Daypolitico

Позначка: Сі Цзіньпін

  • Світ на трьох: плани Трампа, Путіна і Сі Цзіньпіна — The Guardian

    Світ на трьох: плани Трампа, Путіна і Сі Цзіньпіна — The Guardian

    Президент США Дональд Трамп може завершити своє друге президентство масштабною зміною міжнародного порядку, внаслідок якої світ фактично опиниться поділеним між трьома центрами впливу — Сполученими Штатами, Росією та Китаєм. Найбільше від такого сценарію можуть постраждати Україна, європейські союзники Вашингтона та держави Азії, які десятиліттями покладаються на американські гарантії безпеки.

    Таке застереження висловив колишній міжнародний редактор The Observer Стів Блумфілд у колонці для британського видання The Guardian, опублікованій 24 жовтня.

    Приводом для його аналізу стала можлива тристороння зустріч Дональда Трампа, Володимира Путіна та Сі Цзіньпіна, яку запропонувала Москва.

    За інформацією The Wall Street Journal, російський президент виступив з ініціативою організувати переговори у листопаді, щоб обговорити завершення війни проти України.

    Потенційним майданчиком називають саміт Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва, запланований на 18–19 листопада в китайському Шеньчжені.

    Однак остаточного рішення про проведення зустрічі немає.

    Раніше Трамп заявив, що відкритий до переговорів із Путіним та Сі Цзіньпіном. Водночас американський президент говорив насамперед про обговорення ядерної зброї та контролю над озброєннями, тоді як російська пропозиція пов’язана з війною в Україні.

    Блумфілд вбачає у можливій зустрічі значно ширші геополітичні ризики.

    На його думку, проблема полягає не лише в тому, які домовленості можуть укласти три лідери. Сам факт переговорів у такому форматі здатен закріпити уявлення, що найвпливовіші держави можуть вирішувати долю інших країн без їхньої безпосередньої участі.

    Для України це означало б ризик обговорення питань території, безпеки та майбутнього держави без належного представництва Києва.

    Президент Володимир Зеленський раніше наголошував, що Україна повинна бути учасницею будь-яких переговорів, які стосуються її майбутнього.

    Окреме занепокоєння британського оглядача викликає можливе послаблення ролі Сполучених Штатів у гарантуванні безпеки Європи.

    Блумфілд вважає, що дистанціювання Вашингтона від традиційних союзників може створити додаткові ризики для держав, які відчувають військову загрозу з боку Росії.

    Подібні наслідки він прогнозує і для Азійсько-Тихоокеанського регіону.

    Якщо США послаблять безпекові зобов’язання, це може вплинути на становище Тайваню, Японії, Південної Кореї та Австралії.

    Свої застереження автор пов’язує зі змінами в американській зовнішньополітичній риториці.

    Зокрема, він звертає увагу на Стратегію національної безпеки адміністрації Трампа, ухвалену 2025 року. На думку Блумфілда, документ містить значну критику традиційних партнерів США, водночас демонструючи інший підхід до відносин із Росією та Китаєм.

    Оглядач вважає, що такий курс може відповідати інтересам Кремля, який тривалий час прагне обмежити вплив Заходу у Східній Європі.

    Пекін, своєю чергою, може отримати додатковий простір для посилення позицій у Східній та Південно-Китайській морських акваторіях.

    Водночас потенційний перерозподіл впливу стосується не лише територій.

    Блумфілд звертає увагу на боротьбу за контроль над енергетичними ресурсами, технологічними платформами, виробничими ланцюгами та космічною інфраструктурою.

    У такій системі ключові рішення могли б дедалі частіше ухвалюватися Вашингтоном, Москвою та Пекіном, тоді як Європейський Союз ризикував би втратити частину впливу на глобальні процеси.

    Проте це лише один із можливих сценаріїв.

    Сам Блумфілд визнає, що навіть проведення тристороннього саміту не гарантує формування довготривалого політичного союзу між трьома державами.

    Їхні економічні, безпекові та стратегічні інтереси залишаються різними, а подальший зовнішньополітичний курс США залежатиме й від майбутніх адміністрацій.

    Водночас автор вважає, що навіть символічна зустріч може зміцнити міжнародні позиції Путіна та Сі Цзіньпіна.

    Раніше «Ненька інфо» повідомляла про пропозицію Путіна провести тристоронній саміт із Трампом і Сі Цзіньпіном, під час якого російська сторона хотіла б обговорити умови завершення війни в Україні.

    Також «Ненька інфо» аналізувала відносини між трьома державами, зокрема причини, через які Пекін не поспішає повністю підтримувати геополітичні ініціативи Кремля.

    Крім того, видання писало про звернення Трампа до Сі Цзіньпіна з проханням посприяти припиненню російсько-української війни.

    Таким чином, головне питання полягає не лише в тому, чи зустрінуться три лідери в листопаді. Значно важливішим буде зміст можливих переговорів, участь України в обговоренні власного майбутнього та готовність Вашингтона зберігати свої міжнародні зобов’язання.

    Поки немає підстав стверджувати, що США, Росія й Китай домовилися про поділ світу. Проте можливість такого сценарію вже стала предметом гострої дискусії серед західних політичних оглядачів.

  • Світ непомітно наближається до Третьої світової: Financial Times назвала головні загрози

    Світ непомітно наближається до Третьої світової: Financial Times назвала головні загрози

    Світ опинився в періоді небезпечної міжнародної нестабільності, коли одночасне загострення кількох воєн може призвести до значно масштабнішого протистояння. Війна Росії проти України, конфлікт навколо Ірану, протистояння Китаю і Тайваню та десятки інших криз дедалі сильніше впливають одна на одну. Оглядач Financial Times Гідеон Рахман попереджає, що міжнародна спільнота ризикує недооцінити небезпеку поступового наближення до Третьої світової війни. На його думку, особливу загрозу становлять послаблення міжнародних гарантій безпеки, суперництво великих держав та невизначеність щодо того, як світові лідери відреагують на наступну серйозну кризу.

    Про це Рахман пише в аналітичній колонці Financial Times «Are we sleepwalking into World War III?», опублікованій 17 жовтня 2026 року.

    Автор звертає увагу, що світ дедалі більше нагадує періоди, які передували найбільшим військовим катастрофам XX століття.

    Однак ідеться не про прогноз неминучого початку світової війни, а про аналіз обставин, за яких окремі регіональні конфлікти можуть перерости у пряме зіткнення провідних держав.

    65 конфліктів одночасно: що відбувається у світі

    За інформацією, наведеною Financial Times, Міжнародна кризова група відстежує приблизно 65 конфліктів і криз у різних частинах світу.

    У матеріалі цей показник називають свідченням небезпечного зростання міжнародної нестабільності.

    Водночас важливо враховувати, що не всі 65 ситуацій є повномасштабними війнами. Моніторинг Міжнародної кризової групи охоплює також політичні й безпекові кризи, які можуть перерости в збройне протистояння.

