Daypolitico

Позначка: The Guardian

  • Світ на трьох: плани Трампа, Путіна і Сі Цзіньпіна — The Guardian

    Світ на трьох: плани Трампа, Путіна і Сі Цзіньпіна — The Guardian

    Президент США Дональд Трамп може завершити своє друге президентство масштабною зміною міжнародного порядку, внаслідок якої світ фактично опиниться поділеним між трьома центрами впливу — Сполученими Штатами, Росією та Китаєм. Найбільше від такого сценарію можуть постраждати Україна, європейські союзники Вашингтона та держави Азії, які десятиліттями покладаються на американські гарантії безпеки.

    Таке застереження висловив колишній міжнародний редактор The Observer Стів Блумфілд у колонці для британського видання The Guardian, опублікованій 24 жовтня.

    Приводом для його аналізу стала можлива тристороння зустріч Дональда Трампа, Володимира Путіна та Сі Цзіньпіна, яку запропонувала Москва.

    За інформацією The Wall Street Journal, російський президент виступив з ініціативою організувати переговори у листопаді, щоб обговорити завершення війни проти України.

    Потенційним майданчиком називають саміт Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва, запланований на 18–19 листопада в китайському Шеньчжені.

    Однак остаточного рішення про проведення зустрічі немає.

    Раніше Трамп заявив, що відкритий до переговорів із Путіним та Сі Цзіньпіном. Водночас американський президент говорив насамперед про обговорення ядерної зброї та контролю над озброєннями, тоді як російська пропозиція пов’язана з війною в Україні.

    Блумфілд вбачає у можливій зустрічі значно ширші геополітичні ризики.

    На його думку, проблема полягає не лише в тому, які домовленості можуть укласти три лідери. Сам факт переговорів у такому форматі здатен закріпити уявлення, що найвпливовіші держави можуть вирішувати долю інших країн без їхньої безпосередньої участі.

    Для України це означало б ризик обговорення питань території, безпеки та майбутнього держави без належного представництва Києва.

    Президент Володимир Зеленський раніше наголошував, що Україна повинна бути учасницею будь-яких переговорів, які стосуються її майбутнього.

    Окреме занепокоєння британського оглядача викликає можливе послаблення ролі Сполучених Штатів у гарантуванні безпеки Європи.

    Блумфілд вважає, що дистанціювання Вашингтона від традиційних союзників може створити додаткові ризики для держав, які відчувають військову загрозу з боку Росії.

    Подібні наслідки він прогнозує і для Азійсько-Тихоокеанського регіону.

    Якщо США послаблять безпекові зобов’язання, це може вплинути на становище Тайваню, Японії, Південної Кореї та Австралії.

    Свої застереження автор пов’язує зі змінами в американській зовнішньополітичній риториці.

    Зокрема, він звертає увагу на Стратегію національної безпеки адміністрації Трампа, ухвалену 2025 року. На думку Блумфілда, документ містить значну критику традиційних партнерів США, водночас демонструючи інший підхід до відносин із Росією та Китаєм.

    Оглядач вважає, що такий курс може відповідати інтересам Кремля, який тривалий час прагне обмежити вплив Заходу у Східній Європі.

    Пекін, своєю чергою, може отримати додатковий простір для посилення позицій у Східній та Південно-Китайській морських акваторіях.

    Водночас потенційний перерозподіл впливу стосується не лише територій.

    Блумфілд звертає увагу на боротьбу за контроль над енергетичними ресурсами, технологічними платформами, виробничими ланцюгами та космічною інфраструктурою.

    У такій системі ключові рішення могли б дедалі частіше ухвалюватися Вашингтоном, Москвою та Пекіном, тоді як Європейський Союз ризикував би втратити частину впливу на глобальні процеси.

    Проте це лише один із можливих сценаріїв.

    Сам Блумфілд визнає, що навіть проведення тристороннього саміту не гарантує формування довготривалого політичного союзу між трьома державами.

    Їхні економічні, безпекові та стратегічні інтереси залишаються різними, а подальший зовнішньополітичний курс США залежатиме й від майбутніх адміністрацій.

    Водночас автор вважає, що навіть символічна зустріч може зміцнити міжнародні позиції Путіна та Сі Цзіньпіна.

    Раніше «Ненька інфо» повідомляла про пропозицію Путіна провести тристоронній саміт із Трампом і Сі Цзіньпіном, під час якого російська сторона хотіла б обговорити умови завершення війни в Україні.

    Також «Ненька інфо» аналізувала відносини між трьома державами, зокрема причини, через які Пекін не поспішає повністю підтримувати геополітичні ініціативи Кремля.

    Крім того, видання писало про звернення Трампа до Сі Цзіньпіна з проханням посприяти припиненню російсько-української війни.

    Таким чином, головне питання полягає не лише в тому, чи зустрінуться три лідери в листопаді. Значно важливішим буде зміст можливих переговорів, участь України в обговоренні власного майбутнього та готовність Вашингтона зберігати свої міжнародні зобов’язання.

    Поки немає підстав стверджувати, що США, Росія й Китай домовилися про поділ світу. Проте можливість такого сценарію вже стала предметом гострої дискусії серед західних політичних оглядачів.

  • Путін хоче вигнати українців із міст: The Guardian розкрила російський план блекаутів і комунального колапсу

    Путін хоче вигнати українців із міст: The Guardian розкрила російський план блекаутів і комунального колапсу

    Росія може реалізовувати заздалегідь розроблену стратегію руйнування української енергетичної та комунальної інфраструктури, головна мета якої — зробити великі міста непридатними для нормального життя й змусити їхніх мешканців залишати домівки. Британське видання The Guardian ознайомилося з документами, які, за інформацією української розвідки, були перехоплені в Росії. Вони описують можливі наслідки систематичного знищення електростанцій, систем водопостачання, опалення та каналізації. Найнебезпечніший сценарій для Києва передбачає відключення електроенергії тривалістю до 20 годин на добу. Однак це прогноз на випадок масштабних пошкоджень, а не підтверджений графік майбутніх відключень.

    Про зміст документів 16 жовтня повідомило британське видання The Guardian у матеріалі журналіста Ендрю Рота.

    За інформацією видання, українська розвідка отримала аналітичні матеріали російського походження, у яких розглядаються можливості завдання системної шкоди життєво важливій інфраструктурі України.

    Документ має назву «Аналіз енергетичного, житлового та комунального секторів України».

