Daypolitico

Позначка: референдум

  • Бунт кельтського поясу: Шотландія, Вельс і Північна Ірландія об’єднали сили проти Лондона заради права на розпад Британії

    Бунт кельтського поясу: Шотландія, Вельс і Північна Ірландія об’єднали сили проти Лондона заради права на розпад Британії

    Сполучене Королівство вкотре зіткнулося з екзистенційним викликом, який британська влада десятиліттями намагалася тримати під жорстким контролем, намагаючись зберегти цілісність держави в умовах невпинного зростання регіональних амбіцій. Чотирнадцятого вересня у Кардиффі лідери Шотландської національної партії, Партії Вельсу та північноірландської сили «Шинн Фейн» уклали безпрецедентний спільний меморандум. Фундаментальна суть підписаного документа полягає в безапеляційній вимозі: Шотландія, Вельс та Північна Ірландія повинні отримати виключне право самостійно визначати власне політичне майбутнє, а уряду в Лондоні слід терміново готуватися до неминучих конституційних трансформацій.

    Цей альянс ще не означає негайного узгодженого виходу трьох частин із британської корони, проте вперше в новітній історії регіональні сили об’єднали свої претензії на єдиному майданчику. Для центрального кабінету на Даунінг-стріт це створює колосальну кризу, адже відбивати поодинокі заклики Единбурга завжди було легше, ніж тримати кругову оборону проти скоординованого політичного фронту. Регіональні лідери перетворюють цю декларацію на постійний інструмент тиску, змушуючи Вестмінстер відповідати на питання, яку частку повноважень центр взагалі готовий віддати заради приборкання прагнень до незалежності.

    Хоча спільна декларація задекларувала єдність у принципах, кожен із трьох регіонів переслідує власну стратегічну мету. Перший міністр Шотландії Джон Свінні та перша міністерка Північної Ірландії Мішель О’Ніл рішуче налаштовані на проведення реальних плебісцитів щодо розриву зв’язків із британською монархією. Натомість перший міністр Вельсу Рін ап Іорверт займає стриманішу позицію, наголошуючи, що для його країни питання референдуму навряд чи постане на практичному рівні раніше виборів дві тисячі тридцятого року.

    Коріння нинішнього спалаху сягає десятиліть напруженого протистояння за лінією центр – регіони. Найбільш драматично події розгортаються у Шотландії, яка має власну правову й освітню системи та автономний парламент. На референдумі 2014 року 55% громадян обрали союз із Лондоном, проте вихід Великої Британії з Європейського Союзу, проти якого виступили 62% шотландців, повністю зламав старі домовленості та дав Единбургу залізобетонні аргументи вимагати нового голосування. Попри те, що Верховний суд країни у 2022 році заборонив парламенту Шотландії оголошувати референдум без санкції Вестмінстера, націоналісти продовжують шукати обхідні шляхи.

    У Вельсі національний рух тривалий час зосереджувався на розширенні законодавчої автономії, проте спеціальна комісія нещодавно офіційно внесла сценарій повної незалежності до переліку базових моделей майбутнього устрою. Найвибухонебезпечнішою залишається ситуація в Північній Ірландії, де статус регіону регламентований історичною Белфастською угодою. Британське законодавство вже містить чіткий механізм проведення так званого прикордонного голосування, і якщо Лондон зафіксує підтримку возз’єднання з Республікою Ірландія більшістю населення, референдум буде призначено автоматично. Вихід із єдиного європейського ринку суттєво оголив торговельні та митні протиріччя в регіоні, перетворивши британську конституційну кризу на незворотний процес.

     

  • Ісландія сказала ЄС «ні»: більшість громадян відмовилася від повернення до переговорів про вступ до ЄС

    Ісландія сказала ЄС «ні»: більшість громадян відмовилася від повернення до переговорів про вступ до ЄС

    Ісландія не відновлюватиме переговори про вступ до Європейського Союзу після того, як більшість громадян країни проголосувала проти повернення до процесу євроінтеграції.

    На референдумі, який відбувся 29 серпня, 52,8% виборців сказали «ні» відновленню переговорів з ЄС, тоді як прихильників продовження європейського курсу виявилося 47,7%. Розрив виявився відносно невеликим, але достатнім, щоб закрити питання про негайне повернення Ісландії до переговорного процесу.

    Загалом проти проголосували 118 040 людей, за — 105 339. Ще 1 652 бюлетені були порожніми або недійсними.