    Найбільшу увагу міжнародної спільноти привертають війна Росії проти України, конфлікт навколо Ірану та напруженість у Східній Азії.

    Однак паралельно тривають інші руйнівні війни.

    Зокрема, в Судані багаторічне протистояння призвело до масштабної гуманітарної катастрофи.

    Мільйони людей змушені були залишити власні домівки, а мирне населення продовжує потерпати від насильства, нестачі продовольства та руйнування інфраструктури.

    На думку Рахмана, небезпека полягає не лише в кількості конфліктів, а й у тому, що вони дедалі частіше перетинаються з інтересами великих держав.

    Чому Росія, Китай та Іран готові ризикувати

    Однією з головних причин міжнародної нестабільності оглядач Financial Times називає зміну глобального балансу сил.

    Після завершення холодної війни США та їхні союзники мали значний вплив на міжнародну систему безпеки.

    Однак із часом зросли амбіції держав, які прагнуть переглянути чинний міжнародний порядок.

    Серед них Рахман виділяє Росію, Китай та Іран.

    За його оцінкою, відносне послаблення західного впливу створило для цих країн більше можливостей для ризикованих зовнішньополітичних дій.

    Прикладом є російська політика протягом останніх двох десятиліть.

    У 2008 році Росія здійснила військову агресію проти Грузії, у 2014 році окупувала й незаконно анексувала український Крим, а згодом розпочала військове втручання в Сирії.

    У 2022 році Москва почала повномасштабне вторгнення в Україну.

    На думку автора FT, ці події необхідно розглядати як послідовне посилення готовності Кремля застосовувати військову силу для досягнення політичних цілей.

    Китай і Тайвань: ще один небезпечний осередок

    Окрему увагу Financial Times приділяє ситуації у Східній Азії.

    Китай послідовно нарощує військову присутність у Південнокитайському морі.

    Пекін побудував військову інфраструктуру на низці штучних островів і продовжує територіальні суперечки з сусідніми державами.

    Одним із прикладів є конфлікт навколо мілини Скарборо, на яку претендують Китай і Філіппіни.

    Ще серйозніше міжнародне занепокоєння викликає ситуація навколо Тайваню.

    Пекін вважає острів частиною своєї території та не виключає застосування сили для встановлення контролю над ним.

    Водночас Тайвань має власні демократичні органи влади, а США підтримують його обороноздатність.

    У разі військового загострення навколо острова існує ризик втягування в протистояння інших держав регіону.

    Особливо небезпечним сценарієм стало б пряме військове зіткнення США та Китаю.

    Проте наразі немає підстав стверджувати, що така війна вже неминуча або має визначену дату початку.

    Чому війна в Україні важлива для глобальної безпеки

    Російська агресія проти України стала одним із найсерйозніших викликів європейській безпеці після завершення Другої світової війни.

    Війна продемонструвала, що масштабне військове вторгнення з метою захоплення територій залишається реальною загрозою.

    Для європейських держав особливе значення має питання довіри до міжнародних гарантій безпеки.

    Якщо одна держава може змінювати кордони силою без достатніх наслідків, це створює ризик повторення подібних дій в інших регіонах.

    У цьому контексті допомога Україні розглядається її партнерами не лише як підтримка окремої держави, а й як елемент ширшої системи європейської безпеки.

    Водночас позиції країн щодо обсягів і форм такої підтримки можуть відрізнятися.

    Чим небезпечна ідея поділу світу на сфери впливу

    Гідеон Рахман звертає увагу на повернення концепції, відповідно до якої великі держави повинні мати переважний вплив на своїх найближчих сусідів.

    Прихильники такого підходу вважають, що домовленості між провідними центрами сили можуть зменшити ймовірність глобального конфлікту.

    За цією логікою, держави мають визнавати особливі інтереси одна одної в окремих регіонах.

    Однак Рахман критикує такий підхід, оскільки він може ігнорувати суверенітет і волю менших країн.

    Наприклад, Україна має право самостійно визначати власну зовнішню політику та безпекові пріоритети.

    Те саме стосується інших держав, які опиняються між інтересами великих міжнародних гравців.

    Коли долю менших країн намагаються вирішувати без їхньої участі, це може не зменшувати напруженість, а створювати нові причини для конфліктів.

    Трамп, Путін, Сі та Нетаньягу: роль світових лідерів

    У колонці FT окремо аналізується роль керівників провідних держав.

    Гідеон Рахман звертає увагу на політичний стиль Дональда Трампа, Володимира Путіна, Сі Цзіньпіна та Біньяміна Нетаньягу.

    На думку оглядача, персоналізований підхід до політики, прагнення демонструвати силу та готовність переглядати звичні правила міжнародної взаємодії впливають на загальну атмосферу нестабільності.

    Однак конкретні дії та інтереси цих лідерів суттєво відрізняються.

    Росія веде повномасштабну агресивну війну проти України, Китай посилює військовий тиск у регіоні, США переглядають окремі аспекти зовнішньої та безпекової політики, а Ізраїль бере участь у збройних конфліктах на Близькому Сході.

    Небезпека, на думку автора, полягає в можливості взаємного непорозуміння та неправильного оцінювання намірів інших сторін.

    Історичні паралелі з двома світовими війнами

    Одним із центральних висновків Financial Times стала аналогія із ситуацією перед Першою та Другою світовими війнами.

    Автор нагадує, що масштабні конфлікти можуть починатися не лише через свідоме прагнення держав розв’язати світову війну.

    Іноді вирішальну роль відіграють помилкові припущення щодо реакції інших країн.

    Напередодні Першої світової війни німецьке керівництво недооцінило готовність Великої Британії захищати нейтралітет Бельгії.

    Ця помилка стала одним із чинників розширення конфлікту.

    Схожа небезпека може виникати і сьогодні, якщо одна держава припускає, що її противники або їхні союзники не наважаться відповісти на застосування сили.

    Особливо важливим стає питання довіри до оборонних союзів.

    Якщо гарантії безпеки сприймаються як ненадійні, це може підштовхувати окремі держави до ризикованих рішень.

    Чи означає це, що Третя світова війна вже почалася

    Попри тривожний аналіз, Financial Times не повідомляє про офіційний початок Третьої світової війни.

    Гідеон Рахман розглядає можливі ризики майбутнього глобального зіткнення та обставини, які здатні збільшувати ймовірність небезпечної ескалації.

    Історичні паралелі також не є доказом того, що світ обов’язково повторить події 1914 або 1939 років.

    Сьогодні міжнародні відносини мають інші механізми стримування, включно з ядерним фактором, економічною взаємозалежністю та міжнародними організаціями.

    Проте ці механізми не гарантують повного захисту від помилкових рішень.

    Головне застереження Financial Times полягає в тому, що найбільша небезпека може виникнути тоді, коли великі держави перестануть розуміти, наскільки далеко готові зайти їхні суперники та союзники.

