За інформацією наших джерел, після вручення підозри у незаконному збагаченні екс-послу Ользі Стефанішиній, НАБУ продовжує працювати по її найближчому оточенні. Зокрема, мова йде про еск-чоловіка Ольги Стефаніпшиної – Михайла Стефанішина.
Нагадаємо, раніше ми писали, що за інформацією оточення Стефанішиних, в той же день як Ольга Стефанішина очолила Мін’юст, Михайло Стефанішин телефонував усім своїм знайомим та пропонував самі різні корупційні схеми – “від підписання окремих документів та рейдерських схем, до впливу на пенітенціарну систему”.
В даному контексті також варто згадати “кейс АРМА”, коли після призначення Ольги Стефанішиної на високу посаду компанії, афілійовані з Михайлом Стефанішиним, почали отримувати в управління цінні активи.
Водночас, навіть після гучного скандалу з Будинком Профспілок, Михайло Стефанішин продовжив свої оборудки, прикриваючись Ольгою Стефанішиною уже як “послом в США”.
В даному контексті варто згадати кейс конфіскації великого парку залізнодорожних вагонів, цистерн та платформ, що належали резидентам РФ. Як зазначає блогер Борис Кушнірук, відчувши безкарність, Михайло Стефанішин через своїх “фунтів” поклав око на понад півтори тисячі вагонів.
Фігурант розслідування НАБУ, “смотрящий” за Мінюстом Андрій Довбенко почав втрачати вплив та активи в ігорному бізнесі після відставки Андрія Єрмака з поста глави Офісу Президента.
Два Андрія: як пов’язані Андрій Довбенко та Андрій Єрмак
Зв’язок між Андрієм Довбенко та Андрієм Єрмаком можна відслідкувати через Дарію Зарівну. Нагадаємо, до того як стати радницею голови Офісу Президента Андрія Єрмака, Зарівна являлась дружиною Андрія Довбенко.
ФОТО: Смотрящий за Мінюстом Андрій Довбенко пов’язаний з Андрієм Єрмаком через екс-дружину Дарію Зарівну
За інформацією ЗМІ, тільки зайшовши на посаду, Андрій Єрмак через Довбенко отримав вплив на МІністерство юстиції, що дало тоді ще новопризначеному голові ОП доступ в тому числі до рейдерских схем, чим вони з Довбенко актино користувались.
Водночас, для Андрія Довбенко союз з тодішнім главою ОП означав “дах” на самому високому політичному рівні та знайомства, завдяки яким він зміг у 2023-му році виїхати з країни до свого арешту.
Як Андрій Довбенко намагався монополізувати ринок онлайн казино через силовий блок
Після оголошення НАБУ підозри Андрію Єрмаку, почались проблеми у його “підопічних”, в тому числі і у Андрія Довбенко.
Зокрема, в ЗМІ почала з’являтися інформація що кінцевим бенефіціаром казино Slot City і BETON є Андрій Довбенко. Водночас, через відомого блогера Ігоря Лаченкова злили інформацію, що саме Андрій Довбенко намагається монополізувати ринок українських казино через силовиків.
Спочатку була запущена інформаційна атака, в якій “підсвітили” прізвище реального власника Slot City і BETON, що стало приводом для “ПлейСіті” для накладення штрафів та скасування рішення про видачу ліцензії.
За інформацією джерел, як тільки розпочались проблеми в Андрія Єрмака, конкуренти Андрія Довбенка на ігорному ринку відповіли на його спроби монополізувати ринок.
Онлайн казино Slot City і BETON – структура власників веде до фігуранта розслідувань НАБУ Андрія Довбенка
Формально, в Slot City і BETON різні власники, але при детальному вивчені кінцевим бенефіціаром обох казино являється Андрій Довбенко.
Офіційним власником казино Slot City через ТОВ “Олл сіті геймс” значиться одеський бізнесмен Павло Георгійович Чиклікчі.
Також Павло Чиклікчі є власником ще 5 компаній, зокрема пов’язаних із гемблінгом, і є сином екс депутата Одеської обласної ради Георгія Чиклікчі. Як випливає з відкритих даних, останній займається агробізнесом. Власне, сам Павло Чиклікчі, як і його брат Володимир, також беруть участь у сімейному агробізнесі.
Але водночас, за даними YouControl, Павло Чиклікчі володіє одразу 3 компаніями, що працюють в гральному бізнесі, – крім “Олл сіті геймс”, це куплене раніше ТОВ «Геймдейв» (ТМ SlotsCity) та відкрите в травні 2026-го ТОВ “Геймсіті” (на 100% належить «Олл сіті геймс»).
