Позначка: ВПО

Масштаб виклику добре ілюструють цифри. Державний реєстр виборців і досі містить близько 34 млн виборців, із яких близько 32,66 млн мають виборчу адресу. Водночас ці дані значною мірою відображають довоєнну юридичну реальність, а не фактичне розташування громадян у 2026 році.

За даними УВКБ ООН, за межами України перебуває приблизно 5,7–5,9 мільйона українських біженців. Усередині країни, відповідно до звіту Міжнародної організації з міграції за червень 2026 року, залишаються близько 3,9 мільйона внутрішньо переміщених осіб. Це означає, що значна частина потенційних виборців більше не перебуває за місцем своєї офіційної реєстрації або проживає там, де звична виборча інфраструктура зруйнована чи недоступна.

Ключовою проблемою післявоєнних виборів стає не дата їх проведення, а можливість забезпечити право голосу для кожного громадянина незалежно від того, де він перебуває. Голова Центральної виборчої комісії Олег Діденко неодноразовонаголошував, що довоєнні процедури в нових умовах не працюватимуть. «Доцільніше прийняти окремий закон, який регулюватиме особливості проведення повоєнних виборів», — зазначав він.

У Центральній виборчій комісії пропонують передбачити щонайменше шестимісячний перехідний період після припинення або скасування воєнного стану. За цей час необхідно оновити Державний реєстр виборців, перевірити стан виборчої інфраструктури, оцінити безпекову ситуацію в регіонах і створити умови, за яких результати голосування не викликатимуть сумнівів ні в українському суспільстві, ні серед міжнародних партнерів.

Питання післявоєнного голосування вже давно виходить за межі суто внутрішньої політики. Від того, наскільки прозорими та інклюзивними будуть перші вибори після війни, залежатиме не лише внутрішня довіра до нової влади, а й міжнародне визнання їхніх результатів, подальший рух України до Європейського Союзу та готовність партнерів і надалі підтримувати країну.

Міжнародний контроль і зовнішній контур легітимності

Важливо розуміти, що Європейський Союз не має повноважень контролювати українські вибори чи впливати на їхні результати. Його роль полягає в іншому: підтримувати реформи, допомагати вдосконалювати виборче законодавство, надавати експертну й фінансову допомогу, а також здійснювати незалежне міжнародне спостереження. Така модель уже багато років застосовується щодо країн, які проходять шлях до членства в ЄС.

Одним із головних документів у цьому процесі залишається Дорожня карта з питань функціонування демократичних інституцій. Вона прямо пов’язує готовність України до проведення демократичних виборів із виконанням рекомендацій місій ОБСЄ/БДІПЛ та прогресом у кластері «Основи», який є одним із базових напрямів переговорів про вступ до Європейського Союзу.

Практична підготовка до цього процесу вже триває. У грудні 2025 року Центральна виборча комісія провела відкритий діалог за участю представників уряду, Верховної Ради, політичних партій, громадянського суспільства та міжнародних партнерів, присвячений виконанню рекомендацій ОБСЄ/БДІПЛ. Під час цієї зустрічі глава співробітництва Представництва ЄС в Україні Штефан Шлойнінг наголосив: «Інклюзивні та прозорі вибори є наріжним каменем демократичної та стійкої повоєнної України. Тому ЄС відданий підтримці електоральної готовності України та ключових інституцій для проведення вільних, чесних і безпечних виборів».

Підтримка вже має не лише політичний, а й практичний вимір. Європейський Союз фінансує низку проєктів, які реалізуються спільно з IFES, International IDEA, Громадянською мережею «Опора» та Естонською академією електронного урядування. На ці програми виділено майже 3 млн євро. Їхня мета — модернізація Державного реєстру виборців, пошук рішень для забезпечення виборчих прав внутрішньо переміщених осіб і військовослужбовців, а також підготовка виборчої системи до роботи в нових післявоєнних умовах.

Окремим напрямом роботи став проєкт INSPIRE UA, який зосереджений на підготовці механізмів голосування українців за кордоном. Починаючи з вересня 2025 року делегації Центральної виборчої комісії та Міністерства закордонних справ здійснюють робочі візити до країн Європейського Союзу, де проживають найбільші українські громади. Під час цих поїздок вивчаються можливості відкриття додаткових виборчих дільниць, особливості місцевого законодавства, логістика, питання безпеки та моделі співпраці з країнами перебування. Одночасно громадянське суспільство та міжнародні партнери наполягають на проведенні незалежного аудиту безпекової ситуації в громадах ще до початку виборчого процесу.