    Особливу увагу автори приділяють не лише знищенню електроенергії як ресурсу, а й подальшим наслідкам для життя цивільного населення.

    У документі, як повідомляє The Guardian, розглядаються ситуації, коли відсутність електроживлення призводить до зупинки водопостачання, порушення роботи каналізації, погіршення санітарних умов та вимушеного виїзду мешканців із міст.

    Саме такий послідовний розвиток гуманітарної кризи, за оцінкою британських журналістів, може відповідати нинішній тактиці російських ударів.

    Що відомо про перехоплені документи

    За даними The Guardian, документи українська розвідка отримала у вересні 2026 року.

    Вони містять оцінки стану української енергетики, можливих наслідків пошкодження критичної інфраструктури та використання різних видів озброєння.

    Журналісти зазначають, що матеріали підготовлені у формі технічного аналізу.

    У них розглядаються окремі сценарії виведення з ладу енергетичних і комунальних систем, а також можливий вплив цих руйнувань на великі населені пункти.

    Водночас достеменно невідомо, яка саме російська державна структура підготувала документ.

    Кілька європейських посадовців, ознайомлених із матеріалами, припустили, що автори можуть бути пов’язані з аналітичними підрозділами російської армії або спецслужб.

    Проте ці оцінки не є остаточним підтвердженням авторства.

    Також The Guardian не оприлюднила доказів того, що Володимир Путін особисто затверджував саме цей документ або підписував наказ про його реалізацію.

    Водночас український президент раніше заявляв, що українська розвідка отримала свідчення нової російської доктрини атак на ширше коло цивільних об’єктів.

    Про це The Guardian повідомляла ще 4 жовтня.

    За словами Зеленського, російська стратегія спрямована, зокрема, на те, щоб змусити українців залишати великі міста.

    Денис Шмигаль розповів про два російські документи

    Перший віцепрем’єр-міністр — міністр енергетики України Денис Шмигаль раніше повідомляв європейським партнерам про отримані аналітичні матеріали.

    За його словами, йдеться про два великі документи, які містять детальні технічні розрахунки.

    У них оцінюється можливе застосування різних типів ракет і ударних безпілотників проти української інфраструктури.

    Міністр наголосив, що українська сторона усвідомлює характер загроз і розуміє логіку можливих подальших атак.

    Водночас The Guardian не стала публікувати частину технічних подробиць на прохання українського Міністерства енергетики.

    У відомстві пояснили, що розголошення такої інформації могло б полегшити російським військовим планування подальших ударів.

    Це важлива деталь: журналісти ознайомилися з матеріалами, але вирішили не оприлюднювати дані, які можуть становити додаткову загрозу для енергетичної безпеки України.

    Чому головною ціллю залишається Київ

    Одним із найнебезпечніших напрямків російської кампанії аналітики називають спроби порушити електропостачання української столиці.

    Київ — великий центр споживання електроенергії, який залежить як від місцевої генерації, так і від передачі електроенергії з інших регіонів.

    Для забезпечення міста використовується складна система електростанцій, підстанцій і магістральних мереж.

    У разі одночасного пошкодження кількох важливих елементів цієї системи можливості стабільного електропостачання можуть істотно скоротитися.

    За інформацією The Guardian, російський документ містить оцінку сценарію, за якого під загрозою може опинитися понад 90% електроенергії, запланованої для забезпечення Києва протягом зими.

    Однак цей показник не означає, що Росія вже знищила 90% доступного електропостачання столиці.

    Йдеться про потенційні наслідки масштабного пошкодження критично важливих об’єктів.

    Раніше «Ненька інфо» повідомляла про оцінку Інституту вивчення війни (ISW), згідно з якою Росія може намагатися системно відрізати Київ від електропостачання.

    Аналітики звертали увагу на ризик комплексних ударів по генерації та системах передачі електроенергії.

    Після останніх атак Київ утратив основну електрогенерацію

    Особливо тривожними виглядають повідомлення про стан київських теплоелектроцентралей.

    Після масованих російських атак у жовтні основні великі ТЕЦ столиці припинили виробляти електроенергію.

    Як раніше повідомляли українські медіа з посиланням на представників енергетичного сектору, йдеться про ТЕЦ-5, ТЕЦ-6 та Дарницьку ТЕЦ.

    Водночас пошкоджені станції можуть зберігати окремі можливості виробництва теплової енергії.

    Це особливо важливо на початку опалювального сезону.

    Про небезпеку повторних ударів по столичних теплоелектроцентралях «Ненька інфо» розповідала ще 14 жовтня.

    Тоді зазначалося, що ураження великих об’єктів генерації не означає автоматичного повного припинення теплопостачання, але значно ускладнює забезпечення міста електроенергією.

    Крім того, теплові мережі, насосні станції та інше допоміжне обладнання також потребують стабільного електроживлення.

    Саме тому масштабний блекаут може вплинути не лише на освітлення квартир, а й на роботу систем опалення та водопостачання.

    До 20 годин без електрики: наскільки реальний такий сценарій

    У матеріалі The Guardian наведені експертні прогнози щодо проходження зимового періоду.

    Вони передбачають різні варіанти розвитку подій залежно від погоди, інтенсивності обстрілів та швидкості ремонтних робіт.

    За відносно сприятливого сценарію, коли температура залишається помірною, а пошкоджене обладнання вдається оперативно ремонтувати, тривалість відключень у Києві може становити до восьми годин на добу.

    Значно складнішим є сценарій тривалих морозів у поєднанні з новими масштабними атаками.

    У такому випадку, за оцінками експертів, перебої з електропостачанням можуть тривати до 20 годин на добу.

    Це не офіційний графік відключень і не гарантований прогноз. Це оцінка можливого розвитку подій за несприятливих умов.

    Реальна ситуація залежатиме від того, скільки енергетичного обладнання залишиться працездатним, як швидко проводитимуть ремонти та чи вдасться запобігти повторним руйнуванням.

    Раніше «Ненька інфо» аналізувала заяви про можливу катастрофічну зиму та пояснювала різницю між реальними ризиками і панічними прогнозами.

    Росія атакує не лише електростанції

    Особливістю описаної стратегії є можливе поєднання ударів по кількох системах життєзабезпечення.

    Енергетична інфраструктура тісно пов’язана з водопостачанням, каналізацією, тепловими мережами та роботою міського транспорту.

