В українських в’язницях та установах виконання покарань планують запровадити нову систему духовної підтримки засуджених. Міністерство юстиції разом із Державною кримінально-виконавчою службою та представниками релігійних організацій готує пілотний проєкт професійного пенітенціарного капеланства. Йдеться про можливість офіційного працевлаштування священнослужителів у виправних установах, де вони допомагатимуть ув’язненим долати психологічні труднощі, переосмислювати власні вчинки та готуватися до повернення в суспільство після відбування покарання.
Про відповідні домовленості повідомила Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій за підсумками зустрічі, яка відбулася 20 жовтня 2026 року в Києві.
У переговорах взяли участь представники Міністерства юстиції, Державної кримінально-виконавчої служби та релігійних громад, які вже мають досвід духовного служіння людям у місцях несвободи. Головною темою стало створення професійної системи капеланства, яка дозволила б здійснювати таку діяльність на постійній та організованій основі.
Заступник міністра юстиції Євген Пікалов під час зустрічі наголосив, що одним із ключових завдань кримінально-виконавчої системи має бути не лише забезпечення відбування покарання, а й підготовка засуджених до повернення до нормального життя. Саме тому відомство працює над розширенням програм ресоціалізації, спрямованих на зміну поведінки, відновлення соціальних навичок та подолання проблем, які можуть ускладнювати адаптацію людини після звільнення.
Особливу увагу посадовець приділив окремим категоріям людей, які перебувають в установах виконання покарань або слідчих ізоляторах. Зокрема, йдеться про неповнолітніх та ветеранів війни. За інформацією Мін’юсту, для них уже розпочато запровадження та апробацію спеціальних корекційних програм. Професійне капеланство розглядають як один із можливих складників такої комплексної роботи.
Ініціатива передбачає, що священнослужителі зможуть надавати ув’язненим систематичну духовну підтримку, проводити індивідуальні бесіди та допомагати людям долати складні життєві обставини. Особливу роль капелани можуть відігравати у випадках, коли засуджені переживають втрату близьких, відчуження від родини, внутрішні конфлікти або труднощі з адаптацією до умов перебування в установі.
Водночас духовна допомога не повинна підміняти професійну психологічну чи психіатричну підтримку. Йдеться про додатковий напрям роботи з людьми, який може доповнювати наявні освітні, соціальні та корекційні програми.
Представники релігійних організацій зазначили, що створення професійного пенітенціарного капеланства є їхньою багаторічною метою. Духовна опіка в українських в’язницях існує вже давно, однак нова ініціатива має зробити відповідне служіння більш системним і забезпечити офіційний статус капеланів у визначених установах.
Під час зустрічі учасники окремо обговорили можливість використання досвіду військового та медичного капеланства. Обидва напрями вже розвиваються в Україні та передбачають надання духовної допомоги людям, які опинилися в особливо складних обставинах.
Зокрема, військові капелани працюють із захисниками України, підтримують військовослужбовців та допомагають їм переживати психологічні й моральні наслідки війни. Медичне капеланство спрямоване на підтримку пацієнтів, їхніх родин і працівників закладів охорони здоров’я.
Представники душпастирської спільноти вважають, що відповідні підходи можуть бути корисними й у пенітенціарній системі.
Як повідомило Міністерство юстиції, керівник відділу душпастирства у пенітенціарній системі України Української греко-католицької церкви отець Олег Нестор наголосив на важливості постійної духовної підтримки людей у місцях несвободи. На його думку, досвід капеланського служіння у війську та лікарнях може стати основою для розвитку професійної допомоги засудженим.
За результатами переговорів сторони домовилися створити спільну робочу групу, яка займатиметься підготовкою пілотного проєкту. До її завдань належатиме визначення установ Державної кримінально-виконавчої служби, де першими запровадять нову модель капеланства.
Також робоча група має визначити представників релігійних організацій, які зможуть офіційно отримати статус пенітенціарних капеланів і здійснювати служіння в обраних установах.
