Daypolitico

Позначка: приватизація

  • Сім’я Герег стала найбільшим покупцем українських сільгоспземель у 2025 році

    Сім’я Герег стала найбільшим покупцем українських сільгоспземель у 2025 році

    За інформацією наших джерел, місцеві бізнесмени “повертають гроші в Україну”, а основним напрямком інвестицій являється “приватизація та викуп земельних паїв у приватну власність”.

    “Близьке оточення Володимира Зеленського через Максима Кріппу заходить в тему приватизації та скуповує земельні паї.

    За 2025 рік викуп земельних паїв у приватну власність зріс майже у 100 разів, а найбільшим покупцем сільгоспземель стала сім’я Олександра та Галини Герег.

    Афілійовані з сім’єю Герег компанії за 2025 рік викупили близько 60% всіх земель. Тільки протягом року ціна на їхню землю зросла в середньому в 2,5 рази, за 2026 рік прогнозується зростання мінімум у 2 рази”, – зазначає джерело.

    Нагадаємо, нещодавно Максим Кріппа викупив земельну ділянку в центрі Києва, на якій планується зведення елітних апартаментів по сусідству з готелем Дніпро.

  • Держава продає частину ПриватБанку: як придбати акції та скільки можна заробити

    Держава продає частину ПриватБанку: як придбати акції та скільки можна заробити

    Уряд готує перший в історії масовий продаж частини державного банку для громадян через мобільний застосунок. Йдеться про 7% акцій ПриватБанку, які планують реалізувати фізичним особам через “Дію”. Очікується, що такий крок принесе бюджету близько 18 мільярдів гривень і стане тестом готовності українців інвестувати у державні активи під час війни.

    За інформацією Mind.ua, відповідний механізм прописаний у внутрішній урядовій презентації. Ідею розробив Руслан Магомедов — колишній голова Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Він ще раніше просував концепцію так званих “народних IPO”, коли невеликі пакети акцій великих держкомпаній продають безпосередньо громадянам.

    Мова йде насамперед про стабільні та стратегічні підприємства, які генерують прибуток і виплачують дивіденди, але при цьому залишаються під контролем держави. Серед потенційних учасників програми називали НАК “Нафтогаз України”, “Енергоатом” і ПриватБанк. Саме банк може стати першим пілотним кейсом.

    У випадку з ПриватБанком держава розраховує частково компенсувати витрати на докапіталізацію фінустанови після націоналізації у 2016 році. Водночас продаж невеликого пакета дозволить перевірити інтерес приватних інвесторів і фактично запустити новий формат “народної приватизації”.

    Станом на кінець 2025 року статутний капітал банку поділений на 736 мільйонів простих акцій. На продаж планують виставити 51,5 мільйона акцій, що становить 7% від загального обсягу. Стартова ціна — 300 гривень за одну акцію. Загальний обсяг залучених коштів може сягнути близько 18 мільярдів гривень.

    Продаж відбуватиметься у форматі аукціону через застосунок “Дія”. Участь зможуть взяти лише громадяни України. Аукціон триватиме один місяць, і кожен учасник матиме право подати лише одну заявку.

    Для участі потрібно буде задепонувати кошти на спеціальному рахунку в одному з державних банків — Укргазбанку, Сенс Банку або Укрексімбанку. Максимальна сума внеску становитиме 400 тисяч гривень. За стартовою ціною це дозволяє придбати до 1333 акцій в одні руки.

    Заявки за ціною, що дорівнює або перевищує середню аукціонну, задовольнятимуться. Якщо ціна нижча — кошти повернуть. Після завершення торгів акції автоматично зарахують на рахунки в цінних паперах, відкриті в державних банках, а надалі їх можна буде продавати чи купувати на українських біржах.

    В уряді наголошують і на потенційній інвестиційній привабливості. За оцінками, одна акція може приносити близько 40 гривень дивідендів на рік, що відповідає приблизно 10% дохідності. У 2025 році дивідендна дохідність банку оцінювалась навіть вище — на рівні 12,4%.

    Додатковим фактором стабільності називають завершення багаторічних судових спорів щодо націоналізації. Високий суд Лондона підтримав позицію ПриватБанку та зобов’язав колишніх акціонерів Ігоря Коломойського і Геннадія Боголюбова компенсувати близько 3 мільярдів доларів збитків. Це, за оцінками уряду, зменшує юридичні ризики та робить банк “чистішим” активом для інвесторів.

