Напередодні 35-ї річниці Незалежності України відомий історик та співавтор проєкту «Історія без міфів» Владлен Мараєв пояснив, чому крах Радянського Союзу був невідворотним та як державі вдалося уникнути кривавої війни з Росією ще у 1991 році. Експерт розвіяв популярні наративи про випадковість українського суверенітету та розкрив справжні мотиви тодішніх світових лідерів, які намагалися врятувати імперію.
Шлях до державності розпочався задовго до серпневих подій дев’яностих. Протягом усього двадцятого століття нація мала кілька історичних роздоріж. Спроби побудувати власну країну відбувалися під час визвольних змагань 1917–1921 років, під час проголошення Карпатської України, а також під час спроби відновлення держави у 1941 році. Однак тоді потужні тоталітарні режими не залишили шансів на успіх, а за спиною Києва не було впливових міжнародних союзників. Лише наприкінці століття виникло унікальне вікно можливостей.
Радянська система розпалася не через збіг обставин, а внаслідок глибокої системної деградації. СРСР тотально відставав від західних технологій, а наслідки сталінських репресій, штучних голодоморів та Другої світової війни призвели до критичної демографічної кризи.
«Якщо Україна випадково здобула незалежність, то це означає, що й СРСР розпався випадково. А це не так», – підкреслив Владлен Мараєв.
Американська паніка та загроза тотального хаосу
Цивілізований світ відверто боявся розпаду Радянського Союзу через ризик втрати контролю над гігантським ядерним арсеналом. Закордонні політики уявляли глобальний катаклізм, де зброя масового ураження опиниться в руках кількох нових республік, які можуть розпочати міжусобні збройні конфлікти.
Саме через цей страх лише за кілька тижнів до проголошення суверенітету американське керівництво закликало українців не поспішати. Вашингтон робив ставку на знайомого і зрозумілого партнера в особі очільника Кремля, ігноруючи прагнення поневолених націй. Водночас у самому Києві чимало представників комуністичної номенклатури також відкрито виступали проти виходу зі складу імперії, намагаючись зберегти статус-кво.
Чому Москва не пішла в наступ тридцять п’ять років тому
Відсутність повномасштабного збройного вторгнення Росії одразу після розвалу спільної держави пояснюється тісними персональними зв’язками тодішніх керівників.
«Еліти і в Москві, і в Києві були приблизно однаковими – здебільшого комуністичними, вони між собою непогано спілкувалися», – зазначив історик.
Однак загроза силового сценарію залишалася абсолютно реальною. Якби під час серпневого путчу 1991 року владу в Москві утримав так званий Державний комітет з надзвичайного стану, агресія б неминуче розпочалася. Вже 19 серпня заколотники віддали наказ стягувати війська до Києва, аби залякати суспільство, жорстко придушити визвольні рухи та знову затиснути республіку в кулак диктатури.