Daypolitico

Позначка: олігарх

  • Український бізнесмен Ярославський уникнув відповідальності за смертельну ДТП і справу «Укртатнафти»

    Український бізнесмен Ярославський уникнув відповідальності за смертельну ДТП і справу «Укртатнафти»

    Харківський олігарх Олександр Ярославський, який з початку повномасштабного вторгнення фактично проживає в Лондоні, зміг “порішати” в українських судах за смертельну ДТП  та ще ряд кримінальних справ пов’язаних з відмиванням коштів та держзрадою.

    Нагадаємо, у травні цього року Київський районний суд м. Харкова  виніс вирок у справі про приховування злочину у смертельній ДТП з кортежем бізнесмена Олександра Ярославського, що сталася 9 лютого 2022 року на трасі “Харків – Київ – Довжанський”.

    ФОТО: Авто Ярославського після ДТП та фото чоловіка, який взяв на себе відповідальність за ДТП, але не міг бути за кермом

    За інформацією ЗМІ, в автомобілі Mercedes-Benz G-63 AMG, що спричинив ДТП був особисто Олександр Ярославський, який відразу після інциденту терміново вилетів до Лондона. А судили зовсім інших осіб, але і вони не понесли покарання, відбувшись умовними термінами.

    Також дивним чином стала “на паузу” справа про привласнення та “відмивання” кількох мільярдів гривень під час афери з “Укртатнафтою”, які осіли саме на рахунках компаній групи DCH Олександра Ярославського.

    Нагадаємо, в березні цього року в офісах групи DCH оперативниками ДСР та слідчими Головного слідчого управління Нацполіції було проведено 49 обшуків. Зокрема, у Києві, Харкові, Одесі та Дніпрі, в офісних приміщеннях та за адресами проживання топ менеджменту групи.

    ФОТО: В компанії DCH Олександра Ярославського проходять обшуки у справі “Укрнафти”

    Оперативники Департаменту стратегічних розслідувань встановили, що підконтрольні організатору схеми компанії укладали з нафтопереробною корпорацією договори на поставку нафтопродуктів, за які не розраховувались. Натомість легалізовували отримані кошти через ряд удаваних угод.

    За це слідчі Нацполіції оголосили всім девʼятьом учасникам організованої групи про підозру за заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненого організованою групою, в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України). Крім того, поліцейські наклали арешти на рахунки у цінних паперах французької інвестиційної компанії, дотичної до ексголови та на корпоративні права низки підприємств.

    У ході подальшого слідства поліцейські встановили, що підприємства, яким відвантажувалося пальне, не були кінцевими отримувачами коштів від його подальшої реалізації. Здебільшого, ці кошти перераховувалися на підставі вдаваних угод підприємствам фінансово промислової групи. Водночас, DCH назвала обшуки «незаконними» й звинуватила правоохоронців у «необґрунтованому тиску на бізнес-діяльність групи».

    В контексті уміння Олександра Ярославського домовлятись з судами та правоохоронцями, варто також згадати скандал зі спробою продажу стратегічного українського підприємства «Мотор Січ» китайцям. Власне кажучи, китайців цікавило не саме підприємство, а секретні передові технології конструкторського бюро з виробництва авіаційних і вертолітних двигунів.

    ФОТО: Україно-китайский стенд Мотор Січ

    Нагадаємо, у січні 2018 року Служба безпеки України викликала Олександра Ярославського для надання свідчень як свідка у кримінальному провадженні щодо ПАТ «Мотор Січ» за ст. 14 («Приготування до кримінального правопорушення»), ст. 111 («Державна зрада»), ст. 113 («Диверсія») Кримінального кодексу України.

    Власне кажучи, по цим звинуваченням уже третій рік знаходиться в СІЗО екс-президент Мотор Січі Вячестав Богуслаєв. Але в плани Олександра Ярославського  відвідини Лук’янівського СІЗО явно не входили, тому через своїх російських друзів з найближчого оточення Володимира Путіна, проти Ярославського 1 листопада 2018 року вводяться російські санкції.

    ФОТО: Олександр Ярославський зі своїми друзями з найближчого оточення Володимира Путіна

    Завдяки вчасно введеним російським санкціям, питання про держзраду Ярославського на офіційному рівні втратило актуальність, що дало йому можливість і надалі лобіювати китайсько-російські інтереси по доступу до секретних розробок Мотор Січі.

    Врешті решт, угоду заблокували американці, які були категорично проти отримання росіянами та китайцями доступу до такого роду технологій. Тим паче, що в той час американська розвідка уже фіксувала підготовку військ РФ до початку повномасштабного вторгнення на територію України.

