14 вересня Україна відзначає День українського кіно
Щорічно у другу суботу вересня, 14 вересня 2024 року, Україна святкує День українського кіно. Це свято було встановлене указом президента Леоніда Кучми 12 січня 1996 року. Указ визначив це свято як професійний день для працівників кінематографії.
Історія українського кіно
Український кінематограф має довгу та цікаву історію, що почалася в середині 1890-х років. Перші кіносеанси в Україні відбулися у вересні 1896 року в Харкові, коли фотограф Альфред Федецький зняв кілька документальних сюжетів і організував перший кінопоказ.
Зокрема, Йосип Тимченко, який розробив апарати для кінознімання і проєкції ще у 1893 році, випередив розробки братів Люм’єрів та Томаса Едісона. Перший український ігровий фільм «Запорізька Січ» був знятий у 1911 році Данилом Сахненком. Важливими етапами в історії стали події 1918 року, коли було створено першу українську державну кінокомпанію «Українфільм», та 1928 рік, коли в Києві відкрилася нова кінофабрика, що згодом стала Київською кіностудією імені Олександра Довженка.
Олександр Довженко, видатний кінорежисер, створив новаторські фільми, такі як «Звенигора» (1928) і «Земля» (1930), які стали основою для українського поетичного кіно.
Цікаві факти про українське кіно
Перший кіносеанс в Україні відбувся завдяки Альфреду Федецькому в 1896 році.
Перша німе кінострічка «Запорізька Січ» з’явилася у 1911 році, а в 1927 році вийшов перший український анімаційний фільм «Казка про солом’яного бичка».
Перший звуковий фільм «Ентузіазм. Симфонія Донбасу» вийшов у 1930 році і справив велике враження на Чарлі Чапліна.
«Тіні забутих предків» Сергія Параджанова (1964) отримав 39 міжнародних нагород.
Мультфільм «Як козаки у футбол грали» став улюбленим серед глядачів і був переглянутий гравцями «Динамо» перед важливими матчами.
З 1997 року українські фільми регулярно висуваються на премію «Оскар», а у 2024 році «20 днів у Маріуполі» отримав перший для України Оскар у категорії «Найкращий документальний фільм».
Перший український серіал «Царівна» вийшов у 1994 році.
Популярні українські фільми
«Додому» (2019): Розповідає про кримськотатарську родину на фоні війни на Сході України та окупації Криму. Фільм здобув Гран-прі на ОМКФ 2019 року.
«Кіборги» (2017): Фільм про героїзм українських захисників Донецького аеропорту, заснований на реальних подіях.
«Носоріг» (2021): Олег Сенцов переніс глядача в кримінальний світ 1990-х, досліджуючи шлях героя, що веде до насильства.
«Довбуш» (2023): Історичний пригодницький фільм про боротьбу місцевих мешканців Карпат з польською шляхтою в XVIII столітті, знятий українським режисером Олесем Саніним.
День українського кіно — це не лише святкування досягнень вітчизняного кінематографа, а й нагода оцінити його внесок у світову культуру та історію.
Шанувальники вітчизняного кінематографу мають унікальну нагоду насолодитися новим трилером, який захоплює з перших хвилин і тримає в напрузі до самого фіналу. “Лишайся онлайн” – це українська військова картина, яка вийшла на екрани країни, і що робить її особливою, це формат, у якому вона була знята – скринлайф.
Це перший український трилер про війну, створений уже після повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Сценарій був написаний навесні 2022 року, а зйомки почалися влітку. Стрічка зроблена в модному зараз форматі скринлайф — події картини розгортаються на екрані ноутбука. Безумовно, щоб такий формат спрацював, потрібен сильний сценарій — і він у фільму є, картина тримає в напрузі від початку до кінця. Фокус ділиться враженнями від прем’єри.
