Daypolitico

Позначка: Український інститут національної пам’яті

  • Зеленський підписав закон про Український національний пантеон: кого там поховають і як обиратимуть героїв

    Зеленський підписав закон про Український національний пантеон: кого там поховають і як обиратимуть героїв

    В Україні офіційно запускають створення Українського національного пантеону — загальнонаціонального меморіального комплексу в Києві, де вшановуватимуть найвидатніших діячів української історії від часів Русі до сучасності. Президент Володимир Зеленський підписав відповідний закон 22 серпня, напередодні Дня Незалежності. Пантеон передбачатиме почесні перепоховання, символічні могили-кенотафи, музейні та церемоніальні простори, а рішення про те, чиє ім’я має бути представлене в комплексі, ухвалюватиме спеціальний колегіальний орган.

    Йдеться про законопроєкт №15360 «Про Український національний пантеон», який Зеленський сам вніс до Верховної Ради 28 червня 2026 року — у День Конституції України. Документ був визначений президентом як невідкладний, а вже 1 липня парламент ухвалив його за основу та в цілому. За закон проголосували 287 народних депутатів.

    Хоча повідомлення про підписання документа широко з’явилися у ЗМІ 23 серпня, Український інститут національної пам’яті уточнює, що Зеленський підписав закон саме 22 серпня 2026 року. Документ набирає чинності наступного дня після його офіційного опублікування.

    Український національний пантеон має стати не просто кладовищем для відомих державних діячів. Закон визначає його як загальнонаціональне місце пам’яті Українського народу та простір ушанування тих, хто зробив винятковий і історично значущий внесок у здобуття або відновлення незалежності України, державотворення, захист суверенітету та територіальної цілісності, розвиток українського війська, культури, мистецтва, науки, спорту, літературної мови, громадянського суспільства або релігії.

    Фактично йдеться про спробу створити єдину символічну лінію української державності — від Русі та Руського королівства через козацьку державу, Українську Народну Республіку, Західноукраїнську Народну Республіку, Українську Державу та Карпатську Україну до сучасної незалежної України. Верховна Рада під час ухвалення закону окремо наголошувала, що комплекс має демонструвати безперервність української державницької традиції.

    Закон окреслює кілька категорій людей, яких потенційно можуть вшанувати у Пантеоні. Серед них — глави українських держав або особи, прирівняні до них у різні історичні періоди, президенти незалежної України, за винятком усунутих з посади в порядку імпічменту, головнокомандувачі та головні командири українських армій різних епох. До переліку також можуть потрапити люди, які зробили винятковий внесок у державність, військо, культуру, науку, спорт, українську мову, громадянське суспільство чи релігійне життя.

    Окремою категорією визначені лауреати Нобелівської премії з науки чи літератури та діячі світового масштабу, які були громадянами України, народилися або жили на українській території чи чия діяльність була безпосередньо пов’язана з Україною. Це означає, що концепція Пантеону не обмежуватиметься виключно політиками та військовими.

    Водночас закон встановлює важливе обмеження: перепоховувати у Пантеоні можна буде людину лише після того, як від дня її смерті минуло щонайменше 20 років. У такому правилі автори бачать запобіжник від політичної кон’юнктури та емоційних рішень одразу після смерті відомої особи.

    При цьому не кожного видатного українця, представленого в Пантеоні, перепоховуватимуть фізично. Якщо могила людини вже розташована в Україні та навколо неї сформувалася усталена традиція вшанування, переносити останки не планують. Це стосується, наприклад, історичних постатей, чиї місця поховання самі давно стали національними пам’ятками.

    Народний депутат та колишній керівник Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович раніше пояснював, що Пантеон не має перетворитися на величезне кладовище. За його оцінкою, йтиметься лише про кілька десятків найвизначніших діячів. Частину з них можуть перепоховати, насамперед якщо їхні останки перебувають за кордоном і могили потребують захисту або належного державного вшанування. Значну частину Пантеону можуть становити кенотафи — символічні могили без останків.

    Зокрема, не йдеться про перенесення останків Тараса Шевченка, Івана Франка чи Михайла Грушевського лише заради концентрації всіх відомих імен в одному місці. Їхні нинішні могили вже є самостійними місцями національної пам’яті.

    Закон також містить чіткі заборони. У Пантеоні не можуть вшановувати людей, щодо яких є обвинувальні вироки за злочини проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Також виключені особи, на яких поширюються українські закони про засудження комуністичного і нацистського тоталітарних режимів, російської імперської політики та російського нацистського тоталітарного режиму держави-агресора.

