Останніми днями з фронту надходить інформація про відновлення просування російських військ одразу за багатьма напрямками.
Про це заявляють як українські джерела, так і російське міноборони та пабліки.
Росіяни просунулися вчора в напрямку Часова Яру, повідомляє український військовий паблік Deep State. Судячи з карти цього джерела, просування відбулося на ділянці Богданівка – Іванівське.
“Подібний розвиток ситуації посилює оперативну обстановку навколо міста”, – пише телеграм-канал.
Міноборони Росії заявило в суботу, що війська РФ захопили Іванівське. Однак на карті Deep State західна частина селища все ще перебуває в сірій зоні.
За даними пабліка, росіяни проводять штурми і накати практично по всій смузі української оборони Часова Яру.”Їхня мета очевидна: зайти по хребту в Часів Яр. Ворог користується нестачею засобів ураження і перевагою в живій силі та техніці. Ситуація повільно, але впевнено погіршується”, – вважає телеграм-канал.
Під Авдіївкою становище ЗСУ на основних ділянках теж погіршилося.
Інститут вивчення війни (США) пише, що російські війська просунулися на південь від Бердичів на захід від Тоненького.
За даними Deep State, під Тоненьким “ситуація істотно погіршилася”. Рух з боку Тоненького створює загрозу для розташованого південніше Первомайського. Також паблік пише, що в Бердичах тривають важкі бої за одну з вулиць. Орлівка здебільшого зайнята противником, звідки росіяни намагаються наскоком вийти південніше Семенівки.
Початок боїв за Семенівку, яка розташована на захід від утримуваної ЗСУ лінії під Авдіївкою, підтверджують і російські пабліки.
Нагадаємо, що російське міноборони заявило про повне захоплення Тоненького та Орлівки, чого Україна не підтверджує – але фіксує погіршення ситуації.
Тобто українську лінію оборони, зайняту тут після втрати Авдіївки, російські війська поступово продавлюють.
Південніше росіяни закріпилися поблизу Красногорівки, повідомляє Deep State.
Також просування в російських військ є в районі Старомайорського на Врем’євському виступі, що підтверджують українські та російські пабліки. На Запорізькій ділянці вони просунулися на захід від Вербового, пише Інститут вивчення війни.
Північніше РФ просунулася на Лиманському напрямку, що фіксують пабліки з обох сторін.
Основний фактор просування російських військ, як пишуть експерти, – масована обробка українських позицій авіабомбами. Також ЗСУ не вистачає особового складу.
“Ворог залучає широкий потенціал у живій силі, що поступово виснажує наявні в нас ресурси”, – пише Deep State.
Союз між США та Україною демонструє “ознаки зносу”, пише New York Times. Американці роздратовані, що Україна марнує сили в другорядних боях.
Вони також хочуть, щоб головною метою ЗСУ цього року стали удари по сухопутному коридору до Криму. Але невідомо, чи дослухаються українці до цієї поради, випливає із загального контексту статті.
У матеріалі йдеться про претензії Пентагону до рішень Києва.
“Американські військові стратеги, зокрема міністр оборони Ллойд Остін, вважають, що Україні необхідно концентрувати свої сили на одній великій битві за раз. Замість цього президент Володимир Зеленський, який поклявся вигнати Росію з кожного дюйма України, витрачає свої сили в боях за міста, які, за словами американських чиновників, не мають стратегічної цінності”, – пише газета.
Як приклад наводиться битва за Авдіївку: “Офіційні особи США заявляють, що Україна захищала Авдіївку занадто довго і занадто дорогою ціною”.
Колишній американський командувач, який був на контакті із ЗСУ, заявив виданню, що “немає жодних причин утримувати місто так довго, як це роблять українські війська, окрім як викачувати з Росії додаткові війська і техніку”. Але це “жертви, на які Москва була більш ніж готова піти”.
За словами американських чиновників, Україна запізнилася з виведенням військ з Авдіївки, яке стало “хаотичним”, а “сотні українських військовослужбовців могли зникнути або потрапити в полон”.
У США зазначають, що тут нічого не змінилося ще з літа, коли ЗСУ рекомендували завдати одного потужного удару на півдні, а не розпорошуватися за низкою напрямків.
Причому вважалося, що “Залужний погодився з американською порадою, але не зміг переконати свого президента”.
Тепер чиновники Пентагону намагаються донести до України своє бачення військових дій на 2024 рік. За даними джерел NYT, американці хочуть, щоб Україна “поставила Крим під загрозу”
“Ця фраза перекладається як напад на російський “сухопутний міст”, який перетинає південь України і з’єднує Росію з Кримським півостровом”, – йдеться у статті.
Серія швидких наступальних дій Росії кидає виклик новій лінії оборони України, створеній після виведення військ із ключового міста Авдіївки, повідомляє CNN. Успіхи російської армії викликають побоювання з приводу тактики Києва і положення ЗСУ на лінії фронту.
Просування російських військ відбувається на тлі глибокої кризи з боєприпасами в українській армії, що породжує майже екзистенціальні питання у військових на передовій, які змушені унормувати снаряди і запитувати себе, як довго вони зможуть протистояти російському тиску.
