Daypolitico

Позначка: ядерна зброя

  • Світ непомітно наближається до Третьої світової: Financial Times назвала головні загрози

    Світ непомітно наближається до Третьої світової: Financial Times назвала головні загрози

    Світ опинився в періоді небезпечної міжнародної нестабільності, коли одночасне загострення кількох воєн може призвести до значно масштабнішого протистояння. Війна Росії проти України, конфлікт навколо Ірану, протистояння Китаю і Тайваню та десятки інших криз дедалі сильніше впливають одна на одну. Оглядач Financial Times Гідеон Рахман попереджає, що міжнародна спільнота ризикує недооцінити небезпеку поступового наближення до Третьої світової війни. На його думку, особливу загрозу становлять послаблення міжнародних гарантій безпеки, суперництво великих держав та невизначеність щодо того, як світові лідери відреагують на наступну серйозну кризу.

    Про це Рахман пише в аналітичній колонці Financial Times «Are we sleepwalking into World War III?», опублікованій 17 жовтня 2026 року.

    Автор звертає увагу, що світ дедалі більше нагадує періоди, які передували найбільшим військовим катастрофам XX століття.

    Однак ідеться не про прогноз неминучого початку світової війни, а про аналіз обставин, за яких окремі регіональні конфлікти можуть перерости у пряме зіткнення провідних держав.

    65 конфліктів одночасно: що відбувається у світі

    За інформацією, наведеною Financial Times, Міжнародна кризова група відстежує приблизно 65 конфліктів і криз у різних частинах світу.

    У матеріалі цей показник називають свідченням небезпечного зростання міжнародної нестабільності.

    Водночас важливо враховувати, що не всі 65 ситуацій є повномасштабними війнами. Моніторинг Міжнародної кризової групи охоплює також політичні й безпекові кризи, які можуть перерости в збройне протистояння.

    Найбільшу увагу міжнародної спільноти привертають війна Росії проти України, конфлікт навколо Ірану та напруженість у Східній Азії.

    Однак паралельно тривають інші руйнівні війни.

    Зокрема, в Судані багаторічне протистояння призвело до масштабної гуманітарної катастрофи.

    Мільйони людей змушені були залишити власні домівки, а мирне населення продовжує потерпати від насильства, нестачі продовольства та руйнування інфраструктури.

    На думку Рахмана, небезпека полягає не лише в кількості конфліктів, а й у тому, що вони дедалі частіше перетинаються з інтересами великих держав.

    Чому Росія, Китай та Іран готові ризикувати

    Однією з головних причин міжнародної нестабільності оглядач Financial Times називає зміну глобального балансу сил.

    Після завершення холодної війни США та їхні союзники мали значний вплив на міжнародну систему безпеки.

    Однак із часом зросли амбіції держав, які прагнуть переглянути чинний міжнародний порядок.

    Серед них Рахман виділяє Росію, Китай та Іран.

    За його оцінкою, відносне послаблення західного впливу створило для цих країн більше можливостей для ризикованих зовнішньополітичних дій.

    Прикладом є російська політика протягом останніх двох десятиліть.

    У 2008 році Росія здійснила військову агресію проти Грузії, у 2014 році окупувала й незаконно анексувала український Крим, а згодом розпочала військове втручання в Сирії.

    У 2022 році Москва почала повномасштабне вторгнення в Україну.

    На думку автора FT, ці події необхідно розглядати як послідовне посилення готовності Кремля застосовувати військову силу для досягнення політичних цілей.

    Китай і Тайвань: ще один небезпечний осередок

    Окрему увагу Financial Times приділяє ситуації у Східній Азії.

    Китай послідовно нарощує військову присутність у Південнокитайському морі.

    Пекін побудував військову інфраструктуру на низці штучних островів і продовжує територіальні суперечки з сусідніми державами.

    Одним із прикладів є конфлікт навколо мілини Скарборо, на яку претендують Китай і Філіппіни.

    Ще серйозніше міжнародне занепокоєння викликає ситуація навколо Тайваню.

    Пекін вважає острів частиною своєї території та не виключає застосування сили для встановлення контролю над ним.

    Водночас Тайвань має власні демократичні органи влади, а США підтримують його обороноздатність.

    У разі військового загострення навколо острова існує ризик втягування в протистояння інших держав регіону.

    Особливо небезпечним сценарієм стало б пряме військове зіткнення США та Китаю.

    Проте наразі немає підстав стверджувати, що така війна вже неминуча або має визначену дату початку.

    Чому війна в Україні важлива для глобальної безпеки

    Російська агресія проти України стала одним із найсерйозніших викликів європейській безпеці після завершення Другої світової війни.

    Війна продемонструвала, що масштабне військове вторгнення з метою захоплення територій залишається реальною загрозою.

    Для європейських держав особливе значення має питання довіри до міжнародних гарантій безпеки.

    Якщо одна держава може змінювати кордони силою без достатніх наслідків, це створює ризик повторення подібних дій в інших регіонах.

    У цьому контексті допомога Україні розглядається її партнерами не лише як підтримка окремої держави, а й як елемент ширшої системи європейської безпеки.

    Водночас позиції країн щодо обсягів і форм такої підтримки можуть відрізнятися.

    Чим небезпечна ідея поділу світу на сфери впливу

    Гідеон Рахман звертає увагу на повернення концепції, відповідно до якої великі держави повинні мати переважний вплив на своїх найближчих сусідів.

    Прихильники такого підходу вважають, що домовленості між провідними центрами сили можуть зменшити ймовірність глобального конфлікту.

    За цією логікою, держави мають визнавати особливі інтереси одна одної в окремих регіонах.

    Однак Рахман критикує такий підхід, оскільки він може ігнорувати суверенітет і волю менших країн.

    Наприклад, Україна має право самостійно визначати власну зовнішню політику та безпекові пріоритети.

    Те саме стосується інших держав, які опиняються між інтересами великих міжнародних гравців.

    Коли долю менших країн намагаються вирішувати без їхньої участі, це може не зменшувати напруженість, а створювати нові причини для конфліктів.

    Трамп, Путін, Сі та Нетаньягу: роль світових лідерів

    У колонці FT окремо аналізується роль керівників провідних держав.

    Гідеон Рахман звертає увагу на політичний стиль Дональда Трампа, Володимира Путіна, Сі Цзіньпіна та Біньяміна Нетаньягу.

    На думку оглядача, персоналізований підхід до політики, прагнення демонструвати силу та готовність переглядати звичні правила міжнародної взаємодії впливають на загальну атмосферу нестабільності.

    Однак конкретні дії та інтереси цих лідерів суттєво відрізняються.

    Росія веде повномасштабну агресивну війну проти України, Китай посилює військовий тиск у регіоні, США переглядають окремі аспекти зовнішньої та безпекової політики, а Ізраїль бере участь у збройних конфліктах на Близькому Сході.