    Хто саме вирішуватиме, які імена з’являться у Пантеоні, також визначено законодавчо. Для цього мають створити постійний колегіальний дорадчий орган, сформований на конкурсній основі. Його склад затверджуватиме Кабінет Міністрів. До органу мають увійти представники Українського інституту національної пам’яті, наукових установ, історики та фахівці з національної пам’яті, освіти, меморіалізації, мистецтва, науки, спорту, українського мовознавства, громадянського суспільства та релігії.

    При цьому Зеленський під час попередніх заяв наголошував на принципі, за яким саме українське суспільство має визначати власних героїв. Вносячи законопроєкт до парламенту, президент заявляв, що імена людей різних століть, які боролися за Україну та надихали її, мають бути об’єднані в одному просторі історичної пам’яті.

    Сам Пантеон планують створити в Києві. Під час розгляду законопроєкту у Верховній Раді звучала концепція розміщення комплексу на території Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». Водночас остаточне архітектурне рішення має пройти конкурс і широке громадське обговорення.

    Український інститут національної пам’яті вже сформував робочу групу, яка має забезпечити науково-методичний супровід проєкту, визначення способів меморіалізації та проведення експертних і публічних обговорень. Відповідні кроки передбачені постановою Кабміну №871 від 1 липня 2026 року.

    Майбутній комплекс планують зробити відкритим громадським простором. Окрім почесних поховань та кенотафів, там мають з’явитися площа для державних церемоній, монументальні об’єкти, які пояснюватимуть історію українського державотворення, а також музейні та виставкові площі. Пантеон використовуватимуть і для заходів державного протоколу та церемоніалу.

    Він матиме позаконфесійний статус, хоча проведення релігійних обрядів не заборонятиметься. Автори концепції визначають для комплексу одразу кілька функцій — меморіальну, просвітницьку, виховну, церемоніальну, представницьку та консолідаційну.

    Закон також закріплює принципово важливий майновий статус об’єкта. Український національний пантеон буде державною власністю й не зможе бути приватизований або переданий в оренду. Управління ним здійснюватиме юридична особа, яку створить або визначить Кабінет Міністрів.

    Таким чином, підпис Зеленського запускає не просто будівництво ще одного меморіального комплексу, а формування окремої державної інституції пам’яті. Її завданням має стати створення єдиного простору, де історія української державності, культури, науки та боротьби за незалежність буде представлена як безперервний процес — від княжих часів до нинішньої війни.

  • Повернення через 88 років: у Роттердамі ексгумували останки Євгена Коновальця для перепоховання в Україні

    Повернення через 88 років: у Роттердамі ексгумували останки Євгена Коновальця для перепоховання в Україні

    У нідерландському Роттердамі 11 серпня ексгумували останки полковника Армії Української Народної Республіки, командира Січових стрільців, засновника Української військової організації та першого голови Організації українських націоналістів Євгена Коновальця. Майже через 88 років після його вбивства радянськими спецслужбами прах українського військового і політичного діяча готують до повернення в Україну. Після прибуття відбудеться церемонія прощання у Києві, а останки тимчасово перепоховають на Національному військовому меморіальному кладовищі. Точну дату церемоній повідомлять пізніше.

    Ексгумацію провели на роттердамському кладовищі «Кросвейк», де Коновалець був похований після загибелі 23 травня 1938 року. В Офісі президента назвали подію поверненням полковника додому та повідомили, що організаційними питаннями за дорученням президента Володимира Зеленського займалися Кирило Буданов і команда Офісу президента, міністр закордонних справ Андрій Сибіга та МЗС, а також голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров із командою інституту.

    У церемонії в Нідерландах взяли участь заступниця керівника Офісу президента Ірина Верещук, посол України в Нідерландах Андрій Костін, Олександр Алфьоров, представники української громади в Нідерландах, «Пласту», Української стрілецької громади Канади та Українського національного об’єднання Канади, а також духовенство Української греко-католицької церкви.

    Де перепоховають Євгена Коновальця

    Після повернення праху в Україну церемонія прощання має відбутися у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ у Києві. Після цього останки тимчасово перепоховають на території Національного військового меморіального кладовища. Саме слово «тимчасово» міститься в офіційному повідомленні Офісу президента від 11 серпня.

    Рішення про повернення Коновальця готувалося протягом кількох місяців. Ще в травні президент Зеленський заявляв, що Україна має «моральний обов’язок» повертати на батьківщину визначних українців, які боролися за державність, але через історичні обставини були поховані за кордоном. Тоді глава держави окремо назвав Коновальця серед постатей, щодо яких готуються відповідні рішення.

