Після початку повномасштабної війни російські компанії продовжили шукати доступ до європейських технологій, обладнання, послуг і фінансових ресурсів. Водночас частина торговельних операцій почала проходити через треті держави, нових посередників і змінені маршрути. Для європейських правоохоронців це створило окремий пласт кримінальних справ, де необхідно відновити весь ланцюг угоди та встановити, на якому етапі учасники перейшли від дозволеної комерційної діяльності до порушення санкційного режиму.
Сам факт наявності російського контрагента ще не визначає кримінальної відповідальності. У європейському праві існують дозволені операції з російськими компаніями, товари, які не підпадають під конкретні експортні обмеження, перехідні періоди, винятки та індивідуальні дозволи компетентних органів. Якщо платіж було проведено до запровадження відповідної заборони і на той момент не існувало іншого застосовного обмеження, подальша зміна санкційного режиму сама по собі не перетворює вже вчинену дію на злочин. Те саме стосується товару, який на дату експорту не підпадав під конкретну чинну заборону.
Кримінальна межа виникає тоді, коли конкретна операція вже заборонена і водночас виконані умови складу злочину за національним законодавством. Йдеться про експорт товару, передачу технології, технічну допомогу, брокерську послугу, фінансову операцію або свідоме використання маршруту для обходу обмеження. Директива ЄС 2024/1226 закріпила загальні мінімальні правила кримінальної відповідальності за умисні порушення певних обмежувальних заходів і деякі форми серйозної необережності, але конкретні склади злочинів і покарання, як і раніше, визначаються національним законодавством.
Постачання підсанкційних товарів подвійного призначення
Один із показових прикладів — справа підприємця, якого прокуратура називає російсько-нідерландським громадянином із Горссела. 31 жовтня 2023 року суд Роттердама засудив його до 18 місяців позбавлення волі, а компанію, якою він керував, — до штрафу €200 тис. Суд встановив, що протягом понад семи місяців він брав участь у схемі постачання електронних товарів подвійного призначення та інших товарів, здатних сприяти військовому зміцненню Росії, російським компаніям, пов’язаним з оборонною промисловістю. Прокуратура говорила про 20 відправлень за коротший період і 11 типів товарів вартістю понад $1 млн.
Різниця між цими строками важлива. Суд описував увесь доведений період як такий, що тривав понад сім місяців, тоді як 20 відправлень, про які говорила прокуратура, стосувалися коротшого відрізка всередині цього періоду. Це не дві різні версії одного факту, а різні часові зрізи однієї схеми.
Сама конструкція постачань була частиною доказів. Для окремих відправлень використовували End User Statement із фіктивною українською компанією як кінцевим користувачем. Для експортних документів оформлювали фіктивні commercial invoices, у яких клієнтом зазначалася компанія на Мальдівах. Товари фактично призначалися для Росії та прямували маршрутом, який мав приховати російського кінцевого отримувача. Суд встановив, що обвинувачений знав про запроваджені 25 лютого 2022 року санкції та свідомо продовжив торгівлю.
Гроші також стали частиною доказового ланцюга. У матеріалах справи фігурували перекази від російських компаній, тоді як платежів від заявленого мальдівського покупця слідство не виявило. Прокуратура зазначила, що найбільша частина отриманих коштів надійшла від російської компанії і що жодного переказу з Мальдів не було. Суд пов’язав фіктивне документальне оформлення постачань із висновком, що обвинувачений свідомо обходив обмеження ЄС.
Військовий зв’язок у справі встановлювався окремо. Нідерландська прокуратуразазначала, що електронні компоненти того самого типу, які постачав обвинувачений, були виявлені в Україні у російських ракетах, радіолокаційних системах і військовій техніці. Це не означає, що суд встановив походження конкретної мікросхеми з конкретної партії обвинуваченого. Такий матеріал показує військове значення відповідної категорії компонентів і пояснює, чому їхнє постачання перебувало під санкційним контролем. Для самого складу злочину військовий ефект доводити не обов’язково, достатньою підставою залишається заборонений експорт.
Навесні 2025 року прокуратура Нідерландів оскаржила початковий вирок. У відкритому повідомленні від 14 квітня 2025 року вона описала апеляційну вимогу: три роки позбавлення волі, п’ятирічна професійна заборона та конфіскація €72 697,71 як незаконно отриманої вигоди. У цьому повідомленні заборону сформульовано як beroepsverbod, тобто професійну заборону, без окремого розмежування керівних посад і будь-якої іншої роботи. Штраф компанії у €200 тис. став остаточним, апеляцію в справі компанії відкликали і прокуратура, і захист.
Цей процес показує, з чого складається кримінальна справа про порушення санкцій. Слідству були потрібні не лише російський покупець і технологічно чутливий товар, а й дата запровадження заборони, документи кінцевого користувача, фіктивні рахунки, рух коштів, фактичний маршрут і докази того, що обвинувачений розумів, що відбувається.
Передача технічної інформації та доступу до технологій
Санкційні обмеження поширюються на велику кількість продукції, яка сама по собі зброєю не є. Це електронні компоненти, обладнання, верстати, програмне забезпечення, технології та інші товари подвійного призначення. Їхнє значення визначається можливістю використовувати їх для виробництва, обслуговування або технологічного посилення російської військової та промислової системи.
У липні 2025 року суд Роттердама засудив 43-річного чоловіка до трьох років позбавлення волі за передачу технологічної інформації людині в Росії та незаконний доступ до комп’ютерних систем роботодавців. Чоловік раніше працював у ASML та NXP і копіював із серверів компаній файли, які не були потрібні йому для роботи. Потім він передавав частину матеріалів людині в Росії.
Суд встановив, що передані файли містили інформацію, пов’язану з обладнанням і процесами виробництва мікрочипів. Передачу кваліфікували як технічну допомогу, на яку поширювалися чинні обмеження ЄС. Водночас суд окремо зазначив, що не було доведено отримання обвинуваченим грошей за передачу інформації. Прокуратура просила чотири роки, але суд зменшив строк саме з цієї причини. Для вироку за санкційним епізодом не потрібно було доводити комерційний продаж технології.
Цей приклад розширює розуміння того, що саме може стати предметом кримінальної справи. Забороненою операцією може виявитися не лише перетин кордону вантажним автомобілем, а й передача технічної інформації, консультація спеціаліста або надання доступу до технології, якщо відповідна операція заборонена санкційним законодавством.
Директива ЄС 2024/1226 закріпила цей підхід на рівні мінімальних загальноєвропейських правил. Вона охоплює передбачені санкційними актами операції з товарами, послугами, фінансовими та економічними ресурсами, а також технічну допомогу і брокерські послуги. Для окремих серйозних порушень держави мають передбачити кримінальну відповідальність, зокрема за пособництво та замах на відповідні злочини.
Водночас законна діяльність залишається частиною тієї самої системи. Якщо товар на дату експорту не підпадав під конкретну заборону, операція здійснювалася в межах передбаченого винятку або на підставі чинного дозволу, вона не стає порушенням лише тому, що згодом цей товар виявився пов’язаним із російською військовою промисловістю. Для кримінальної справи необхідно встановити конкретну заборону, що діяла у відповідний момент, та дію, яка її порушила.
Це особливо важливо для електронних компонентів. У листопаді 2025 року RTL проаналізувала дані про понад 5 тис. компонентів, виявлених українською військовою розвідкою у російських дронах, ракетах та інших системах озброєння. Серед них було 379 компонентів нідерландського виробництва, 91% яких становили чипи. Дату виробництва RTL встановила більш ніж для 300 чипів у всій вибірці: 44,5% були виготовлені після 24 лютого 2022 року. Це не частка Нідерландів. Для Нідерландів дата виробництва була відома для 32 чипів, і близько двох третин із них були виготовлені вже після початку повномасштабної війни.
Наявність таких деталей у російській зброї автоматично не означає, що їхні виробники або європейські продавці порушили санкції: між виробником і російським кінцевим користувачем могли бути незалежні дистриб’ютори та посередники. Тому походження компонента стає відправною точкою для розслідування, а не готовим доказом вини. Слідству необхідно встановити, хто продав товар, кому він був призначений, які обмеження діяли в цей момент і що конкретний учасник угоди знав про кінцеве використання.
Реекспорт товарів до Росії через треті країни
Після запровадження прямих обмежень частина торгівлі з Росією перемістилася через держави, які не приєдналися до санкційного режиму ЄС. Сам факт використання Казахстану, Вірменії, Киргизстану, Туреччини або іншої третьої країни не означає порушення. Юридичне значення виникає тоді, коли такий маршрут використовується для забороненого постачання або приховування його кінцевого призначення.
Дослідження CEPR «The Eurasian Roundabout», опубліковане у 2025 році, а згодом опубліковане в European Economic Review у 2026 році, показало два механізми, через які санкційні товари продовжували потрапляти в російську економіку. Перший — реекспорт через Вірменію, Казахстан і Киргизстан. Другий — випадки, коли товар офіційно направлявся до сусідньої країни, але не доходив до заявленого кінцевого пункту. За оцінкою авторів у журнальній версії, сукупно ці два механізми у 2022–2023 роках компенсували приблизно третину падіння європейського експорту до Росії за товарами, охопленими дослідженими санкціями.
Така статистика показує, чому правоохоронці перевіряють маршрути через треті країни та зіставляють експортну статистику з даними країни-отримувача. Якщо європейська компанія заявляє Казахстан кінцевим користувачем, а товар згодом опиняється в Росії, слідство має встановити, чи знала компанія про цей маршрут і чи брала участь у його організації.
У роттердамській справі такий зв’язок вдалося вибудувати через документи та платежі. В експортних паперах фігурувала мальдівська компанія, у End User Statement — фіктивна українська, гроші надходили від російського підприємства, а фактичним кінцевим пунктом була Росія. Сукупність цих обставин дозволила суду розглядати маршрут через третю країну як елемент свідомого обходу санкцій.
Польська справа лютого 2026 року показує ще більш ранню стадію такої схеми. Польська прокуратура повідомила про затримання шести осіб, яких підозрюють у спробі незаконно переправити через Білорусь до Росії обладнання для автоматизації виробництва інтегральних схем. За версією слідства, обладнання могло використовуватися під час виробництва компонентів, зокрема для бойових дронів. Митні органи припинили переміщення до доставки обладнання в Росію. Трьом підозрюваним суд призначив попередній арешт на три місяці, інші отримали інші запобіжні заходи.
Польська прокуратура кваліфікувала дії за статтею про замах у зв’язку із санкційним законом. Саме порушення санкційного закону у передбаченому цією нормою випадку належить до злочинів, за які передбачено щонайменше три роки позбавлення волі. Але польська справа поки перебуває на стадії розслідування, тому ця санкція є передбаченою законом рамкою, а не покаранням, уже призначеним фігурантам.
У вересні 2026 року схожий принцип з’явився в новому розслідуванні FIOD у Нідерландах. Правоохоронці затримали 52-річного росіянина та 50-річну нідерландку за підозрою в обході санкцій і постачанні заборонених ІТ-послуг. За версією слідства, високотехнологічні товари та послуги направлялися з Нідерландів через країну, використану для обходу обмежень, до Росії та могли застосовуватися російською оборонною промисловістю. Нідерландська компанія також є підозрюваною. Це розслідування, тому наведені обставини наразі є версією слідства.
Кримінальна відповідальність у різних країнах ЄС
Санкційні обмеження значною мірою встановлюються на рівні ЄС, однак кримінальна відповідальність залишається національною. Держави самостійно визначають склади злочинів, правила кваліфікації, роль умислу та необережності, межі покарань і додаткові наслідки для фізичних та юридичних осіб.
