Daypolitico

Позначка: SIPRI

  • Червона кнопка — міф? Як насправді запускають ядерну війну

    Червона кнопка — міф? Як насправді запускають ядерну війну

    У масовій культурі вже десятиліттями існує образ так званої «червоної кнопки», натискання якої нібито миттєво запускає глобальну ядерну війну. Саме так її показують у фільмах, серіалах і комп’ютерних іграх. Насправді ж механізм застосування ядерної зброї значно складніший і передбачає багаторівневу систему підтвердження, перевірки наказів та захисту від випадкового або несанкціонованого запуску. На тлі найвищого за останні десятиліття рівня міжнародної напруженості інтерес до того, як функціонує ядерне командування, лише зростає.

    Найпоширеніший міф полягає у тому, що президент ядерної держави може натиснути одну кнопку і миттєво випустити ракети. Насправді ж так звана «ядерна валізка» або, як її називають у США, Nuclear Football, не містить кнопки запуску. Це мобільний командний комплекс, який забезпечує главі держави постійний доступ до захищених каналів зв’язку, планів реагування, процедур підтвердження особи та сценаріїв ухвалення рішень навіть у разі перебування далеко від командних центрів.

    У США поруч із президентом постійно перебуває військовий офіцер із спеціальною валізкою. Усередині містяться засоби захищеного зв’язку, перелік можливих сценаріїв реагування та інструкції для надзвичайних ситуацій. Перед тим як будь-який наказ буде передано військовому командуванню, президент повинен пройти процедуру автентифікації за допомогою спеціальної картки з кодами. Лише після цього інформація надходить до стратегічного командування, яке також проводить власну перевірку отриманих кодів і законності наказу. Лише після проходження кількох рівнів підтвердження може розпочатися процедура запуску.

    Подібні системи існують і в інших ядерних державах, хоча їхня структура залишається державною таємницею. У Росії використовується система «Чегет», яка також є лише елементом значно складнішої системи управління стратегічними силами. У Китаї остаточне рішення проходить через Центральну військову раду, тоді як Франція та Велика Британія мають власні механізми політичного та військового контролю за використанням стратегічних сил.

    Фахівці наголошують, що сучасна система побудована таким чином, аби максимально виключити випадковий запуск. В історії вже були ситуації, коли через технічні несправності або хибні сигнали виникала загроза помилкового застосування ядерної зброї, однак багаторівнева перевірка дозволяла уникнути катастрофи. Саме тому міф про одну кнопку не відповідає дійсності.

    Ще одним важливим елементом залишається принцип ядерного стримування. Його суть полягає у тому, що будь-яке застосування ядерної зброї майже гарантовано викличе відповідь іншої сторони. Саме взаємна загроза масштабного знищення вже понад 80 років залишається одним із головних факторів, які не дозволили повторити використання ядерної зброї після бомбардувань Хіросіми та Нагасакі у 1945 році.

    Експерти з міжнародної безпеки зазначають, що навіть тактичний ядерний удар може швидко перерости у повномасштабний конфлікт. Через це всі ядерні держави будують свої доктрини навколо стримування, а не безпосереднього застосування такої зброї. Саме взаємний страх масштабної відповіді багато років залишається ключовим фактором глобальної стабільності.

    За даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI), на початок 2025 року дев’ять держав володіли приблизно 12 241 ядерною боєголовкою. Близько 9 614 із них перебували у військових запасах для потенційного застосування, майже 3 912 були розгорнуті на ракетах і літаках, а приблизно 2 100 залишалися у стані високої бойової готовності, переважно у США та Росії.

    Найбільшими ядерними арсеналами продовжують володіти Росія та США, однак особливу увагу аналітики звертають на Китай. Пекін нарощує свій потенціал найшвидшими темпами серед усіх ядерних держав. Водночас модернізацію своїх сил продовжують Франція, Велика Британія, Індія, Пакистан, Ізраїль та Північна Корея. Практично всі країни, які мають ядерну зброю, нині інвестують у створення нових носіїв, систем управління та оновлення існуючих арсеналів.

