Daypolitico

Позначка: внутрішньо переміщені особи

  • Переселенці чекають грошей: Мінсоцполітики оголосило дату фінансування допомоги за жовтень

    Переселенці чекають грошей: Мінсоцполітики оголосило дату фінансування допомоги за жовтень

    В Україні назвали дату фінансування державної допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за жовтень 2026 року. Кошти планують спрямувати 21 жовтня, однак на банківські картки переселенців вони надходитимуть поступово — протягом кількох наступних днів. У Міністерстві соціальної політики, сім’ї та єдності України пояснили, що відсутність зарахування безпосередньо 21 числа ще не свідчитиме про припинення виплат. Водночас переселенцям варто враховувати чинні правила призначення допомоги, оскільки право на державну підтримку залежить від категорії отримувача та встановлених законодавством умов.

    Про заплановану дату фінансування повідомило Міністерство соціальної політики України.

    За інформацією відомства, фінансування жовтневої допомоги на проживання для внутрішньо переміщених осіб відбудеться 21 жовтня 2026 року.

    При цьому дата фінансування не означає, що всі отримувачі побачать кошти на своїх рахунках одночасно.

    Після перерахування державних коштів для виплат потрібен певний час на їхнє зарахування через відповідні платіжні механізми та банки.

    Тому гроші можуть надходити протягом кількох днів після 21 жовтня.

    Чому допомога ВПО надійде не всім одночасно

    У Мінсоцполітики наголосили, що процедура фінансування та фактичне зарахування коштів на рахунки громадян — різні етапи.

    Спочатку держава спрямовує кошти на відповідні виплати, а після цього вони надходять безпосередньо отримувачам.

    Саме тому можливі ситуації, коли одні переселенці вже отримали допомогу, а інші ще очікують на зарахування.

    Відмінності в часі надходження грошей самі по собі не означають, що конкретній людині відмовлено в підтримці.

    Якщо кошти не надійшли саме 21 жовтня, це ще не є підставою робити висновок про скасування допомоги.

    Водночас міністерство не назвало точного останнього дня, до якого всі виплати гарантовано будуть зараховані на картки.

    Тому повідомлення про те, що кожен отримувач обов’язково одержить гроші 22 або 23 жовтня, не підтверджені офіційною інформацією.

    Скільки грошей отримають переселенці у жовтні

    Розмір допомоги на проживання для внутрішньо переміщених осіб у 2026 році залишається незмінним.

    Відповідно до чинних правил державної підтримки, передбачені такі щомісячні виплати:

    • 2000 гривень — для дорослих осіб, які мають право на допомогу;
    • 3000 гривень — для дітей та осіб з інвалідністю.

    Ці суми підтверджуються інформацією Пенсійного фонду України та роз’ясненнями Міністерства соціальної політики.

    Допомога розраховується на кожного члена сім’ї, який відповідає умовам програми.

    Наприклад, якщо право на виплати мають двоє дорослих і одна дитина, загальна сума щомісячної допомоги становитиме 7000 гривень.

    Для сім’ї з двох дорослих і двох дітей сума може становити 10 000 гривень.

    Однак такі розрахунки застосовуються лише за умови, що всі відповідні члени сім’ї мають право на державну підтримку.

    Наявність довідки ВПО не означає автоматичного призначення допомоги кожному переселенцю незалежно від доходів та інших обставин.

    Уряд продовжив допомогу ще на шість місяців

    Важливі зміни щодо соціальної підтримки переселенців набрали чинності у вересні 2026 року.

    Кабінет Міністрів ухвалив рішення продовжити період отримання допомоги на проживання для осіб, які відповідають визначеним критеріям.

    Як повідомило Мінсоцполітики 4 вересня, максимальну кількість шестимісячних періодів підтримки збільшили з п’яти до шести.

    Таким чином, окремі категорії переселенців отримали можливість користуватися державною допомогою протягом додаткових шести місяців.

    Водночас продовження виплат не є безумовним для всіх громадян, які мають статус ВПО.

    Для збереження права на допомогу необхідно відповідати чинним вимогам.

    Серед обставин, які можуть враховуватися, — доходи сім’ї, її майновий стан, належність до окремих соціальних категорій та інші визначені законодавством критерії.

    Окремі правила діють для дітей, осіб з інвалідністю та громадян, які втратили працездатність.

    Що змінилося для дітей переселенців

    У 2026 році уряд також розширив можливості отримання допомоги для дітей із числа внутрішньо переміщених осіб.

    Відповідні зміни передбачають виплати дітям незалежно від доходу батьків за встановлених умов.

    Навесні Мінсоцполітики повідомило про можливість оформлення такої допомоги із застосуванням спеціального механізму нарахування.

    Для отримання виплат за попередні місяці громадянам необхідно було звернутися у визначений термін.

    Згодом його продовжили до 1 червня 2026 року.

    Особи, які звернулися після завершення цього строку, можуть претендувати на допомогу за загальними правилами з місяця подання заяви.

    Деталі цієї програми оприлюднені на офіційному сайті Мінсоцполітики.

    Окрім цього, у вересні уряд уточнив механізм автоматичного продовження допомоги для дітей, які вже входять до складу сім’ї ВПО та мають відповідне право.

    Це дозволяє уникнути необхідності повторного звернення в окремих випадках.

    Чому переселенці можуть втратити виплати

    Окрім звичайного завершення періоду призначення допомоги, проблеми з її отриманням можуть виникати через невідповідність умовам державної програми або помилки в інформаційних системах.

    Зокрема, раніше повідомлялося про ситуації, коли після повернення громадянина в Україну з-за кордону відповідні дані не відразу відображалися в державних реєстрах.

    Унаслідок цього могли виникати проблеми з підтвердженням фактичного перебування людини на території України.

    Важливо розуміти, що тимчасова поїздка за кордон сама по собі не є універсальною підставою для автоматичного припинення будь-якої допомоги.

    Рішення залежить від тривалості перебування за межами України, чинних умов конкретної програми та даних, які використовують уповноважені органи.

    Якщо людині припинили виплати, необхідно з’ясувати конкретну правову підставу такого рішення.

    За потреби його можна оскаржити в установленому порядку.

    У вересні 2026 року уряд окремо уточнив процедуру оскарження рішень органів Пенсійного фонду щодо допомоги на проживання ВПО.

    Куди звертатися, якщо гроші не надходять

    Якщо після оголошеного періоду зарахування допомога так і не з’явилася на банківському рахунку, переселенцям варто перевірити інформацію про призначену виплату.

    Насамперед можна звернутися до Пенсійного фонду України, який адмініструє відповідні соціальні допомоги.

    Для цього доступні сервісні центри ПФУ та вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду.

    Також варто перевірити правильність банківських реквізитів і стан рахунку, на який має надходити допомога.

    Якщо банк не повідомляє про отримання переказу, важливо з’ясувати в Пенсійному фонді, чи було призначено та профінансовано конкретну виплату.

    У разі виявлення помилок у персональних даних громадянину можуть надати роз’яснення щодо необхідності їхнього виправлення.

    Якщо ж допомогу припинено рішенням уповноваженого органу, варто отримати офіційну інформацію про підстави припинення.

    Чи є гроші на виплати переселенцям

    Державна казначейська служба України ще 1 жовтня повідомила про відкриття бюджетних асигнувань на соціальні допомоги, зокрема на виплати для ВПО.

    Відповідну інформацію оприлюднено на сайті Казначейства.

    У відомстві зазначили, що передбачені на жовтень кошти були відкриті в повному обсязі.

    Водночас Казначейство не веде персоніфікованого обліку кожного отримувача допомоги.

    Тому інформацію щодо конкретних виплат необхідно уточнювати через органи Пенсійного фонду.

    Додатково Міністерство фінансів 16 жовтня повідомило, що за січень–вересень 2026 року на соціальні видатки Мінсоцполітики спрямували 329,5 мільярда гривень.

    У відомстві наголосили на пріоритетності виконання державних соціальних зобов’язань навіть за умов значного навантаження на бюджет.

    Коли чекати гроші за жовтень

    Станом на 18 жовтня офіційно оголошена дата фінансування допомоги на проживання ВПО — 21 жовтня 2026 року.

    Зарахування коштів на банківські картки має відбуватися протягом кількох наступних днів.

    Конкретної дати отримання грошей для кожного переселенця міністерство не встановило.

    Розмір допомоги становить 2000 гривень для дорослих та 3000 гривень для дітей і осіб з інвалідністю, які відповідають умовам програми.

    Отже, відсутність грошей на картці безпосередньо 21 жовтня не означатиме автоматичного припинення державної підтримки.

    Якщо ж виплата не надійде після завершення оголошеного періоду зарахування, отримувачам варто звернутися до Пенсійного фонду та перевірити статус призначеної допомоги.