    Якщо електроенергії немає тривалий час, насосне обладнання може припинити роботу, а резервні джерела живлення мають обмежені ресурси.

    У разі серйозних пошкоджень це може спричинити перебої з подачею питної води та відведенням стічних вод.

    У холодний період виникають додаткові ризики для систем централізованого опалення.

    Особливо небезпечними можуть бути тривалі відключення за низьких температур, коли житлові будинки швидко втрачають тепло.

    У подібній ситуації найбільш уразливими залишаються люди похилого віку, маленькі діти, особи з інвалідністю та громадяни, які потребують постійного медичного догляду.

    Саме комплексний характер можливих руйнувань робить загрозу гуманітарної кризи значно серйознішою, ніж звичайні тимчасові відключення електроенергії.

    ООН попереджає про ризик нової хвилі переселенців

    Можливі наслідки російських ударів уже привернули увагу міжнародних гуманітарних організацій.

    16 жовтня агентство Reuters повідомило про попередження Міжнародної організації з міграції ООН щодо ризику нових переміщень населення.

    За оцінкою організації, пошкодження житла та критичної інфраструктури, подорожчання життя й наближення морозів можуть змусити частину українців знову залишити свої домівки.

    Нині мільйони людей залишаються внутрішньо переміщеними, а значна кількість українців, які раніше повернулися додому, продовжує жити в умовах нестабільного електро- та теплопостачання.

    У Міжнародній організації з міграції звернули увагу, що доступ до води безпосередньо залежить від функціонування енергетичних систем.

    Тому нові масовані удари можуть спричиняти вторинні гуманітарні наслідки навіть далеко від безпосередніх місць влучань.

    Чому Москва посилює тиск на цивільне населення

    Український політолог Володимир Фесенко в коментарі The Guardian пов’язав посилення енергетичних атак із ситуацією на фронті.

    За його оцінкою, Кремль може дедалі більше покладатися на руйнування цивільної інфраструктури як спосіб тиску на Україну.

    Йдеться про стратегію, за якої складні умови життя, економічні проблеми та суспільне невдоволення розглядаються як інструменти політичного впливу.

    Однак це аналітична оцінка, а не доведене свідчення того, що російське керівництво остаточно відмовилося від військових цілей.

    Міжнародне гуманітарне право забороняє навмисно атакувати цивільні об’єкти та використовувати терор проти цивільного населення як метод ведення війни.

    Водночас правова оцінка кожного конкретного удару залежить від характеру об’єкта, військової необхідності, пропорційності та інших установлених обставин.

    Що може допомогти Україні пройти зиму

    На тлі зростання загроз українська влада й місцеві громади працюють над підвищенням стійкості енергетичних систем.

    Серед основних напрямків — ремонт пошкодженого обладнання, створення резервної генерації, захист важливих об’єктів та забезпечення аварійного живлення для лікарень, водоканалів і теплопостачальних підприємств.

    Окреме значення має розвиток розподіленої генерації, яка дозволяє зменшувати залежність великих міст від окремих потужних електростанцій.

    Проте невеликі генератори та когенераційні установки не можуть миттєво замінити всі втрачені потужності.

    Також критично важливою залишається робота протиповітряної оборони, зокрема захист від балістичних ракет та ударних безпілотників.

    Раніше «Ненька інфо» повідомляла, що Київ виконав близько 80% запланованих заходів із підготовки до опалювального сезону.

    Однак навіть за наявності резервного обладнання нові масштабні удари можуть суттєво ускладнювати роботу міських систем.

    Чи означає розслідування The Guardian, що гуманітарна катастрофа неминуча

    Ні. Документи, з якими ознайомилися британські журналісти, описують можливу російську стратегію та її очікувані наслідки.

    Вони не доводять, що всі передбачені сценарії обов’язково здійсняться.

    Також наразі не встановлено незалежно, який саме російський орган розробив документи та чи були всі запропоновані в них заходи затверджені на найвищому рівні.

    Водночас реальні атаки на українські електростанції та мережі підтверджують, що загроза масштабних комунальних перебоїв існує.

    Головний висновок розслідування The Guardian полягає в тому, що російські удари по енергетиці можуть бути частиною ширшої стратегії тиску на цивільне населення — із розрахунком на тривалі відключення, погіршення умов життя та вимушене переміщення людей.

    Напередодні зими 2026–2027 років питання захисту енергосистеми, резервного теплопостачання та стабільної роботи водоканалів залишається одним із найважливіших для українських міст.

    Подальша ситуація залежатиме від інтенсивності російських атак, можливостей протиповітряної оборони, відновлювальних робіт та міжнародної підтримки України.

  • Підсанкційні танкери возять паливо з Південної Кореї до РФ

    Підсанкційні танкери возять паливо з Південної Кореї до РФ

    Південна Корея, яка публічно підтримує Україну та надає їй нелетальну допомогу, стала одним із найбільших джерел імпортного пального для Росії на тлі проблем російської нафтопереробки після українських ударів. За даними розслідування The Guardian, лише у липні та серпні 2026 року з південнокорейських портів до російського Далекого Сходу доставили понад 176 тисяч тонн нафтопродуктів, переважно дизельного пального.

    За даними портових записів і систем відстеження суден, перевезення здійснювали сім танкерів, які виконали 14 рейсів. Щонайменше три з цих суден перебувають під санкціями Великої Британії, ЄС або інших західних держав. Найбільший обсяг перевіз танкер Layla — близько 57 тисяч тонн під час двох рейсів з Ульсана до Владивостока. Інший танкер, Astoria, завантажив майже 11 тисяч тонн пального, хоча спочатку в документах пунктом призначення вказувалася Японія.

    Ще в одному випадку близько 26 тисяч тонн пального передали між суднами безпосередньо у південнокорейських водах, після чого танкер вирушив до Владивостока. The Guardian зазначає, що подібні схеми ускладнюють відстеження походження та кінцевого маршруту вантажів.

    Особливо різке зростання російського імпорту зафіксували у серпні. За даними аналітичної компанії Kpler, Росія морем ввезла близько 368 тисяч тонн нафтопродуктів — більш ніж у сім разів більше, ніж місяцем раніше, і це стало найвищим місячним показником від початку повномасштабної війни. Приблизно 112 тисяч тонн, або 31% усього обсягу, надійшли саме з Південної Кореї.