    В контексті “китайсько-російського сліду” в біографії Олександра Ярославського окремо варто відзначити наявність у харківського бізнесмена британського паспорта. Адже Лондонські суди не настільки лояльні до мільярдерів з російсько-китайським бекграундом, як українські.

  • Лагун, Фірташ: кого ще можуть екстрадувати з Австрії

    Лагун, Фірташ: кого ще можуть екстрадувати з Австрії

    Під час візиту до Відня 16 червня 2025 року президент України Володимир Зеленський публічно порушив «чутливе питання»: він закликав владу Австрії співпрацювати у справі повернення українських екс-високопосадовців та олігархів, які втекли від українського правосуддя і «використовують Європу, і, безумовно, Австрію, як схованку для зберігання їх вкрадених активів». Це звернення припало на період активізації міжнародно-правової співпраці: за 2023-2025 роки із європейських країн екстрадовано десятки злочинців – як бізнесменів, так і пропагандистів-колаборантів. Найбільше суди і правоохоронні органи чекають на повернення із Австрії екс-банкіра Миколи Лагуна, аграрного олігарха Олега Бахматюка, власника хімічних заводів Дмитра Фірташа, екс-власника Приватбанку Геннадія Боголюбова.

    Про це пише видання 360ua.news.

    Австрія давно стала прихистком для олігархів і колишніх чиновників, що мали статки сумнівного походження і хотіли при цьому приховати їх в легальних фінустановах пристойної європейської держави. Численні журналістські розслідування неодноразово фіксували на вулицях Відня екс-голову Конституційного суду Олександра Тупицького, екс-голову Нацбанку Кирила Шевченка та його соратника, заступника голови правління Укргазбанку Дениса Чернишова, екс-нардепа Андрія Холодова, екс-лідера партії “Наші”, проросійського політика Євгена Мураєва. Всі вони ходять під низкою кримінальних статей – від корупційних до державної зради. Нещодавно до цієї компанії приєднався Денис Комарницький, екс- “смотрящий” за київськими схемами незаконної забудови, якому закидали створення злочинної організації в столичній мерії. І кожен з них – потенційний претендент на екстрадицію до України.

    Утім, набагато більш “крупною рибою” є великі олігархи, які вивели з України мільярдні кошти і тепер намагаються у Відні уникнути українського правосуддя. Йдеться передусім про екс-банкіра Миколу Лагуна. Оціночний обсяг збитків, нанесених державі через банкрутство Дельта банку та схеми виводу коштів, що його супроводжували – понад 50 млрд грн. Крім того, в “короткий перелік” очевидно потрапляють Дмитро Фірташ (перебуває в Австрії уже 10 років через небажання місцевої влади надати дозвіл на екстрадицію його до США, де його звинувачують у корупційних угодах, в Україні під санкціями), а також Олег Бахматюк (звинувачення у незаконному виведенні коштів рефінансування і банкрутстві банків) та Геннадій Боголюбов (звинувачення у співучасті у виведенні коштів з Приватбанку).

    Австрійські суди за останні роки неодноразово відмовляли в екстрадиції обвинувачених в Україні злочинців. Проте зараз, ймовірно, ситуація змінилась до рівня, коли досягнуті на нижчому рівні домовленості можна озвучувати під час зустрічі лідерів держав. Цей факт підтверджують і численні успішні кейси екстрадицій з інших країн – Німеччини, Польщі, Болгарії, Чехії, Іспанії, Литви.

    Серед таких гучних кейсів – повернення екс-голови Державної продовольчої зернової корпорації Петра Вовчука, екс-пропагандиста з пулу Медведчука Кирила Молчанова, скандального екс-забудовника Анатолія Войцеховського. Крім того, ймовірно зрушила з мертвої точки справа про екстрадицію в Україну пропагандиста Анатолія Шарія. Це дає набагато більше шансів на те, що – навіть прикрившись російським паспортом – українські олігархи великого калібру ексрадиції з Австрії не уникнуть.

    Микола Лагун: банкрутство Дельта банку, російські зв’язки і 50 мільярдів боргів

    Після краху «Дельти» у 2015 році Микола Лагун опинився під слідством за низкою обвинувачень, пов’язаних із розкраданням коштів банку та ухиленням від сплати податків. Ще у 2012–2013 роках організував незаконне кредитування підконтрольних йому фірм на сотні мільйонів гривень, що призвело до втрат понад 1 млрд грн – ці кошти фактично зникли з банку. У 2015-му, вже на межі банкрутства, банкір нібито не задекларував отримані від іноземної компанії 153,5 млн грн доходу та не сплатив податків на 33 млн грн.