    Якщо пілотний продаж буде успішним, подібну модель можуть застосувати й до інших великих державних компаній, що стане новим етапом приватизації в Україні.

  • Приватизація “Укрбуду”: компанія Микитася пов’язана з новим покупцем

    Приватизація “Укрбуду”: компанія Микитася пов’язана з новим покупцем

    Фонд державного майна України продовжує процес приватизації активів компанії “Укрбуд”, проте продаж бізнес-центрів уже оголошено, хоча процедура формально не завершена. Загальна площа об’єктів становить від 4,4 до 14,6 тисяч квадратних метрів, а ціни коливаються від 3,5 до 11,7 млн доларів.

    Результати тендеру наразі оскаржуються в суді. Спочатку ФДМУ визначив переможця, але згодом через службову записку одного з департаментів компанію дискваліфікували. Як наслідок, “Укрбуд” дісталося фірмі, що може бути пов’язана з колишнім очільником компанії Максимом Микитасем.

    Хоча найуспішніші часи “Укрбуду” вже позаду, до складу компанії входить 10 дочірніх підприємств із балансовою вартістю понад 255 млн грн станом на кінець 2024 року. До активів належать проєктні інститути, навчально-курсові комбінати, об’єкти нерухомості у різних містах, частину яких уже здано в оренду. Загалом приватизація включає 88 будівель та споруд, 17 земельних ділянок у Києві, Львові, Харкові, Одесі та Дніпрі.

    Переможцем первинного тендеру стала компанія “Петро Ойл Енд Кемікалс”, яка запропонувала ціну втричі вищу за стартову. Основним конкурентом була компанія “Техно-онлайн”, яку потім дискваліфікували. Після скасування тендеру серед власників “Техно-онлайн” з’явилася компанія “Біларт” зі співвласниками Василем та Євгеном Астіонами – підприємцями з Дніпра, пов’язаними з агробізнесом і фінансами.

    Другий співвласник “Техно-онлайн” – 31-річна Марина Айаб, яка почала бізнес у 2024 році та придбала частку у березні 2025-го. В її платіжках фігурують підписи Максита Тарковського, партнера Наталі Микитась, дружини Максима Микитася, колишнього власника “Укрбуду”. Через це у ЗМІ Айаб називають підставною особою, а ФДМУ і судові процеси поки що не визначили остаточного переможця.

    Ситуація залишається непевною: компанія “Петро Ойл Енд Кемікалс” подала позов до Господарського суду Києва з вимогою визнати їх переможцем, що може ще змінити результати приватизації.

  • Калуський трубний завод продано за половину початкової ціни

    Калуський трубний завод продано за половину початкової ціни

    Фонд державного майна України з третьої спроби продав націоналізовану частку ТОВ «Калуський трубний завод». Стартову ціну активу довелося знизити вдвічі, щоб залучити покупця.

    Спершу, 16 грудня 2025 року, ФДМУ оголосив аукціон із продажу 93% державної частки підприємства за 136,5 млн грн. Заплановані на 23 грудня торги не відбулися через відсутність учасників.

    Повторні торги з пониженою стартовою ціною – 68,2 млн грн – були оголошені 22 грудня. Аукціон відбувся 31 грудня, участь у ньому взяв лише один претендент – ТОВ «АВР “ТРЕМБІТА”». Саме ця компанія стала новим власником Калуського трубного заводу.

    Згідно з даними YouControl, «АВР “ТРЕМБІТА”» зареєстровано 23 грудня 2025 року в Калуші. Власниками компанії є Роман Андріїв, Андрій Романів та Василь Книшук, який також керує фермерським господарством «КВС».

    Раніше завод належав російським бізнесменам. У листопаді 2024 року Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду підтвердила стягнення активів російського олігарха Мирона Горіловського та його партнерів Валентина Буяновського й Андрія Меньшова на користь держави. Після цього контроль над Калуським і Рубіжанським заводами з виробництва полімерних труб перейшов до України.

    До цього 93% статутного капіталу підприємства перебували у власності російських бізнесменів через компанію APG Polyplactic Group Limited. Спроби вивести активи з-під санкцій шляхом банкрутства були заблоковані: у квітні 2024 року Господарський суд Івано-Франківської області відкрив справу за вимогами кредиторів на понад 155 млн грн, але у листопаді її закрили, визнавши заборгованість фіктивною. Вже у січні 2025 року апеляційна інстанція підтвердила це рішення, після чого підприємство остаточно перейшло під контроль держави та було виставлене на приватизаційний аукціон.