    На тлі війни Росії проти України, протистояння навколо Ірану та зростання напруженості у Східній Азії такі прорахунки можуть мати наслідки далеко за межами окремих регіонів.

    Саме тому питання міжнародних гарантій безпеки, стримування агресії та дипломатичних механізмів врегулювання конфліктів стають дедалі важливішими для глобальної стабільності.

  • Путін і Сі з’їжджаються до Індії: війна проти України розколює БРІКС напередодні ключового саміту

    Путін і Сі з’їжджаються до Індії: війна проти України розколює БРІКС напередодні ключового саміту

    Війна Росії проти України стає одним із головних випробувань для БРІКС напередодні саміту лідерів, який відбудеться 12–13 вересня у Нью-Делі. Розширене об’єднання намагається позиціонувати себе як дедалі впливовішу платформу Глобального Півдня, однак його учасники мають надто різні відносини з Москвою, Вашингтоном і Пекіном, щоб легко виробити спільну позицію щодо найбільших міжнародних конфліктів. Паралельно саміт проходитиме на тлі війни навколо Ірану, нафтової кризи та нового загострення суперництва США й Китаю. Про це повідомляє Associated Press.

    Російський правитель Володимир Путін уже прибув до Нью-Делі вранці 11 вересня. Серед інших ключових учасників очікуються голова КНР Сі Цзіньпін, президент Ірану Масуд Пезешкіан, президент Південної Африки Сиріл Рамафоса, президент Єгипту Абдель Фаттах ас-Сісі та президент Індонезії Прабово Субіанто. На зустріч також має прибути генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш.

    Для господаря саміту — Індії — присутність Путіна створює особливо складний дипломатичний баланс. Нью-Делі десятиліттями підтримує тісні оборонні та економічні відносини з Москвою, але водночас дедалі активніше співпрацює зі Сполученими Штатами, Європою, Японією та Австралією. Саме тому Індія від початку повномасштабної війни уникає прямого приєднання до західного курсу щодо Росії та регулярно закликає до переговорів і дипломатичного врегулювання. Associated Press зазначає, що війна в Україні вже продемонструвала межі можливостей Нью-Делі балансувати між конкуруючими центрами сили.

    Енергетичний фактор робить цей баланс ще складнішим. Росія залишається одним із головних постачальників нафти для Індії. У липні 2026 року частка російської сировини в індійському нафтовому імпорті сягнула рекордних 50,83%, або приблизно 2,47 млн барелів на добу. Таким чином, понад половину імпортованої Індією нафти того місяця забезпечувала саме Росія. Залежність від російських поставок додатково зросла через проблеми з поставками з Близького Сходу.

    Вашингтон, своєю чергою, посилює тиск на країни, які купують російські енергоресурси. У Сенаті США вже пройшов законопроєкт, який дозволяє запроваджувати тарифи до 100% проти великих імпортерів російської нафти. Серед країн, яких потенційно може зачепити цей механізм, називають саме Індію та Китай. Документ ще має пройти Палату представників, однак для Нью-Делі навіть сама перспектива таких заходів стає додатковим аргументом не дозволити БРІКС перетворитися на відверто антиамериканський союз.

    Це одна з ключових відмінностей між Індією та Китаєм. Пекін значно охочіше використовує БРІКС як майданчик для просування альтернативи західним політичним та фінансовим структурам. Індія також виступає за реформування світових інституцій та більшу вагу Глобального Півдня, але прагне зберігати стратегічну автономію й не хоче опинитися у блоці, який сприйматиметься як прямий противник США та Європи.

    Саме тому війна проти України є для БРІКС дуже незручним питанням. Росія є одним із засновників об’єднання і одночасно державою, яка веде найбільшу війну в Європі з часів Другої світової. Китай зберігає тісні політичні й економічні зв’язки з Москвою. Індія продовжує купувати російську нафту, але не хоче псувати стратегічне партнерство із Заходом. Інші держави БРІКС також мають власні зовнішньополітичні інтереси, через що сформувати жорстку спільну позицію практично неможливо.

    Додатково саміт відбувається в момент, коли США намагаються відновити дипломатичний трек щодо російсько-української війни. Американські представники Стів Віткофф і Джаред Кушнер нещодавно провели переговори спочатку в Москві з Путіним, а потім у Києві з Володимиром Зеленським. Суттєвого прориву досягнути не вдалося: головні вимоги України та Росії залишаються несумісними, зокрема щодо територій та майбутньої системи безпеки.

    Зеленський 10 вересня повідомив, що тристоронніх переговорів за участю України, Росії та посередника до російських парламентських виборів 18–20 вересня не очікується. Водночас контакти між Києвом та Вашингтоном продовжуються. Отже, Путін прибуває на саміт БРІКС у момент, коли дипломатичний процес формально поновився, але реального прориву поки немає.

    Проте Україна — не єдине питання, здатне розколоти саміт. Ще гострішим випробуванням стала війна навколо Ірану. Тегеран увійшов до БРІКС у 2024 році, але його відносини з Об’єднаними Арабськими Еміратами різко погіршилися після початку нинішнього конфлікту. ОАЕ після іранських ракетних ударів у серпні призупинили торговельні та фінансові операції з Тегераном. Кремль уже визнав, що суперечності між двома державами ускладнюють підготовку спільної декларації саміту.

    Це особливо важливо, оскільки БРІКС ухвалює рішення на основі консенсусу. У травні міністрам закордонних справ держав об’єднання вже не вдалося погодити спільну заяву через суперечності між Іраном та ОАЕ. Тепер Індія спробує знайти формулювання, з яким погодяться обидві сторони.

    Ситуація на Близькому Сході також напряму зачіпає економічні інтереси Індії. Війна фактично паралізувала значну частину перевезень через Ормузьку протоку, один із ключових маршрутів світової торгівлі нафтою, а Brent піднялася вище $100 за барель. Для Індії, яка сильно залежить від імпорту енергоносіїв, подорожчання нафти створює тиск на рупію, інфляцію та торговельний баланс. 11 вересня індійська валюта продовжила падіння саме на тлі стрибка нафтових цін.

    Не менш важливою подією саміту стане приїзд Сі Цзіньпіна. Це його перший візит до Індії за сім років. Пекін і Нью-Делі намагаються поступово стабілізувати відносини після кривавих зіткнень на спірному гімалайському кордоні у 2020 році. Китайське МЗС уже підтвердило підготовку двосторонньої зустрічі Сі та Нарендри Моді під час саміту.

    При цьому фундаментальні суперечності між двома азійськими гігантами нікуди не зникли. Індія обмежує частину китайських інвестицій із міркувань безпеки, Пекін стримано ставиться до передачі індійським компаніям окремих технологій, а прикордонна проблема залишається невирішеною. Тому зближення Моді та Сі радше є спробою керувати суперництвом, а не ознакою появи нового стратегічного союзу.