    За оцінками українських правоохоронних органів, загальні збитки від діяльності Лагуна сягають еквіваленту понад 1,2 млрд євро (понад 50 млрд грн). Слідство та аудитори компанії Kroll виявили, що понад $1 млрд було виведено через мережу з більш ніж 50 офшорних компаній – на Кіпрі, у Гонконзі, Панамі, на Сейшелах, в Британії та інших країнах. Багато з цих фірм мали бенефіціарів чи керівників, пов’язаних із самим Лагуном.

    Аби уникнути відповідальності, Лагун ініціював процедуру власного банкрутства як фізичної особи. Він подав до Господарського суду Києва заяву, де визнав борги приблизно на 7 млрд грн, з яких 6 млрд грн запропонував списати, а решту виплачувати протягом декількох сотень років зі своєї символічної зарплати у Відні (близько 14 тис. грн на місяць, тобто 300 євро).

    Однак сам він ще з 2022 року фактично проживає у Австрії, куди втік, уникаючи арешту. У жовтні 2024 року Миколу Лагуна офіційно оголосили у міжнародний розшук за неявку на судові засідання (він зʼявляється із Відня онлайн). Попри це, українській владі досі не вдалося домогтися його екстрадиції або принаймні замороження активів екс-банкіра. Ба більше, складається враження, що Лагун доволі комфортно почувався на австрійській території: до 2022 року він безперешкодно подорожував між Україною та Австрією, а його численні активи (земельні ділянки, фінансові та страхові компанії тощо) залишалися під його контролем і генерували прибутки.

    Ще один резонансний аспект – зв’язки Лагуна з російським бізнесом. У 2000-х роках одним із інвесторів «Дельта Банку» став Кирило Дмитрієв – глава Російського фонду прямих інвестицій (РФПІ), один із нинішніх тіньових «переговірників» щодо “мирних домовленостей” з Росією. За даними журналістів, Дмитрієв і Лагун разом стояли біля витоків зростання «Дельти», при цьому Дмитрієв залучав кошти, в тому числі державні російські, а Лагун розгортав агресивну експансію бізнесу – не лише в Україні, але й в Росії та Білорусі.

    Навіть після втечі до Австрії Лагун продовжує вести бізнес в окупованому Криму – зокрема, володіє через підставних осіб нерухомістю і аграрними активами в Ялті, оформленими за російським законодавством. Пряма співпраця з країною-агресором – не завадила йому уникнути українських санкцій. На відміну від багатьох інших олігархів, які потрапили під санкції РНБО за відмивання коштів та зв’язки з РФ, прізвище Лагуна тривалий час було відсутнє у санкційних списках. Лише у лютому 2025 року після чергової хвилі публікацій з вимогою дати раду Лагуну це питання зрушило з місця – в Україні заговорили про можливість накладення на нього санкцій та активізацію співпраці з Австрією щодо його справи.

    Дмитро Фірташ: титанова справа і нескінченна екстрадиційна сага

    Власник Group DF – безперечно, найбільш відомий український вигнанець в Австрії. Колишній газовий магнат і промисловець, Фірташ з 2014 року мешкає у Відні, очікуючи розв’язки своїх численних юридичних проблем. У червні 2021 року Рада нацбезпеки та оборони України запровадила проти Фірташа санкції, звинувативши його в участі у титановому бізнесі, пов’язаному з постачанням сировини до російських військових підприємств.

    Втім, основні проблеми Фірташа – не в Україні, а у США. Ще у 2014 році він був арештований у Відні за запитом ФБР за обвинуваченням у міжнародному хабарництві. Американські слідчі стверджують, що бізнесмен дав багатомільйонний хабар індійським посадовцям, аби отримати дозволи на розробку родовищ ільменіту (сировини для титану) в Індії – з прицілом на подальший експорт титану до США. Фірташ відкидає ці звинувачення, заявляючи про політичний підтекст (він натякав, що справжня причина – його знання про українсько-російські газові схеми та можливий інтерес до нього як потенційного свідка у справах оточення Путіна).

    Процес екстрадиції Фірташа до Сполучених Штатів перетворився на затяжну юридичну війну. Спочатку австрійський суд погодив видачу олігарха (у 2017 році Верховний суд Австрії ухвалив рішення на користь екстрадиції), проте захист подав скарги до інших інстанцій, і екстрадицію заблокували. Сам Фірташ тим часом вийшов на свободу під безпрецедентну заставу 125 млн євро – це рекордна сума для Австрії.

    Водночас в Україні щодо Фірташа теж назрівають нові претензії. Служба безпеки України у 2023 році повідомила бізнесмену про підозру в масштабних розкраданнях газу з української газотранспортної системи на суму до $485 млн у 2016–2022 роках.