    Зростання імпорту відбувається на тлі системних українських ударів по російських нафтопереробних заводах. «Ненька інфо» раніше писала, що Росія почала втрачати паливний тил, а удари по НПЗ залишили країну без значної частини необхідного бензину. За наведеними тоді оцінками, російські заводи наприкінці літа виробляли близько 80 тисяч тонн бензину на добу при внутрішній потребі приблизно 115 тисяч тонн.

    Російська влада також уже визнавала локальний дефіцит бензину та дизеля. Детальніше про це «Ненька інфо» писала у матеріалі «У Росії визнали дефіцит пального через удари українських дронів по НПЗ».

    При цьому торгівля з Росією формально не порушує чинне південнокорейське законодавство, навіть якщо окремі судна перебувають під санкціями інших держав. У МЗС Південної Кореї заявили The Guardian, що Сеул підтримує міжнародні зусилля для припинення війни та контролює виконання власних експортних обмежень щодо Росії.

    Ситуація виглядає контрастно на тлі політичної підтримки Києва з боку Сеула. Південна Корея вже надала Україні понад $2,3 млрд нелетальної та іншої допомоги, а президент Лі Чже Мьон у липні пообіцяв додаткові $100 млн на відновлення України. Водночас Сеул не постачає Києву летальне озброєння та намагається зберігати канали відносин із Москвою.

    Експерт Центру досліджень енергетики та чистого повітря Ісаак Леві зауважив, що використання південнокорейських портів суднами, які перебувають під західними санкціями, створює ризики для ефективності санкційного режиму та репутації Сеула як партнера України.

    Таким чином, удари України по російській нафтопереробці вже змушують Москву дедалі активніше шукати готове пальне за кордоном. І Південна Корея, попри політичну підтримку України, улітку стала одним із ключових джерел таких поставок.

  • Дипломатичний тиск: західні посольства готують плани евакуації з Києва

    Дипломатичний тиск: західні посольства готують плани евакуації з Києва

    Країни Заходу на тлі різкого погіршення безпекової ситуації та посилення масованих повітряних ударів по українській столиці почали таємно опрацьовувати сценарії перенесення дипломатичних місій.

    Як повідомляє авторитетне британське видання The Guardian, у разі подальшої ескалації та прямих загроз дипломатичним установам посольства можуть тимчасово переїхати до Львова або на територію Східної Польщі.

    Головні деталі дипломатичного резервного плану:

    • Публічна позиція та закриті обговорення: Офіційно дипломати заявляють про наміри залишатися в Києві, оскільки передчасний відступ може бути сприйнятий як ознака слабкості чи зменшення підтримки України. Проте у приватних розмовах високопоставлені представники місій визнають стрімку деградацію безпекового середовища.
    • Тригери для переїзду: Головною передумовою для реалізації плану евакуації може стати пряме й цілеспрямоване ураження російськими загарбниками іноземних диппредставництв або критична фаза терору проти столичів.
    • Реакція українського МЗС: У Міністерстві закордонних справ України наголосили, що станом на зараз офіційних нотифікацій чи запитів від іноземних посольств щодо планів термінового виїзду з Києва відомство не отримувало.
  • «Не лише скорбота, а й спротив»: як українські митці перетворюють лють на мистецтво

    «Не лише скорбота, а й спротив»: як українські митці перетворюють лють на мистецтво

    Війна змушує українське мистецтво працювати з почуттями, які у мирному житті часто намагаються приховати або приборкати. Лють, ненависть, біль через загиблих і бажання справедливості стають матеріалом для поезії, літератури, музики та візуального мистецтва. Головна культурна оглядачка The Guardian Шарлотта Гіґґінс вважає, що для українських митців осмислення гніву стало необхідністю: він може одночасно бути реквіємом за загиблими та формою спротиву.

    У своїй колонці, опублікованій 4 вересня, Гіґґінс розмірковує про те, що відбувається з людиною та культурою, коли гнів перестає бути короткочасною реакцією і стає частиною багаторічного досвіду війни. Вона проводить паралель між сучасною Україною та класичною літературою, насамперед гомерівськими епосами, де лють здатна давати герою силу, але водночас загрожує поглинути його самого.

    Для України ця тема вже давно перестала бути абстрактною. Після початку повномасштабного російського вторгнення митці опинилися перед необхідністю говорити про речі, для яких звичайної мови часто недостатньо: смерть близьких, знищені міста, страх, ненависть до агресора, життя під обстрілами та пам’ять про людей, яких більше немає.

    Саме тому особливе місце у воєнній українській культурі посіла поезія. В іншій своїй колонці Гіґґінс уже звертала увагу на те, що після початку великої війни вірші стали одним із найоперативніших способів зафіксувати пережите. Їх можна писати у сховищі, окопі чи лікарні, а коротка форма дозволяє схопити емоцію в момент, коли складніша літературна конструкція просто неможлива.

    Показовою є історія письменниці Вікторії Амеліної. Після повномасштабного вторгнення вона відійшла від написання романів і звернулася до поезії. У 2023 році Амеліна загинула внаслідок російського ракетного удару по Краматорську. Гіґґінс згадує її творчість як приклад того, як сама структура мови змінюється під тиском війни: звичні правила оповіді виявляються недостатніми для реальності, у якій людина живе поруч зі смертю.

    Інший приклад — письменник і військовослужбовець Артур Дронь. Його воєнна поезія, зазначає Гіґґінс, не концентрується на пафосі чи демонстрації героїзму. Натомість вона зберігає маленькі епізоди та пам’ять про загиблих побратимів — те, що легко могло б загубитися серед щоденних зведень із фронту.

    Таке мистецтво фактично виконує функцію емоційного архіву війни. Дати, карти бойових дій і статистика залишаться в історичних документах. Але вони не здатні повністю передати, що означало для конкретної людини прокидатися від повітряної тривоги, чекати повідомлення від близького на фронті або продовжувати буденне життя після чергового удару.

    Гіґґінс звертає увагу на слова української військової та поетки Ярини Чорногуз, яка характеризувала свою роботу як своєрідне документування почуттів. У цьому й полягає одна з особливостей мистецтва воєнного часу: воно фіксує не лише те, що сталося, а й те, як це відчувалося.

    При цьому українське мистецтво не обмежується скорботою. Поруч із плачем за загиблими існують гнів, сарказм, чорний гумор, прокльони, бажання помсти та демонстративна відмова підкоритися страху. Саме тому культура стає не тільки способом переживання трагедії, а й формою спротиву.