    Ще одна велика тема Нью-Делі — фінансова незалежність БРІКС від Заходу. Країни обговорюють збільшення розрахунків у національних валютах та створення платіжних механізмів, менш залежних від долара і західної банківської системи. Індія перед самітом навіть запропонувала пов’язати цифрові валюти центральних банків держав БРІКС для прискорення транскордонних платежів.

    Однак Нью-Делі підкреслює, що не йдеться про створення спільної валюти чи пряму заміну долара. Реалізацію проєкту ускладнюють різні фінансові системи, недовіра між окремими країнами та навіть відсутність нормальних фінансових відносин між деякими членами. У цьому сенсі фінансова тема повторює головну проблему всього БРІКС: об’єднання швидко збільшується, але разом із кількістю учасників зростає і кількість суперечностей.

    Статус Саудівської Аравії також залишається показовим. AP описує розширений БРІКС як об’єднання 11 держав, однак Reuters уточнює, що Ер-Ріяд досі формально не прийняв повне членство і бере участь у роботі об’єднання на нижчому рівні. На саміт у Нью-Делі має приїхати міністр закордонних справ Саудівської Аравії Фейсал бін Фархан.

    У підсумку саміт 12–13 вересня має показати, чи здатен розширений БРІКС бути чимось більшим за майданчик для спільних фотографій та декларацій. Організація представляє величезну частину населення світу, контролює значну частку енергетичних ресурсів і претендує на більший вплив у міжнародних інституціях. Але війна Росії проти України, конфлікт навколо Ірану, суперництво Індії та Китаю і різне ставлення учасників до США демонструють межі цієї єдності.

    Для Путіна Нью-Делі стане можливістю показати, що Росія, попри санкції та майже п’ятирічну повномасштабну війну, не перебуває в міжнародній ізоляції. Для Сі Цзіньпіна — нагодою посилити роль Китаю в Глобальному Півдні. А для Нарендри Моді головним завданням буде значно складніша гра: залишити Росію партнером, поступово домовлятися з Китаєм, захищати економічні інтереси Індії та водночас не дозволити БРІКС перетворитися на союз, спрямований проти Заходу.

  • «Економічний прагматизм перед виборами»: чого прагне Пекін від Вашингтона на вересневому саміті

    «Економічний прагматизм перед виборами»: чого прагне Пекін від Вашингтона на вересневому саміті

    Залучення масштабної бізнес-делегації до складу місії Сі Цзіньпіна у Вашингтоні 24 вересня — це спроба перетворити жорстке геополітичне суперництво на прагматичний торг. Маючи суттєву перевагу у сфері відновлюваної енергетики, виробництва електромобілів, БПЛА та рідкісноземельних металів, КНР прагне зафіксувати нові правила гри та запобігти остаточному розриву («декаплінгу») з американським ринком.

    Ключові цілі та розрахунки Китаю на переговорах з Дональдом Трампом

    • Двостороннє взаємне зниження тарифів: Пекін домагається скасування надзвичайних мит на свої високотехнологічні товари (зокрема 100% мит на китайські електромобілі). У липні сторони вже розпочали розробку пакета дзеркального зняття обмежень для товарів загальною вартістю близько $30 млрд.
    • Пропонування Трампу «економічної перемоги» перед виборами: Напередодні листопадових проміжних виборів до Конгресу США Пекін готовий надати Білому дому гучні економічні досягнення — зокрема масовані закупівлі американської сільгосппродукції та великі комерційні контракти.
    • Узгодження списку «нечутливих товарів»: У межах Торговельної ради (Board of Trade) КНР намагається узгодити перелік із близько 10 категорій товарів і технологій, на які не поширюватимуться санкції та експортні обмеження США.
    • Захист власного автопрому, технологій та БПЛА: Попри те, що Китай контролює понад 70% світового ринку БПЛА та лідирує в секторі електротранспорту, китайським компаніям потрібна легальна присутність та захист інвестицій від внесення до нових чорних списків США.
    • Важіль рідкісноземельних металів: Пекін використовує видачу ліцензій на експорт рідкісноземельних ресурсів (необхідних для американського ВПК та IT-сектору) як головний важіль тиску, змушуючи США послабити технологічний тиск на китайський бізнес.

    З оцінок експертів Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS):

    «Пекін навмисно залучає топменеджерів, аби надати саміту статусу укладання великих угод. Китай пропонує Трампу економічні бонуси перед листопадовими виборами в обмін на стабільність торговельних правил і захист своїх інвестицій».

     

  • «Я про це не думав»: Трамп зробив заяву про запрошення Путіна на G20

    «Я про це не думав»: Трамп зробив заяву про запрошення Путіна на G20

    Президент США Дональд Трамп заявив, що поки не визначився, чи запрошувати Володимира Путіна на саміт «Групи двадцяти», який Сполучені Штати прийматимуть у Маямі наприкінці 2026 року. Відповідаючи на пряме запитання журналіста про Росію, американський лідер сказав, що ще не думав про це питання, але пообіцяв його розглянути.

    Розмова відбулася під час спілкування Трампа з пресою після оголошення деталей майбутнього саміту G20. Президент США підтвердив, що захід відбудеться у його комплексі Doral поблизу Маямі. Також він заявив, що США планують запрошувати на зустріч не лише членів G20, а й окремі країни як спостерігачів. Зокрема, Трамп уже повідомив про запрошення Польщі.

    Коли журналісти запитали, чи буде запрошена Росія, Трамп відповів: «Цікаве питання. Я про це не думав». Після уточнення він повторив, що справді ще не розглядав це питання, і додав, що має намір подумати над ним.

    Пізніше Трампа окремо запитали, чи хотів би він бачити на G20 Путіна та голову КНР Сі Цзіньпіна. Президент США відповів, що хотів би їхньої участі, якщо вони самі цього захочуть, однак зазначив, що потенційно вони могли б приїхати у статусі спостерігачів. За його словами, якщо такий інтерес буде, Вашингтон готовий це обговорювати.

    Ця заява привернула увагу ще й тому, що раніше у США вже з’являлася інформація про можливе запрошення Путіна на саміт. У квітні Reuters із посиланням на повідомлення американських медіа писав, що Трамп нібито мав намір запросити російського президента на зустріч G20 у Маямі. Після цього Кремль заявляв, що участь Путіна в саміті можлива, але остаточного рішення не було.

    Таким чином, нова відповідь Трампа виглядає менш визначеною, ніж попередні повідомлення. Офіційного підтвердження того, що запрошення Путіну вже направлене або буде направлене, зараз немає.

    Саміт G20 у США має стати одним із найбільших міжнародних заходів 2026 року. Трамп ще раніше оголосив, що зустріч лідерів відбудеться у Trump National Doral Miami — його гольф-комплексі неподалік міжнародного аеропорту Маямі.

    Питання про участь Путіна особливо чутливе через продовження війни Росії проти України та активізацію дипломатичних контактів між Вашингтоном і Москвою.

