Daypolitico

Позначка: психічне здоров’я

  • Коти й собаки як співрозмовники: вчені хочуть з’ясувати, чи впливають розмови з ними на психіку

    Коти й собаки як співрозмовники: вчені хочуть з’ясувати, чи впливають розмови з ними на психіку

    Люди розмовляють із домашніми тваринами значно різноманітніше, ніж просто дають команди чи кличуть їх їсти. Власники розповідають котам і собакам про роботу, плани на день, покупки, погоду, називають їх ласкавими прізвиськами, ставлять запитання та навіть говорять із ними так, ніби тварина здатна зрозуміти складну людську розмову.

    Тепер науковці з Університету Арізони вперше створили стандартизований інструмент, який дозволяє системно досліджувати таке повсякденне спілкування. Система отримала назву AURAL-Pet — Audio-based Understanding of Relational Animal-directed Language. Її головне завдання — допомогти зрозуміти, чому для одних людей домашні тварини справді пов’язані з кращим емоційним самопочуттям, тоді як в інших дослідженнях такого ефекту майже не фіксують.

    Проаналізували понад п’ять тисяч фрагментів

    Роботу опублікували у науковому журналі Frontiers in Psychiatry. Дослідники використали архівні записи чотирьох попередніх американських досліджень і відібрали 5072 аудіофрагменти від 240 учасників, у яких була зафіксована присутність собаки або кота.

    Кожен запис тривав лише 30 або 50 секунд. Для їхнього отримання використовували Electronically Activated Recorder — систему, яка вмикає запис у випадкові моменти протягом дня. Це дозволяє спостерігати не за спеціально організованою взаємодією в лабораторії, а за звичайною поведінкою людей у побуті.

    Учасники погодилися на запис, але не знали конкретного дослідницького питання. На думку авторів роботи, це допомогло зменшити ризик того, що люди свідомо змінюватимуть свою поведінку лише тому, що знають: учені вивчають саме їхні стосунки з домашніми улюбленцями.

    Що саме «чує» AURAL-Pet

    Фінальна версія системи містить 30 змінних — 27 бінарних і три якісні. Вони описують не лише факт розмови з твариною, а й її характер.

    Система дозволяє фіксувати, наприклад, команди, запитання, позитивні й негативні оцінки, ознаки роздратування, використання ласкавих прізвиськ, зміну темпу й висоти голосу. Окрема категорія стосується випадків, коли людина приписує тварині думки, бажання або емоції — наприклад, говорить щось на кшталт «ти, мабуть, голодний» чи запитує, чого саме вона хоче.

    Ще одна цікава категорія — коли власник поводиться з вихованцем як із членом сім’ї або дитиною. До неї відносили випадки, коли люди називали себе «мамою» чи «татом» тварини або говорили про неї як про дитину.

    Науковці перевірили, наскільки однаково різні дослідники класифікують ті самі записи. 22 із 23 початкових бінарних показників продемонстрували прийнятну міжекспертну надійність, що, за словами авторів, дозволяє використовувати методику в майбутніх дослідженнях.

    Люди говорять із тваринами приблизно в кожному десятому «розмовному» епізоді

    Один із найцікавіших результатів стосується частоти таких розмов.

    Дослідники порівняли кількість записів, де люди зверталися до котів або собак, із усіма фрагментами, в яких учасники взагалі щось говорили — іншій людині, собі або домашній тварині.

    У середньому звернення до котів чи собак були зафіксовані у 9,2% усіх фрагментів, де учасники говорили. При цьому між окремими людьми різниця була величезною: показник коливався від нуля майже до половини всіх їхніх розмовних епізодів.

    Тому некоректно говорити, що люди «9,2% часу розмовляють із тваринами». Йдеться саме про частку коротких аудіофрагментів, у яких вони говорили, а не про точний відсоток усього дня.

    Дехто розповідає коту буквально про все

    Аудіозаписи показали, наскільки різними можуть бути стосунки людини з домашньою твариною.

    Деякі господарі переважно обмежувалися практичними командами — кликали тварину, просили сісти чи заспокоїтися, хвалили за поведінку.