    Явка стала однією з найпомітніших деталей голосування — участь взяли близько 82,5% виборців, що навіть перевищує явку на парламентських виборах 2024 року. Висока активність показала, наскільки важливим і водночас поляризуючим залишається для Ісландії питання можливого членства в ЄС.

    Рейк’явік хотів переговорів, регіони — ні

    Географія голосування виявилася дуже показовою.

    У двох округах столиці більшість підтримала відновлення переговорів. У Північному Рейк’явіку «за» проголосували 57,5%, у Південному — 54,5%.

    Але майже вся решта країни сказала «ні».

    Найбільший спротив зафіксували у Північно-західному окрузі, де проти виступили 62,9% виборців. У Північно-східному окрузі частка противників становила 61,2%, у Південному — близько 60%, а в Південно-західному — приблизно 53%.

    Тобто референдум фактично показав помітний розкол: столиця більше тяжіє до поглиблення інтеграції з ЄС, тоді як значна частина регіонів воліє зберігати нинішню модель відносин.

    Ісландія вже була дуже близько до переговорів про вступ

    Сьогоднішнє голосування не означає, що Ісландія вперше відмовляється від європейської інтеграції.

    Країна офіційно подала заявку на вступ до ЄС ще у липні 2009 року, після глобальної фінансової кризи, яка особливо боляче вдарила по ісландській економіці.

    Єврокомісія дала позитивний висновок у лютому 2010 року, а вже влітку того самого року почалися офіційні переговори.

    Процес просувався досить далеко.

    З 35 переговорних розділів Ісландія встигла відкрити 27, а 11 із них — попередньо закрити.

    Однак після зміни уряду у 2013 році переговори поставили на паузу.

    У березні 2015 року Рейк’явік офіційно повідомив Євросоюзу, що більше не хоче вважатися країною-кандидатом на вступ.

    Саме тому нинішній референдум був не голосуванням за безпосередній вступ Ісландії до ЄС.

    Ісландців запитували значно обережніше: чи варто лише відновити переговори, після завершення яких питання членства могло б вирішуватися окремо.

    І навіть на цьому етапі більшість відповіла негативно.

    Чому Ісландії взагалі потрібен ЄС, якщо вона вже дуже близько інтегрована

    Ситуація Ісландії суттєво відрізняється від більшості країн-кандидатів.

    Формально вона не є членом ЄС, але вже інтегрована в європейську систему набагато глибше, ніж може здатися.

    Ісландія входить до Європейського економічного простору, Європейської асоціації вільної торгівлі та Шенгенської зони. Це дає країні доступ до значної частини єдиного європейського ринку та свободи пересування.

    Саме через це противники членства часто ставлять просте питання: навіщо вступати до ЄС повністю, якщо більшість економічних переваг Ісландія вже має?

    Але прихильники інтеграції відповідають протилежним аргументом.

    Ісландія змушена імплементувати значну кількість правил європейського внутрішнього ринку, не маючи при цьому такого самого впливу на процес їх ухвалення, як повноправні держави-члени.

    Тобто нинішня модель дає країні доступ до європейського ринку, але не повний політичний голос у Брюсселі.

    Найболючіше питання — рибальство

    Одна з головних причин багаторічного скепсису ісландців щодо членства в ЄС — рибальство.

    Для острова з населенням менше 400 тисяч людей рибна промисловість має набагато більше економічне й політичне значення, ніж для більшості держав Європи.

    Ісландія десятиліттями самостійно контролює свої рибні ресурси, квоти та доступ до вод.

    Вступ до ЄС означав би необхідність домовлятися про ці питання в рамках спільної європейської політики.

    Саме це традиційно викликає значний спротив у прибережних та сільських районах — і географія нинішнього голосування частково відображає цю різницю між столицею та регіонами.

    До цього додаються питання сільського господарства, продовольчої політики та побоювання щодо передачі частини повноважень європейським інституціям.

    Навіть перед референдумом результат був абсолютно непередбачуваним

    Цікаво, що ще кілька місяців тому ситуація виглядала зовсім інакше.

    Опитування, оприлюднене у червні, показувало, що серед тих, хто визначився, 53,1% підтримували відновлення переговорів з ЄС.

    За кілька днів до референдуму боротьба стала майже рівною.

    Останнє опитування перед голосуванням давало прихильникам переговорів лише мінімальну перевагу — 50,4% проти 49,6%, тобто результат перебував у межах статистичної похибки.