  • Вибори в умовах невизначеності, як провести чесне голосування при мільйонах біженців і зруйнованій інфраструктурі та чи визнає світ його результати

    Вибори в умовах невизначеності, як провести чесне голосування при мільйонах біженців і зруйнованій інфраструктурі та чи визнає світ його результати

    Масштаб виклику добре ілюструють цифри. Державний реєстр виборців і досі містить близько 34 млн виборців, із яких близько 32,66 млн мають виборчу адресу. Водночас ці дані значною мірою відображають довоєнну юридичну реальність, а не фактичне розташування громадян у 2026 році.

    За даними УВКБ ООН, за межами України перебуває приблизно 5,7–5,9 мільйона українських біженців. Усередині країни, відповідно до звіту Міжнародної організації з міграції за червень 2026 року, залишаються близько 3,9 мільйона внутрішньо переміщених осіб. Це означає, що значна частина потенційних виборців більше не перебуває за місцем своєї офіційної реєстрації або проживає там, де звична виборча інфраструктура зруйнована чи недоступна.

    Ключовою проблемою післявоєнних виборів стає не дата їх проведення, а можливість забезпечити право голосу для кожного громадянина незалежно від того, де він перебуває. Голова Центральної виборчої комісії Олег Діденко неодноразовонаголошував, що довоєнні процедури в нових умовах не працюватимуть. «Доцільніше прийняти окремий закон, який регулюватиме особливості проведення повоєнних виборів», — зазначав він.

    У Центральній виборчій комісії пропонують передбачити щонайменше шестимісячний перехідний період після припинення або скасування воєнного стану. За цей час необхідно оновити Державний реєстр виборців, перевірити стан виборчої інфраструктури, оцінити безпекову ситуацію в регіонах і створити умови, за яких результати голосування не викликатимуть сумнівів ні в українському суспільстві, ні серед міжнародних партнерів.

    Питання післявоєнного голосування вже давно виходить за межі суто внутрішньої політики. Від того, наскільки прозорими та інклюзивними будуть перші вибори після війни, залежатиме не лише внутрішня довіра до нової влади, а й міжнародне визнання їхніх результатів, подальший рух України до Європейського Союзу та готовність партнерів і надалі підтримувати країну.

    Міжнародний контроль і зовнішній контур легітимності

    Важливо розуміти, що Європейський Союз не має повноважень контролювати українські вибори чи впливати на їхні результати. Його роль полягає в іншому: підтримувати реформи, допомагати вдосконалювати виборче законодавство, надавати експертну й фінансову допомогу, а також здійснювати незалежне міжнародне спостереження. Така модель уже багато років застосовується щодо країн, які проходять шлях до членства в ЄС.

    Одним із головних документів у цьому процесі залишається Дорожня карта з питань функціонування демократичних інституцій. Вона прямо пов’язує готовність України до проведення демократичних виборів із виконанням рекомендацій місій ОБСЄ/БДІПЛ та прогресом у кластері «Основи», який є одним із базових напрямів переговорів про вступ до Європейського Союзу.

    Практична підготовка до цього процесу вже триває. У грудні 2025 року Центральна виборча комісія провела відкритий діалог за участю представників уряду, Верховної Ради, політичних партій, громадянського суспільства та міжнародних партнерів, присвячений виконанню рекомендацій ОБСЄ/БДІПЛ. Під час цієї зустрічі глава співробітництва Представництва ЄС в Україні Штефан Шлойнінг наголосив: «Інклюзивні та прозорі вибори є наріжним каменем демократичної та стійкої повоєнної України. Тому ЄС відданий підтримці електоральної готовності України та ключових інституцій для проведення вільних, чесних і безпечних виборів».

    Підтримка вже має не лише політичний, а й практичний вимір. Європейський Союз фінансує низку проєктів, які реалізуються спільно з IFES, International IDEA, Громадянською мережею «Опора» та Естонською академією електронного урядування. На ці програми виділено майже 3 млн євро. Їхня мета — модернізація Державного реєстру виборців, пошук рішень для забезпечення виборчих прав внутрішньо переміщених осіб і військовослужбовців, а також підготовка виборчої системи до роботи в нових післявоєнних умовах.

    Окремим напрямом роботи став проєкт INSPIRE UA, який зосереджений на підготовці механізмів голосування українців за кордоном. Починаючи з вересня 2025 року делегації Центральної виборчої комісії та Міністерства закордонних справ здійснюють робочі візити до країн Європейського Союзу, де проживають найбільші українські громади. Під час цих поїздок вивчаються можливості відкриття додаткових виборчих дільниць, особливості місцевого законодавства, логістика, питання безпеки та моделі співпраці з країнами перебування. Одночасно громадянське суспільство та міжнародні партнери наполягають на проведенні незалежного аудиту безпекової ситуації в громадах ще до початку виборчого процесу.

    Якщо Україна офіційно запросить Європейський Союз до спостереження за виборами, буде сформована повноцінна Election Observation Mission. Такі місії працюють за єдиною методологією, яка базується на принципах незалежності, політичної неупередженості та невтручання у виборчий процес. До їхнього складу входить Core Team — група міжнародних експертів із виборчого права, адміністрування виборів, прав людини, медіа, гендерної політики, цифрового середовища та безпеки, а очолює місію депутат Європейського парламенту.

    Робота місії не обмежується днем голосування. Довгострокові спостерігачі прибувають до країни за кілька тижнів до виборів і аналізують увесь виборчий процес: правову базу, реєстрацію виборців і кандидатів, фінансування кампаній, інформаційне середовище, умови ведення агітації та підготовку виборчих комісій. Безпосередньо в день голосування до них приєднуються короткострокові спостерігачі, які працюють на дільницях і оцінюють процедуру голосування, підрахунок бюлетенів та передачу результатів. Уже через 48 годин після закриття виборчих дільниць місія публікує попередню оцінку, а приблизно через два місяці — фінальний звіт із детальними висновками та рекомендаціями.

    Висновки місії Європейського Союзу та ОБСЄ/БДІПЛ враховуються під час щорічних звітів Європейської комісії щодо прогресу України на шляху до членства в ЄС. Тому якість організації післявоєнних виборів безпосередньо впливатиме не лише на їхнє міжнародне сприйняття, а й на темпи подальшої європейської інтеграції країни.

    Позиція Сполучених Штатів дещо відрізняється. Якщо Європейський Союз робить акцент передусім на дотриманні процедур і демократичних стандартів, то американський підхід значно сильніше пов’язує проведення виборів із загальним процесом мирного врегулювання. Адміністрація Дональда Трампа неодноразово заявляла про бажаність проведення президентських і парламентських виборів у відносно короткі строки після можливого припинення вогню. Окремі спеціальні посланці США навіть називали орієнтовний часовий горизонт у кілька місяців після завершення активних бойових дій.

    Водночас Президент України Володимир Зеленський неодноразово наголошував, що вибори можливі лише за умови забезпечення належного рівня безпеки. Офіційний Вашингтон також відкидає російські пропозиції щодо створення тимчасової міжнародної адміністрації для організації голосування, підкреслюючи, що вибори повинні проходити виключно під контролем українських конституційних органів. Паралельно американські інститути NDI та IRI продовжують співпрацю з українськими партнерами у сфері розвитку демократичних інституцій, виборчого законодавства та підтримки виборчих процесів.

    Успішні та невдалі приклади післявоєнного голосування

    Досвід останніх років показує, що післявоєнні та посткризові вибори рідко провалюються через саму процедуру голосування. Набагато частіше їхню легітимність визначають три фактори: готовність політичних сил визнати результат, можливість для всіх ключових груп населення взяти участь у виборах і незалежне міжнародне спостереження.

    Приклади успішних переходів демонструють, що навіть після глибоких політичних потрясінь вибори можуть зміцнити довіру до державних інститутів. У Бангладеш у лютому 2026 року перехідний уряд під керівництвом Мухаммада Юнуса організував перші вибори після повалення Шейх Хасіни. Попри недопуск партії колишньої прем’єр-міністерки, основні політичні сили взяли участь у голосуванні, а його результати загалом були прийняті.

    Схожу тенденцію продемонстрував і Непал. Після масштабних протестів молоді та відставки уряду К. П. Шарми Олі дострокові вибори в березні 2026 року пройшли мирно, із високою явкою молодих виборців, а перемогу здобула партія репера та колишнього мера Катманду Балендри Шаха. В Арменії після втрати Нагірного Карабаху влада також пройшла через складний політичний тест: у червні 2026 року партія Нікола Пашиняна зберегла більшість, а ОБСЄ/БДІПЛ позитивно оцінили організацію виборів.

