Позначка: Володимир Івасюк

  • Легендарний актор розлютився через виставу про Івасюка: «Це огидно!»

    Легендарний актор розлютився через виставу про Івасюка: «Це огидно!»

    Народний артист України Анатолій Хостікоєв спричинив новий скандал навколо музично-драматичної вистави «Червона рута», присвяченої життю і творчості легендарного композитора Володимира Івасюка. Актор звинуватив авторів постановки у перекручуванні історичних фактів, приниженні пам’яті видатного режисера Сергія Данченка та карикатурному зображенні театрального художника Мирона Кипріяна.

    Жорсткі заяви Хостікоєв зробив в інтерв’ю «Главкому». Особливе обурення артиста викликала сюжетна лінія, пов’язана з виставою «Прапороносці» та Шевченківською премією. За словами Хостікоєва, у «Червоній руті» Данченка і Кипріяна показали мало не як п’яниць та інтриганів, які нібито пропонували Івасюку гроші, щоб той відмовився від престижної державної нагороди.

    «Червона рута» – музична драма про Володимира Івасюка. Головну роль композитора у виставі виконує заслужений артист України Марк Дробот (праворуч)

    Актор категорично заперечив, що такі події відбувалися насправді. Він наголосив, що був безпосереднім учасником постановки «Прапороносців», грав у ній головну роль і добре пам’ятає обставини того часу.

    «Ну, це ж суча брехня! Ніякої премії нікому не дали!» — емоційно заявив Хостікоєв, коментуючи зображену у виставі історію.

    За його словами, творці «Червоної рути» могли прагнути ще більше підкреслити велич і трагічність постаті Володимира Івасюка, однак для цього не можна було робити негативними персонажами реальних людей та приписувати їм вчинки, яких вони не здійснювали. Хостікоєв назвав подібний підхід фальсифікацією та наругою над пам’яттю відомих українських митців.

    Що обурило Хостікоєва

    Найбільше актор став на захист Сергія Данченка — одного з найвпливовіших українських театральних режисерів ХХ століття. Хостікоєв починав професійну кар’єру у Львівському театрі імені Марії Заньковецької та багато років працював із Данченком спочатку у Львові, а згодом у Національному театрі імені Івана Франка в Києві.

    Народний артист заявив, що автори постановки не мали морального права перетворювати режисера на об’єкт глузування, не знаючи його творчого методу, характеру та реального внеску в українську культуру.

    Хостікоєв нагадав, що Данченко підняв Театр Заньковецької на надзвичайно високий художній рівень, а його постановки ставали важливими подіями театрального життя. Особливо актор відзначив «Украдене щастя» та «Річарда III» за участю Федора Стригуна і Богдана Ступки, які, на його переконання, могли б гідно виглядати на сценах найкращих театрів Європи.

    Сергій Данченко очолював львівський Театр імені Марії Заньковецької у 1970–1978 роках, а з 1979-го і до смерті у 2001 році був художнім керівником київського Театру Франка. Він поставив понад 60 вистав в Україні та за кордоном, був народним артистом і лауреатом Шевченківської премії.

    Окремо Хостікоєв обурився образом Мирона Кипріяна — художника-постановника «Прапороносців». У сучасній виставі його, за словами актора, також показали гротескно: із сушеною рибою та в образі людини, яка поводиться примітивно й вульгарно.

    Хостікоєв наголосив, що реальний Кипріян був інтелігентною, освіченою та надзвичайно вимогливою до мистецтва людиною. Він працював у різних українських і закордонних театрах, а також створив музей Театру імені Марії Заньковецької. Тому подібне сценічне трактування художника актор назвав не смішним, а «огидним».

    Суперечка через «Прапороносців»

    Вистава «Прапороносці» була створена Сергієм Данченком за романом Олеся Гончара. Режисер працював над інсценізацією разом із Богданом Антківим, художником постановки став Мирон Кипріян, а музику написав Володимир Івасюк.

    Хостікоєв, якому на той момент був лише 21 рік, виконував одну з головних ролей. Саме тому він називає себе безпосереднім свідком подій, які тепер стали частиною сюжету «Червоної рути».