    У підсумку реальне голосування завершилося на користь табору «ні».

    Це означає, що за останні тижні кампанії противникам відновлення переговорів вдалося мобілізувати більше прихильників або переконати частину невизначених.

    Це не означає розрив Ісландії з Європою

    Результат референдуму легко трактувати як «Ісландія відвернулася від Європи», але це було б перебільшенням.

    Країна залишається одним із найбільш інтегрованих з ЄС партнерів поза межами самого Союзу.

    Вона продовжить участь у Європейському економічному просторі, Шенгенській зоні та інших спільних механізмах.

    Тобто нинішнє «ні» стосується саме повноправного членства та відновлення переговорів, а не загальної співпраці з Європейським Союзом.

    Проте політичне значення результату все одно велике.

    Уряд отримав досить чіткий сигнал: суспільство поки не готове навіть повертатися до процесу, який був заморожений понад десять років тому.

    Чому за голосуванням уважно стежив Брюссель

    Для Європейського Союзу цей референдум був важливий не лише через саму Ісландію.

    ЄС одночасно проходить нову хвилю дискусій про розширення, у якій ключове місце займають Україна, Молдова та держави Західних Балкан.

    Ісландія є економічно розвиненою демократією, членом НАТО та державою, яка вже виконує значну частину європейських правил.

    Тому її потенційне повернення до переговорів могло б стати для Брюсселя символічним підтвердженням привабливості ЄС навіть для багатих країн Північної Європи.

    Але сталося навпаки.

    Більшість громадян Ісландії вирішила, що нинішньої моделі відносин із Союзом їм достатньо.

    І це робить результат референдуму цікавим ще з однієї причини: Ісландія фактично показала, що тісна інтеграція з ЄС не обов’язково автоматично веде до бажання стати його повноправним членом.

    Питання ЄС для Ісландії не зникне назавжди

    Попри результат 52,8% проти 47,7%, говорити, що тема членства закрита назавжди, теж зарано.

    Розрив становить лише трохи більше п’яти процентних пунктів.

    Рейк’явік уже демонструє переважно проєвропейські настрої, а загальнонаціональні опитування протягом року показували дуже нестабільний баланс сил.

    Тому питання ЄС майже напевно залишиться частиною ісландської політики.

    Але після референдуму 29 серпня уряд отримав однозначний демократичний мандат: переговори зараз поновлювати не слід.

    Ісландія залишається максимально близько до Європейського Союзу — у спільному економічному просторі, Шенгені та десятках програм співпраці.

    Проте останній крок до повноправного членства більшість ісландців поки робити не хоче.

  • Вибори та повістки через «Дію»? У Мінцифри зробили гучну заяву про цифрове голосування в Україні

    Вибори та повістки через «Дію»? У Мінцифри зробили гучну заяву про цифрове голосування в Україні

    В Україні наразі неможливо провести вибори через застосунок «Дія», а також не планується використовувати платформу для розсилання повісток. Про це заявив виконувач обов’язків міністра цифрової трансформації Олександр Борняков, пояснивши, що головною перепоною є не технічні можливості, а вимоги Конституції та захист персональних даних.

    За словами посадовця, тема електронного голосування регулярно з’являється у публічному просторі, однак поки що залишається радше теоретичною. Основна проблема — гарантувати повну таємницю голосування, адже у цифровому форматі забезпечити абсолютну конфіденційність значно складніше, ніж на звичайних виборчих дільницях.

    Борняков наголосив, що чинна система з фізичними кабінками для голосування наразі є єдиною моделлю, яка повністю відповідає конституційним вимогам.

    «Коли кажуть, що “Дія” може бути використана у виборах — це неможливо, бо згідно з Конституцією треба, щоб була таємниця голосування», — пояснив він.

    У Мінцифри зазначають, що навіть у країнах, які експериментували з електронним голосуванням, зокрема в Естонії, питання довіри до системи та захисту даних залишається одним із найскладніших. Саме тому Україна не розглядає швидкий перехід до цифрових виборів, особливо в умовах війни та постійних кібератак.

    Окремо Борняков прокоментував чутки щодо можливого використання «Дії» для надсилання електронних повісток. Він підкреслив, що таких планів немає, а інформація про це не відповідає дійсності.

    Водночас уряд продовжує розширювати цифрові послуги для українців. У Мінцифри пояснюють: держава прагне максимально скоротити необхідність фізичного відвідування держустанов, що особливо важливо під час війни через безпекові ризики.