    Інші фактично використовували кота чи собаку як співрозмовника: розповідали про складний робочий день, обговорювали плани чи повсякденні справи. Автори дослідження наводять приклади ситуацій, коли люди після важкого дня зверталися до улюбленця як до емоційної опори.

    При цьому навіть такі прості речі, як прізвиська, дуже відрізнялися. Частина учасників використовувала ласкаві звертання практично в кожній розмові зі своїм вихованцем, тоді як інші взагалі цього не робили.

    Навіщо вченим усе це потрібно

    Головне питання дослідження насправді стосується не котів чи собак, а людського психічного та емоційного здоров’я.

    У науковій літературі давно існує так званий «pet effect» — припущення, що наявність домашньої тварини позитивно впливає на самопочуття людини.

    Проблема в тому, що результати різних досліджень суперечливі. Частина робіт пов’язує життя з домашнім улюбленцем із меншою самотністю або нижчим рівнем депресивних проявів. Інші дослідження не знаходять суттєвого ефекту.

    Науковці припускають, що причина може бути простою: сам факт наявності тварини ще нічого не говорить про якість стосунків із нею.

    Одна людина може майже не взаємодіяти зі своїм котом, а інша — постійно говорити із собакою, ділитися емоціями, гуляти, грати та сприймати її як близького соціального партнера.

    Саме такі відмінності й може допомогти об’єктивно виміряти AURAL-Pet.

    Чи справді розмови з тваринами покращують психічне здоров’я

    Поки що відповідь — наука цього ще не довела.

    Нинішня робота була присвячена насамперед створенню та перевірці самого методу. Автори прямо наголошують, що результати не дозволяють зробити висновок, ніби розмови з котом чи собакою автоматично покращують психологічний стан.

    Наступний етап буде значно цікавішим: дослідники хочуть порівнювати стиль взаємодії з тваринами з показниками психічного здоров’я, соціального життя та ступенем емоційної близькості між людиною та вихованцем.

    Зокрема AURAL-Pet уже планують застосовувати в іншому дослідженні за участю людей старших за 60 років. Вчені хочуть з’ясувати, яку роль домашні тварини можуть відігравати у добробуті літніх людей.

    Улюбленець може бути не лише «співрозмовником»

    Дослідників цікавить і ще один ефект.

    Домашня тварина може не замінювати соціальний контакт, а навпаки — створювати нові контакти між людьми. Наприклад, собака під час прогулянки може стати приводом для знайомства або розмови з іншими власниками тварин.

    Тому науковці хочуть дослідити дві можливі ролі одночасно: вихованець як своєрідний соціальний партнер для господаря та вихованець як «соціальний каталізатор», який сприяє контактам із іншими людьми.

    У підсумку нова система може допомогти перейти від простого запитання «чи є у вас домашня тварина?» до набагато точнішого: що саме людина робить разом із нею, як із нею говорить і яку роль тварина займає у її повсякденному житті.

    І саме відповідь на це питання може пояснити, чому для одних людей кіт або собака справді стає важливою емоційною підтримкою, а для інших сам факт утримання тварини майже не пов’язаний із психологічним самопочуттям.

  • Випробування єдності: як війна змінила українське суспільство і чи можливо знову об’єднатися

    Випробування єдності: як війна змінила українське суспільство і чи можливо знову об’єднатися

    Повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року спричинило в Україні справжній вибух національної єдності. Мільйони людей стали плечем до плеча: масове волонтерство, допомога армії, готовність до будь-яких позбавлень і взаємна підтримка стали нормою життя. У перші місяці війни суспільство демонструвало найвищий рівень згуртованості, який експерти порівнювали з національним пробудженням.

    Проте в міру затягування конфлікту, зростання втрат, економічної кризи та постійного психологічного тиску ситуація радикально змінилася. Накопичені десятиліттями внутрішні суперечності вийшли на поверхню, а втома й нерівномірний досвід війни почали роз’їдати колишню згуртованість. Соціологи Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), Центру Разумкова та інших установ зазначають: суспільство зберігає значну стійкість, але ознаки втоми, зниження довіри до окремих інститутів і напруги між групами населення зростають.