    Небезпека, на думку автора, полягає в можливості взаємного непорозуміння та неправильного оцінювання намірів інших сторін.

    Історичні паралелі з двома світовими війнами

    Одним із центральних висновків Financial Times стала аналогія із ситуацією перед Першою та Другою світовими війнами.

    Автор нагадує, що масштабні конфлікти можуть починатися не лише через свідоме прагнення держав розв’язати світову війну.

    Іноді вирішальну роль відіграють помилкові припущення щодо реакції інших країн.

    Напередодні Першої світової війни німецьке керівництво недооцінило готовність Великої Британії захищати нейтралітет Бельгії.

    Ця помилка стала одним із чинників розширення конфлікту.

    Схожа небезпека може виникати і сьогодні, якщо одна держава припускає, що її противники або їхні союзники не наважаться відповісти на застосування сили.

    Особливо важливим стає питання довіри до оборонних союзів.

    Якщо гарантії безпеки сприймаються як ненадійні, це може підштовхувати окремі держави до ризикованих рішень.

    Чи означає це, що Третя світова війна вже почалася

    Попри тривожний аналіз, Financial Times не повідомляє про офіційний початок Третьої світової війни.

    Гідеон Рахман розглядає можливі ризики майбутнього глобального зіткнення та обставини, які здатні збільшувати ймовірність небезпечної ескалації.

    Історичні паралелі також не є доказом того, що світ обов’язково повторить події 1914 або 1939 років.

    Сьогодні міжнародні відносини мають інші механізми стримування, включно з ядерним фактором, економічною взаємозалежністю та міжнародними організаціями.

    Проте ці механізми не гарантують повного захисту від помилкових рішень.

    Головне застереження Financial Times полягає в тому, що найбільша небезпека може виникнути тоді, коли великі держави перестануть розуміти, наскільки далеко готові зайти їхні суперники та союзники.

    На тлі війни Росії проти України, протистояння навколо Ірану та зростання напруженості у Східній Азії такі прорахунки можуть мати наслідки далеко за межами окремих регіонів.

    Саме тому питання міжнародних гарантій безпеки, стримування агресії та дипломатичних механізмів врегулювання конфліктів стають дедалі важливішими для глобальної стабільності.

  • Путін погрожує ядерною війною, а НАТО заспокоює Москву

    Путін погрожує ядерною війною, а НАТО заспокоює Москву

    НАТО оголосило про проведення масштабних навчань із ядерного стримування Steadfast Noon, у яких візьмуть участь 17 держав-членів Альянсу. Маневри відбудуться в Італії з 13 до 23 жовтня на тлі загострення відносин із Росією, яка раніше погрожувала застосуванням ядерної зброї у разі загрози Калінінградській області.

    Про це повідомляють Politico, Associated Press та офіційний сайт НАТО.

    Навчання Steadfast Noon проводяться щорічно вже понад десять років. Їхня мета — перевірити готовність авіації, військового персоналу та систем управління до виконання завдань ядерного стримування.

    Цьогоріч у маневрах візьмуть участь десятки літаків із 17 країн НАТО. Водночас реальні ядерні боєзаряди під час тренувань не використовуватимуться.

    Попри напружені відносини з Москвою, представники Альянсу наголошують, що навчання були заплановані заздалегідь і не спрямовані проти конкретної держави.

    Директорка з питань ядерної політики НАТО Насіма Барроуз заявила, що регулярність таких тренувань має демонструвати їхню передбачуваність.

    «Ми проводимо це щороку, і це також чіткий сигнал для таких країн, як Росія, що немає причин для занепокоєння», — наголосила вона.

    За словами представниці НАТО, Альянс уважно стежить за російською військовою активністю, але наразі не зафіксував змін у ядерній позиції Росії, які вимагали б надзвичайної реакції.

    Новий виток напруженості виник після серпневих навчань НАТО поблизу Калінінградської області РФ. Російська сторона заявила, що готова розглядати застосування ядерної зброї, якщо Альянс спробує ізолювати цей російський ексклав.

    Калінінградська область розташована між Польщею та Литвою і має стратегічне значення для російських військових, зокрема через розміщення там ракетних систем.

    Генеральний секретар НАТО Марк Рютте наголосив, що Альянс залишається оборонним об’єднанням, а тренування необхідні для підтримання ефективності та надійності ядерного стримування.

    Зокрема, Steadfast Noon має перевірити взаємодію військових різних країн та їхню готовність діяти за встановленими процедурами.

    Представники Альянсу також підкреслюють, що не прагнуть посилювати напруженість через російські заяви. НАТО намагається уникнути ситуації, коли звичайні військові навчання можуть бути помилково сприйняті як підготовка до нападу.

    Водночас у Європі продовжують обговорювати російські ядерні погрози. Європейські посадовці неодноразово закликали Москву відмовитися від риторики, яка може посилювати небезпеку прямого протистояння.

    Таким чином, НАТО не скасовує свої ядерні навчання через заяви Кремля, але одночасно намагається знизити ризик ескалації. Маневри залишаються частиною планової оборонної діяльності Альянсу, а не оголошенням про підготовку ядерного удару.

  • Скандальна заява Такера Карлсона: американський журналіст звинувачує Україну в корупції

    Скандальна заява Такера Карлсона: американський журналіст звинувачує Україну в корупції

    Одіозний американський журналіст Такер Карлсон в ефірі свого шоу озвучив чергову резонансну та контроверсійну заяву щодо України. На його думку, якби українська держава зберегла ядерний арсенал після розпаду СРСР, вона б нібито давно продала його третім сторонам через рівень корупції.

    Висловлювання пролунало на тлі історичного контексту роззброєння України у 1990-х роках.

    Головні тези заяви Такера Карлсона:

    • Звинувачення у корупції та «розпродажі»: Карлсон безапеляційно заявив, що Україна як «найбільш корумпована країна в Європі» нібито розпродувала б ядерні матеріали недобросовісним силам по всьому світу, і саме це стало головною причиною тиску з боку США задля позбавлення країни ядерного статусу.
    • Апеляція до історії: Журналіст нагадав, що у 1994 році Україна, яка володіла третиною радянського ядерного потенціалу, підписала Будапештський меморандум разом із США, Великою Британією та Росією, отримавши міфічні «гарантії безпеки» в обмін на повне ядерне роззброєння.
    • Контекст дискусій: Подібні заяви часто лунають у медійному просторі США серед ультраправих спікерів та прихильників ізоляціонізму, які намагаються виправдати зменшення підтримки України чи поширити наративи російської пропаганди про нібито «ненадійність» українських партнерів.