Як сказав на допрем’єрному показі автор ідеї, продюсер і співавтор сценарію Антон Скрипець, він з режисеркою та співавторкою сценарію Євою Стрельниковою (“Повернення до себе”) написали цю історію в столиці, в березні–квітні 2022 року, коли над їхніми головами (співавтори — брат і сестра) постійно літали російські ракети. Як зауважив Фокусу Антон: “Одна з цілей виходу картини на широкий екран — щоб нам закрили небо. Пам’ятаєте, тоді постійно лунав заклик до міжнародної спільноти: “Закрийте небо України”.
На цьому імпульсі автори творили. Потім знайшли приватні інвестиції для запуску стрічки у виробництво. Знімали в Києві, Львові, Бучі та Швеції — у цій скандинавській країні перебувала як біженка відома акторка Катерина Кістень, яка зіграла матір російського окупанта.
Але все це була тільки половина роботи — величезну кількість часу зайняло виготовлення візуальних ефектів — адже, по суті, ми всі події сприймаємо через монітор ноутбука головної героїні. Команда фільму впоралася і з технічною стороною завдання. Оцінкою якості може слугувати перемога українського фільму влітку 2023 року в конкурсній програмі повнометражних дебютів на 27-му міжнародному фестивалі “Фантазія” в Канаді, що спеціалізується на незалежному кіно.
Фільм “Лишайся онлайн” переміг на фестивалі “Фантазія” в Канаді
Людина з ноутбуком
Час дії — початок російського вторгнення в Україну. За сюжетом волонтерка Катя (Єлизавета Зайцева) координує через мережу дії тероборони одного з київських районів. Там у неї брат Вітя (Олександр Рудинський) і дядько Толік (Олександр Ярема). Мати (Олеся Жураківська) — не в курсі того, що син і брат — у ТРО. Крім родичів, Катя, досконало знаючи англійську, весь час перебуває на зв’язку з іноземним волонтером Раяном (Антон Скрипець), який доставляє гуманітарну допомогу постраждалим від окупантів жителям Київської області. Координацію Катя здійснює через ноутбук, що дістався їй нещодавно: комп’ютер пожертвувала на потреби фронту одна зі столичних компаній.
У фільмі склався чудовий акторський ансамбль: у кадрі Олеся Жураківська (мама), Олександр Рудинський (брат), Єлизавета Зайцева (сестра)
Раптово дівчині на ноут із мобільного дзвонить п’ятирічний хлопчик Сава, думаючи, що зв’язується з батьком — той був співробітником фірми, яка пожертвувала комп. Сава загубився під час евакуації з Бучі й тепер розшукує батьків. Його підібрали біля дороги випадкові люди на авто і він перебуває зараз у Львові. Дівчина не змогла відмовити дитині і починає розшукувати її рідних, попутно через соцмережі, з’ясовуючи нюанси життя нещодавно ще цілком щасливої і благополучної сім’ї Сави. Вона дізнається, що дитині замовили костюм Людини-павука і паралельно намагається викупити це замовлення, щоб підбадьорити супергеройським костюмом малюка, поки триває пошук. Незабаром дівчині доведеться зіткнутися з жорсткими реаліями окупованої території — у Бучі на той момент перебували російські війська. Паралельно з пошуками відбуваються ракетні обстріли будинку Каті та регулярно оголошується повітряна тривога… Що характерно, під час перегляду фільму тривога теж пролунала — глядачі були максимально наближені до того, що відбувалося на екрані.
Зіркова пара
Напевно, на цю картину наших кіношників надихнув американський фільм у форматі скринлайф “Пошук” (2018), де батько шукає через ноутбук і соцмережі свою зниклу дочку-підлітка. Картина викликала фурор, зібравши в прокаті $75 млн за бюджету в $1 млн.
Наші автори поміщають свою історію в зону реальних бойових дій, яка за визначенням створює масу драматичних ситуацій.