    Лише 3 вересня Reuters повідомляв про нові сигнали щодо можливого переговорного процесу. Путін заявив про ймовірність мирної угоди, тоді як Володимир Зеленський повідомив, що американські переговорники найближчим часом мають відвідати і Київ, і Москву. Сам Трамп також заявляв про бажання провести нову зустріч із Путіним, однак пов’язував її з перспективою реального просування до мирної домовленості.

    Особисто Трамп і Путін востаннє зустрічалися на саміті в Анкориджі на Алясці. Після цього між ними зберігалися контакти, однак прориву в питанні завершення війни Росії проти України досягнуто не було.

    Можлива поява Путіна на великому міжнародному саміті у США мала б не лише дипломатичне, а й символічне значення. Росія формально залишається членом G20, попри міжнародну ізоляцію Москви після повномасштабного вторгнення в Україну.

    Сам формат «Групи двадцяти» об’єднує найбільші економіки світу, тому питання участі Росії постійно стає предметом політичних дискусій. Водночас країна не виключена зі складу G20, а російські делегації продовжують брати участь у роботі формату на різних рівнях.

    На цьому тлі слова Трампа залишають питання відкритим. З одного боку, він не підтвердив, що запрошення Путіна готується. З іншого — не виключив такої можливості й навіть заявив, що готовий обговорювати участь Путіна та Сі Цзіньпіна як спостерігачів.

    Це також вписується в ширший курс Трампа на збереження особистого дипломатичного каналу з Кремлем. Упродовж останніх місяців він неодноразово говорив про можливість нової зустрічі з Путіним, але наголошував, що вона матиме сенс лише тоді, коли буде шанс просунутися до домовленостей щодо війни.

    Тому остаточний склад гостей майбутнього саміту G20, зокрема можливість участі російського президента, може залежати від розвитку переговорів між Росією, Україною та США протягом найближчих місяців.

    Поки ж офіційна позиція Трампа зводиться до того, що рішення немає: питання запрошення Путіна він назвав цікавим і пообіцяв над ним подумати.

  • Делегація на 400 чиновників та ядерний діалог: Сі Цзіньпін готує перший за сім років історичний візит до Індії

    Делегація на 400 чиновників та ядерний діалог: Сі Цзіньпін готує перший за сім років історичний візит до Індії

    Голова Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпін планує у вересні здійснити офіційний візит до Нью-Делі для участі в саміті лідерів країн БРІКС. Якщо поїздка відбудеться, вона стане першим візитом китайського лідера до Індії за останні сім років та продемонструє суттєве потепління між двома найбільш густонаселеними ядерними державами світу.

    Китайська сторона вже вийшла на фінальний етап узгодження безпекових протоколів та бронювання готельних комплексів в індійській столиці. Масштаб підготовки свідчить про виняткове значення події для Пекіна: лідера КНР супроводжуватиме делегація з близько 400 урядовців та високопосадовців, що вдвічі перевищує склад китайської місії під час його попереднього візиту в країну у 2019 році. Поїздка стане дзеркальною відповіддю на тогорічний візит прем’єр-міністра Індії Нарендри Моді до Китаю, який також став першим за сім років.

    Смертельні сутички в Гімалаях та шаткий мир на кордоні
    Головним викликом для двосторонніх відносин залишається неврегульована лінія зіткнення в Гімалаях протяжністю близько 3,8 тисячі кілометрів. Значна частина цього кордону не має чіткої демаркації, що регулярно спричиняє небезпечні ескалації. Багаторічна напруженість переросла у відкритий військовий конфлікт у 2020 році, коли під час жорстких сутичок у високогір’ї загинули 20 індійських та чотири китайських військовослужбовці. Після цього між сусідами розпочалося чотирирічне виснажливе протистояння.

    Лише в жовтні 2024 року Пекін і Нью-Делі досягли компромісу щодо взаємного розведення підрозділів. Попри домовленість, інциденти в прикордонних районах тривають: наприкінці липня відбулося чергове небажане зближення військових патрулів, після чого офіційний Нью-Делі заявив, що гарантії миру на кордоні є безальтернативною умовою повноцінної нормалізації зв’язків. Аби знизити градус напруги напередодні саміту, радник Індії з національної безпеки Аджит Довал розпочав екстрені переговори в Пекіні з міністром закордонних справ Китаю Ван Ї.

    Фактор Трампа та економічні альянси
    Додатковим стимулом до зближення традиційних регіональних суперників стала жорстка торговельна політика президента США Дональда Трампа. Пекін та Нью-Делі прагнуть консолідувати економічні зусилля на майданчику БРІКС, аби захистити власні ринки від зовнішнього фінансового та митного тиску.

    Офіційний Пекін підкреслює високу роль індійського головування в об’єднанні та важливість багатосторонньої взаємодії, хоча остаточний графік особистих двосторонніх зустрічей на найвищому рівні наразі перебуває на стадії погодження.

     

  • США ставлять світ перед вибором: Вашингтон вимагає визначитися між американським і китайським ШІ

    США ставлять світ перед вибором: Вашингтон вимагає визначитися між американським і китайським ШІ

    Глобальна боротьба США та Китаю за домінування у сфері штучного інтелекту переходить у нову фазу. Вашингтон готується фактично поставити десятки держав перед вибором: поглиблювати технологічну співпрацю зі Сполученими Штатами або одночасно брати участь у китайських ініціативах. Намагання залишитися одразу у двох таборах може завершитися виключенням із американської коаліції.

    Про це повідомляє Reuters, яке ознайомилося з проєктом листа Державного департаменту США. Документ адресований 35 країнам, що підписали влітку спільну заяву AI Opportunity, і містить доволі недвозначний сигнал: Вашингтон очікує від партнерів стратегічного вибору.

    У центрі протистояння опинилася американська ініціатива Pax Silica. Вона значно ширша, ніж просто співробітництво у сфері програмного забезпечення чи популярних генеративних моделей ШІ. Фактично йдеться про створення окремої екосистеми, яка повинна охопити весь технологічний ланцюг — від критично важливих мінералів та енергетики до виробництва напівпровідників, дата-центрів, обчислювальної інфраструктури та самих моделей штучного інтелекту.

    Pax Silica була запущена Сполученими Штатами у грудні 2025 року. За офіційним описом ініціативи, її завданням є створення безпечних, стійких та інноваційних ланцюгів постачання технологій, необхідних для нової епохи ШІ.

    І тепер Вашингтон, схоже, хоче провести чітку межу між учасниками цієї системи та технологічними партнерами Китаю.

    «Бути частиною всього — означає не бути частиною нічого», — йдеться у проєкті американського листа, який цитує Reuters. У Вашингтоні наголошують, що приєднання до Pax Silica — не просто символічна участь у міжнародній організації, а певне зобов’язання, яке може бути несумісним з участю в конкуруючих структурах.

    Водночас Reuters застерігає: поки йдеться саме про проєкт документа. Агентству не вдалося встановити, коли його планують розіслати країнам, а остаточний текст ще може змінитися. Тому говорити про вже висунутий формальний «ультиматум» наразі було б передчасно.