    У цьому контексті лють має подвійне значення. Вона може мобілізувати, давати сили діяти та відмовлятися від пасивності. Водночас тривалий гнів виснажує людину, а тому постає питання: що відбувається з ним через роки війни? Саме цю суперечність Гіґґінс ставить у центр своєї колонки — гнів здатний одночасно підтримувати опір і руйнувати того, хто змушений жити з ним надто довго.

    Авторка бачить паралелі з античною літературою. У Гомера гнів — не другорядне почуття, а одна з рушійних сил історії. Людина, яка пережила втрату, може перетворити біль на дію, але водночас ризикує втратити межу між справедливістю та всепоглинаючою жагою відплати. Для Гіґґінс ця давня тема несподівано перегукується з тим, як сучасне мистецтво намагається говорити про війну.

    Водночас культура не здатна фізично захистити від ракети чи дрона. Українська поетка Галина Крук ще у 2022 році наголошувала, що метафора не може протистояти людині з автоматом, а вірш не зупинить танк. Проте поезія почала з’являтися практично одразу після вторгнення — саме тому, що людям було необхідно бодай якимось способом повернути сенс реальності, яка раптом його втратила.

    Гіґґінс, яка регулярно працює в Україні з 2022 року, описувала й іншу сторону цього процесу — дивне співіснування катастрофи та звичайного життя. Повітряні тривоги можуть сусідити зі сніданком, повідомлення про загиблих — із купівлею квітів, а страх — із жартами та повсякденними турботами. Саме такі несумісні на перший погляд речі, на її думку, часто найточніше передають досвід життя у країні, що воює.

    Тому українське мистецтво воєнного часу дедалі більше стає не лише реакцією на події, а способом формування майбутньої пам’яті про них. Коли війна завершиться, саме література, музика, фотографія, кіно та образотворче мистецтво допомагатимуть наступним поколінням зрозуміти не тільки хронологію російського вторгнення, а й внутрішній стан суспільства, яке через нього пройшло.

    І в цьому сенсі формула «реквієм і спротив» дуже точно описує одну з головних функцій сучасної української культури. Вона одночасно оплакує тих, кого забрала війна, фіксує пережите і відмовляється дозволити насильству мати останнє слово. Лють у цьому мистецтві не завжди красива чи зручна, але саме тому вона й важлива: вона залишається свідченням того, що за сухими цифрами війни стоять живі люди та їхні почуття.

  • Війни в Україні та Ірані дедалі небезпечніше переплітаються: The Guardian попереджає про ризик великої ескалації

    Війни в Україні та Ірані дедалі небезпечніше переплітаються: The Guardian попереджає про ризик великої ескалації

    Війни в Україні та Ірані дедалі сильніше впливають одна на одну, а відсутність чіткої стратегії їх завершення може підвищити ризик ширшої міжнародної ескалації. Таку думку висловив старший науковий співробітник Carnegie Endowment for International Peace Крістофер Чіввіс у колонці для The Guardian. Він вважає, що нинішні конфлікти вже не можна розглядати як цілком окремі кризи, оскільки їхні військові, дипломатичні та економічні наслідки дедалі частіше перетинаються.

    На думку автора, одним із найбільш небезпечних сигналів є зростання активності Росії у так званій сірій зоні протистояння з Європою. Чіввіс звертає увагу на інциденти біля аеропорту Лейпциг/Галле в Німеччині, який є важливим логістичним вузлом і використовується, зокрема, для перевезення допомоги Україні.

    На початку серпня поблизу аеропорту виявили безпілотник із вибухівкою. Згодом Німеччина прямо поклала відповідальність за спробу атаки на Росію, тоді як Москва свою причетність заперечила. Європейські держави загалом фіксують зростання кількості диверсій, підпалів та інших гібридних операцій, які західні спецслужби пов’язують із Росією.

    Чіввіс нагадує й про інциденти 2024 року, коли в логістичному ланцюжку DHL у Європі виявили запальні пристрої. На його думку, подібні операції несуть особливу небезпеку через можливість загибелі великої кількості цивільних і, відповідно, різкого розширення конфлікту між Росією та країнами НАТО.

    Саме на тлі загострення наприкінці серпня директор ЦРУ Джон Реткліфф здійснив рідкісний неоголошений візит до Москви. Washington Post повідомляла, що він перебував у російській столиці близько восьми з половиною годин. У Кремлі згодом підтвердили контакти каналами спецслужб, але заявили, що Реткліфф не зустрічався безпосередньо з Володимиром Путіним.

    The Guardian пов’язує цю поїздку не лише з війною Росії проти України, а й зі зростанням напруження навколо Ірану. За даними американських медіа, у Вашингтоні побоюються, що Кремль може розглядати участь США у близькосхідній кризі як ознаку того, що американська увага та військові ресурси дедалі більше розпорошуються. Американська розвідка, за інформацією Washington Post, оцінювала, що Москва може сприймати це як додаткове вікно для посилення тиску на Україну або західних союзників.

    Сам Чіввіс вважає, що Вашингтон опинився у суперечливій ситуації. З одного боку, адміністрація Дональда Трампа намагається переконати Росію зменшити ескалацію та погодитися на домовленості щодо України. З іншого — США залишаються втягнутими у воєнне протистояння з Іраном, яке також потребує значних військових ресурсів.

    Особливу увагу автор приділяє запасам американських засобів протиповітряної та протиракетної оборони. Війна з Іраном збільшує потребу у дорогих перехоплювачах і системах ППО, тоді як Україна також гостро потребує таких засобів для захисту від російських ракетних і дронових атак. На думку Чіввіса, Москва може враховувати це під час планування подальших ударів.

    Водночас переплетення двох конфліктів відбувається і в іншому напрямку. Україна набула унікального досвіду боротьби з іранськими дронами типу Shahed, які Росія масово використовує для ударів по українських містах та інфраструктурі. У 2026 році українські фахівці допомагали державам Близького Сходу посилювати протидію іранським безпілотникам. За відкритими даними, кількість українських фахівців із протидії дронам у регіоні сягала понад двох сотень.

    Росія, своєю чергою, продовжує підтримувати Іран. Washington Post повідомляла, що Москва надавала Тегерану розвідувальну інформацію щодо американських військових активів у регіоні. Паралельно Росія роками використовує іранські технології ударних безпілотників у війні проти України.