    25 травня Ірина Верещук повідомила, що українська сторона вже отримала дозвіл на перепоховання Коновальця. А 15 липня Кабінет Міністрів ухвалив розпорядження №703-р, яким офіційно передбачив перепоховання його останків на Національному військовому меморіальному кладовищі та затвердив відповідний план заходів. Фінансування передбачене коштом державного і місцевих бюджетів, а також інших дозволених законом джерел.

    Чому повернення Коновальця не відбулося раніше

    Ідея перепоховати Коновальця в Україні виникла далеко не у 2026 році. Його могила в Роттердамі протягом десятиліть фактично сприймалася українською еміграцією як тимчасове місце поховання — до моменту, коли стане можливим повернення на незалежну українську землю.

    Однак існували складні юридичні питання. Правом виключної оренди могили на кладовищі «Кросвейк» володіла Українська стрілецька громада Канади. Ще у 2008 році українське посольство опрацьовувало можливість перенесення останків, однак тоді реалізувати задум не вдалося, оскільки громада продовжила оренду місця поховання ще на десять років.

    Саме тому нинішня процедура вимагала не просто політичного рішення Києва, а юридичного врегулювання питання з нідерландською стороною та організаціями української діаспори. У травні 2026-го необхідні дозволи зрештою були отримані, після чого Кабмін зміг затвердити офіційний план повернення.

    Хто такий Євген Коновалець

    Євген Коновалець є однією з ключових постатей українського визвольного руху першої половини XX століття.

    Він народився 1891 року на Львівщині. Під час Першої світової війни потрапив у російський полон після боїв за гору Маківку, а після повернення став одним з організаторів Галицько-буковинського куреня Січових стрільців. У 1918–1919 роках командував формуваннями Січових стрільців у війську Української Народної Республіки та брав участь у бойових діях проти більшовицьких і білогвардійських сил.

    Український інститут національної пам’яті зазначає, що наприкінці 1918 року Коновальцю пропонували стати членом Директорії УНР, однак він відмовився. Після поразки визвольних змагань він продовжив політичну та підпільну боротьбу за українську державність.

    У 1920 році Коновалець став одним із засновників Української військової організації, а з 1922-го перебував в еміграції. У 1929 році на установчому конгресі у Відні його обрали першим головою новоствореної Організації українських націоналістів. Цю посаду він обіймав до своєї смерті в 1938 році.

    Окремим напрямом його діяльності були спроби привернути увагу міжнародної спільноти до українського питання. Зокрема, Коновалець намагався порушувати його у Лізі Націй, у тому числі привертаючи увагу до Голодомору 1932–1933 років. За оцінкою Українського інституту національної пам’яті, його активність стала одним із факторів, що викликали занепокоєння радянського керівництва.

    Сталін наказав ліквідувати лідера ОУН

    Радянські спецслужби роками працювали над ліквідацією Коновальця. За матеріалами Українського інституту національної пам’яті та розсекреченими документами української зовнішньої розвідки, операцію з його вбивства організовували органи ОДПУ-НКВС, а наказ на усунення керівника українського націоналістичного руху походив від найвищого керівництва СРСР.

    Для проникнення в оточення Коновальця використовували агентуру. Одним із агентів став Павло Судоплатов, якого представили як прихильника українського підпілля з Радянської України. Він зумів увійти в довіру до Коновальця та кілька разів зустрічався з ним за кордоном.

    Остання зустріч відбулася 23 травня 1938 року в Роттердамі.

    Судоплатов передав Коновальцю пакунок із вибуховим пристроєм, замаскованим під подарунок. Після зустрічі агент залишив місце події. Через кілька хвилин, коли Коновалець ішов вулицею в центрі міста, бомба вибухнула. Український діяч загинув на місці, також були поранені випадкові перехожі.

    Так завершилася багаторічна операція радянських спецслужб проти одного з найвпливовіших керівників українського визвольного руху.

    Могила в Роттердамі стала символічним місцем

    Після вбивства Коновальця поховали на кладовищі «Кросвейк». За даними Українського інституту національної пам’яті, витрати на поховання тоді взяло на себе литовське консульство у Нідерландах.

    Згодом могила стала одним із символічних місць для української політичної еміграції.

    23 травня 1958 року, у двадцяту річницю загибелі Коновальця, біля його могили виступав Степан Бандера. Історики звертають увагу на символічний і водночас трагічний збіг: саме там Бандеру вперше побачив агент КДБ Богдан Сташинський, який наступного року вбив його в Мюнхені.

    Тепер багаторічна історія роттердамського поховання завершується.

