В Україні не планують масового знесення так званих “хрущовок”, попри їхній критичний стан і вичерпаний термін експлуатації. Натомість держава робить ставку на поетапну реновацію застарілого житлового фонду, яка стане можливою лише після доопрацювання законодавства та стабілізації ситуації в країні.
Про це заявила голова профільного парламентського комітету Олена Шуляк, коментуючи перспективи оновлення житла в ефірі “Новини.LIVE”. За її словами, відповідний законопроєкт щодо комплексної реконструкції кварталів (№6458) уже ухвалено в першому читанні, але він потребує суттєвих змін і адаптації до реалій воєнного часу.
Йдеться не про точкове знесення окремих будинків, а про комплексний підхід: модернізацію цілих кварталів із заміною інженерних мереж, оновленням інфраструктури та підвищенням енергоефективності. Демонтаж будинків передбачений лише як крайній захід — якщо технічний стан споруди не дозволяє її реконструювати.
За оцінками експертів і самих законодавців, в Україні налічується близько 10 тисяч “хрущовок”, більшість з яких уже давно перевищили свій розрахунковий термін експлуатації. Ці будівлі зводилися у 1950–70-х роках як тимчасове житло на 25–30 років, однак фактично використовуються вже понад пів століття.
Серед головних проблем такого житла — зношені комунікації, низька енергоефективність, тріщини у конструкціях і поступова втрата міцності матеріалів. У деяких випадках будинки визнають аварійними, що створює ризики для мешканців.
Однак навіть у таких випадках знесення не є автоматичним рішенням. Законодавство передбачає складну процедуру, яка включає технічну експертизу, рішення органів місцевої влади та, головне, згоду мешканців.
Ключова умова — підтримка не менше ніж 75% співвласників будинку. Лише після цього рішення про реновацію або реконструкцію стає обов’язковим для всіх.
Це одна з головних причин, чому процес оновлення житла в Україні роками гальмується. Навіть якщо більшість мешканців підтримує ідею, кілька незгодних можуть фактично заблокувати проєкт.
Ще одна складність — питання відселення. У разі реконструкції або знесення держава чи інвестор зобов’язані надати людям рівноцінне житло або компенсацію. Нові квартири мають бути не меншої площі та розташовуватися в тому самому населеному пункті.
Це значно ускладнює реалізацію проєктів і підвищує їхню вартість. Саме тому, за словами Шуляк, реновація є економічно доцільнішою, ніж повне знесення і нове будівництво.
Додатковим фактором стала повномасштабна війна. Наразі для держави пріоритетом є відновлення зруйнованого житла, будівництво укриттів і забезпечення базових потреб населення. Через це реновація старого житлового фонду відійшла на другий план.
Водночас підготовча робота триває. Міста мають заздалегідь розробляти плани оновлення кварталів, визначати об’єкти для реновації та готувати інфраструктурні рішення. Це дозволить швидко запускати проєкти, коли з’являться фінансові ресурси та безпекові умови.
Окремо підкреслюється, що знесення “хрущовок” не вирішить житлову проблему в Україні. Навпаки, більш ефективним підходом є модернізація існуючого житла — утеплення, надбудова поверхів, перепланування та оновлення інженерних систем.
У міжнародній практиці, зокрема в країнах Балтії та Німеччині, саме такий підхід показав найкращі результати. Там реновація дозволила не лише продовжити термін експлуатації будівель, а й підвищити якість життя мешканців без масштабного знесення.
Таким чином, в Україні найближчим часом не варто очікувати масового зникнення “хрущовок”. Натомість держава рухається до поступової трансформації житлового фонду — через реновацію, модернізацію та комплексні міські програми. Реальні зміни можливі лише після ухвалення закону в цілому, появи фінансування та завершення війни.