  • Як екснардеп Микитась виводив мільярди з держкомпаній і повертав їх через підставних осіб

    Як екснардеп Микитась виводив мільярди з держкомпаній і повертав їх через підставних осіб

    Максим Микитась роками вибудовував багаторівневі сценарії рейдерського захоплення державних і приватних активів. Ключовим елементом цих схем був прямий тиск на власників, який у поєднанні з ручними реєстраторами, номінальними фігурантами та підконтрольними судами відкривав шлях до перерозподілу майна на користь вузького кола осіб.

    З часом ці схеми перестали бути поодинокими епізодами й перетворилися на системну модель, яка глибоко вразила державний сектор та стратегічну інфраструктуру України. Державні кошти у цій конструкції фактично ставали приватним ресурсом, а формальні корпоративні оболонки використовувалися для приховування реальних бенефіціарів.

    Одним із показових прикладів є діяльність ПрАТ «Метробуд», яке протягом років отримувало мільярдні контракти у сфері енергетичного будівництва. Компанія фактично монополізувала доступ до великих державних проєктів, зокрема на об’єктах Дністровської та Дніпровської гідроакумулюючих електростанцій. Загальний обсяг фінансових потоків на цих об’єктах перевищив шість мільярдів гривень.

    У структурі власності «Метробуду» через іноземну компанію приховувався громадянин Російської Федерації Сергій Кияшко. Це дозволяло оточенню Микитася обходити формальні безпекові обмеження, зберігаючи контроль над грошовими потоками. Для виведення коштів використовувався консорціум «НВО Укргідроенергобуд», який виконував роль технічної оболонки, через яку бюджетні мільярди розчинялися в ланцюгах підрядників.

    Паралельно зі схемами на державних підрядах Микитась реалізовував рейдерські сценарії у приватному секторі. Разом із Василем Астіоном він брав участь у захопленні ТОВ «Філософія Девелопмента» — компанії з активами орієнтовною вартістю понад 560 мільйонів гривень. Після того як законні власники відмовилися передавати корпоративні права, було задіяно класичний набір інструментів примусу та маніпуляцій.

    Державний реєстратор Качковська внесла до реєстру неправдиві відомості, вписавши номінального власника з Узбекистану Каюмджона Саматова. Згодом його замінили на іншого номінала — Меркулова. Завершальним етапом стала ініціація процедури банкрутства через підконтрольне ТОВ «Каса народної допомоги». Це дозволило закріпити результат рейдерської атаки через судове рішення, ухвалене в Господарському суді Києва.

    Окрему увагу привертає історія з приватизацією державного акціонерного товариства «Укрбуд». Протягом років ця структура використовувалася Микитасем як фінансовий ресурс, а після доведення компанії до фактичного колапсу та зупинки будівництв держава була змушена виставити 100 відсотків акцій на аукціон.

    Переможцем торгів стало ТОВ «Техно-Онлайн» зі статутним капіталом усього 22 тисячі гривень. Це стало можливим після сумнівної дискваліфікації іншого учасника — ТОВ «Петро Ойл енд Кемікалс». Представником компанії-переможця виявився Микита Тарковський, особа, напряму пов’язана з родиною Максима Микитася. Цей факт свідчить про спробу екснардепа повернути контроль над державним забудовником через підставні структури.

    У сукупності ці епізоди демонструють не окремі зловживання, а цілісну систему, в якій рейдерство, державні підряди, номінали, реєстратори й суди працюють як єдиний механізм. Саме така модель роками дозволяла виводити мільярди гривень із державного сектору, маскуючи приватні інтереси під формальні юридичні процедури.

  • Скандал навколо санаторію «Жовтень»: Кауфман і Грановський у схемі із землею

    Скандал навколо санаторію «Жовтень»: Кауфман і Грановський у схемі із землею

    Основний фігурант земельної схеми, Борис Рафаїлович Кауфман, відомий як головний «фіксер» і тіньовий монополіст у сфері дистрибуції тютюнової продукції через ТОВ «Тедіс Україна», став автором плану забудови 7,9 га землі, пов’язаної з Федерацією профспілок України. Його партнером у махінаціях виступав Олександр Грановський (Борухович), який має минуле, тісно пов’язане з корупційними схемами виведення активів та земель через кіпрські офшори.