    Олег Бахматюк: «яєчний король» і недосяжний фігурант НАБУ

    Колись власник агрохолдингу UkrLandFarming та групи «Авангард» (що зробила його найбільшим виробником яєць в Україні, за що Бахматюка прозвали «яєчним магнатом»), він також контролював два банки – VAB Банк і «Фінансова ініціатива». Обидва ці банки збанкрутували у 2014–2015 роках, залишивши після себе багатомільярдні борги перед вкладниками та державою.

    Бахматюк відразу ж став об’єктом уваги антикорупційних органів: Національне антикорупційне бюро (НАБУ) підозрює його у виведенні 1,2 млрд грн стабілізаційного кредиту НБУ, виданого VAB Банку в 2014 році – ці гроші зникли перед банкрутством, а борги залишилися. У 2019 році Бахматюку заочно оголосили про підозру у розтраті коштів банку, а Вищий антикорупційний суд у 2020-му заочно арештував бізнесмена. Однак сам олігарх на той час уже покинув Україну. Згідно з відкритими даними, від кінця 2019 року він мешкає переважно у Відні, де має бізнес-інтереси і де зареєстрована низка його компаній.

    Київ неодноразово намагався добитися його екстрадиції, але наразі безрезультатно. У березні 2023 року австрійський суд відмовив у задоволенні запиту України про екстрадицію Олега Бахматюка, назвавши його «неприйнятним». Сам бізнесмен у коментарі для преси привітав це рішення і заявив, що кримінальне переслідування з боку НАБУ нібито було ініційоване попереднім керівництвом Бюро з особистих мотивів.

    Паралельно розслідується епізод із хабарем: за версією слідства, Бахматюк у 2015 році дав хабаря розміром $5,5 млн голові Державної фіскальної служби Роману Насірову за відшкодування ПДВ підприємствам свого холдингу. Сам Насіров, як відомо, нині також на лаві підсудних.

    Міжнародний правовий контекст

    Формально екстрадиція регулюється двосторонніми договорами та міжнародними конвенціями. Україна має договір про правову допомогу з Австрією, але вона не член ЄС, тож європейський ордер на арешт (яким користуються країни всередині Євросоюзу) на українських втікачів не поширюється. Кожен запит розглядається австрійським судом індивідуально, і адвокати підсудних активно використовують можливості оскарження. Поширена тактика – доводити, що справа має політичний характер, а отже видача неприпустима (європейські держави за законом не можуть екстрадувати особу, якщо переслідування мотивоване політично або загрожує порушенням її прав). Наприклад, по такому шляху, ймовірно, піде Денис Комарницький, на це натякали і Фірташ, і Бахматюк.

    У Лагуна ситуація інша: він не може посилатися на політичні аспекти, оскільки амбіцій в політиці у нього ніколи не було. Ба більше, в Австрії він взагалі може перебувати “по російській лінії”: Адже  у його фактичної коханки, екс-голови правління Дельта банку Олени Попової  гарантовано є російський паспорт, і однією з причин його набуття, ймовірно, було саме бажання уникнути екстрадиції в Україну).

    Однією з причин, чому питання повернення олігархів було піднято саме зараз – могло стати – зрушення у справах самих втікачів в Україні. Не виключено, що Зеленський володіє інформацією про активізацію переговорів з Австрією щодо окремих персон – можливо, на рівні генпрокуратур чи спецслужб. Його заява могла мати на меті надати цим кулуарним процесам публічного імпульсу. Кейс Миколи Лагуна в цьому випадку виглядає “найпростішим”: цілком конкретні фінансові збитки, більшість з яких вимушена була покрити держава, низка доведених епізодів на десятки мільйонів доларів, зрозумілі активи, які легко можна арештувати і віддати на погашення боргів. І при цьому жодних політичних підтекстів. Лагун менш інтегрований у західний істеблішмент, не має покровителів, а обсяг звинувачень – величезний і добре документований. Екстрадиція екс-власника Дельта банку могла б стати хорошим “швидким кейсом” для запуску процесу і демонстрації ефективності спільних зусиль.

    Незалежно від конкретних результатів, сам факт публічного звернення президента України створює додатковий тиск на олігархів-втікачів та демонструює рішучість держави не залишати безкарними фінансові злочини, скоєні проти українського народу. В умовах війни питання справедливості набувають особливої ваги, і Україна, ймовірно, готова використовувати всі доступні інструменти для її досягнення.

  • Суддя Господарського суду Києва допоміг проросійському бізнесмену уникнути санкцій

    Суддя Господарського суду Києва допоміг проросійському бізнесмену уникнути санкцій

    Скандальний суддя Господарського суду Києва Роман Бойко опинився в центрі нового гучного антикорупційного розслідування. Його підозрюють у винесенні рішення в інтересах проросійського олігарха Ігоря Наумця — в обмін на хабар у розмірі 500 тисяч доларів. Ці дані журналісти видання «Багнет» отримали з двох незалежних джерел — серед учасників судового процесу та в правоохоронних органах.