    За твердженням актора, жодного конфлікту, під час якого Данченко чи Кипріян нібито переконували Івасюка відмовитися від Шевченківської премії за гроші, не було. Ба більше, за словами Хостікоєва, учасники «Прапороносців» узагалі не отримали цієї премії, тому побудована навколо неї сцена не відповідає дійсності.

    Раніше аналогічну претензію до постановки висловлювала народна артистка України Наталія Сумська. Після гастролей «Червоної рути» у Києві вона заявила, що Сергія Данченка показали неправдиво та брутально. Сумська також наголошувала, що інформація про нібито отриману творцями «Прапороносців» Шевченківську премію є неправдивою.

    Що відомо про «Червону руту»

    «Червона рута» — постановка Львівського національного драматичного театру імені Марії Заньковецької. Режисером вистави став Максим Голенко, авторкою п’єси — драматургиня Наталка Ворожбит. Головну роль Володимира Івасюка виконує заслужений артист України Марк Дробот.

    Режисер Максим Голенко та його команда з виставою «Червона рута» були номіновані на Шевченківську премію 2025 року. Проте проєкт зняли з подальшого розгляду через порушення процедури

    Офіційно театр представляє постановку як музичну драму про Івасюка. Водночас автори від початку наголошували, що це не документальна реконструкція біографії композитора, а художнє переосмислення його життя, творчості та епохи. Кіносценарій Наталки Ворожбит був адаптований спеціально для театральної сцени.

    Прем’єра відбулася у травні 2024 року у Львові. Вистава швидко стала однією з найбільш обговорюваних українських театральних постановок, отримала значну увагу глядачів і почала гастролювати країною.

    Наприкінці 2024 року «Червону руту» разом із виставою «Зерносховище» висунули на здобуття Шевченківської премії 2025 року. Серед претендентів були Максим Голенко, Юлія Заулична, Олексій Бусько та Марк Дробот. Факт висунення проєкту підтверджувався оприлюдненим переліком претендентів на премію.

    Однак «Червону руту» згодом вилучили з подальшого розгляду. Причиною називали невідповідність формальним вимогам: між прем’єрою та завершенням прийому заявок не минуло необхідних шести місяців. Інша робота команди Голенка — «Зерносховище» — залишилася у конкурсі.

    Хостікоєв вимагає поваги до історії

    Народний артист також висловив нерозуміння, чому «Червону руту» допустили до показу на сцені Театру Франка. Саме там Сергій Данченко працював понад два десятиліття та створив низку знакових вистав.

    Хостікоєв заявив, що у залі перебували відомі театральні критики, актори й культурні діячі, які особисто знали Данченка, однак публічно не відреагували на його сценічне зображення.

    На думку артиста, в умовах війни українці мають особливо відповідально ставитися до власної культурної пам’яті. Він переконаний, що художня свобода не повинна ставати виправданням для перекручування біографій реальних людей та приниження здобутків попередніх поколінь.

    Водночас автори «Червоної рути» публічно не відповідали на нову різку заяву Хостікоєва. Тому наразі йдеться саме про позицію народного артиста та його оцінку вистави, а не про доведений факт навмисної фальсифікації з боку постановників.

    Попри скандал, «Червона рута» продовжує гастролювати Україною. Нові покази вистави планують і в Києві, однак уже не на сцені Театру Франка, а в Міжнародному центрі культури і мистецтв, відомому як Жовтневий палац.

  • Загадкова смерть автора “Червоної рути”: як виглядає могила Володимира Івасюка у Львові

    Загадкова смерть автора “Червоної рути”: як виглядає могила Володимира Івасюка у Львові

    Володимир Івасюк — один із найвідоміших українських композиторів ХХ століття, автор легендарних пісень «Червона рута» та «Водограй», чия творчість стала символом української естради й культурного спротиву радянській системі. 24 квітня 1979 року він вийшов із дому у Львові й зник безвісти, а майже через місяць його тіло знайшли у Брюховицькому лісі під Львовом. Радянське слідство наполягало на версії самогубства, однак рідні, друзі та багато дослідників від самого початку не вірили в таке пояснення. У 2019 році судова експертиза, проведена після відновлення розслідування, встановила, що Івасюк фізично не міг самостійно вчинити самогубство за тих обставин, які описувалися у справі.

    Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 року в Кіцмані Чернівецької області в родині педагогів. Його батько Михайло Івасюк був письменником і науковцем, мати Софія — вчителькою. З дитинства майбутній композитор виявляв неабиякі музичні здібності: грав на скрипці, фортепіано, віолончелі та гітарі. Уже в юності він почав писати пісні, а згодом створив понад сотню вокальних творів і десятки інструментальних композицій. У біографічних довідках Івасюка називають композитором, поетом, мультиінструменталістом і одним із засновників української естрадної музики.

    Справжній всенародний успіх прийшов до нього у 1970 році, коли прозвучали «Червона рута» та «Водограй». Ці пісні швидко стали популярними не лише в Україні, а й далеко за її межами. «Червона рута» згодом перетворилася на культурний код кількох поколінь українців, а ім’я Івасюка стало нерозривно пов’язаним із відродженням української пісні в радянський період. Його творчість вирізнялася тим, що поєднувала сучасне естрадне звучання з українською мелодикою, фольклорними мотивами та поетичною глибиною. Саме це зробило його музику близькою для мільйонів людей.

    Попри успіх, життя Івасюка обірвалося надто рано — у 30 років. У квітні 1979 року він повернувся до Львова після участі в роботі журі республіканського конкурсу артистів естради в Хмельницькому. Вранці 24 квітня композитор вийшов із дому і більше не повернувся. Його шукали кілька тижнів, а 18 травня тіло знайшли у Брюховицькому лісі. Офіційна радянська версія наполягала на самогубстві, зокрема посилаючись на те, що митець раніше проходив лікування у психіатричній лікарні. Однак близькі композитора відкидали цю версію, вказуючи на обставини, які не вкладалися в офіційну картину подій.

    Уже в незалежній Україні справа Івасюка неодноразово поверталася в публічний простір. Найвагомішим став висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз 2019 року. Після слідчого експерименту експерти дійшли висновку, що композитор не міг самостійно залізти на дерево, зав’язати вузол і здійснити дії, які радянське слідство описувало як самогубство. За словами фахівців, навіть фізично сильна людина не змогла б виконати це без сторонньої допомоги в тих умовах.

    Похорон Володимира Івасюка відбувся 22 травня 1979 року у Львові та перетворився на масову акцію пам’яті й протесту. Попри тиск радянської влади, тисячі людей прийшли провести композитора в останню путь. Після похорону багато учасників зазнавали переслідувань: когось звільняли з роботи, студентів могли відраховувати, а біля могили, за свідченнями очевидців, тривалий час чергували співробітники КДБ. Місцем поховання композитора став Личаківський цвинтар у Львові — один із найвідоміших українських некрополів, де спочивають видатні діячі культури, науки, політики та визвольного руху.

    Сьогодні могила Володимира Івасюка на Личаківському цвинтарі є одним із важливих місць пам’яті української культури. На ній встановлено пам’ятник із бронзовою постаттю молодого композитора біля рояля. Однак цей монумент з’явився не одразу: за радянських часів влада довго не дозволяла встановити повноцінний пам’ятник. Раніше на могилі стояв дерев’яний хрест, який, за свідченнями, неодноразово нищили вандали. Лише через роки після смерті митця на місці поховання з’явився нинішній меморіал, який став символом не лише пам’яті про Івасюка, а й незнищенності української культури. Опис пам’ятника на Личаківському цвинтарі також міститься у відкритих довідкових джерелах і фотоматеріалах.

    Пам’ять про Володимира Івасюка живе не лише у Львові чи Чернівцях, а й у всій Україні. Його пісні досі виконують артисти різних поколінь, а «Червона рута» залишається однією з найвпізнаваніших українських композицій у світі. У 2009 році Івасюку посмертно присвоїли звання Героя України, що стало офіційним визнанням його внеску в національну культуру. Та попри державні нагороди й численні вшанування, головна таємниця його життя — обставини смерті — досі остаточно не розкрита.

    Історія Івасюка залишається болючою не лише через ранню смерть талановитого митця, а й через те, що вона стала символом тиску радянської системи на українську культуру. Його творчість була надто українською, надто популярною і надто живою, щоб не викликати тривоги у влади, яка прагнула контролювати будь-який прояв національної самобутності. Саме тому могила Володимира Івасюка сьогодні — це не просто місце поховання композитора. Це місце пам’яті про людину, яка змінила українську музику, і про покоління митців, які творили українське навіть тоді, коли це було небезпечно.