    Чіввіс вважає, що така взаємозалежність поступово перетворює два регіональні конфлікти на складнішу систему протистояння. США допомагають Україні й одночасно воюють з Іраном, Росія воює проти України та підтримує Тегеран, а Київ використовує свій бойовий досвід для підтримки партнерів на Близькому Сході.

    Додатковим фактором стає Китай. Пекін зберігає тісні економічні зв’язки і з Росією, і з Іраном, водночас не демонструючи зацікавленості у повній військовій поразці будь-якої з цих країн. Чіввіс вважає, що Китай має достатній економічний ресурс, щоб пом’якшувати для Москви та Тегерана частину наслідків західних санкцій і воєнного тиску.

    Ситуація навколо Ірану при цьому залишається вкрай напруженою. 3 вересня The Guardian повідомляв про нові іранські ракетні та дронові удари по американських військових об’єктах у країнах Перської затоки. Конфлікт уже вплинув на судноплавство через Ормузьку протоку та світові енергетичні ринки.

    В Україні бойові дії також не демонструють ознак швидкого припинення. Росія продовжує масовані атаки, тоді як Україна посилює далекобійні удари по російській військовій та енергетичній інфраструктурі. Президент Володимир Зеленський цього тижня заявив, що через українські дрони російський повітряний простір стає дедалі менш безпечним, та закликав авіакомпанії й страховиків враховувати нові ризики.

    На цьому тлі Вашингтон продовжує дипломатичні спроби. 4 вересня The Guardian повідомляв, що американські представники мають провести нові контакти з Києвом і Москвою у межах пошуку шляху до завершення війни. Водночас навіть російська сторона визнає, що переговорний процес фактично залишається замороженим.

    Чіввіс проводить історичну паралель із періодом перед Першою світовою війною. Його головна теза полягає не в тому, що нова світова війна неминуча, а в тому, що тривалі регіональні конфлікти здатні поступово втягувати дедалі більше держав та створювати ланцюг ескалацій, який згодом стає складно контролювати.

    Автор закликає адміністрацію США сформувати чіткіші плани завершення обох конфліктів і значно активніше використовувати дипломатичні стимули. Щодо Ірану він пропонує переговори про припинення вогню, послаблення частини санкцій і ширші домовленості щодо безпеки в районі Ормузької протоки.

    Його рекомендації щодо України є значно більш дискусійними. Зокрема, Чіввіс вважає, що Києву варто серйозніше обговорювати питання нейтралітету та перспективу подальшої боротьби за контрольовану Україною частину Донбасу. Це позиція самого автора колонки, а не офіційна позиція уряду США, The Guardian чи української влади.

    Головним висновком Чіввіса є те, що продовження двох воєн без зрозумілої політичної стратегії їх завершення збільшує ризик неконтрольованого розширення протистояння. Український та іранський конфлікти вже пов’язані через зброю, розвідку, ресурси ППО, енергетику та відносини між США, Росією, Китаєм та державами Близького Сходу.

    На думку автора, світ поки ще не опинився у точці неповернення. Але чим довше конфлікти залишатимуться невирішеними і чим більше держав прямо чи опосередковано братимуть у них участь, тим вищою ставатиме ціна навіть одного прорахунку.

  • Німеччина перевіряє “російський слід” після інциденту з дроном біля українського Ан-124

    Німеччина перевіряє “російський слід” після інциденту з дроном біля українського Ан-124

    Німецькі правоохоронці розслідують інцидент із безпілотником, який виявили поблизу українського вантажного літака Ан-124 “Руслан” в аеропорту Лейпцига. Однією з основних версій слідства є можлива причетність Росії до події, хоча офіційних доказів цього наразі не оприлюднено. Через серйозність ситуації до розслідування залучили антитерористичні підрозділи, а перебіг справи перебуває під увагою НАТО.

    Про це повідомляє The Guardian із посиланням на німецькі джерела. За інформацією видання Die Zeit, інцидент стався в ніч на 5 серпня. Поблизу українського транспортного літака “Антонов” було виявлено модифікований безпілотник із вибуховим пристроєм. Через потенційну загрозу роботу аеропорту Лейпцига тимчасово призупинили, а низку рейсів перенаправили до інших аеропортів.

    Розслідуванням займаються антитерористичний підрозділ прокуратури Дрездена та поліція федеральної землі Саксонія. Слідчі вивчають кілька можливих версій, серед яких імовірна спроба диверсії або атаки на український літак, що перебував на території Німеччини.

    Під час цього ж інциденту стався ще один незвичайний випадок. Після відновлення роботи аеропорту вантажний літак DHL після зльоту зіткнувся з невідомим літаючим об’єктом. Екіпаж благополучно приземлився в Ганновері, де під час огляду фахівці виявили незначні пошкодження повітряного судна. За даними слідства, другий невстановлений об’єкт міг перебувати в повітрі одночасно з безпілотником, знайденим біля українського літака.

    У НАТО підтвердили, що поінформовані про ситуацію та уважно стежать за ходом розслідування. В Альянсі поки не роблять висновків щодо можливої відповідальності будь-якої сторони до завершення роботи німецьких правоохоронців.

    Посол України в Німеччині Олексій Макеєв висловив припущення, що за інцидентом може стояти Росія. Водночас він не навів доказів на підтвердження цієї версії, а Кремль наразі не коментував подію.

    Подібної думки дотримуються і окремі німецькі політики. Голова парламентського комітету з нагляду за розвідкою Марк Генріхманн припустив, що потенційною ціллю могла бути компанія, діяльність якої має стратегічне значення для України. Він наголосив, що якщо причетність Росії буде доведена, це може свідчити про новий рівень ескалації.

    Речник партії “Зелені” з питань парламентського контролю за спецслужбами Константін фон Нотц заявив, що у разі підтвердження російського сліду йтиметься не лише про терористичний акт, а й про прояв державного тероризму проти Німеччини та її громадян.

    Наразі слідчі продовжують збирати докази та аналізувати всі обставини події. Остаточних висновків щодо походження безпілотника, його завдання та можливих організаторів інциденту правоохоронні органи Німеччини поки не оприлюднили. Це означає, що версія про причетність Росії залишається однією з робочих, але на цьому етапі офіційно не підтверджена.

