Ракетні удари Росії по атомних електростанціях в Україні викликають глобальне занепокоєння через можливість ядерної катастрофи. Внаслідок обстрілу, що стався 26 серпня, сталася цілеспрямована атака на атомні електростанції, які забезпечують понад 55% електричної енергії в Україні. Експерти, зокрема Михайло Гончар, попереджають про серйозні ризики та закликають світ до термінових дій, щоб запобігти можливій ядерній катастрофі.
Росія не просто вкотре масованим та комбінованим ракетно-дроновим ударом 26 серпня намагалась уразити Об’єднану енергосистему України. Це були цілеспрямовані, але непрямі дії з ураження саме атомних електростанцій України, які забезпечують понад 55% виробництва електроенергії в країні. Наші АЕС – це острів стабільності енергетики України.
Що намагалась зробити Росія? По-перше, вирубити наші енергоблоки, не вдаючись до ударів безпосередньо по АЕС чи по розподільчих пристроях поблизу АЕС, а намагаючись знищити периферійні підстанції. Це своєрідний гібридний спосіб вирублення атомної генерації. По друге, паралельно Росія запустила потужну кампанію дезінформування МАГАТЕ та дискредитації України щодо становища на Курській АЕС.
Надзвичайно оперативно було організовано візит очільника МАГАТЕ Р. Гроссі на російську АЕС в Курчатові 27 серпня. Попри його заяву, що Курська АЕС працює в “режимі, близькому до нормального”, очільник Росатому Ліхачов подає його візит як домовленість “…о незамедлительной реакции МАГАТЭ на любые проявления агрессии как на Запорожье, так и в Курской области”, звинувачуючи ЗСУ в обстрілах АЕС. Інші деякі двозначні висловлювання Гроссі (щодо ризику ядерного інциденту, щодо уразливості реакторів типу РБМК) інтерпретуються російською стороною як такі, що “МАГАТЕ на стороні Росії”.
Росія, діючи у непрямий спосіб, намагається обійти Статтю 56 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій: Стаття 56 “Захист робіт і установок, що містять небезпечні сили”
1. Роботи або установки, що містять небезпечні сили, а саме греблі, дамби та атомні електростанції, не повинні ставати об’єктом нападу, навіть якщо ці об’єкти є військовими об’єктами, якщо такий напад може призвести до вивільнення небезпечних сил і, як наслідок, серйозних втрат серед цивільного населення. Інші військові об’єкти, розташовані на цих роботах або установках або поблизу них, не повинні ставати об’єктом нападу, якщо така атака може спричинити викид небезпечних сил з робіт або установок і, як наслідок, серйозні втрати серед цивільного населення.
Детальні положення щодо забезпечення безпеки небезпечних об’єктів в процесі бойових дій містяться у вже згаданому вище Першому додатковому протоколі 1977 р. (AP I) до Женевських конвенцій, а також в Другому додатковому протоколі 1977 р. (АП II) і звичаєвому міжнародному гуманітарному праві. Атомні електростанції є цивільними об’єктами, і як такі захищені від прямого нападу та репресій (ст. 48 API ; правило 7 CI HL). У разі сумнівів щодо того, чи використовується атомна електростанція для ефективного внеску у воєнні дії, її слід вважати цивільною (ст. 52(3) API), навіть у зонах конфлікту (Коментар МКЧХ щодо API, пункт 2034). Зобов’язання сторін збройного конфлікту постійно дбати про збереження цивільного населення, цивільних осіб і цивільних об’єктів під час усіх військових операцій (ст. 57(1) API ; правило 15 CI HL) є особливо важливим, коли йдеться про АЕС. Враховуючи ризик викиду радіації та подальші тяжкі наслідки для цивільного населення, сторони повинні проявляти надзвичайну обережність під час пересування військ, маневрів та інших військових дій поблизу таких об’єктів.
Те, чого я зараз не бачу, це реакції на офіційному рівні з боку України. Тим паче, що Росія блефує, бо якби загроза КурАЕС мала місце насправді, то вони би вимкнули два працюючі енергоблоки.
Але нашим посадовим ядерникам щось знову хочеться великого будівництва (читай – крадівництва), тепер на Чигирині. А МЗС РФ в той же час звинувачує Україну в “ядерному тероризмі”, тоді як її збройні сили захопили та контролюють найбільшу українську АЕС, а ЗСУ не демонстрували в процесі Курської операції жодних намірів по захопленню російської АЕС.
Проте, знову ж таки, з офіційного рівня ми не бачимо належної реакції та протидії рашистським ядерним шантажистам.
Михайло Гончар
Експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин
