Daypolitico

Позначка: ОДКБ

  • Військові маневри біля кордонів: Росія та країни ОДКБ розпочали спільні армійські навчання в Білорусі

    Військові маневри біля кордонів: Росія та країни ОДКБ розпочали спільні армійські навчання в Білорусі

    У понеділок, 12 жовтня, на території Республіки Білорусь стартували масштабні спільні військові навчання держав-учасниць Організації Договору про колективну безпеку під назвами «Непорушне братерство-2026» та «Бар’єр-2026». До тренувань залучено збройні контингенти з Росії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану та Таджикистану. Військові маневри триватимуть до 16 жовтня, ставши черговим етапом демонстрації сили та узгодження дій союзних контингентів поблизу східного флангу Північноатлантичного альянсу та українського кордону.

    Окрім регулярних армійських формувань, до операцій залучили внутрішні війська, підрозділи поліції та національної гвардії, а також оперативні групи Об’єднаного штабу та Секретаріату військово-політичного блоку. Основу ударного російського угруповання сформували бійці та техніка загальновійськової армії Центрального військового округу РФ. Керівництво військового блоку заявило про розгортання значних людських і технічних резервів для відпрацювання спільних тактичних завдань у польових умовах.

    «У навчаннях беруть участь контингенти військ (колективних сил) ОДКБ Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Російської Федерації та Республіки Таджикистан. Серед них – військові контингенти, підрозділи органів внутрішніх справ (поліції) та національної гвардії, а також оперативні групи Об’єднаного штабу і Секретаріату ОДКБ. Основу російського військового контингенту становлять підрозділи загальновійськової армії Центрального військового округу», – йдеться в офіційному повідомленні військового союзу.

    Загалом у межах тренувань задіяно понад півтори тисячі військовослужбовців, понад триста одиниць бронетехніки й спеціальних машин, а також близько вісімдесяти безпілотних літальних апаратів різного призначення. Основними локаціями для розгортання сил визначено білоруські військові полігони «Лосвідо» та «Стародорозький». Офіційно командування декларує відпрацювання нібито завдань з підтримки миру та ліквідації небезпечних джерел біологічних загроз, прикриваючи агресивну мілітаризацію нейтральною риторикою.

    Нинішнє стягування сил відбувається на тлі постійного нагнітання напруженості та використання білоруської території Москвою для геополітичного тиску. Раніше білоруське оборонне відомство вже оголошувало про проведення маневрів із бойового використання тактичної ядерної зброї у тісній взаємодії з російськими розрахунками. Постійні тренування іноземних військових контингентів на білоруських полігонах свідчать про тотальне поглинання безпекового сектору Мінська Кремлем та зберігають стійку загрозу для стабільності в усьому східноєвропейському регіоні.

  • Військовий тиск на кордонах: у Білорусі стартували навчання ОДКБ

    Військовий тиск на кордонах: у Білорусі стартували навчання ОДКБ

    На території Білорусі розпочалися командно-штабні навчання масштабних сил Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ) під назвами «Нерушимое братство — 2026» та «Барьер-2026». У маневрах беруть участь контингенти п’яти країн-учасниць блоку: Росії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану та Таджикистану.

    До навчань залучено понад 1500 військовослужбовців та більш ніж 300 одиниць озброєння, військової та спеціальної техніки, а також близько 80 безпілотних літальних апаратів різних типів.

    Головні деталі та відпрацьовувані сценарії:

    • «Миротворчий» формат та біозахист: За офіційними заявами міноборони Білорусі, військові підрозділи відпрацьовуватимуть проведення спільної постконфліктної миротворчої операції, розділення конфліктуючих сторін, а також спільну ліквідацію загроз біологічного характеру в межах навчання «Барьер-2026».
    • Використання БПЛА: Окрему увагу під час тренувань приділено масованому застосуванню та протидії безпілотним літальним апаратам із урахуванням реального досвіду сучасних бойових дій.
    • Геополітичні ризики: Залучення іноземних військових контингентів та концентрування сил ОДКБ на білоруських полігонах розглядається міжнародними спостерігачами як черговий елемент воєнно-політичного тиску на північних кордонах України та країн Східного флангу НАТО.
  • Пашинян знову змінює курс? Чому фаворит виборів у Вірменії може розчарувати і Захід, і Росію

    Пашинян знову змінює курс? Чому фаворит виборів у Вірменії може розчарувати і Захід, і Росію

    Уже 7 червня у Вірменії відбудуться парламентські вибори, які можуть визначити не лише майбутнє країни, а й баланс сил на всьому Південному Кавказі. За даними останніх соціологічних опитувань, найбільші шанси на перемогу має чинний прем’єр-міністр Нікол Пашинян та його партія «Громадянський договір». В Україні та країнах Європейського Союзу на це дивляться з обережним оптимізмом, сподіваючись на подальше дистанціювання Єревана від Москви. Водночас експерти застерігають: історія політичної кар’єри Пашиняна свідчить, що його позиція може змінюватися залежно від обставин.

    Нинішні вибори стануть першими після остаточної втрати Нагірного Карабаху, який десятиліттями залишався головним питанням вірменської політики. Саме ця поразка стала переломним моментом для країни та особисто для Пашиняна.

    До влади нинішній прем’єр прийшов у 2018 році на хвилі так званої Оксамитової революції. Тоді він став символом боротьби з корупцією та старою політичною елітою. Пашинян обіцяв повернути владу громадянам, реформувати економіку та посилити державні інституції. Його прихід до влади багато хто сприймав як початок нової епохи для Вірменії.

    У перші роки прем’єрства Пашинян позиціонував себе як реформатор та противник корупційних схем, пов’язаних із так званим «карабаським кланом» колишніх президентів Роберта Кочаряна та Сержа Саргсяна. Однак питання Нагірного Карабаху залишалося центральним викликом для його уряду.

    Ситуація кардинально змінилася восени 2020 року, коли Вірменія програла 44-денну війну Азербайджану. За підсумками конфлікту Баку повернув контроль над значною частиною територій, які раніше контролювали вірменські сили. Тоді Пашинян опинився під потужним внутрішнім тиском, але зміг зберегти владу.

    Після війни риторика прем’єра помітно змінилася. У передвиборчій кампанії 2021 року він уже наголошував на стратегічному партнерстві з Росією та важливості Організації договору про колективну безпеку. Москва залишалася ключовим гарантом безпеки для Єревана, адже саме російські миротворці контролювали Лачинський коридор, який з’єднував Нагірний Карабах із Вірменією.

    Однак ці розрахунки не виправдалися. У 2023 році Азербайджан остаточно встановив контроль над усім Нагірним Карабахом. Російські миротворці фактично не втрутилися у розвиток подій, а понад 100 тисяч вірмен були змушені залишити регіон та переїхати до Вірменії.

    Саме після цього відносини між Єреваном і Москвою почали стрімко погіршуватися. Вірменія фактично заморозила свою участь в ОДКБ, а Пашинян почав дедалі частіше говорити про необхідність диверсифікації зовнішньої політики та розвитку відносин із Заходом.

    У нинішній передвиборчій програмі «Громадянського договору» вже немає традиційних для попередніх кампаній акцентів на стратегічному союзі з Росією. Натомість одним із ключових пріоритетів проголошено зближення з Європейським Союзом та отримання безвізового режиму для громадян Вірменії.

    Ще однією важливою складовою політики Пашиняна став курс на мир із сусідами. Прем’єр фактично відмовився від концепції «історичної Вірменії», яка включала Нагірний Карабах, та почав просувати ідею «реальної Вірменії» в межах міжнародно визнаних кордонів.

    Саме тому нині Єреван активно веде переговори з Азербайджаном щодо підписання мирного договору. Паралельно триває процес нормалізації відносин із Туреччиною. Для реалізації цього курсу влада навіть готує нову Конституцію, яка має усунути суперечливі положення щодо Карабаху.

    Водночас така політика викликає серйозний опір усередині країни. Особливо гостро її критикують біженці з Нагірного Карабаху, які звинувачують Пашиняна у фактичній відмові від захисту регіону та його населення.

    Соціальні мережі Вірменії регулярно стають майданчиком для конфліктів між прихильниками та противниками прем’єра. Сам Пашинян намагається формувати образ «народного політика»: часто їздить громадським транспортом, спілкується з громадянами на вулицях, веде активну комунікацію через соціальні мережі та демонструє близькість до звичайних людей.

    Попри це, його рейтинги залишаються неоднозначними. Частина суспільства вважає його єдиним політиком, здатним забезпечити мир і стабільність після багаторічного конфлікту. Інші переконані, що саме його політика призвела до найбільшої геополітичної поразки Вірменії за останні десятиліття.

    На Заході перемогу Пашиняна часто розглядають як шанс остаточно послабити російський вплив у регіоні. Проте аналітики застерігають від надмірних очікувань. За вісім років перебування при владі вірменський прем’єр уже неодноразово змінював політичні акценти — від антикорупційного реформатора до націоналіста, від прихильника російського партнерства до прихильника європейської інтеграції.

    Саме тому головною інтригою майбутніх виборів залишається не лише питання перемоги Пашиняна, а й те, яким буде його наступний політичний курс після голосування. В умовах складної геополітичної ситуації та постійного тиску з боку сусідів Вірменія може знову опинитися перед необхідністю балансувати між Заходом і Росією.

    І хоча сьогодні Нікол Пашинян виглядає найбільш проєвропейським лідером в історії незалежної Вірменії, його політична біографія показує: остаточні висновки щодо зовнішньополітичного вибору країни робити ще зарано.

  • «Не повторіть Україну»: Лукашенко слідом за Путіним виступив із різкою заявою щодо Вірменії та її курсу на ЄС

    «Не повторіть Україну»: Лукашенко слідом за Путіним виступив із різкою заявою щодо Вірменії та її курсу на ЄС

    Самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко фактично підтримав нещодавні заяви російського правителя Володимира Путіна щодо Вірменії та попередив Єреван про можливість повторення «українського сценарію» у разі подальшого зближення з Європейським Союзом. Відповідну заяву білоруський лідер зробив після саміту Євразійського економічного союзу (ЄАЕС), який відбувся в Астані, повідомляє державне білоруське агентство БЕЛТА.

    Лукашенко наголосив, що Вірменії необхідно бути «дуже обережною» у виборі зовнішньополітичного курсу та не поспішати з рішеннями, які можуть вплинути на майбутнє країни. За його словами, події в Україні нібито розпочиналися за схожим сценарієм, тому вірменському суспільству слід ретельно оцінити всі можливі наслідки перед ухваленням стратегічних рішень.

    Заява пролунала на тлі поглиблення політичної кризи у відносинах між Вірменією та Росією. Останніми роками Єреван дедалі активніше демонструє прагнення до співпраці з Європейським Союзом і водночас дистанціюється від низки російських інтеграційних проєктів. Після втрати контролю над Нагірним Карабахом у 2023 році довіра вірменського суспільства до Москви суттєво знизилася. Багато політиків та громадських діячів у Вірменії відкрито звинувачують Кремль у тому, що Росія не виконала союзницьких зобов’язань під час конфлікту з Азербайджаном.

    Лукашенко пов’язав нинішні дискусії про можливий вихід Вірменії з ЄАЕС та рух до Європейського Союзу з внутрішньополітичною боротьбою напередодні парламентських виборів, які мають відбутися 7 червня. Він заявив, що в країні активно використовують європейську тематику у політичній кампанії, а також закликав громадян Вірменії «бути мудрими» та не піддаватися емоційним рішенням.

    Фактично білоруський лідер повторив тези, які днем раніше озвучив Володимир Путін. Під час пресконференції за підсумками саміту ЄАЕС у Казахстані російський правитель також провів паралелі між прагненням Вірменії до євроінтеграції та подіями в Україні. Путін заявив, що Україна нібито опинилася у кризі через свій європейський курс, хоча міжнародна спільнота вважає причиною війни саме російську агресію проти суверенної держави.

    Крім того, Путін під час тієї ж пресконференції виступив із погрозами на адресу країн НАТО, заявивши, що Росія жорстко реагуватиме на будь-які спроби загрожувати її територіям. Такі висловлювання стали черговим сигналом посилення агресивної риторики Кремля щодо держав, які прагнуть інтеграції до західних структур безпеки та співпраці.

    Заяви Москви та Мінська пролунали на тлі помітного охолодження відносин між Вірменією та Росією. Протягом останнього року офіційний Єреван неодноразово критикував Організацію Договору про колективну безпеку (ОДКБ), фактично заморозив участь у її роботі та розширив контакти із західними партнерами. Вірменська влада також активізувала переговори з Європейським Союзом щодо поглиблення економічної та політичної співпраці.

    Росія вже демонструє невдоволення таким курсом. За повідомленнями медіа, Москва відкликала свого посла з Вірменії для консультацій, а також посилила політичний та інформаційний тиск на вірменське керівництво. Експерти вважають, що Кремль намагається втримати Вірменію у сфері свого впливу, адже країна залишається важливим елементом російської присутності на Південному Кавказі.

    На заяви Путіна раніше вже відреагував президент України Володимир Зеленський. Він наголосив, що європейські держави мають уважно ставитися до безпеки країн, які перебувають під тиском Росії, та не залишати їх сам на сам із загрозами з боку Кремля. Зеленський підкреслив, що агресивна політика Москви не обмежується лише Україною, а становить виклик для всієї європейської системи безпеки.

    Політичні аналітики зазначають, що використання терміна «український сценарій» російськими та білоруськими лідерами стало частиною ширшої риторики, спрямованої на стримування пострадянських держав від зближення із Заходом. У Кремлі та Мінську намагаються подати війну проти України як наслідок євроінтеграції, тоді як Україна та її міжнародні партнери наголошують: причиною конфлікту стала саме російська агресія та спроба силою змінити геополітичний вибір сусідньої держави.

    Слова Лукашенка стали черговим сигналом узгодженої позиції Москви та Мінська щодо майбутнього Вірменії. На тлі парламентських виборів у країні та її поступового зближення з Європейським Союзом тиск з боку союзників Кремля, ймовірно, лише посилюватиметься найближчими місяцями.

  • Путін застеріг Вірменію від зближення з Європою та пригрозив НАТО через Калінінград

    Путін застеріг Вірменію від зближення з Європою та пригрозив НАТО через Калінінград

    Прагнення Вірменії до поглиблення співпраці з Європейським Союзом знову стало приводом для різких заяв з боку Кремля. Президент Росії Володимир Путін під час пресконференції за підсумками саміту Євразійського економічного союзу в Астані фактично пригрозив Єревану повторенням «українського сценарію», а також виступив із жорсткими попередженнями на адресу НАТО через дискусії навколо Калінінградської області. Його слова стали черговим свідченням того, що Москва дедалі болісніше реагує на спроби своїх традиційних союзників проводити більш незалежну зовнішню політику та розширювати співпрацю із Заходом.

    Коментуючи наміри Вірменії активізувати євроінтеграційний курс, Путін провів прямі паралелі з подіями в Україні, які передували російській агресії. За його словами, криза в Україні нібито почалася через спроби Києва зблизитися з Європейським Союзом. Російський лідер вкотре повторив тезу, яку Кремль просуває вже багато років, стверджуючи, що саме процес європейської інтеграції України став відправною точкою конфлікту.

    Такі заяви пролунали на тлі суттєвого охолодження відносин між Росією та Вірменією. Протягом десятиліть Єреван вважався одним із найближчих союзників Москви на Південному Кавказі та входив до всіх ключових інтеграційних структур під російським впливом. Вірменія є членом Євразійського економічного союзу, а також тривалий час брала активну участь в Організації Договору про колективну безпеку. Саме Росія традиційно розглядалася як головний гарант безпеки Вірменії в регіоні.

    Однак ситуація почала стрімко змінюватися після подій у Нагірному Карабаху. У Єревані дедалі частіше висловлювали невдоволення політикою Москви та звинувачували російське керівництво у невиконанні союзницьких зобов’язань. Особливо гостро ці претензії пролунали після того, як Азербайджан встановив контроль над Карабахом, а російські миротворці фактично не змогли запобігти розвитку подій. Вірменське керівництво заявило, що механізми безпеки, на які країна покладалася роками, не спрацювали у критичний момент.

    На цьому тлі уряд прем’єр-міністра Нікола Пашиняна розпочав активний перегляд зовнішньополітичних пріоритетів. Вірменія стала суттєво розширювати контакти з Європейським Союзом та Сполученими Штатами, активізувала співпрацю з Францією, яка стала одним із головних партнерів Єревана в Європі, а також почала поступово дистанціюватися від російських безпекових структур. Фактично країна заморозила свою участь в ОДКБ і неодноразово відмовлялася брати участь у заходах організації.

    Кремль сприйняв такі кроки як виклик власному впливу в регіоні. Для Росії Південний Кавказ традиційно залишається однією з ключових зон геополітичних інтересів, тому будь-яке посилення західної присутності тут викликає занепокоєння російського керівництва. Саме тому останні заяви Путіна багато аналітиків розглядають як спробу чинити політичний тиск на Вірменію та застерегти її від подальшого руху в бік Європейського Союзу.

    Особливу увагу експертів привернуло використання Путіним терміна «український сценарій». На думку оглядачів, такі формулювання можуть сприйматися як завуальоване попередження про можливі наслідки у разі подальшого віддалення Вірменії від Росії. При цьому в Кремлі традиційно уникають прямих погроз, використовуючи натомість політичні аналогії та історичні паралелі.

    Показово, що це вже не перший випадок, коли російський президент публічно висловлює невдоволення політикою Єревана. Ще під час пресконференції 9 травня він заявляв, що Вірменія має визначитися між Європейським Союзом та Євразійським економічним союзом. Тоді Путін фактично вимагав проведення референдуму щодо стратегічного вибору країни та натякав на можливі наслідки, якщо вірменська влада продовжить рух у напрямку європейської інтеграції без узгодження своїх дій із Москвою.

    Водночас під час виступу в Астані Путін торкнувся ще однієї чутливої для Росії теми — безпеки Калінінградської області. Приводом стала нещодавня заява міністра закордонних справ Литви Кястутіса Будріса, який зазначив, що в разі військового конфлікту НАТО має можливість швидко нейтралізувати російські військові об’єкти в Калінінграді. Литовський дипломат наголосив, що регіон є надзвичайно мілітаризованим та становить важливий елемент російської військової присутності в Балтійському регіоні.

    У відповідь Путін заявив, що Росія «зрівняє із землею» будь-кого, хто спробує атакувати Калінінградську область. За його словами, Москва розглядатиме подібні дії як прямий напад на Російську Федерацію та відповідатиме максимально жорстко. Ця заява стала однією з найрізкіших з боку російського президента за останні місяці та вкотре продемонструвала готовність Кремля використовувати войовничу риторику у відносинах із Заходом.

    Калінінградська область має особливе значення для російської військової стратегії. Вона розташована між Польщею та Литвою і є ексклавом Росії, відокремленим від основної території країни. Саме тут розміщено значну частину сил Балтійського флоту, сучасні системи протиповітряної оборони, ракетні комплекси та інші стратегічно важливі військові об’єкти. Західні експерти вважають регіон одним із найбільш мілітаризованих у Європі.

    На тлі повномасштабної війни проти України Калінінград набув ще більшого значення для військового планування як Росії, так і НАТО. Альянс регулярно проводить навчання у Балтійському регіоні, а країни Балтії та Польща посилюють свою оборону через побоювання щодо потенційних загроз із боку Москви. Росія, своєю чергою, використовує Калінінград як важливий елемент стримування та демонстрації сили.

    Заяви Путіна пролунали в умовах, коли відносини Росії із Заходом залишаються на найнижчому рівні за останні десятиліття. Після початку повномасштабного вторгнення в Україну НАТО значно посилило свою присутність на східному фланзі, а кількість союзницьких військ у Польщі, Румунії та країнах Балтії суттєво зросла. Водночас держави Альянсу продовжують надавати Україні масштабну військову допомогу, що викликає дедалі гострішу реакцію Кремля.

    Експерти зазначають, що останні висловлювання російського президента відображають ширшу проблему, з якою стикається Москва. Через війну проти України та погіршення відносин із Заходом Росія поступово втрачає вплив на частину пострадянських держав, які дедалі активніше шукають альтернативні центри підтримки та співпраці. Вірменія є одним із найяскравіших прикладів цього процесу. Якщо ще кілька років тому Єреван майже повністю орієнтувався на Москву в питаннях безпеки та економіки, то сьогодні країна дедалі активніше розвиває контакти з Європейським Союзом та Сполученими Штатами.

    На цьому тлі погрози Кремля можуть свідчити про спробу зберегти свій вплив у регіоні шляхом політичного тиску та демонстрації сили. Однак залишається відкритим питання, чи зможуть такі заяви змінити зовнішньополітичний курс Вірменії, яка останніми роками дедалі активніше демонструє прагнення до більшої незалежності від Москви та розширення співпраці із західними партнерами. Для багатьох спостерігачів слова Путіна стали ще одним підтвердженням того, що боротьба за геополітичний вплив на пострадянському просторі залишається одним із ключових елементів сучасної міжнародної політики.

  • «Зробимо Вірменію великою»: Трамп несподівано підтримав Пашиняна перед виборами та згадав свій новий геополітичний проєкт

    «Зробимо Вірменію великою»: Трамп несподівано підтримав Пашиняна перед виборами та згадав свій новий геополітичний проєкт

    Президент США Дональд Трамп несподівано втрутився у політичну кампанію у Вірменії та відкрито підтримав чинного прем’єр-міністра Нікола Пашиняна напередодні парламентських виборів, які мають відбутися 7 червня.