    Соціальні відмінності та їхній вплив на суспільство

    Війна розділила українців за різними «шарами» переживань, що стало головною причиною взаємного непорозуміння. Військовослужбовці, їхні родини та мешканці прифронтових регіонів щодня живуть під обстрілами, у постійній небезпеці та з відчуттям, що кожен день — це боротьба за виживання. У відносно спокійних тилових районах люди частіше стикаються з економічними труднощами, невизначеністю та опосередкованими наслідками. Це породжує відчуття несправедливості: військові іноді відчувають, що частина суспільства продовжує жити в більш звичному ритмі, а цивільні — накопичену втому від стресу.

    За даними КМІС на початок 2026 року, лише близько 20% очікують швидкого завершення війни, але 65% заявляють про готовність терпіти стільки, скільки потрібно. Соціолог Антон Грушецький підкреслює, що багато хто морально й фізично виснажений після чотирьох років у режимі виживання. Водночас 61% українців вважають, що суспільство долає суперечності й рухається до єдності (зростання з 53% у грудні 2024 року), хоча 33% бачать заглиблення розломів.

    Особливо вразливим шаром стали внутрішньо переміщені особи (ВПО). Станом на кінець 2025 — початок 2026 року за даними МВФ та МОМ офіційно зареєстровано й оцінено близько 3,7–4,6 мільйона людей (з урахуванням незареєстрованих — значно більше). Багато хто втратив житло, роботу й звичне життя, залежить від державної допомоги, яку отримує лише близько чверті нужденних, і стикається з серйозними бар’єрами в працевлаштуванні та інтеграції в нові громади. Близько 69% ВПО відзначають негативний вплив війни на психічне здоров’я. Мешканці приймаючих регіонів іноді сприймають переселенців як додаткове навантаження на ресурси, а самі ВПО відчувають відчуження та стигму.

    Це класичний приклад взаємного нерозуміння: різні «реальності війни» призводять до претензій («чому ви не на фронті» чи «чому ви не допомагаєте більше»), навіть за збереження спільного патріотизму. Різні шари — фронтовики, ВПО, тилові жителі, ветерани, родини військових — живуть у паралельних світах із різними щоденними ризиками, втратами та очікуваннями.

    Соціально-економічні фактори та зовнішній вплив агресора

    Посилення соціальної нерівності та бідності лише поглиблює розломи. За оцінками Світового банку, рівень бідності у 2025 році становив близько 36,9%, а коефіцієнт Джині (показник нерівності) зріс з 0,41 у 2023 році до 0,50 у 2025-му — це помітне розшарування. На цьому тлі демонстративне багатство окремих представників еліт сприймається як ляпас. Корупційні скандали особливо болісно б’ють по відчуттю справедливості: люди готові терпіти позбавлення, але не цинізм тих, хто живе за іншими правилами.

    Хронічний стрес став справжнім «тихим руйнівником» згуртованості. У 2024–2025 роках 87% українців стикалися зі стресовими ситуаціями (лише 10% — ні з однією). Високий рівень втоми проявляється в дратівливості, пошуку винних усередині країни та зниженні емоційної стійкості. Негативні емоції переважають, проте водночас зміцніла горизонтальна солідарність — «любов до своїх». Перехід від початкового шоку до «рутинізації війни» має високу ціну, як зазначають дослідження Разумкова та КМІС.

    Агресор майстерно використовує ці тріщини в межах своєї гібридної стратегії. Він веде не лише військові дії, а й потужну інформаційно-психологічну кампанію, акцентуючи увагу на мобілізації, корупції, нерівності, втомі, регіональних відмінностях і «зраді тилу». Через соціальні мережі, дезінформацію, ботів і провокації пропаганда розпалює взаємні звинувачення, посилюючи відчуття, що «свої гірші за ворога». Аналітики відзначають класичний принцип «розділяй і володарюй» у цифрову епоху: ефективність висока саме тому, що спирається на реальні проблеми. Мета — підірвати мораль, знизити підтримку опору та міжнародну допомогу. Це когнітивна війна, де внутрішні розломи стають зброєю, часом ефективнішою, ніж прямі удари.