    30 жовтня 2024 року суддя Бойко задовольнив позов кіпрської компанії ES Mining Company Limited, фактичним власником якої є Ігор Наумець — проросійський бізнесмен, який перебуває під українськими санкціями. Згідно з рішенням суду, Держгеонадрам заборонено змінювати дані щодо власника спецдозволу на користування надрами, виданого на АТ «Коростенський кар’єр».

    Нагадаємо, що 12 травня 2023 року президент України ввів у дію санкції РНБО, якими ES Mining була внесена до списку фігурантів, що створюють загрозу національній безпеці.

    Рішення Бойка викликало обурення юристів та спостерігачів. Адже позов був поданий нібито від імені директора кіпрської компанії — Антоніса Бонтиціаноса, який, за словами джерел, ніколи не був в Україні і не звертався до суду. Відтак підозрюють, що документи, на підставі яких суд задовольнив позов, містили підроблений підпис.

    Журналісти також з’ясували, що Бойко нібито отримав пів мільйона доларів за ухвалення рішення на користь компанії Наумця. Ігор Наумець — фігурант численних розслідувань, має російське громадянство, є власником холдингу «Юнігран» та відомий своєю прихильністю до секти «АллатРа», яка активно підтримує російський наратив.

    “Суддя проігнорував прямі ознаки фальсифікації та санкційний статус позивача. А тепер намагається зачищати інформацію про хабар у мережі”, — повідомляють джерела.

    Попри резонанс справи, станом на сьогодні ані НАБУ, ані НАЗК не ініціювали відкриття провадження щодо ймовірного незаконного збагачення судді Бойка.

    Журналісти закликають правоохоронні органи перевірити:

    • джерела статків Романа Бойка;

    • його зв’язки з представниками ES Mining та структури «Юнігран»;

    • правомірність поданих до суду документів.

    Нагадаємо, що суддя Бойко вже раніше потрапляв у медійне поле — через суперечливі рішення та показне демонстрування «турботи» про свою репутацію, зокрема, спроби зняти з відкритого доступу критичні матеріали.

  • Колишній співвласник ПриватБанку Боголюбов утік з України з чужим паспортом і живе у Відні

    Колишній співвласник ПриватБанку Боголюбов утік з України з чужим паспортом і живе у Відні

    Колишній співвласник ПриватБанку Геннадій Боголюбов, якого пов’язують з виведенням мільярдів з українського бюджету, вже майже рік безперешкодно мешкає у Відні. Його історія втечі з України – як інструкція з обходу законів під час воєнного стану. Попри публічні обіцянки влади “притягнути до відповідальності”, ані підозри, ані справи від Бюро економічної безпеки досі немає.

    Журналісти “Української правди” зафіксували Боголюбова у фешенебельному районі Відня. Поруч – приватна охорона, яка нещодавно викликала поліцію через появу знімальної групи. Біля його будинку стоїть знайомий автомобіль з українськими номерами — той самий, яким олігарха, за даними слідства, у червні 2024 року вивезли з Києва на вокзал.

    Як вдалося з’ясувати журналістам, виїзд Боголюбова з України організувала колишня заступниця міністра закордонних справ Еміне Джапарова. Саме вона доставила його на вокзал, звідки він сів у потяг Київ – Пагорб. Але головне — олігарх скористався паспортом зовсім іншої людини — 67-річного Миколи Сюмака з Волині. Витяг з бази підтверджує, що той виїхав з країни саме у день, коли Боголюбов “зник”.

    На підставі цих даних вже повідомлено про підозру прикордоннику, який “не помітив” підміни особи. Сам Боголюбов запевняє, що не порушував закон, мовляв, має п’ятьох неповнолітніх дітей та вік 62 роки. Але документи на це – не показує.

    У лютому 2025 року проти Боголюбова запровадили санкції — підставою стали підозри у причетності до масштабних фінансових махінацій. Йдеться, зокрема, про оборудки з коштами ПриватБанку, які фігурували у звітах Kroll та аудиті НБУ.

    Однак, попри резонанс і тиск громадськості, Бюро економічної безпеки не відкрило жодного кримінального провадження щодо самого Боголюбова. Понад те — у БЕБ заявили, що наразі “збирають матеріали”.

    У квітні Апеляційна палата має розглянути питання щодо оголошення Боголюбова у міжнародний розшук. У разі позитивного рішення документи передадуть до Інтерполу. Але адвокати олігарха вже готують нову лінію захисту, посилаючись на “дискримінацію за громадянством”.

