Михайло Ткач їхав до Австрії із завданням знайти колишнього генпрокурора Руслана Кравченка, який після виїзду з України опинився в центрі розслідування «Української правди» про його перебування у Відні. Судячи з усього, журналісту вдалося вийти на нього, однак увечері 8 жовтня в австрійській столиці затримали самого Ткача. Станом на ранок 9 жовтня причин затримання так і не назвали. Український консул уже поспілкувався з журналістом, але його не відпустили. В «Українській правді» вважають затримання незаконним і вимагають від австрійської сторони пояснити його причини. Оператор Ярослав Бондаренко, який перебував разом із Ткачем, також перестав виходити на зв’язок.
За інформацією джерела, знайомого з підготовкою поїздки, Ткач вирушив до Австрії саме для того, щоб особисто знайти Кравченка. Судячи з усього, йому це вдалося. Водночас публічного підтвердження зустрічі поки немає. Залишається нез’ясованим і те, чи пов’язане затримання журналіста з роботою знімальної групи.
Ця поїздка стала продовженням розслідування, опублікованого 23 вересня. Тоді Ткач з’ясував, що Руслан Кравченко та його дружина Олександра зареєстровані в австрійському реєстрі місця проживання за адресою Jordangasse 7/12 у першому районі Відня, неподалік від площі Штефансплац. Однак квартира №12 за цією адресою — не звичайне житло, а офіс CS Corporate Services GmbH, яка надає послуги з реєстрації компаній та юридичних адрес. Там само зареєстровані десятки інших юридичних осіб. Тобто офіційна адреса у Відні є, але встановити за нею фактичне місце проживання значно складніше.
Сам Кравченко залишив Україну ще до офіційного звільнення з посади генпрокурора. Його відставка припала на період операції НАБУ та САП «Карфаген», у межах якої антикорупційні органи розслідують імовірну систему прикриття нелегальних кол-центрів усередині Офісу генпрокурора. За версією слідства, одним з учасників схеми був співробітник відомства Сергій Кропива, відомий як «Канцлер», а за ним стояв неназваний «Шеф». ЗМІ пов’язували цю фігуру з Кравченком. Сам він заперечував причетність до схеми. Публічно НАБУ не повідомляло йому про підозру.
Після відставки Кравченко залишив посаду генпрокурора, а згодом — і органи прокуратури. Наприкінці вересня його також вивели зі складу РНБО. Тим часом розслідування «Української правди» привернуло увагу до його реєстрації у Відні: обидва з подружжя вказані в реєстрі за адресою компанії, яка надає юридичні адреси.
У вересневому матеріалі Ткач окремо звертав увагу на складнощі з екстрадицією з Австрії українських фігурантів корупційних справ. Сама адреса в реєстрі не підтверджує, де людина перебуває насправді. Тому можлива особиста зустріч із Кравченком мала б інше значення, йшлося б уже не лише про документи, а й про підтвердження його присутності в Австрії.
Поки невідомо, чи вдалося Ткачу зустрітися з колишнім генпрокурором і чи має це стосунок до затримання. Австрійська поліція не назвала його причин. МЗС України підтвердило, що посольство запросило пояснення, а консул отримав доступ до журналіста. Де перебуває оператор Ярослав Бондаренко, досі незрозуміло.
Тепер усе залежить від пояснень австрійської сторони. Якщо затримання пов’язане з обставинами зйомки, йдеться про можливі претензії до роботи журналістів. Якщо ж воно стосується спроби знайти Кравченка, ця історія набуває іншого масштабу. Поки Ткач залишається під вартою, а офіційних пояснень причин його затримання немає.
Українська хореографиня та танцівниця Олена Шоптенко вийшла заміж. Її обранцем став австрієць Крістіан Кайрос, із яким артистка протягом тривалого часу не афішувала стосунки. Про весілля Шоптенко повідомила лише наприкінці вересня, хоча сама церемонія відбулася ще 23 вересня 2026 року.
Артистка опублікувала перше весільне фото з чоловіком та зізналася, що цей день став для неї початком нового етапу.
«23.09.26. Наше “так”. Цією обручкою я обираю тебе. Сьогодні, завтра і кожного дня. І обіцяю разом із тобою робити кожен звичайний день особливим»,— написала Шоптенко.
Для шанувальників новина стала несподіванкою, адже хореографиня практично не розповідала про роман і лише після весілля вперше відкрито показала чоловіка та поділилася подробицями їхньої історії.
Хто став чоловіком Шоптенко
Обранця артистки звати Крістіан Кайрос. Він австрієць і працює у сфері безпеки, управління ризиками та оптимізації бізнес-процесів.
За словами Шоптенко, професійна діяльність її чоловіка багато років була пов’язана з допомогою компаніям та організаціям у підготовці до кризових ситуацій. Він співпрацював із великими структурами та гуманітарними організаціями, зокрема працював і в Україні ще до знайомства з майбутньою дружиною.
Нині Кайрос живе та працює у Відні. Він пов’язаний з ICMPD — міжнародною міжурядовою організацією, яка займається питаннями міграції та міграційної політики. Крім того, чоловік має власну консалтингову компанію.
За інформацією, яку Шоптенко раніше озвучувала в інтерв’ю, у Крістіана також є троє дітей.
Як вони познайомилися
Історія пари почалася близько чотирьох із половиною років тому у Відні — причому їхня перша зустріч зовсім не нагадувала романтичне побачення.
Олена та Крістіан познайомилися на новорічному заході для українських дітей, які після початку повномасштабної війни опинилися за кордоном. Шоптенко проводила для дітей танцювальний майстер-клас, а Кайрос був серед організаторів заходу.
На подію обоє прийшли зі своїми дітьми: Олена — із сином, а Крістіан — із донькою.
Роман почався не одразу. Приблизно пів року після знайомства вони просто підтримували спілкування. Згодом почали бачитися частіше, а потім — ходити на побачення.
Ще приблизно через рік Крістіан зробив Олені пропозицію.
Освідчення на колесі огляду
Для пропозиції чоловік обрав одне з найвідоміших місць Відня — парк Пратер та його знамените колесо огляду Wiener Riesenrad.
Крістіан забронював приватну кабіну, в якій можна було влаштувати вечерю. Олена була впевнена, що вони просто йдуть на романтичне побачення.
Проте під час вечері Кайрос дістав обручку та освідчився.
Хореографиня зізнавалася, що нічого не підозрювала. Чоловік підготував пропозицію заздалегідь і навіть консультувався з її найкращою подругою, яка живе у Франції, коли обирав каблучку.
На той момент Шоптенко переживала складний період адаптації після вимушеного переїзду з України і, за її словами, взагалі не думала про можливе весілля.