    Не менш показовими стали приклади Ботсвани та Гани у 2024 році. В обох країнах чинна влада програла вибори, однак поразка була визнана ще до офіційного завершення підрахунку голосів. Президент Ботсвани Мокгвеетсі Масісі визнав перемогу коаліції Думи Боко, а віце-президент Гани Махамуду Бавумія публічно привітав із перемогою Джона Махаму. Саме готовність переможених прийняти волевиявлення громадян стала одним із головних чинників суспільної довіри до результатів.

    Протилежні приклади свідчать, що навіть формально проведене голосування не гарантує легітимності. У Венесуелі в 2024 році оголошення Ніколаса Мадуро переможцем супроводжувалося масштабними звинуваченнями у фальсифікаціях, а значна частина міжнародної спільноти, включно зі США, відмовилася визнавати результати виборів. Опозиція наполягала, що реальним переможцем був Едмундо Гонсалес Уррутіа. Подібні питання виникали і під час виборів у Центральноафриканській Республіці, де опозиція заявляла про нерівні умови участі, а також в Ефіопії, де виборчий процес проходив на тлі триваючого внутрішнього конфлікту.

    Ставка для України значно вища, ніж проста зміна влади. Перші післявоєнні вибори стануть тестом на здатність держави повернутися до нормального демократичного циклу після найбільшої війни в Європі XXI століття.

    Нові стратегічні активи післявоєнних виборів

    Післявоєнні вибори відрізнятимуться від усіх попередніх не лише масштабом організаційних проблем. Першим фактором залишається безпека. За оцінками Національної платформи протимінної діяльності, близько 132–133 тис. квадратних кілометрів, або майже чверть території України, потенційно забруднені мінами та вибухонебезпечними залишками війни. Водночас аудити Громадянської мережі «Опора»показали, що жодна з перевірених громад поки не має стовідсоткового забезпечення виборчих дільниць укриттями в радіусі 500 метрів.

    Не меншою зміною стало масове переміщення населення. Майже третина українців уже не проживає за адресою своєї реєстрації, а серед тих, хто залишив домівку після лютого 2022 року, цей показник сягає 76%. Якщо додати до цього 5–6 млн громадян за кордоном і майже мільйон військовослужбовців, стає очевидно: значна частина потенційного електорату більше не вписується у довоєнну модель організації виборів.

    Окремою політичною силою після війни можуть стати ветерани. За різними оцінками, у складі Сил оборони України перебувають близько 880–990 тис. осіб. Для них потрібно не лише створити механізм голосування, а й забезпечити реальне політичне представництво. Питання реабілітації, житла, медицини, працевлаштування та соціальних гарантій майже напевно стануть одними з центральних тем післявоєнної кампанії.

    Ще один виклик пов’язаний із самою виборчою системою. Уже зараз обговорюються різні варіанти організації голосування українців за кордоном — від створення окремого закордонного округу до прив’язки закордонних дільниць до українських округів. Не менш дискусійними залишаються й вимоги до кандидатів щодо постійного проживання в Україні, адже війна змусила мільйони громадян роками жити за межами країни.

    Водночас змінилося й інформаційне середовище. Якщо до повномасштабної війни значна частина політичної боротьби точилася на телебаченні, то сьогодні вона дедалі більше переходить у Telegram та інші цифрові платформи. За соціологічними дослідженнями, серед українців віком 18–34 років Telegram є джерелом новин для 84–87% опитаних. Це означає, що майбутня виборча кампанія значною мірою проходитиме в цифровому просторі, де вирішальне значення матимуть швидкість поширення інформації, довіра до окремих каналів і здатність держави протидіяти дезінформації.

    У результаті перші післявоєнні вибори будуть боротьбою не лише між політичними програмами. Не менш важливим стане питання, чи зможе держава забезпечити участь тих українців, чиє життя війна змінила найбільше.

    Масштаб викликів і робочі механізми

    Центральна виборча комісія пропонує ухвалити окремий закон, який визначить особливості проведення перших післявоєнних виборів. Серед рішень, що сьогодні розглядаються, — відкриття додаткових виборчих дільниць за межами дипломатичних установ у країнах, де проживають найбільші українські громади. Електронне та поштове голосування наразі не розглядаються як реалістичні варіанти через високі ризики для безпеки та довіри до результатів. Натомість одним із можливих механізмів називають активну попередню реєстрацію виборців через «Дію» або інший державний цифровий сервіс.

    Для внутрішньо переміщених осіб пропонується максимально спростити процедуру зміни виборчої адреси та створити додаткові виборчі дільниці в місцях їхнього компактного проживання. Для військовослужбовців розглядаються спеціальні виборчі дільниці при військових частинах або мобільні виборчі групи із забезпеченням політичної нейтральності Збройних сил. Водночас проведення голосування на тимчасово окупованих територіях залишається неможливим до моменту відновлення Україною ефективного контролю над ними. Так само не розглядається можливість організації виборів на території Росії та Білорусі.

    Дискусії точаться і навколо строків проведення голосування. У грудні 2025 року Президент Володимир Зеленський заявляв про готовність провести вибори через 60–90 днів після створення необхідних безпекових гарантій.

    Від того, наскільки успішно вдасться забезпечити участь українців за кордоном, внутрішньо переміщених осіб і військовослужбовців, залежатиме легітимність майбутніх виборів. Низька явка або відсутність реального доступу до голосування для значної частини громадян можуть стати підставою для інформаційних атак і поставити під сумнів результати виборів. Росія, найімовірніше, не визнає їх незалежно від процедури, однак позиція міжнародних партнерів значною мірою визначатиметься тим, наскільки відкритим, прозорим і таким, що відповідає демократичним стандартам, буде сам виборчий процес. Тому головним завданням післявоєнної виборчої реформи стає недопущення ситуації, за якої мільйони українських громадян фактично втратять можливість реалізувати своє конституційне право голосу.

  • Для ВПО запровадили нові правила проживання: кого можуть виселити та що змінилося

    Для ВПО запровадили нові правила проживання: кого можуть виселити та що змінилося

    Кабінет Міністрів України оновив порядок функціонування місць тимчасового проживання для внутрішньо переміщених осіб. Нові правила визначають порядок поселення, укладення договорів, моніторингу умов проживання, а також перелік підстав, за яких переселенці можуть втратити право користування тимчасовим житлом. Відповідні зміни затверджені постановою уряду №728.

    Однією з головних новацій стало запровадження обов’язкової перевірки об’єктів перед тим, як вони отримають статус місця тимчасового проживання для ВПО. Місцеві адміністрації повинні оцінювати, чи відповідає житло встановленим мінімальним стандартам безпеки та придатності для проживання. Крім цього, уряд удосконалив систему контролю за умовами проживання переселенців.

    До проведення моніторингу можуть залучатися представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, міжнародних організацій, громадських об’єднань, а також самі внутрішньо переміщені особи за їхньою згодою. Результати перевірок передаватимуть керівникам місць тимчасового проживання, балансоутримувачам об’єктів і Міністерству соціальної політики, щоб виявлені порушення могли бути оперативно усунені.

    Оновлено й порядок оформлення права на проживання. Відтепер користування тимчасовим житлом здійснюватиметься виключно на підставі договору, який має бути укладений не пізніше дня заселення. Якщо людина через об’єктивні причини не має необхідних документів, оформлення договору допускається протягом 90 днів після вселення.

    Під час дії воєнного стану для підтвердження особи можна використовувати цифрові документи у застосунку “Дія”, зокрема електронний паспорт громадянина України, закордонний е-паспорт або єДокумент. Сам договір укладатиметься строком на шість місяців із можливістю його подальшого продовження.

    Постанова також чітко визначає випадки, коли право на проживання може бути припинене. Підставами для виселення можуть стати систематичне порушення умов договору, надання неправдивої інформації під час оформлення документів, наявність у переселенця власного житла, відсутність у місці проживання понад 60 днів без поважних причин або виключення самого об’єкта з переліку місць тимчасового проживання.

    Окрему увагу уряд приділив питанню працевлаштування. Якщо працездатна внутрішньо переміщена особа після укладення договору протягом трьох місяців не працевлаштується, не стане на облік у центрі зайнятості як безробітна або не здійснить інших дій для пошуку роботи чи започаткування підприємницької діяльності, це також може стати підставою для припинення договору користування житлом.

    Після втрати права на проживання переселенці повинні звільнити житлове приміщення протягом 15 днів, якщо інший строк не визначений умовами договору.

    Уряд також визначив категорії внутрішньо переміщених осіб, які матимуть пріоритет під час поселення або продовження проживання. Насамперед це багатодітні сім’ї, родини з дітьми, ветерани війни та учасники бойових дій, сім’ї загиблих Захисників і Захисниць України, люди з інвалідністю, вагітні жінки, особи похилого віку, а також переселенці, чиє житло було зруйноване або пошкоджене внаслідок бойових дій.