    Коновалець стане не першим діячем ОУН, якого повернули в Україну

    Повернення останків Коновальця є частиною ширшої державної політики щодо перепоховання визначних діячів українського визвольного руху.

    У травні 2026 року з Люксембургу до України повернули останки Андрія Мельника та його дружини Софії Федак-Мельник. 25 травня їх урочисто перепоховали на Національному військовому меморіальному кладовищі. Мельник був близьким соратником Коновальця, одним із організаторів Січових стрільців і після загибелі першого голови ОУН став одним із провідних діячів українського націоналістичного руху.

    Керівництво держави раніше заявляло про намір продовжити повернення інших історичних постатей, похованих за кордоном. При цьому українська сторона наголошує на необхідності повністю дотримуватися законодавства країн, де розташовані могили, та домовленостей із родичами чи українськими організаціями, які опікуються похованнями.

    У випадку Коновальця цей шлях розтягнувся на десятиліття. Ще за радянських часів українська еміграція розглядала його поховання в Роттердамі як вимушене. Після відновлення незалежності були перші спроби домовитися про повернення праху, але юридично реалізувати їх вдалося лише тепер.

    11 серпня 2026 року, через 88 років після вбивства Коновальця агентом радянських спецслужб, його могилу на кладовищі «Кросвейк» відкрили для ексгумації. Наступним етапом стане повернення останків до України, прощання в Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві та перепоховання на Національному військовому меморіальному кладовищі. Дату церемонії влада обіцяє оголосити додатково.

  • Ексгумації жертв Волинської трагедії: де в Україні проведуть нові пошуки та дослідження останків

    Ексгумації жертв Волинської трагедії: де в Україні проведуть нові пошуки та дослідження останків

    На Рівненщині та Львівщині проведуть ексгумацію тіл померлих, виявлених під час пошукових робіт, пов’язаних із похованнями жертв Волинської трагедії 1943 року. Крім того, вилучення людських останків із місць їхнього захоронення погодили на території Київської, Тернопільської та Волинської областей.

    Відповідне рішення ухвалила Державна міжвідомча комісія у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій. Про це повідомив Український інститут національної пам’яті.

    Однією з ключових локацій, де заплановані роботи, стане територія колишнього села Гута Пеняцька на Львівщині. Ексгумацію проведуть у межах домовленостей між Україною та Польщею. Раніше під час пошукових робіт там виявили останки людей у 25 місцях.

    У Українському інституті національної пам’яті наголошували, що сам факт виявлення останків не дає змоги однозначно встановити кількість загиблих та обставини їхньої смерті. Для цього необхідні додаткові археологічні, антропологічні та інші дослідження.

    Водночас польська сторона заявляла, що знайдені останки можуть бути матеріальним свідченням злочинів проти польського населення, які, за польською версією, були вчинені українцями. Остаточні висновки щодо обставин загибелі людей мають робитися на підставі результатів фахових досліджень.

    Окремо комісія погодила ексгумацію одного тіла, яке раніше виявили в селі Угли на Рівненщині. Пошукова експедиція працювала там із метою виявлення можливих масових поховань мешканців населеного пункту, які загинули у 1943 році.

    Роботи також проведуть на території Меморіалу радянських воїнів у селищі Млинів Дубенського району Рівненської області. Окремі ексгумаційні дослідження заплановані у похованнях жертв Другої світової війни в Бородянці Бучанського району Київської області.

    У Кременці Тернопільської області досліджуватимуть останки радянських військовослужбовців, загиблих під час Другої світової війни та у повоєнний період. Аналогічні роботи проведуть у місті Володимир Волинської області, де йдеться про останки радянських військовослужбовців Другої світової війни та повоєнного періоду.

    Окремим рішенням комісія дозволила відбирати зразки ДНК із поховань 1992–2015 років на кладовищі колишнього села Острівки на Рівненщині. Такий генетичний матеріал може бути використаний для ідентифікації похованих людей та встановлення їхньої спорідненості.

    Раніше в районі Острівків під час пошукових робіт виявили останки шістьох людей. Людські останки також знаходили на території колишнього села Воля Островецька.

    Пошукові роботи, пов’язані з жертвами Волинської трагедії, проводяться в Україні у межах українсько-польського діалогу щодо історичної пам’яті. Одним із найбільш складних питань у цих відносинах залишається встановлення місць поховань та проведення ексгумацій загиблих унаслідок подій Другої світової війни та українсько-польського конфлікту на Волині.

    Раніше під час спільних українсько-польських пошукових робіт у Волинській області фахівці виявили останки чотирьох людей, серед яких були два черепи. При цьому ознак масового поховання на цій ділянці дослідники не виявили.