Відтоді колесо огляду стало особливим місцем для пари. Щороку в день освідчення вони повертаються туди й роблять спільне фото.
Весілля чекало ще два з половиною роки
Попри пропозицію, одружуватися одразу пара не стала.
Між заручинами та весіллям минуло приблизно два з половиною роки. Натомість коли рішення про церемонію вже було остаточно ухвалене, підготовка відбулася майже блискавично.
Організувати весілля вдалося приблизно за півтора місяця.
Для Австрії це доволі короткий термін, адже місцеві пари нерідко бронюють популярні локації та реєстрацію за багато місяців або навіть за рік.
Олені та Крістіану пощастило: у вибраному ними замку несподівано звільнилася дата, а час для офіційної реєстрації шлюбу вдалося отримати приблизно за місяць.
Весілля зіграли у старовинному замку
Церемонія відбулася у Schloss Hagenberg у Нижній Австрії — приблизно за годину їзди від Відня.
Пара свідомо не хотіла робити акцент на демонстративній розкоші. Для Шоптенко було важливіше знайти місце з власною історією та атмосферою.
У замку поєднані історичні інтер’єри та сучасне мистецтво, а власники поступово реставрують будівлю, намагаючись зберегти її автентичність.
Саме ця концепція й сподобалася хореографині.
Цікаво, що із замком також пов’язують образ давньогрецької богині кохання Афродіти, що для пари стало ще однією символічною деталлю.
Український рушник і австрійська традиція
Весілля було камерним і поєднало культури обох молодят.
Серед австрійських традицій пара обрала спільне розпилювання колоди двосторонньою пилкою. Такий обряд символізує сімейне життя: щоб впоратися із завданням, чоловік і дружина мають діяти разом і синхронно.
Українська частина церемонії виявилася для Олени значно емоційнішою.
Наприкінці церемонії молодята разом стали на український рушник.
Шоптенко розповіла, що в цей момент не змогла стримати сліз, оскільки для неї рушник став символом зв’язку з Україною та власною культурою.
Особливо важливим для артистки було те, що чоловік-австрієць погодився прийняти українську традицію як частину їхньої нової сім’ї.
Перший танець — лише за три репетиції
Звісно, на весіллі професійної хореографині не могло обійтися без особливого першого танцю.
Однак Шоптенко вирішила відмовитися від складної постановки. Молодята провели лише три репетиції.
Олена хотіла, щоб танець не виглядав як сценічний номер, а передавав саме їхню історію.
За словами артистки, Крістіан виявився досить пластичним партнером. При зрості близько двох метрів він погодився виконувати всі задумані дружиною елементи й не боявся виглядати незграбно.
Для самої Шоптенко це мало особливе значення, адже танець залишається головним способом, через який вона звикла передавати емоції.
Так після кількох років непублічних стосунків Олена Шоптенко та Крістіан Кайрос офіційно стали подружжям, поєднавши у весільній церемонії українські й австрійські традиції.
Звільнений зі скандалом колишній генеральний прокурор України Руслан Кравченко за вересень отримав рекордну для себе грошову виплату, яка сягнула майже 340 тисяч гривень. Про це офіційно повідомили в Офісі генерального прокурора 25 вересня. Безпрецедентний фінансовий розрахунок посадовець отримав безпосередньо в місяць своєї гучної відставки, після якої він поспіхом виїхав до Австрії.
Компенсація за невикористаний відпочинок
У звичайний період посадовий оклад Руслана Кравченка на посаді очільника головного наглядового відомства країни становив 116,1 тисячі гривень. З урахуванням усіх передбачених надбавок, зокрема за вислугу років, його середня щомісячна заробітна плата дорівнювала трохи більше ніж 160 тисячам гривень. Після сплати обов’язкових податків та зборів чиновник зазвичай отримував на руки близько 125 тисяч гривень.
Проте у вересні, коли відбулося звільнення посадовця та його подальший виїзд за кордон, нарахування різко підскочили: ексгенпрокурору нарахували 440 тисяч гривень, з яких після оподаткування виплатили рекордні майже 340 тисяч гривень. В Офісі генерального прокурора таку значну суму пояснили нарахуванням обов’язкової компенсації за 64 дні невикористаної відпустки.
Сльози про бідність на тлі антикорупціонерів
Ця рекордна фінальна виплата виглядає показово на тлі регулярних публічних нарікань колишнього посадовця на фінансову несправедливість в органах прокуратури. Ще в липні 2025 року Кравченко відкрито скаржився на низькі доходи прокурорів порівняно зі співробітниками Державного бюро розслідувань та Національного антикорупційного бюро України. Тодішній очільник відомства заявляв, що фахівці інших силових структур заробляють значно більше.
«Чим ми гірші? Я, генпрокурор, отримую 95 тис. грн, а начальник відділу ДБР – 160 тис. грн. Я тут, за вашими словами, відповідаю за всю справедливість і корупцію. Звісно, відповідаю, але чому так несправедливо?», – заявляв тоді Кравченко.
Інвалідність заради виживання
Більше того, екскерівник Офісу генпрокурора публічно коментував сумнівні схеми серед прокурорів, виправдовуючи підлеглих складним фінансовим становищем. За його твердженнями, кожен другий прокурор думав про те, щоб відпрацювати необхідні 10 років, а згодом оформити інвалідність заради пожиттєвих виплат.
«Я вважаю, що це не від хорошого життя. Більшість прокурорів – чесні й працюють за зарплату», – говорив тодішній глава ОГП.
Масштабний вересневий розрахунок перед від’їздом до Австрії підвів фінальну риску під роботою посадовця, викликавши новий виток суспільного резонансу щодо виплат керівникам правоохоронних органів під час війни.
Колишнього генерального прокурора Руслана Кравченка, який після виїзду з України у службове відрядження не повернувся до Києва, журналісти знайшли в Австрії. За даними розслідування Михайла Ткача для «Української правди», Кравченко разом із дружиною Олександрою нещодавно з’явився в австрійському Центральному реєстрі реєстрації місця проживання — Zentrales Melderegister, або ZMR. У документах обом вказали одну й ту саму основну адресу у Відні.
Історія виглядає особливо показово на тлі того, як Кравченко залишав Україну. У ніч проти 14 вересня він перетнув кордон через пункт пропуску Шегині. За інформацією джерел УП у правоохоронних органах, ексгенпрокурор їхав Mercedes V-Class разом із водієм, який займається міжнародними пасажирськими перевезеннями. Журналісти стверджують, що авіаквитків із Польщі Кравченко не купував, тож до кінцевої точки маршруту він міг добиратися автомобілем.