    Крім цього, адміністрації місць тимчасового проживання тепер зобов’язані повідомляти мешканців про можливе переселення не менш ніж за чотири тижні до зміни місця проживання. Виняток становлять лише надзвичайні ситуації або випадки, коли будівля стає непридатною для подальшої експлуатації.

    Останнім часом держава поступово оновлює систему підтримки внутрішньо переміщених осіб. Раніше було запущено пілотний проєкт соціального житла, який передбачає викуп місцевими громадами вільних будинків для подальшого надання їх переселенцям. Крім того, Верховна Рада ухвалила законопроєкт №12301, який комплексно модернізує законодавство щодо ВПО та розширює можливості реалізації їхніх прав незалежно від факту реєстрації місця проживання.

  • Не всім дітям ВПО поновлять виплати: кого можуть залишити без допомоги навіть за наявності довідки

    Не всім дітям ВПО поновлять виплати: кого можуть залишити без допомоги навіть за наявності довідки

    Деякі родини внутрішньо переміщених осіб, які отримали статус ВПО ще після початку російської агресії у 2014 році, можуть зіткнутися з відмовою у призначенні або поновленні державної допомоги на дітей. Причиною є нові правила, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №390 від 18 березня 2026 року, які визначають чіткі критерії для отримання виплат. Зокрема, ключовою умовою є повторне переміщення сім’ї після початку повномасштабного вторгнення Росії або проживання на територіях, визначених урядом.

    Постанова внесла зміни до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та передбачила можливість поновлення виплат дітям, які раніше вже отримували державну підтримку або втратили право на неї. Водночас нові правила містять низку вимог, без виконання яких Пенсійний фонд має законні підстави відмовити у призначенні допомоги.

    Однією з головних умов є те, що сім’я повинна була здійснити переміщення або повторне переміщення після 1 січня 2022 року з територій активних бойових дій чи тимчасово окупованих Росією регіонів. Альтернативною підставою може бути знищення або суттєве пошкодження житла до стану, непридатного для проживання.

    Сам факт наявності довідки внутрішньо переміщеної особи, отриманої ще у 2014 році, більше не гарантує права на поновлення допомоги. Якщо сім’я після початку повномасштабної війни не здійснювала повторного переїзду із територій, визначених відповідним урядовим переліком, вона може не відповідати новим вимогам програми.

    Крім умов щодо самого факту переміщення, родина повинна відповідати встановленим майновим критеріям. Середньомісячний дохід на одного члена сім’ї не може перевищувати чотири прожиткові мінімуми для осіб, які втратили працездатність. У 2026 році ця межа становить 10 380 гривень на одну особу.

    Окремі вимоги встановлено й залежно від віку дітей. Для дітей віком до шести років, а також до семи або восьми років у разі наявності особливих освітніх потреб, допомога призначається незалежно від того, де саме проживає сім’я та в якому форматі навчається дитина.

    Натомість для дітей віком від шести до вісімнадцяти років правила є жорсткішими. У такому разі допомога призначається лише за умови, що сім’я фактично проживає на території активних або можливих бойових дій, для яких ще не визначено дату завершення бойових дій, або якщо родина проживає у відносно безпечному населеному пункті, а дитина навчається за очною чи змішаною формою навчання за місцем проживання.

    Особливу увагу уряд звернув на випадки, коли дитина народилася вже після початку повномасштабного вторгнення. Навіть якщо така дитина має власну довідку ВПО, це саме по собі не створює права на допомогу. Під час ухвалення рішення державні органи оцінюють не історію переміщення конкретної дитини, а історію всієї сім’ї. Якщо родина не виконала базову умову щодо повторного переміщення після 24 лютого 2022 року або не відповідає іншим критеріям, Пенсійний фонд може законно відмовити у призначенні виплати.

    Таким чином, для отримання або поновлення державної підтримки недостатньо лише мати статус внутрішньо переміщеної особи. Необхідно одночасно відповідати всім вимогам, передбаченим оновленим порядком, зокрема щодо часу переміщення, майнового стану та умов проживання й навчання дітей.

    Водночас уряд продовжує змінювати систему підтримки переселенців. Раніше повідомлялося, що частині внутрішньо переміщених осіб у липні можуть тимчасово призупинити виплати, якщо вони своєчасно не оновлять свої персональні дані. Крім того, в Україні стартував пілотний проєкт соціального житла для ВПО, у межах якого громади викуповуватимуть вільні будинки для подальшого надання їх переселенцям. Також Верховна Рада ухвалила законопроєкт №12301, який комплексно оновлює законодавство щодо внутрішньо переміщених осіб та розширює їхні права незалежно від місця реєстрації.

  • Повернення українців з-за кордону, що може змусити мільйони людей повернутися додому

    Повернення українців з-за кордону, що може змусити мільйони людей повернутися додому

    Станом на початок 2026 року за кордоном залишається понад 5,6 млн українців, з яких близько 4,37 млн перебувають під тимчасовим захистом у країнах ЄС. Це найбільше вимушене переміщення в Європі з часів Другої світової війни.

    До кінця 2025 року з-за кордону повернулося близько 1,1 млн осіб за даними IOM. З урахуванням внутрішньо переміщених осіб загальна кількість тих, хто повернувся, перевищує 4,4 млн. Однак прогнози Центру економічної стратегії (п’ята хвиля, лютий 2026) залишаються стриманими. У базовому сценарії очікується повернення близько 1,6 млн, в оптимістичному до 2,2 млн, у песимістичному лише 1,3 млн.

    Серед 1,1 млн тих, хто повернувся, більшість становлять люди, які виїжджали в перші місяці повномасштабного вторгнення і повернулися, коли лінія фронту відійшла від їхніх регіонів. Ці повернення часто носять тимчасовий характер. При новому витку обстрілів або енергетичній кризі багато хто знову виїжджає.

    Дослідження CES показує стабілізацію намірів на рівні 43% тих, хто бажає повернутися, при цьому 36% не планують або сумніваються. Ті, хто вже повернувся, здебільшого мають міцні сімейні зв’язки в Україні, виїжджали через прямі бойові дії та отримали компенсацію або відновили житло. Глибоко інтегровані за кордоном, з дітьми в місцевих школах, стабільною роботою та соціальною мережею, повертаються значно рідше.

    Зростання виїзду молодих чоловіків у 2025 році

    Рішення 2025 року про вільний виїзд чоловіків 18-22 років для навчання та роботи суттєво змінило структуру міграції. За даними CES та ZOiS Berlin, частка молодих чоловіків серед біженців зросла на 25%. Кожний четвертий у цій групі залишив країну саме після послаблення.

    Мотивація була раціональною, а не панікою. 70% молодих людей називали головною причиною постійну загрозу життю та здоров’ю. Далі йшли страх мобілізації, переривання кар’єри та болісне відчуття «втрачених років». Багато з них уже мали якісну освіту, хороше знання іноземних мов та певну фінансову подушку, що дозволяло їм відносно швидко адаптуватися за кордоном. Основні країни призначення, які вони обирали: Німеччина, Польща та Чехія.

    Рівень зайнятості в цій групі сягає 49%. Але психологічна ціна виявилася дуже високою. Майже третина молодих чоловіків зазначає серйозні проблеми з ментальним здоров’ям, що майже вдвічі перевищує середні показники. Багато хто стикається з хронічним стресом, тривожністю та відчуттям відірваності від батьківщини.

    Нова реальність для українських біженців у Європі

    Первісна солідарність Європи була справді вражаючою та безпрецедентною за своїми масштабами. Польща прийняла понад 2 млн українців за лічені тижні, а понад 90% поляків активно підтримували надання допомоги. Європейський Союз уперше в своїй історії застосував Директиву про тимчасовий захист у такому величезному масштабі, що дозволило мільйонам людей швидко отримати легальний статус, доступ до ринку праці, освіти та медичних послуг.

    Крістін Гойєр, представниця UNHCR у Польщі, у березні 2022 року заявила: «Це була величезна робота з боку людей, місцевих громад, муніципалітетів та уряду Польщі щодо прийому та розміщення новоприбулих».

    До 2026 року ситуація помітно змінилася. Під тимчасовим захистом залишаються 4,37 млн українців, основні країни прийому: Німеччина, Польща та Чехія. Рівень зайнятості серед біженців досяг 57%, а завдяки високій кваліфікації багатьох українців вдалося частково закрити хронічні кадрові дефіцити в ключових секторах економіки.

    Однак на тлі затяжної війни поступово наростає втома приймаючих суспільств. Політичний дискурс дедалі частіше акцентує увагу на «справедливості» розподілу ресурсів між власними громадянами та біженцями.

    Європейські держави починають поступово посилювати або коригувати умови перебування українських біженців. Значне фінансове навантаження на бюджети. Виплати допомоги, медична допомога та освіта вимагають великих витрат. Зростання популярності правих та антиміграційних партій змушує уряди демонструвати турботу про власних громадян в першу чергу. Також існують побоювання довгострокового «звикання» до допомоги та зниження мотивації до повернення.