Зауважимо, що лише на оплату статутного фонду ТОВ “Геймсіті” його власнику були необхідні 30 мільйонів гривень. Щоправда, ця сума не видається великою на тлі доходу ТОВ “Геймдейв” у 2025-му році в 9,3 млрд грн, ось тільки коштів на такі інвестиції в родини Чиклікчі офіційно просто немає.
Так, будучи депутатом селищної ради, батько ігрового магната Георгій Чиклікчі в електронній декларації за 2024 рік (останній перед входом сина Павла в азартний бізнес) зазначив, що володіє 47 000 євро та 466 110 грн, ще близько 3,5 млн грн становили його доходи. Також йому належать близько 70 земельних ділянок. Рідний брат Павла Чиклікчі, Володимир, за 2020-й рік заробив 2 млн 830 тис. грн, накопичень офіційно не мав. Відомостей про доходи самого Павла Чиклікчі, який у жовтні 2024 року купив ТОВ «Геймдев», немає взагалі.
Схожа ситуація і з офіційним власником онлайн-казино BETON ТОВ “Сітікод”, жителем Києва Романом Балашовим. Про нього відомо, що чоловік займається бізнесом як ФОП і є співвласником ТОВ “Ортаверон” “Перун компані”, а також володіє АТ “Чикаго”, що являє собою закритий інвестиційний фонд. Також він є директором ТОВ “Гореничі 16”.
Загалом, Роман Балашов більше виглядає як “класичний фунт”, чим як бізнесмен який міг може внести ті самі 30 млн грн, необхідних для створення “Сітікоду”.
Як Андрій Довбенко перетворив Мінюст на джерело особистого збагачення та “заробив перший мільйон”
Для заходу на ігорний ринок необхідні значні ресурси, які були “зароблені” Андрієм Довбенко на схемах пов’язаних з Міністерстві юстиції України.
Зокрема, “смотрящим” за Мінюстом Андрія Довбенко назвали журналісти Bigus.info, журналістське розслідування яких ймовірно викликало інтерес НАБУ.
Нагадаємо, у 2022 році, коли НАБУ повідомило про розкриття злочинної групи всередині Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА).
За версією слідства, посадові особи АРМА в змові з представниками ДП “СЕТАМ”, приватними компаніями та іншими особами організували схему продажу за заниженою вартістю через торговельний майданчик ДП “СЕТАМ” майна, арештованого в рамках кримінальних справ і переданого в управління АРМА.
Раніше арештоване майно передавали АРМА під приводом виконання ухвал слідчого судді, після чого чиновники АРМА обґрунтовували необхідність його продажу і, використовуючи власного оцінювача, занижували вартість майна. Останнє продавалося за участі співучасника з ДП “СЕТАМ”, щоб забезпечити перемогу заздалегідь визначеної приватної компанії. Таким чином були продані:
— три земельні ділянки в Одеській області, придбані свого часу для будівництва торговельних центрів мережі “Ашан” — реалізовано в 18 разів дешевше від ринкової вартості;
— 2,6 тис. тонн піску річкового середньої та дрібної фракції в Київській області — заниження вартості більш ніж у 6 разів порівняно з ринковою;
— понад 4,5 тис. тонн карбаміду — майже в 5 разів дешевше від ринкових цін;
— зерно, крупи та олійні культури — у чотири рази дешевше від ринкової вартості.
В рамках даної кримінальної справи у 2023 році НАБУ оголосило Андрія Довбенко врозшук за намагання уникнути правосуддя та неявку на допити.
Зазначимо, що вартість вкраденого Андрієм Довбенко за цією схемою становить о 485 мільйонів. Але ця цифра стосується тільки тих кейсів, які були виявлені НАБУ.
Активи втікача НАБУ Андрія Довбенко в Україні, які працювали завдяки протекції Єрмака
Нагадаємо, в Україні Андрій Довбенко володіє корпоративною групою з 11 компаній, що спеціалізуються на праві, фінансових послугах і нерухомості. Й ці компанії використовувалися в різних сумнівних операціях.
Так, ТОВ “Евріс інвест” (сфера діяльності — надання фінансових послуг, статутний фонд — 130 000 гривень), яким Андрій Довбенко володіє через кіпрську “ЕВРІС консалтинг лімітед”, за даними НАБУ в квітні 2019 року використовувалося під час рейдерського захоплення агропідприємства “СВК Новоселицький”.
Причому, за даними ЗМІ, ці ж юристи профінансували партію “Слуга народу” на 5 мільйонів гривень, що в контексті розслідування НАБУ може виглядати як “відкат”.