    За що насправді борються США

    Масштаб Pax Silica добре демонструє, чому ця історія виходить далеко за межі дипломатії.

    Після саміту 2026 року кількість підписантів декларації Pax Silica сягнула 24. Серед них — США, Австралія, Фінляндія, Індія, Ізраїль, Японія, Норвегія, Катар, Південна Корея, Сінгапур, Швеція, Філіппіни, ОАЕ, Велика Британія, а також низка нових партнерів, включно з Німеччиною, Нідерландами та Казахстаном.

    Ще ширшим є коло країн, які підтримали AI Opportunity Statement. За даними Держдепартаменту, до нього увійшли близько трьох десятків економік, серед яких Аргентина, Вірменія, Австралія, Бахрейн, Чилі, Данія, Естонія, Німеччина, Індія, Італія, Японія, Казахстан, Нідерланди, Нова Зеландія, Польща, Португалія, Південна Корея, Туреччина, ОАЕ та Велика Британія.

    Логіка США зрозуміла: сучасний штучний інтелект неможливо розвивати лише за допомогою алгоритмів.

    Потрібні надпотужні чипи, величезні дата-центри, стабільне енергопостачання, критичні мінерали, високотехнологічне виробництво, фахівці та колосальні обчислювальні ресурси.

    Контроль над цими ланцюгами стає таким самим стратегічним ресурсом, яким у попередні десятиліття були нафта, газ або транспортні маршрути.

    Reuters зазначає, що, вимагаючи від партнерів визначитися, США сподіваються обмежити доступ Китаю до ресурсів, необхідних для створення дедалі потужніших систем ШІ, які можуть забезпечити не лише економічні, а й військові переваги.

    Китай уже створив власну відповідь

    Пекін тим часом будує альтернативну систему.

    У липні в Шанхаї було офіційно створено World Artificial Intelligence Cooperation Organization — Всесвітню організацію співробітництва у сфері штучного інтелекту, або WAICO.

    За інформацією Міністерства закордонних справ Китаю, угоду про створення організації підписали представники 29 держав. Штаб-квартира структури розташовуватиметься в Шанхаї. Серед країн-засновниць китайська сторона називає, зокрема, Казахстан, Лаос, Пакистан, Росію та Індонезію.

    Сі Цзіньпін представив нову організацію як платформу для глобального управління штучним інтелектом і співробітництва, особливо з державами Глобального Півдня.

    Пекін також пообіцяв протягом наступних п’яти років надати країнам, що розвиваються, 5 тисяч місць у програмах навчання та семінарах у сфері ШІ, а також створювати міжнародні центри співпраці з ASEAN, Африканським союзом, Лігою арабських держав, BRICS та іншими об’єднаннями.

    Таким чином, США та Китай дедалі очевидніше формують не просто конкуруючі технологічні компанії, а дві міжнародні екосистеми.

    І це принципова відмінність.

    Казахстан опинився одразу у двох таборах

    Найпоказовішим прикладом став Казахстан.

    25 червня 2026 року Астана офіційно приєдналася до Pax Silica та AI Opportunity Partnership. Казахстанська влада пояснювала рішення можливістю залучити інвестиції, отримати технології та розвивати переробку критичних мінералів, високотехнологічне виробництво, дата-центри та власну ШІ-інфраструктуру.

    А вже в липні представник Казахстану підписав у Шанхаї угоду про створення китайської WAICO.

    Reuters називає Казахстан єдиною відомою на цей момент державою, яка приєдналася до обох ініціатив. Саме така ситуація і викликала занепокоєння Вашингтона.

    Для Астани це зрозуміла зовнішньополітична стратегія: країна географічно розташована між Росією та Китаєм, одночасно намагаючись розширювати співпрацю із Заходом. Крім того, Казахстан володіє значними запасами ресурсів і хоче перейти від ролі постачальника сировини до виробництва технологічної продукції з високою доданою вартістю.

    Але саме можливість такого балансування США тепер, схоже, прагнуть суттєво обмежити.

    ШІ перетворюється на питання національної безпеки

    Причина жорсткішого американського підходу полягає ще й у тому, що штучний інтелект дедалі менше сприймається лише як комерційна технологія.

    Передові моделі можуть використовуватися для військового планування, розвідки, аналізу супутникових даних, кібероперацій, автономних систем, наукових досліджень та розроблення нових технологій.

    Тому боротьба за ШІ фактично перетворюється на боротьбу за промислову та військово-технологічну перевагу наступних десятиліть.

    Особливу роль відіграють напівпровідники. Без сучасних прискорювачів неможливо навчати найбільші моделі, а їхнє виробництво залежить від складного міжнародного ланцюга компаній, обладнання, матеріалів і технологій.

    Pax Silica якраз і намагається об’єднати союзників США навколо такого ланцюга — від сировини до готової ШІ-інфраструктури.

    Світ може розділитися на два технологічні блоки

    Якщо Вашингтон реалізує підхід, описаний Reuters, наслідки можуть виявитися значно ширшими, ніж виключення окремих держав з однієї міжнародної ініціативи.

    Перед країнами постане питання, чи можна надалі одночасно користуватися американськими технологіями, залучати китайські інвестиції, будувати дата-центри з різними партнерами та співпрацювати з обома технологічними екосистемами.

    Для багатьох держав такий вибір буде складним. Китай є одним із найбільших торговельних партнерів світу та пропонує доступні технологічні рішення, тоді як США разом із союзниками контролюють значну частину найбільш передових технологій, необхідних для розвитку ШІ.

    Саме тому нинішня суперечка може стати одним із перших етапів значно масштабнішого процесу — формування двох паралельних технологічних блоків із власними чипами, дата-центрами, моделями ШІ, стандартами безпеки та правилами обміну технологіями.

    І якщо раніше держави могли намагатися співпрацювати одночасно з Вашингтоном і Пекіном, тепер США дають зрозуміти, що простір для такого маневру може скоротитися.

    Поки американський лист залишається проєктом, тому остаточні правила гри ще не визначені. Однак сам факт появи документа демонструє важливий зсув: глобальна гонка штучного інтелекту дедалі більше перетворюється з конкуренції компаній на геополітичне протистояння держав. А наступним питанням стає вже не тільки те, хто створить найпотужніший ШІ, а й на чиєму боці опиниться решта світу.

  • Тайвань готується до великої війни: влада змоделювала комплексну атаку Китаю

    Тайвань готується до великої війни: влада змоделювала комплексну атаку Китаю

    Влада Тайваню провела масштабні навчання з громадянської стійкості, під час яких було змодельовано один із найнебезпечніших сценаріїв розвитку подій — комплексну атаку Китаю, що включає морську блокаду, масовані кібератаки, удари по критичній інфраструктурі, інформаційну війну, масштабний землетрус та повномасштабне військове вторгнення. Навчання стали частиною нової стратегії підготовки острова до можливого конфлікту з Пекіном на тлі безперервного зростання військового тиску з боку КНР.