    Багато суперечностей мають довоєнне коріння, але війна зробила їх критично небезпечними. Реінтеграція ветеранів (уже понад 1,2 мільйона осіб, а в перспективі — до 5–6 мільйонів разом із сім’ями) — наступна велика перевірка. Проблеми з посттравматичним стресовим розладом, здоров’ям, працевлаштуванням (58% працюючих ветеранів, але 42% активно шукають роботу — у два рази більше, ніж серед неветеранів; багато хто стикається з бар’єрами) та відчуттям відчуження можуть створити нову лінію розлому між «теми, хто воював», і рештою суспільства. Дослідження показують, що 73% ветеранів потребують психологічної підтримки, а 30% не можуть знайти стабільну роботу.

    Уроки інших країн

    Подібні виклики добре відомі з досвіду інших держав. Після війни у В’єтнамі багато американських ветеранів зіткнулися з серйозними труднощами реінтеграції: за даними довгострокових досліджень, довічне поширення ПТСР серед чоловіків, які служили в театрі бойових дій, сягало близько 30%, а значна частина відчувала проблеми з соціальною адаптацією, сім’єю, працевлаштуванням і відчуттям відчуження від суспільства, яке не завжди розуміло їхній досвід. Це призвело до довгострокових наслідків для психічного здоров’я та соціальної згуртованості.

    Після Другої світової війни Франція та Німеччина, пройшовши через глибоку ворожнечу, змогли побудувати успішне примирення завдяки економічній інтеграції (початок з Європейського об’єднання вугілля та сталі 1951 року) та політичним крокам, таким як Єлисейський договір 1963 року. Це заклало основу європейського співробітництва й перетворило колишніх ворогів на ключових партнерів. У Північній Ірландії та Південній Африці механізми правди й примирення (Truth and Reconciliation Commission у ПАР) допомогли знизити напругу після тривалих конфліктів, хоча процес потребував часу, символічних жестів та економічних заходів. На Балканах після югославських війн примирення просувається повільно: зберігаються націоналістичні наративи, проблеми з правосуддям і довірою, що підкреслює, наскільки важливе своєчасне втручання держави та суспільства.

    Чи можливе нове об’єднання?

    Незважаючи на всі виклики, повна необоротність розладу — це не вирок. Дані соціології демонструють стійкість суспільства: довіра до Збройних Сил залишається високою (94% наприкінці 2025 року), більшість зберігає віру в спільну мету та готовність продовжувати опір. Експерти Центру Разумкова, КМІС та міжнародні аналітики сходяться на думці, що згуртуватися знову можливо — через системні зусилля: прозору боротьбу з корупцією, підтримку вразливих груп (включаючи ВПО), комплексну програму реінтеграції ветеранів, економічне відновлення та чесний діалог між різними шарами суспільства. Ключовими елементами стануть визнання різного досвіду війни при розумінні спільної відповідальності, посилення медіаграмотності для протидії пропаганді та створення відчуття справедливості.

    Історичний досвід підтверджує: суспільства, що пережили тяжкі випробування, часто виходять більш зрілими та згуртованими, якщо активно керують внутрішніми розломами. Початкове єднання 2022 року яскраво довело потенціал нації.

    Внутрішні напруження — це реальність затяжної війни. Однак здатність визнати проблеми, справедливо їх вирішувати та зберігати солідарність може стати не лише запорукою перемоги й успішного післявоєнного відновлення, а й фундаментом нової, більш стійкої України.

     

  • Соцмережі під ударом: надмірне використання веде до стресу, депресії та зниження рівня щастя — дослідження

    Соцмережі під ударом: надмірне використання веде до стресу, депресії та зниження рівня щастя — дослідження

    Надмірне використання соціальних мереж може суттєво впливати на психічне здоров’я молоді, знижуючи рівень щастя та підвищуючи ризики стресу і депресії. Про це йдеться у свіжому звіті World Happiness Report, де дослідники проаналізували поведінку користувачів та їхнє самопочуття.

    За даними дослідження, критичною межею є понад п’ять годин щоденного перебування в соцмережах. Саме при такому рівні використання значно зростає ризик негативних емоцій, включно зі стресом, депресивними станами та постійним порівнянням себе з іншими. Особливо вразливою групою виявилися підлітки та молоді дівчата.