    У результаті в низці країн обговорюють або вже запроваджують обмеження. Йде скорочення термінів та обсягів соціальної підтримки, жорсткіші вимоги до працевлаштування, перевірки реальної потреби та поступовий перехід від масового тимчасового захисту до індивідуальних рішень. Ці зміни посилюють відчуття невизначеності та тимчасовості статусу серед біженців. Для багатьох це створює додатковий психологічний тиск та бюрократичні бар’єри. Парадоксальним чином, чим довше триває така невизначеність, тим міцніше частина людей вбудовується в нове життя, шукає стабільну роботу, влаштовує дітей у школи та намагається мінімізувати ризики, пов’язані з поверненням. У підсумку ймовірність повернення в Україну для значної частини біженців лише знижується.

    Фактори та механізми, що стимулюють повернення

    В Україні вже впроваджено деякі корисні програми — єВідновлення (компенсації за житло), платформа «Ukraine is Home» (інформація та пробні поїздки без втрати статусу), підтримка IOM, програми визнання кваліфікацій та пільги для роботодавців. Однак цих заходів явно недостатньо, щоб повернути більшу частину українців. Вони залишаються фрагментарними, залежать від зовнішнього фінансування та слабо скоординовані з майбутнім завершенням тимчасового захисту в ЄС після березня 2027 року. Окремих інструментів не вистачає для вирішення завдання такого масштабу, потрібна повноцінна комплексна стратегія.

    Повернення визначають кілька ключових факторів. Безпека — безумовна основа, без реального покращення ППО, розмінування та стабільної енергетики масового повернення чекати не доводиться. Не менш важливо відновлення житла та інфраструктури, без видимого прогресу сім’ї з дітьми не наважаться повернутися.

    Вирішальну роль відіграють економічні стимули, якісні робочі місця, допомога з переїздом, визнання кваліфікацій та підтримка бізнесу. Емоційні заклики працюють лише за наявності реальної матеріальної перспективи. Важливою є й соціально-психологічна реінтеграція — ПТСР, моральна травма та проблеми адаптації дітей вимагають системної допомоги. Усе це має спиратися на довіру до держави та прозору комунікацію.

    Перспективи розвитку подій і необхідні кроки

    Повернення українців матиме поступовий та селективний характер. В першу чергу повернуться ті, хто зберіг міцні сімейні зв’язки, житло та можливості працевлаштування в Україні. Водночас глибоко інтегровані сім’ї та молоді спеціалісти, як правило, залишаться за кордоном або перейдуть на «човникову» модель життя між країнами.

    Головний стратегічний ризик — втрата значної частини людського капіталу, особливо покоління 2025 року. Це поглибить кадровий дефіцит у ключових галузях, посилить демографічний спад та соціальну фрагментацію суспільства. Крім того, Україна може втратити цінні європейські компетенції та досвід, які могли б суттєво прискорити післявоєнне відновлення.

    У разі реалізації продуманої стратегії повернення 1,5-2 млн осіб, навпаки, стане потужним каталізатором відродження країни. Притік кваліфікованих кадрів, підприємців та нових знань здатен дати значний імпульс економічному та соціальному розвитку.

    Для цього Україні необхідна офіційна національна стратегія повернення та реінтеграції, яка об’єднає розрізнені зусилля в єдину систему. Стратегія має передбачати комплексний пакет заходів підтримки сімей, включаючи фінансову допомогу, пріоритетне житло та працевлаштування, медичний супровід, а також чітку координацію з ЄС щодо завершення тимчасового захисту після березня 2027 року. Особливу увагу потрібно приділити прискореному відновленню житла та критичної інфраструктури в регіонах повернення, створенню масштабної системи психологічної допомоги, сімейної терапії та підтримки освіти дітей. Ключовими елементами мають стати регулярна прозора комунікація з громадянами та постійний координаційний орган, відповідальний за реалізацію та моніторинг стратегії.

    Масового автоматичного повернення не відбудеться. Лише поєднання реальної безпеки, видимого прогресу у відновленні, економічних можливостей та якісної соціально-психологічної реінтеграції здатне принципово змінити ситуацію. До березня 2027 року в України залишається обмежене вікно можливостей. Чим оперативніше та переконливіше буде запропонована стратегія, тим більше людей зроблять вибір на користь повернення. Зволікання загрожує необоротною втратою людського капіталу та суттєвим уповільненням відновлення країни на десятиліття. Успішна реалізація, навпаки, дозволить трансформувати одну з найбільших міграційних хвиль сучасності у стратегічний ресурс національного відродження.

     

  • Досвід виживання в окупації та життя після звільнення

    Досвід виживання в окупації та життя після звільнення

    Окупація — це не лише фізичне насильство, руйнування та втрата майна. Для мільйонів українців, які пережили російську окупацію після 24 лютого 2022 року (а для деяких — з 2014-го), це глибока психологічна травма, яка продовжується й після деокупації. Виживші стикаються з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР), почуттям провини, соціальною стигмою та тиском суспільства, яке іноді звинувачує їх у «недостатньому опорі» чи колабораціонізмі. Відновлення — це довгий, багаторічний процес, що потребує системної підтримки держави, психологів і спільнот.

    Масові психічні розлади

    Війна в Україні призвела до масових психічних розладів. За даними ВООЗ та українських досліджень, близько 9,6 млн людей в Україні живуть з ризиком або вже мають психічні розлади, пов’язані з війною. Згідно з останньою оцінкою ВООЗ (2024–2025), 46% населення відзначають проблеми з психічним здоров’ям, 41% — психічні розлади, а 68% повідомляють про погіршення здоров’я порівняно з довоєнним періодом. Серед жителів окупованих територій, таких як Маріуполь, ознаки ПТСР спостерігаються у значної частки опитаних (в окремих дослідженнях — до 50% і вище).
    У 32% внутрішньо переміщених осіб (ВПО) — ПТСР, у 22% — депресія (дані більш ранніх досліджень, актуалізовані війною). Серед військових і ветеранів високий відсоток відзначає проблеми з ментальним здоров’ям (включаючи ПТСР у значної частки, з коморбідністю з депресією). Психологічні проблеми посилюються серед жінок, літніх людей, дітей і тих, хто пережив тортури чи сексуальне насильство. За даними ООН, 95–97% військовополонених і значна частка цивільних заручників зазнали тортур або жорстокого поводження.

    Соціальний тиск і стигма

    Соціальний тиск і стигма проявляються не менш гостро. Виживші часто стикаються не лише з внутрішніми травмами, а й із зовнішнім тиском: звинуваченнями в колабораціонізмі. У звільнених містах виникають підозри в недостатньому опорі чи зраді. Це призводить до соціальної ізоляції, проблем із роботою і навіть погроз. Стигма особливо сильна щодо жертв сексуального насильства — страх осуду заважає звертатися по допомогу.
    Стигма психічних розладів: в українському суспільстві (як і в багатьох пострадянських) звернення до психолога часто сприймається як слабкість. Це особливо актуально для військових: «Справжні чоловіки повинні справлятися самі». У результаті багато хто не шукає допомоги, що погіршує симптоми.
    Провина вижившого: багато хто відчуває провину за те, що вижив, поки інші загинули або залишилися в окупації. Це посилює депресію та ізоляцію. Сімейні та громадські конфлікти: повернення в суспільство часто супроводжується напругою в сім’ях, труднощами з працевлаштуванням і адаптацією ветеранів/деокупованих жителів. Дослідження показують, що стигма напряму корелює з тяжчим перебігом ПТСР і меншою ймовірністю спонтанного одужання.