Ще однією ознакою зростаючого почуття занепокоєння стало те, що новий головком ЗСУ генерал-полковник Олександр Сирський двічі минулого тижня вилаяв своїх підлеглих офіцерів за погану роботу на цій ключовій ділянці фронту.
Багато українських солдатів висловили CNN різкий песимізм з приводу значення відходу з Авдіївки і подальших оборонних дій.
Один з офіцерів на лінії фронту сказав: “Ми відчуваємо [російську] перевагу в особовому складі, артилерії та бронетехніці. Вони потроху просуваються вперед. Тут у нас не так багато варіантів. Відступити або просто почекати, поки нас… Як би сумно це не звучало, поки нас усіх не вб’ють”.
На фронті на сході України продовжуються активні бої, особливо на північний схід від Куп’янська та на Бахмутському напрямку, в районі Роботиного та Вербового. Звіти від Інституту вивчення війни (ISW) підтверджують цю інформацію.
На Луганщині, в районі Кремінної, війська РФ зафіксувалиться біля Тернів та Білогорівки. Позиційні бої тривають вздовж лінії Куп’янськ – Сватове – Кремінна. У Донецькій області також зафіксовано активність військ РФ, зокрема неподалік від Бахмута та Авдіївки.
Інформація про розгортання російських військ у Іванівському (західно від Бахмута) не має підтвердження, хоча деякі джерела заявляли про це. Також стверджується, що війська РФ намагаються продовжити наступ на захід від Авдіївки, але поки без значних успіхів.
Головнокомандувач ЗСУ повідомив про повну ротацію частин бригади на східному напрямку, дозволяючи їм відновити сили. Відомо також, що російське військове командування збирається ввести до бою додаткові елементи для наступальних операцій на захід від Авдіївки.
Українські експерти підтверджують рух російських військ та прогнозують можливість їх дій в майбутньому, включаючи розгортання нових частин. Відзначається також активність підрозділів 90-ї танкової дивізії, які намагаються контролювати стратегічні пункти в регіоні.
У відомостях від 2 березня зафіксовано продовження позиційних боїв на заході і південний захід від Донецька, проте не було підтверджених змін у лінії фронту в цьому районі. Бойові дії тривали в районі Красногорівки та Георгіївки на заході від Донецька, а також в районі Побєди та Новомихайлівки на південний захід від міста.
Хоча російські “воєнкори” твердили про просування військ РФ біля Новомихайлівки, Георгіївки та Красногорівки, ISW не зміг знайти підтвердження цим заявам. Також було зазначено, що українські мінні поля на заході від Донецька ускладнюють наступні операції російських військ.
У межах адміністративного кордону між Донецькою та Запорізькою областями також тривали бойові дії, проте змін у лінії фронту не було виявлено. Генштаб ЗСУ повідомив про невдалу атаку російських військ біля Урожайного на південь від Великої Новосілки. Російські джерела стверджували про просування військ РФ поблизу Марфополя та Гуляйполя, однак ці заяви не були підтверджені ISW.
Також 2 березня тривали позиційні бої на заході Запорізької області, зокрема в районі Роботиного та Вербового на схід від Роботиного. Російський “воєнкор” повідомив про затишшя в цьому районі, а Генштаб ЗСУ зафіксував лише одну невдалу атаку росіян.
На сходному (лівому) березі Херсонської області війська РФ досягли незначних успіхів поблизу Кринок у ході тривалих позиційних боїв. Геолокаційні дані вказують на маленькі перемоги загарбників у цьому районі.
Після захоплення Авдіївки 17 лютого російські війська не лише не зупинили наступальні дії, але й суттєво посилили їх. За 2 тижні вони змогли взяти під контроль низку сіл на околицях Авдіївки і просунутися на захід майже на 7 км.
Російська влада намагається максимально скористатися періодом, поки українська армія відчуває “снарядний голод” через затримку постачання боєприпасів від західних союзників.
Вихід гарнізону ЗСУ з Авдіївки відбувся, згідно зі словами командувача ОСУВ “Таврія” Олександра Тарнавського, за “планом, розробленим з урахуванням різних сценаріїв та можливої зміни оперативної обстановки”. Українські воїни мали зайняти позиції на підготовленому другому рубежі оборони.
Однак стрімкий наступ росіян на західні околиці Авдіївки показав, що ці рубежі оборони були, вочевидь, підготовлені не належним чином. Росіяни змогли за декілька днів взяти під контроль селища Сєверне, Степове і Ласточкине, що приблизно за 2-3 км на захід від Авдіївки.
Станом на 26-27 лютого командувач Тарнавський повідомляв про суттєве нарощення атакувальних спроможностей росіян на захід від Авдіївки і про те, що лінію оборони на цій ділянці “стабілізовано” в районі Тоненьке – Орлівка – Бердичі. Тобто за 6 – 7 км від захопленого міста.
Речник ОСУВ “Таврія” Дмитро Лиховій пояснив, що саме в районі цих селищ розташований каскад водосховищ, який має стати перепоною для подальшого руху російської армії.
“Прорахунки” командирів?