    Водночас повна відмова від соцмереж не є необхідною. Фахівці наголошують, що помірне використання — до однієї години на день — може навіть мати позитивний ефект. Соцмережі допомагають підтримувати контакт із друзями та родиною, що позитивно впливає на емоційний стан.

    Окрему увагу дослідники приділили типам платформ. Застосунки, орієнтовані на спілкування, як-от месенджери та класичні соцмережі, частіше асоціюються з вищим рівнем задоволеності життям. Натомість платформи з алгоритмічною стрічкою, де користувач переважно споживає контент, частіше провокують відчуття незадоволення та емоційного виснаження.

    Експерти пояснюють: проблема не лише у тривалості використання, а й у способі взаємодії. Активне спілкування приносить більше користі, ніж пасивне перегортання стрічки. Саме тому користувачам радять свідомо контролювати час у соцмережах і змінювати формат їх використання.

    Фахівці підсумовують: ключ до психологічного благополуччя — не відмова від цифрового середовища, а баланс і усвідомленість у його використанні.

  • Дослідження показало, як дитячий стрес впливає на доросле життя

    Дослідження показало, як дитячий стрес впливає на доросле життя

    Дослідники зі Швеції дійшли висновку, що травматичні переживання в дитинстві можуть мати тривалий і глибокий вплив на психічне здоров’я людини у дорослому віці. Відповідне дослідження опубліковане у науковому журналі JAMA Network Open.

    За результатами роботи, психологічні травми, отримані у дитячі роки, не зникають безслідно. Вони можуть робити депресію більш стійкою до лікування та посилювати її прояви.

    Вчені провели дослідження серед близнюків, що дозволило більш точно оцінити вплив середовища та пережитого досвіду. Учасників опитували щодо семи типів дитячих травм, серед яких — емоційне ігнорування, нехтування фізичними потребами, фізичне та сексуальне насильство, а також насильство у сім’ї та інші форми негативного досвіду.

    Результати показали, що приблизно третина опитаних мала травматичні спогади з дитинства. При цьому жінки частіше повідомляли про пережите насильство, ніж чоловіки.

    Особливо тривожним є те, що люди з вираженим травматичним досвідом у 3,5 раза частіше мають депресію, яка гірше піддається лікуванню антидепресантами. Крім того, історія сексуального насильства або нехтування базовими потребами дитини підвищує ризик розвитку депресії приблизно у п’ять разів.

    Науковці пояснюють це тим, що сильний стрес у дитинстві впливає на розвиток мозку. Це може призводити до підвищеної тривожності, параної та інших психічних розладів у дорослому віці.

    Отже, дослідження ще раз підтверджує важливість безпечного середовища для дітей та своєчасної психологічної підтримки, адже наслідки травматичних подій можуть супроводжувати людину протягом усього життя.

  • Вчені назвали напої, які можуть негативно впливати на психіку підлітків

    Вчені назвали напої, які можуть негативно впливати на психіку підлітків

    Дослідники з Bournemouth University (Велика Британія) дійшли висновку, що регулярне споживання солодких напоїв може бути пов’язане з підвищеним ризиком розвитку тривожних розладів у підлітків віком від 10 до 19 років.

    Про це повідомляє портал ScienceAlert із посиланням на викладачку зі здорового та правильного харчування Борнмутського університету Хлою Кейсі. За її словами, проблема тривожних розладів серед молоді у Великій Британії є надзвичайно актуальною.

    Як зазначає Хлоя Кейсі, тривожні розлади нині діагностують у приблизно кожного п’ятого підлітка в Об’єднаному Королівстві. Такий стан може істотно впливати на соціальне життя, успішність у навчанні та загальне самопочуття молодих людей. Крім того, психічні труднощі, що виникають у підлітковому віці, нерідко зберігаються і в дорослому житті.

    Фахівчиня наголошує на необхідності контролю споживання так званого «вільного цукру». Британські медики рекомендують, щоб його частка становила не більше ніж 5% від загальної добової калорійності раціону для людей усіх вікових груп.