Формально виїзд пояснювали п’ятиденним відрядженням до Франції. За даними медіа, наказ Кравченко підписав собі сам ще 13 вересня, коли залишався генеральним прокурором. Офіційним приводом називалася участь у заходах Парламентської асамблеї Ради Європи, однак у ПАРЄ журналістам повідомляли, що його участь у відповідному засіданні програмою не передбачалась. Термін відрядження завершився 18 вересня, але 21 вересня на роботу Кравченко вже не вийшов.
За кілька годин до перетину кордону Кравченко оприлюднив відеозвернення, в якому заявив, що підписав підозру директору НАБУ Семену Кривоносу. НАБУ та САП публічно відкинули претензії Кравченка і називали його дії продовженням конфлікту навколо антикорупційних органів. При цьому важлива юридична деталь: станом на момент появи нинішнього розслідування сам Кравченко не мав публічно підтвердженого статусу підозрюваного у справі «Карфаген». Reuters також зазначав, що Кравченку обвинувачення не висували, а сам він заперечував будь-яку причетність до ймовірного прикриття шахрайських колцентрів.
15 вересня президент Володимир Зеленський офіційно звільнив Руслана Кравченка з посади генерального прокурора. Відповідний указ №932/2026 містить лише формулювання про звільнення. За день до цього президент окремим указом відсторонив його від посади.
Тоді ж навколо Кравченка вже активно циркулювала версія про те, що кінцевою точкою маршруту може стати саме Австрія. «Ненька інфо» окремо писала про припущення депутатки Вікторії Сюмар щодо можливого оформлення притулку в Австрії, однак на той момент незалежного підтвердження цього не було. Сам Кравченко про намір просити притулок публічно не повідомляв, і австрійська влада також не оголошувала про отримання відповідної заяви.
Тепер з’явився значно конкретніший слід — австрійський реєстр.
За даними УП, поточним основним місцем проживання Руслана та Олександри Кравченків у ZMR зазначено Jordangasse 7/12 у першому районі Відня, тобто фактично в історичному центрі міста. Саме ці довідки журналісти називають головним доказом того, що подружжя перебуває або принаймні реєструє свою присутність у столиці Австрії.
Але найцікавіша деталь з’явилася після перевірки самої адреси.
Як з’ясувала «Українська правда», квартира №12 за Jordangasse 7 — це не звичайне житлове приміщення, а офіс компанії CS Corporate Services GmbH. Компанія надає послуги з доміциляції, тобто реєстрації юридичних адрес для компаній, секретарського й управлінського обслуговування, а також продажу вже готових зареєстрованих компаній. За цією ж адресою значаться десятки різних юридичних осіб.
Саме через це журналісти ставлять питання, чи є вказана адреса реальним місцем проживання Кравченків.
УП припускає, що використання такої адреси могло дозволити не розкривати фактичне місце проживання подружжя у Відні. Водночас це саме версія журналістів: публічних пояснень Кравченка щодо реєстрації за цією адресою наразі немає, так само немає рішення австрійських органів про будь-яке порушення ним місцевого законодавства.
Олександра Кравченко виїхала з України ще раніше за чоловіка — 12 вересня. За даними джерел УП, вона пішки перетнула кордон із Молдовою через Паланку, а наступного дня виїхала через молдовсько-румунський кордон на Mercedes. Журналісти також не виявили інформації про придбання нею авіаквитків, через що припускають, що до Австрії вона могла доїхати автомобілем.
Таким чином, маршрути подружжя були різними, але, за даними австрійського реєстру, зрештою вони опинилися в одному місті.
Уся ця історія відбувається на тлі масштабної операції НАБУ і САП «Карфаген», пов’язаної з ймовірним прикриттям шахрайських колцентрів окремими посадовцями Офісу генерального прокурора.
Сам Кравченко після розголосу публічно заперечував причетність до можливого прикриття незаконних колцентрів. Згадки про нього в чужих розмовах, за його позицією, не доводять участі в будь-якому злочині. Цю обставину важливо враховувати, оскільки матеріали журналістських розслідувань і оперативні записи не є обвинувальним вироком.
Окремий резонанс викликало майно родини Кравченка. «Ненька інфо» раніше писала про будинок у Козині та 6,5 млн грн доходів дружини ексгенпрокурора, які аналізував Центр протидії корупції на тлі справи «Карфаген».
Ще раніше «Ненька інфо» повідомляла, що навколо Кравченка могли готуватися жорсткі кроки у відповідь на дії НАБУ і САП, зокрема йшлося про повідомлення ЗМІ щодо можливого стеження за представниками антикорупційних структур. І ці твердження також залишалися журналістською інформацією, а не встановленими судом фактами.
Окремої обережності потребує тема можливої екстрадиції.
У матеріалі УП Австрія описується як складна юрисдикція для повернення українських фігурантів. Але говорити, що Австрія взагалі не видає підозрюваних Україні, було б неточно. Австрія та Україна є сторонами Європейської конвенції про видачу, а австрійські суди розглядають українські запити індивідуально. Наприклад, у 2025 році ДБР повідомляло, що австрійський суд мав розглядати питання про екстрадицію колишнього генерала СБУ в Україну.
Водночас практика справді показує, що такі процедури можуть бути складними і тривалими. Найвідоміший приклад — Дмитро Фірташ, чию екстрадицію до США австрійський апеляційний суд остаточно заблокував у 2025 році після багаторічного процесу. Це, однак, не означає, що аналогічне рішення автоматично буде ухвалено в будь-якій іншій справі.
А у випадку Кравченка питання екстрадиції наразі взагалі передчасне: для цього потрібні відповідні процесуальні рішення в Україні, міжнародний запит і окремий розгляд австрійською стороною. Публічно підтвердженої підозри Кравченку в «Карфагені» станом на цей момент немає.
Отже, нові дані дозволяють говорити про кілька встановлених речей. Кравченко залишив Україну 14 вересня, офіційно був звільнений із посади 15 вересня, до Києва після завершення заявленого відрядження не повернувся, а в австрійському реєстрі з’явилася його реєстрація разом із дружиною у Відні. Адреса, яку вони зазначили як основне місце проживання, веде до офісу компанії, що спеціалізується на корпоративному сервісі.
Історія, яка починалася як п’ятиденне службове відрядження до Франції, тепер перетворилася на значно більший політико-правовий сюжет: колишнього генпрокурора шукають уже не в Парижі, а слід його документів веде просто до центру Відня.
Переговорник Володимира Путіна, фінансист з Києва Кирило Дмитрієв зумів зберегти активи та вплив в Україні завдяки своєму молодшому партнеру, банкіру Миколі Лагуну.