    Проведення ексгумацій має дозволити фахівцям встановити точнішу кількість похованих, їхню стать і вік, можливі причини смерті, а також, за можливості, провести генетичну ідентифікацію. Результати таких досліджень можуть мати значення не лише для історичної науки, а й для подальшого українсько-польського діалогу щодо вшанування пам’яті загиблих.

    Таким чином, нове рішення Державної міжвідомчої комісії охоплює одразу кілька регіонів України та передбачає як ексгумацію виявлених останків, так і проведення додаткових пошукових та генетичних досліджень. Остаточні висновки щодо обставин загибелі людей мають бути зроблені після завершення роботи фахівців.

  • Зеленський анонсував відкриття архівів СБУ щодо Волині: що зміниться у співпраці з Польщею

    Зеленський анонсував відкриття архівів СБУ щодо Волині: що зміниться у співпраці з Польщею

    Президент України Володимир Зеленський оголосив про низку рішень, спрямованих на поглиблення українсько-польського історичного діалогу та дослідження подій Волинської трагедії. Серед головних кроків — відкриття архівів Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки, збільшення кількості дозволів на проведення пошукових і ексгумаційних робіт, а також посилення діяльності Українського інституту національної пам’яті. Про це глава держави повідомив після наради, присвяченої питанням історичної пам’яті та співпраці з Польщею.

    За словами президента, Україна відкриє всі архівні матеріали СБУ та Служби зовнішньої розвідки, що стосуються трагічних подій ХХ століття на Волині. Очікується, що це дасть можливість історикам і дослідникам отримати ширший доступ до документів та сприятиме встановленню максимально повної картини подій.

    Окремо Зеленський повідомив про намір збільшити кількість дозволів на проведення пошукових і ексгумаційних робіт у співпраці з польською стороною. Такі роботи є одним із ключових питань українсько-польського історичного діалогу й стосуються встановлення місць поховань та гідного вшанування пам’яті загиблих.

    Президент також заявив, що держава працюватиме над розширенням українсько-польського міжсуспільного діалогу. За його словами, взаєморозуміння між двома народами має будуватися на встановленні історичних фактів, відкритості архівів та спільній роботі істориків і науковців.

    Ще одним рішенням стане посилення Українського інституту національної пам’яті. Зеленський повідомив, що влада розгляне можливість збільшення фінансування установи для активізації дослідницької роботи, підтримки архівних проєктів та координації пошукових заходів.

    Тема Волинської трагедії залишається однією з найчутливіших у відносинах між Україною та Польщею. Обидві держави неодноразово заявляли про готовність продовжувати історичний діалог, спираючись на роботу істориків, відкритість архівів та взаємну повагу до пам’яті жертв. Українська сторона раніше вже підтверджувала готовність прискорити пошукові та ексгумаційні роботи на своїй території.

    Оголошені президентом кроки мають на меті створити додаткові умови для об’єктивного вивчення історичних подій, розширити доступ до документальних джерел та зміцнити співпрацю між Києвом і Варшавою у питаннях історичної пам’яті. Одночасно влада розраховує, що відкритість архівів, підтримка дослідницьких програм і продовження ексгумацій сприятимуть конструктивному українсько-польському діалогу та збереженню стратегічного партнерства між двома державами.

  • УІНП: Україна продовжить пошук жертв Волинської трагедії

    УІНП: Україна продовжить пошук жертв Волинської трагедії

    Україна й надалі видаватиме дозволи на проведення пошукових та ексгумаційних робіт щодо польських жертв Волинської трагедії, наголошуючи на необхідності збереження історичного діалогу навіть попри політичні суперечки між Києвом і Варшавою. Водночас українська сторона очікує аналогічного кроку від Польщі та сподівається вже цього року розпочати пошук поховань українців, які загинули на території сучасної Польщі під час трагічних подій Другої світової війни.

    Про це в інтерв’ю польському агентству PAP заявив голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров.

    За його словами, Україна визнає трагічність подій Волинської трагедії та не ставить під сумнів необхідність гідного вшанування всіх її жертв. Саме тому українська влада вважає пошукові, ексгумаційні роботи та перепоховання загиблих важливою гуманітарною місією, яка повинна залишатися поза політичними дискусіями.

    Алфьоров наголосив, що Український інститут національної пам’яті виступає за продовження практичної співпраці між двома державами у сфері пошуку місць поховань, ідентифікації загиблих та належного облаштування меморіальних місць.