    Схема із заволодіння землею санаторію «Жовтень» була багаторівневою. Спочатку штучно накопичили борг санаторію у розмірі приблизно 16 мільйонів гривень та перереєстрували його у Краснограді на Харківщині. Після цього нерухомість поділили та продали компаніям із орбіти Кауфмана-Грановського, зокрема ПП «УБК Каштан» та ТОВ «Вертекс-компані».

    Заключним етапом стало входження компанії «Бенефіт оффер» із сумнівним внеском у 13,12 млн грн до статутного капіталу новоствореного ТОВ «Клінічний санаторій „Жовтень“», що дало їй 49% частки. Контроль над об’єктом перейшов до ТОВ «Девелопмент Солюшн», кінцевий бенефіціар якого – кіпріотка Крістіна Софоклеус, пов’язана з Кауфманом. Київрада на чолі з Віталієм Кличком, за сприяння Оленича П.С. та Пелиха В.М., надала право оренди ділянки площею 7,9 га (кадастровий номер 8000000000:90:400:0006) для «обслуговування об’єктів рекреаційного призначення».

    Скандал набрав нових обертів через залучення Головного управління розвідки Міністерства оборони у військовому форматі. Військові в/ч А4005 понад рік за власний кошт проводили ремонтні роботи та тренування на території санаторію. За наявними даними, ГУР МОУ уклало угоду саме з компанією, пов’язаною з Кауфманом, нібито для «повернення об’єкта», хоча в/ч А4005 мала договір із «Укрпрофоздоровницею».

    Скандал викликає серйозні питання щодо прозорості земельних операцій та використання державних ресурсів для приватної вигоди.

  • Експрокурор Фільчаков і бізнесмен Костенко фігурують у скандалі з приватизацією держпідприємства за 35 млн

    Експрокурор Фільчаков і бізнесмен Костенко фігурують у скандалі з приватизацією держпідприємства за 35 млн

    У 2021 році бізнесмен Ярослав Костенко придбав державне підприємство вартістю близько 35 мільйонів гривень — угода, яка відбулася блискавично та без реальної конкуренції, викликала численні запитання щодо її прозорості. За даними журналістів, процес приватизації міг проходити під патронажем впливового харківського прокурора Олександра Фільчакова.

    До комплексу держпідприємства входили не тільки будівлі й земельна ділянка площею понад 9 тис. м², а й велика кількість активів — від автомобілів до обладнання. Сам Костенко — власник розгалуженої мережі компаній, від торгівлі автошинами до будівництва. Неофіційно його називають «гаманцем харківських корупціонерів», адже його бізнеси давно асоціюються з підтримкою силових структур та нелегальним доступом чиновників до майна.

    Історія Олександра Фільчакова також сповнена суперечностей. Ще у 2011 році його звинувачували у системному збиранні хабарів, частину з яких начебто передавали до «прокурорського фонду». Відомий випадок із підприємцем Юрієм Скрипкою, який відмовився брати участь у схемах, однак справу тихо зам’яли, а сам Фільчаков пішов на підвищення.

    Під час повномасштабного вторгнення прокурор також опинився у центрі критики: разом зі скандальним колегою Ігорем Чубом він виїхав із Харкова на Закарпаття, де переховувався два тижні, а після цього довго працював дистанційно з Дніпра. Для посадовця такого рівня ця поведінка викликала великий суспільний резонанс.

    Важливою деталлю є і зв’язок Фільчакова з Вадимом Слюсарєвим — впливовим харківським екс-чиновником і контрабандистом, який періодично працював на проросійські сили. Саме завдяки цим контактам, за даними журналістів, Фільчаков міг отримувати підтримку на ключових етапах своєї кар’єри.

    Попри скандали, він досі працює в органах прокуратури. Його родина володіє значною нерухомістю, автопарком і бізнесами, а сам Фільчаков користувався броньованим Toyota Land Cruiser 300, відсутнім у деклараціях. Після розголосу авто зникло.

    Як зазначають джерела, приватизація державних активів за участю Костенка та мовчазного сприяння Фільчакова — лише частина більшої корупційної екосистеми. Вона поєднує місцевих чиновників, силові структури й бізнесменів, які роками розподіляли бюджетні потоки та майно в регіоні.