АВТОР ФОТО,DEEPSTATE Підпис до фото, Після захоплення Авдіївки росіяни змогли стрімко просунутися на захід – до околиць Орлівки. Стримати їх може каскад водосховищ, який розташований за цим селищем.
Однак вже 29 лютого в ситуацію навколо Авдіївки був змушений втрутитися Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський.
Він повідомив, що прибув до військових частин, які тримають оборону на Авдіївському і Курахівському напрямках. Ситуацію тут головком назвав складною.
За його словами, зараз російська армія штурмує населені пункти Тоненьке, Орлівка, Семенівка, Бердичі, Красногорівка. Щодо останньої, то це місто за 10 км на захід від Донецька, між Кураховим і Авдіївкою.
Російські провоєнні телеграм-канали 27 лютого повідомили про те, що війська РФ вже зайшли в Красногорівку. Українська 3-тя штурмова бригада ЗСУ підтвердила це, але наголосила, що противника там згодом знищили і Красногорівку зачистили.
Представник бригади Володимир Фокін в коментарі NV наголосив, що бої за Красногорівку були дуже запеклі і росіяни не бажали здаватись. При цьому Фокін вказав, що загалом на тому напрямку зараз у росіян величезна перевага у боєкомплекті та людях.
Своєю чергою головком Сирський заявив, що росіяни вже ввійшли в Орлівку і намагалися закріпитися, але їх вдалося вибити з населеного пункту.
“Наші бригади ведуть жорсткі бої з переважаючими силами противника. – зауважив командувач. – Ворог зазнає значних втрат у живій силі та техніці, але, вперто продовжує атакувати наші позиції, іноді має успіх на окремих ділянках”.
При цьому Сирський наголосив, що виявив “прорахунки” в діях окремих українських командирів.
“Під час роботи в окремих командирів виявлені певні прорахунки у володінні обстановкою та оцінці противника, що безпосередньо вплинуло на стійкість оборони на окремих напрямках”.
Що саме мається на увазі, головнокомандувач не пояснив, але акцентував, що вжив заходів для “виправлення ситуації на місці”.
Зокрема, вирішили виділити додатковий ресурс боєприпасів та матеріальних засобів, а також необхідні резерви.
Раніше військові експерти та воєнкор Юрій Бутусов вказував на те, що оборонні рубежі на захід від Авдіївки були не підготовлені до оборони.
Стрімко рухаючись на захід російські збройні сили вочевидь мають намір покращити своє тактичне становище і наблизитись до стратегічно важливих міст в Донецькій області – Селидового і Курахового, через які проходять логістичні маршрути постачання ЗСУ.
Станом на кінець лютого Курахове розташоване лише за 10 км від лінії фронту, Селидове – за 20 км.
За інформацією, що надійшла від нашого джерела в Генштабі, відомо, що будівництво нових оборонних рубежів під Авдієвою розпочалось лише наприкінці січня. Це сталося через те, що ставка була проти відступу з міста, яке вважалося символом опору. Зараз ситуація складна, оскільки противник активно тисне на всій ділянці фронту, і ми змушені відступати з сіл, щоб уникнути оточення. Після подій у Авдіївському районі втрати нашого війська становлять більше половини особового складу і важкої техніки. Зокрема, Бойові Команди видають утричі менше ресурсів, ніж потрібно для ведення операцій.
За інформацією моніторингового проєкту DeepState, війська Російської Федерації захопили ще два населені пункти у Донецькій області – Степове та Сєверне, розташовані поблизу вже окупованих Авдіївки та Ласточкиного. Крім того, за даними проєкту, ворожі війська також просунулись у трьох інших населених пунктах – Орлівка, Бердичі та Тоненьке.
Близько 700 мешканців Авдіївки вирішили не залишати місто і, отже, опинилися під контролем окупаційних сил Російської Федерації. Про це заявив у понеділок, 26 лютого, інспектор відділу комунікацій Національної поліції в Донецькій області та учасник евакуаційного загону “Білий янгол” Павло Дяченко.
Він підкреслив, що цифра наближена та може бути трохи вищою або нижчою. Дяченко зауважив, що під час спілкування екіпажів “Білих янголів” з мешканцями Авдіївки ніхто відверто не виражав підтримки Росії та окупантів.
“Під час повсякденних контактів з поліцейськими екіпажами “Білих янголів”, які надавали допомогу, евакуювали та розподіляли гуманітарну допомогу, ніхто особисто не висловлював підтримку Росії. Просто деякі люди тихо приймали гуманітарну допомогу або іншу допомогу”, – розповів він.
Нагадаємо, що до розпочатку повномасштабного вторгнення у Авдіївці проживало приблизно 30 тисяч українців.
Військовий аналітик Костянтин Машовець виділяє сім причин, через які росіянам вдалося відтіснити ЗСУ від Авдіївки. Занадто багато в цій операції було проти українських військ…
На рахунок Авдіївки…
На даний момент я не бачу особливої необхідності описувати перебіг подій, пов’язаний із проведенням оборонної операції СОУ в районі м. Авдіївка. Він всім добре відомий, тому детально заглиблюватись на тому — куди, як і хто наступав, хто й де оборонявся (контратакував) в той чи інший період часу — не бачу.