    За словами очільника УІНП, Київ не має наміру припиняти видачу дозволів польським фахівцям, адже це відповідає як міжнародній гуманітарній практиці, так і моральному обов’язку перед загиблими.

    Він підкреслив, що пошукові роботи повинні тривати незалежно від поточного політичного порядку денного, адже людська пам’ять не може бути заручником міждержавних суперечностей.

    «Незалежно від існуючих суперечок, така робота має тривати. Глухий кут в питанні ексгумаційних і пошукових робіт не слугує ані діалогу, ані християнській етиці», – заявив Алфьоров.

    Він пояснив, що ексгумації та перепоховання є насамперед гуманітарним питанням, яке стосується родин загиблих, права людей знати місце поховання своїх близьких та можливості належним чином увічнити їхню пам’ять.

    Окремо керівник Українського інституту національної пам’яті звернув увагу на необхідність взаємності у вирішенні історичних питань.

    За його словами, українська сторона сподівається, що вже найближчим часом Варшава погодить проведення аналогічних пошукових робіт щодо українців, які загинули на території Польщі.

    Йдеться, зокрема, про українські поховання у селах Сагринь і Ласкув, де під час польсько-українського конфлікту у роки Другої світової війни загинули мирні українські мешканці.

    Алфьоров зазначив, що Україна розраховує отримати необхідні погодження вже цього року.

    «Сподіваюся, що попри існуючі політичні розбіжності українська сторона зможе почати пошукові, а можливо й ексгумаційні роботи у Сагрині й Ласкуві цього року, і ми отримаємо відповідні погодження від польської сторони», – наголосив він.

    За словами голови УІНП, лише взаємний підхід до вшанування пам’яті дозволить двом країнам остаточно позбутися багаторічних історичних суперечок та зосередитися на спільному майбутньому.

    Він зазначив, що українська позиція полягає у рівноправному ставленні до пам’яті всіх жертв незалежно від їхньої національності чи громадянства.

    Останніми місяцями тема Волинської трагедії знову стала одним із ключових питань українсько-польського діалогу. Напередодні 83-х роковин трагедії у Польщі відбулися численні меморіальні заходи, а представники польської влади зробили низку заяв щодо необхідності збереження історичної пам’яті.

    Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск у зверненні з нагоди Національного дня пам’яті жертв Волинської трагедії наголосив, що історична пам’ять повинна об’єднувати народи, а не ставати інструментом політичної боротьби.

    За його словами, справжня солідарність між Україною та Польщею можлива лише тоді, коли вона базується на правді, взаємній повазі та відповідальному ставленні до складних сторінок історії.

    Туск також зазначив, що пам’ять про загиблих не повинна використовуватися для розпалювання ненависті між двома народами.

    Подібну позицію висловив і міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський.

    Він заявив, що Росія зацікавлена у тому, щоб історичні суперечки між Україною та Польщею ставали джерелом нових конфліктів.

    За словами глави польської дипломатії, Кремль активно використовує історичні теми як інструмент інформаційної війни, намагаючись послабити стратегічне партнерство між Варшавою та Києвом.

    Сікорський наголосив, що польсько-українська співпраця є одним із ключових чинників безпеки всієї Європи, тому будь-які спроби посварити дві держави відповідають виключно інтересам Росії.

    Попри це, останнім часом між країнами виникли нові дискусії навколо історичної політики.

    Зокрема, у польському Сеймі відбулося перше читання президентського законопроєкту про внесення змін до законодавства щодо Інституту національної пам’яті та Кримінального кодексу.

    Документ передбачає запровадження кримінальної відповідальності за публічне пропагування ідеології ОУН та УПА.

    В Україні ця законодавча ініціатива викликала занепокоєння.

    Міністерство закордонних справ України закликало польську сторону уникати кроків, які можуть негативно вплинути на двосторонні відносини, наголосивши, що складні історичні питання повинні вирішуватися шляхом професійного діалогу істориків, архівістів та експертів, а не через політичні рішення.

    У Києві підкреслюють, що в умовах триваючої російської агресії Україна і Польща залишаються стратегічними партнерами, а історичні питання не повинні підривати рівень співпраці між двома державами.

    Після початку повномасштабного вторгнення Росії саме Польща стала одним із найближчих союзників України, надавши масштабну військову, гуманітарну та політичну підтримку, прийнявши мільйони українських громадян та активно підтримуючи європейську і євроатлантичну інтеграцію України.

    Водночас обидві країни визнають, що тема Волинської трагедії залишається складною сторінкою спільної історії, яка потребує виваженого, професійного та взаємоповажного підходу.