     

  • Китай поставив Путіну ядерну «червону лінію»: Стубб розкрив розмову з главою МЗС КНР

    Китай поставив Путіну ядерну «червону лінію»: Стубб розкрив розмову з главою МЗС КНР

    Китай не зацікавлений у застосуванні Росією ядерної зброї проти України і дав зрозуміти, що не дозволить Москві перейти цю межу. Про це заявив президент Фінляндії Александр Стубб, розповідаючи про свою особисту розмову з міністром закордонних справ Китаю Ван Ї. На думку фінського президента, позиція Пекіна сьогодні є одним із найсерйозніших факторів стримування Кремля від ядерної ескалації.

    Стубб зробив цю заяву в інтерв’ю німецькому Bild, оприлюдненому наприкінці серпня. Він не лише оцінив ризик використання ядерної зброї, а й висловився про можливість російського нападу на НАТО та подальші кроки Кремля у війні проти України.

    За словами президента Фінляндії, питання потенційного застосування ядерної зброї він безпосередньо порушив під час літнього візиту глави китайської дипломатії до Фінляндії. Ван Ї справді відвідував країну 5 липня 2026 року та зустрічався зі Стуббом. Офіційно серед тем переговорів називали війну Росії проти України, європейську безпеку та міжнародні питання.

    Стубб розповів, що під час тієї розмови запитав китайського міністра про можливість застосування Росією ядерної зброї проти України.

    За його словами, відповідь була однозначною: «Ми ніколи не дозволимо, щоб це сталося».

    Фінський президент назвав таку позицію Пекіна «досить ефективним фактором стримування».

    Ця заява має особливе значення через відносини Китаю та Росії. Пекін залишається одним із найважливіших партнерів Москви, а Росія після початку повномасштабної війни дедалі більше залежить від китайської економіки, торгівлі та політичної підтримки.

    Саме тому відверта незгода Китаю з можливим застосуванням ядерної зброї могла б мати для Кремля значно більшу вагу, ніж чергове попередження з боку західних держав.

    Водночас слова Стубба не означають, що Пекін має юридичний або фізичний механізм, який автоматично здатен «заборонити» Москві ядерний удар. Йдеться насамперед про політичний вплив та потенційні наслідки для російсько-китайських відносин.

    Саме тому коректніше говорити не про формальну «гарантію» Китаю, а про те, що китайське керівництво, за словами Стубба, чітко виступає проти такого сценарію.

    Фінський президент також вважає, що Росія свідомо використовує ядерну тему як інструмент психологічного тиску на Європу.

    На його думку, Москва хоче змусити європейські суспільства постійно обговорювати найгірші сценарії: чи застосує Кремль ядерну зброю, чи піде на новий виток ескалації, чи наважиться атакувати одну з країн НАТО.

    Стубб розглядає це як частину російської інформаційної стратегії — підтримувати у Європі постійний страх і таким чином послаблювати готовність західних країн підтримувати Україну.

    Водночас сам президент Фінляндії оцінює можливості Росії для подальшої військової ескалації як досить обмежені.

    Він не бачить реалістичного сценарію, за якого Москва найближчим часом розпочне повномасштабний напад на одну з країн НАТО. Стубб пояснює це як військовими втратами Росії в Україні, так і колосальною різницею у потенціалі між РФ та Північноатлантичним альянсом.

    Президент Фінляндії підкреслив, що НАТО має значну перевагу над Росією у звичайних озброєннях, ракетних спроможностях та ядерному стримуванні. Крім того, за його словами, він спирається на розвідувальну інформацію, яка не дає підстав очікувати прямого нападу РФ на Альянс найближчим часом.

    Це помітно відрізняється від більш тривожних прогнозів, які звучали в Німеччині та інших країнах Європи.

    Наприклад, генеральний інспектор Бундесверу Карстен Бройер припускав, що Росія приблизно до 2029 року може відновити спроможності для масштабної військової операції проти НАТО. Генеральний секретар Альянсу Марк Рютте раніше також попереджав про необхідність готуватися до потенційної російської загрози протягом найближчих років.

    Стубб із цими оцінками не погоджується. Він заявив, що не бачить конкретних фактів, які підтверджували б сценарій російського нападу на НАТО вже до 2029 року.

    При цьому президент Фінляндії не пропонує Європі розслаблятися. Навпаки, він наголошує, що західні країни повинні готуватися до найгірших сценаріїв саме для того, щоб вони не стали реальністю.

    Найімовірнішим способом ескалації з боку Кремля Стубб назвав зовсім не ядерну зброю і не напад на НАТО, а нову хвилю мобілізації в Росії.

    За його оцінкою, вона може відбутися вже восени.

    Стубб звернув увагу на зміни російського законодавства, зокрема заходи, які можуть ускладнювати виїзд громадян і обмежувати свободу пересування. На його думку, такі рішення можуть бути частиною підготовки влади до нового масштабного набору людей до армії.

    Він також навів свою оцінку російських втрат і поповнення армії. За словами Стубба, російські війська щомісяця втрачають близько 30–35 тисяч військовослужбовців, тоді як рекрутувати вдається приблизно 27 тисяч.

    Якщо ці темпи зберігатимуться, Москві буде дедалі складніше підтримувати нинішню інтенсивність бойових дій без додаткового набору людей.

    Ці припущення збігаються з недавніми заявами українського керівництва.

    23 серпня Володимир Зеленський заявив, що Росія, за українськими даними, готується після вересневих виборів мобілізувати ще близько 300 тисяч людей. Президент України також говорив про плани Кремля надалі збільшувати чисельність російської армії. Москва офіційно заперечує підготовку нової масштабної мобілізації.

    Прессекретар Кремля Дмитро Пєсков 25 серпня назвав повідомлення про можливу мобілізацію інформаційними вкидами української сторони. Однак Стубб вважає, що економіка втрат сама підштовхує Москву до такого рішення.

    При цьому нова мобілізація, на його думку, може мати серйозні внутрішньополітичні наслідки для Росії.

    Це добре видно на прикладі осені 2022 року, коли після оголошення «часткової мобілізації» сотні тисяч росіян залишили країну або намагалися уникнути призову.

    Саме тому Кремль протягом наступних років робив ставку переважно на контрактників, високі одноразові виплати та набір людей у регіонах, намагаючись уникати нового масштабного примусового призову.

    Однак, якщо оцінка Стубба правильна, ця модель може дедалі гірше компенсувати втрати російської армії.

    Показово, що його заява пролунала на тлі нового загострення ядерної теми навколо війни.

    Російські чиновники протягом останніх років неодноразово погрожували Заходу ядерною ескалацією, а Москва змінила власну ядерну доктрину, розширивши перелік умов, за яких теоретично допускається застосування такого озброєння.

    Водночас Китай послідовно публічно наголошував на необхідності уникнення ядерної ескалації. Саме позиція Пекіна є особливо важливою через те, що Китай — постійний член Ради Безпеки ООН, ядерна держава та ключовий міжнародний партнер Росії.

    Стубб фактично стверджує, що за публічною китайською риторикою існує й значно пряміший сигнал Москві: застосування ядерної зброї проти України для Пекіна є неприйнятним.