    Гучна заява Трампа пролунала у його соцмережі Truth Social і вже викликала резонанс як у самій Вірменії, так і за її межами.

    Американський президент назвав Пашиняна «чудовим другом і лідером», який нібито робить Вірменію «сильною, заможною та надзвичайно безпечною».

    «З цих причин Нікол має мою повну та безперечну підтримку на переобрання 7 червня 2026 року», — написав Трамп.

    Наприкінці свого звернення він перефразував власне відоме гасло Make America Great Again і заявив: «Зробимо Вірменію знову великою».

    Заява Трампа стала безпрецедентною для американської політики щодо Вірменії, адже чинні президенти США традиційно уникають настільки прямої підтримки конкретних кандидатів на виборах у пострадянських країнах.

    Особливу увагу привернуло й те, що Трамп у своєму дописі згадав державного секретаря США Марко Рубіо та новий транзитний проєкт під назвою «Маршрут Трампа заради міжнародного миру та процвітання» — TRIPP.

    За словами Трампа, Рубіо вже відвідав Вірменію у межах реалізації цього проєкту.

    Деталі самого проєкту офіційно майже не розкриваються, однак західні аналітики припускають, що йдеться про нову американську логістичну та економічну ініціативу на Кавказі, яка має посилити вплив США у регіоні та зменшити залежність країн Південного Кавказу від Росії й Китаю.

    На цьому тлі підтримка Пашиняна виглядає не лише політичним жестом, а й частиною ширшої геополітичної стратегії Вашингтона.

    Нікол Пашинян останніми роками поступово дистанціювався від Кремля, особливо після конфлікту навколо Нагірного Карабаху та фактичної втрати Вірменією контролю над регіоном у 2023 році.

    Після цього Єреван різко активізував контакти із Заходом.

    Вірменія почала брати участь у спільних військових навчаннях зі США, заморозила участь у деяких структурах ОДКБ та дедалі жорсткіше критикувала Росію за відсутність підтримки у конфлікті з Азербайджаном.

    Крім того, Пашинян відкрито заявляв, що Вірменія більше не може покладатися лише на Москву у питаннях безпеки.

    Саме тому заява Трампа вже викликала бурхливу реакцію у проросійських колах.

    Російські пропагандистські медіа та низка політиків у РФ сприйняли підтримку Пашиняна як чергову спробу США остаточно «відірвати» Вірменію від російської сфери впливу.

    Водночас у самій Вірменії реакція виявилася неоднозначною.

    Прихильники Пашиняна назвали заяву Трампа свідченням того, що Єреван отримує дедалі більшу підтримку Заходу.

    Натомість опозиція заявляє про «небезпечне зовнішнє втручання» у вибори.

    Опоненти прем’єра також нагадують, що Пашинян уже переживав масштабні внутрішньополітичні кризи після поразки у війні за Карабах та втрати частини територій.

    Попри це, його партія досі залишається однією з найвпливовіших політичних сил країни.

    Вибори у Вірменії 7 червня можуть стати одними з найважливіших за останні роки, адже фактично визначать подальший зовнішньополітичний курс держави — між Росією та Заходом.

    Політологи звертають увагу й на іншу деталь: це вже не перший випадок, коли Трамп відкрито підтримує іноземних політиків.

    Раніше він активно агітував за прем’єра Угорщини Віктора Орбана та називав його «великим лідером Європи».

    Втім, на виборах у квітні 2026 року Орбан програв своєму опоненту Петеру Мадяру.

    Саме тому в соцмережах уже почали жартувати про «ефект підтримки Трампа».

    Окремі аналітики вважають, що нинішній президент США дедалі активніше формує власну міжнародну політичну мережу союзників, орієнтовану на консервативні, націоналістичні та антиглобалістські сили.

    Водночас Кавказ для США залишається стратегічно важливим регіоном через енергетичні маршрути, транспортні коридори та близькість до Росії, Ірану й Туреччини.

    На цьому тлі підтримка Пашиняна може свідчити про бажання Вашингтона посилити свій вплив у Вірменії напередодні можливих великих змін у регіоні.

    Офіційний Єреван поки стримано відреагував на заяву Трампа.

    Сам Пашинян публічно не коментував підтримку американського президента.

    Тим часом у Вірменії триває активна передвиборча кампанія, а головною темою дискусій залишаються питання безпеки, відносин із Росією та майбутнього курсу країни.