Різницю добре видно на кількох справах, і читати їх як одну європейську шкалу не можна. У Нідерландах підприємець у роттердамській справі отримав 18 місяців позбавлення волі, хоча прокуратура спочатку вимагала три роки. У Польщі у справі про обладнання для виробництва інтегральних схем прокуратура висунула обвинувачення за складом, що передбачає мінімум три роки позбавлення волі, однак вироку у справі поки немає. У Німеччині вже є як завершена справа про комерційний експорт, так і розслідування, пов’язане з російською оборонною промисловістю.
Німецьку справу про автомобілі розглянув Земельний суд Франкфурта-на-Одері у вересні 2024 року. За повідомленням речниці суду, яке оприлюднив rbb24, ішлося про 430 порушень правил зовнішньої торгівлі. За версією обвинувачення, яку наводила речниця, обвинувачені продавали сотні автомобілів до Росії, зазначаючи в документах Білорусь як місце призначення.
Двоє отримали по шість років позбавлення волі, третій — чотири роки. Конфіскація вартості незаконних операцій становила майже €30 млн. Це постачання люксових автомобілів, а не обладнання для оборонних заводів. Приклад корисний для порівняння саме тому, що загальна логіка та сама: фіктивний кінцевий пункт і фактичне постачання до Росії. Наслідки при цьому залежать від національного складу злочину, кількості епізодів, масштабу операції та доведених обставин. Справу розглянули ще до німецької реформи 6 лютого 2026 року.
Любекська справа від 2 лютого 2026 року вже безпосередньо стосується постачань російському оборонному сектору. Німецька влада затримала п’ятьох осіб, яких підозрюють в участі у злочинній організації та порушенні законодавства про зовнішню торгівлю. За версією прокуратури, від початку повномасштабної війни через торговельну компанію в Любеку було організовано близько 16 тис. постачань до Росії загальною вартістю щонайменше €30 млн. Серед кінцевих отримувачів були щонайменше 24 російські оборонні компанії. Для приховування операцій використовувалися щонайменше одна додаткова компанія в Любеку та фіктивні покупці в ЄС і за його межами. Російські державні структури, за версією слідства, могли стояти за закупівельною мережею. Це розслідування, а не вирок.
Таке сусідство двох німецьких справ важливе для розуміння відмінностей усередині самої категорії санкційних злочинів. Франкфурт-на-Одері — доведена судом схема постачання автомобілів із фіктивним кінцевим пунктом. Любек — поки розслідувана система закупівель для російських оборонних підприємств. В обох випадках використовувався механізм приховування реального призначення, але юридичні наслідки визначаються конкретним складом злочину та доведеними обставинами.
Німеччина після реформи, яка набрала чинності 6 лютого 2026 року, змінила кримінальні норми Außenwirtschaftsgesetz. В окремих особливо тяжких випадках умисного порушення ембарго, зокрема при використанні неправдивих відомостей про сторони угоди, кінцеве використання або маршрут чи підконтрольну компанію у третій країні, покарання становить від шести місяців до десяти років. За окремі порушення правил щодо таких товарів подвійного призначення кримінальна відповідальність може наставати навіть у разі необережного порушення. Максимальне покарання за такі дії — до трьох років позбавлення волі або штраф. Максимальний штраф для юридичних осіб у передбачених законом випадках умисного порушення збільшено до €40 млн.
Водночас Німеччина, Нідерланди та Польща не отримали однакового кримінального кодексу після ухвалення загальноєвропейської директиви. Директива ЄС 2024/1226встановлює мінімальні вимоги: держави мають криміналізувати певні умисні порушення обмежувальних заходів і деякі форми серйозної необережності, а за найтяжчі склади передбачити максимальне покарання не менше п’яти років. Ця вимога стосується верхньої межі санкції у національному законі й не означає автоматичного п’ятирічного строку для засудженого. Конкретний вирок і надалі залежить від національного законодавства та обставин конкретної справи.
Тому 18 місяців у Нідерландах, чотири і шість років у німецькій справі про автомобілі та передбачений польським законом мінімум три роки не можна читати як одну європейську шкалу покарань. Це різні склади, різні доведені обставини і, у польській та любекській справах, різні стадії провадження. Саме національна кваліфікація визначає, який діапазон покарання взагалі доступний суду.