Всі ці події неодноразово описувались не тільки мною, а й іншими людьми. Тому, я буду звертатися по ходу формулювання своїх висновків та оцінок до хронології подій лише тоді, коли їх потрібно буде проілюструвати, або аргументувати.
Як на мене, у контексті загальної оцінки подій на Донецькому напрямку найголовнішим та найбільш доцільним варто зробити визначення відповідей на два ключових питання — чому противнику, кінець кінцем, вдалося досягнути виконання поставлених перед собою цілей на цьому напрямку, хоча й ціною, яка навіть не вкладається у термін “значна” (скоріше — “запредельная”) й як цьому можливо запобігти у майбутньому.
Звісно, що в силу цілком зрозумілих причин, я не можу повністю, як це належить, аргументувати ті чи інші свої висновки стосовно цих подій конкретними даними (наприклад, у сенсі оцінки реального співвідношення сторін, їх дислокації та розташування на місцевості, а також, коментувати рішення українського командування в тих чи інших ситуаціях, адже війна триває й давати ворогу якусь інформацію для оцінки — не варто), але, очевидно, що у двох сенсах — рішення командування противника, а також оцінка окремих факторів, які сприяли\заважали діям військ (сил) сторін — цілком можливо.
А друге зауваження буде торкатися розуміння масштабу подій, які оцінюються. Мова піде не тільки, власне, про події, які відбувалися безпосередньо в районі м. Авдіївка та навколо неї, а на сусідніх відтинках ЛБЗ. Тобто, всього того, що відбувалося на Авдіївському напрямку…
Отже, чому?
На перший погляд, причина цілком очевидна та зрозуміла переважній більшості людей, які слідкують за перебігом подій у війні. Противник не тільки зумів сконцентрувати на цьому напрямку переважаючи сили, а й спромігся реалізувати цю свою перевагу. Зокрема, зразу у декількох факторах:
Загальна чисельність військ
На цьому напрямку діяли поповнені та доукомплектовані основні сили зразу 3-х загальновійськових армій (ЗВА) противника — 2-ї, 8-ї (включаючи майже увесь 1-й армійський корпус\АК) та 41-ї + головні сили окремої танкової дивізії (90-а тд), не рахуючи цілого розсипу приданих сил та засобів, в тому числі з категорії “територіальні війська” чи “мобілізаційний резерв”.
За різними оцінками, загальна чисельності угрупування військ противника, яке діяло на цьому напрямку, у різні часові періоди оцінювалось від 60-65 тисяч в\сл до 80-82 тисяч. Причому, без врахування резервного компонента, розгорнутого на цьому напрямку й який сам по собі складав ще до 10-12 тисяч в\сл (до 3-х мотострілецьких полків\мсп, 10-и стрілецьких та мотострілецьких батальйонів, та 2-3-х зведених тактичних загонів типу БАРС).
Перевага противника у кількості основних типів озброєння та військової техніки (ОВТ),
сконцентрованих у його частинах та з’єднаннях, які діяли на цьому напрямку. Противник мав тут — до 450-460 танків, до 1300 — 1350 ББМ, до 1200 одиниць АС, біля 300 одиниць РСЗВ…
Для відновлення втрат противник спромігся створити й певний резерв ОВТ на цьому напрямку — до 100 одиниць танків, до 220-230 одиниць ББМ, до 60-и одиниць АС та 25-30 одиниць РСЗВ.
Перевага противника у повітрі
Авіаційне угрупування противника, сконцентроване на цьому оперативно-тактичному напрямку, складало — до 182-х одиниць бойових літаків, до 147-и одиниць вертольотів, з яких ударних (вогневої підтримки) було — 66 -70 одиниць. Також, противник спромігся розгорнути на цьому напрямку ешелоновану (по висоті та дальностям) систему вiйскової ППО, яка, у сенсі свої кількості, майже дублювала реально існуючи його потреби…
Ресурсна перевага противника
Очевидно, що у питаннях постачання військам предметів матеріально-технічного забезпечення, палива, боєприпасів, запасних частин, продовольства й т.д. противник мав у кількісному вимірі значно ширші можливості, ніж українське командування.
На момент початку Авдіївської наступальної операції противник спромігся збільшити темпи накопичення запасів цих предметів на 10-15%, а протягом її проведення забезпечував збільшення їхнього поточного довольства по окремим типам та видам до 20%.
Окрім цього, на користь противника “грав” ще цілий ряд факторів…
Зручний, у сенсі матеріально-технічного забезпечення дій військ район
(розгалужена система комунікацій, включаючи облаштовані рокади та транспортні вузли, чимала кількість зручних місць та об’єктів для розташування складів та сховищ).
Тобто, противник мав можливість до мінімуму скоротити так зване “плече подвозу” (як у сенсі часу, так й відстані) для постачання своїм військам, оперуючим на цьому напрямку, усього необхідного для “життя та бою”.