Якщо Україна офіційно запросить Європейський Союз до спостереження за виборами, буде сформована повноцінна Election Observation Mission. Такі місії працюють за єдиною методологією, яка базується на принципах незалежності, політичної неупередженості та невтручання у виборчий процес. До їхнього складу входить Core Team — група міжнародних експертів із виборчого права, адміністрування виборів, прав людини, медіа, гендерної політики, цифрового середовища та безпеки, а очолює місію депутат Європейського парламенту.

Робота місії не обмежується днем голосування. Довгострокові спостерігачі прибувають до країни за кілька тижнів до виборів і аналізують увесь виборчий процес: правову базу, реєстрацію виборців і кандидатів, фінансування кампаній, інформаційне середовище, умови ведення агітації та підготовку виборчих комісій. Безпосередньо в день голосування до них приєднуються короткострокові спостерігачі, які працюють на дільницях і оцінюють процедуру голосування, підрахунок бюлетенів та передачу результатів. Уже через 48 годин після закриття виборчих дільниць місія публікує попередню оцінку, а приблизно через два місяці — фінальний звіт із детальними висновками та рекомендаціями.

Висновки місії Європейського Союзу та ОБСЄ/БДІПЛ враховуються під час щорічних звітів Європейської комісії щодо прогресу України на шляху до членства в ЄС. Тому якість організації післявоєнних виборів безпосередньо впливатиме не лише на їхнє міжнародне сприйняття, а й на темпи подальшої європейської інтеграції країни.

Позиція Сполучених Штатів дещо відрізняється. Якщо Європейський Союз робить акцент передусім на дотриманні процедур і демократичних стандартів, то американський підхід значно сильніше пов’язує проведення виборів із загальним процесом мирного врегулювання. Адміністрація Дональда Трампа неодноразово заявляла про бажаність проведення президентських і парламентських виборів у відносно короткі строки після можливого припинення вогню. Окремі спеціальні посланці США навіть називали орієнтовний часовий горизонт у кілька місяців після завершення активних бойових дій.

Водночас Президент України Володимир Зеленський неодноразово наголошував, що вибори можливі лише за умови забезпечення належного рівня безпеки. Офіційний Вашингтон також відкидає російські пропозиції щодо створення тимчасової міжнародної адміністрації для організації голосування, підкреслюючи, що вибори повинні проходити виключно під контролем українських конституційних органів. Паралельно американські інститути NDI та IRI продовжують співпрацю з українськими партнерами у сфері розвитку демократичних інституцій, виборчого законодавства та підтримки виборчих процесів.

Успішні та невдалі приклади післявоєнного голосування

Досвід останніх років показує, що післявоєнні та посткризові вибори рідко провалюються через саму процедуру голосування. Набагато частіше їхню легітимність визначають три фактори: готовність політичних сил визнати результат, можливість для всіх ключових груп населення взяти участь у виборах і незалежне міжнародне спостереження.

Приклади успішних переходів демонструють, що навіть після глибоких політичних потрясінь вибори можуть зміцнити довіру до державних інститутів. У Бангладеш у лютому 2026 року перехідний уряд під керівництвом Мухаммада Юнуса організував перші вибори після повалення Шейх Хасіни. Попри недопуск партії колишньої прем’єр-міністерки, основні політичні сили взяли участь у голосуванні, а його результати загалом були прийняті.

Схожу тенденцію продемонстрував і Непал. Після масштабних протестів молоді та відставки уряду К. П. Шарми Олі дострокові вибори в березні 2026 року пройшли мирно, із високою явкою молодих виборців, а перемогу здобула партія репера та колишнього мера Катманду Балендри Шаха. В Арменії після втрати Нагірного Карабаху влада також пройшла через складний політичний тест: у червні 2026 року партія Нікола Пашиняна зберегла більшість, а ОБСЄ/БДІПЛ позитивно оцінили організацію виборів.

Не менш показовими стали приклади Ботсвани та Гани у 2024 році. В обох країнах чинна влада програла вибори, однак поразка була визнана ще до офіційного завершення підрахунку голосів. Президент Ботсвани Мокгвеетсі Масісі визнав перемогу коаліції Думи Боко, а віце-президент Гани Махамуду Бавумія публічно привітав із перемогою Джона Махаму. Саме готовність переможених прийняти волевиявлення громадян стала одним із головних чинників суспільної довіри до результатів.

Протилежні приклади свідчать, що навіть формально проведене голосування не гарантує легітимності. У Венесуелі в 2024 році оголошення Ніколаса Мадуро переможцем супроводжувалося масштабними звинуваченнями у фальсифікаціях, а значна частина міжнародної спільноти, включно зі США, відмовилася визнавати результати виборів. Опозиція наполягала, що реальним переможцем був Едмундо Гонсалес Уррутіа. Подібні питання виникали і під час виборів у Центральноафриканській Республіці, де опозиція заявляла про нерівні умови участі, а також в Ефіопії, де виборчий процес проходив на тлі триваючого внутрішнього конфлікту.