    Ця історія демонструє, наскільки тісно пов’язані правоохоронці та бізнес у Харкові, і наскільки легко державні активи можуть переходити у приватні руки без конкуренції та контролю.

    Скандал із придбанням держпідприємства — не поодинокий випадок, а ознака системної проблеми, яка потребує реальних реформ — від очищення прокуратури до прозорих правил управління державними активами.

  • Ексочільник прокуратури Харківщини міг посприяти продажу стратегічного НДІ наближеному бізнесу

    Ексочільник прокуратури Харківщини міг посприяти продажу стратегічного НДІ наближеному бізнесу

    Екскерівник прокуратури Харківської області, нині прокурор Олександр Фільчаков, у 2021 році, ймовірно, допоміг бізнесмену Ярославу Костенку придбати державне підприємство «Харківський науково-дослідний інститут комплексної автоматизації».

    Підприємство володіє значним майновим комплексом: 9 тисячами квадратних метрів землі на праві постійного користування, 12 об’єктами нерухомості, автотехнікою й тисячами одиниць необоротних активів. Річний земельний податок перевищував 1,7 млн гривень. Попри цінність об’єкта, торги фактично не відбулися: лот за 34,82 млн гривень відійшов ТОВ «Девелоп груп», що належить Костенку, із мінімальним кроком підвищення ціни — лише на 400 тисяч гривень від стартової. Інших претендентів не було.

    За даними джерел розслідувачів, Костенко попередньо узгоджував «комбінацію» з керівництвом регіонального відділення Фонду держмайна, а сам процес сопровождувався регулярними дзвінками Фільчакова з проханням посприяти оформленню угоди. Костенка в Харкові відкрито описують як фінансового оператора місцевих еліт: на нього оформлені низка шинних бізнесів, будівельні компанії, нерухомість у столиці, а його житлом і автопарком, за словами інсайдерів, користуються посадовці силового блоку.

    Це не перший публічний скандал навколо прокурора. У 2011 році журналісти зафіксували заяви підприємця Юрія Скрипки про вимагання 150–200 тисяч гривень у «прокурорський фонд», за який нібито купили автомобіль Skoda Octavia для Фільчакова. Після розголосу прокурор пішов на підвищення, а заявник опинився в СІЗО.

    Новий масив запитань до Фільчакова з’явився і під час повномасштабного вторгнення. У перші тижні війни прокурор, за інформацією джерел у силових структурах, виїхав на Закарпаття, а згодом працював дистанційно з Дніпра, отримуючи службову документацію для підпису виїзним способом. Паралельно в інформаційному полі з’явилося іміджеве інтерв’ю, яке експерти назвали спробою «перезавантаження репутації».

    У матеріалах розслідувачів згадуються й давні контакти Фільчакова з колишнім прикордонником Вадимом Слюсарєвим, який перед війною виїхав до Росії, а згодом оформив на себе завод «Рапід» і вивіз частину активів в Угорщину. Їхня комунікація, за даними джерел, почалася ще в роки спільної роботи на дергачівському напрямку, критичному для контрабандних потоків.

    Попри численні конфлікти й публічні претензії, нині Фільчаков обіймає посаду заступника начальника відділу процесуального керівництва Харківської обласної прокуратури. Його родина володіє нерухомістю вартістю понад 3,25 млн гривень, декларує майже 1,9 млн готівкою, користується преміальними авто, що записані на третіх осіб, а сам прокурор пересувається містом на броньованому Toyota Land Cruiser 300, який відсутній у декларації та не значиться службовим транспортом.

    Окрему увагу розслідувачі звертають на незадекларований будинок у Холодногірському районі Харкова, оформлений на тещу прокурора, і епізод із раптовим зникненням броньованого авто з-під будівлі прокуратури після публічного розголосу.

  • Фігурант справи НАБУ Agro Gas Trading хоче приватизувати Одеський припортовий завод

    Фігурант справи НАБУ Agro Gas Trading хоче приватизувати Одеський припортовий завод

    Скандал навколо Одеського припортового заводу отримав нове продовження. Компанія Agro Gas Trading (AGT), яку детективи НАБУ та прокурори САП називають ключовим приватним партнером ОПЗ у період 2019–2021 років і фігурантом ймовірної збиткової для держави схеми толінгу газу, офіційно подала заявку на участь у приватизаційному аукціоні підприємства. Аукціон призначено Фондом держмайна на 25 листопада 2025 року, стартова ціна — 4,48 млрд грн. AGT підтвердила, що подала повний пакет документів і сплатила внесок для участі.