    Втім, перевірити точний зміст закритих переговорів Ван Ї та Стубба незалежно неможливо. Китайське МЗС у своєму офіційному повідомленні про зустріч 5 липня не наводило цієї конкретної репліки. Воно лише підтвердило сам факт переговорів та обговорення міжнародної безпеки. Тому слова про «ми ніколи цього не дозволимо» наразі відомі саме з переказу фінського президента.

    У підсумку Стубб малює сценарій, у якому ядерна ескалація залишається малоймовірною не тільки через західне стримування, а й через позицію Китаю. Натомість значно реальнішим він вважає інший крок Кремля — нову мобілізацію, необхідну для компенсації великих втрат і продовження війни на нинішньому рівні.

    І якщо прогноз президента Фінляндії справдиться, саме осінь 2026 року може показати, наскільки далеко Москва готова піти не у ядерній, а у людській ескалації війни.

  • «Ядерну Росію перемогти неможливо»: Москва пригрозила Японії через Курильські острови

    «Ядерну Росію перемогти неможливо»: Москва пригрозила Японії через Курильські острови

    Територіальна суперечка між Росією та Японією навколо чотирьох островів у Тихому океані отримала новий небезпечний вимір. Голова Державної думи РФ В’ячеслав Володін, коментуючи позицію Токіо щодо спірних територій, прямо нагадав про ядерний статус Росії та заявив, що таку державу нібито «неможливо перемогти». Заява прозвучала після різкого загострення відносин між країнами у серпні 2026 року — на тлі першого візиту Володимира Путіна на Ітуруп, військових навчань РФ поблизу островів і дипломатичних протестів Японії.

    Володін звинуватив японську владу в поверненні до «конфронтаційної риторики», пов’язавши це з багаторічною суперечкою щодо островів Ітуруп, Кунашир, Шикотан і групи Хабомаї. Саме ці території Москва називає Південними Курилами, а Токіо — Північними територіями.

    У своїй заяві голова Держдуми звернувся до подій Другої світової війни, після чого перевів розмову у площину ядерного стримування. Він заявив, що Росія є ядерною державою і тому її нібито неможливо перемогти. Таким чином, один із найвищих представників російської влади фактично використав ядерний статус РФ як аргумент у територіальній суперечці з сусідньою державою.

    Нинішній конфлікт значно загострився 13 серпня, коли Володимир Путін відвідав Ітуруп — найбільший із чотирьох островів, на які претендує Японія. Це був його перший візит на спірний архіпелаг. Путін відвідав школу, лікарню та підприємство з перероблення риби, а сама поїздка була сприйнята Москвою як демонстрація російського контролю над територією.

    Реакція Токіо була негайною. Міністерство закордонних справ Японії викликало російського посла Миколу Ноздрьова і заявило йому офіційний протест. Глава японського МЗС Тосіміцу Мотегі наголосив, що Північні території є островами, над якими Японія має суверенітет, а візит російського президента суперечить послідовній позиції Токіо. Японська сторона назвала поїздку «абсолютно неприйнятною» і заявила, що вона ще більше погіршує двосторонні відносини, які й без того перебувають у складному стані через російську війну проти України.

    Загострення не обмежилося дипломатією. У серпні Росія активізувала військову діяльність у районі островів. Міністр оборони Японії 25 серпня підтвердив, що Токіо знає про оголошені Росією ракетні навчання Тихоокеанського флоту поблизу Північних територій. За його словами, російські військові продовжують активність навколо Японії навіть на тлі війни проти України, а японське оборонне відомство уважно стежить за такими діями.

    Японські сили самооборони протягом серпня також неодноразово фіксували пересування російських військових кораблів біля країни — зокрема через протоки Цугару та Соя. Міністерство оборони Японії публікувало повідомлення про рух російських корветів, ракетних кораблів, підводного човна та інших суден.

    Суперечка навколо чотирьох островів залишається однією з найтриваліших неврегульованих територіальних проблем у Східній Азії. Радянський Союз зайняв острови наприкінці Другої світової війни, і відтоді вони перебувають під контролем Москви. Японія наполягає, що Ітуруп, Кунашир, Шикотан та Хабомаї не є частиною Курильських островів у тому значенні, від яких вона відмовилася після війни, і вважає їх своєю невіддільною територією.

    Саме через цю суперечку Японія і Радянський Союз, а згодом Японія та Росія, так і не змогли укласти повноцінний мирний договір після Другої світової війни.

    Певний час Москва і Токіо намагалися домовитися. Сторони вели переговори щодо мирного договору, організовували безвізові поїздки колишніх японських мешканців островів та обговорювали спільну економічну діяльність. Проте після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну та введення Японією санкцій Москва у березні 2022 року оголосила про припинення переговорів щодо мирного договору та призупинення низки двосторонніх програм.

    Після серпневого візиту Путіна ситуація погіршилася ще більше. 18 серпня російське МЗС вже саме викликало посла Японії в Москві та висловило протест через висловлювання японського керівництва. Російська сторона звинуватила Токіо в «антиросійській» позиції й знову заявила, що суверенітет Москви над островами нібито не підлягає сумніву.

    На цьому тлі заява Володіна про ядерний статус РФ виглядає не просто черговою різкою реплікою російського політика, а частиною ширшої ескалаційної риторики. Москва останніми роками неодноразово використовувала згадки про ядерну зброю як інструмент політичного тиску, однак тепер такий аргумент прозвучав уже безпосередньо в контексті суперечки з Японією.

    Для Токіо тема особливо чутлива ще й через історичний контекст. Японія залишається єдиною державою у світі, проти якої під час війни була застосована ядерна зброя — у серпні 1945 року атомних ударів зазнали Хіросіма та Нагасакі. Саме тому будь-які ядерні погрози у японському напрямку мають особливо резонансний характер.

    Водночас нинішнє загострення відбувається на тлі ширшого посилення військової напруги навколо Японії. Токіо дедалі частіше заявляє про активність не лише російських, а й китайських військово-морських сил поблизу своїх територіальних вод. На початку серпня японський міністр оборони називав спільну активність російських і китайських кораблів навколо країни демонстративною та такою, що викликає серйозне занепокоєння для національної безпеки.

    Тож суперечка за чотири острови, яка десятиліттями залишалася переважно дипломатичною проблемою, дедалі більше переходить у площину військово-політичного протистояння. Візит Путіна на Ітуруп, ракетні навчання, взаємні виклики послів і тепер уже згадка Москви про ядерний статус показують: у відносинах Росії та Японії один із найстаріших територіальних конфліктів Азії знову стає потенційно небезпечною точкою напруги.

  • Трамп хоче нової зустрічі з Кім Чен Ином: цього разу перевага може бути на боці КНДР

    Трамп хоче нової зустрічі з Кім Чен Ином: цього разу перевага може бути на боці КНДР

    Президент США Дональд Трамп наполягає на організації нової особистої зустрічі з лідером Північної Кореї Кім Чен Ином. Саміт може відбутися вже восени 2026 року, а одним із можливих варіантів розглядається листопадова поїздка американського президента до Азії.