    Думки експертів і шляхи відновлення

    Психологи підкреслюють, що відновлення — це не «взяти себе в руки», а біологічний і психологічний процес інтеграції травми. Євгенія Ігрунова (психолог): «Після року в окупації реабілітація займає значний час. Але це не універсально. Важливо не знецінювати травму, як це сталося після Другої світової у СРСР». Вона відзначає необхідність державних програм.
    Катерина Гайдамачук (психолог, яка працює з ВООЗ): «Серйозні довгострокові наслідки будуть далеко не в усіх, хто пережив травму. Більшість українців має потенціал до відновлення, але потрібна підтримка». Вона підкреслює індивідуальність реакцій.
    Експерти з проєктів на кшталт «Психологи на війні» (понад 30 спеціалістів) відзначають, що жителі деокупованих територій часто відчувають спустошення. Допомога включає роботу з ресурсами, повернення до «нормального» життя через рутину, творчість і підтримку спільноти. Загальні рекомендації: психотерапія (когнітивно-поведінкова, EMDR для ПТСР), медикаментозну підтримку за потреби та групи взаємодопомоги. Важливо боротися зі стигмою через освіту та приклади публічних діячів.
    Експерти попереджають: без системної допомоги (реабілітаційних центрів, навчання спеціалістів) проблема може перерости в довгострокову кризу для суспільства, що впливатиме на економіку, демографію та безпеку.
    Довгий шлях відновлення включає кілька ключових напрямів: професійну допомогу, де раннє втручання знижує ризики хронізації; соціальну підтримку через зниження стигми та інтеграцію ветеранів і деокупованих у громади; державні ініціативи, включно з Національним планом психічного здоров’я 2024–2026 та програмами МОЗ і ВООЗ; самодопомогу — сон, фізичну активність, рутину та відмову від самообвинувачень («ненависть до ворога нормальна, провина — ні»); а також розвиток спільнот — жіночі хаби, центри для ветеранів, волонтерські проєкти в містах на кшталт Чернігова чи Херсона.
    Відновлення займає роки, а іноді десятиліття. Повного «повернення до попереднього» не буває — формується нова ідентичність, що включає досвід травми. Життя після окупації — це боротьба не лише зі спогадами, а й із суспільством, яке саме травмоване. Соціальний тиск погіршує ізоляцію, але колективна емпатія та професійна допомога можуть прискорити одужання. Україна вже створює моделі підтримки, але масштабу поки недостатньо. Інвестиції в ментальне здоров’я — це інвестиції в майбутнє країни. Кожен виживший заслуговує не підозр, а поваги та ресурсів для повернення до повноцінного життя.

    Окупація 2014 року та повторна травма

    Травма окупації для багатьох українців не почалася у 2022 році. З 2014 року, після анексії Криму та початку збройного конфлікту на Донбасі, частина територій Донецької та Луганської областей перебувала під російською окупацією. Люди там прожили вісім років в умовах постійного стресу, ізоляції, пропаганди та обмеження прав. Багато хто втратив роботу, звичний уклад життя, зв’язок з рідними та можливість вільно пересуватися.
    Особливо важко тим, хто пережив окупацію двічі. Жителі окремих районів Донбасу, які в 2014–2022 роках перебували під контролем окупантів, а потім зіткнулися з повномасштабним вторгненням, отримали «подвійну дозу» травми. Для них 2022 рік став не початком, а продовженням і посиленням попередніх переживань: повторні фільтрації, евакуації, руйнування, втрата близьких та посилення почуття безвиході. Такі люди часто мають глибші та хронічніші форми ПТСР, накопичену втому та складну адаптацію навіть після деокупації.

    Перспективи відновлення та ключові напрями підтримки

    Життя після окупації — це складний, багаторічний шлях, на якому переплітаються особиста травма, соціальний тиск і необхідність будувати нову реальність. Без системного підходу проблема ризикує перерости в масштабну кризу, що впливатиме на демографію, економіку та згуртованість суспільства. Ключові шляхи вирішення включають розширення Національного плану психічного здоров’я, створення спеціалізованих реабілітаційних центрів у деокупованих регіонах, навчання тисяч спеціалістів, спрощення доступу до допомоги та інтеграцію програм для подвійної травми (2014 + 2022). Важливі широка інформаційна кампанія зі зниження стигми, історії публічних діячів, шкільні та університетські програми, розвиток ветеранських центрів, жіночих хабів, груп взаємодопомоги та волонтерських ініціатив на місцях. На індивідуальному рівні допомагають раннє звернення по допомогу, техніки саморегуляції, робота з провиною вижившого через терапію та відмова від самообвинувачень. Необхідні чесний громадський діалог замість спрощених ярликів, справедливі та прозорі фільтраційні процедури, програми працевлаштування та соціальної адаптації для деокупованих жителів і ветеранів.
    Україна вже має досвід і людей з величезним потенціалом стійкості. Головне — не залишати виживших наодинці з травмою. Кожен, хто пройшов окупацію, заслуговує не підозр, а поваги, розуміння та реальної допомоги. Інвестиції в ментальне здоров’я сьогодні — це запорука сильного та здорового суспільства завтра.

     

  • Випробування єдності: як війна змінила українське суспільство і чи можливо знову об’єднатися

    Випробування єдності: як війна змінила українське суспільство і чи можливо знову об’єднатися

    Повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року спричинило в Україні справжній вибух національної єдності. Мільйони людей стали плечем до плеча: масове волонтерство, допомога армії, готовність до будь-яких позбавлень і взаємна підтримка стали нормою життя. У перші місяці війни суспільство демонструвало найвищий рівень згуртованості, який експерти порівнювали з національним пробудженням.

    Проте в міру затягування конфлікту, зростання втрат, економічної кризи та постійного психологічного тиску ситуація радикально змінилася. Накопичені десятиліттями внутрішні суперечності вийшли на поверхню, а втома й нерівномірний досвід війни почали роз’їдати колишню згуртованість. Соціологи Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), Центру Разумкова та інших установ зазначають: суспільство зберігає значну стійкість, але ознаки втоми, зниження довіри до окремих інститутів і напруги між групами населення зростають.

    Соціальні відмінності та їхній вплив на суспільство

    Війна розділила українців за різними «шарами» переживань, що стало головною причиною взаємного непорозуміння. Військовослужбовці, їхні родини та мешканці прифронтових регіонів щодня живуть під обстрілами, у постійній небезпеці та з відчуттям, що кожен день — це боротьба за виживання. У відносно спокійних тилових районах люди частіше стикаються з економічними труднощами, невизначеністю та опосередкованими наслідками. Це породжує відчуття несправедливості: військові іноді відчувають, що частина суспільства продовжує жити в більш звичному ритмі, а цивільні — накопичену втому від стресу.

    За даними КМІС на початок 2026 року, лише близько 20% очікують швидкого завершення війни, але 65% заявляють про готовність терпіти стільки, скільки потрібно. Соціолог Антон Грушецький підкреслює, що багато хто морально й фізично виснажений після чотирьох років у режимі виживання. Водночас 61% українців вважають, що суспільство долає суперечності й рухається до єдності (зростання з 53% у грудні 2024 року), хоча 33% бачать заглиблення розломів.

    Особливо вразливим шаром стали внутрішньо переміщені особи (ВПО). Станом на кінець 2025 — початок 2026 року за даними МВФ та МОМ офіційно зареєстровано й оцінено близько 3,7–4,6 мільйона людей (з урахуванням незареєстрованих — значно більше). Багато хто втратив житло, роботу й звичне життя, залежить від державної допомоги, яку отримує лише близько чверті нужденних, і стикається з серйозними бар’єрами в працевлаштуванні та інтеграції в нові громади. Близько 69% ВПО відзначають негативний вплив війни на психічне здоров’я. Мешканці приймаючих регіонів іноді сприймають переселенців як додаткове навантаження на ресурси, а самі ВПО відчувають відчуження та стигму.

    Це класичний приклад взаємного нерозуміння: різні «реальності війни» призводять до претензій («чому ви не на фронті» чи «чому ви не допомагаєте більше»), навіть за збереження спільного патріотизму. Різні шари — фронтовики, ВПО, тилові жителі, ветерани, родини військових — живуть у паралельних світах із різними щоденними ризиками, втратами та очікуваннями.

    Соціально-економічні фактори та зовнішній вплив агресора

    Посилення соціальної нерівності та бідності лише поглиблює розломи. За оцінками Світового банку, рівень бідності у 2025 році становив близько 36,9%, а коефіцієнт Джині (показник нерівності) зріс з 0,41 у 2023 році до 0,50 у 2025-му — це помітне розшарування. На цьому тлі демонстративне багатство окремих представників еліт сприймається як ляпас. Корупційні скандали особливо болісно б’ють по відчуттю справедливості: люди готові терпіти позбавлення, але не цинізм тих, хто живе за іншими правилами.

    Хронічний стрес став справжнім «тихим руйнівником» згуртованості. У 2024–2025 роках 87% українців стикалися зі стресовими ситуаціями (лише 10% — ні з однією). Високий рівень втоми проявляється в дратівливості, пошуку винних усередині країни та зниженні емоційної стійкості. Негативні емоції переважають, проте водночас зміцніла горизонтальна солідарність — «любов до своїх». Перехід від початкового шоку до «рутинізації війни» має високу ціну, як зазначають дослідження Разумкова та КМІС.

    Агресор майстерно використовує ці тріщини в межах своєї гібридної стратегії. Він веде не лише військові дії, а й потужну інформаційно-психологічну кампанію, акцентуючи увагу на мобілізації, корупції, нерівності, втомі, регіональних відмінностях і «зраді тилу». Через соціальні мережі, дезінформацію, ботів і провокації пропаганда розпалює взаємні звинувачення, посилюючи відчуття, що «свої гірші за ворога». Аналітики відзначають класичний принцип «розділяй і володарюй» у цифрову епоху: ефективність висока саме тому, що спирається на реальні проблеми. Мета — підірвати мораль, знизити підтримку опору та міжнародну допомогу. Це когнітивна війна, де внутрішні розломи стають зброєю, часом ефективнішою, ніж прямі удари.