    Завод виставляють на продаж фактично повністю: планується відчуження понад 99% акцій ОПЗ через Prozorro.Sale. До лота входять виробничі, інфраструктурні й соціальні об’єкти, зокрема очисні споруди, оздоровчі та допоміжні комплекси, а також великі земельні ділянки. Станом на літо 2025 року на заводі працювало близько 1 400 людей, але фінансовий стан підприємства залишався критичним: у січні–червні 2025 року ОПЗ задекларував 322,6 млн грн доходу і водночас 280,8 млн грн збитку; за 2024 рік сукупний збиток перевищив 1,8 млрд грн, борги та прострочені зобов’язання сягали мільярдних сум, включно із заборгованістю по зарплаті та податках.

    Саме на тлі цієї збитковості ОПЗ і виник інтерес до того, хто тепер намагається його купити. За версією слідства НАБУ, у 2019–2021 роках «завод працював під AGT»: приватна компанія постачала газ, а натомість отримувала право збуту готової продукції (аміаку та карбаміду), залишаючи ОПЗ лише фіксовану «плату за переробку». Сума цієї плати, за даними детективів, не покривала навіть базових витрат заводу, тоді як основний прибуток концентрувався на сторонньому постачальнику. У розрахунках консалтингової групи «А-95» за 2020 рік, оприлюднених у медіа та відтворених у матеріалах слідства, AGT могла заробити близько 44 млн доларів, тоді як сам державний ОПЗ показав 1,2 млрд грн чистого збитку при виручці 2,3 млрд грн.

    Слідство НАБУ та САП кваліфікує цю модель як корупційну угоду з ознаками організованої групи. У матеріалах детективів згадуються ексголова Фонду держмайна Дмитро Сенниченко (його слідство називає організатором схеми), бізнесмен Андрій Гмирін, колишній директор ОПЗ Микола Парсентьєв, а також співвласники Agro Gas Trading — Олександр Горбуненко та Володимир Колот. За даними антикорупційних органів, лише Сенниченко міг отримати понад 1,3 млн доларів неправомірної вигоди. У квітні 2023 року НАБУ оголосило Сенниченка в розшук у справі щодо можливого виведення коштів із заводу.

    AGT публічно відкидає звинувачення, стверджуючи, що ніяких «відкатів» або змови не було, а всі контракти з ОПЗ укладалися на ринкових умовах. Компанія наголошує, що працювала прозоро, поставляла газ заводу тоді, коли ринок був нестабільний, а ціни різко коливалися, і саме цим нібито забезпечила ОПЗ можливість не зупинятись. В офіційній звітності AGT за 2020 рік зафіксований прибуток на рівні близько 164,5 млн грн при виручці понад 5,4 млрд грн — показники, які суттєво нижчі за неофіційні оцінки «десятків мільйонів доларів» маржі, оприлюднені критиками.

    Новий поворот у ситуації полягає в тому, що тепер саме ця компанія хоче отримати контроль над усім активом, який, за підозрами антикорупційних органів, раніше фактично працював в її інтересах. Це викликає очевидні запитання: якщо AGT отримає ОПЗ у приватну власність, чи не буде легалізовано ту саму модель, яка, за версією слідства, коштувала державі понад 2 млрд грн збитків? Критики називають це «винагородою за схему», особливо з огляду на те, що завод залишається збитковим, а борги — величезними, тож купівля його сьогодні означає отримати контроль над стратегічним хімічним вузлом за відносно низьку стартову ціну, але з потенціалом відновлення після війни.

    Інша лінія напруги — роль Kernel Group, агрохолдингу Андрія Веревського. Kernel офіційно вважається ще одним претендентом на участь в аукціоні: компанія має фінансовий ресурс і логістичні активи в Одеській області, а сам Веревський останні роки активно консолідує переробку, експорт і портову логістику. Kernel задекларував понад 4 млрд доларів виторгу за фінансовий рік, що завершився 30 червня 2025 року, скоротив борги майже вдвічі — до близько 143 млн доларів — і заявив про готовність інвестувати в інфраструктуру для глибшої переробки та експорту.

