Daypolitico

Позначка: Білорусь

  • США змінюють курс щодо Лукашенка: у Вашингтоні назвали головну мету нової політики

    США змінюють курс щодо Лукашенка: у Вашингтоні назвали головну мету нової політики

    У зовнішній політиці США щодо Білорусі відбувається помітний зсув. За оцінкою наукового співробітника Інституту Квінсі Марка Епіскопоса, адміністрація Дональда Трампа переходить до більш прагматичного підходу у відносинах із режимом Олександра Лукашенка.

    Про це експерт заявив в інтерв’ю медіа Independence Avenue Media, зазначивши, що нова стратегія ґрунтується не на ідеологічних розбіжностях, а на обмеженому колі спільних інтересів — економічних, політичних та безпекових.

    За словами Епіскопоса, Вашингтон намагається уникнути помилок минулих десятиліть, коли жорстка конфронтація фактично унеможливлювала будь-який діалог із Мінськом. Тепер США розглядають можливість вибудовування «прагматичних відносин», які дозволять досягати конкретних результатів без повної нормалізації політичних зв’язків.

    Ключовою метою цієї політики експерт називає забезпечення стабільності на східному фланзі НАТО. У контексті глобальної стратегії США дедалі більше зосереджуються на Індо-Тихоокеанському регіоні та конкуренції з Китай, що змушує Вашингтон перерозподіляти ресурси і знижувати рівень напруженості в Європі.

    «Для цього потрібен певний рівень стабільності на східному фланзі НАТО», — пояснює Епіскопос.

    Одним із факторів нестабільності він називає напружені відносини між Білоруссю та її західними сусідами — передусім Польща і Литва. На цьому тлі Білорусь розглядається як важливий елемент безпекової архітектури регіону.

    Експерт використав поняття «білоруський балкон», яке описує геополітичну роль країни як потенційного плацдарму — як для впливу на Росію, так і для можливих загроз у напрямку західних держав. Саме тому, на його думку, Вашингтон прагне «керувати» цією зоною ризику, зменшуючи ймовірність ескалації.

    Зміни у підході США вже почали проявлятися на практиці. За словами Епіскопоса, перші кроки були зроблені у гуманітарній сфері, де сторони змогли досягти певного прогресу. Це може свідчити про обережну спробу відновлення діалогу між країнами після тривалого періоду напружених відносин.

    Водночас мова не йде про повне перезавантаження відносин або скасування санкцій. Новий підхід передбачає точкову взаємодію там, де це відповідає інтересам США, без відмови від критики політичного режиму в Білорусі.

    На тлі цих змін сам Олександр Лукашенко продовжує робити заяви про загрози з боку сусідніх країн, зокрема Польщі, держав Балтії та України. Такі заяви відображають напружену безпекову ситуацію в регіоні та підкреслюють складність діалогу між сторонами.

    Аналітики зазначають, що нова стратегія США може мати подвійний ефект. З одного боку, вона сприятиме зниженню напруженості та створенню більш передбачуваного середовища на східному фланзі НАТО. З іншого — існує ризик, що надмірний прагматизм може послабити політичний тиск на Мінськ щодо демократичних змін.

    Зміна підходу Вашингтона до Білорусі є частиною ширшої геополітичної стратегії. Вона відображає прагнення США зосередитися на глобальних пріоритетах, одночасно мінімізуючи ризики у Європі через контрольовану стабілізацію відносин із Мінськом.

  • Україна відмовилась від Кубка світу з боксу в Бразилії

    Україна відмовилась від Кубка світу з боксу в Бразилії

    Збірна України з боксу пропустить стартовий етап Кубка світу 2026 року, який відбудеться у бразильському місті Фос-ду-Ігуасу з 20 по 26 квітня. Турнір стане першим у новій серії змагань під егідою організації World Boxing і, за оцінками організаторів, буде одним із наймасштабніших за кількістю учасників — очікується близько 400 спортсменів із майже 50 країн.

    Етап у Бразилії відкриває повноцінний сезон World Boxing Cup 2026. Надалі серія продовжиться турніром у Китаї в червні, а фінальний етап відбудеться наприкінці року в Узбекистані. Учасники цих змагань отримують рейтингові очки, які впливають на їхнє місце у світовому рейтингу та формують посів на фінальному етапі. Саме тому участь у кожному з етапів є важливою складовою спортивної стратегії для національних команд.