    Одним із ключових викликів залишається захист персональних даних. Борняков визнав, що це питання вже стало частиною євроінтеграційних вимог. За його словами, європейські партнери позитивно оцінюють розвиток української цифрової держави, однак дедалі більше уваги приділяють саме відповідності стандартам захисту інформації.

    Йдеться насамперед про імплементацію норм GDPR — європейського регламенту щодо захисту персональних даних. У Мінцифри заявляють, що Україна змушена пришвидшити оновлення законодавства у цій сфері в рамках підготовки до вступу в ЄС.

    «Вони дивляться на нашу “Дію”, на сервіси, на те, як ми будуємо цифрову державу. Їм це подобається. Але наступне питання — як ви забезпечуєте захист персональних даних?» — пояснив Борняков.

    Тим часом дискусії щодо можливих виборів під час війни в Україні тривають. Раніше окремі політики допускали можливість проведення електронного референдуму через «Дію», однак офіційної моделі такого голосування поки не існує.

    Паралельно Мінцифри продовжує запускати нові онлайн-сервіси. Зокрема, наприкінці весни в застосунку планують запустити функцію онлайн-розлучення, хоча скористатися нею зможуть лише пари без неповнолітніх дітей.

  • «Частина територій може бути втрачена»: Мерц озвучив жорсткий сценарій миру для України

    «Частина територій може бути втрачена»: Мерц озвучив жорсткий сценарій миру для України

    Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив, що в межах можливих мирних переговорів між Україною та Росією Києву, ймовірно, доведеться погодитися на втрату частини територій. За його словами, такий сценарій може стати ціною припинення війни та подальшого руху України до Європейського Союзу.

    Мерц припустив, що у певний момент Україна може підписати угоду про припинення вогню, а згодом — і мирний договір із Росією. У цьому контексті він зазначив, що частина територій може залишитися поза контролем України. Водночас він підкреслив, що такі рішення мають отримати підтримку українського суспільства.

    На його думку, у разі ухвалення подібних домовленостей влада повинна винести питання на загальнонаціональний референдум. Він також зазначив, що одночасно з таким рішенням українське керівництво могло б представити його як крок до європейської інтеграції.

    Окремо Мерц звернув увагу на перспективи вступу України до ЄС. Він застеріг від надмірно оптимістичних очікувань щодо швидких термінів, наголосивши, що під час війни членство в Євросоюзі є неможливим.

    За його словами, навіть попередньо озвучені дати вступу є нереалістичними. Він підкреслив, що Україна повинна відповідати суворим критеріям, зокрема у сферах верховенства права та боротьби з корупцією.

    Як альтернативу швидкому членству Мерц запропонував розглянути проміжні формати інтеграції. Серед них — участь України як спостерігача в окремих інституціях Європейського Союзу. Такий підхід, за його словами, вже отримав підтримку частини європейських лідерів.

    Водночас питання майбутнього України в ЄС залишається відкритим. За наявною інформацією, передумови для початку переговорів про вступ уже сформовані, і вони можуть розпочатися найближчим часом. Проте чіткі строки повноправного членства досі не визначені.

    Паралельно в Європі обговорюються альтернативні формати співпраці у сфері безпеки. Зокрема, йдеться про можливість інтеграції України до європейських оборонних структур, що дозволило б посилити взаємодію з партнерами ще до повноцінного вступу до ЄС або НАТО.

    Заява Мерца викликала резонанс, оскільки вона фактично окреслює один із найскладніших сценаріїв завершення війни — компроміс, пов’язаний із територіальними втратами. Експерти зазначають, що подібні оцінки відображають реалістичний, але політично чутливий підхід до можливих переговорів.

    У підсумку слова німецького канцлера підкреслюють складність майбутніх рішень для України. Баланс між територіальною цілісністю, завершенням війни та європейською інтеграцією залишається одним із ключових викликів для держави.

  • Мадяр не підтримує прискорений вступ України до ЄС

    Мадяр не підтримує прискорений вступ України до ЄС

    Майбутній прем’єр-міністр Угорщини Петер Мадяр заявив, що Україна повинна пройти повний переговорний процес щодо вступу до Європейського Союзу, після чого в Угорщині може бути проведений референдум щодо підтримки її членства. Про це він сказав під час пресконференції в Будапешті.

    За словами Мадяра, Угорщина не підтримує прискорений вступ України до ЄС, а сам процес має відбуватися на загальних умовах для всіх країн-кандидатів.