Як пересіклись дороги випускника факультету розвідки Миколи Лагуна та улюбленеця Путіна фінансиста Кирила Дмитрієва
Банкір Лагун Микола Іванович, голова наглядової ради та колишній власник “Дельта Банку” до роботи у фінансовому секторі закінчив Київське вище загальновійськове командне училище імені М. В. Фрунзе – один із найпрестижніших військових навчальних закладів, який був провідним центром підготовки офіцерів військової розвідки СРСР.
Пізніше, після розпаду СССР, заклад ліквідували, а кадровий розвідник Микола Лагун відправився отримувати нову “цивільну спеціальність” поступивши у 1991 році до Київського економічного університету.
Варто відзначити, що ще під час навчання в університеті Микола Лагун розпочав роботу в НБУ і відразу у відділі банківського нагляду управління по Києву та Київській області. Тобто друга вища освіта для офіцера розвідки Миколи Лагуна була більше “формальністю”, або, ймовірніше, частиною “подальшого легендування”.
Далі, все ще будучи “студентом”, Микола Лагун з 1994 по 1998 паралельно працює спеціалістом валютного департаменту, начальником управління цінних паперів КБ ВАБбанку (VAB Банк).
З 1998 по 2005 Микола Лагун уже начальник управління грошових ринків департаменту казначейства в Укрсоцбанку, а пізніше стає начальником казначейства. У 2002 році власник “Укрсоцбанку” Валерій Хорошковський продав Миколі Лагуну 10% акцій банку.
ФОТО: Молодий банкір Микола Лагун
У 2005 році зафіксована перша офіційна точка перетину між Миколою Лагуном та Кирилом Дмітрієвим через олігарха Віктора Пінчука, який викупив Укрсоцбанк та як новий акціонер призначив Лагуна заступником голови правління.
Цього ж року Микола Лагун він відкриває власний бізнес, який надалі буде тісно пов’язаний з Кирилом Дмитрієвим та скуповуваванням активів в інтересах росіян, з подальшою їх легалізацію в тому числі в країнах Західної Європи.
Як партнер Миколи Лагуна, киянин Кирило Дмитрієв став переговорником Путіна
З 2007 по 2011 рік Кирило Дмитрієв очолював український інвестиційний фонд Icon Private Equity з капіталом близько мільярда доларів – в основному це були гроші Віктора Пінчука, зятя колишнього президента України Леоніда Кучми.
Саме Віктор Пінчук, як пише російський опозиційний сайт Медуза, порекомендував Кирила Дмитрієва Володимиру Дмитрієву (вони не родичі), який на той час очолював ВЕБ – державну корпорацію розвитку Росії. Ці двоє переконали тодішнього президента Дмитра Медведєва і прем’єра Володимира Путіна створити незалежний інвестиційний фонд.
Так у 2011 році був заснований Російський фонд прямих інвестицій, який Кирило Дмитрієв очолює до цього часу.
Також, за інформацією журналістів ВВС, Кирило Дмитрієв також має тісні особисті зв’язки з сім’єю Володимира Путіна – його дружина близька з однією із дочок російського президента.
Крім переговорів із США, Володимир Путін доручив Кирилу Дмитрієву “європейський напрямок”. Зокрема, за повідомленням видання Reuters, Дмитрієв та керівництво німецької ультраправої партії “Альтернатива для Німеччини” (AfD) готують зустріч на 2027 рік, під час якої планують обговорити відновлення постачання російського газу до Німеччини.
Спільний бізнес та афери Миколи Лагуна та Кирила Дмитрієва в Україні
Нагадаємо, що з початку 2000-х Кирило Дмитрієв працював у Москві, де був директором з інвестицій російсько-американського фонду Delta Private Equity.
За інформацією джерел, саме на честь цього фонду в Україні було названо створений Дельта банк, який формально заснував Микола Лагун, а насправді профінансував його створення Кирило Дмитрієв, з яким молодого банкіра також познайомив Віктор Пінчук.
Окрім цього, Микола Лагун та Кирило Дмитрієв заснували спільну колекторську компанію для вибивання боргів із проблемних позичальників, ідея створення якої також належала московському офісу Delta Private Equity.
За інформацією журналістів, у тих спільних проектах Лагун і Дмитрієв не були рівними – першу скрипку грав Дмитрієв. Однією з ідей було розвинути банк до міжнародного рівня, поступово кредитувати крупний бізнес. Відтак серед інвестицій могли бути і російські державні гроші. “Сестринські” банки відкрили в Росії і в Білорусі.
ФОТО: зустріч з вкладниками у 2010 році, де Кирило Дмитрієв підтвердив, що володіє 30% проекту “Олімпік Парк”.
У період 2011-2013 рр Микола Лагун вчинив ряд транзакцій щодо виведення коштів “Дельта-банку” на користь інвестиційного фонду “Icon Private Equity” з головним офісом в РФ, в той час коли Дмитрієв вже очолював російський фонд прямих інвестицій.
Кирило Дмітрієв продовжував контролювати банк, ймовірно, до самого краху в 2014-2015 роках. Наприклад, в 2011, коли Микола Лагун збирався продати частку фінустанови для залучення інвестицій від Cargill, Дмітрієв спробував заблокувати угоду, а коли в нього це не вийшло, оскаржив в міжнародному арбітражі. Це фактично означає, що у Дмітрієва залишався інтерес у фінустанові. Хоча з цього періоду Лагун починає діяти більш самостійно.
Російський паспорт, санкції та втеча до Австрії
Микола Лагун отримав російський паспорт у грудні 2014 року на нещодавно окупованій території Криму, де в нього безліч активів, що приносять стабільний дохід, і які дуже не хочеться втрачати.
ФОТО: російський паспорт Миколи Лагуна старого зразку
З 2022 року Лагун, оголошений нині у національний і міжнародний розшук, переховується у Відні. Звідти від онлайн вмикається на судові засідання щодо своїх боргів перед державою Україна. А також звідти дає вказівки своїм адвокатам у справі про власне банкрутство як фізособи. Лагун визнає лише частину боргів – близько 7 млрд грн., проте більшість із них хоче списати через нібито плачевне фінансове становище.
За таких обставин російський паспорт – це “запасний аеродром” для повністю нового життя, без всяких зобов’язань перед Україною.
Також варто відзначити, що російський паспорт є і у матері дітей Лагуна, колишньої голови правління Дельта банку Олени Попової.
ФОТО: Мати дітей Миколи Лакуна, екс-глава правління Дельта банку також отримала російський паспорт
Разом вони проходять обвинуваченими в численних кримінальних справах про виведення коштів з Дельта банку.