  • Дубай готовий платити за туристів: обіцяють понад 700 доларів за кожного гостя

    Дубай готовий платити за туристів: обіцяють понад 700 доларів за кожного гостя

    Влада Дубая запустила незвичну програму для відновлення туристичного потоку після різкого спаду, спричиненого ескалацією конфлікту на Близькому Сході. Резидентам Об’єднаних Арабських Еміратів пропонують винагороду вартістю понад 3 тисячі дирхамів (понад 800 доларів США або близько 700 євро) за кожного туриста, якого вони запросять до емірату. Про це повідомляє The Guardian.

    Ініціатива отримала назву A Dubai Invite. Вона передбачає, що резиденти ОАЕ зможуть отримати спеціальний пакет бонусів, якщо їхні друзі чи родичі, які не є резидентами країни, приїдуть до Дубая за туристичною візою до 31 жовтня. До пакета входять безкоштовне проживання в готелях, знижки в ресторанах, квитки до популярних туристичних локацій та інші привілеї. Один учасник може скористатися програмою до трьох разів, а використати отримані бонуси дозволяється до кінця року.

    Запуск програми став відповіддю на серйозне падіння туристичного потоку. Попри те, що у 2025 році Дубай прийняв майже 20 мільйонів туристів, цього року туристична галузь зіткнулася зі значними труднощами через загострення війни між США, Ізраїлем та Іраном, що вплинуло на безпекову ситуацію в регіоні Перської затоки.

    За інформацією The Guardian, після ракетних та безпілотних атак Ірану, під час яких були пошкоджені міжнародний аеропорт Дубая та низка відомих готелів, місто втратило частину своєї репутації як одного з найбезпечніших туристичних напрямків світу. Це призвело до скорочення кількості міжнародних рейсів, зниження рівня бронювань і фінансових втрат для готельного бізнесу. Частина готелів тимчасово припинила роботу або використала цей період для проведення масштабних ремонтів і модернізації.

    Крім державної програми, власники готелів також намагаються стимулювати попит. Для туристів запроваджують знижки до 45%, пропонують безкоштовні ночі проживання та інші спеціальні акції, покликані повернути інтерес до відпочинку в еміраті.

    Ініціатива вже демонструє високий рівень зацікавленості. За даними місцевих ЗМІ, лише за перші 48 годин після запуску програми на участь було подано понад 10 тисяч заявок. Влада Дубая розраховує, що така модель залучення гостей допоможе швидше відновити туристичну галузь та повернути місту статус одного з найпопулярніших напрямків для міжнародних подорожей.

  • Чутки про відставку Сирського, протести та пошук наступника: що відомо про можливі кадрові зміни у ЗСУ

    Чутки про відставку Сирського, протести та пошук наступника: що відомо про можливі кадрові зміни у ЗСУ

    Тема можливої відставки головнокомандувача Збройних сил України генерала Олександра Сирського стала однією з найобговорюваніших в українському інформаційному просторі. На тлі протестних акцій, що розпочалися після кадрових змін у Міністерстві оборони, у медіа з’явилася низка повідомлень про можливу зміну військового керівництва. Водночас офіційна позиція Генерального штабу залишається незмінною: жодного рішення про звільнення Сирського наразі не ухвалено, а він продовжує виконувати свої службові обов’язки.

    Хвиля дискусій посилилася після публікацій західних видань Bloomberg та The Guardian. Bloomberg із посиланням на джерела повідомило, що президент Володимир Зеленський вивчає можливість кадрових змін та розглядає список потенційних кандидатів на посаду головнокомандувача. За даними агентства, серед найбільш імовірних претендентів називають командувача Об’єднаних сил Михайла Драпатого, хоча остаточного рішення ще не ухвалено. Видання також зазначає, що у списку можливих кандидатів нібито перебувають понад десять високопоставлених військових.

    Окремий резонанс викликала публікація The Guardian, у якій із посиланням на джерело у військовому середовищі стверджувалося, що питання полягає вже не стільки у тому, чи буде змінено головнокомандувача, скільки у виборі його наступника. Водночас це твердження базується на анонімних джерелах і не було підтверджене українською владою чи військовим керівництвом.

    Після появи таких повідомлень Генеральний штаб Збройних сил України оперативно виступив із офіційною заявою. У ній наголошується, що інформація про нібито звільнення Олександра Сирського та начальника Генерального штабу Андрія Гнатова не відповідає дійсності. У Генштабі підкреслили, що обидва генерали продовжують виконувати свої функціональні обов’язки, а звільнення з таких посад можливе виключно на підставі указу президента України. Жодного такого указу станом на 21 липня не оприлюднено.

    Посиленню суспільної уваги до теми сприяли й протестні акції, які в українських медіа отримали неофіційну назву “картонковий Майдан”. Спочатку учасники вимагали перегляду кадрових рішень щодо Міністерства оборони, однак згодом серед частини протестувальників почали лунати й заклики до зміни головнокомандувача ЗСУ. Саме ця обставина стала підставою для дискусій про те, чи готова влада реагувати на вимоги вулиці, особливо коли йдеться про військове командування під час повномасштабної війни.

    Політичні експерти, яких цитують українські медіа, звертають увагу на дві протилежні загрози. З одного боку, кадрове рішення, ухвалене після протестів, може бути сприйняте як поступка суспільному тиску, що створить прецедент впливу вуличних акцій на призначення найвищого військового керівництва. З іншого боку, відмова від будь-яких змін також може посилити політичну напругу та зберегти критику на адресу чинного військового керівництва.

    Окремо обговорюється питання кадрового резерву. Керівник благодійного фонду “Повернись живим” Тарас Чмут заявив, що в Україні є дуже обмежена кількість генералів, які потенційно здатні очолити Збройні сили. Серед можливих кандидатів він називав Михайла Драпатого, Олега Апостола, Андрія Білецького та Сергія Оболєнського, наголошуючи, що вибір фактично здійснюється серед кількох досвідчених командирів.

    У центрі уваги опинився саме Михайло Драпатий. Його ім’я згадують як українські, так і західні медіа. Додаткові обговорення викликала його зустріч із президентом Володимиром Зеленським 20 липня. Однак офіційно сторони не повідомляли, що під час цієї зустрічі обговорювалося питання заміни головнокомандувача.

    Політологи також наголошують, що незалежно від персоналій для президента одним із ключових завдань залишається збереження єдиної вертикалі управління Збройними силами. Умови повномасштабної війни роблять будь-які кадрові зміни особливо чутливими, адже новому керівнику необхідно швидко увійти в курс оперативної ситуації, налагодити взаємодію з Генеральним штабом, командуванням видів військ та міжнародними партнерами.