    Водночас українська команда вирішила відмовитися від участі у стартовому турнірі. Офіційні причини такого рішення не деталізуються, однак воно відбувається на тлі складних процесів у міжнародному боксі. Зокрема, у березні 2026 року до World Boxing приєдналися федерації Росії та Білорусі. Це стало предметом дискусій у спортивному середовищі, адже Україна послідовно виступає проти повернення спортсменів із цих країн до міжнародних змагань у будь-якому форматі під час війни.

    Попри те, що на турнірі в Бразилії представники Росії та Білорусі офіційно не заявлені, сам факт їхнього приєднання до організації викликає занепокоєння. Українська сторона неодноразово наголошувала, що питання участі спортсменів із країн-агресорів є принциповим і має політичний та моральний вимір.

    Експерти зазначають, що рішення пропустити турнір може бути пов’язане не лише з політичними факторами, а й із внутрішніми процесами у самому українському боксі. Ще раніше виникали складнощі із взаємодією з організацією World Boxing, зокрема через питання членства та відповідності регламенту . Це також могло вплинути на можливість або доцільність участі команди у змаганнях.

    Варто зазначити, що подібні ситуації не є унікальними для сучасного спорту. В умовах повномасштабної війни українські спортсмени неодноразово відмовлялися від участі у змаганнях або поєдинках, де могли бути присутні представники Росії чи Білорусі. Така позиція розглядається як частина ширшої політики держави щодо міжнародної ізоляції країни-агресора.

    Попри пропуск стартового етапу, Україна залишається конкурентною у світовому боксі. На фінальному етапі Кубка світу 2025 року українська збірна здобула шість бронзових нагород і посіла 11-те місце серед 19 країн. Це свідчить про стабільний рівень підготовки спортсменів, які можуть претендувати на високі результати у майбутніх змаганнях.

    Однак відмова від участі у бразильському етапі може мати і спортивні наслідки. Через систему рейтингових очок українські боксери можуть втратити позиції у світовому рейтингу, що вплине на їхній посів на наступних етапах. Водночас команда може компенсувати це участю у турнірах у Китаї та Узбекистані, де також розігруватимуться важливі очки.

    Ситуація навколо Кубка світу з боксу 2026 року також демонструє загальні тенденції у світовому спорті. Після кризи в міжнародному боксерському управлінні та проблем із попередніми федераціями відбувається переформатування системи. З’являються нові організації, змінюються правила та підходи до проведення змагань. У цих умовах національні федерації змушені адаптуватися до нових реалій.

    Крім того, сучасний спорт дедалі більше переплітається з політикою. Рішення про участь або неучасть у міжнародних змаганнях часто виходять за межі суто спортивних міркувань і стають елементом державної позиції. Українська збірна у цьому випадку демонструє послідовність у своїх підходах, навіть якщо це може мати певні спортивні втрати.

    Таким чином, відмова збірної України від участі у стартовому етапі Кубка світу в Бразилії є комплексним рішенням, яке поєднує політичні, організаційні та стратегічні фактори. Вона відображає як внутрішні процеси у світовому боксі, так і ширший контекст війни та міжнародних відносин. Очікується, що подальша участь української команди у наступних етапах серії залежатиме від розвитку ситуації у міжнародному спортивному середовищі.

  • Чи загрожує наступ з Білорусі: що відбувається на кордоні та чи готовий Мінськ до війни

    Чи загрожує наступ з Білорусі: що відбувається на кордоні та чи готовий Мінськ до війни

    На північному кордоні України знову зростає напруга — українська розвідка та аналітики фіксують активізацію військової інфраструктури на території Білорусі. Йдеться про будівництво доріг, облаштування позицій і загальне посилення інженерних робіт поблизу кордону. Це викликало хвилю обговорень щодо можливого повторного наступу з цього напрямку, подібного до подій 2022 року.

    Однак, попри тривожні сигнали, експерти закликають не перебільшувати загрозу і звертають увагу на ключову особливість білоруської армії — її оборонний характер.

