Українські дрони дедалі частіше отримують власні “очі” — спеціалізовані камери, без яких сучасна війна з використанням безпілотників фактично неможлива. Саме камери є одним із найкритичніших компонентів FPV-дронів, розвідувальних БПЛА, наземних роботизованих комплексів і дронів-перехоплювачів, адже саме вони забезпечують навігацію, прицілювання та ураження цілей.
Сьогодні потреби Сил оборони України в такій техніці зросли до сотень тисяч одиниць щомісяця, а в окремих сегментах — зокрема тепловізійних систем — попит стабільно перевищує пропозицію. За оцінками учасників ринку, держава планує закуповувати мільйони FPV-дронів щороку, і кожен із них потребує щонайменше однієї камери, а іноді й кількох — залежно від задачі.
До початку масштабного розвитку власного виробництва більшість українських компаній закуповували камери за кордоном, насамперед у Китаї. Причина проста — нижча ціна та масове виробництво. За словами представників індустрії, китайські модулі можуть бути у 4–5 разів дешевшими за західні аналоги, що критично важливо для масового виробництва FPV-систем.
Втім така залежність від імпорту створює стратегічні ризики. Китай уже неодноразово обмежував експорт дронів та комплектуючих, а ринок при цьому залишається нестабільним через високий попит і дефіцит, особливо у сегменті тепловізійних камер. Додатковою проблемою є логістика, експортні обмеження та тривалі терміни постачання.
Ще один фактор — якість і адаптація до бойових умов. Цивільні імпортні камери не завжди витримують екстремальні навантаження, вплив вибухових хвиль, різкі перепади температур і потреби сучасного поля бою. Саме це стало одним із головних стимулів для розвитку власних розробок в Україні.
На цьому тлі в країні сформувався новий технологічний сегмент оборонної промисловості — виробництво спеціалізованих камер для дронів. Серед ключових гравців — Brave1, а також компанії Odd Systems, Seek UAV та “ОКО Камера”, які розробляють як оптичні, так і тепловізійні рішення для фронту.
Камера для дрона — це складна система, що включає оптичний об’єктив, матрицю (сенсор), відеопроцесор, плату керування та програмне забезпечення. Саме софт відіграє критичну роль, адже відповідає за калібрування, обробку зображення, налаштування фокусу, режимів роботи та інтеграцію з різними платформами — від FPV-дронів до наземних роботизованих систем.
Українські виробники наголошують, що ключовим викликом є не лише складання камер, а повноцінна розробка — від схемотехніки до алгоритмів обробки зображення. Саме це відрізняє “збірку з готових модулів” від справжнього технологічного виробництва з високою доданою вартістю.
Водночас український IT-сектор дозволив швидко розвинути програмну частину продукту — алгоритми обробки сигналу, стабілізації, постобробки зображення та інтеграції з різними системами управління дронами. Найбільший дефіцит при цьому залишається у сфері hardware-інженерії — фахівців з оптики, мікроелектроніки та FPGA-розробки.
Попри це, українські компанії вже створили лінійку камер, які здатні працювати в умовах бойових дій, перемикатися між денним і тепловізійним режимами, витримувати складні погодні умови та інтегруватися з різними типами дронів. Частина моделей уже використовується на FPV-дронах, розвідниках і перехоплювачах.
Водночас повної технологічної незалежності поки немає. Значна частина критичних компонентів — сенсори, лінзи та мікрочипи — досі імпортуються з-за кордону, переважно з Китаю. Українські виробники вже локалізували окремі елементи, зокрема корпуси та частину електроніки, а також частково переходять на європейських постачальників, хоча ті часто програють у ціні та масштабах виробництва.
За оцінками індустрії, понад половина доданої вартості сучасної камери вже формується в Україні — за рахунок інженерної роботи, програмного забезпечення та інтеграції. Водночас фізичні компоненти залишаються вузьким місцем через обмежену глобальну пропозицію та високу вартість виробництва.
Деякі компанії вже оголосили про плани масштабнішої локалізації. Зокрема, розглядається запуск виробництва тепловізійних сенсорів та оптичних лінз, що могло б суттєво зменшити залежність від імпорту. Однак такі проєкти потребують мільярдних інвестицій і тривалого циклу реалізації.
Головними бар’єрами розвитку залишаються фінансування, відсутність довгострокових державних контрактів та складність регуляторних процедур. Крім того, чинна система оподаткування часто створює нерівні умови між українськими та імпортними компонентами, що впливає на конкурентоспроможність вітчизняних рішень.
Попри це, ринок продовжує активно розвиватися. Виробники впевнені, що саме бойовий досвід України створює унікальну можливість для формування нової технологічної галузі, яка в перспективі може вийти на глобальний ринок військових сенсорних систем.
У підсумку, українські “очі для дронів” уже перестали бути лише імпортною технологією — вони поступово перетворюються на самостійний сегмент оборонної індустрії, який поєднує бойовий досвід, інженерію та високі технології, але все ще залежить від глобальних ланцюгів постачання.