Як Микола Лагун продовжував бізнес в Україні після втечі до Австрії
Про те, що Микола Лагун продовжує вести бізнес в Україні, в тому чисті в інтересах росіян, давно писали українські ЗМІ. Але перші масові обшуки у “фунтів” скандального банкіра пройшли тільки у 2026 році напередодні Дня незалежності.
Так, в рамках розслідування кримінального провадження 42026000000000563 щодо відмивання коштів в особливо великих розмірах правоохоронці звернули увагу на діяльність підставних менеджерів екс-власника “Дельта банку” Миколи Лагуна та провели у помешканнях і офісах низки з них обшуки та вилучення доказів причетності до незаконної діяльності.
Під час обшуків СБУ у тіньових менеджерів активів Миколи Лагуна в Україні, здійснено арешти рахунків, виявлено архів документів, які свідчать про оборудки колишнього менеджменту “Дельта банку”; кількасот печаток юросіб та оригінальні (в т.ч. реєстраційні) документи понад двохсот компаній-нерезидентів”.
Нагадаємо, Микола Лагун довів до банкрутства другий за обсягом активів приватний банк в Україні – “Дельта банк” 2013 році та щоб уникнути кримінальної відповідальності разом з дружиною отримали російські паспорта та втікли до Австрії.
Як свідчать численні томи доказів у десятках кримінальних справ, відкритих згодом проти Лагуна і його спільників із числа топ-менеджерів банку, протягом кількох років банкіри виводили гроші вкладників із фінансової установи через підставні компанії на офшорні рахунки, видаючи їм фіктивні позики, які ніхто не збирався повертати.
Попри переїзд до Відня і формальний відхід від справ, Лагун продовжує контролювати в Україні низку активів, зокрема, земельні масиви під рекреаційну забудову у Київській, Чернігівській, Івано-Франківській областях, а також обʼєкти нерухомості в окупованому Криму.
Керувати проектами в Україні Миколі Лагуну допомагав бек-офіс на чолі з Максимом Черновим, а також адвокатське бюро “Бірайт Адвокасі”, до якого має стосунок Денис Тарасюк – колишній директор юридичного департаменту “Дельти”.
Він також є одним із співвідповідачів у справі про нанесення збитків державі на 23 млрд грн. за позовом Фонду гарантування вкладів фізосіб. Саме за цим епізодом в Нацполіції відкрили провадження 42026000000000563 щодо відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом, в особливо великих розмірах.
ЗМІ пишуть, що обшуки в “українських фунтів” Лагуна можуть розкрити реальну структуру корпоративного управління його фінансовою імперією після його відʼїзду до Австрії. Крім того, обшуки можуть викрити також і реальну структуру інших звʼязків Лагуна, оскільки “засвічені” раніше мережі компаній уже певний час тому почали “скидати” на громадян середньоазійський країн: це типова схема, аби “загубити” компанію, не закриваючи її формально і не надаючи відповідних звітів до податкової служби.
Навколо колишнього генерального прокурора України Руслана Кравченка виникла нова гучна версія. Народна депутатка Вікторія Сюмар заявила, що його останні публічні дії можуть бути спрямовані на формування аргументів для отримання політичного захисту в Австрії. За її словами, Кравченко нібито готується до можливого майбутнього спору щодо екстрадиції та може переконувати іноземний суд, що в Україні йому загрожують політичне переслідування і помста.
Водночас важливо відразу зазначити: публічних підтверджень того, що Кравченко вже звернувся по притулок в Австрії або перебуває там, станом на 15 вересня немає. Це твердження наразі є оцінкою Вікторії Сюмар, оприлюдненою у Facebook.
Сюмар пов’язала свою версію з активними публічними заявами Кравченка останніх днів. Вона припускає, що ексгенпрокурор може збирати матеріали, які в майбутньому дозволять йому доводити в іноземній юрисдикції політичний характер можливого кримінального переслідування.
На тлі цієї заяви увагу привертає вже підтверджений факт: Кравченко дійсно залишив Україну. За інформацією джерел «Української правди» у правоохоронних органах, у ніч на 14 вересня він перетнув державний кордон на службовому автомобілі приблизно о 2:30. Попередньо повідомлялося, що підставою для виїзду стало службове відрядження.
Сам Кравченко виїзд не заперечував. Він заявив, що перебуває за кордоном у відрядженні та планує зустрічі з міжнародними партнерами, яким хоче представити свою оцінку ситуації навколо НАБУ і САП. За даними джерел «Української правди», на момент цієї заяви він перебував у Литві.
Ця деталь принципова, адже вона не підтверджує версію про Австрію. Відкриті джерела, які вдалося знайти станом на 15 вересня, підтверджують лише перебування Кравченка за межами України та повідомлення про Литву як його місце перебування. Даних про подання заяви на притулок до австрійських органів, початок відповідної процедури або судовий процес щодо екстрадиції немає.
Скандал навколо Кравченка різко загострився після розслідування НАБУ і САП та операції «Карфаген». 7 вересня він подав заяву про відставку. У матеріалах справи, про які повідомляли українські медіа, Кравченко та його перша заступниця Марія Вдовиченко згадуються у контексті негласних слідчих дій.
Сам Кравченко провину або причетність до незаконних дій заперечує.
Перед виїздом за кордон конфлікт між тодішнім генпрокурором та антикорупційними органами перейшов у відкриту фазу. Кравченко заявив, що підписав повідомлення про підозру директору НАБУ Семену Кривоносу. Він звинуватив керівника Бюро у підробленні офіційних документів для отримання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі.
Крім того, Кравченко заявив, що НАБУ і САП під час слідчих дій нібито отримали доступ до матеріалів кримінальних проваджень щодо працівників антикорупційних органів і таким чином намагалися заблокувати процесуальні рішення.
НАБУ та САП категорично відкинули ці звинувачення.
В антикорупційних органах заявили, що директору НАБУ Семену Кривоносу офіційно не вручали жодної підозри, а твердження Кравченка розцінили як продовження системної атаки на незалежність НАБУ і САП. Також у відомствах заперечили твердження про незаконне вилучення кримінальних проваджень.
Саме цей конфлікт тепер став одним із аргументів для версії Сюмар. На її думку, різкі заяви Кравченка про антикорупційні органи можуть у майбутньому використовуватися для формування образу посадовця, якого нібито переслідують через його професійну діяльність.
Однак це лише припущення.
Для отримання міжнародного захисту недостатньо самого твердження про політичне переслідування. Таке рішення ухвалюють компетентні органи конкретної держави на підставі заяви особи, документів, обставин справи та оцінки того, чи існує реальний ризик переслідування у країні походження.
Наразі немає інформації, що така процедура щодо Кравченка розпочалася в Австрії.