Плюси фільму “Лишайсяонлайн”. Виразний, добре скомпонований сценарій з непогано прописаними характерами. На головну героїню припадає основний спектр емоцій і Єлизавета Зайцева відмінно справляється з непростим завданням — відпрацьовувати акторською грою потік суперечливих подій, що відбуваються на екрані ноута.
Обличчя Каті — основний “інструмент”, через який ми сприймаємо колізії, що відбуваються з персонажами. За такого обмеженого візуального сприйняття працюють навіть плашечки та інші дизайнерські скрин-елементи. У це важко повірити, але навіть через уповільнений рух курсору режисерка Стрельникова зуміла передати чимало драматичних нюансів — за характером його руху ми розуміємо всі коливання і важкі рішення головної героїні.
Висока швидкість зміни ситуацій не дає занудьгувати глядачам, вони часто відгукуються на те, що відбувається, сміхом або сльозами. У стрічці є досить пристойний екшн: перестрілки, погоня.
Гарні у своїй лаконічності та змістовності діалоги. Неможливо не згадати персонажа Олександра Рудинського — він закохав у себе весь глядацький зал. Відчайдушний, легкий на підйом, безпосередній Вітьок — серце цього фільму. Його “цьомки-бомки” точно підуть у народ. У картині відмінно працює пара сестри і брата: вона — вольова і раціональна, він — імпульсивний бешкетник, але характер — твердий.
Катині наповнені сльозами очі немов символізують Україну, яка потрапила в біду, а рудий Вітьок зі своєю чарівною посмішкою і мужніми ямочками на щоках уособлює наших козаків, що витягають Батьківщину з цього лиха.
Мінуси. У картини небагато недоліків.
Перший — це штампи, що подекуди проскакують. Наприклад: мама героїні, яка завжди хвилюється. Олеся Жураківська органічно грає, але її героїня могла ще щось робити, окрім як хвилюватися? Так само, як і перша мати російського окупанта — у виконанні Катерини Деготь — теж доволі стандартний типаж жертви російської пропаганди. Однак її врівноважує на контрасті інша мати російського окупанта — солдата Гаврилова. Акторка Ірина Тамім тут видала просто незрівнянну сценку, а її репліки викликали бурхливу реакцію залу. Автори красиво збалансували цих мам.
Другий недолік — зайва кількість жертв серед позитивних персонажів. Особливо смерть одного важливого, на мою думку, героя. Так — завдання номер один у стрічці — знайти батьків хлопчика. Але ж є ще одне — гнати з української землі окупантів. Цей персонаж, ставши супергероєм, повинен не тільки виконувати перше завдання, а в новій якості давати ниточку надії глядачеві, що боротьбу з ворогом буде ефективно продовжено. Адже так насправді і сталося — ворога було відкинуто із цих місць. Тим паче, що всі вже й так достатньо наплакалися в залі, ще одна загибель нічого не вирішувала, а, навпаки, відводила військовий трилер у діапазон мелодрами. Навіщо? Хіба потім, якщо зважати на початкову мету авторів, щоб швидше змусити Захід “закрити небо над Україною”.
Однак за будь-якого розкладу вийшла дуже гідна картина, яка тримає глядацьку увагу до самого фіналу. Респект мужності авторів, які створили в складних умовах нетривіальне кіновисловлювання, особливо актуальне сьогодні.
Українське кіно завжди вражало глядачів своєю оригінальністю та неповторністю сюжетів. Новий фільм “Смак свободи” не став винятком. Це захоплива мотиваційна комедія з елементами фентезі, у якій головну роль виконує талановита акторка Ірма Вітовська.
На сьогодні Ірма Вітовська — кіноактриса номер один України. Тільки за останній час у неї вийшли такі картини: “Думки мої тихі” (2020), “Коза Ностра. Мама їде” (2022), “Королі репу” (2023), “Між нами (2023). Дві комедії, драма і трилер. У жанрі нового фільму “Смак свободи” значиться, що це “романтична комедія”. Однак у ньому основний сюжетний трюк — чисте фентезі: Ірма грає Ольгу Франко (1896-1987), яка періодично “воскресає” зі своєї ж книжки українських рецептів 1929 року, щоб наставляти кухарку-початківця, але амбітну кухарку — нашу сучасницю. Фокус розбирає плюси і мінуси прем’єрної картини.