    Він підкреслив, що країна, яка перебуває у стані війни, не може отримати особливих умов для вступу.

    “Неможливо, щоб країна, яка перебуває у стані війни, була прийнята до ЄС. Такі питання не можуть розглядатися без обговорення всіх переговорних розділів”, – заявив він.

    Мадяр наголосив, що всі держави-кандидати мають проходити однакову процедуру, а рішення щодо України має ухвалюватися лише після завершення всіх етапів переговорів.

    Після цього, за його словами, в Угорщині може бути проведено референдум, на якому громадяни визначатимуться щодо підтримки членства України в ЄС.

    “Якщо Україна це зробить, тоді в Угорщині відбудеться референдум щодо того, чи слід ЄС її приймати. Але це точно не станеться найближчим часом”, – зазначив Мадяр.

    Він окремо підкреслив, що такий процес є довготривалим і не може бути реалізований у короткі строки, навіть за умови політичної волі сторін.

    Мадяр також прокоментував питання фінансової підтримки України з боку Європейського Союзу. Зокрема, йшлося про кредитну програму обсягом 90 млрд євро.

    Він заявив, що Угорщина не братиме участі у фінансуванні цієї програми, однак не блокуватиме рішення, яке вже було погоджене на рівні ЄС.

    Окремо політик зауважив, що деякі фінансові механізми ЄС, зокрема кредитні рішення, потребують додаткового уточнення, однак він не став деталізувати претензії.

    Мадяр також підтвердив, що Угорщина продовжить закупівлю російської нафти, пояснюючи це енергетичними потребами країни.

    Водночас він зазначив, що Будапешт буде поступово диверсифікувати джерела постачання енергоносіїв, щоб зменшити залежність від окремих постачальників.

    Окрему увагу Мадяр приділив темі прав угорської меншини в Україні. Він наголосив, що це питання має бути врегульоване в інтересах двосторонніх відносин.

    “Це не таке вже велике прохання – щоб угорці, які там живуть, могли користуватися своєю рідною мовою”, – заявив він.

    За його словами, для Угорщини важливо забезпечити права своїх національних громад за кордоном, зокрема в Україні.

    Заяви Мадяра прозвучали на тлі дискусій у ЄС щодо подальшого розширення та умов вступу нових країн, а також на тлі триваючої війни Росії проти України, яка впливає на політичні рішення в Європейському Союзі.

  • Більшість українців підтримали б мирну угоду з територіальними компромісами на референдумі — КМІС

    Більшість українців підтримали б мирну угоду з територіальними компромісами на референдумі — КМІС

    Більшість українців може підтримати мирну угоду з територіальними компромісами на потенційному референдумі, однак вирішальним фактором залишається формулювання питання. Про це свідчать результати опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведеного 1–8 березня.

    Соціологи зазначають, що суспільна реакція на можливу мирну угоду значною мірою залежить від того, як саме її описати. Якщо в запитанні акцентувати на перевагах — таких як членство України в Європейському Союзі, гарантії безпеки та економічна відбудова, — підтримка серед громадян суттєво зростає.

    У рамках дослідження респондентам запропонували гіпотетичне питання про підтримку миру через угоду зі США та Європою, яка передбачає вступ України до ЄС у 2027 році, гарантії безпеки, план економічної відбудови та територіальні компроміси. За таких умов 61% опитаних заявили, що проголосували б за таке рішення, тоді як 10% виступили б проти.

    Якщо враховувати лише тих, хто готовий прийти на голосування, підтримка може бути ще вищою: серед потенційних учасників референдуму 86% заявили, що підтримали б угоду, і 14% виступили б проти.

    Загалом 64% опитаних повідомили, що готові взяти участь у референдумі, якщо такий буде проведено.

    У КМІС наголошують, що результати демонструють високу чутливість суспільної думки до формулювань. Більшість українців негативно ставиться до прямої ідеї виведення військ з Донбасу в обмін на гарантії безпеки. Однак якщо складні умови не підкреслюються або подаються разом із позитивними перспективами, рівень підтримки суттєво зростає.

    Соціологи також попереджають про ризики маніпуляцій під час можливого референдуму. На їхню думку, як українська влада, так і суспільство та міжнародні партнери мають враховувати ці фактори.

    Окрему проблему може створити явка виборців. Дослідження проводилося лише серед населення підконтрольних територій, тоді як значна частина громадян перебуває за кордоном або може не мати можливості проголосувати через безпекову ситуацію.