    Як повідомляють українські медіа, президент Володимир Зеленський раніше заявляв, що на території Білорусь ведеться будівництво доріг у напрямку українського кордону, а також облаштовуються артилерійські позиції. За його словами, Росія може знову намагатися втягнути Мінськ у війну проти України, створюючи додаткову загрозу на північному напрямку.

    Водночас експерти наголошують: сама по собі активність ще не означає підготовку до наступу. За словами військового експерта Олег Старіков, білоруська армія дійсно є боєздатною, але її структура не передбачає проведення масштабних наступальних операцій.

    Збройні сили Білорусі, за різними оцінками, налічують близько 60–70 тисяч військових. Вони мають потужний сухопутний компонент, включаючи артилерію, ракетні війська та сучасне озброєння, зокрема комплекси «Полонез» і «Іскандер».

    Однак, як підкреслює експерт, цього ресурсу недостатньо для ведення широкомасштабного наступу проти України. За українською військовою класифікацією, така чисельність відповідає приблизно одному-двом армійським корпусам — це значна сила, але не та, що здатна самостійно проводити стратегічні операції на великому фронті.

    Ключовий фактор — не кількість, а призначення армії. За словами Старікова, вся військова система Білорусі будувалася як оборонна. Її головне завдання — прикриття західного напрямку Росії та створення буферної зони між країнами НАТО і РФ.

    «Все, що пов’язано з Білоруссю, підготовлено для оборонних дій», — пояснює експерт.

    Це означає, що навіть за наявності техніки та озброєння білоруська армія не має відповідної структури, логістики та доктрини для наступу.

    Ще один важливий сигнал — відсутність ознак підготовки до війни. Експерти зазначають, що для початку масштабної операції мають відбутися конкретні зміни: мобілізація, переведення військ у підвищену бойову готовність, перебудова економіки та активізація резервів. Станом на зараз таких процесів у Білорусі не спостерігається.

    Це свідчить про те, що Мінськ наразі не готується до повномасштабного наступу.

    Водночас аналітики наголошують: навіть без прямої участі Білорусь може відігравати роль у війні. Зокрема, її територія може використовуватися Росією як плацдарм для тиску на Україну або для відволікання українських сил від інших напрямків.

    Саме цей фактор, за оцінками експертів, є ключовим. Активізація на білоруському напрямку може бути частиною ширшої стратегії Кремля — змусити Україну утримувати значні сили на півночі, послаблюючи інші ділянки фронту.

    Політичний аспект також залишається важливим. Рішення про участь Білорусі у війні значною мірою залежить від позиції її керівництва. Експерти вважають, що пряме втягнення у війну несе значні ризики для внутрішньої стабільності країни, зокрема через можливі втрати серед військових і негативну реакцію суспільства.

    Саме тому, за оцінками аналітиків, керівництво Білорусі намагається зберігати баланс: демонструвати військову активність, але уникати прямої участі у бойових діях.

    Україна, зі свого боку, продовжує зміцнювати оборону північного кордону та готується до різних сценаріїв розвитку подій. Військові та влада підкреслюють, що ризики враховуються, навіть якщо вони не є критичними на цей момент.

    Таким чином, ситуація на білоруському напрямку залишається напруженою, але контрольованою. Попри активізацію інфраструктури та інформаційний тиск, експерти сходяться на думці: ймовірність повномасштабного наступу з боку Білорусі наразі низька. Основна загроза полягає не в самій білоруській армії, а в можливих діях Росії, яка може використати цей напрямок як елемент своєї стратегії у війні проти України.

  • Зеленський згадав Венесуелу у контексті Білорусі: експерт пояснив можливі сигнали для Мінська

    Зеленський згадав Венесуелу у контексті Білорусі: експерт пояснив можливі сигнали для Мінська

    Експерт пояснив, який сигнал стоїть за «венесуельським» натяком Зеленського для Лукашенка

    Президент України Володимир Зеленський заявив про ризики повторного втягування Білорусі у війну з боку Росії та застеріг режим Олександра Лукашенка від подальшого зближення з Москвою. У своєму зверненні він також згадав події у Венесуелі, що викликало активне обговорення в експертному середовищі та медіа.

    Виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло пояснив, що подібні сигнали з боку українського керівництва мають як військово-стратегічний, так і політичний вимір.