    Попри санкції і втечу, Боголюбов почувається у Відні доволі впевнено. Його регулярно бачать в офісі у діловому кварталі міста, де він пересувається з охоронцями. Жодних коментарів журналістам він не дає, посилаючись на “поради юристів”.

    Згідно з розслідуванням Михайла Ткача, елітна нерухомість, в якій мешкає олігарх, оформлена на офшорну компанію. На місці працює охорона, а спроби журналістів поставити питання закінчуються прибуттям поліції.

  • Корупційні скандали у Держгеонадрах: правоохоронні органи зацікавилися діяльністю Романа Опімаха

    Корупційні скандали у Держгеонадрах: правоохоронні органи зацікавилися діяльністю Романа Опімаха

    Діяльність керівника Державної служби геології та надр України (Держгеонадра) Романа Опімаха опинилася під пильною увагою правоохоронних органів. За даними, оприлюдненими виданням “Фраза.юа”, його діяльність супроводжувалася низкою непрозорих рішень, які викликають серйозні питання.

    Почати варто з того, що Опімах є ставлеником олігарха Віктора Пінчука. Згідно з офіційною версією Опімах у чесній боротьбі переміг у конкурсі на посаду голови Держгеонадр. Однак за ним стояло серйозне та впливове лобі у вигляді українського мільярдера.

    Схема щодо корупційних ризиків
    Схема щодо корупційних ризиків

    До свого призначення в Держгеонадра Опімах був виконавчим директором «Асоціації газодобувних компаній», до якої входять переважно бізнес-структури їхнього пулу активів Пінчука. Також зв’язок Пінчука та Опімаха простежується і через Олександра Каменчука (чоловік сестри Опімаха), який був діловим партнером Пінчука у газодобувних компаніях «Східний геологічний союз», «Інтек гео» та «Природні ресурси».

    Схема щодо корупційних ризиків
    Схема щодо корупційних ризиків

     

    Після отримання нової посади Опімах почав із місця у кар’єр. Тільки першого року за каденції Опімаха надходження до державного бюджету Держгеонадр скоротилися в 20 разів. Із 200 млн грн у 2019 р. до 10 млн грн у 2020 р. У цьому план держбюджету на 2020 р. становив 750 млн. грн.

    За п’ять років біля керма Держгеонадр Опімах став дуже небідною людиною. Про це свідчить його декларація за 2024 рік. У родини Опімаха 4 квартири, нежитлове приміщення, машиномісце. До того ж, з 2023 р. у розпал війни Опімах орендує квартиру в Іспанії, де зараз проживають його дружина та дочка.

    За Опімаха Держгеонадра неодноразово звинувачувалися у непрозорих процедурах розподілу спеціальних дозволів на дослідження українських надр. Наприклад, у 2019 році Держгеонадра за заниженою ціною 1,6 млн грн віддала ліцензію на користування надрами Західнотокарсько-Краснянської нафтогазової площі (Луганська область) фірмі «Надра Карбон». Заниженою ціна є тому, що перспективні запаси нафтогазової площі оцінюються у 900 млн. кубометрів газу. За оцінкою експертів, це понад 5 млрд грн виручки.

    Зворотна ситуація сталася при видачі дозволів на видобуток бурштину на Ольшанській ділянці (Рівненська область). Стартова ціна складала 323 тис. грн. У результаті переможцем аукціону стала компанія «Потенціал-Полісся» із статутним капіталом у 5 тис. грн, що запропонувала 521 тис. грн. грн. У той же час компанія «Західземресурс», яка запропонувала 3,2 млн грн, була з незрозумілих причин позбавлена ​​права отримати дозвіл. Про це говорить наказ №486 Держгеонадр від 4 листопада 2020 р.

    За п’ять років, протягом яких Опімах керував Держеонадрами, схожих історій було багато. При цьому, згідно з поданою схемою, українські правоохоронці знали про корупційні ризики, яким наражає керівництво Держгеонадр держбюджет України, але закривали на це очі, оскільки далеко не всі «темні» історії зрештою спливли назовні.

    Наприкінці своєї каденції Опімах також опинився у центрі корупційного скандалу, що розгорівся навколо видачі дозволу на вивчення державних земель. Якщо коротко, то далекого 1997 р. АТ «Малінський камнедробільний завод», що входить до групи компаній «Юнігран», отримав від Держгеонадр спецдозвіл на користування надрами Пинязевецького родовища в Житомирській області. 2023 р. проти власника «Юнігран» Ігоря Наумця було введено санкції РНБО за зв’язки з РФ, і активи, які йому належали, повинні були перейти на користь держави. Також санкції мали на увазі призупинення дії дозволів, виданих раніше. Однак у березні 2024 року, незважаючи на санкції, Держгеонадра відновили дії дозволів. Київський господарський суд заблокував це рішення, але у відомстві Опімаха з такою ухвалою суду не погодилися, подавши апеляцію. І цього ж дня, не чекаючи на результати повторного розгляду, погодили прийняте раніше рішення всупереч закону та державним інтересам України.