Паралельно політична кар’єра Кравченка в Україні фактично завершилася. Президент Володимир Зеленський 14 вересня відсторонив його від посади генерального прокурора на час дії воєнного стану. Відповідний указ був оприлюднений на сайті президента.
До Верховної Ради також надійшло президентське подання про надання згоди на звільнення Кравченка. У парламенті зареєстрували проєкт постанови №16064.
Президент напередодні публічно закликав депутатів невідкладно підтримати відставку генпрокурора. На тлі протистояння Кравченка з НАБУ та САП Зеленський дав зрозуміти, що не бачить можливості для його подальшого перебування на посаді.
Міжнародні агентства також звернули увагу на ситуацію. Reuters писав, що відставка Кравченка відбувається на тлі нового загострення конфлікту між правоохоронними та антикорупційними структурами України, що особливо чутливо в умовах руху країни до ЄС і залежності від міжнародної підтримки. Водночас агентство наголошувало, що самому Кравченку на той момент офіційних кримінальних звинувачень не висували.
Це важлива деталь і в контексті припущень про майбутню екстрадицію. Щоб говорити про реальну процедуру екстрадиції, має існувати конкретне кримінальне провадження, відповідний процесуальний статус особи та офіційний міжнародний запит. Даних про те, що Австрія вже отримала такий запит щодо Кравченка, у відкритих джерелах немає.
Не підтверджено також, що правоохоронні органи України оголосили його в міжнародний розшук.
Водночас обставини його виїзду продовжують викликати питання.
«Українська правда» повідомляла, що Кравченко перетнув кордон на службовому автомобілі. Спочатку джерела говорили про відрядження до Литви. Пізніше видання опублікувало копію наказу, згідно з яким генпрокурор відрядив себе до Парижа на п’ять днів для участі у слуханнях ПАРЄ щодо українських дітей. При цьому журналісти зазначали, що у програмі заходу серед заявлених спікерів його не було.
Центр протидії корупції висунув ще жорсткішу версію, заявивши, що Кравченко нібито підписав підозру директору НАБУ в обмін на можливість залишити Україну. Це твердження ЦПК, а не встановлений слідством факт. Інтерфакс-Україна прямо зазначав, що на момент публікації не мав офіційного підтвердження цієї інформації.
Тому зараз навколо історії існують одразу кілька рівнів інформації.
Підтверджено, що Кравченко подав у відставку, виїхав за кордон, публічно атакував керівництво НАБУ та заявив про підписану підозру Кривоносу. Підтверджено також його відсторонення президентом та запуск парламентської процедури звільнення.
За даними журналістських джерел, він залишив Україну на службовому автомобілі та після виїзду перебував у Литві.
Натомість твердження про те, що Кравченко вже працює над отриманням статусу політичного біженця саме в Австрії, наразі походить від Вікторії Сюмар і незалежного підтвердження не має.
Сам Кравченко публічно про намір просити притулок в Австрії не повідомляв.
Австрійська влада також не оголошувала про отримання відповідної заяви.
Тому подавати це як встановлений факт було б передчасно.
Разом із тим сама версія Сюмар може пояснювати політичну логіку останніх заяв ексгенпрокурора: якщо надалі проти нього буде відкрито провадження і постане питання повернення до України, публічні твердження про конфлікт з антикорупційними органами теоретично можуть стати частиною його аргументації про нібито політичну мотивацію переслідування.
Але чи справді Кравченко йде саме цим шляхом, можна буде стверджувати лише після появи документального підтвердження — заяви самого ексгенпрокурора, інформації від австрійської влади або офіційних матеріалів майбутньої процедури.
Поки ж найгучніша частина цієї історії залишається не фактом, а політичною версією.
Як повідомляють ЗМІ, у середовищі австрійських політичних емігрантів, до числа яких входять екс-нардеп Ігор Мосійчук та український олігарх Вадим Новинський, відбуваються процеси, які призвели до реанімації проекту Новинського ГО “Партія миру”.
За інформацією видання Главком, хоча наразі громадська організація “Партія миру” не зареєстрована як політична сила, з часом така трансформація може відбутися і громадський має шанси перетворитися у “повноцінного учасника політичного процесу”.
Водночас, Ігор Мосійчук в розмові з “Главкомом” зазначив, що до завершення війни вважає недоречними розмови про будь-які політичні проєкти. Рух “Партія миру” він називає “об’єднанням людей, які протиставляють себе “партії війни”, які виступають за війну до останнього метра української землі та останнього українського життя”.
Щодо своїх стосунків з Вадимом Новинським, Мосійчук визнає, що час від часу спілкується з ним, але запевняє, “що не знав, що тому належить ГО “Партія миру”.
“У нас нормальні чисто людські стосунки з ним з часів роботи в парламенті, як, до речі, нормально до Новинського ставляться і багато його ідейних опонентів, – каже він. – Я з ним дуже часто дискутую у церковному питанні, бо я – прихильник Київського патріархату, а він – УПЦ (МП). Я хотів би, аби він мав більший стосунок до “Партії миру” і з його можливостями був би її двигуном. Але поки ми це не обговорювали – він мені не дзвонив, я йому не пропонував” – зазначив Мосійчук.
Українська легкоатлетка Людмила Оляновська вкотре вписала своє ім’я в історію світового спорту. На міжнародному турнірі Raiffeisen Austrian Open в австрійському Айзенштадті вона встановила новий світовий рекорд у спортивній ходьбі на дистанції одна миля (1609 метрів), перевершивши досягнення, яке залишалося неперевершеним протягом 36 років.
33-річна українська скороходка фінішувала першою з результатом 6 хвилин 10,09 секунди, більш ніж на шість секунд покращивши попередній рекорд. Досі найкращий час належав литовській спортсменці Саді Ейдікіте, яка встановила його ще у 1990 році в Каунасі, виступаючи за збірну СРСР. Її результат становив 6:16,72, і він залишався еталоном понад три десятиліття.
Перемога Оляновської стала справжньою окрасою турніру, що входить до «срібної» серії Континентального туру World Athletics. Саме на цих престижних міжнародних змаганнях українка продемонструвала найкращий виступ у своїй кар’єрі та встановила новий абсолютний рекорд дисципліни.
Після історичного виступу саме Людмила Оляновська очолила світовий рейтинг найкращих результатів в історії на дистанції одна миля серед жінок. Першу п’ятірку тепер складають:
Людмила Оляновська (Україна) — 6:10.09;
Сада Ейдікіте (СРСР) — 6:16.72;
Рейчел Сімен (Канада) — 6:17.29;
Деббі Лоуренс (США) — 6:18.03;
Мішелль Рогл (США) — 6:18.07.