Пов’язана з Довбенко ТОВ “Юридична фірма „Евріс“ (сфера діяльності — право, статутний фонд — 100 000 гривень), за версією НАБУ прямо брала участь у схемах усередині АРМА. Так, згаданий вище продаж 4,5 тис. тонн карбаміду майже в 5 разів дешевше від ринкових цін здійснювався за участі колишніх і чинних співробітників компанії.
Зокрема, підготовку аукціону з продажу карбаміду здійснював співробітник ДП “Сетам”, який у 2018–2019 роках як самозайнятий заробив у “Еврісі” 958 тисяч гривень. При цьому сам аукціон з продажу відбувся за участі двох фірм: переможця — ТОВ “Соіл компані ЛТД”, і тієї, що програла, — ТОВ “Бранте”.
Як з’ясували детективи НАБУ, IP-адресою, з якої здійснювалося управління банківським рахунком “Бранте”, користувалися співробітники “Евріса”. Іншими словами, ТОВ “Бранте”, була створена співробітниками ТОВ “Юридична фірма „Евріс“” для створення видимості конкуренції на аукціоні, в якому перемогло ТОВ “Соіл компані ЛТД”.
До речі, 500 тисяч гривень для гарантійного внеску, необхідного для участі в аукціоні, ТОВ “Брант”» отримало від юридичної фірми (з січня 2021 року в стані банкрутства) — ТОВ “Юридична фірма „Ен енд ді“”, через банківські рахунки якої проходили сотні мільйонів гривень, зокрема і за “вирішення питань” з виконавчими провадженнями.
Як Андрій Довбенко робить спроби легалізуватись та уникнути конфіскації активів у Британії
Після розслідування НАБУ Андрій Довбенко втік з України до Британії де продовжив проживати своє краще життя в розкішному особняку в престижному районі Лондона.
ФОТО: Андрій Довбенко втік від кримінальних справ НАБУ до Лондона
Водночас, через корупційний шлейф Андрій Довбенко зіштовхнувся з проблемами легалізації на туманному альбіоні “вкраденого на батьківщині”. Тим паче, що британська преса почала піднімати питання про походження його капіталів та акцентувати на його дотичність до корупційних оборудок.
ФОТО: британська преса зацікавилась походженням статків втікача НАБУ Андрія Довбенко
Справа в тому, що по місцевим законам, у разі якщо буде доведено корупційне походження капіталів нового мультимільйонера Андрія Довбенко, то всі його статки в Британії під загрозою конфіскаціЇ.
Тож не дивно, що Андрій Довбенко розгорнув у Британії велику піар компанію по відбілювання своєї репутації, на що у своєму Facebook звернула увагу журналістка Олена Шкарпова.
“Я вбила його імя в пошуку на Лінкедін. І знайшла безліч постів британських інвесторів, військових, журналістів про те, який Довбенко український патріот і дуже класний бадді.
Відкрила гугл – а там колонки авторства Довбенка у Fortune. Financial Times, Atlantic Council (!). Загалом нарахувала близько 20 статей під його ім’ям у різних західних виданнях. Звичайно, статті написані дуже дорогими якісними райтерами І впевнена, десь за їх розміщення точно він платив” – зазначає Шкрапова.
ФОТО: Скріншот поста Facebook журналістки Олени Шкарпової
За спостереженнями журналістки, в англомовному середовищі образ Довбенка не асоціюється з кримінальними справами. Натомість він представляє себе як засновника платформи TechExchange, яка нібито створює “мости” між британськими та українськими оборонними стартапами.
Нагадаємо, уникати кримінальної відповідальності Андрію Довбенко в Україні допомагали зв’язки у вищих ешелонах влади. Але чи зможе Довбенко після відставки Єрмака утримати свої активи в Україні та Лондоні, і чи доведе НАБУ до кінця розслідування про розкрадання майже півмільярда гривень на схемах з ДП “СЕТАМ” та Арма побачим найближчим часом.
У Закарпатській області розгорівся скандал навколо можливого призначення суддею апеляційної інстанції кандидатки, яка фігурує у кримінальному провадженні.
Йдеться про Вікторію Сову, кандидатуру якої 26 травня має розглянути Вища рада правосуддя.
Про це заявив юрист та політичний експерт Михайло Шнайдер.
За його словами, Сова є фігуранткою кримінального провадження №42025270000000109 та підозрюється у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 206 Кримінального кодексу України — протидія законній господарській діяльності.
Шнайдер стверджує, що у матеріалах справи фігурують факти можливого рейдерства, підроблення документів, створення фіктивних боргів та виведення активів підприємств на сотні мільйонів гривень.