    Про це повідомляє The Wall Street Journal із посиланням на американських посадовців. Видання зазначає, що Трамп уже приватно обговорював із помічниками можливість особистих переговорів із Кімом та підштовхує свою команду до їх організації.

    Одним із можливих майданчиків для дипломатичного прориву може стати поїздка Трампа до Азії в листопаді. Тоді світові лідери мають зібратися в китайському Шеньчжені на саміті Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва.

    Трамп хоче повернутися до ядерних переговорів

    Головною метою потенційного саміту називають спробу відновити переговори щодо ядерної програми Північної Кореї.

    Трамп уже має унікальний досвід прямих контактів із Кім Чен Ином. Під час свого першого президентського терміну він тричі зустрічався з північнокорейським лідером — у Сінгапурі, Ханої та в демілітаризованій зоні на кордоні двох Корей.

    Найбільші очікування покладалися на переговори в Ханої у 2019 році. Проте вони завершилися без домовленості через розбіжності щодо ядерного роззброєння Пхеньяна та скасування американських санкцій.

    Тепер Трамп, схоже, хоче ще раз спробувати відновити особисту дипломатію з Кімом. Однак ситуація, в якій можуть відбутися нові переговори, суттєво відрізняється від тієї, що була сім років тому.

    Кім Чен Ин став сильнішим

    Однією з головних проблем для Вашингтона є те, що за роки дипломатичної паузи Північна Корея не відмовилася від своєї ядерної програми, а продовжила її розвивати.

    У Пхеньяні тепер прямо заявляють, що не збираються відмовлятися від статусу ядерної держави. У червні сестра Кім Чен Ина Кім Йо Чжон заявила, що КНДР не відступить від свого ядерного статусу.

    Через це простір для компромісу значно звузився. Якщо раніше США намагалися переконати Пхеньян піти шляхом денуклеаризації в обмін на послаблення санкцій та нормалізацію відносин, то тепер КНДР підходить до потенційних переговорів із набагато потужнішим військовим арсеналом.

    WSJ зазначає, що становище самого Кіма також зміцнилося, а новий раунд переговорів може бути для Вашингтона складнішим, ніж за першого президентства Трампа.

    Росія та Китай посилили позиції Пхеньяна

    Додатковим фактором стали відносини Північної Кореї з Росією та Китаєм.

    Пекін останнім часом демонструє готовність підтримувати Пхеньян. Під час червневого візиту Сі Цзіньпіна до КНДР китайський лідер заявив про незмінність підтримки Північної Кореї та готовність захищати спільні інтереси двох держав.

    Паралельно КНДР поглибила військові зв’язки з Росією. У сукупності це означає, що Кім Чен Ин сьогодні значно менше залежить від можливості домовитися зі Сполученими Штатами, ніж під час перших переговорів із Трампом.

    Саме тому експерти припускають: якщо новий саміт відбудеться, переговорні козирі Кіма можуть бути значно сильнішими, ніж у 2018–2019 роках.

    Трамп уже зробив крок назустріч Кіму

    Намір американського президента відновити переговори збігся з несподіваним рішенням щодо американсько-південнокорейських військових навчань.

    Трамп наказав Пентагону суттєво скоротити участь США у спільних маневрах із Південною Кореєю. Щорічні навчання Ulchi Freedom Shield у результаті скоротили з 11 до п’яти днів, а частину польових тренувань зменшили.

    Американський президент пояснював свою позицію, зокрема, хорошими відносинами з Кім Чен Ином. Раніше Трамп неодноразово критикував масштабні американсько-південнокорейські навчання, вважаючи їх надто дорогими та такими, що провокують Пхеньян.

    Цей крок може стати сигналом про те, що Вашингтон намагається створити умови для повернення КНДР за стіл переговорів.

    Кім уже відповів Трампу

    Є й інша важлива деталь. 17 серпня Трамп заявив, що Кім Чен Ин відповів на його спроби встановити контакт.

    Американський президент не розкрив подробиць відповіді, однак сама заява пролунала лише через день після його рішення скоротити військові навчання з Південною Кореєю.

    Ще в березні Трамп демонстрував зацікавленість у поверненні до переговорів із Пхеньяном. Під час зустрічі з прем’єр-міністром Південної Кореї Кім Мін Соком президент США цікавився, чи готовий північнокорейський лідер знову говорити зі Сполученими Штатами або особисто з ним.

    Тепер ці сигнали складаються в більш цілісну картину: адміністрація Трампа може готувати нову велику дипломатичну спробу щодо КНДР уже цієї осені.

    При цьому результат потенційної зустрічі далеко не гарантований. Попередні три контакти Трампа й Кіма не змогли зупинити розвиток північнокорейської ядерної програми, а за наступні роки військові та міжнародні позиції Пхеньяна лише зміцнилися.

  • «Він завжди мене поважав»: Трамп заявив про сигнал від Кім Чен Ина після поступки щодо військових навчань

    «Він завжди мене поважав»: Трамп заявив про сигнал від Кім Чен Ина після поступки щодо військових навчань

    Президент США Дональд Трамп заявив, що лідер Північної Кореї Кім Чен Ин відреагував на його спроби відновити прямий діалог. Заява пролунала практично одразу після рішення американського президента наказати суттєво скоротити спільні військові навчання США та Південної Кореї — маневри, які Пхеньян протягом багатьох років називає загрозою своїй безпеці.

    Про це повідомляє Reuters.

    У понеділок, 17 серпня, під час спілкування з журналістами у Білому домі Трампа запитали, чому Кім Чен Ин досі нібито не відповів на його спроби поновити контакти між Вашингтоном і Пхеньяном.

    Американський президент заперечив саме формулювання запитання, заявивши, що відповідь від північнокорейського лідера вже була. Водночас Трамп не пояснив, коли саме відбувся контакт, яким каналом могла бути передана відповідь та що саме повідомив Кім Чен Ин.

    «Відповів», — заявив Трамп, після чого додав, що Кім Чен Ин завжди ставився до нього з повагою.

    Таким чином, наразі невідомо, чи йдеться про пряме повідомлення від керівництва КНДР, дипломатичні канали або інший сигнал з боку Пхеньяна. Офіційного оголошення про нову зустріч двох лідерів також поки немає.

    Трамп пішов назустріч Пхеньяну щодо військових навчань

    Заява Трампа привернула особливу увагу через її час. Лише напередодні американський президент наказав Пентагону «суттєво скоротити» масштаб спільних військових навчань із Південною Кореєю.

    Йдеться про щорічні навчання Ulchi Freedom Shield. У них мали брати участь близько 18 тисяч південнокорейських військовослужбовців. Попри заяву Трампа, Сеул повідомив, що навчання розпочалися відповідно до запланованого графіка.