    Аналітики SIPRI попереджають, що світ поступово входить у нову гонку ядерних озброєнь. Після десятиліть скорочення запасів нині спостерігається протилежна тенденція — держави модернізують свої сили, збільшують інвестиції в стратегічне озброєння та активніше розробляють нові технології. До традиційних факторів ризику додаються розвиток штучного інтелекту, кіберзагрози, космічні технології та сучасні системи протиракетної оборони, які можуть впливати на баланс стримування.

    Попри постійні політичні заяви та ядерну риторику окремих держав, механізм застосування стратегічної зброї залишається одним із найбільш захищених і контрольованих у світі. Саме багаторівневі процедури підтвердження, жорсткий військовий контроль та усвідомлення наслідків глобальної ескалації досі залишаються головними запобіжниками від ядерної катастрофи. І хоча міф про «червону кнопку» продовжує жити у популярній культурі, у реальному світі рішення про застосування ядерної зброї є значно складнішим, ніж просте натискання однієї кнопки.

  • Франція розширює «ядерну парасольку» над Європою: Норвегія приєдналася до програми стримування через загрозу РФ

    Франція розширює «ядерну парасольку» над Європою: Норвегія приєдналася до програми стримування через загрозу РФ

    Норвегія офіційно приєдналася до французької програми ядерного стримування на тлі зростання загрози з боку Росії та масштабного переозброєння армії РФ. Відповідну оборонну угоду підписали президент Франції Еммануель Макрон та прем’єр-міністр Норвегії Йонас Гар Стьоре.

    Про це повідомляє французьке видання Le Monde.

    Домовленість передбачає поглиблення військової координації між Парижем і Осло, а також включення Норвегії до системи французького ядерного стримування, яку Макрон останніми місяцями активно просуває як основу нової архітектури безпеки Європи.

    Прем’єр Норвегії Йонас Гар Стьоре заявив, що рішення ухвалили через різке погіршення безпекової ситуації в Європі, повномасштабну війну Росії проти України та активне нарощування російського військового потенціалу.

    За його словами, угода має забезпечити «оперативну та скоординовану відповідь» у разі виникнення загроз для безпеки Норвегії та регіону загалом.

    При цьому сторони наголошують: документ не передбачає постійного розміщення французької ядерної зброї на території Норвегії у мирний час.

    Водночас домовленість значно розширює рівень взаємодії між країнами. Йдеться про спільне планування оборони, військові навчання, інтеграцію командних структур та можливість попереднього розміщення військової техніки.

    Крім того, учасники програми можуть тимчасово приймати на своїй території французькі «стратегічні військово-повітряні сили». За словами Макрона, це дозволяє розосередити сили по Європі та ускладнює потенційному противнику планування ударів.

    «Розосередження сил робить стримування більш ефективним і підвищує безпеку всього європейського простору», — пояснив французький президент.

    Участь Норвегії в програмі фактично означає, що у разі масштабної агресії проти країни Франція може розглядати це як загрозу для власної системи безпеки та відповісти всіма доступними засобами, включно з ядерним стримуванням.

    Норвегія має стратегічне значення для НАТО через свій кордон із Росією в Арктиці. Після початку повномасштабної війни в Україні Осло суттєво збільшило оборонні витрати та посилило військову співпрацю із союзниками.

    Особливе занепокоєння у норвезької влади викликає активність Росії у північних регіонах та Арктиці, де Москва останні роки нарощує військову інфраструктуру, модернізує флот і розширює присутність стратегічної авіації.

    Франція, своєю чергою, після виходу Великої Британії з ЄС залишається єдиною ядерною державою Європейського Союзу.

    За даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI), французький ядерний арсенал налічує близько 290 боєголовок. Це четвертий показник у світі після Росії, США та Китаю.

    Макрон ще у березні 2026 року представив концепцію європейського ядерного стримування. Вона передбачає використання французького ядерного потенціалу для посилення безпеки країн Європи в умовах зростання загроз з боку Росії та невизначеності щодо майбутньої ролі США у системі європейської оборони.

    Тоді французький президент заявив, що Європа повинна бути готовою самостійно гарантувати власну безпеку.