«І така людина претендує на статус судді апеляційної інстанції? Це просто не вкладається в голові», — заявив експерт.
Він наголосив, що Закарпатський апеляційний суд є стратегічно важливим органом у прикордонному регіоні, де розглядають складні кримінальні, митні та економічні справи.
На думку Шнайдера, суспільство має отримати відповідь, чи може людина, ім’я якої пов’язують із кримінальними обставинами та можливим виведенням активів, претендувати на посаду судді апеляційного суду.
Рішення щодо кандидатури Вікторії Сови Вища рада правосуддя має ухвалити вже 26 травня.
Наразі офіційних коментарів від самої кандидатки або Вищої ради правосуддя щодо заяв Михайла Шнайдера публічно не оприлюднювали.
Тим часом тема доброчесності суддів та прозорості призначень залишається однією з ключових у контексті судової реформи в Україні.
Колишнього прокурора Києва, а нині очільника Одеської обласної військової адміністрації Олега Кіпера низка джерел та заявників пов’язують із функціонуванням організованої групи, яка, за їхніми твердженнями, спеціалізується на рейдерстві, виведенні активів з-під санкцій та привласненні бюджетних коштів. Йдеться як про комерційне майно, так і про кошти державних та міжнародних програм, зокрема спрямованих на будівництво укриттів.
Одним із найбільш резонансних епізодів називають конфлікт навколо активів родини Ксенофонтових. Після смерті бізнесмена Олександра Ксенофонтова у 2020 році, за твердженням заявників, було ініційовано низку кримінальних проваджень, які вони вважають сфальсифікованими. У результаті цих дій Оксану Ксенофонтову було виселено з житла, а бізнес-структури родини — штучно доведено до боргового стану. Згодом активи, зокрема ТОВ «КК Патріарх Холл», перейшли під контроль компанії «Ньюлайт».
У матеріалах, які перебувають у розпорядженні заявників, фігурують також імена Сергія Шапрана, Володимира Осіпова та Ігоря Скорохода. Окрему увагу вони звертають на можливий конфлікт інтересів: дружина Олега Кіпера Ірина, за наявною інформацією, має фінансові зобов’язання на суму близько 25 мільйонів гривень перед дружиною Володимира Осіпова.
Окремий блок звинувачень стосується будівництва захисних укриттів в Одеській області. У Вигоднянській громаді, за твердженнями джерел, тендер на суму близько 97 мільйонів гривень отримала компанія «Давмір Строй». У документах, які аналізували заявники, йдеться про ймовірне завищення вартості будівельних матеріалів, зокрема бетону та арматури, що могло призвести до розкрадання значних сум, у тому числі коштів міжнародної допомоги в межах програми Ukraine Facility.
Схожі підозри озвучуються і щодо проєктів у Вилківській міській раді, де фігурує «Південна Українська Будівельна Компанія», а також у селі Маяки, де, за твердженням заявників, представники місцевої влади спільно з приватними структурами могли привласнювати кошти міжнародної допомоги через фіктивне або завищене будівництво.
Особливу роль у цій вертикалі, за словами джерел, відіграє Сергій Шапран. Його пов’язують із бізнес-інтересами, які нібито мають сліди російського походження, а також із компаніями, через які, за версією заявників, здійснювалося зняття арештів з активів осіб, що перебувають під санкціями. Попри затримання Шапрана у 2025 році під час спроби виїзду за кордон, учасники схем, як стверджують джерела, уникають реальної відповідальності.
Окреме занепокоєння викликає реакція правоохоронних органів. За наявною інформацією, судові ухвали про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань у низці випадків залишаються без виконання. Це, на думку заявників, може свідчити про системну корупційну кругову поруку між посадовцями та правоохоронними структурами.
Наразі всі викладені обставини мають характер заяв і тверджень сторін, а остаточну правову оцінку їм може надати лише суд. Водночас масштаб і чутливість описаних схем у період повномасштабної війни викликають значний суспільний резонанс та потребують публічного і неупередженого розслідування.
Максим Микитась роками вибудовував багаторівневі сценарії рейдерського захоплення державних і приватних активів. Ключовим елементом цих схем був прямий тиск на власників, який у поєднанні з ручними реєстраторами, номінальними фігурантами та підконтрольними судами відкривав шлях до перерозподілу майна на користь вузького кола осіб.
З часом ці схеми перестали бути поодинокими епізодами й перетворилися на системну модель, яка глибоко вразила державний сектор та стратегічну інфраструктуру України. Державні кошти у цій конструкції фактично ставали приватним ресурсом, а формальні корпоративні оболонки використовувалися для приховування реальних бенефіціарів.
