Внаслідок триваючої війни, ініційованої Росією, українське суспільство та держава стикаються з рядом складних викликів, особливо в сфері демографії. Одним із ключових аспектів цих труднощів є демографічна ситуація в Україні, яка виникла під час конфлікту та продовжить впливати на країну після припинення воєнних дій.
Протягом останніх 10 років війна триває на Донбасі, колись найбільш густонаселеному регіоні України. Сотні тисяч людей були вимушені залишити цей регіон, а деякі міста зазнали руйнувань та спустошення. Убивства українських громадян, що продовжуються внаслідок російської агресії, також суттєво впливають на демографічну картину. Велика кількість емігрантів, змушених залишити країну через вторгнення, також складає свій внесок у цей виклик.
Навіть після завершення активних бойових дій проблеми з демографією для України не припиняться. Доктор економічних наук, член-кореспондент Національної академії наук України та заступник директора з наукової роботи Інституту демографії та соціальних досліджень імені Михайла Птухи, Олександр Гладун, поділився своїми переконаннями щодо майбутніх труднощів.
За його словами, розв’язана Росією війна серйозно ускладнює роботу демографів, зробивши багато аспектів важкозмінними. Частково окупована територія, відсутність повноцінної реєстрації демографічних подій та велика кількість біженців за кордоном створюють значні труднощі в отриманні точної демографічної інформації.
Гладун підкреслив, що нинішня ситуація також характеризується великою зовнішньою міграцією. За оцінками Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, більше 6 мільйонів осіб стали біженцями, в той час як експерти вказують на подібну кількість внутрішньо переміщених осіб. Це значимо впливає на демографічну статистику, ускладнюючи завдання експертів.
У своїй спробі прогнозування демографічної ситуації в Україні Інститут демографії та соціальних досліджень імені Михайла Птухи врахував різноманітні труднощі. Зокрема, необхідно було коригувати дані про чисельність населення, враховуючи тривалість періоду від останнього перепису в 2001 році, а також урахувати особливості трудової міграції, що перетворилася в постійну.
Гладун вказав, що війна має свої власні особливості у демографічних процесах, і лише після її завершення можна сподіватися на більш стабільну картину. Прогноз Інституту охоплює період до 2037 року, припускаючи, що війна завершиться наприкінці 2024 – у 2025 році.
Олександр Гладун, заступник директора Інституту демографії, підкреслює, що його прогноз для України є орієнтованим на кордони 1991 року. Згідно з його прогнозом, до початку 2037 року кількість населення України зменшиться приблизно до 30,5 мільйона осіб, що означає стрімке скорочення на 10–12 мільйонів осіб протягом 15 років.
Головним викликом для країни залишається стрімке скорочення чисельності населення, яке буде актуальним і після завершення війни. Окрім того, старіння населення стає серйозним питанням, оскільки народжуваність була на низькому рівні ще до війни. Це може викликати процеси старіння населення, оскільки для підтримання стабільної чисельності потрібно вищий рівень народжуваності.
Олександр Гладун наголошує, що зміна статево-вікової структури є ще одним викликом. Україна вже мала низьку народжуваність до війни, і для уникнення стрімкого скорочення населення потрібно більше дітей. Проте наразі 100 жінок народжують лише 116 дітей, що вдвічі менше, ніж необхідно для збереження стабільної чисельності.
Проблема впливає навіть на систему вищої освіти, оскільки тенденція скорочення кількості випускників шкіл призводить до обговорень щодо можливого зменшення закладів вищої освіти.
Ще одним серйозним викликом є поствоєнна міграція. Експерти вважають, що повернення хоча б половини з 6,3 мільйона осіб, які перебувають за кордоном, буде позитивною ситуацією. Проте тривалість війни може впливати на зустрічні міграційні потоки, що ускладнює точні прогнози.
Однією з ключових проблем, яка призводить до скорочення чисельності населення, є низька народжуваність. Після війни може відбутися компенсаційне підвищення народжуваності, але експерти не передбачають значущого бейбі-буму. Сподіваємося на невелике підвищення народжуваності протягом 2–3 років після війни, але загальні тенденції будуть залежати від багатьох факторів.
Майбутнє окупованих територій після російської агресії на Україну стоїть під сумнівом через руйнування міст та важливих інфраструктурних об’єктів. Особливою проблемою є визначення перспектив відновлення цих територій та економічної структури після завершення військових дій.
Однак найбільш гострим питанням стає чисельність та структура населення на окупованих територіях, яка зараз залишається невизначеною. Зазначається, що деяка частина населення є іноземцями, колаборантами та учасниками незаконних збройних формувань, які можуть бути ліквідовані або емігрувати. Отже, майбутнє цих територій буде залежати від багатьох факторів, включаючи політику держави та тривалість війни.
Олександр Гладун, заступник директора Інституту демографії, підкреслює, що кількість людей, які повернуться з-за кордону, та ті, хто переселився в інші регіони України, буде залежати від багатьох чинників, таких як тривалість конфлікту і політика відновлення. Це включає питання відновлення житла, створення робочих місць та інфраструктури.
Однією з ключових проблем є питання прикордонних територій, де навіть після перемоги може залишатися загроза з боку Росії. Таким чином, вирішення цих проблем вимагатиме співпраці численних державних інституцій та чітких планів розвитку для забезпечення повернення та сталого розвитку цих територій.
Розглядаючи сучасну ситуацію в Україні, виявляється, що дефіцит робочої сили вже став загальновизнаною проблемою, особливо через військові події, коли значна частина працездатного населення знаходиться на службі або емігрувала. Після закінчення конфлікту ця динаміка може змінитися, але реальний обсяг змін стане відомий лише після завершення воєнних дій та розробки чіткого плану економічного відновлення.
Заступник директора Інституту демографії, Олександр Гладун, висловлює думку, що в разі недостатньої робочої сили розглядаються можливості активного залучення мігрантів. Однак він попереджає про труднощі такого підходу, особливо з урахуванням несприятливого впливу масового міграційного потоку на соціокультурну та етнічну структуру населення.
Висловлюючи обурення можливим надмірним завданням робочої сили за допомогою міграції, фахівець зазначає, що важливо обирати стратегічні підходи, які не створять соціальних або економічних проблем. Він підкреслює, що створення власних умов для українців, щоб зробити їхнє повернення більш привабливим, є ключовим елементом.
Зокрема, Олександр Гладун вказує на необхідність відновлення житла та розвитку внутрішньої економіки. Він визначає, що стимулювання повернення має відбуватися через створення сприятливих умов в Україні, а не лише через фінансові виплати. Такий підхід сприятиме збереженню ефективності та стабільності українського суспільства.