Окрім того, його маневр силами та засобами “по фронту”, а також переміщення підкріплень та резервів також мало чим був скований чи ускладнений…
Місцевість, на якій протікали бойові дії,
у сенсі танко-доступності чи можливості швидкого її подолання військами, в тому числі на техниці, також не становила собою особливої перешкоди, за виключенням, мабуть окремих ділянок місцевості із зруйнованою міською забудовою, особливо у самому місті Авдіївка.
Також, тут не було — ані широких водних перешкод, ані ділянок місцевості з широкими болотами чи вагомих лісових масивів…
Зручне накреслення ЛБЗ
Очевидно, що ще у період формулювання задуму (плану) на проведення цієї операції командування противника врахувало, той факт, що воно має можливість зайняти зручне (охоплюче) вихідне положення щодо українськиї військ, які оборонялися в Авдіївському районі оборони.
Цьому сприяло зайняття його військами раніше рубежу Водяне — Опитне та району с. Красногорівка.
Однак, безперечно, що для успішного проведення задуманої операції мало лише МАТИ всі ці переваги, треба ще вміти усім цим скористатися…
Другий рік повномасштабного вторгнення Росії в Україну показав тенденцію до “замороження” конфлікту. За цей проміжок часу обом сторонам не вдалося прорвати оборону противника на значну глибину і війна з маневреної перейшла в позиційну.
Але навіть за таких умов відбулися битви, які увійдуть в історію.
Протягом 2023 і на початку 2024 року Росія змогла виграти криваві й жорсткі битви за два міста на Донеччині – Бахмут і Авдіївку. В обох випадках, за даними української і західних розвідок, Кремль зазнав неспівмірно великих втрат у живій силі.
Україна, своєю чергою, не змогла досягти анонсованих цілей свого наступу. Проте їй вдалося пробити потужну російську лінію оборони в Запорізькій області і провести надзвичайно складну операцію з форсування Дніпра та утримання плацдарму на лівобережжі Херсонщини.
Пригадуємо, як це все відбувалося.
Бахмут
Отямившись від болючих поразок на Харківщині і Херсонщині восени 2022 року, Росія почала свою потужну наступальну операцію на Донбасі. Ціллю стало промислове містечко Бахмут.
Основна рушійна сила російських атак – загони найманців приватної військової компанії “Вагнер”. Її власник – Євгеній Пригожин – відкрито вербував тисячі в’язнів з російських тюрем. На полі бою їх використовували як “гарматне м’ясо”.
Тиск на українську оборону біля Бахмуту вони почали ще восени 2022 року, а в січні 2023 їм вдалося прорвати оборону біля містечка Соледар за 5 км на північ від Бахмуту.
Після цього успіху росіяни почали стрімко оточувати місто з південного і північного флангів.
Тоді ж в української владі постало питання: чи відвести війська з Бахмуту, щоб їх не оточили, чи триматись до останнього. За даними ЗМІ, тодішній головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний був за відхід і збереження сил, а президент Володимир Зеленський – проти. Відповідно, українські військові отримали наказ триматись до останнього в Бахмуті.
АВТОР ФОТО,REUTERS
АВТОР ФОТО,REUTERS Підпис до фото, Колись велике промислове місто Бахмут перетворилось в руїни
АВТОР ФОТО,EPA
Станом на початок весни росіянами вдалося перерізати більшість доріг до міста. Останній шлях, який вів з Бахмута до селища Часів Яр перебував під постійною загрозою атак.
Крім обходу з флангів бойовики “Вагнера” також зайшли всередину міста і почалися бої в житловій забудові. Росіяни знищували квартал за кварталом. Панорама міста з висоти пташиного польоту показує, що Бахмут за пів року бойових дій зруйнований майже на 90%.
В травні російські сили відтіснили українців на околиці, і 20 травня Кремль оголосив про те, що повністю захопив Бахмут. Українська влада так і не визнала цього публічно.
Операція на цьому напрямку отримала назву “Бахмутська м’ясорубка” через величезні втрати обох сторін. Офіційні дані щодо загиблих досі невідомі, але за приблизними підрахунками, вони можуть досягати до 50 тисяч бійців.
Роботине
Паралельно з тим, як тривала битва за Бахмут, Україна готувала нові підрозділи, щоб провести свій наступ. Нові бригади були навчені на Заході і озброєні іноземною бронетехнікою, зокрема танками Леопард і бронемашинами Бредлі.
Український наступ почався 4 червня в Запорізькій області. Підрозділи ЗСУ наступали не на одній ділянці фронту, а відразу на кількох. Але основний напрямок удару був біля села Роботине. Це маленьке село, яке лежить між українським містом Оріхів і окупованим росіянами Токмаком.
Для України було важливо захопити Роботине, потім рухатись на Токмак і вийти до Мелітополя, щоб перерізати російський сухопутний коридор з Криму на Донбас.
АВТОР ФОТО,REUTERS Підпис до фото, Невелике село Роботине було вщент знищене за час боїв. Зараз його утримує українська армія, яка звільнила цей населений пункт в серпні 2023 року.
АВТОР ФОТО,REUTERS
АВТОР ФОТО,EPA Підпис до фото, На початку лютого позиції ЗСУ біля Роботиного відвідав президент України Володимир Зеленський.