Одним із показових прикладів є діяльність ПрАТ «Метробуд», яке протягом років отримувало мільярдні контракти у сфері енергетичного будівництва. Компанія фактично монополізувала доступ до великих державних проєктів, зокрема на об’єктах Дністровської та Дніпровської гідроакумулюючих електростанцій. Загальний обсяг фінансових потоків на цих об’єктах перевищив шість мільярдів гривень.
У структурі власності «Метробуду» через іноземну компанію приховувався громадянин Російської Федерації Сергій Кияшко. Це дозволяло оточенню Микитася обходити формальні безпекові обмеження, зберігаючи контроль над грошовими потоками. Для виведення коштів використовувався консорціум «НВО Укргідроенергобуд», який виконував роль технічної оболонки, через яку бюджетні мільярди розчинялися в ланцюгах підрядників.
Паралельно зі схемами на державних підрядах Микитась реалізовував рейдерські сценарії у приватному секторі. Разом із Василем Астіоном він брав участь у захопленні ТОВ «Філософія Девелопмента» — компанії з активами орієнтовною вартістю понад 560 мільйонів гривень. Після того як законні власники відмовилися передавати корпоративні права, було задіяно класичний набір інструментів примусу та маніпуляцій.
Державний реєстратор Качковська внесла до реєстру неправдиві відомості, вписавши номінального власника з Узбекистану Каюмджона Саматова. Згодом його замінили на іншого номінала — Меркулова. Завершальним етапом стала ініціація процедури банкрутства через підконтрольне ТОВ «Каса народної допомоги». Це дозволило закріпити результат рейдерської атаки через судове рішення, ухвалене в Господарському суді Києва.
Окрему увагу привертає історія з приватизацією державного акціонерного товариства «Укрбуд». Протягом років ця структура використовувалася Микитасем як фінансовий ресурс, а після доведення компанії до фактичного колапсу та зупинки будівництв держава була змушена виставити 100 відсотків акцій на аукціон.
Переможцем торгів стало ТОВ «Техно-Онлайн» зі статутним капіталом усього 22 тисячі гривень. Це стало можливим після сумнівної дискваліфікації іншого учасника — ТОВ «Петро Ойл енд Кемікалс». Представником компанії-переможця виявився Микита Тарковський, особа, напряму пов’язана з родиною Максима Микитася. Цей факт свідчить про спробу екснардепа повернути контроль над державним забудовником через підставні структури.
У сукупності ці епізоди демонструють не окремі зловживання, а цілісну систему, в якій рейдерство, державні підряди, номінали, реєстратори й суди працюють як єдиний механізм. Саме така модель роками дозволяла виводити мільярди гривень із державного сектору, маскуючи приватні інтереси під формальні юридичні процедури.
Народний депутат України VIII скликання Максим Микитась, ексдепутат Дніпровської обласної ради, голова ради директорів і співзасновник групи компаній «Dnipro Agro Group» Василь Астіон, а також низка посадових осіб Міністерства юстиції України, суду та реєстраційної системи фігурують у матеріалах про можливу організацію масштабної протиправної схеми з відчуження корпоративних прав і нерухомого майна.
Йдеться про ТОВ «ФІЛОСОФІЯ ДЕВЕЛОПМЕНТА» (ЄДРПОУ 42088061), яке, за наявною інформацією, втратило контроль над корпоративними правами та майновим комплексом на території колишнього заводу «Арсенал» у Печерському районі Києва. Орієнтовна вартість цього активу перевищує 563,7 млн гривень.
За даними заяви, ключовим мотивом інтересу до компанії стали містобудівні умови, видані КМДА, які дозволяють реконструкцію одного з корпусів заводу «Арсенал» під адміністративну будівлю з паркінгом. Саме цей актив, як стверджується, став предметом рейдерського захоплення, організованого за попередньою змовою між бізнесменами, політиками та посадовцями.
Серед осіб, яких пов’язують із реалізацією схеми, називають міністра юстиції України Галущенка Г.В., заступників директора департаменту приватного права Мін’юсту Рудницьку М.В. та Лещенка А.О., суддю Господарського суду міста Києва Стасюка С.В., приватного нотаріуса Дуднік І.В. і державного реєстратора Качковську О.В. Їхні рішення та дії, за версією заявників, створили юридичні підстави для втрати власниками контролю над майном.
Водночас спроби оскаржити ці обставини в межах кримінального провадження наразі не дали результату. Слідчий суддя Печерського районного суду Києва Сергій Вовк ухвалою №757/56345/25-к від 3 грудня 2025 року відмовив у задоволенні скарги щодо невнесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Фактично це заблокувало старт повноцінного слідства на початковому етапі.