    До речі, це вже 14 листопада, тобто. після офіційного звільнення Опімаха. При цьому процедуру з переоформлення спеціального дозволу, яка зазвичай займає тижні, була проведена за один день і за персональної присутності вже колишнього голови Держгеонадр Романа Опімаха. Це може вказувати на особисту зацікавленість чиновника у цій справі та отримання особистих дивідендів від його результату.

    Який же результат 5 років керівництва Опімаха Державною службою геології та надр України? Як ми бачимо з прикладів вище про жодну «прозорість», заявлену Опімахом, говорити не доводиться. Зате можна з упевненістю сказати, що ще один чиновник-протеж української олігархії забезпечив собі старість і може спокійно піти на пенсію та пити вино в Іспанії. А це, у свою чергу, підтверджує ще один давно відомий постулат: війна з олігархами в Україні триває дуже вибірково.

  • Керівників «Одеського припортового заводу» звинуватили у незаконній передачі землі олігарху Боголюбову

    Керівників «Одеського припортового заводу» звинуватили у незаконній передачі землі олігарху Боголюбову

    Проти керівництва одного з найбільших підприємств України — «Одеського припортового заводу» (ОПЗ) — порушено кримінальну справу. За інформацією слідства, посадовці заводу незаконно передали державну землю в довгострокове користування олігарху Геннадію Боголюбову за заниженою вартістю.

    3 грудня на підставі ухвали Київського районного суду міста Одеса було порушено кримінальну справу №12024160000001447 за ознаками злочину передбаченого ст. 364 ККУ – зловживання владою, що спричинило тяжкі наслідки. Зазначена норма передбачає відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до шести років.

    Ідеться про так звану схему «сервітуту», яку провернули чиновники ОПЗ, віддавши державну землю у власному користуванні в оренду компанії Боголюбова – сумнозвісній «Бориваж». На відведеній ділянці 2.4 га останні побудували залізничну гілку, без якої не могли б вести багатомільярдну діяльність. При цьому держава отримувала від 30 до 45 тис грн орендної плати, що значно відрізняється з ринковою оцінкою.

  • Офіс Президента шукає джерела фінансування війни: націоналізація активів олігархів стає пріоритетом

    Офіс Президента шукає джерела фінансування війни: націоналізація активів олігархів стає пріоритетом

    Найбільшу зацікавленість у влади викликають енергетичні активи, зокрема обленерго олігарха Ріната Ахметова.

    Зростання тарифів на електроенергію та проблеми з розподілом електроенергії в мережі створюють вигідні умови для націоналізації таких підприємств.

    За даними джерела процес уже почався, окремо силовики працюють щодо гірничо-металургійного комплексу олігарха.

  • Як поплічники Ахметова примножують його статки

    Як поплічники Ахметова примножують його статки

    Україна зіткнулася з серйозними енергетичними викликами через війну та руйнування теплових електростанцій (ТЕЦ). Ця ситуація суттєво впливає на повсякденне життя українців, змушуючи їх змиритися з регулярними відключеннями електроенергії і ставитися до необхідності платити за неї більше.

    Це черговий приклад того, що війна приносить вигоду і нові можливості офіційно найбагатшому українцю Рінату Ахметову. Його протеже по обидва боки фронту працюють над тим, щоб війна як бізнес приносила дохід кому слід.

    Просто збіг, що незадовго до подій 24 лютого 2022 року, у січні 2022 року першим заступником голови українського ДП “Держгідрографія” став протеже Ріната Ахметова Андрій Анісімов. Це багаторічний керівник управлінь економіки Донецької ОДА та міськради Донецька. Піднявся в оточенні Ахметова Анісімов завдяки обслуговуванню в інтересах олігарха схем Євро-2012. Тоді по Донбасу взяті в кредит гроші на підготовку до футбольного чемпіонату “освоювалися” з відкатами і прибутком групою Ахметова, Колесникова, Януковича, а борги з відсотками були повішені на державу, звичайних українських платників податків. Після 2014 року Анісімов працював в Інституті економіки промисловості АН України, топ-посадовцем у Київській ОДА, Бородянській, Поліській та Вишгородській РДА Київської області. До морської справи, гідрографії, навігації стосунку не мав взагалі, але мав стосунок до того, що з 2014 року всі важливі функціонери “ДНР” отримували дві зарплати – від росіян і від Ахметова.