Ставка для України значно вища, ніж проста зміна влади. Перші післявоєнні вибори стануть тестом на здатність держави повернутися до нормального демократичного циклу після найбільшої війни в Європі XXI століття.

Нові стратегічні активи післявоєнних виборів

Післявоєнні вибори відрізнятимуться від усіх попередніх не лише масштабом організаційних проблем. Першим фактором залишається безпека. За оцінками Національної платформи протимінної діяльності, близько 132–133 тис. квадратних кілометрів, або майже чверть території України, потенційно забруднені мінами та вибухонебезпечними залишками війни. Водночас аудити Громадянської мережі «Опора»показали, що жодна з перевірених громад поки не має стовідсоткового забезпечення виборчих дільниць укриттями в радіусі 500 метрів.

Не меншою зміною стало масове переміщення населення. Майже третина українців уже не проживає за адресою своєї реєстрації, а серед тих, хто залишив домівку після лютого 2022 року, цей показник сягає 76%. Якщо додати до цього 5–6 млн громадян за кордоном і майже мільйон військовослужбовців, стає очевидно: значна частина потенційного електорату більше не вписується у довоєнну модель організації виборів.

Окремою політичною силою після війни можуть стати ветерани. За різними оцінками, у складі Сил оборони України перебувають близько 880–990 тис. осіб. Для них потрібно не лише створити механізм голосування, а й забезпечити реальне політичне представництво. Питання реабілітації, житла, медицини, працевлаштування та соціальних гарантій майже напевно стануть одними з центральних тем післявоєнної кампанії.

Ще один виклик пов’язаний із самою виборчою системою. Уже зараз обговорюються різні варіанти організації голосування українців за кордоном — від створення окремого закордонного округу до прив’язки закордонних дільниць до українських округів. Не менш дискусійними залишаються й вимоги до кандидатів щодо постійного проживання в Україні, адже війна змусила мільйони громадян роками жити за межами країни.

Водночас змінилося й інформаційне середовище. Якщо до повномасштабної війни значна частина політичної боротьби точилася на телебаченні, то сьогодні вона дедалі більше переходить у Telegram та інші цифрові платформи. За соціологічними дослідженнями, серед українців віком 18–34 років Telegram є джерелом новин для 84–87% опитаних. Це означає, що майбутня виборча кампанія значною мірою проходитиме в цифровому просторі, де вирішальне значення матимуть швидкість поширення інформації, довіра до окремих каналів і здатність держави протидіяти дезінформації.

У результаті перші післявоєнні вибори будуть боротьбою не лише між політичними програмами. Не менш важливим стане питання, чи зможе держава забезпечити участь тих українців, чиє життя війна змінила найбільше.

Масштаб викликів і робочі механізми

Центральна виборча комісія пропонує ухвалити окремий закон, який визначить особливості проведення перших післявоєнних виборів. Серед рішень, що сьогодні розглядаються, — відкриття додаткових виборчих дільниць за межами дипломатичних установ у країнах, де проживають найбільші українські громади. Електронне та поштове голосування наразі не розглядаються як реалістичні варіанти через високі ризики для безпеки та довіри до результатів. Натомість одним із можливих механізмів називають активну попередню реєстрацію виборців через «Дію» або інший державний цифровий сервіс.

Для внутрішньо переміщених осіб пропонується максимально спростити процедуру зміни виборчої адреси та створити додаткові виборчі дільниці в місцях їхнього компактного проживання. Для військовослужбовців розглядаються спеціальні виборчі дільниці при військових частинах або мобільні виборчі групи із забезпеченням політичної нейтральності Збройних сил. Водночас проведення голосування на тимчасово окупованих територіях залишається неможливим до моменту відновлення Україною ефективного контролю над ними. Так само не розглядається можливість організації виборів на території Росії та Білорусі.

Дискусії точаться і навколо строків проведення голосування. У грудні 2025 року Президент Володимир Зеленський заявляв про готовність провести вибори через 60–90 днів після створення необхідних безпекових гарантій.

Від того, наскільки успішно вдасться забезпечити участь українців за кордоном, внутрішньо переміщених осіб і військовослужбовців, залежатиме легітимність майбутніх виборів. Низька явка або відсутність реального доступу до голосування для значної частини громадян можуть стати підставою для інформаційних атак і поставити під сумнів результати виборів. Росія, найімовірніше, не визнає їх незалежно від процедури, однак позиція міжнародних партнерів значною мірою визначатиметься тим, наскільки відкритим, прозорим і таким, що відповідає демократичним стандартам, буде сам виборчий процес. Тому головним завданням післявоєнної виборчої реформи стає недопущення ситуації, за якої мільйони українських громадян фактично втратять можливість реалізувати своє конституційне право голосу.