Окремим блоком у матеріалах фігурує інформація про діяльність подружжя Олександра та Галини Герег — власників мереж «ЕПІЦЕНТР К» і «НОВА ЛІНІЯ 1». За наявними даними, після окупації частини територій України їхні торговельні центри на ТОТ нібито не припинили роботу, а лише формально змінили бренд на «Галактика», зберігши операційну модель, формат і внутрішні стандарти «Епіцентру».
У 2014–2022 роках, за твердженнями заяви, управління цими активами здійснювалося через підконтрольні юридичні структури. Координацію роботи мережі «Галактика» нібито забезпечував громадянин України Геннадій Гальчук, який взаємодіяв з окупаційною адміністрацією та отримував винагороду за підтримку безперебійного функціонування бізнесу.
Така схема, за твердженнями авторів матеріалів, дозволяла приховувати реальних бенефіціарів, зберігати контроль над торговельною мережею та водночас забезпечувати надходження коштів до бюджету Російської Федерації через діяльність об’єктів на тимчасово окупованих територіях.
Описані факти потребують ретельної перевірки з боку правоохоронних органів, однак на сьогодні ключові епізоди, пов’язані як із рейдерським захопленням майна в центрі Києва, так і з діяльністю великого бізнесу на ТОТ, залишаються поза межами повноцінного кримінального розслідування.
Колишній топ-чиновник Державної продовольчої зернової корпорації Андрій Задирака, який переховується в Греції, підозрюється у шахрайстві та розкраданні земель однієї з громад Житомирської області. Водночас він співпрацює з відвертими російськими колаборантами, зокрема з Олександром Кураковим, який після початку повномасштабного вторгнення рф має бізнес на окупованій території Луганської області.
Задирака починав кар’єру в компанії, власниками якої були громадяни рф, і займалася вивезенням українського зерна до росії. Після звільнення з ДПЗК через корупцію він обрав фермерський шлях у Житомирській області, однак замість легальної оренди земель почав рейдерське захоплення ділянок.
Одним із яскравих кейсів стало захоплення кооперативу “Морозівський”, розформованого ще в 1990-х роках. Задирака та його спільники переписали його на підставних осіб, захопивши сотні гектарів Малинської громади. Землі вартістю понад 600 млн грн прокуратура вже повернула законним власникам. Проти Задираки та його партнерів відкрито кримінальні провадження.
Екс-чиновник продовжує отримувати прибуток через компанії, серед яких ТОВ “Агропаладіум – Плюс”, Каширська зернова компанія, БСК Агро та Поліська аграрна група. Його партнер Кураков володіє мажоритарною часткою ТОВ “Агромонтажник”, зареєстрованої на окупованій Луганщині за російським законодавством у жовтні 2022 року. Компанія управляється росіянами і сплачувала до бюджету держави-агресора значні кошти.
До кола співпраці Задираки входять також юридичні радники — родина Дармограй, які керують земельними активами та забезпечують правову підтримку в судах і місцевих органах влади.
Фактично діяльність Задираки та його партнерів може підпадати під статті ККУ про колабораційну діяльність, фінансування зміни територіального устрою та фінансування тероризму. Максимальна санкція за цими статтями — до 12 років позбавлення волі. Екс-чиновник, усвідомлюючи ризики, переховується в Греції, однак міжнародний розшук та можливість екстрадиції можуть стати неминучими.
Програма єВідновлення, створена для компенсації втрат українцям, чиє житло було пошкоджене або знищене внаслідок російської агресії, перетворюється на інструмент зловживань. За даними громадських активістів, державні реєстратори Міністерства юстиції систематично проводять незаконні реєстраційні дії, що відкривають доступ до завищених виплат, а також використовуються у схемах із захоплення нерухомості.
Критика реєстраційних процесів у Харківському регіоні набула нового розвитку після того, як начальниця Східного міжрегіонального управління Мін’юсту Ірина Свистун подала позов про «захист честі й ділової репутації» проти громадської організації та керівника ГО «НОН-СТОП Україна». У позові вимагається видалення публікацій та компенсація в розмірі 10 тисяч гривень. Активісти вважають це спробою тиску та уникнення внутрішньої перевірки.
Ініціатором позову став адвокат Валентин Мельник, якого активісти називають організатором схеми, що базується на примусі державних реєстраторів щомісяця сплачувати неофіційні платежі за доступ до роботи. За даними викривачів, діяльність реєстраторів фактично контролюється через приватний офіс на вул. Сумській, 96 у Харкові, попри формальне прикріплення цих працівників до різних органів місцевого самоврядування.