Але перші українські атаки в цьому регіони зазнали невдачі. Росіяни побудували потужні оборонні укріплення, які включали багато кілометрів окопів, перешкоди для танків і величезні мінні поля.
Через це українці не змогли швидко звільнити Роботине і потрапили під вогонь росіян. До того ж, українська армія не мала прикриття з повітря і тому бійці на землі виявилися беззахисними.
В перші дні наступу ЗСУ втратили багато бійців і техніки біля Роботиного. На сусідніх ділянках наступ тривав трошки краще. Біля селища Велика Новосілка українцям вдалося звільнити 5 сіл і просунутись на 10 км вглиб російської оборони.
Однак битва за маленьке село Роботине тривала майже три місяці. Українці вирішили змінити тактику і менше використовувати дефіцитну західну бронетехніку, натомість більше атакувати піхотними групами.
Це дало результат – 28 серпня українська влада оголосила про звільнення Роботиного від російських військ.
Але українська армія витратила на це занадто багато сил і часу, а тому не змогла рухатись далі в бік Токмака і Мелітополя. До кінця осені наступ тут фактично припинився.
Взимку вже російські війська почали свої атаки на Роботине, намагаючись нівелювати успіхи наступу ЗСУ на цій ділянці.
Кринки. Плацдарм на Херсонщині
Одним із найбільших успіхів для української армії в 2023 році став плацдарм на лівому березі Херсонщини.
Після звільнення обласного центру Херсона в 2022 році лінія фронту між українськими і російськими військами проходила по річці Дніпро. Жодна зі сторін не мала достатньо сил і засобів, щоб вдало форсувати цю водну перешкоду і висадитись на березі противника.
Крім того, на початку червня відбувся підрив дамби Каховської ГЕС, що затопив значні території в Херсонській області. Українська влада і міжнародні експерти кажуть, що вибух могла влаштувати Росія, щоб завадити військовим операціям ЗСУ.
АВТОР ФОТО,REUTERS Підпис до фото, Супутниковий знімок села Кринки на Херсонщині в травні 2023 року. Через пів року цей населений пункт перетвориться на плацдарм ЗСУ і буде знищений постійними бомбардуваннями та обстрілами з боку російської армії.
АВТОР ФОТО,KOSTIANTYN LIBEROV AND VLADA LIBEROVA
АВТОР ФОТО,KOSTIANTYN LIBEROV AND VLADA LIBEROVA.
Але восени 2023 року стало відомо, що українські військові все ж змогли переправитись через Дніпро і створити плацдарм на лівому березі.
Тривалий час про це не повідомляли офіційно, лише в середині листопада про плацдарм оголосила українська влада.
Цей плацдарм дуже невеликий і розташований біля села Кринки. Росія намагається ліквідувати його, постійно обстрілюючи артилерією і авіацією. Населений пункт фактично стертий з лиця Землі.
Попри все, українським бійцям вдається утримувати плацдарм.
Він важливий для сковування військ РФ, а також для того, щоб українська армія змогла рухатися далі в Херсонській області в бік окупованого Криму.
Міністр оборони РФ Сергій Шойгу 20 лютого доповів Володимиру Путіну, що Кринки “зачищені” від українських військ. Але це виявилося неправдою, про що відразу ж заявили, як українські джерела, так і російські “воєнні блогери”.
Операція з такого тривалого утримання плацдарму, який розміщений на ворожому березі й забезпечується виключно за допомогою човнів, без бронетехніки та авіації, має всі шанси ввійти в підручники військового мистецтва.
Авдіївка
Авдіївка – невелике промислове місто дуже близько біля Донецька, захопленого проросійськими бойовиками ще 10 років тому – навесні 2014 року.
Всі ці роки Авдіївку утримували українські війська, які побудували там міцні оборонні укріплення.
10 жовтня 2023 року російська армія почала потужний наступ на Авдіївку, аби вибити з міста українські сили.
За оцінками Києва, на початку в наступі брали участь близько 40 тисяч російських військ, які рухались з південного і північного флангу, намагаючись обійти Авдіївку і взяти її в кільце. Загалом, за даними військових аналітиків, в операції взяли участь 60-80 тисяч армійців РФ.
Українська влада заявила, що росіяни зазнали тут величезних втрат. Так, лише за перший місяць наступу вони втратили начебто близько 10 тисяч бійців. Усього за 4 місяці Авдіївської операції втрати РФ, за підрахунками українського генштабу, склали 17 тисяч загиблих і майже 30 тисяч поранених.
Схожі дані навів і російський військовий, “воєнний блогер” Андрій Морозов (Мурз). Він повідомив, що Росія втратила під Авдіївкою 16 тисяч бійців. Через розголошення цієї інформації на нього почався тиск і він наклав на себе руки.
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES Підпис до фото, Авдіївка – бастіон Збройних сил України і остання ділянка фронту, яка трималася з початку російського вторгнення в 2014 році. В лютому 2024 вона була вщент знищена і впала під час потужного наступу військ РФ.
