Європейська комісія офіційно відібрала проєкт канадської корпорації Neo Performance Materials для надання цільового фінансування з Інноваційного фонду ЄС. Ця транснаціональна компанія володіє ключовими промисловими активами в балтійському регіоні — заводом із переробки рідкісноземельних металів Silmet у місті Сілламяе, а також сучасним підприємством із випуску високопотужних постійних магнітів у Нарві. Виділення значних європейських субсидій спрямоване на розвиток високотехнологічного сектору, однак це рішення привернуло пильну увагу громадськості та експертних кіл через тривалу технологічну прив’язку виробничих ліній підприємства до сировинних постачань із території Російської Федерації.
Влада Естонії, коментуючи рішення Брюсселя, виступила з чіткими вимогами до керівництва промислового гіганта. Офіційний Таллінн наголосив, що отримання потужної європейської фінансової підтримки накладає на Silmet пряме зобов’язання щодо негайного та безповоротного пошуку альтернативних каналів постачання рідкісноземельних елементів замість російських джерел. Естонські урядовці підкреслили, що в умовах повномасштабної війни та курсу Євросоюзу на повну економічну деізоляцію держави-агресора неприпустимо, аби європейські бюджетні кошти опосередковано підтримували гірничодобувні структури Росії, які сплачують податки до кремлівського військового бюджету.
Для Європейського Союзу завод у Сілламяе та нарвський магнітний кластер є об’єктами виняткової стратегічної ваги в межах нещодавно ухваленого Акта про критичну сировину. Наразі це єдиний на континенті повноцінний виробничий вузол, здатний переробляти рідкісноземельні елементи для потреб виробництва вітрогенераторів, електромобілів та військової мікроелектроніки, що покликано знизити тотальну залежність Заходу від домінування Китаю. Проте історично Silmet роками використовував сировинні концентрати з російських родовищ, таких як Ловозерський комбінат. Надання фінансування з Інноваційного фонду покликане стати каталізатором переорієнтації технологічних ліній на руду з Північної Америки, Австралії чи африканських країн, що дозволить повністю розірвати небезпечні зв’язки з російським постачанням без зупинки європейських конвеєрів.
Цей прецедент оголює складний компроміс між нагальною потребою досягнення промислової незалежності та жорсткими вимогами санкційної політики. Поки Єврокомісія робить ставку на стимулювання зелених інновацій та захист критичних ланцюгів доданої вартості, уряди прикордонних держав ЄС посилюють тиск на корпоративний сектор, вимагаючи прозорості ланцюгів постачання. Подальша доля проєкту в Нарві та Сілламяе залежатиме від здатності інвесторів у найкоротші терміни продемонструвати повну відмову від російського імпорту на користь надійних та безпечних міжнародних партнерів.