    Трамп назвав масштабні спільні маневри дорогими для Сполучених Штатів і поставив під сумнів доцільність їх проведення у нинішньому форматі. Крім фінансового аргументу, він фактично визнав, що враховує реакцію Пхеньяна: президент США назвав такі навчання невдалим та ворожим сигналом для Північної Кореї.

    Ще одним аргументом Трампа стала позиція Сеула щодо Ірану. Президент США висловив невдоволення тим, що Південна Корея не долучилася до американських дій проти Тегерана.

    При цьому Трамп знову наголосив на своїх особистих відносинах із Кім Чен Ином, які він називає «дуже хорошими».

    Для Пхеньяна питання американсько-південнокорейських навчань є принциповим. Влада КНДР регулярно називає їх репетицією нападу та використовує проведення маневрів як аргумент для виправдання розвитку власної ракетно-ядерної програми.

    У Сеулі сподіваються на повернення переговорів

    Рішення Трампа викликало неоднозначну реакцію в Південній Кореї. Адміністрація президента Лі Чже Мьона сподівається, що зменшення масштабів навчань може відкрити шлях до відновлення переговорів між Вашингтоном і Пхеньяном.

    Південнокорейська влада виступає за відновлення міжкорейського діалогу та вже демонструвала готовність до дипломатичних кроків, спрямованих на зниження напруженості на Корейському півострові. Водночас Пхеньян поки не демонстрував аналогічної готовності та продовжував розвиток своєї військової програми.

    Критики рішення Трампа побоюються іншого сценарію: якщо Вашингтон скорочуватиме військову активність без конкретних поступок з боку КНДР, це може послабити стримування Північної Кореї та викликати питання щодо надійності американських гарантій безпеки союзникам у регіоні.

    Особливо гостро ця дискусія відбувається на тлі того, що Північна Корея продовжує розвивати ядерні та ракетні можливості, а її відносини з Росією за останні роки суттєво поглибилися.

    Трамп уже намагався домовитися з Кім Чен Ином

    Нинішні заяви американського президента можуть свідчити про спробу повернутися до моделі особистої дипломатії, яку Трамп активно використовував під час свого першого президентського терміну.

    Тоді відносини між двома політиками пройшли шлях від надзвичайно жорсткої риторики та взаємних погроз до особистих зустрічей.

    У червні 2018 року Трамп і Кім провели історичний саміт у Сінгапурі — першу в історії зустріч чинного президента США з лідером КНДР. У лютому 2019 року вони зустрілися вдруге у Ханої, однак переговори завершилися без угоди через розбіжності щодо ядерної програми Північної Кореї та санкцій.

    У червні того ж року Трамп зустрівся з Кімом у демілітаризованій зоні між двома Кореями та став першим чинним американським президентом, який ступив на територію КНДР.

    Між Трампом та Кімом також відбувався обмін особистими листами, а американський президент неодноразово наголошував на особливому характері їхніх відносин.

    Однак дипломатичний прорив так і не привів до домовленості про ядерне роззброєння Північної Кореї.

    Чи можлива нова зустріч Трампа і Кіма

    Reuters зазначає, що у другий президентський термін контакти Трампа з Кім Чен Ином до останнього часу отримували значно менше уваги Білого дому, ніж у 2018–2019 роках. Однак американський президент неодноразово демонстрував зацікавленість у відновленні дипломатії з північнокорейським лідером.

    Тепер одразу два кроки — наказ скоротити спільні навчання із Сеулом і заява про отриману «відповідь» від Кім Чен Ина — знову поставили питання про можливість особистих переговорів.

    Утім, умови для них зараз значно відрізняються від ситуації часів першої каденції Трампа. Північна Корея за минулі роки продовжила вдосконалювати свої ядерні та ракетні можливості, а її стратегічні зв’язки з Росією та Китаєм стали важливішими. Через це перспективи того, що Кім погодиться відмовитися від ядерного арсеналу, залишаються вкрай невизначеними.

    Водночас навіть сам факт можливого відновлення прямого контакту між Вашингтоном і Пхеньяном може стати початком нового дипломатичного етапу на Корейському півострові.

    Поки ж Трамп не розкрив головного — що саме означала «відповідь» Кім Чен Ина і чи домовилися сторони про конкретні переговори.

  • Корейська війна може завершитися через 76 років: Сеул зробив Пхеньяну історичну пропозицію

    Корейська війна може завершитися через 76 років: Сеул зробив Пхеньяну історичну пропозицію

    Президент Південної Кореї Лі Чже Мен запропонував перейти до переговорів, які можуть фактично поставити крапку в одному з найдовших незавершених військових конфліктів сучасності. Сеул закликає Північну Корею відмовитися від логіки постійного протистояння та розпочати діалог про створення на Корейському півострові постійної системи миру замість режиму перемир’я, що діє з 1953 року. Про це повідомляє Reuters.

    Із такою заявою Лі Чже Мен виступив 15 серпня під час урочистостей з нагоди 81-ї річниці визволення Кореї від японського колоніального панування. За даними Reuters, південнокорейський президент закликав до мирного співіснування двох Корей та наголосив на необхідності замінити нинішній режим перемир’я повноцінною мирною системою.

    Йдеться про принципове питання. Корейська війна 1950–1953 років завершилася не підписанням мирного договору, а угодою про перемир’я. Тобто з юридичного та політичного погляду остаточного мирного врегулювання між сторонами так і не відбулося.

    Лі запропонував сторонам відмовитися від взаємних погроз і сісти за стіл переговорів для завершення багаторічного конфлікту. Під час такого діалогу, за його словами, можна було б одночасно обговорювати ефективні механізми стримування подальшого розвитку ядерного потенціалу КНДР.

    Причому задум Сеула не обмежується двосторонньою зустріччю Південної та Північної Кореї. За даними Korea JoongAng Daily, Лі допустив переговорний формат за участю Південної Кореї, КНДР і США або ширший формат із залученням Китаю. Саме ці держави мають ключове значення для безпекової архітектури Корейського півострова.

    Таким чином, ідея Сеула потенційно виходить далеко за межі чергової спроби покращити відносини між двома Кореями. У разі її реалізації мова може йти про перегляд усієї системи безпеки, яка фактично існує в регіоні понад сім десятиліть.

    Сеул змінює підхід до КНДР

    Нова пропозиція вписується у ширшу політику адміністрації Лі Чже Мена щодо Північної Кореї. Ще в липні міністр об’єднання Південної Кореї Чон Дон Йон заявив про важливу зміну підходу Сеула: замість принципу «спочатку денуклеаризація» уряд переходить до концепції «спочатку мир».

    Це не означає, що Південна Корея відмовляється від мети денуклеаризації Корейського півострова. Однак Сеул більше не хоче робити повне ядерне роззброєння КНДР попередньою умовою для будь-якого прогресу у відносинах.