    Ахметову ДП “Держгідрографія” знадобилася тому, що продукція з Азовсталі, ММК Ілліча, АКХЗ і підприємств Дніпропетровської області багато в чому йшла через порт Маріуполя. А потім її пропускали через Керченську протоку росіяни в обмін на відповідні послуги Ахметова. Ще “Держгідрографія” потрібна була Ахметову тому, що за кулуарними угодами з росіянами за участю Порошенка олігархові 2014 року залишили стивідорний порт “Авліта” в Севастополі. З 2022 року “Авліта” використовується для перевантаження і відправки захопленого росіянами зерна на окупованих територіях України.

    Для маскування Ахметов імітує бурхливу діяльність на кшталт оплати американських лобістів і юристів для боротьби з РФ у міжнародних судах. А реально має свій відсоток з участі “Авліти” в російському піратстві. У рамках цих же домовленостей Ахметова з росіянами відбулося знищення застарілих і збиткових ММК Ілліча та Азовсталі. Їхніх чинних і колишніх співробітників було вбито під час подій лютого-травня 2022 року як потенційне джерело соціального бунту, як сотні тисяч людей, витрати на утримання яких можна оптимізувати, якщо ці люди перестануть жити. Розповідали, що з осені 2021 року, топ-менеджмент Ахметова начебто щось знав – все цінне заздалегідь вивозили із заводів, нове обладнання і сировину, які надійшли, навіть не розвантажуючи і не розпаковуючи, відразу евакуювали з Маріуполя. Про все це знав і Зеленський, ставився з розумінням і схваленням.

    Причетні до описаних аспектів співпраці Ахметова з РФ брати Анісімови походять з угруповання одіозного екснардепа Миколи Левченка. Наразі ця група дещо відтіснена російськими конкурентами і відійшла в тінь, але прагне повернути і розширити вплив у паливних темах. У цьому їм допомагає Рінат Ахметов, для якого низка розрекламованих частин ЗСУ де-факто зараз є чимось на зразок приватних армій. Те, що ЗСУ зараз зосередилася на обстрілі російських паливних складів Донбасу – це виконання замовлення олігарха в інтересах його протеже в “ДНР”.

    Ще завдяки впровадженню Анісімова в “Держгідрографію” Ахметов оптимізував витрати на вивезення видобутої на ГЗК олігарха руди морем. Рудовози, які здійснюють в інтересах олігарха рейси в воюючу Україну, не витрачаються на дороге відкачування фекальних вод і хімічних відходів у портах, а під приводом війни зливають нечистоти і хімічні відходи в територіальні води України біля берегів Одеської області.

  • Олігарх Анатолій Шкрібляк під час війни розважається на концерті Тейлор Свіфт

    Олігарх Анатолій Шкрібляк під час війни розважається на концерті Тейлор Свіфт

    Олігарх Анатолій Шкрібляк спокійно тусується за кордоном на концерті Тейлор Свіфт під час війни, а в Україні займається тим, що підриває її держбезпеку.

    Шкрібляк володіє Дарницькою ТЕЦ. За останні 20 років жодних модернізацій станції не проводилося. Так звані ремонтні роботи проводять фірми-прокладки на папері за завищеними тарифами, що дає змогу Шкрібляку класти державні гроші у свою кишеню.

    Варто зазначити, що Шкрібляк через кіпрські офшорні компанії є кінцевим бенефеціаром чотирьох ТЕЦ. Ба більше, широкі зв’язки в МВС і СБУ давали змогу йому вирішувати питання про закриття всіх кримінальних проваджень проти нього.

    Також він організовував тіньові схеми, через які постачав вугілля з РФ і ОРДЛО. Деякі злочинні механізми джерел доходу Шкрібляка давали змогу йому за один раз заробляти по 800 млн грн.

  • Ахметов у пошуках нових політичних постатей

    Ахметов у пошуках нових політичних постатей

    Стало відомо, що “ахякийінвестор” Рінат Леонідович фактично припинив фінансування мертвонародженого політичного проекту Дмитра Разумкова під назвою “Команда Разумкова”/”Розумна політика”.

    Бо Рінат Леонідович розумно зважив рейтинги Діми нижче плінтуса і вирішив, що ф-ф-фатіт. Тепер у красівого Діми дві проблеми – де взяти гроші на політичну реінкарнацію і що робити з “командою” у парламенті.

    Утримувати неможливо розігнати. Бюджету залишилось тільки на контекстну рекламу Діми у ТікТок.

    А Рінат Леонідович уже в активному пошуку нових реципієнтів. Кличко, Володя, – як варіант наступного мезальянсу.