    За законом, рішення на всеукраїнському референдумі вважається легітимним, якщо участь у голосуванні беруть щонайменше 50% плюс один виборець. Водночас навіть формальне виконання цієї вимоги може не забезпечити суспільного визнання результатів у разі низької фактичної явки.

    Опитування проводилося методом телефонних інтерв’ю за випадковою вибіркою мобільних номерів. Соціологи опитали 1003 респондентів віком від 18 років на підконтрольній Україні території. Статистична похибка вибірки не перевищує 4,1%.

  • Зеленський може оголосити вибори та референдум 24 лютого — FT

    Зеленський може оголосити вибори та референдум 24 лютого — FT

    Президент України Володимир Зеленський може оголосити про проведення президентських виборів та загальнонаціонального референдуму 24 лютого — у четверту річницю початку повномасштабного вторгнення Росії. Про це повідомляє Financial Times із посиланням на поінформовані джерела.

    За даними видання, українська влада розпочала підготовчі процеси на тлі сигналів з боку США. Зокрема, адміністрація Дональда Трампа нібито наполягає на проведенні виборів до 15 травня. У разі відсутності виборчого процесу Київ може втратити запропоновані Вашингтоном безпекові гарантії.

    Співрозмовники газети в оточенні Зеленського зазначають, що українська сторона повідомила американських партнерів про готовність діяти у «надзвичайно стислі строки». При цьому в Києві визнають серйозні логістичні виклики: організацію голосування в умовах війни, мільйони внутрішньо переміщених осіб, громадян за кордоном, а також питання безпеки виборчих дільниць.

    Йдеться не лише про президентські вибори, а й про можливий референдум, деталі якого наразі не розголошуються. Джерела припускають, що обидва процеси можуть відбутися одночасно, аби мінімізувати організаційні ризики та витрати.

    Один із західних чиновників, коментуючи ситуацію, зазначив, що в українському політичному середовищі формується розуміння: потенційна виборча кампанія може бути безпосередньо пов’язана з переобранням чинного президента.

    До 15 травня адміністрація Трампа хоче не лише проведення виборів в Україні, а й реалізації всього комплексу мирних угод — включно з виведенням ЗСУ з Донбасу.

    Про це пише Financial Times у вже згаданій статті, у якій йшлося про плани Зеленського під тиском Вашингтона провести вибори та референдум до 15 травня.

    Водночас у публікації зазначається, що всі ці плани можуть зірватися, якщо Київ і Москва не домовляться щодо територій (тобто, як випливає з контексту статті, якщо Зеленський відмовиться виводити війська з Донбасу). Також видання допускає, що ситуацію Зеленський може використати для збільшення своїх шансів на переобрання на новий п’ятирічний термін, а також, щоб показати Трампу, що він не гальмує мирні домовленості.

    «Президент США дав зрозуміти Києву, що американські гарантії безпеки залежать від узгодження ширшої мирної угоди, яка, ймовірно, передбачатиме поступки Росії щодо Донбасу, і яку Вашингтон хоче виконати до 15 травня», — пише видання.

    За його даними, «Вашингтон залишає Києву дуже мало простору для маневру на тлі наближення проміжних виборів у США».

    При цьому, на думку співрозмовників FT, «план може бути відкладений залежно від того, наскільки далеко один від одного будуть Київ і Москва у ключовому питанні територій».

    Українські та західні офіційні особи також вважають, що графік і ультиматум США «навряд чи будуть виконані», оскільки вони залежать від можливості досягнення прогресу на переговорах із Росією.

    «Однак цей план підкреслює прагнення Зеленського максимально збільшити свої шанси на переобрання, одночасно запевняючи Трампа, що Київ не гальмує мирну угоду», — описує видання стратегію Києва.

    Офіційних заяв від Банкової щодо конкретних дат або рішень наразі не оприлюднено. Водночас питання виборів під час воєнного стану залишається дискусійним як із правової, так і з безпекової точки зору.

  • Вибори в Україні та мирна угода: США тиснуть на прискорення процесу

    Вибори в Україні та мирна угода: США тиснуть на прискорення процесу

    США та Україна обговорюють амбітний план мирного врегулювання конфлікту з Росією з можливим проведенням національних виборів та референдуму. За інформацією Reuters, американська сторона прагне укласти угоду вже в березні, а голосування провести одночасно з загальнонаціональними виборами.

