Колись Святогірськ називали «донецькою Швейцарією»: ліси, крейдяні пагорби над Сіверським Дінцем, санаторії, туристи та Свято-Успенська лавра. Восени 2026 року картина зовсім інша. У прифронтовій громаді залишаються трохи більше тисячі людей, логістичні дороги контролюють російські безпілотники, частина населених пунктів живе без електрики та нормального мобільного зв’язку, а евакуація родин із дітьми триває буквально по кілька людей за раз.
Одним із найяскравіших символів цього життя став начальник Святогірської міської військової адміністрації Володимир Рибалкін. У розмові з «Коротко про» він розповів, що кілька разів на день обходить територію громади, а на вулицю бере із собою рушницю через постійну загрозу FPV-дронів. У найбільш небезпечні райони він їздить уже в бронежилеті та касці. Сам Рибалкін описує ситуацію просто: дронів у небі настільки багато, що на окремих ділянках вони стали постійною частиною пейзажу.
Станом на 27 вересня у Святогірській громаді залишалися 1050 людей, серед них 42 дитини. За попередні десять днів вдалося евакуювати 18 мешканців, у тому числі п’ятьох дітей. Найважчою місцева влада називала ситуацію в Маяківському старостаті, де російські війська застосовують авіацію, реактивні системи залпового вогню та безпілотники. Дрони, за словами Рибалкіна, становлять загрозу не лише населеним пунктам, а й дорогам, якими рухаються цивільні, гуманітарні вантажі та евакуаційні автомобілі.
Цифри показують, наскільки повільно відбувається евакуація. Ще 15 вересня в громаді перебували 1065 людей, зокрема 47 дітей. Від початку місяця тоді вдалося вивезти 44 мешканців. До 27 вересня кількість жителів скоротилася лише до 1050, а дітей — до 42.
Рибалкін пояснює це психологією людей, які роками живуть поруч із війною. Спочатку люди чують вибухи, але переконують себе, що небезпека ще далеко. Потім звикають до пошкоджених будинків, відсутності світла та зв’язку. Частина мешканців погоджується виїжджати лише тоді, коли бойові дії наближаються настільки, що залишатися вже фізично небезпечно. Проблема в тому, що на цьому етапі сама евакуація може бути значно складнішою.
Особливо влада намагається переконати виїхати сім’ї з дітьми. Наприкінці вересня діти залишалися переважно у віддаленішому Хрестищенському старостаті. Зону примусової евакуації дітей у Донецькій області вже розширили, включивши окремі населені пункти Святогірської громади.
Побут у самому Святогірську нагадує життя в ізольованому острові. Газопостачання було порушене після руйнувань 2022 року. За словами Рибалкіна, з 10 травня 2026-го Святогірськ і Маяківський старостат фактично залишаються без стабільного електропостачання та зв’язку: лінії пошкоджені, трансформатори зруйновані, а ремонтні бригади не можуть нормально працювати через обстріли. Щоб зателефонувати рідним, мешканці йдуть на височини, де ще можна «зловити» мобільний сигнал.
Водночас місто не повністю відрізане від базових товарів. Працюють два магазини, підприємці використовують Starlink, завдяки чому іноді можна розрахуватися карткою. Гуманітарні організації кілька разів на місяць привозять продуктові та гігієнічні набори. Поліція, комунальні служби, військова адміністрація та старости продовжують роботу попри загрозу.
На початку вересня Святогірськ опинився ще й у центрі інформаційної війни. 1 вересня Володимир Путін заявив, що російські війська нібито захопили місто. Уже 7 вересня командир Третього армійського корпусу Андрій Білецький записав відео безпосередньо з центру Святогірська на тлі лаври. Він заявив, що місто повністю контролює 60-та механізована бригада Третього корпусу і що Святогірськ є тиловою зоною українських сил. На той момент карти DeepState також не підтверджували російський контроль над містом.
«Ненька інфо» раніше окремо розбирала цю історію та писала про розрив між заявами російського керівництва і ситуацією на місці. «Своя реальність»: що відбувалося навколо заяв РФ про Святогірськ
Саме тут з’являється ще одна деталь — «Вівальді». Рибалкін закінчує свої відеозвернення словами, що громада «дивиться DeepState і слухає музику Вівальді, яку виконують Збройні сили». Йдеться не лише про композитора: «Вівальді» — назва наступальної операції Третього армійського корпусу на Лиманському напрямку.
За даними самого Третього корпусу, під час першого етапу українські підрозділи звільнили Середнє та зачистили від російських груп близько 75 км² території. «Ненька інфо» детально писала про перший етап операції, окремо наголошуючи, що 75 км² зачистки не слід автоматично трактувати як 75 км² новозвільненої території. «Вівальді» на Донеччині: Білецький заявив про звільнення Середнього та зачистку 75 км²
На другому етапі Третій корпус повідомив про звільнення Шандриголового та Дерилового і встановлення повного контролю над Дробишевим. За даними командування, тоді під український контроль повернули ще близько 40 км². «Вівальді» набирає обертів: ЗСУ звільнили два села й повернули під контроль ще 40 км² Донеччини
28 вересня Білецький оголосив про завершення третього етапу. За повідомленням Третього корпусу, українські сили звільнили Нове, Рідкодуб і Катеринівку, а також відновили контроль над Карпівкою та Новомихайлівкою. Корпус заявив, що за весь час «Вівальді» повернув під контроль 176 км². Заявлені українським командуванням дані щодо втрат російських сил — 2000 військових на третьому етапі та понад 250 полонених — незалежно в повному обсязі не підтверджені, тому їх коректно подавати саме як дані Третього корпусу.
Операція стала ще й полігоном для нових технологій. Під час «Вівальді» Третій корпус повідомляв про застосування наземних роботизованих комплексів із гранатометами Bullspike, якими оператори керували з віддалених позицій. «Ненька інфо» писала, що такі системи використовували для атак на російські позиції без відправлення людей безпосередньо під вогонь. Третій корпус відправив роботів із гранатометами штурмувати позиції РФ
Для Святогірська всі ці фронтові зміни — не абстрактні позначки на карті. Від ситуації на Лиманському напрямку залежить, чи зможуть у місто й надалі доставляти гуманітарну допомогу, евакуйовувати людей і хоча б частково підтримувати роботу інфраструктури.
Тому фраза Рибалкіна про «музику Вівальді» звучить для місцевих зовсім інакше, ніж для решти країни. Тут стежать за картою фронту, виходять на гору, щоб зателефонувати близьким, ховаються від FPV-дронів і рахують не туристів, як колись, а тих, кого вдалося переконати евакуюватися. Святогірськ залишається під українським контролем, але його нинішнє життя дедалі більше визначає одна проста величина — відстань до лінії бойових дій.