    Багато суперечностей мають довоєнне коріння, але війна зробила їх критично небезпечними. Реінтеграція ветеранів (уже понад 1,2 мільйона осіб, а в перспективі — до 5–6 мільйонів разом із сім’ями) — наступна велика перевірка. Проблеми з посттравматичним стресовим розладом, здоров’ям, працевлаштуванням (58% працюючих ветеранів, але 42% активно шукають роботу — у два рази більше, ніж серед неветеранів; багато хто стикається з бар’єрами) та відчуттям відчуження можуть створити нову лінію розлому між «теми, хто воював», і рештою суспільства. Дослідження показують, що 73% ветеранів потребують психологічної підтримки, а 30% не можуть знайти стабільну роботу.

    Уроки інших країн

    Подібні виклики добре відомі з досвіду інших держав. Після війни у В’єтнамі багато американських ветеранів зіткнулися з серйозними труднощами реінтеграції: за даними довгострокових досліджень, довічне поширення ПТСР серед чоловіків, які служили в театрі бойових дій, сягало близько 30%, а значна частина відчувала проблеми з соціальною адаптацією, сім’єю, працевлаштуванням і відчуттям відчуження від суспільства, яке не завжди розуміло їхній досвід. Це призвело до довгострокових наслідків для психічного здоров’я та соціальної згуртованості.

    Після Другої світової війни Франція та Німеччина, пройшовши через глибоку ворожнечу, змогли побудувати успішне примирення завдяки економічній інтеграції (початок з Європейського об’єднання вугілля та сталі 1951 року) та політичним крокам, таким як Єлисейський договір 1963 року. Це заклало основу європейського співробітництва й перетворило колишніх ворогів на ключових партнерів. У Північній Ірландії та Південній Африці механізми правди й примирення (Truth and Reconciliation Commission у ПАР) допомогли знизити напругу після тривалих конфліктів, хоча процес потребував часу, символічних жестів та економічних заходів. На Балканах після югославських війн примирення просувається повільно: зберігаються націоналістичні наративи, проблеми з правосуддям і довірою, що підкреслює, наскільки важливе своєчасне втручання держави та суспільства.

    Чи можливе нове об’єднання?

    Незважаючи на всі виклики, повна необоротність розладу — це не вирок. Дані соціології демонструють стійкість суспільства: довіра до Збройних Сил залишається високою (94% наприкінці 2025 року), більшість зберігає віру в спільну мету та готовність продовжувати опір. Експерти Центру Разумкова, КМІС та міжнародні аналітики сходяться на думці, що згуртуватися знову можливо — через системні зусилля: прозору боротьбу з корупцією, підтримку вразливих груп (включаючи ВПО), комплексну програму реінтеграції ветеранів, економічне відновлення та чесний діалог між різними шарами суспільства. Ключовими елементами стануть визнання різного досвіду війни при розумінні спільної відповідальності, посилення медіаграмотності для протидії пропаганді та створення відчуття справедливості.

    Історичний досвід підтверджує: суспільства, що пережили тяжкі випробування, часто виходять більш зрілими та згуртованими, якщо активно керують внутрішніми розломами. Початкове єднання 2022 року яскраво довело потенціал нації.

    Внутрішні напруження — це реальність затяжної війни. Однак здатність визнати проблеми, справедливо їх вирішувати та зберігати солідарність може стати не лише запорукою перемоги й успішного післявоєнного відновлення, а й фундаментом нової, більш стійкої України.

     

  • Нові правила для ВПО: уряд збільшив строки компенсацій і запустив житлову програму

    Нові правила для ВПО: уряд збільшив строки компенсацій і запустив житлову програму

    Кабінет Міністрів України ухвалив комплекс рішень, спрямованих на розширення соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб та посилення державних гарантій у сфері забезпечення житлом дітей, які виховуються в сімейних формах опіки. Йдеться про оновлення підходів до компенсацій за розміщення переселенців, а також про запуск і масштабування державного фінансування для дитячих будинків сімейного типу, що мають отримати житло за рахунок бюджету.

    Про це повідомила прем’єр-міністерка Юлія Свириденко, коментуючи новий пакет урядових рішень, ухвалених у межах соціальної політики в умовах повномасштабної війни.

    За словами Свириденко, ключовою зміною стало продовження строку надання компенсацій закладам, які забезпечують тимчасове проживання внутрішньо переміщених осіб, що втратили документи через бойові дії або вимушене переміщення. Відтепер термін таких виплат збільшено з 60 до 90 днів. Уряд пояснює, що це рішення має на меті стабілізувати фінансування установ, які приймають переселенців, а також зменшити адміністративні затримки, що виникали під час обробки документів та підтвердження статусу отримувачів допомоги.

    У Кабміні наголошують, що система розміщення внутрішньо переміщених осіб залишається одним із ключових елементів гуманітарної відповіді держави на наслідки війни. Через постійні обстріли, руйнування житла та переміщення населення навантаження на заклади тимчасового проживання залишається високим, особливо у центральних і західних регіонах України. Саме тому урядові рішення спрямовані на те, щоб зробити фінансування більш передбачуваним і безперервним.

    Окремий блок ухвалених змін стосується підтримки дитячих будинків сімейного типу, які вважаються пріоритетною формою виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Уряд затвердив порядок і умови надання субвенцій із державного бюджету на забезпечення таких родин житлом, що передбачає централізоване фінансування придбання або будівництва житлових об’єктів для сімей, які беруть на виховання велику кількість дітей.

    У державному бюджеті на 2026 рік на ці цілі закладено 833 мільйони гривень. Ці кошти мають бути спрямовані на забезпечення житлом дитячих будинків сімейного типу по всій країні, з акцентом на регіони, де найбільше потреба у соціальному житлі та де зросла кількість сімей, що втратили житло через війну.

    Уряд визначив чіткі пріоритети для розподілу субвенцій. Насамперед підтримку отримають родини, які були змушені евакуюватися через бойові дії, повністю втратили власне житло або повертаються в Україну після тривалого перебування за кордоном. Такий підхід, за словами урядовців, має забезпечити адресність допомоги та спрямування ресурсів саме тим, хто перебуває у найскладніших життєвих обставинах.

    У ширшому контексті соціальної політики в Україні триває адаптація програм підтримки населення до умов тривалої війни. Раніше уряд повідомляв про зміни в механізмах виплат для окремих категорій внутрішньо переміщених осіб, а також про оновлення правил участі в програмах компенсацій за зруйноване або пошкоджене житло. Це включає як прямі грошові виплати, так і цифрові інструменти фіксації втрат.

    Зокрема, в межах програми «єВідновлення» держава розширює можливості для компенсації вартості втраченого житла, включно з об’єктами, що залишилися на тимчасово окупованих територіях. Окремі категорії громадян, зокрема ветерани та особи з інвалідністю внаслідок війни, отримали можливість використовувати житлові ваучери для придбання нового житла через цифрову платформу «Дія». Загальний обсяг фінансування цієї програми сягає мільярдів гривень і дозволяє забезпечити житлом тисячі родин.

    Уряд підкреслює, що поєднання короткострокових компенсаційних механізмів для переселенців із довгостроковими програмами житлового забезпечення є ключовою стратегією соціальної політики в умовах війни. Це дозволяє одночасно реагувати на термінові потреби людей, які втратили житло, і формувати системні рішення для відновлення житлової інфраструктури країни.

    Таким чином, ухвалені рішення є частиною ширшої державної стратегії, спрямованої на підтримку найбільш вразливих категорій населення, стабілізацію системи соціального захисту та поступове відновлення житлових можливостей для українських родин, які постраждали внаслідок війни.

  • Зруйноване житло тепер можна підтвердити дистанційно: уряд змінив правила

    Зруйноване житло тепер можна підтвердити дистанційно: уряд змінив правила

    Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про суттєве розширення механізмів підтвердження факту зруйнування або пошкодження житла, що стало наслідком російської агресії. Відтепер громадяни зможуть офіційно використовувати акт дистанційного обстеження як підставу для фіксації втрат і подальшого отримання компенсацій. Це рішення покликане прискорити процеси відновлення житлових прав людей у випадках, коли фізичний доступ до зруйнованих об’єктів є неможливим або обмеженим через бойові дії, окупацію чи загрозу безпеці.

    Про це повідомила прем’єр-міністерка Юлія Свириденко, коментуючи новий пакет урядових рішень, спрямованих на вдосконалення системи компенсацій для громадян, які втратили житло внаслідок війни.