    В Українському інституті національної пам’яті переконані, що саме продовження пошукових робіт, ексгумацій, належне впорядкування поховань і відкритий діалог між істориками можуть стати основою для подальшого примирення українського та польського народів і не допустити використання історичних трагедій як інструменту політичних маніпуляцій чи зовнішнього впливу.

  • Україна визначила місце для Національного пантеону: що вирішив Кабмін

    Україна визначила місце для Національного пантеону: що вирішив Кабмін

    Кабінет міністрів України ухвалив постанову, яка визначає місце для створення Українського національного пантеону. Меморіальний комплекс, покликаний стати головним місцем вшанування борців за незалежність України, визначних державних діячів, військових, науковців, митців та інших видатних українців, планують розмістити на території Національного заповідника “Києво-Печерська лавра” у самому центрі столиці. Таким чином уряд розпочав практичну реалізацію одного з наймасштабніших державних проєктів у сфері політики національної пам’яті за роки незалежності України.

    Про це повідомляє Український інститут національної пам’яті.

    Ухвалена постанова закладає основу для створення Пантеону та визначає подальші кроки державних органів щодо його реалізації. Документ був підготовлений Українським інститутом національної пам’яті та передбачає розробку повноцінної концепції майбутнього меморіального комплексу, його структури, принципів функціонування та порядку вшанування осіб, які зробили визначний внесок у боротьбу за незалежність і розвиток української держави.

    В Інституті національної пам’яті наголошують, що Український національний пантеон має стати не лише місцем поховання визначних українців, а й масштабним символічним простором, який відображатиме історію боротьби українського народу за власну державність упродовж багатьох століть. За задумом авторів проєкту, це буде комплекс, який поєднає меморіальну, культурну, просвітницьку та наукову функції.

    Очікується, що Пантеон стане місцем загальнонаціонального вшанування українських діячів різних історичних епох — від борців за незалежність часів Української Народної Республіки та визвольних змагань ХХ століття до сучасних захисників України, які віддали життя під час російсько-української війни.

    Одним із головних напрямків реалізації проєкту стане розробка державної концепції меморіалізації. Саме вона визначить, хто саме може бути похований у Пантеоні, за якими критеріями ухвалюватимуться відповідні рішення, як здійснюватиметься перепоховання та якими будуть архітектурні й символічні елементи майбутнього комплексу.

    Окремий блок роботи стосуватиметься проведення широких експертних та громадських консультацій. До обговорення планують залучити істориків, археологів, архітекторів, мистецтвознавців, представників громадських організацій, духовенства, науковців, діячів культури та міжнародних експертів. Влада наголошує, що створення такого меморіального комплексу повинно відбуватися максимально відкрито із врахуванням думки професійної спільноти та суспільства.

    Важливою складовою майбутньої роботи стане верифікація кандидатур осіб, яких можуть перепоховати до Українського національного пантеону. Це завдання уряд поклав на Український інститут національної пам’яті та Міністерство закордонних справ України.

    Відомства мають провести комплексне дослідження щодо українських діячів, які сьогодні поховані за межами держави. Насамперед йдеться про борців за незалежність України, політичних діячів, військових командирів, представників української еміграції, діячів науки, культури, мистецтва та духовенства, які зробили визначний внесок у становлення української державності, однак були поховані в інших країнах через історичні обставини.

    Уряд також допускає можливість перепоховання окремих членів родин таких діячів, якщо це відповідатиме встановленим критеріям та рішенням спеціально створених експертних комісій.

    Окрему роль у реалізації проєкту відіграватиме Міністерство культури та стратегічних комунікацій. Саме воно має визначити конкретну земельну ділянку в межах території Національного заповідника “Києво-Печерська лавра”, де буде розташований майбутній Пантеон.

    Під час вибору місця враховуватиметься низка важливих факторів. Насамперед ідеться про статус Києво-Печерської лаври як пам’ятки національного значення та об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО. Саме тому будь-які роботи повинні здійснюватися відповідно до українського законодавства про охорону культурної спадщини, міжнародних конвенцій та вимог щодо збереження історичного середовища.

    Крім того, Міністерство культури має організувати міжнародний архітектурний конкурс, під час якого буде обрано найкращий проєкт майбутнього Пантеону. До участі в ньому планують запросити провідних українських та іноземних архітекторів, містобудівників, реставраторів, дизайнерів і спеціалістів із меморіальної архітектури.

    До конкурсної комісії також планують залучити представників органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських організацій, міжнародних інституцій, істориків, мистецтвознавців, релігійних громад та інших фахівців. Очікується, що такий підхід дозволить створити сучасний меморіальний комплекс, який гармонійно поєднається з історичним середовищем Києво-Печерської лаври та відповідатиме найкращим світовим практикам.