    «Кінцева мета денуклеаризації не була відкинута, але підхід “денуклеаризація передусім” — так», — пояснював Чон Дон Йон.

    Лі Чже Мен тепер фактично розвиває цю концепцію. Він заявив, що Сеул готовий робити послідовні превентивні кроки для зниження напруженості та створення багаторівневих механізмів, які не дозволять ситуації перерости у військове зіткнення.

    Ще раніше адміністрація Лі почала демонструвати готовність до деескалації. У 2025 році президент заявляв про намір припинити частину військової активності поблизу кордону та відновити дію військових домовленостей 2018 року, спрямованих на зменшення ризику випадкових зіткнень.

    Але Пхеньян поки не хоче говорити

    Головною перешкодою для плану Сеула залишається позиція самого Кім Чен Ина.

    Відносини між двома Кореями перебувають у вкрай складному стані. Північнокорейський лідер фактично відмовився від багаторічної політики, за якою об’єднання Півночі та Півдня декларувалося стратегічною метою. Натомість Пхеньян почав розглядати Південну Корею як окрему ворожу державу та посилив оборону вздовж кордону.

    Північна Корея також не демонструє готовності приймати попередні пропозиції Лі щодо відновлення діалогу.

    Додатковим подразником стали плани Сеула щодо атомних підводних човнів та традиційні спільні військові навчання Південної Кореї і США.

    Новий мирний заклик Лі прозвучав у момент особливо високої напруги. Уже 17 серпня мають розпочатися щорічні американсько-південнокорейські навчання Ulchi Freedom Shield тривалістю 11 днів. США та Південна Корея називають їх оборонними, однак Пхеньян традиційно розглядає такі маневри як репетицію війни. Напередодні КНДР знову пригрозила відповіддю.

    Більше того, 11 серпня Північна Корея здійснила черговий запуск балістичної ракети. За даними Associated Press, її запустили з району східного прибережного міста Вонсан. Ракета пролетіла понад 700 кілометрів і впала у водах між Корейським півостровом та Японією. Це був уже другий північнокорейський ракетний тест менш ніж за тиждень.

    Саме тому пропозиція Лі звучить на тлі не потепління, а навпаки — нового витка військово-політичної напруженості.

    Ядерне питання залишається головним

    Найскладнішою частиною потенційних переговорів стане ядерна програма КНДР.

    Після провалу дипломатичного процесу зі США у 2019 році Північна Корея продовжила нарощувати свій ядерний та ракетний потенціал. Паралельно Пхеньян істотно поглибив військові й політичні відносини з Росією та зміцнює взаємодію з Китаєм.

    Саме тому Сеул тепер пропонує говорити не лише про кінцеву денуклеаризацію, а й про конкретні механізми, здатні принаймні зупинити подальше нарощування ядерних можливостей КНДР.

    Це суттєва зміна акцентів: замість вимоги спочатку позбутися ядерної зброї, а потім отримати політичні та економічні вигоди, Південна Корея намагається створити умови, за яких зниження військової напруги саме стане початком тривалого процесу.

    Мирного договору немає понад сім десятиліть

    Історичне коріння проблеми сягає Корейської війни. Бойові дії розпочалися у 1950 році й тривали три роки. У конфлікт були безпосередньо втягнуті сили під командуванням ООН на чолі зі США, а на боці Північної Кореї воювали китайські сили.

    27 липня 1953 року було укладено угоду про перемир’я, яка припинила масштабні бойові дії та стала основою нинішнього режиму безпеки на півострові. Однак повноцінного мирного договору після цього так і не з’явилося.

    Саме цю систему Лі Чже Мен тепер пропонує змінити.

    Південнокорейський президент наголошує, що Сеул не має наміру поглинати Північ і декларує повагу до її політичної системи. Ці принципи він озвучував і раніше, а нинішня пропозиція має перетворити їх на конкретний переговорний процес.

    Утім, поки що найважливішого елемента для такого сценарію немає — згоди Пхеньяна сісти за стіл переговорів.

    Тому заява Лі Чже Мена поки залишається пропозицією, а не початком нового мирного процесу. Проте її масштаб важко недооцінити: Сеул фактично пропонує перейти від управління замороженим конфліктом до спроби остаточно закрити Корейську війну та створити нову систему безпеки на півострові.

    Якщо Пхеньян погодиться хоча б обговорити такий формат, це може стати одним із найсерйозніших дипломатичних зрушень у регіоні за останні роки. Наразі ж дві Кореї залишаються по різні боки демілітаризованої зони — формально без мирного договору через понад сім десятиліть після того, як замовкла основна зброя.

  • НАТО готується посилити ядерний щит Європи: американські B61-12 можуть з’явитися ближче до кордонів Росії

    НАТО готується посилити ядерний щит Європи: американські B61-12 можуть з’явитися ближче до кордонів Росії

    Північноатлантичний альянс на тлі тривалого протистояння з Росією опрацьовує варіанти посилення ядерного стримування в Європі. Одним зі сценаріїв є збільшення кількості американської нестратегічної ядерної зброї на континенті та потенційне розширення географії її розміщення.

    Про такі плани 31 липня повідомило німецьке агентство dpa. За його інформацією, НАТО аналізує можливість додаткового розміщення американської ядерної зброї, хоча конкретних рішень щодо нових місць базування наразі публічно не оголошено. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте також не виключив подальших змін у ядерному потенціалі Альянсу.

    Йдеться передусім про нестратегічну ядерну зброю. До цієї категорії належать засоби, призначені переважно для застосування проти військових об’єктів — командних пунктів, аеродромів, портів, угруповань військ та іншої критично важливої військової інфраструктури.

    За даними dpa, серед можливих варіантів у разі подальшого погіршення безпекової ситуації розглядається розширення географії ядерної присутності США. У цьому контексті експерти називають Польщу та Фінляндію, а також Литву. Водночас важливо наголосити: підтвердженого рішення НАТО про розміщення ядерних боєприпасів у цих країнах наразі немає.

    Рютте не виключив змін

    Марк Рютте у розмові з dpa не став розкривати подробиць закритих консультацій, однак підтвердив принципову готовність Альянсу адаптувати свій ядерний потенціал до нової безпекової ситуації.

    За його словами, НАТО постійно оцінює, які можливості необхідні Альянсу та яким має бути оптимальний комплекс засобів ядерного стримування. Якщо виникне необхідність у коригуванні цієї системи, Альянс це зробить.

    Показово, що ще на початку липня Рютте окремо наголошував на ролі американського ядерного потенціалу. Він назвав ядерну парасольку США кінцевою гарантією свободи та безпеки всього НАТО, особливо його європейської частини. Водночас британські та французькі ядерні сили залишаються додатковими елементами загальної системи стримування.

    У лютому 2026 року Висока група НАТО з питань ядерної політики вже обговорювала подальше зміцнення надійності та ефективності ядерного стримування на тлі змін у безпековому середовищі. А у червні відбулося засідання Групи ядерного планування на рівні міністрів оборони.