Зафіксовані випадки незаконних реєстрацій свідчать про системний характер порушень. Зокрема, 18 вересня 2024 року реєстратор Ігор Тесленко зареєстрував об’єкт у Старому Салтові лише на підставі технічного паспорта, а згодом перереєстрував його як «дачний будинок» без відповідних документів. Наступного дня він збільшив площу будинку у Дергачах майже вп’ятеро — з 48,1 до 221,8 кв. м.
20 вересня було здійснено реєстрацію колишнього кінотеатру «Робітник» у Краснограді площею понад 2200 кв. м на приватну особу. У лютому 2025 року реєстратор Олег Жбадинський у селі Вільча збільшив площу будинку з 30,4 до 121,7 кв. м, також без дозвільних документів.
Попри численні порушення, комісії Мін’юсту неодноразово відновлювали доступ реєстраторів до роботи. За інформацією активістів, реєстратор Сергій Зоткін повертався до виконання обов’язків після блокувань щонайменше десять разів.
Факти, передані до правоохоронних органів, вже стали підставою для відкриття кримінальних проваджень. Зокрема, досудові розслідування тривають у ТУ БЕБ у Полтавській області (ч. 1 ст. 366 КК), слідчих ГУНП у Харківській області (ч. 1 ст. 364 КК) та Харківській окружній прокуратурі (ч. 1 ст. 367 КК).
Активісти наголошують, що замість проведення службових перевірок і усунення причетних осіб Міністерство юстиції відповідає судовими позовами, що лише поглиблює недовіру та ризики для програми єВідновлення.
Поки Україна переживає найважчі виклики за часи своєї незалежності, стратегічні ресурси країни знову опинилися під ударом політичних інтересів та корупційних апетитів. Щойно ринок солі почав оговтуватися після втрати «Артемсолі», у держави з’явився шанс відродити власне виробництво — нове родовище «Катіон Інвест» у Закарпатті. Але замість підтримки підприємство стало мішенню для рейдерської атаки, яку організував скандальний народний депутат від «Слуги народу» Павло Халімон разом зі своїм давнім соратником Олександром Прозуром і тіньовим банкіром Олексієм Омельяненком.
Ця історія — не просто черговий випадок тиску на бізнес. Це тест на те, чи здатна держава захищати стратегічні активи в умовах війни.
Коли у 2021 році керівником «Катіон Інвест» став Сергій Кондратьєв, на місці майбутнього родовища була лише ліцензія й чисте поле. Не було шахти, обладнання, електрики — не було нічого. За два роки підприємство пройшло увесь шлях від проектування до видобутку. У липні 2023 року у Тереблі вперше за десятиліття отримали українську сіль. Перші зразки навіть передали Президенту. Восени виробництво було готове видавати до 30 тисяч тонн солі на рік.
У той момент, коли країна переплачувала за імпортну сіль, «Катіон Інвест» міг стати критично важливою опорою продовольчої безпеки. Але саме тоді до проекту «раптово» заходить політик.
Співвласник компанії Олексій Омельяненко приводить до Кондратьєва «нового партнера» — депутата Павла Халімона. І одразу ставить умову: частку підприємства потрібно передати в руки народного депутата. Мотив звучав максимально відверто: якщо Халімон не «в долі», то «вам перекриють усе». Через кілька тижнів погрози перетворилися на дії.
24 листопада 2023 року Халімон приїжджає на родовище особисто, поводячись як фактичний власник: спускається в шахту, дає розпорядження працівникам, представляє свого близького приятеля з Прилук Олександра Прозура як «нового директора». Сам себе депутат називав «ідеологом проєкту» та «інвест-нянею», демонструючи, що розглядає шахту як власний трофей.
Після відмови передати частку почалося системне блокування підприємства. Уже 7 грудня податкові органи визнають усі компанії Кондратьєва ризиковими, паралізуючи фінансові операції. Статус «ризиковий» навішують по шість разів поспіль — без доказів, без порушень, зате з очевидним політичним слідом.
Паралельно Омельяненко та Прозур запускають юридичні атаки: фіктивні позови, спроби банкрутства, звернення через підставних осіб. Загалом від імені Прозура та пов’язаних структур подано щонайменше вісім позовів, покликаних виштовхнути Кондратьєва з управління.
У листопаді 2025 року запускається фінальна стадія — спроба рейдерського захоплення через чорного нотаріуса. Невідомі особи приходять із вигаданою «наглядовою радою», яка ніколи не існувала, і призначають директором Прозура. Уночі відбувається спроба силового проникнення на об’єкт. Банк блокує рахунки. Видобуток стає.