    Водночас саме підлітки, за даними дослідників, споживають найбільшу кількість «вільного цукру» серед усіх вікових категорій — іноді до 20% від загальної щоденної енергії. Значна частина цього цукру надходить до організму саме із солодких газованих напоїв та підсолоджених соків.

    Науковці підкреслюють, що йдеться про можливий зв’язок, який потребує подальших досліджень. Водночас вони закликають батьків і підлітків уважніше ставитися до харчових звичок та обмежувати споживання напоїв із високим вмістом цукру.

  • Лікарі пояснили як ранній підйом впливає на серце психіку та обмін речовин

    Лікарі пояснили як ранній підйом впливає на серце психіку та обмін речовин

    Прокидатися на світанку традиційно вважається ознакою дисципліни та запорукою успіху. Однак сучасні дослідження свідчать, що ранній підйом підходить далеко не всім і в окремих випадках може навіть шкодити здоров’ю.

    Як повідомляють експерти з посиланням на міжнародні медичні дослідження, примусова зміна природного режиму сну здатна викликати тривалий стрес для організму. Особливо це стосується людей із вечірнім хронотипом, так званих «сов», для яких раннє пробудження суперечить природним біологічним процесам.

    Фахівці пояснюють, що внутрішній біологічний годинник людини формується не лише звичками, а й генетикою. За оцінками науковців, майже половина особливостей режиму сну визначається спадковими факторами. Саме тому спроби різко змінити власний хронотип часто призводять до постійної втоми, зниження концентрації та ослаблення імунної системи.

    Особливу роль відіграє структура сну. Найважливіша фаза — REM-сон, під час якої мозок обробляє емоції та інформацію, — зазвичай припадає на останні години перед природним пробудженням. Різкий сигнал будильника може перервати цей процес, що викликає відчуття виснаження навіть після достатньої кількості годин сну.

    Медики попереджають, що тривалий недосип і життя всупереч власним біоритмам підвищують ризик розвитку тривожних і депресивних станів. Крім психологічних наслідків, порушується обмін речовин, що може сприяти появі зайвої ваги, діабету другого типу та серцево-судинних захворювань.

    Водночас спеціалісти наголошують: за потреби змінювати режим слід поступово. Рекомендується зміщувати час підйому не більш ніж на 10–15 хвилин щодня, дотримуватися стабільного графіка навіть у вихідні та обмежувати використання гаджетів перед сном. Також важливим фактором адаптації є природне ранкове освітлення, яке допомагає організму м’яко перебудуватися.

    Лікарі підкреслюють, що універсального ідеального часу для пробудження не існує. Найкращий режим — той, який відповідає індивідуальним особливостям організму та забезпечує повноцінне відновлення.

  • Взимку тривожність посилюється через світло, сон і ізоляцію

    Взимку тривожність посилюється через світло, сон і ізоляцію

    Зима здатна непомітно впливати на емоційний стан людини. Короткі дні, нестача сонячного світла та холод порушують роботу систем, які відповідають за стабільність настрою. Про це повідомляє видання Real Simple, пояснюючи, що сезонні зміни можуть безпосередньо впливати на рівень серотоніну та мелатоніну — гормонів, пов’язаних із настроєм і сном.

    Менша кількість світла порушує циркадні ритми, а це впливає на якість відпочинку та здатність організму відновлюватися. Одночасно холод обмежує рухливість і зменшує соціальні контакти, які є важливою підтримкою для нервової системи. У результаті люди частіше стикаються з тривожними думками та відчуттям емоційної нестабільності.

    Одна з найпоширеніших зимових реакцій — бажання залишатися вдома. Хоча це здається природним, тривале перебування у приміщенні без денного світла посилює відчуття ізоляції. Короткі прогулянки у світлу пору доби допомагають стабілізувати ритм дня та покращують настрій.

    Ще одна звичка — збільшення часу перед екранами. Соцмережі та новинні стрічки стають основним способом проведення вечорів, але надлишок інформації може провокувати порівняння з іншими та відчуття власної недостатності, що підсилює тривожність.

    Порушення сну — ще один фактор ризику. Нерегулярний графік відпочинку сигналізує організму про стрес. Вранці з’являється виснаження, яке часто компенсують кофеїном, але надмірна стимуляція лише посилює нервове напруження.