    За словами експерта, використання Росією білоруського напрямку як елемента тиску на Україну не є новим. Москва періодично активізує цю тему у моменти, коли ситуація на фронті для неї ускладнюється.

    Жмайло зазначає, що інформаційні вкиди про навчання, розміщення озброєнь або можливі загрози з північного напрямку мають на меті змусити Україну тримати значні військові сили на кордоні з Білоруссю.

    «Коли росіяни не досягають успіхів на фронті, одразу активізується білоруський напрямок. Це може бути риторика про навчання, про нові системи озброєнь або інші заяви. Завдання — відволікти ресурси України», — пояснив він.

    За оцінкою експерта, йдеться про спробу обмежити можливості Збройних сил України для перекидання резервів на більш активні ділянки фронту.

    Окрему увагу, за словами Жмайла, слід звернути на повідомлення української розвідки щодо інфраструктурних робіт у прикордонних районах Білорусі. Йдеться, зокрема, про будівництво доріг у напрямку українського кордону та облаштування потенційних артилерійських позицій.

    Водночас експерт наголошує, що масштабні інфраструктурні проєкти потребують часу і ресурсів, тому швидкої реалізації таких планів очікувати не варто. Він також порівняв ситуацію з іншими російськими інфраструктурними ініціативами на окупованих територіях, які, за його словами, часто реалізуються повільно або частково.

    «Мова радше про точкові дії та створення потенційної загрози, ніж про швидке розгортання масштабної інфраструктури», — зазначив він.

    Окрему увагу викликала заява Зеленського, у якій він згадав Венесуелу як приклад подій, що мають стати сигналом для режиму Лукашенка.

    У публічному просторі це було інтерпретовано як непряме попередження про можливі наслідки співпраці Мінська з Москвою. Водночас експерти застерігають від буквального трактування таких паралелей.

    На думку Жмайла, йдеться про політичний сигнал, спрямований на внутрішню аудиторію Білорусі та її керівництво. Його мета — показати ризики подальшої ескалації та залежності від Росії.

    «Це радше інформаційний і політичний меседж, спрямований на стримування Мінська від більш активної участі у російських планах проти України», — пояснив він.

    Білорусь з 2022 року залишається важливим елементом російської військової стратегії, зокрема як плацдарм для розміщення військ і техніки. Водночас офіційний Мінськ заперечує пряме залучення своїх військових до бойових дій проти України.

    Українська сторона неодноразово заявляла про загрозу з північного напрямку та посилювала оборону кордону. Розвідка регулярно фіксує військову активність у прикордонних районах Білорусі, однак масштабне вторгнення з цієї території наразі не відбувається.

    Експерти вважають, що подібні публічні сигнали виконують кілька функцій одночасно: стримування потенційних дій Білорусі, вплив на політичне керівництво в Мінську та формування міжнародного контексту щодо ролі Білорусі у війні Росії проти України.

    Таким чином, «венесуельський» натяк розглядається як елемент ширшої інформаційно-політичної стратегії, спрямованої на зменшення ризику відкриття нового фронту з північного напрямку.

  • Лукашенко підписав указ про призов офіцерів запасу в Білорусі: що відомо

    Лукашенко підписав указ про призов офіцерів запасу в Білорусі: що відомо

    Самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко 17 квітня підписав указ, який передбачає призов офіцерів запасу на військову службу у 2026 році. Документ стосується громадян чоловічої статі віком до 27 років із числа офіцерів запасу, які не проходили строкову службу, не служили в резерві Збройних сил і не мають законних підстав для відстрочки.

    Відповідна інформація оприлюднена на офіційному ресурсі білоруського керівництва. У документі зазначається, що призов буде здійснюватися до Збройних сил Білорусі та органів прикордонної служби.

    У білоруській владі заявляють, що такі заходи проводяться щороку і є плановими. За офіційною версією, призов спрямований на підвищення рівня укомплектованості первинних офіцерських посад, а також на формування та підтримку мобілізаційного резерву.

    Указ передбачає, що офіцери запасу, які підпадають під критерії, можуть бути залучені до служби для підсилення кадрового складу армії та прикордонних підрозділів. У Білорусі подібні заходи формально розглядаються як частина системної підготовки військового резерву.