    Створення Пантеону фінансуватиметься за рахунок державного бюджету України. Водночас законодавство дозволяє використовувати й інші джерела фінансування, які не заборонені законом, зокрема благодійні внески, гранти міжнародних організацій та кошти меценатів.

    Правову основу для створення Українського національного пантеону Верховна Рада заклала 1 липня, коли ухвалила законопроєкт №15360. Документ підтримали 287 народних депутатів, що забезпечило його впевнене прийняття парламентом.

    У пояснювальній записці до законопроєкту зазначалося, що Україна досі не мала єдиного державного місця, де на найвищому рівні вшановувалися б видатні діячі української історії. Автори документа наголошували, що більшість європейських держав уже давно мають власні національні пантеони або меморіальні комплекси, які стали символами державності, історичної пам’яті та національної єдності.

    На думку ініціаторів створення Пантеону, поява такого комплексу дозволить не лише належним чином увічнити пам’ять про визначних українців, а й стане важливим елементом формування сучасної української історичної політики, розвитку національної ідентичності та патріотичного виховання майбутніх поколінь.

    Водночас ініціатива ще до її остаточного ухвалення викликала міжнародний резонанс. Найбільш критично на законопроєкт відреагували у Польщі. У Канцелярії президента Кароля Навроцького заявили, що внесення документа президентом України Володимиром Зеленським стало черговим кроком, який, на думку Варшави, може ускладнити українсько-польський історичний діалог.

    Польська сторона пов’язала появу законопроєкту із рішенням української влади надати одному з військових підрозділів назву на честь героїв Української повстанської армії. У Варшаві заявили, що такі рішення можуть призвести до подальшого загострення історичних суперечностей між двома державами.

    Попри це українська влада наголошує, що створення Українського національного пантеону є суверенним рішенням держави та частиною політики відновлення історичної справедливості. У Києві підкреслюють, що головною метою проєкту є гідне вшанування тих, хто у різні історичні періоди віддав життя або зробив визначний внесок у боротьбу за свободу, незалежність і розвиток України.

    Очікується, що після завершення розробки концепції, проведення архітектурного конкурсу та погодження всіх необхідних процедур розпочнеться безпосереднє створення меморіального комплексу. У перспективі Український національний пантеон має стати одним із головних символів сучасної української державності, місцем проведення офіційних церемоній, державних заходів і вшанування пам’яті людей, які творили історію незалежної України.

  • Польща не виконала домовленості щодо створення робочої групи по Волинській трагедії

    Польща не виконала домовленості щодо створення робочої групи по Волинській трагедії

    Український інститут національної пам’яті (УІНП) не отримував офіційних звернень від польської сторони з проханням дозволити ексгумацію тіл жертв Волинської трагедії. Про це повідомив голова інституту Антон Дробович в інтерв’ю Радіо Свобода. За його словами, Україна готова розглянути можливість проведення пошуково-ексгумаційних робіт, однак від Польщі ще не надходили конкретні запити.

    «Два тижні тому я надіслав листа до польського Міністерства культури та Польського інституту національної пам’яті із запитом, де саме потрібні пошукові або ексгумаційні роботи. Однак офіційної відповіді поки що не було», – зазначив Дробович.

    Голова УІНП додав, що хоча інститут отримав запит від польської громадянки, це звернення буде включене до плану роботи на 2025 рік, навіть за відсутності офіційних звернень на державному рівні. Дробович також згадав, що Польща не виконала попередні домовленості про створення спільної робочої групи для координації пошуково-ексгумаційних робіт.

    Крім того, очільник інституту наголосив на важливості дотримання угоди між Україною та Польщею від 1994 року та згадав про випадки вандалізму на українських могилах у Польщі. Він зокрема підкреслив, що братська могила воїнів Української повстанської армії (УПА) на горі Монастир досі залишається зруйнованою.

    «Це абсурдна ситуація, навіть польські політики не розуміють, чому законну могилу досі не відновлено», – зазначив Дробович.

    Українська влада вже дала дозвіл на початок пошукових робіт на могилах поляків, загиблих під час атаки УПА в лютому 1945 року в містечку Пузники на Поділлі. Однак подальші кроки у цьому напрямку вимагають офіційного звернення Польщі.

    Раніше міністр національної оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш зазначив, що вирішення питання Волинської трагедії 1943 року є умовою для вступу України до Євросоюзу. Проте президент Польщі Анджей Дуда розкритикував цю заяву, наголосивши на важливості розвитку польсько-українських відносин.