Режисер Олександр Березань уже не вперше звертається до жанру фільму про успіх, наприклад 2019 року він зняв стрічку “Давай, танцюй!” про танцюриста, що приїхав підкорювати українську столицю: таке вольове чоловіче кіно з жорсткою конкуренцією. Але тут — жіноча мотиваційна історія з першою низкою українських зірок: Римма Зюбіна, Дмитро Суржиков, Ірма Вітовська. І одна запрошена польська — актор Томаш Собчак.
У головній ролі — молода актриса Ірина Кудашова (“Школа”, “Інший Франко”). Вона грає милу дівчину-кухарку Варю, яка експериментує з незвичними стравами в придорожньому кафе. Але вона втрачає роботу, бо її висока кухня нікому не потрібна тут: далекобійникам складно пояснити, що таке “пашот”. Енергійна панянка тікає з дому в пошуках реалізації. І ось — наша героїня у Львові, що виблискує жовтими вогнями.
Зрозуміло, орендована квартира, практично, без зручностей. Але — опля — випадково дівчина виявляє там книжку “Перша українська загально-практична кухня (1929) львів’янки Ольги Франко — дружини того самого сина класика Петра Франка, про фільм про якого Фокус нещодавно писав. У своїй роботі Ольга зробила симбіоз української та австрійської кухонь, оскільки у Відні колись закінчила кулінарні курси. Завдяки кінематографу ми в нашу свідомість повертаємо напівзабуті історичні постаті, що зовсім непогано для національної самоідентифікації.
Паралельно Варя безуспішно штурмує ресторації. І майже впадає у відчай. Але тут їй на допомогу приходить… Ольга Франко власною персоною (Ірма Вітовська). Дама ошатно вбрана, у химерному капелюсі. Вона починає наставляти дівчину. Та спочатку погрожує викликати поліцію, потім підозрює, що в неї почалися глюки на ґрунті невдач. Утім, автори (сценаристка Олена Моренцова-Шулик) нам не надто пояснюють, як трапився цей феномен із видіннями. У казці про Попелюшку фея була? Була. Ну ось, а тут у ролі доброї книжкової феї-наставниці Ольга Франко. При чому, вона не один раз приходить на допомогу Варі, а регулярно з’являється, коли хмари згущуються над головою дівчини.
Далі досить типовий набір боротьби за місце під сонцем “Ресторану № 1”, де відбувається конфлікт шеф-кухаря (Томаш Собчак) і власника закладу (Дмитро Суржиков). Головна дуель, як це часто буває в українських картинах, між жінками: Варею і помічницею шеф-кухаря Лесею (Тетяна Малкова).
Ще, звісно, у Варі виявляється “залитий” нею сусід — це чудовий, високий, блакитноокий програміст Тарас, якого зіграв Костянтин Темляк: з’явився конкурент українському секс-символу Роману Луцькому, який засвітився в “Сторожовій заставі” (2017) і “Відданій” (2020).
Кавалер Варі Тарас (Костянтин Темляк)
В останньому фільмі був буквально естетичний культ кулінарної складової Австро-Угорщини (час дії: кінець XIX — початок XX століть). І в “Смаку свободи” непогано схоплена кулінарна лінія: не може не захоплювати мистецтво приготування салату, коли навіть зелень розкладають, наче ікебану. У картині зроблено акцент на якомусь специфічному борщі, приготованому на буряковому квасі (що це — загадка?), який пили зі склянок. І котлета була, але непроста, а “герцога Нельсона”, що зовні нагадує м’ясний рулет.