    Останні місяці Париж активно працює над розширенням програми. До неї вже приєдналися Бельгія, Данія, Німеччина, Греція, Нідерланди, Польща, Швеція та Велика Британія.

    Аналітики зазначають, що розширення французької «ядерної парасольки» стало відповіддю не лише на російську агресію проти України, а й на побоювання європейських союзників щодо можливого скорочення американської військової присутності в Європі.

    Окрему увагу привернули заяви Макрона про намір збільшити французький ядерний арсенал та засекретити частину інформації щодо його реальних масштабів.

    Французька влада пояснює це необхідністю адаптації до нових безпекових викликів.

    На цьому тлі Росія неодноразово критикувала плани Франції щодо розширення системи ядерного стримування в Європі, називаючи їх «провокаційними».

    У Кремлі заявляли, що подібні кроки лише підвищують напруженість у Європі та можуть спровокувати нову гонку озброєнь.

    Однак країни Європи дедалі активніше посилюють оборонну співпрацю після початку повномасштабної війни в Україні.

    Особливо це стосується держав Північної та Східної Європи, які розглядають Росію як головну довгострокову загрозу своїй безпеці.

    Норвегія останніми роками вже збільшила військові бюджети, розширила присутність союзників НАТО на своїй території та посилила співпрацю із США, Великою Британією та країнами Балтії.

    Тепер Осло фактично стає частиною нової системи європейського ядерного стримування, яку Париж намагається сформувати навколо Франції.

    Експерти зазначають, що це може стати одним із найважливіших безпекових зрушень у Європі за останні десятиліття.

  • Україна лідирує серед імпортерів зброї, а Росія втрачає експортні позиції

    Україна лідирує серед імпортерів зброї, а Росія втрачає експортні позиції

    Україна другий рік поспіль залишається найбільшим імпортером зброї у світі. За даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI), наша країна отримала найбільше військової допомоги за останні п’ять років, що стало прямим наслідком повномасштабного вторгнення Росії.

    За період 2020-2024 років частка України у світовому імпорті зброї склала 8,8%. Основні постачальники озброєнь:

    • США – 45% загального імпорту;
    • Німеччина – 12%;
    • Польща – 11%.

    У 2024 році Україна отримала 18% від загального світового імпорту озброєнь, що є рекордним показником. Для порівняння, у 2023 році цей показник становив 14%, а у 2022 році – 8,7%.

    Зростання військових закупівель спостерігається по всій Європі. Члени НАТО збільшили імпорт зброї на 105% у порівнянні з 2015-2019 роками. Основним постачальником залишаються США, для яких Європа стала головним ринком (35% експорту), випередивши Близький Схід (33%).

    До п’ятірки найбільших імпортерів зброї за останні п’ять років, окрім України, увійшли:

    • Індія,
    • Катар,
    • Саудівська Аравія,
    • Пакистан.

    США також зміцнили позиції найбільшого світового експортера зброї, збільшивши частку ринку з 35% до 43%. Американське озброєння постачалося у 107 країн.

    Другим найбільшим експортером стала Франція, яка майже втричі збільшила продаж зброї до європейських країн. Основним покупцем французької зброї залишається Індія.

    Натомість Росія продовжує втрачати позиції: її експорт озброєнь за останні роки впав на 64% через санкції, міжнародний тиск та війну проти України.

    До 2022 року Україна входила до топ-20 світових експортерів зброї. Однак після повномасштабного вторгнення країна суттєво скоротила продажі через внутрішні потреби та законодавчу заборону на експорт озброєнь. Внаслідок цього Україна опустилася на 20-те місце у рейтингу експортерів – падіння становить 72% за останні п’ять років.

    До війни основним покупцем української зброї був Китай, на який припадало 67% усього експорту.

    Попри те, що Україна залишається найбільшим імпортером зброї, ситуація може змінитися в залежності від міжнародної підтримки. Рішення США про призупинення військової допомоги та потенційні зміни у європейській політиці можуть вплинути на подальші поставки. Водночас Україна розвиває власне виробництво озброєнь, що може вплинути на ситуацію в найближчі роки.