За перші три місяці боїв біля Авдіївки росіянам вдалося просунутись лише на декілька кілометрів на півночі і на півдні міста. Також вони наблизилися до місцевого коксохімічного заводу, який утримували українці.
Прорив фронту стався наприкінці січня і на початку лютого. Тоді групи російських військ змогли переміститися закинутим підземним водогоном до житлової забудови на півдні Авдіївки, а пізніше прорвалися через дачний масив на північному сході міста.
Росіяни замість оточення всього міста почали “розрізати” навпіл український гарнізон, що його обороняв. Вони швидко наблизилися і змогли взяти під контроль основну дорогу з Авдіївки через село Ласточкине. В таких умовах залишатися в місті для ЗСУ ставало занадто ризиковано.
Вранці 17 лютого українські сили вийшли з Авдіївки, і Росія оголосила про захоплення міста.
Що буде далі?
АВТОР ФОТО,REUTERS
Третій рік повномасштабної війни навряд чи принесе затишшя на фронті, прогнозують експерти.
Росія, цілком можливо, спробує продовжити свій наступ на Донбасі. Її найближчими цілями можуть стати містечка Часів Яр, Новомихайлівка і Вугледар. Вже зараз на цих ділянках фронту російські війська суттєво посилили свій тиск.
Також росіяни спробують захопити Куп’янськ в Харківській області, який є важливим залізничним вузлом і має вигідне стратегічне розташування на річці Оскіл.
Українська влада, вірогідно, зосередиться на обороні й підготовці нових резервів. Якщо міжнародна підтримка України не впаде і Захід передасть ЗСУ достатньо зброї, то, можливо, українським військам вдасться провести локальні наступальні операції в Запорізькій області, а також на Херсонщині.
Вони можуть стати успішними, якщо Україна отримає в достатній кількості далекобійні ракети й обіцяні літаки F-16. Ці сучасні літаки зможуть забезпечити прикриття з повітря для сухопутних військ.
Однак переважна більшість аналітиків впевнені, що третій рік великої війни буде для України насамперед роком стратегічної оборони і підготовки нових резервів.
Зовнішньополітичний аспект. Пригожин намагався встигнути взяти Бахмут до зустрічі в Токіо, щоб при Байдені Зеленському поставили незручне запитання. Авдіївку ЗСУ намагалися утримати до Мюнхенської конференції; вийшло частково. Текст промови Зеленського довелося змінювати.
Внутрішній трек.Авдіївка набагато важливіша за Бахмут, тому що це був бренд, створений ще Порошенком у 2014 році.
Стратегічний аспект. Авдіївка – ворота в Донецьк. Саме звідси наносилися дратівливі удари по місту, що значно обмежувало його розвиток. Тепер дістати до Донецька можна тільки хімарсами та ескалібурами. Крім того, Авдіївка – ключовий вузол оборони, що складається з неприступних укріплень, які будувалися 10 років. Єдина ділянка фронту, яка не зрушила з лютого 2022 року. Це було найбільш укріплене місце в Україні.
Бахмут до 2022 року був просто запасним укріпленням у тилу, тому їх не можна порівнювати за укріпленістю.
Стратегічне значення Бахмута мінімальне. Місто стало новим символом у міру збільшення ставок сторін.
Втрати. Під Бахмутом з обох сторін загинуло значно більше людей, ніж під Авдіївкою. Під Бахмутом у ЗСУ співвідношення втрат було явно кращим.
Постачання.ЗСУ під Бахмутом взагалі не відчували нестачі боєприпасів. Лютий 2024 року – зовсім інша історія. У ЗСУ стратегічна нестача боєприпасів, плюс позначилася логістична ізоляція авдіївського угруповання. У ЗС РФ усе навпаки: вони змогли наростити виробництво і наситили поле бою особовим складом: 1/1,5-1,7 за особовим складом.
За снарядами в авдіївській операції співвідношення 1/10, за дронами 1/3, але ключ – колосальна щільність бомбардувань ФАБами.
Тактика. Тактика ЗС РФ трохи схожа з Бахмутом, але значно поліпшена. Росіяни явно навчилися краще воювати: сильно покращилася контрбатарейна компонента, координація тощо. Крім того, з’явився новий елемент тактики – логістична ізоляція поля бою. Без підвезення і ротації сили тих, хто обороняється, швидко виснажуються.
Бахмут був грамотно проведеною військовою операцією, виходячи з її завдань, а Авдіївка стане прикладом для підручників у багатьох академіях світу.
ЗСУ теж швидко адаптувалися. У Бахмуті, не зважаючи на втрати, до кінця проводили бої в напівоточенні, а в Авдіївці хоч і пізно, але наказ про відхід було дано. Організувати відхід не вийшло: техніка не поїхала під FPV дрони й арту. Виходили всі самостійно, це значно збільшило втрати
Згідно з останнім звітом Інституту вивчення війни (ISW) у Сполучених Штатах, після відступу українських військ із Авдіївки, російська армія активно просувається на позиції Збройних Сил України (ЗСУ) у трьох напрямках: Запорізькій, Харківській та Донецькій областях. Представники ЗСУ також підтверджують інтенсифікацію дій російських військ.