При цьому конкретного переліку виправних колоній або слідчих ізоляторів, які стануть учасниками експерименту, поки не оприлюднено. Невідомими залишаються також точні терміни запуску проєкту, кількість майбутніх капеланів та механізм фінансування відповідних посад.
Важливо, що запровадження професійного капеланства не означає появи права на духовну допомогу з нуля. Українське законодавство вже гарантує засудженим можливість задовольняти власні релігійні потреби.
Зокрема, стаття 128 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачає право засуджених на проведення богослужінь і релігійних обрядів відповідно до встановленого порядку. Адміністрація виправних установ має сприяти запрошенню священнослужителів, визначенню місця та часу проведення відповідних заходів.
Крім того, стаття 128-1 цього Кодексу вже регулює організацію душпастирської опіки засуджених за участю капеланів, уповноважених релігійними організаціями.
Отже, нинішня ініціатива Мін’юсту стосується передусім розвитку професійного інституту капеланства та можливості запровадження відповідних штатних посад у виправних установах, а не першого дозволу священнослужителям відвідувати ув’язнених.
Окреме значення має питання свободи совісті. Законодавство України гарантує людині право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної. Позбавлення волі не скасовує цього права.
Тому участь засуджених у релігійних заходах має відповідати їхнім переконанням і не може перетворюватися на примусове залучення до певної конфесії. Адміністрації установ виконання покарань також заборонено демонструвати прихильність до окремої релігійної організації.
Водночас духовна підтримка може бути частиною ширшого процесу повернення засуджених до суспільства. Після звільнення колишні ув’язнені нерідко стикаються з труднощами працевлаштування, відновлення родинних зв’язків та адаптації до повсякденного життя.
Особливо складним цей процес може бути для людей, які провели за ґратами тривалий час або втратили соціальні контакти.
Саме тому пенітенціарне капеланство розглядають у контексті ресоціалізації — підготовки людини до повернення в суспільство після відбування покарання.
Україна вже впроваджує різні механізми соціальної адаптації засуджених. Один із них пов’язаний із можливістю для окремих категорій ув’язнених добровільно долучатися до захисту держави.
Раніше «Ненька інфо» повідомляла, що понад вісім тисяч колишніх засуджених вступили до лав Збройних сил України після запровадження відповідного законодавчого механізму у 2024 році.
У тому випадку йшлося про окрему процедуру умовно-дострокового звільнення для проходження військової служби. Натомість майбутнє пенітенціарне капеланство покликане забезпечувати духовну підтримку людей безпосередньо під час їхнього перебування в установах виконання покарань.
Підготовка нового пілотного проєкту має також продовжити співпрацю Міністерства юстиції та Всеукраїнської ради церков, яку сторони активізували у вересні 2026 року.
Тоді представники релігійних організацій зустрілися з міністром юстиції Денисом Масловим та обговорили питання діяльності релігійних громад, зокрема можливості розширення співпраці в пенітенціарній сфері.
Нинішні домовленості стали наступним етапом цих консультацій.
Наразі проєкт перебуває на стадії підготовки. Створення робочої групи ще не означає, що капелани вже отримали штатні посади або розпочали роботу в усіх українських колоніях.
Подальші рішення залежатимуть від результатів спільної роботи Мін’юсту, Державної кримінально-виконавчої служби та представників релігійних організацій.
Очікується, що саме пілотний етап дозволить оцінити, як професійне капеланство може працювати в українських установах виконання покарань, які організаційні механізми для цього необхідні та чи доцільно надалі поширювати відповідний досвід на інші заклади.
Таким чином, Україна готується перейти від переважно запрошуваної духовної опіки до більш організованої професійної моделі пенітенціарного капеланства. Її заявлена мета — не лише задоволення релігійних потреб ув’язнених, а й підтримка внутрішніх змін, збереження людської гідності та сприяння поверненню засуджених до повноцінного життя після звільнення.