    Фахівці також звертають увагу на тенденцію скасовувати плани через холод чи ожеледицю. Відмова від зустрічей і активностей зменшує соціальну взаємодію, що може посилювати тривожні думки. Підтримка звичного ритму життя допомагає зберігати психологічну рівновагу.

    Алкоголь, який іноді сприймається як спосіб розслабитися взимку, у довгостроковій перспективі може підвищувати рівень тривожності. Аналогічний ефект має й надлишкове споживання кофеїну.

    Важливу роль відіграє рух. Навіть легкі фізичні вправи або прогулянки активізують природні механізми зниження стресу. Регулярна активність сигналізує організму про безпеку та сприяє виробленню гормонів, що стабілізують настрій.

    Окремо експерти наголошують на необхідності більш м’якого ставлення до себе. Самокритика та завищені вимоги в холодний сезон можуть лише посилити напруження. Натомість невеликі ритуали турботи про себе — стабільний сон, світло, рух і підтримка соціальних контактів — допомагають зберігати емоційний баланс.

    Зима не обов’язково має бути періодом підвищеної тривожності. Невеликі зміни у щоденних звичках здатні значно покращити психологічне самопочуття навіть у найтемніші місяці року.

  • Найпоширеніші страхи людей: що таке клаустрофобія і аерофобія

    Найпоширеніші страхи людей: що таке клаустрофобія і аерофобія

    Фобії — це специфічні тривожні розлади, які проявляються як інтенсивний, неконтрольований страх перед певними об’єктами, ситуаціями або явищами. Точну кількість фобій у світі визначити неможливо, адже потенційно людина може боятися будь-чого. Водночас у науковій літературі описано близько 500 різних фобічних розладів.

    Фобії частково пов’язані з інстинктом самозбереження. Деякі страхи мають логічне пояснення — наприклад, боязнь висоти чи отруйних тварин. Однак існують і менш зрозумілі, іноді навіть дивні страхи, які можуть суттєво впливати на повсякденне життя людини.

    Найпоширеніші фобії

    Фахівці умовно поділяють найпоширеніші фобії на кілька груп:

    • страхи, пов’язані з природними явищами (гроза, пожежа, блискавка);

    • страхи перед тваринами;

    • ситуаційні фобії (клаустрофобія, аерофобія, страх публічних виступів);

    • страхи, пов’язані з хворобами або медичними процедурами.

    До найбільш відомих і поширених фобій належать:

    Арахнофобія — страх павуків.
    Акрофобія — страх висоти.
    Клаустрофобія — страх замкнених просторів.
    Трипанофобія — страх ін’єкцій та голок.
    Аерофобія — страх польотів.

    Ці страхи мають різну інтенсивність: у легкій формі вони викликають дискомфорт, у важкій — можуть спричиняти панічні атаки, прискорене серцебиття, запаморочення та уникання певних ситуацій.

    Рідкісні та незвичні фобії

    Окрім поширених страхів, існують і маловідомі, іноді дивні фобії. Серед них:

    Антофобія — страх квітів.
    Бібліофобія — страх книг.
    Дендрофобія — страх дерев або лісу.
    Хіонофобія — страх снігу.
    Кумпунофобія — страх ґудзиків.
    Барофобія — страх гравітації.
    Генуфобія — страх колін.
    Аритмофобія — страх чисел.
    Магейрокофобія — страх готування їжі.
    Хрономентрофобія — страх годинників.

    Існують також менш екзотичні, але цілком реальні страхи. Наприклад, айлурофобія (страх котів), глобофобія (страх повітряних куль), амаксофобія (страх водіння) чи астрафобія (страх грому). Часто вони формуються через негативний досвід або сильні емоційні події.

    Чому з’являються фобії

    Причини можуть бути різними: травматичний досвід, генетична схильність, підвищена тривожність, особливості нервової системи або виховання. З розвитком технологій з’являються й нові страхи — наприклад, пов’язані з цифровими технологіями чи штучним інтелектом.