Аналіз звіту ISW вказує на те, що російські сили стараються використати затримки у наданні Києву західної допомоги, проводячи мінімум три наступальні операції: вздовж межі Харківської та Луганської областей, з особливим акцентом на напрямок Куп’янська та Лимана; в районі Авдіївки та його околицях; а також в районі селища Роботине на заході Запорізької області.
Проте, аналітики ISW вважають, що ситуація на місцевому рівні складніша, ніж може здаватися Москві. Зокрема, вони відзначають, що після відступу з Авдіївки ЗСУ ймовірно зможуть встановити нову лінію оборони поблизу міста, що може призвести до нових інтенсивних бойових дій у цьому районі.
В результаті наступ Росії може натрапити на опір, що підкреслюють співробітники ISW.
Висновки після виведення військ з Авдіївки
У звіті ISW та кількох українських та західних джерел зазначається, що затримки у наданні Києву західної допомоги, особливо щодо артилерійських боєприпасів та критично важливих систем ППО, призвели до неможливості для українських військ утримати Авдіївку.
Актуальний дефіцит спорядження, який надходить з Заходу, і страх перед можливим припиненням американської військової допомоги змусили українські війська зменшити використання зброї на всьому фронті.
Це, ймовірно, стимулювало російські сили використати ситуацію та розпочати обмежені наступальні операції за межами Авдіївки. Ці операції були проведені вздовж межі Харківської та Луганської областей з початку січня 2024 року і на заході Запорізької області протягом останніх 48 годин, за словами експертів ISW.
Главнокомандувач Збройних Сил України, генерал Олександр Сирський, повідомив, що українські війська залишили місто Авдіївка, щоб уникнути оточення після місяців інтенсивних атак з боку російських сил.
Незважаючи на твердження російської сторони про хаотичний відступ українських військ і відсутність попередньо підготовлених оборонних рубежів на заході від Авдіївки, Інститут вивчення війни (ISW) не має даних, які підтверджують ці твердження.
Експерти інституту вважають, що Москва неправильно оцінює оперативну обстановку. Більше того, вони вказують на те, що українське командування недавно підсилило свої позиції в Авдіївці для контратак і забезпечення безпечного відступу своїх військ.
Схоже, що саме ці свіжі сили будуть відстоювати проти російських наступників. Російські сили зазнали втрат під час попередніх штурмів і втрати техніки, що, ймовірно, загальмує або зупинить цей наступ.
Раніше Міністерство оборони Російської Федерації повідомило, що підрозділи російського військового угруповання “Центр” встановили повний контроль над містом Авдіївка та просунулися на цій ділянці фронту на 8,6 км.
Російські військові оцінюють загальну площу захопленої української території в районі Авдіївки у 31,75 кв. км.
Командувач українського військового угрупування “Таврія” Олександр Тарнавський підтвердив дані про російські атаки, зазначивши, що “українські військові закріпилися на нових рубежах оборони та успішно відбивають спроби російських окупантів розвинути наступ”.
“Тактичні маневри”: Ситуація в області Роботиного
Повідомлення як з російських, так і з українських джерел свідчать про незначне продвиження російської армії на Запорізькому напрямку та збільшення інтенсивності боїв в районі Роботиного.
Роботине стало однією з ключових цілей українських військ під час літнього наступу, і після кількох тижнів активних боїв вони змогли відновити контроль над ним.
За даними російського телеканалу Z-каналу WarGonzo, російські війська вдарили по цьому району з боку Новопрокопівки та Вербового. “На обох напрямках спостерігається тактичне продвиження”, – пише автор телеграм-каналу Семен Пегов.
Масована атака від Роботиного до Вербового була також повідомлена українським військовим джерелом Deep State. За їхніми даними, на південний схід від Вербового російським військам вдалося пробити оборону, але зараз українські війська “розв’язують цю ситуацію”. Надвечір неділі інтенсивність боїв у цьому районі зменшилася.
Деяким російським підрозділам вдалося також прорватися до села Роботине, “але більшість з них була знищена”, зауважує Deep State.
За даними Страткому ЗСУ, у районі Роботиного противник “10 разів невдалим чином намагався атакувати позиції наших військ”.
Тарнавський також повідомляє, що в цьому районі російські військові “знову перейшли до тактики малих штурмових груп з використанням кількох одиниць бронетехніки”.
Українські військові заявили про збиті винищувачі
Протягом останніх кількох днів українські військові повідомили про збиття шести російських бойових літаків.
Росія не коментувала ці звіти, а Військово-повітряні сили України не мають незалежних підтверджень цих заяв.
Главнокомандувач Збройних Сил України, Олександр Сирський, оголосив у своєму телеграм-каналі, що у понеділок на східному напрямку українські війська збили винищувач-бомбардувальник Су-34 та винищувач Су-35С, які можуть нести керовані авіабомби.
Раніше командування ЗСУ повідомило про збиття трьох російських літаків — двох Су-34 і одного Су-35. Російські джерела підтвердили лише втрату винищувача Су-35.
За думкою західних експертів, перевага у повітрі та активне використання авіації дозволило російській армії досягти успіху в Авдіївці.