    Рішення про призов офіцерів запасу ухвалене на тлі повідомлень про зростання військової активності в прикордонних районах Білорусі. За даними української розвідки, поблизу кордону з Україною фіксується розбудова інфраструктури військового призначення, зокрема доріг у напрямку української території та облаштування артилерійських позицій.

    Українська сторона розцінює такі дії як потенційне посилення військової присутності в регіоні. Президент України Володимир Зеленський раніше заявляв, що Росія може намагатися втягнути Білорусь у війну проти України, використовуючи її територію для військових потреб.

    Він також доручав дипломатичним каналам попередити Мінськ про наслідки можливих дій, які можуть становити загрозу для України. Окремо наголошувалося, що Україна уважно стежить за ситуацією вздовж усього північного кордону.

    Олександр Лукашенко останніми роками неодноразово заявляв про необхідність посилення обороноздатності країни. У квітні він зазначав, що Білорусь повинна бути готовою до різних сценаріїв безпекової ситуації, а армія має бути здатною реагувати на будь-які загрози.

    У своїх заявах білоруський керівник також наголошував, що «мирний час» більше не може розглядатися як гарантована умова для безпеки держави. За його словами, збройні сили повинні бути готовими діяти у разі виникнення конфліктних ситуацій.

    Окремо у міжнародному контексті Білорусь продовжує демонструвати політичну та військову співпрацю з Російською Федерацією. Водночас Мінськ періодично заявляє про контакти з іншими країнами, включно зі США, щодо можливих домовленостей у різних сферах.

    У березні повідомлялося про зустріч білоруського керівництва зі спеціальним посланником США, після якої Лукашенко заявив про підготовку так званої «великої угоди». Деталі цих перемовин офіційно не розкривалися.

    Також раніше повідомлялося про дипломатичні контакти між Мінськом і Пхеньяном, під час яких обговорювалися питання співпраці та відбувся обмін символічними подарунками, включно зі зброєю.

    Аналітики відзначають, що призов офіцерів запасу може свідчити про поступове розширення мобілізаційних можливостей білоруської армії. Формально це пояснюється плановими заходами, однак у поєднанні з військовою активністю в прикордонних регіонах такі рішення привертають додаткову увагу в регіоні.

    Україна продовжує уважно моніторити ситуацію на північному напрямку, враховуючи ризики безпекового характеру та можливі зміни у військовій політиці Білорусі.

  • Зеленський попередив про активність РФ у Білорусі та ризик нового тиску з півночі

    Зеленський попередив про активність РФ у Білорусі та ризик нового тиску з півночі

  • У Fire Point пояснили чому Росія запускає «Орешнік»

    У Fire Point пояснили чому Росія запускає «Орешнік»

    Росія застосовує балістичні ракети середньої дальності «Орешнік» передусім як інструмент залякування, а не як ефективну зброю для звичайних ударів. Таку думку висловив співвласник і головний конструктор української оборонної компанії Fire Point Денис Штилерман.

    За його словами, технічні характеристики цієї ракети свідчать про її початкове призначення — носій ядерних боєголовок. У випадку використання зі звичайним спорядженням вона не має значної військової доцільності.

    Штилерман описав «Орешнік» як модифіковану міжконтинентальну ракету, з якої фактично прибрали один ступінь. Така конструкція, на його думку, робить її обмежено ефективною у конвенційній війні.

    Експерт наголошує, що застосування подібних ракет у неядерному варіанті має насамперед психологічний ефект. Йдеться про спробу вплинути на суспільство та створити атмосферу страху, а не досягти значних військових результатів.

    Водночас тема «Орешніка» активно обговорюється і на політичному рівні. У Верховній Раді вже лунають заклики до створення нових родів військ, зокрема Космічних та Кіберсил, як відповіді на використання Росією сучасних засобів ураження.

    Додаткову напругу створюють і заяви з боку Білорусі. Самопроголошений президент цієї країни публічно допустив можливість застосування ракет «Орешнік» у разі загроз для своєї держави, що ще більше посилює риторику залякування в регіоні.

    На тлі цих заяв українські експерти підкреслюють: попри гучні назви та інформаційний ефект, реальна ефективність таких ракет у звичайній війні є обмеженою, а їх використання має більше пропагандистський і психологічний характер.