Для української спортсменки це вже другий світовий рекорд у 2026 році. У лютому вона встановила ще одне історичне досягнення — на чемпіонаті України в приміщенні пройшла дистанцію 5000 метрів зі спортивної ходьби за 19 хвилин 53 секунди, ставши першою жінкою в історії, якій вдалося подолати цей рубіж менш ніж за 20 хвилин. Таким чином Оляновська наразі є володаркою одразу двох світових рекордів.
Людмила Оляновська народилася 20 лютого 1993 року на Хмельниччині. Вона є заслуженим майстром спорту України та вже багато років входить до еліти світової спортивної ходьби. За свою кар’єру українка здобула бронзову медаль чемпіонату світу 2015 року, срібло чемпіонату Європи 2014 року, бронзу чемпіонату Європи 2024 року, а також стала чемпіонкою Європи серед молоді. У 2025 році вона виграла престижний міжнародний турнір Dudinska 50 у Словаччині, який вважається одним із найавторитетніших стартів серед скороходів.
Новий рекорд став черговим підтвердженням високого рівня української школи легкої атлетики. Незважаючи на війну, складні умови підготовки та постійні виклики, українські спортсмени продовжують демонструвати результати світового рівня та приносити країні міжнародне визнання.
У Федерації легкої атлетики України назвали виступ Оляновської історичним, наголосивши, що спортсменка не просто перемогла на престижному міжнародному турнірі, а й переписала світову історію дисципліни. Фахівці також відзначають, що рекорд було встановлено на офіційних міжнародних змаганнях під егідою World Athletics, тому він має всі підстави бути офіційно внесеним до світових реєстрів.
Успіх Людмили Оляновської продовжує один із найуспішніших сезонів для української легкої атлетики. Світові рекорди, перемоги на етапах Континентального туру та стабільні виступи українських спортсменів свідчать про те, що навіть у надзвичайно складний для країни час український спорт залишається конкурентоспроможним на найвищому міжнародному рівні. Новий рекорд Оляновської став не лише особистим досягненням спортсменки, а й ще одним вагомим успіхом України на світовій спортивній арені.
Працівники Державного бюро розслідувань повідомили про підозру колишній посадовиці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яку слідство вважає причетною до приховування значних активів у декларації. За даними правоохоронців, йдеться про Катерину Крупу — невістку колишньої очільниці Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) Тетяни Крупи.
Слідство стверджує, що посадовиця не задекларувала банківський рахунок в Австрії, на якому перебувало понад 540 тисяч доларів США, що за курсом на момент розслідування становить понад 19,5 млн гривень.
Про це повідомили в Державному бюро розслідувань.
За інформацією правоохоронців, ще у вересні 2022 року фігурантка відкрила особистий рахунок в одному з банків Австрії. Після цього на нього двома окремими платежами було перераховано понад 540 тисяч доларів США.
Однак під час заповнення щорічної декларації за 2023 рік колишня посадовиця, за версією слідства, не вказала ані сам факт існування рахунку в іноземному банку, ані кошти, які на ньому зберігалися.
У ДБР зазначають, що загальна вартість незадекларованих активів перевищує 19,5 мільйона гривень, що значно перевищує встановлений законом поріг кримінальної відповідальності.
На підставі зібраних матеріалів слідчі повідомили жінці про підозру за частиною 2 статті 366-2 Кримінального кодексу України — умисне внесення суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей, якщо різниця між задекларованими та фактичними даними перевищує 2500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Санкція цієї статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком до двох років, а також можливе позбавлення права обіймати певні посади чи займатися окремими видами діяльності строком до трьох років.
У ДБР наголошують, що наразі колишня чиновниця вже не працює у структурі Міністерства юстиції України.
Разом із тим правоохоронці продовжують досудове розслідування. Одним із ключових напрямків є встановлення походження коштів, які були розміщені на рахунку в австрійському банку.
Слідчі також перевіряють можливу причетність підозрюваної до інших можливих протиправних схем. У ДБР не виключають, що у ході розслідування можуть бути встановлені додаткові обставини щодо руху коштів та їхнього походження.
Процесуальне керівництво у справі здійснює Хмельницька обласна прокуратура.
Нова підозра стала продовженням масштабної історії навколо колишньої керівниці Хмельницької обласної МСЕК Тетяни Крупи, справа якої стала однією з найрезонансніших антикорупційних справ останніх років.
Нагадаємо, восени 2024 року під час обшуків правоохоронці виявили значні суми готівки, дорогоцінностей та інших активів, що викликало широкий суспільний резонанс. Згодом у деклараціях ексочільниці МСЕК були відображені мільйони доларів США, вилучені правоохоронними органами під час слідчих дій.
У подальшому кримінальне провадження щодо Тетяни Крупи розглядав Вищий антикорупційний суд.
Раніше суд змінив їй запобіжний захід із тримання під вартою на заставу у 20 мільйонів гривень. Також повідомлялося, що з колишньої керівниці МСЕК було знято електронний засіб контролю, а суд дозволив їй контактувати з працівниками Хмельницької МСЕК.
Окрему увагу правоохоронці нині приділяють перевірці фінансових операцій членів родини ексчиновниці. Саме в межах цих перевірок виникли питання до декларації її невістки.
Система електронного декларування в Україні передбачає обов’язок державних службовців зазначати не лише доходи, а й усі банківські рахунки, у тому числі відкриті за кордоном, а також кошти, що на них зберігаються. Приховування таких активів може кваліфікуватися як кримінальне правопорушення, якщо сума незадекларованого майна перевищує визначені законом межі.
Наразі правоохоронні органи не повідомляють, у якому саме банку Австрії був відкритий рахунок та чи залишаються на ньому кошти. Також офіційно не оприлюднюється інформація про можливе походження понад пів мільйона доларів, які, за даними слідства, були переказані за кордон.
Подальша доля кримінального провадження залежатиме від результатів фінансових експертиз, аналізу руху коштів та завершення досудового розслідування. Якщо вину колишньої посадовиці буде доведено у суді, їй загрожує кримінальна відповідальність відповідно до чинного законодавства України.
При цьому слід наголосити, що повідомлення про підозру не означає доведення вини. Остаточне рішення щодо винуватості особи може ухвалити лише суд після повного розгляду справи та дослідження всіх доказів.
У вівторок, 12 травня, у Відні відбувся перший півфінал міжнародного пісенного конкурсу Євробачення-2026. Цьогорічне шоу стало особливим — конкурс проходить у 70-й раз, а Австрія приймає його після перемоги Nemo у 2025 році. Арена Wiener Stadthalle зібрала тисячі глядачів, а мільйони фанатів по всій Європі та світу стежили за трансляцією одного з найочікуваніших музичних вечорів року.