    Про це повідомляє Reuters.

    Масштабні тренування організували за ініціативою адміністрації президента Тайваню Лая Цзін-де, який після вступу на посаду неодноразово наголошував на необхідності зміцнення обороноздатності країни та підготовки суспільства до будь-яких кризових ситуацій. Якщо раніше основний акцент робився переважно на модернізації армії та закупівлі сучасного озброєння, то тепер тайванська влада дедалі більше уваги приділяє готовності цивільних структур, місцевої влади та служб екстреного реагування діяти в умовах війни.

    На відміну від попередніх навчань, які нерідко критикували за надмірну формальність і відірваність від реальності, цього разу організатори поставили за мету максимально наблизити сценарій до сучасних умов ведення війни. В основу маневрів поклали модель так званої гібридної операції, коли військовий наступ супроводжується економічним тиском, інформаційними атаками, кібердиверсіями та спробами дестабілізувати ситуацію всередині країни.

    За легендою навчань, Китай розпочинає комплексну кампанію проти Тайваню із встановлення повної морської блокади острова. Передбачалося, що військово-морські сили КНР перекривають основні судноплавні маршрути, фактично ізолюючи Тайвань від міжнародних поставок продовольства, енергоносіїв, медикаментів і стратегічної сировини.

    Одночасно із блокадою сценарій передбачав виникнення потужного землетрусу, який китайська сторона нібито використовує для посилення хаосу та створення максимально сприятливих умов для подальшої операції. На тлі природної катастрофи умовний противник розпочинає серію ударів по критично важливій інфраструктурі, виводить із ладу об’єкти енергетики, транспортні вузли, центри зв’язку та державні інформаційні системи.

    Паралельно моделювалися масові кібератаки на державні органи, банківську систему, телекомунікаційні мережі та цифрову інфраструктуру. За сценарієм навчань, атаки мали паралізувати роботу державних установ, ускладнити координацію між органами влади та посіяти паніку серед населення.

    Крім кібероперацій, Китай, згідно з легендою, перехоплює телевізійне мовлення, поширює масштабні кампанії з дезінформації та психологічного впливу, намагаючись деморалізувати населення та послабити довіру до уряду. Через інформаційні атаки серед громадян починається паніка, люди масово знімають гроші з банківських рахунків, виникають перебої у роботі фінансової системи та спалахують громадські заворушення.

    Лише після цього, згідно зі сценарієм, Китай переходить до завершальної фази операції та розпочинає повномасштабне військове вторгнення.

    Таким чином організатори навчань прагнули відпрацювати не лише класичний сценарій війни, а комплексну кризу, коли одночасно поєднуються військові дії, природні катастрофи, інформаційна війна, кібертероризм, економічний тиск та гуманітарні виклики.

    У навчаннях взяли участь понад 370 представників центральних органів влади, місцевих адміністрацій, військового командування, поліції, рятувальних служб, медичних установ та інших державних структур. Маневри проходили у повіті Наньтоу, розташованому в центральній частині острова.

    Під час тренувань відпрацьовували евакуацію населення із зон підвищеної небезпеки, розгортання тимчасових центрів допомоги, забезпечення безперервної роботи лікарень, координацію між органами влади, ліквідацію наслідків землетрусу, відновлення електропостачання, реагування на масштабні пожежі та підтримку функціонування критично важливих державних сервісів.

    Окремий блок навчань був присвячений захисту енергетичної інфраструктури. За легендою, китайські безпілотники завдали ударів по електростанціях та об’єктах енергосистеми, що спричинило масштабні перебої з електропостачанням. Влада відпрацьовувала алгоритми оперативного відновлення роботи мереж та забезпечення резервного живлення для лікарень, органів влади та інших критично важливих об’єктів.

    Також моделювалися масштабні кібератаки на державні реєстри, системи зв’язку та цифрові сервіси. Тайванська влада вже давно вважає кіберпростір одним із головних напрямків можливої агресії з боку Китаю, адже подібні атаки можуть суттєво ускладнити управління країною ще до початку відкритих бойових дій.

    Не менш важливою частиною навчань стало відпрацювання боротьби з дезінформацією. За сценарієм, у соціальних мережах масово поширювалися фейкові повідомлення про капітуляцію уряду, руйнування ключових об’єктів та нібито втрату контролю над ситуацією. Влада перевіряла швидкість реагування державних структур та ефективність системи офіційного інформування населення.

    Колишній посадовець Чі Лянь-чен, який брав участь у підготовці навчань, зазначив, що попередні тренування часто критикували через їхню формальність, тому цього разу сценарій був максимально наближений до сучасних умов війни.

    «Наш противник прямо біля нашого порогу, одразу за Тайванською протокою. Це дуже близько», — наголосив він.

    За словами Чі Лянь-чена, система цивільної оборони Тайваню ще потребує вдосконалення, однак головне завдання нинішніх навчань полягає у перевірці здатності місцевої влади швидко ухвалювати рішення в умовах масштабної кризи, коли часу на тривалі погодження практично не залишається.

    Він також підкреслив, що без участі суспільства забезпечити ефективну оборону країни неможливо.

    «Якщо ви не захищаєте свою країну, хто ще захистить вас? Я думаю, що люди починають це розуміти», — заявив він.

    Проведення навчань збіглося з новою хвилею військової активності Китаю навколо острова. Майже одразу після завершення маневрів Міністерство оборони Тайваню повідомило про чергове патрулювання Народно-визвольної армії Китаю поблизу острова.

    За інформацією тайванського військового відомства, у районі Тайванської протоки були зафіксовані бойові кораблі ВМС КНР, а також щонайменше 22 військові літаки, серед яких стратегічні бомбардувальники H-6, здатні нести крилаті ракети великої дальності.

    Подібні військові операції Китай проводить регулярно. Літаки та кораблі Народно-визвольної армії майже щодня наближаються до Тайваню, а іноді навіть перетинають серединну лінію Тайванської протоки, яку Тайбей тривалий час розглядав як неофіційну межу між сторонами.

    Пекін пояснює такі дії плановими військовими навчаннями та патрулюванням, однак влада Тайваню переконана, що йдеться про систематичний військовий і психологічний тиск, покликаний виснажити оборонні ресурси острова та змусити населення звикнути до постійної присутності китайських військ поблизу своїх кордонів.

    Китайська Народна Республіка продовжує вважати Тайвань частиною своєї території та не виключає застосування сили для встановлення контролю над островом. Голова КНР Сі Цзіньпін неодноразово заявляв, що питання так званого «возз’єднання батьківщини» залишається одним із головних пріоритетів китайського керівництва, а об’єднання з Тайванем має бути досягнуте незалежно від зовнішнього тиску.

