Daypolitico

Позначка: стримування Росії

  • Багатонаціональні сили в Україні, частина системи стримування Росії

    Багатонаціональні сили в Україні, частина системи стримування Росії

    Одним із найбільш помітних елементів майбутньої системи стримування Росії може стати розміщення в Україні багатонаціональних сил європейських держав. Їхнє завдання відрізнятиметься від класичної моделі військової допомоги: присутність іноземних військовослужбовців безпосередньо на території України має створити додатковий ризик для Росії у разі нової агресії. Потенційний удар по об’єкту, де перебувають британські чи французькі військовослужбовці, вже не можна розглядати виключно як напад на Україну — наслідки такого рішення можуть безпосередньо зачепити державу, яка направила свій контингент. Саме тому значення таких сил визначатиметься не лише їхньою чисельністю, а й завданнями, які вони отримають.

    Паризька декларація передбачає створення багатонаціональних сил, які мають брати участь у довгостроковому стримуванні, підтримувати відновлення українських сил та діяти в кількох доменах — на суші, у повітрі та на морі. Водночас передбачається наявність власного командування, координації з українським Генеральним штабом та окремих об’єктів для розміщення озброєння і резервів. Однак сама декларація не є остаточною угодою про розміщення військ: для повноцінного розгортання знадобляться подальші юридичні та політичні рішення держав-учасниць.

    Саме тому питання полягатиме не стільки в кількості військовослужбовців, скільки в тому, де вони перебуватимуть і які завдання виконуватимуть. Контингент, розташований далеко від потенційно вразливих об’єктів і залучений виключно до підготовки українських військових, створює один рівень стримування. Підрозділи, безпосередньо пов’язані з аеродромами, портами, складами, ремонтними об’єктами чи системами ППО, створюють зовсім іншу ситуацію. У такому разі потенційна атака Росії від самого початку може зачепити військовослужбовців країн НАТО, а отже, політична ціна удару стає іншою.

    Водночас присутність іноземних сил не перетворює Україну на члена НАТО і не створює автоматичного механізму колективної оборони. Кожна країна зберігає власні правила ухвалення рішень, а командування контингентами залишається пов’язаним із національними урядами. Тому важливим елементом стане заздалегідь узгоджений порядок дій у разі нападу, включно із захистом особового складу, техніки та об’єктів. Окреме питання — реакція держав на можливі втрати серед їхніх військовослужбовців і готовність продовжувати місію після такого розвитку подій. Москва вже розглядає потенційну появу західних військ в Україні як окремий фактор військового протистояння. Це означає, що майбутня система працюватиме одночасно у двох напрямках: присутність іноземних сил може підвищувати ціну нової агресії, але водночас сама їхня присутність стає частиною військового розрахунку Росії.

  • Що насправді гарантують Україні США та Європа у разі нової агресії Росії

    Що насправді гарантують Україні США та Європа у разі нової агресії Росії

    Після завершення війни Україна може отримати розгалужену систему міжнародних гарантій безпеки, однак вона не буде повністю аналогічною механізму колективної оборони НАТО. Укладені з партнерами угоди передбачають консультації у разі нової російської агресії, обмін розвідувальними даними, військову та політичну підтримку, санкційні заходи й подальше посилення української армії. Водночас у документах немає норми, яка автоматично зобов’язувала б США, Велику Британію, Францію чи Німеччину вступити у війну на боці України після нового нападу Росії. Майбутня система, таким чином, будуватиметься не навколо одного зобов’язання союзників негайно вступити в бойові дії, а навколо кількох рівнів реагування, які мають бути підготовлені заздалегідь.

    Американо-українська угода, укладена в червні 2024 року, передбачає проведення консультацій у разі збройного нападу або загрози нападу. Сторони мають за можливості зустрітися протягом 24 годин, обмінятися наявною розвідувальною інформацією та визначити подальші кроки й додаткові оборонні потреби України. Водночас подальші рішення ухвалюються відповідно до національного законодавства кожної країни та за наявності відповідного фінансування. Схожа конструкція присутня в угодах України з Францією, Німеччиною та Великою Британією: партнери підтверджують готовність надавати підтримку, однак конкретний обсяг озброєння, строки його постачання чи зобов’язання відправити власні війська заздалегідь не фіксуються.

    Після припинення вогню ця система може отримати додатковий елемент у вигляді багатонаціональних сил і механізмів моніторингу. Паризька декларація передбачає створення структур, які мають бути здатними реагувати на порушення режиму припинення вогню, підтримувати українські сили та забезпечувати подальше стримування Росії. Але й тут кожна держава продовжить діяти в межах власних конституційних і політичних процедур. Для України це означає, що навіть за наявності кількох міжнародних угод рішення щодо найбільш ризикованих форм військової підтримки залишатимуться за національними урядами.

    Тому ключове питання полягає не лише в кількості підписаних документів, а й у тому, наскільки заздалегідь буде підготовлена система їх реалізації. Якщо на момент можливої нової атаки існуватимуть дієві канали зв’язку, заздалегідь розміщені запаси, узгоджені правила дій, підготовлені штаби та конкретні плани посилення, міжнародна система зможе реагувати значно швидше. Якщо ж після початку війни партнерам доведеться заново визначати обсяг допомоги, склад сил, джерела фінансування та юридичні підстави для дій, навіть формально серйозні гарантії працюватимуть повільніше.