  • На кордоні з РФ фіксують нову тактику атак замість диверсантів

    На кордоні з РФ фіксують нову тактику атак замість диверсантів

    Російські диверсійно-розвідувальні групи наразі не проявляють активності безпосередньо на кордоні з Україною. Водночас армія РФ змінила підхід до ведення бойових дій і продовжує використовувати малі штурмові групи. Про це повідомив речник Державної прикордонної служби України Андрій Демченко.

    За його словами, активність ДРГ на кордоні з Росією значно зменшилася і наразі не фіксується. Натомість противник застосовує іншу тактику — невеликі штурмові підрозділи, які намагаються виявити слабкі місця в українській обороні.

    Йдеться про спроби розширити зону контролю безпосередньо вздовж лінії державного кордону. Найбільшу активність таких груп фіксують у Сумській та Харківській областях.

    Водночас на кордоні з Білоруссю ситуація залишається відносно стабільною. Українські прикордонники не спостерігають переміщення військової техніки або нарощення угруповань білоруської армії.

    Попри це, білоруський напрямок і надалі розглядається як потенційно загрозливий. Українські сили оборони зберігають готовність реагувати на будь-який розвиток подій.

    Речник Держприкордонслужби також звернув увагу на заяви самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка, який публічно говорить про небажання війни, але водночас визнає підготовку армії до можливих бойових дій.

    “Ми не хочемо війни. Але армія для того й існує, щоб бути готовою до відповіді у разі загрози”, — заявив Лукашенко.

    Таким чином, попри зниження активності диверсійних груп, ситуація на північному та східному напрямках залишається напруженою, а російська армія продовжує адаптувати свою тактику.

  • Від братерства до холодного розрахунку: що сталося з відносинами України і сусідів

    Від братерства до холодного розрахунку: що сталося з відносинами України і сусідів

    Перші місяці великої війни створили ілюзію, що стара карта Східної Європи згоріла разом із російським планом “Київ за три дні”. Але навесні 2026 року видно інше: емоційна єдність 2022-го закінчилася, і на перший план знову вийшли національні інтереси, енергетика, вибори, конкуренція та втома суспільств. Україна більше не живе в реальності “всі сусіди з нами”. Тепер у кожної столиці — своя гра.

    Лютий 2022 року справді став моментом історичного обнулення. Польща відкрила кордон і стала головним тилом для України, Молдова прийняла непропорційно велику кількість біженців, Румунія перетворилася на критичний маршрут для торгівлі й безпеки, а навіть країни з традиційно складною позицією, як-от Угорщина чи Болгарія, не наважувалися публічно стати в один ряд із Росією. Навесні 2026-го картина вже інша: одні сусіди поглиблюють співпрацю з Києвом, інші залишаються корисними, але холодними, а треті відверто використовують війну України як інструмент власного шантажу.

    Якщо спростити до формули, то сьогодні Україна має навколо себе чотири типи сусідів. Є держави, з якими інтереси майже повністю збігаються — передусім Румунія і Молдова. Є країни жорсткого прагматизму — Польща, Туреччина і, меншою мірою, Болгарія. Є відкрито проблемний блок — Угорщина та Словаччина. І є Білорусь, яка залишається не просто поганим сусідом, а ворожим плацдармом. Це вже не романтика 2022 року. Це зріла геополітика воєнного часу.

    Польща залишається найважливішим західним тилом України, але вже точно не в тому сентиментальному сенсі, який був у перші місяці вторгнення. Варшава й далі вкладається в оборону, готує новий пакет допомоги приблизно на 200 млн злотих і паралельно просуває масштабні оборонні програми всередині ЄС. Це означає, що польська держава продовжує бачити в російській загрозі власну проблему, а не лише українську.

    Але водночас Польща вже живе не логікою екстреної солідарності, а логікою внутрішньої політики. У країні зберігаються великі українські громади, що дає економічний ефект, але також породжує втому і соціальне тертя. Reuters ще у 2025 році фіксував, що українські біженці дали помітний внесок у польську економіку, але паралельно антиукраїнські настрої стали одним із факторів посилення праворадикальних сил. А в лютому 2026 року агентство знову звертало увагу на напруження навколо великих українських громад у Варшаві та Кракові. До того ж із березня 2026 року Польща змінила правила тимчасового захисту для українців, зробивши систему менш “надзвичайною” і більш бюрократичною. Це не розворот проти України, але це вже точно не епоха безумовного братерства.