У першому півфіналі за право виступити у грандфіналі 16 травня боролися 15 країн. За результатами голосування глядачів до фіналу пройшли Греція, Фінляндія, Бельгія, Швеція, Молдова, Ізраїль, Сербія, Хорватія, Литва та Польща. Водночас Португалія, Грузія, Чорногорія, Естонія та Сан-Марино залишили конкурс уже після першого етапу.
Відкриття шоу стало одним із найемоційніших моментів вечора. На сцену вийшла легендарна Vicky Leandros — переможниця Євробачення-1972. Співачка виконала культову композицію “L’amour Est Bleu” у новому аранжуванні. Номер супроводжувався зворушливим відео про історію кохання пари, яка протягом десятиліть дивиться Євробачення разом. Постановка викликала бурхливу реакцію залу та численні обговорення у соцмережах.
Першою конкурсну програму відкривала Молдова. Співак Satoshi, справжнє ім’я якого Влад Сабажук, представив пісню “Viva, Moldova!” — енергійну композицію, присвячену своїй країні. Постановка поєднувала національні мотиви, сучасну електроніку та яскраву візуальну подачу. Виступ викликав позитивну реакцію єврофанів, а в соцмережах користувачі жартували, що після номера багатьом захотілося негайно купити квиток до Молдови.
Одним із фаворитів вечора ще до початку шоу букмекери називали Швецію. Країну представляла співачка Felicia з треком “My System”. Виступ артистки запам’ятався футуристичною стилістикою та потужною хореографією. Український коментатор Євробачення Тімур Мірошниченко під час трансляції пожартував, що співачка нагадує “шведську Klavdia Petrivna”, і цей коментар швидко став вірусним серед українських глядачів.
Хорватію представляв етно-поп-гурт Lelek із композицією “Andromeda”. Номер поєднував етнічні мотиви з сучасним поп-звучанням, а сценографія була натхненна космічною тематикою. Одразу після них на сцену вийшов представник Греції Akylas із піснею “Ferto”. Артист зробив ставку на динамічне шоу — під час виступу він навіть катався сценою на самокаті, що стало одним із найбільш обговорюваних елементів вечора.
Португалія цього року зробила ставку на класичне звучання. Бойзбенд Bandidos do Cante виконав ліричну композицію “Rosa”, однак цього виявилося недостатньо для виходу у фінал. Грузію представляв гурт Bzikebi, який уже має перемогу на дитячому Євробаченні 2008 року. Тоді учасникам було лише по 10 років. Після багаторічної паузи колектив возз’єднався та повернувся на сцену дорослого Євробачення з піснею “On Replay”. Попри теплий прийом публіки, пройти до фіналу гурту не вдалося.
Одним із найяскравіших номерів вечора став виступ Фінляндії. Скрипалька Linda Lampenius та співак Pete Parkkonen виконали композицію “Liekinheitin”. Номер поєднував рок-естетику, віртуозну гру на скрипці та масштабне світлове шоу. Букмекери ще до початку півфіналу прогнозували фінському дуету потрапляння до топу конкурсу, і результат голосування це підтвердив.
Чорногорію представляла Tamara Živković із піснею “Nova Zora”, однак їй не вдалося переконати глядачів. Також поза фіналом залишилася Естонія, яку представляло жіноче тріо Vanilla Ninja. Гурт уже має досвід участі в Євробаченні — у 2005 році артистки виступали за Швейцарію та тоді посіли восьме місце. Цього разу вони повернулися з піснею “Too Epic To Be True”, однак повторити колишній успіх не змогли.
Окрему увагу привернув виступ представника Ізраїлю Noam Bettan із композицією “Michelle”. Артист виконував пісню одразу трьома мовами — івритом, французькою та англійською. Проте саме участь Ізраїлю стала головною причиною масштабних суперечок навколо цьогорічного конкурсу. Раніше через присутність країни від участі у Євробаченні-2026 відмовилися Іспанія, Ісландія, Ірландія, Словенія та Нідерланди. Крім того, переможець минулорічного конкурсу Nemo демонстративно повернув свій трофей Європейській мовній спілці (EBU) на знак протесту.
Бельгію на конкурсі представила співачка Essyla з піснею “Dancing on the Ice”. Артистка вже має досвід участі у проєктах Євробачення — у 2019 році вона брала участь у Eurovision Choir у складі колективу Almakalia. Литву представляв виконавець Lion Ceccah із піснею “Sólo Quiero Más”. Його виступ став одним із найбільш концептуальних номерів вечора: артист з’явився на сцені в образі андроїда із “срібним” обличчям, а сама постановка розповідала історію штучного інтелекту, який прагне зрозуміти людські емоції.
Представниця Сан-Марино Senhit повернулася на Євробачення вже втретє. Раніше вона брала участь у конкурсах 2011 та 2021 років, а у 2020-му не змогла виступити через пандемію Covid-19. Цього разу артистка представила пісню “Superstar”, а наприкінці номера на сцені несподівано з’явився британський співак Boy George. Попри гучний номер та ефектне шоу, Сан-Марино не змогло пройти до фіналу.
Польщу представляла співачка Alicja з піснею “Pray”. Артистка вразила глядачів потужним вокалом та ефектним сценічним образом із металевим корсетом. Закривала конкурсну програму сербська метал-група Lavina з композицією “Kraj Mene”. Виступ гурту став одним із найенергійніших за весь вечір, а фінал пісні зал зустрів оваціями.
Також у межах першого півфіналу виступили представники країн “Великої п’ятірки” — Італії та Німеччини, які автоматично проходять до фіналу. Італію цього року представляє Cela da Vinci з піснею “Per sempre sì”, а Німеччину — Sarah Engels із композицією “Fire”. Їхні конкурсні виступи глядачі знову побачать у фіналі 16 травня.
Україна виступить у другому півфіналі, який пройде 14 травня. Представницею країни цьогоріч стала співачка LELEKA, справжнє ім’я якої — Вікторія Корнікова. Відомо, що до музичної кар’єри артистка працювала акторкою. Українці зможуть голосувати як у другому півфіналі, так і у грандфіналі конкурсу.
Попри яскраві виступи та масштабне шоу, цьогорічне Євробачення вже стало одним із найбільш суперечливих за останні роки. Скандали навколо участі окремих країн, політичні заяви та бойкоти частини учасників активно обговорюються як серед фанатів конкурсу, так і серед європейських медіа. Водночас організатори наголошують, що Євробачення залишається передусім музичним конкурсом, головною метою якого є об’єднання людей через музику.