    Представники США, включно зі спецпосланником Стівом Уіткоффом та Джаредом Кушнером, нещодавно зустрілися з українськими колегами в Абу-Дабі та Маямі, наголосивши на важливості прискорення процесу. За словами джерел, американці хочуть завершити домовленості якнайшвидше, враховуючи, що внутрішні політичні питання, включно з проміжними виборами до Конгресу у листопаді, зменшують їхню можливість зосередитися на мирному процесі.

    Обговорювався графік проведення виборів та референдуму вже у травні, проте джерела вважають цей термін малоймовірним для реалізації через розбіжності з ключових питань, зокрема щодо Донбасу та Запорізької АЕС. Москва наполягає на виведенні українських військ із Донеччини та збереженні контролю над АЕС, пропонуючи лише частковий поділ електроенергії з Україною. Київ, у свою чергу, відкидає такі умови.

    Таким чином, перспективи швидкого укладення мирної угоди залишаються під питанням, і багато деталей залишаються невирішеними, що ускладнює плановане проведення голосування в Україні у стислий термін.

  • Монобільшість тріщить: чому Рада валить кадрові та фіскальні рішення

    Монобільшість тріщить: чому Рада валить кадрові та фіскальні рішення

    Останнім часом Верховна Рада дедалі частіше демонструє нестабільність у голосуваннях. Парламент дає голоси за звільнення міністрів, але не підтримує їхні призначення, провалює урядові фіскальні законопроєкти та регулярно фрондує під час ключових рішень. Це породжує головне питання: чи існує ще монобільшість і наскільки керованим залишається парламент.

    Монобільшість існує лише формально

    Політолог Володимир Фесенко зазначає, що формально у Верховній Раді й досі є парламентська більшість чисельністю 229 депутатів. Однак на практиці монобільшості давно не існує. Починаючи з 2021 року, абсолютна більшість рішень ухвалюється не силами однієї фракції, а за рахунок неформальної коаліції.

    За його словами, ядро фракції «Слуга народу» у голосуваннях становить приблизно 170–190 депутатів. До них додаються близько 80 голосів з різних депутатських груп — частково «Батьківщина», частково колишні депутати ОПЗЖ після початку повномасштабної війни. Саме ця конфігурація дозволяє ухвалювати рішення, хоча й не з усіх питань.

    Проблеми починаються тоді, коли ядро фракції скорочується до 160 або навіть 150 голосів. Саме це, за словами Фесенка, проявилося під час кадрових голосувань у січні. Він також звертає увагу, що окремі політичні гравці намагалися зруйнувати не монобільшість як таку, а саме неофіційну коаліцію, спровокувавши урядову й парламентську кризу.

    Відставка Єрмака і парламент: зв’язку немає

    Народний депутат від «Слуги народу» Максим Бужанський переконаний, що відставка Андрія Єрмака з посади голови Офісу президента жодним чином не вплинула на роботу парламенту. За його словами, Єрмак ніколи напряму не втручався у процес голосування депутатів.

    Бужанський зазначає, що має один із найнижчих показників голосування разом із фракцією, регулярно не підтримує або відкрито критикує законопроєкти, і при цьому жодного разу не отримував сигналів чи вказівок від Єрмака. Вплив керівника ОП, за його словами, відчувався лише на рівні формування порядку денного або рішень президента щодо підписання чи вето законів.

    Фесенко також наголошує, що проблеми у фракції «Слуга народу» почалися задовго до відставки Єрмака. Йдеться про депресивні настрої, втому, бажання частини депутатів скласти мандат і втрату внутрішньої мотивації.

    НАБУ, САП і ефект «крайніх»

    Ситуацію у фракції різко загострили події літа 2025 року, коли депутатів змусили підтримати закони, що обмежували повноваження НАБУ і САП, а згодом — під тиском протестів — скасувати власне рішення. За оцінкою експертів, парламентарів фактично зробили «крайніми», що викликало сильне роздратування навіть серед лояльних до президента депутатів.

    Додатковим ударом став так званий «Міндічгейт», який також спричинив хвилю негативу всередині фракції. На цьому тлі лунали заклики до створення «коаліції національної стійкості» та навіть «уряду національної стійкості», однак ці ініціативи не мали продовження.

    Кадровий голод і небажання бути депутатом

    Окремою проблемою стала кадрова криза. Кількість депутатів від «Слуги народу» поступово зменшується, а замінювати вибулих майже ніким. Народні депутати йдуть з життя, переходять на роботу в органи виконавчої влади або інші структури, а список партії фактично вичерпаний.