    Тайвань, своєю чергою, відкидає територіальні претензії Пекіна, наголошуючи, що є самоврядною демократичною державою із власною політичною системою, армією та державними інституціями. На тлі дедалі агресивнішої політики Китаю Тайбей активно зміцнює оборону, нарощує співпрацю зі Сполученими Штатами та іншими західними партнерами, а також інвестує у розвиток системи цивільної стійкості.

    Експерти зазначають, що нові навчання демонструють зміну підходів тайванської влади до національної безпеки. Якщо раніше основний акцент робився на військовому компоненті, то тепер дедалі більше уваги приділяється готовності всього суспільства діяти в умовах комплексної кризи. У Тайбеї виходять із того, що потенційний конфлікт із Китаєм навряд чи розпочнеться лише з військового вторгнення — найімовірніше, йому передуватимуть масштабні кібератаки, інформаційні операції, економічний тиск і спроби дестабілізувати ситуацію всередині країни. Саме тому влада прагне підготуватися до найгіршого сценарію, який поєднуватиме одразу кілька видів загроз.

  • Білорусь отримала гарантії від Китаю про “невтягування у війну та зняття санкцій”. Джерела

    Білорусь отримала гарантії від Китаю про “невтягування у війну та зняття санкцій”. Джерела

    За інформацією наших джерел в дипломатичних колах, під час нещодавнього візиту президента Білорусі до Пекіну, Олександр Лукашенко зміг заручитись підтримкою Сі Цзіньпіна в питаннях гарантій безпеки та послаблення санкційного режиму.

    “Після поїздки Лукашенка до Китаю Білорусь отримала гарантії, що її “не втягнуть у війну” та не поглине Росія. 

    Крім того, Китай веде прямі переговори з Європою, а голова комісії з закордонних справ ЦК КПК Ван І робить усе можливе, щоб Білорусь не асоціювали з Росією.

    Також Китай хоче зняти всі санкції проти Білорусі” – зазначає джерело.

    Нагадаємо, 29 червня під час зустрічі з Олександром Лукашенком у Пекіні голова Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпін заявив про підтримку Білорусі у питаннях захисту національного суверенітету, незалежності та територіальної цілісності.

  • “Колись розкажу, як усе починалося”: Лукашенко заінтригував заявою про війну Росії проти України

    “Колись розкажу, як усе починалося”: Лукашенко заінтригував заявою про війну Росії проти України

    Білоруський лідер Олександр Лукашенко знову заявив, що не дозволить втягнути Білорусь у повномасштабну війну Росії проти України, і водночас заінтригував фразою про те, що “колись розповість, як усе починалося”. Таку заяву він зробив під час відкриття Гродненської обласної клінічної лікарні, де окремо наголосив, що білоруські військові нібито не братимуть участі у бойових діях “на жодній зі сторін”.

    За словами Лукашенка, Білорусь не має наміру воювати з Україною, Польщею чи Литвою. Він заявив, що хоче, аби “будівельники будували”, а не тримали автомати в руках, і закликав не вірити тим, хто говорить про бажання Мінська вступити у війну. У тому ж виступі він відкинув звинувачення у співучасті в агресії РФ, заявивши, що Білорусь “не починала” війну і нібито не була “співагресором”.

    Найбільший резонанс викликала фраза Лукашенка: “Пройде час, я колись вам розкажу, як усе починалося”. Розвивати цю думку він не став, однак сама заява одразу породила нову хвилю коментарів щодо ролі Мінська у початку повномасштабної війни Росії проти України.

    Попри нинішні спроби Лукашенка дистанціюватися від війни, роль Білорусі у російській агресії залишається зафіксованою в міжнародних оцінках. Європейський Союз прямо розширив санкційний режим проти Мінська у відповідь на участь Білорусі в агресії Росії проти України. У документах ЄС йдеться, що після вторгнення РФ у лютому 2022 року санкції проти Білорусі були посилені саме через її залученість до російської війни.

    На початку повномасштабного вторгнення російські війська використовували територію Білорусі як один із ключових плацдармів для наступу на Україну, зокрема на північному напрямку. І хоча білоруська армія офіційно не вступила у бойові дії, Мінськ надав Росії територію, інфраструктуру та військові об’єкти для підготовки і здійснення агресії. Саме це стало підставою для звинувачень Білорусі у співучасті, які Лукашенко тепер намагається відкидати.

    Останніми тижнями Лукашенко кілька разів повторював, що не хоче ще глибшого втягування Білорусі у війну. Аналітики пов’язують такі заяви з подвійним тиском на Мінськ: з одного боку — з боку Росії, яка прагне зберігати Білорусь як військовий ресурс і потенційний плацдарм, з іншого — з боку України та Заходу, які уважно стежать за будь-якими ознаками нової загрози з білоруського напрямку. Видання Meduza зазначало, що Росія використовує білоруську територію та інфраструктуру для атак на Україну від самого початку повномасштабної війни, а Лукашенко останнім часом двічі обіцяв не допустити ще більшого втягування країни в конфлікт.

    На цьому тлі заява про те, що він “колись розповість, як усе починалося”, може бути спробою Лукашенка залишити собі простір для політичного маневру. З одного боку, він демонструє лояльність Москві й не називає Росію агресором. З іншого — намагається подати себе білоруському суспільству як лідера, який нібито втримав країну від прямої участі у війні та “зберіг мир”.

    Водночас експерти звертають увагу, що подібна риторика Лукашенка не змінює фактичної залежності Мінська від Кремля. Білорусь залишається під міжнародними санкціями, на її території розміщувалися російські військові, а Москва продовжує розглядати білоруський напрямок як важливий елемент власної стратегії тиску на Україну та НАТО. Associated Press у травні 2026 року писало, що Росія знову може використовувати Білорусь як плацдарм для нових дій, а військова інтеграція Москви й Мінська лише поглиблюється.

    Додаткової інтриги заявам Лукашенка додає його активна дипломатична активність після переговорів із Володимиром Путіним. У медіа обговорюють, що білоруський лідер після зустрічей із російським диктатором вирушив до Китаю, а також здійснив низку контактів з іншими країнами. Частина аналітиків вважає, що він міг передавати сигнали від Кремля, інші — що Лукашенко намагається грати власну гру й шукати для Білорусі більш вигідні умови в умовах нестабільної геополітичної ситуації.

    Для України ж ключовим залишається не те, як Лукашенко намагається пояснити свою роль у війні, а те, чи буде білоруська територія знову використана для нової ескалації. Київ неодноразово наголошував, що уважно стежить за ситуацією на північному кордоні та за будь-якою активністю російських сил у Білорусі.

    Отже, нинішня заява Лукашенка — це не просто черговий емоційний виступ. Вона демонструє його прагнення одночасно зберегти зв’язок із Москвою, зняти з себе відповідальність за участь Білорусі у війні та переконати власне населення, що Мінськ нібито залишається осторонь бойових дій. Але міжнародні санкції, зафіксована роль білоруської території у вторгненні 2022 року та подальша військова співпраця з Росією суттєво ускладнюють цю версію.