Прозур — це не бізнес-партнер, а «тінь» Халімона. Давній соратник із Прилук, людина, яку використовують для виконання юридично ризикованих чи відверто незаконних дій. Саме він подає позови, підписує фіктивні документи, з’являється лише тоді, коли потрібно забезпечити черговий етап рейдерської операції.
Прилуки — ключ до розуміння цієї зв’язки. Саме тут Халімон робив перші політичні кроки, тут він зібрав свою мережу впливу. Тут же з’являвся одіозний російський бізнесмен Юрій Коптєв, пов’язаний із ФСБ, якого у місто приводив місцевий осередок СПУ, де одним із керівників був Прозур. Усе це вказує на давно сформований альянс та спільну історію інтересів.
Павло Халімон — не новачок у корупційних схемах. Його прізвище давно з’являється у розслідуваннях: вимагання хабарів в аграрному секторі, оборудки з нерухомістю, зустрічі з бізнесменами «для вирішення питань». Скандал із маєтком на Печерську, записаним на третіх осіб, отримав резонанс навіть у САП. Попри це жодної відповідальності він не поніс.
А тепер — сіль. Стратегічний ресурс. І нова можливість для депутата «зайти в будь-який кабінет» і перетворити родовище на приватну здобич.
Шахта стоїть. Рахунки заблоковані. Підприємство паралізоване. Країна продовжує імпортувати сіль, тоді як українське виробництво лежить під політичним пресом. Подані скарги до Мін’юсту, відкрито кримінальні провадження, але результатів поки немає.
Історія «Катіон Інвест» — це історія про те, що навіть у час війни стратегічні надра можуть стати об’єктом приватного переділу. І поки політики рівня Павла Халімона відчувають себе недоторканними, бізнес в Україні назавжди залишатиметься в зоні ризику.
Це також історія про втрачений шанс. Україна могла повернути власний видобуток солі. Але замість розвитку — знову боротьба за виживання.
Колишній депутат Одеської міської ради Руслан Тарпан, який перебуває у міжнародному розшуку за пособництво державі-агресору, продовжує впливати на діяльність організованої злочинної групи, що діє через структури Міністерства юстиції та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Про це йдеться у поданій скарзі до компетентних органів.
За даними заявників, метою схеми є втручання у корпоративні права українських підприємств та легалізація коштів, здобутих незаконним шляхом.
Центральну роль у механізмі відіграє іноземна компанія SILVERILL TRADING LIMITED (Кіпр), бенефіціаром якої є дружина Тарпана, Оксана Шишовська. Саме від її імені Мін’юст отримав низку скарг, поданих без юридично підтверджених повноважень і без електронного підпису.
Попри ці порушення, 10 квітня 2024 року Мін’юст видав наказ №1030/5, яким незаконно скасував реєстраційні дії щодо ТОВ «Бізнес Еквіпментс Україна», що належить акціонерному товариству «Бізнес Еквіпментс Лімітед».
У липні 2024 року Господарський суд Києва визнав наказ Мін’юсту незаконним. Аналогічну позицію підтримав апеляційний суд.
Однак 19 березня 2025 року головуюча суддя Касаційного господарського суду Олена Кібенко винесла ухвалу про зупинення дії рішень попередніх інстанцій. До колегії також увійшли судді Світлана Бакуліна та Ірина Кондратова.
На переконання заявників, ці дії створили передумови для збереження незаконного адміністративного акту, що вигідний компанії, пов’язаній з Тарпаном. При цьому, як стверджується, судді проігнорували чинну судову практику і проявили вибірковість.
Хто може бути причетним
У скарзі вимагається перевірити дії посадових осіб Мін’юсту:
Олена Ференс
Ігор Поночовний
В’ячеслав Хардіков
А також приватного нотаріуса Олександра Сокуренка, який виконував дії на користь SILVERILL TRADING LIMITED.
Окрема вимога стосується суддів Верховного Суду:
Олена Кібенко
Світлана Бакуліна
Ірина Кондратова
Заявники також закликають провести фінансовий моніторинг SILVERILL TRADING LIMITED, заблокувати її банківські рахунки та дослідити джерела походження коштів.
Руслан Тарпан в Україні відомий участю у резонансних корупційних скандалах, зокрема щодо провального проєкту «Глибока вода» в Одесі. Він переховується за кордоном та фігурує в провадженнях про співпрацю з РФ.
Оприлюднені факти про вплив його структури на органи юстиції та суддів Верховного Суду можуть стати тестом для державних інституцій у боротьбі з судовою корупцією та рейдерством.