    Народний депутат Роман Каптєлов зазначає, що в партійному списку майже не залишилося людей, готових зайти до парламенту. Частина потенційних кандидатів відмовляється від мандату, розуміючи, що статус народного депутата означає пожиттєву публічність і постійний контроль. За його словами, близько 50 чинних депутатів хотіли б скласти мандат, але їм цього не дозволяють.

    Через дефіцит кадрів виникають проблеми навіть із призначенням депутатів на міністерські посади, адже немає ким їх замінити у сесійній залі.

    Якщо фракцію «Слуга народу» покинуть ще кілька депутатів, монобільшість зникне не лише фактично, а й формально. Цей ризик посилюється тим, що десятки парламентарів фігурують у кримінальних провадженнях. В умовах відсутності депутатської недоторканності це створює додаткові важелі тиску.

    Початок передвиборчої кампанії

    Максим Бужанський звертає увагу, що з наближенням виборів і потенційного завершення війни парламент дедалі важче ухвалює непопулярні рішення. Активний політичний процес ведуть опозиційні сили, насамперед «Європейська солідарність», яка використовує парламент як трибуну для політичної боротьби.

    За його словами, навіть технічні законопроєкти нині обростають сотнями правок, що штучно блокує роботу Ради і перетворює кожне голосування на багатоденну баталію.

    Роман Каптєлов вважає, що фактично від Верховної Ради зараз очікують лише ухвалення законів про вибори і референдум. Бюджет на 2026 рік уже прийнято, а ключові політичні рішення, за цією логікою, мають ухвалюватися безпосередньо народом.

    За його словами, результати майбутніх референдумів будуть обов’язковими, а не рекомендаційними, і не потребуватимуть ратифікації парламентом. Після цього Верховна Рада ризикує остаточно перетворитися на майданчик для передвиборчої риторики.

    Чи вистачить голосів для критичних рішень

    Володимир Фесенко підсумовує, що попри кризові тенденції, повного розвалу монобільшості поки немає. Однак результативні голосування можливі лише за умов ручної мобілізації депутатів, яка працює епізодично.

    Він переконаний, що для критично важливих рішень — співпраці з МВФ або євроінтеграції — голоси знайдуться. Керівництво парламенту і фракції зможе мобілізувати необхідну кількість депутатів, апелюючи до державних інтересів.

    Максим Бужанський погоджується: всі справді важливі для країни законопроєкти будуть ухвалені. А от другорядні ініціативи можуть чекати місяцями або взагалі не бути проголосованими — і це, за його словами, не матиме критичних наслідків для країни.

  • Адміністрація Трампа виступає проти референдуму як умови мирних переговорів

    Адміністрація Трампа виступає проти референдуму як умови мирних переговорів

    Адміністрація Дональда Трампа виступає проти проведення референдуму як елемента можливого мирного врегулювання та розглядає таку ініціативу як свідоме затягування переговорного процесу. Про це повідомляють джерела, обізнані з перебігом консультацій.

    За інформацією співрозмовників, позицію Вашингтона було донесено під час контактів на високому рівні. У Білому домі вважають, що винесення ключових питань на референдум не наближає сторони до домовленостей, а лише відкладає ухвалення рішень у межах переговорного треку.

    Водночас спецпредставник США Стів Віткофф передав міністру оборони України Рустему Умєрову позицію Кремля щодо основних положень мирного плану, який обговорюється в американській адміністрації. За даними джерел, російська сторона одразу окреслила перелік пунктів, які не готова навіть виносити на дискусію.

    Йдеться, зокрема, про розміщення миротворчого контингенту країн Європейського Союзу, питання статусу Донбасу та Криму, а також будь-які аспекти, пов’язані з подальшим розширенням НАТО. У Кремлі ці теми вважають неприйнятними для обговорення в межах запропонованого формату.

    Співрозмовники зазначають, що саме ці розбіжності залишаються ключовим бар’єром для просування переговорів. Американська сторона, зі свого боку, розглядає їх як базові елементи довгострокової безпеки в регіоні, тоді як Москва наполягає на їх повному виключенні з порядку денного.

    За оцінками джерел, ситуація свідчить про глибоку різницю у підходах сторін до майбутньої архітектури безпеки та робить перспективу швидкого досягнення домовленостей малоймовірною без зміни вихідних позицій.