    Водночас слід розмежовувати підтверджені факти та інформацію, що базується на повідомленнях джерел. Станом на сьогодні підтверджено лише те, що західні медіа повідомили про можливі консультації щодо кадрових змін, а Генеральний штаб офіційно спростував інформацію про звільнення Сирського. Жодних указів президента про його відставку або призначення нового головнокомандувача не оприлюднено.

    Інформаційний простір наразі заповнений двома паралельними сюжетами. З одного боку — повідомлення західних видань про можливу підготовку кадрових рішень і пошук наступника головнокомандувача. З іншого — офіційна позиція Генерального штабу, який наголошує, що Олександр Сирський продовжує виконувати свої обов’язки, а будь-які повідомлення про його звільнення не відповідають дійсності. До моменту появи відповідного указу президента України всі розмови про відставку залишаються на рівні публічних обговорень, експертних оцінок та інформації анонімних джерел, а не підтверджених державою кадрових рішень.

  • Японія кардинально змінює систему розвідки: причиною стала активність російських шпигунів

    Японія кардинально змінює систему розвідки: причиною стала активність російських шпигунів

    Японія розпочала наймасштабнішу реформу власної розвідувальної та контррозвідувальної системи з часів завершення Другої світової війни. Влада країни має намір створити повноцінну службу зовнішньої розвідки, суттєво розширити повноваження спецслужб та посилити боротьбу з іноземними агентами після того, як російські спецслужби активізували спроби отримати доступ до японських технологій, які можуть використовуватися для виробництва озброєння у війні проти України. Про це повідомляє The Guardian.

    Протягом десятиліть Японію вважали однією з найменш захищених демократичних держав у сфері протидії шпигунству. На відміну від багатьох західних країн, шпигунська діяльність тут тривалий час не була окремим кримінальним злочином, а суворі конституційні гарантії приватності значно обмежували можливості правоохоронців і спецслужб вести спостереження за підозрюваними іноземними агентами.

    Однак повномасштабне вторгнення Росії в Україну кардинально змінило підхід Токіо до питань національної безпеки. За інформацією японських ЗМІ, після того як десятки російських дипломатів і співробітників спецслужб були вислані з європейських країн, значна частина агентурної мережі почала переміщуватися до Японії. За оцінками місцевої преси, на території країни діяли щонайменше 120 російських шпигунів, які намагалися встановлювати контакти з представниками високотехнологічних компаній та отримувати доступ до передових розробок.

    Одним із ключових центрів діяльності російської агентури, за даними журналістів, став офіс авіакомпанії “Аерофлот” у Токіо. Як стверджується, через нього організовували закупівлю технологічної продукції, що має критичне значення для російського військово-промислового комплексу.

    Також повідомляється про діяльність співробітника Служби зовнішньої розвідки Росії, який працював під прикриттям у торговому представництві та координував збір інформації. Крім того, японська поліція нещодавно викрила інженера місцевої компанії, якого підозрюють у передачі комерційних секретів російському куратору.

    Експерти пояснюють, що тривала вразливість Японії до шпигунської діяльності була наслідком історичного розвитку країни після Другої світової війни. Через негативний досвід політичних переслідувань та державного контролю влада десятиліттями уникала створення потужних спецслужб із широкими повноваженнями. Конституція країни надала громадянам надзвичайно сильний захист приватності листування та комунікацій, що значно ускладнювало проведення оперативно-розшукових заходів навіть щодо осіб, яких підозрювали у шпигунстві.

    Спроби змінити законодавство неодноразово наштовхувалися на опір суспільства. Зокрема, у 1985 році парламент відхилив законопроєкт про боротьбу зі шпигунством після масових протестів. Через це навіть сьогодні багатьох осіб, яких підозрюють у передачі секретної інформації іноземним державам, можуть притягати до відповідальності лише за порушення законодавства про недобросовісну конкуренцію, а не за шпигунську діяльність.

    Попри це Японія все ж мала окремі елементи розвідувальної системи. Управління радіоелектронної розвідки країни функціонує ще з 1950-х років і тісно співпрацює з Агентством національної безпеки США. У спеціальному комплексі Міністерства оборони в центрі Токіо працюють близько 1700 співробітників, які здійснюють цілодобовий моніторинг цифрових каналів зв’язку та аналізують інформацію. Дані про діяльність цього підрозділу безпосередньо доповідають прем’єр-міністру Японії. Протягом багатьох років США також надавали японській стороні доступ до сучасних технологій електронної розвідки та кібермоніторингу.

    Тепер уряд прем’єр-міністра Санае Такаїчі вирішив суттєво посилити систему національної безпеки. Парламент уже ухвалив закон про створення Національної ради розвідки, яка координуватиме роботу різних спеціальних служб. Крім того, передбачено створення нового Національного бюро розвідки (NIB), яке має об’єднати діяльність окремих відомств.

    Найважливішою частиною реформи стане формування першої в сучасній історії Японії повноцінної служби зовнішньої розвідки. Вона виконуватиме функції, аналогічні американському ЦРУ або британській MI6. Запуск нового агентства планують здійснити на початку 2028 року, а вже до кінця 2026 року уряд має намір ухвалити пакет нових законів, які значно розширять можливості держави щодо виявлення та нейтралізації діяльності іноземних агентів.

    “В умовах швидкозмінної безпекової ситуації зростає необхідність боротися з іноземною інформаційною діяльністю, яка загрожує нашій національній безпеці, такою як крадіжка важливої інформації”, — заявив речник уряду Японії Мінору Кіхара.

    Посилення контррозвідки безпосередньо пов’язане й із підтримкою України. Раніше повідомлялося, що російські спецслужби активно намагаються отримувати через Японію високотехнологічні компоненти подвійного призначення, які можуть використовуватися для виробництва балістичних ракет, крилатих ракет, безпілотників та іншого озброєння. За оцінками експертів, значна частина сучасних російських ракет і дронів містить електронні компоненти японського виробництва, які потрапляють до Росії через мережу посередників у третіх країнах.

    Також повідомлялося, що російська військова розвідка шукає партнерів серед японських логістичних компаній для організації схем постачання санкційної продукції через інші держави. Крім того, раніше з’являлася інформація про можливі спроби Росії імпортувати авіаційне паливо японського виробництва через міжнародних торговельних посередників, обходячи чинні санкційні обмеження.