    Як допомогти собі

    Фобії піддаються лікуванню. Найефективнішими методами є когнітивно-поведінкова терапія, поступова експозиція до об’єкта страху та робота з психотерапевтом. У деяких випадках застосовується медикаментозна підтримка за призначенням лікаря.

    Головне — не ігнорувати проблему. Якщо страх заважає працювати, навчатися чи жити повноцінно, варто звернутися по професійну допомогу.

  • Антидепресанти стають лідером аптечного попиту в Україні

    Антидепресанти стають лідером аптечного попиту в Україні

    Попит на антидепресанти в Україні за останні два роки різко зріс. За даними сервісу Liki24, українці почали відмовлятися від снодійних та заспокійливих препаратів на користь тривалої терапії: за період 2023–2025 років попит на антидепресанти збільшився на 72%.

    У річному вимірі попит 2025 року зріс приблизно на 25%, а ще раніше, у 2024 році, — на 46% порівняно з 2023-м. Натомість інтерес до інших психотропних препаратів знизився: попит на снодійні впав на 31%, на транквілізатори — на 35%, на заспокійливі засоби — на 29%, а на ноотропи — на 30%.

    Засновник Liki24 Антон Авринський зазначає, що це свідчить про зміну підходу українців до психічного здоров’я: «Люди частіше обирають системне лікування, а не разові рішення». Подібна тенденція спостерігається й у інших сегментах тривалої терапії: 2025 року попит на препарати заліза зріс на 21,7%.

    Найбільше зростання попиту відзначається саме на антидепресанти, тоді як інші категорії психотропних препаратів демонструють спад. При цьому структура аптечного кошика залишається стабільною: лідирують знеболювальні засоби, ліки від підвищеного тиску, препарати для суглобів і м’язів та сезонні медикаменти.

    Останнім часом дискусії щодо антидепресантів знову привернули увагу у соцмережах після публікації матері про призначення 6-річному хлопчику препарату «Золофт» для лікування депресивного епізоду. Частина користувачів підтримала відвертість матері, інші критикували рішення через вікові обмеження препарату.

  • Розмови уві сні можуть сигналізувати про проблеми з психікою

    Розмови уві сні можуть сигналізувати про проблеми з психікою

    Розмови уві сні — явище значно поширеніше, ніж здається. Багато людей навіть не підозрюють, що вночі можуть говорити, сміятися, кричати або лаятися. У більшості випадків це безпечна особливість сну, однак регулярні або інтенсивні епізоди можуть свідчити про порушення сну чи проблеми з психічним здоров’ям.

    Фахівці пояснюють, що говоріння уві сні може виникати на будь-якому етапі нічного відпочинку. Найчастіше воно пов’язане з фазою швидкого сну, коли мозок працює майже так само активно, як під час неспання. Саме в цей період з’являються яскраві сновидіння, частішає дихання і серцебиття, а мовний центр мозку може частково “прориватися” назовні.

    Епізоди зазвичай короткі — від кількох секунд до пів хвилини. Людина після пробудження, як правило, не пам’ятає, що щось говорила. У деяких людей такі прояви виникають зрідка, у інших — періодично або хронічно.

    Точної причини цього явища медицина поки не встановила. Водночас лікарі зазначають, що розмови уві сні частіше спостерігаються у людей із неврологічними або психічними порушеннями. Зокрема, вони можуть супроводжувати хворобу Паркінсона, посттравматичний стресовий розлад та розлади поведінки під час сну.

    Велику роль відіграють і зовнішні чинники. Підвищений рівень стресу, тривожність, емоційне напруження або фізичне виснаження здатні значно збільшувати ймовірність нічних розмов. Так само впливають алкоголь, наркотичні речовини та хронічний недосип.

    Фахівці звертають увагу, що схильність до говоріння уві сні може передаватися генетично. Саме тому діти та підлітки стикаються з цим явищем частіше, ніж дорослі.

    Хоча в більшості випадків розмови уві сні не становлять небезпеки для здоров’я, вони можуть погіршувати якість відпочинку — як самої людини, так і її партнера. За регулярних епізодів або якщо нічна активність супроводжується сильними емоційними проявами, лікарі радять звернутися до спеціаліста, щоб виключити серйозні порушення сну чи психічні розлади.