    Скільки американської ядерної зброї вже є в Європі

    Точні дані про американський ядерний арсенал у Європі офіційно не розголошуються. США та НАТО традиційно не підтверджують ані точну кількість боєприпасів, ані повний перелік місць їхнього зберігання.

    За оцінкою Arms Control Association, у Європі розгорнуто приблизно 100 американських ядерних авіабомб сімейства B61. Вони розміщені на шести базах у п’яти країнах: Бельгії, Німеччині, Італії, Нідерландах та Туреччині.

    Одним із важливих елементів модернізації американського арсеналу стала B61-12 — новіша модифікація авіаційної ядерної бомби.

    Окрема увага зараз прикута до британської авіабази RAF Lakenheath. Експерти допускають, що американські B61-12 вже могли повернутися на цей об’єкт, однак офіційного підтвердження такого розміщення немає. Водночас значення Лейкенгіта для ядерної інфраструктури НАТО очевидно зростає: у 2025 році база була одним із майданчиків, залучених до щорічних ядерних навчань Альянсу Steadfast Noon.

    Польща, Фінляндія та Литва можуть змінити ядерну карту Європи

    Найбільш чутливим питанням стане можливе просування елементів американського ядерного стримування далі на схід і північ Європи.

    У липні Рютте коментував рішення Фінляндії та Литви щодо зняття національних обмежень, пов’язаних із можливістю розміщення ядерної зброї. Водночас він не оголошував про плани фактичного розміщення американських боєприпасів у цих державах.

    Саме тому твердження про те, що B61-12 незабаром обов’язково з’являться у Польщі, Фінляндії чи Литві, було б передчасним. Наразі мова йде про потенційні сценарії та експертні пропозиції, а не про підтверджене рішення Альянсу.

    Зокрема, експерт Heritage Foundation Роберт Пітерс вважає доцільним додаткове розміщення в Європі від 100 до 150 американських нестратегічних ядерних боєприпасів. Серед потенційних країн він називав Польщу та Фінляндію. Це, однак, саме експертна рекомендація, а не офіційний план НАТО.

    Причина — Росія та її ядерна риторика

    Перегляд ядерного стримування відбувається на тлі різкого погіршення відносин між НАТО та Росією після початку повномасштабної війни проти України.

    У квітні 2026 року Альянс прямо назвав російське вторгнення в Україну, ядерну риторику Москви та використання ядерних погроз факторами серйозного погіршення міжнародного безпекового середовища. НАТО при цьому наголосило: фундаментальне призначення його ядерного потенціалу полягає у збереженні миру, запобіганні примусу та стримуванні агресії.

    В Альянсі також підтверджують, що залишатимуться ядерним союзом доти, доки у світі існує ядерна зброя.

    Водночас це не означає, що НАТО вже ухвалило рішення про масштабне нарощування ядерного арсеналу або готується до безпосередньої війни з Росією. Заявлена мета таких заходів — навпаки, зробити потенційну атаку на країни Альянсу настільки ризикованою для противника, щоб вона не відбулася.

    Європа входить у новий етап ядерного стримування

    Дискусія навколо B61-12 демонструє масштаб трансформації європейської системи безпеки. Після завершення холодної війни кількість американської ядерної зброї на континенті протягом десятиліть скорочувалася. Тепер цей тренд може змінитися.

    Паралельно європейські члени НАТО різко збільшують звичайні оборонні витрати. За словами Рютте, лише у 2025 році європейські союзники та Канада наростили основні оборонні інвестиції більш ніж на $90 млрд — майже на 20% за рік.

    Тому можливе розширення американської ядерної присутності варто розглядати як частину значно ширшої перебудови системи стримування НАТО.

    Ключове рішення ще не ухвалене. Однак сам факт того, що розширення ядерної присутності США знову відкрито обговорюється, свідчить про фундаментальну зміну безпекової ситуації в Європі. Те, що після холодної війни здавалося малоймовірним, знову стало предметом практичного військового планування.

  • У Кремлі заявили про повну бойову готовність морських ядерних сил РФ

    У Кремлі заявили про повну бойову готовність морських ядерних сил РФ

    Морські стратегічні ядерні сили Росії перебувають у повній бойовій готовності. Таку заяву зробив помічник російського диктатора Володимира Путіна Микола Патрушев, наголосивши, що розвиток Військово-морського флоту РФ здійснюється з урахуванням усіх потенційних загроз з боку країн, які Москва вважає своїми супротивниками.

    Про це повідомляють російські пропагандистські ЗМІ.

    За словами Патрушева, російський військово-морський флот продовжує виконувати завдання із захисту національних інтересів країни в різних районах Світового океану. Він стверджує, що стратегічні морські ядерні сили перебувають у повній бойовій готовності та залишаються одним із ключових елементів російської системи ядерного стримування.

    Представник Кремля також заявив, що всі можливі виклики та загрози, які, на думку Москви, походять від потенційних противників, враховуються під час планування розвитку російського флоту. Зокрема, йдеться про реалізацію Стратегії розвитку Військово-морського флоту Росії до 2050 року та підготовку нової державної програми кораблебудування, розрахованої також до середини століття.

    Останні заяви Патрушева стали продовженням жорсткої ядерної риторики Кремля, яка регулярно лунає з початку повномасштабної війни проти України. Російське керівництво неодноразово використовувало тему ядерної зброї як елемент політичного тиску на Захід та союзників України.

    Раніше речник Кремля Дмитро Пєсков заявив, що ядерна зброя залишається одним із головних інструментів стратегічного стримування Росії. За його словами, Москва нібито готова застосувати її лише у разі виникнення загрози існуванню держави. Водночас Пєсков вкотре повторив офіційну позицію Кремля, стверджуючи, що так звана “спеціальна військова операція” згодом перетворилася на “справжню війну” через підтримку України з боку західних держав.

    Попри такі заяви, низка міжнародних лідерів оцінює ймовірність застосування Росією ядерної зброї як низьку. Зокрема, президент Фінляндії Александер Стубб після контактів із представниками Китаю повідомив, що у Пекіні не вважають реалістичним сценарій використання Москвою ядерної зброї. За його словами, китайська сторона переконана, що Росія не піде на такий крок навіть за умов подальшої ескалації війни.

    Водночас українське керівництво неодноразово наголошувало, що Кремль продовжує використовувати ядерні погрози як інструмент психологічного та політичного тиску. Президент України Володимир Зеленський раніше заявляв, що у разі безкарності Росія може вдатися до подальшої ескалації та становити загрозу не лише для України, а й для інших європейських держав.

    На тлі триваючої війни Москва продовжує активно модернізувати свої збройні сили, зокрема військово-морський компонент ядерної тріади, водночас західні країни уважно стежать за подібними заявами Кремля та оцінюють їх як частину ширшої стратегії військово-політичного тиску.