    На ринку вже кілька тижнів циркулює версія, що саме Kernel є «реальним покупцем» ОПЗ. У низці публічних заяв і дописів активістів стверджується, що компанія Веревського ще раніше внесла гарантійний внесок у розмірі близько 50 млн грн для участі в приватизації. Це подають як знак, що результат аукціону нібито фактично вирішено заздалегідь і вся процедура 25 листопада буде лише формальністю.

    Водночас важливо зафіксувати: і Kernel, і Фонд держмайна публічно не підтверджували, що переможець уже визначений. За офіційними правилами Prozorro.Sale, заявки на участь приймаються до вечора 24 листопада 2025 року, гарантійний внесок становить понад 224 млн грн, а стартова ціна пакета акцій — 4,48 млрд грн з кроком підвищення приблизно 44,9 млн грн. Формально на торги може вийти будь-який інвестор, який встигне виконати вимоги закону про приватизацію й внесе забезпечення.

    На практиці ж ситуація виглядає політично отруєною. З одного боку стоїть AGT — компанія, що вже давно ототожнюється зі схемами, які НАБУ вважає збитковими для держави, і чиї співвласники фігурують у кримінальних провадженнях поруч із колишнім керівництвом Фонду держмайна. З іншого боку — Kernel Андрія Веревського, один з найсильніших приватних гравців в агроекспорті, якого опоненти публічно звинувачують у спробі «тихо забрати» стратегічний хімічний актив під власну логістичну імперію.

    Ставка для держави тут вища за просто черговий продаж великого заводу. Одеський припортовий — це вузол, через який традиційно йшли аміак і карбамід, а також точка потенційного перезапуску хімічного експорту після війни. Його приватизація — тест на прозорість великої приватизації у воєнний час. Якщо торги дійсно перетворяться на «формальність», як припускають критики, то історія ОПЗ стане не історією оздоровлення заводу, а історією того, як один із найбільш резонансних антикорупційних кейсів отримав елегантну бізнес-розв’язку.

  • Депутат Веревський може стати власником Одеського припортового заводу

    Депутат Веревський може стати власником Одеського припортового заводу

    Одеський припортовий завод, один із найбільших та стратегічно важливих промислових об’єктів країни, опинився у центрі гострої публічної дискусії на тлі оголошеної Фондом державного майна великої приватизації. За повідомленнями активістів і кількох публікацій у мережі, процес підготовки та проведення електронного аукціону викликає підозри щодо порушень і наявності заздалегідь «узгодженого» переможця.

    До приватизаційного лоту входить 99,5667% акцій підприємства та пакет із 45 одиниць нерухомого майна загальною площею понад 285 тис. кв. м — виробничі комплекси, логістичні потужності, соціально-оздоровчі об’єкти, а також об’єкти нерухомості на території Івано-Франківської області (зокрема пансіонат у Яремче). Офіційно аукціон має відбутися через систему ProZorro.Продажі 25 листопада 2025 року.

    Проте в низці дописів і заяв громадських активістів ідея «великої приватизації» подається як фасадна — і, мовляв, реальний розподіл активу вже відбувся в кулуарах. Зокрема, у повідомленнях фігурує назва компанії «Кернел Холдинг S.A.», яку пов’язують із бізнесменом Андрієм Веревським: нібито компанія вже внесла гарантійний внесок у розмірі 50 млн грн, через що сам аукціон розглядають багатьма як формальність із відомим наперед переможцем. Ці твердження подаються як позиція авторів публікацій і потребують підтвердження від сторін.

    У публічних заявах активістів і експертів лунає ще одна критична претензія: відсутність актуальної державної екологічної оцінки стану заводу та прилеглих територій. Зауважують, що згідно з вимогами для приватизації стратегічних об’єктів та об’єктів з потенційним впливом на довкілля, має бути проведена відповідна екологічна експертиза або оцінка — й використання застарілих висновків може ставити під сумнів законність подальших рішень. Якщо ці оцінки відсутні або не відповідають чинним вимогам, це може стати підставою для оскарження результатів аукціону в судовому порядку, наголошують правники, опитані в публікаціях.

    Критики приватизації також побоюються, що у разі передачі контрольного пакета «непрозорим» структурам буде створено ризики для національної безпеки та енергетичної незалежності: ОПЗ має важливі логістичні й виробничі функції, які можуть впливати на роботу критичної інфраструктури регіону. У світі подібні ризики зазвичай ретельно оцінюються компетентними органами під час продажу стратегічних активів, але у відкритих повідомленнях громадськості критикують швидкість і непрозорість поточної процедури.