Плюси фільму. Знято “повітряно”, багато панорам і портретів, автори явно подбали про естетичний бік кадру, хоча місцями нагадувало рекламний ролик. Переконлива гра Ірини Кудашової — віриш її великим розкритим очам. Як завжди міцна майстерність Ірми Вітовської в ролі феї-Ольги Франко, але якихось несподіванок не спостерігалося. Акторка тут у доволі типовій для себе ролі наставниці, яка в неї була в “Моїх думках тихих” або псевдонаставниці — у “Між нами”. Сподобалися деякі сценарні знахідки на кшталт того, що на конкурсі за місце в ресторані високої кухні треба було запропонувати не надвишукану страву, а навпаки — дуже просту (не будемо “зливати” яку). І фентезійний хід із магічними появами пані Ольги Франко в найнепередбачуваніших місцях — оригінальний. Доречне камео співачки Джамали.
Мінуси. Передбачуваність. Романтичні штампи. Зловживання краєвидами Львова, знятими з дронів — усе це зроблено в стилі серіалу, а не повного метра, і не має жодного символічного сенсу, окрім “красивості”.
Загалом кіноісторія вийшла легка, іскриста, більшою мірою розрахована на глядачок. Майже ідеальна “картина вихідного дня”.
Інтерес до українського кінематографу продовжує зростати, і 2023 рік нещодавно став свідком численних прем’єр, які отримали визнання як в Україні, так і за кордоном. За прогнозами, цей тренд збільшення інтересу триватиме й у 2024 році, і публіка очікує на ще більше захоплюючих прем’єр.
“Ля Палісіада” (11 січня)
Режисер: Філіп Сотниченко
У ролях: Андрій Журба, Навруз Пашаєв, Олександр Пархоменко та інші
П’ятирічна робота над фільмом завершилася, і стрічка Філіпа Сотниченка готова до прем’єри. Сюжет розгортається у 1996 році, перед підписанням протоколу №6 Європейської конвенції з прав людини, і розповідає про судового психіатра, який стикається з заплутаною історією вбивства.
“Інший Франко” (8 лютого)
Режисер: Ігор Висневський
У ролях: В’ячеслав Довженко, Ахтем Сеітаблаєв, Надія Левченко, Ірина Кудашова
Фільм розповідає про життя сина Івана Франка, Петра, який був видатним льотчиком, засновником авіації в Галицькій армії та вченим, репресованим радянською владою.
“Уроки толерантності” (14 лютого)
Режисер: Аркадій Непиталюк
У ролях: Олена Узлюк, Олександр Піскунов, Олександр Ярема та інші
Комедія, знята на основі п’єси Ігоря Білиця “Гей-парад”, розповідає про сім’ю, яка приймає участь у програмі з євроінтеграції “Уроки толерантності”, що призводить до боротьби з гомофобією та неприйняттям ЛГБТ-спільноти.
“Смак свободи” (7 березня)
Режисер: Олександр Березань
У ролях: Ірина Кудашова, Ірма Вітовська, Костянтин Темляк та інші
Романтична комедія про Варю, яка мріє про високу кухню після виявлення книги Ольги Франко “Перша українська загальнопрактична кухня”.
“Конотопська відьма” (Дата прем’єри – точна)
Режисер: Ярослав Войцешек
У ролях: Тетяна Малкова, Тарас Цимбалюк, Олена Хохлаткіна та інші
Головна героїня – відьма з Конотопу, яка відмовляється від відьомських здібностей, щоб помститися за загибель коханого від російських солдатів.
“БожеВільні” (Дата прем’єри – точна)
Режисер: Денис Тарасов
У ролях: Костянтин Темляк, Ірма Вітовська, Сергій Калантай та інші
Драма-трилер, що розгортається в СРСР 70-х років, розповідає історію Андрія Довженка, якого психіатри вивозять до лікарні за захоплення західною рок-музикою.
Очікується, що ці фільми продовжать збільшувати інтерес глядачів до українського кіно в 2024 році.
