄС був створений як проєкт, заснований на повазі до людської гідності, верховенстві права та захисті прав людини, тому будь-які нові механізми міграційної політики мають оцінюватися не лише з точки зору ефективності, а й з точки зору відповідності цим принципам.
Позицію Парижа підтримав прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес, який також виступив проти створення таких центрів. Водночас Санчес визнав, що Іспанія наразі перебуває серед меншості держав ЄС, які не підтримують цей підхід. Більшість країн-членів схиляються до жорсткішої міграційної політики на тлі зростання кількості нелегальних перетинів кордонів та посилення суспільного запиту на контроль міграційних процесів.
Дискусія розгорнулася після того, як Європейський Парламент схвалив нове законодавство, яке дозволяє державам-членам направляти мігрантів, що отримали відмову в наданні притулку, до спеціальних центрів у третіх країнах. Прихильники цієї моделі переконані, що вона допоможе прискорити процедури депортації, скоротити витрати на утримання мігрантів у Європі та стане додатковим стримувальним фактором для нелегальної міграції.
Однак критики попереджають, що реалізація таких планів може супроводжуватися значними юридичними, гуманітарними та політичними ризиками. Правозахисні організації вже висловили занепокоєння щодо можливого порушення міжнародного права, умов перебування людей у подібних центрах та механізмів контролю за дотриманням прав мігрантів. Експерти також зазначають, що успішність такої системи значною мірою залежатиме від готовності третіх країн співпрацювати з ЄС та приймати на своїй території осіб, які не отримали права на притулок.
Суперечки навколо нових міграційних правил вкотре продемонстрували глибокі розбіжності всередині Європейського Союзу щодо того, якою має бути спільна міграційна політика. Частина держав наполягає на посиленні контролю та обмежувальних заходах, тоді як інші вважають, що боротьба з міграційною кризою не повинна відбуватися коштом базових прав людини та європейських цінностей.
На тлі зростання міграційного тиску з регіонів Африки, Близького Сходу та Азії питання реформування міграційної системи залишається одним із найскладніших викликів для Європейського Союзу. Саме тому заява Макрона може стати початком нової дискусії про межі жорсткості міграційної політики та про те, якою мірою Європа готова змінювати свої підходи заради контролю над міграційними потоками.