    За словами Свириденко, впровадження механізму дистанційного обстеження є важливим кроком у цифровізації процесів фіксації збитків. Такий підхід дозволить використовувати альтернативні джерела доказів, зокрема супутникові знімки, матеріали аерофотозйомки, фото- та відеодокази, а також дані з державних реєстрів і місцевих органів влади. У сукупності це має забезпечити більш оперативне ухвалення рішень щодо компенсацій без необхідності фізичної присутності комісій на місці руйнування.

    В уряді наголошують, що новий інструмент особливо важливий для прифронтових територій та деокупованих районів, де зберігається висока небезпека повторних обстрілів або наявність мінної загрози. У таких умовах традиційні процедури обстеження часто є неможливими або надто тривалими, що затримує доступ громадян до компенсацій і відновлення житла.

    Паралельно уряд ухвалив ще одне важливе рішення, яке стосується внутрішньо переміщених осіб. Термін надання компенсацій закладам, що забезпечують тимчасове проживання ВПО, збільшено з 60 до 90 днів. Це рішення має на меті підвищити стабільність фінансування таких установ, зменшити адміністративне навантаження та уникнути затримок у виплатах, особливо в періоди пікового навантаження на систему розміщення переселенців.

    Окрему увагу уряд приділив питанням цифровізації та прозорості системи компенсацій. Як зазначила Свириденко, у електронному кабінеті Пенсійний фонд України буде розширено функціонал, який дозволить громадянам у режимі реального часу отримувати інформацію про стан своїх заяв. Зокрема, користувачі зможуть бачити, чи призначено компенсацію, які підстави для можливої відмови, як саме розраховано суму виплат і коли саме відбулося нарахування коштів. Уряд розраховує, що це суттєво зменшить кількість звернень до органів влади та підвищить довіру до системи.

    Ще одним напрямом урядових рішень стала підтримка дитячих будинків сімейного типу, які відіграють ключову роль у системі захисту дітей, позбавлених батьківського піклування. Визначено новий порядок і умови надання субвенцій з державного бюджету для забезпечення таких родин житлом. Пріоритет у розподілі ресурсів надаватиметься сім’ям, які були змушені евакуюватися через бойові дії, втратили власне житло або повертаються в Україну після тривалого перебування за кордоном.

    Уряд також повідомив, що у державному бюджеті на 2026 рік передбачено 833 мільйони гривень на реалізацію програми забезпечення житлом дитячих будинків сімейного типу. Ці кошти мають бути спрямовані на придбання або будівництво житла, яке дозволить створити стабільні умови проживання для дітей, що залишилися без батьківського піклування або були переміщені через війну.

    У ширшому контексті політики відновлення та компенсацій уряд нагадує, що раніше було ухвалено рішення про розширення переліку категорій шкоди та втрат, які можуть бути офіційно зафіксовані державними органами. До цього переліку додано ще 14 нових категорій, що дозволяє охопити ширший спектр наслідків російської агресії, включно з різними видами майнових, економічних та соціальних втрат.

    Крім того, Верховна Рада ратифікувала Конвенцію про створення Міжнародної компенсаційної комісії для України, яка має стати одним із ключових елементів майбутнього міжнародного механізму відшкодування збитків. Очікується, що цей інструмент дозволить у перспективі розглядати заяви громадян і держави в межах міжнародного Реєстру збитків та формувати юридичну основу для подальших компенсаційних процесів.

    Таким чином, ухвалені урядом рішення формують більш комплексну систему фіксації руйнувань, цифрового обліку втрат і фінансової підтримки постраждалих, адаптовану до умов тривалої війни та масштабних внутрішніх переміщень населення.

  • «Мільярд є, але гроші зависли»: Свириденко назвала області, які гальмують житло для переселенців

    «Мільярд є, але гроші зависли»: Свириденко назвала області, які гальмують житло для переселенців

    Прем’єр-міністерка України Юлія Свириденко провела масштабну селекторну нараду з регіонами щодо гуманітарної ситуації та забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб. Під час обговорення урядовці окремо зосередилися на використанні державної субвенції для облаштування житла для ВПО, а також на проблемах із реалізацією програм підтримки переселенців у деяких областях.

    Про це глава уряду повідомила у своєму Telegram.

    За словами Свириденко, ключовими темами наради стали житло для внутрішньо переміщених осіб, підтримка соціально вразливих категорій населення, а також функціонування соціальної інфраструктури в умовах війни.

    «Провели селекторну нараду з гуманітарних питань із регіонами. У фокусі – житло для ВПО, підтримка вразливих категорій людей та робота соціальної інфраструктури», – зазначила прем’єрка.

    Нарада з гуманітарних питань із регіонами. Фото: Офіційний канал новин і важливих повідомлень від Премʼєр-міністерки.

    Уряд наголошує, що проблема житла для переселенців залишається однією з найгостріших в Україні. Після початку повномасштабного вторгнення мільйони українців були змушені залишити свої домівки через бойові дії або окупацію територій.

    За офіційними даними Міністерства соціальної політики, станом на травень 2026 року в Україні офіційно зареєстровано понад 4,6 мільйона внутрішньо переміщених осіб. Значна частина з них досі не має постійного житла і проживає у тимчасових прихистках, модульних містечках, гуртожитках або орендованих квартирах.

    Свириденко повідомила, що уряд продовжує розширювати мережу місць тимчасового проживання для переселенців та соціальну підтримку людей, які втратили житло через війну.

    Особливу увагу під час наради приділили використанню державної субвенції у розмірі 1 мільярда гривень, виділеної регіонам для облаштування житла для ВПО.

    За словами прем’єрки, станом на зараз області вже розподілили майже 700 мільйонів гривень із цієї суми.

    «Із 1 млрд грн субвенції області вже розподілили майже 700 млн грн на облаштування житла для ВПО, зокрема для маломобільних людей та людей з інвалідністю», – повідомила Свириденко.

    Йдеться не лише про ремонт чи облаштування житлових приміщень, а й про створення доступного середовища для людей з інвалідністю та громадян із обмеженою мобільністю.

    У Кабміні наголошують, що частина регіонів уже повністю використала виділені державою кошти та активно реалізує житлові проєкти для переселенців.

    За словами прем’єрки, 14 областей уже повністю освоїли фінансування.

    Водночас уряд окремо звернув увагу на регіони, де процес використання коштів затягується.

    «Звернули увагу на затримки у Дніпропетровській, Вінницькій та Полтавській областях», – зазначила глава уряду.

    Причини затримок офіційно не уточнюються, однак, за інформацією джерел у регіональній владі, йдеться про складні процедури погодження, проблеми з документацією та затягування тендерних процесів.

    Окремим питанням наради став новий урядовий проєкт із придбання житла у сільській місцевості для переселенців.

    Свириденко повідомила, що уряд обговорив програму закупівлі тисячі будинків для ВПО.

    «Окремо обговорили проєкт програми з придбання 1000 будинків у сільській місцевості для ВПО», – повідомила прем’єрка.

    За попередніми задумами уряду, програма має одночасно вирішити одразу кілька проблем: забезпечити переселенців житлом, підтримати розвиток українського села та дати нове життя будинкам, які роками стояли порожніми.

    У Кабміні розглядають можливість викупу житла у громадах із подальшою передачею його внутрішньо переміщеним особам. Перевагу планують надавати регіонам із дефіцитом робочої сили та наявністю соціальної інфраструктури.

    Тим часом уряд продовжує реалізацію ще однієї великої програми підтримки переселенців – «Житло для ВПО з ТОТ».

    Нагадаємо, з 1 травня в Україні стартував новий етап державної програми допомоги людям, які виїхали з тимчасово окупованих територій.

    Відтепер українці, які мають житлові сертифікати за програмою «єВідновлення», можуть бронювати кошти для купівлі нового житла через застосунок «Дія».

    Також переселенці отримали можливість перевіряти свою чергу на фінансування онлайн.

    За даними уряду, станом на кінець травня вже 160 родин, які втратили житло через війну та окупацію, придбали нові оселі у межах програми «єВідновлення».

    Експерти ринку нерухомості зазначають, що державні програми підтримки ВПО вже почали впливати на ринок житла в окремих регіонах України. Найбільший попит спостерігається на квартири економкласу та приватні будинки у центральних і західних областях.

    Водночас фахівці попереджають: темпи реалізації житлових програм для переселенців досі значно нижчі за реальні потреби.

    За оцінками профільних організацій, сотні тисяч родин ВПО все ще залишаються без постійного житла, а потреба у нових механізмах підтримки лише зростає.

    На цьому тлі уряд намагається прискорити використання вже виділених коштів та змусити регіони активніше реалізовувати гуманітарні програми.

    У Кабміні наголошують: фінансування для допомоги переселенцям є, однак окремі області мають пришвидшити процес ухвалення рішень і запуску житлових проєктів.