    Угорщина тим часом остаточно вийшла з режиму пасивного скепсису і перейшла в режим відкритого блокування. Прем’єр Віктор Орбан не просто критикує Київ — він тримає в заручниках критично важливий для України пакет допомоги ЄС на 90 млрд євро, прив’язуючи свою позицію до зупинки транзиту нафти через “Дружбу”. Формула Будапешта зараз максимально проста: немає нафти — не буде грошей для України. Європейські лідери вже прямо називають цю поведінку неприйнятною і шукають способи обійти вето Орбана.

    Особливо показово, що сама історія з “Дружбою” виникла не через дії Києва, а через пошкодження інфраструктури внаслідок російського удару. Україна погодилася прийняти технічну і фінансову допомогу ЄС для ремонту трубопроводу, а Зеленський повідомив, що на повне відновлення транзиту потрібно близько півтора місяця. Але Будапешт вирішив використати кризу не для спільного тиску на Москву, а для тиску на Київ і Брюссель. Це і є головна риса українсько-угорських відносин 2026 року: вже не суперечка про меншини чи шкільні програми, а повноцінне політичне протистояння.

    Словаччина у 2026 році майже синхронізувалася з угорською лінією. Роберт Фіцо ще донедавна намагався балансувати — різка риторика, але не повне руйнування контактів. Тепер баланс майже зник. Братислава не лише підтримала тиск на Україну через нафтопровід, а й оголосила про припинення аварійних постачань електроенергії, а згодом через паливну кризу дозволила заправкам продавати дизель дорожче для іноземців і навіть обмежувати відпуск пального. Формально це рішення пояснюють нестачею ресурсу та “паливним туризмом”, але політично воно стало частиною того самого конфлікту навколо “Дружби”.

    Це означає, що Київ тепер має справу не з одним проблемним сусідом, а з цілим мініблоком Угорщина—Словаччина. І цей блок небезпечний не тільки тим, що створює труднощі в ЄС, а й тим, що вбудовує українське питання у передвиборчу політику двох урядів. Для Орбана й Фіцо жорсткість щодо України — це давно не зовнішня політика, а частина внутрішнього електорального менеджменту.

    На протилежному полюсі — Румунія. Якщо у відносинах Києва і Бухареста історично було достатньо взаємної недовіри, то нині Румунія стала одним із найстабільніших партнерів України в регіоні. 12 березня 2026 року під час візиту Зеленського до Румунії було підписано декларацію про стратегічне партнерство. Офіційний Бухарест прямо прив’язує цю домовленість до співпраці в обороні, енергетиці та відбудові.

    Ще важливіше те, що румунсько-українська співпраця вже не обмежується лише політичними жестами. Reuters повідомляв про ранні переговори між “Нафтогазом” і OMV Petrom щодо спільного освоєння великого газового родовища в Чорному морі. Паралельно Румунія ще раніше передала Україні систему Patriot, а нині дедалі чіткіше бачить Чорне море як спільний простір безпеки, де українська стійкість напряму працює на румунські інтереси. Саме тому Бухарест навесні 2026-го — чи не найперспективніший сусід України з погляду довгих стратегічних домовленостей.

    Молдова — окремий випадок, бо це не “велика” регіональна держава, а країна з набагато вужчим ресурсом. Але саме тому її лінія виглядає ще показовішою. Після російського удару по Новодністровській ГЕС у березні 2026 року забруднення води дісталося молдовської Бєльцівщини, тисячі людей залишилися без водопостачання, а Кишинів публічно поклав відповідальність на Росію. Це був ще один наочний епізод того, як безпека України і безпека Молдови вже фактично зрослися.

    Саме тому відносини Києва і Кишинева сьогодні, мабуть, найменш конфліктні в усьому периметрі. Молдова не має ресурсів Польщі чи Румунії, але має політичну ясність: будь-яке послаблення України автоматично збільшує ризики для самої Молдови. І поки Майя Санду утримує цей курс, Кишинів залишається для України не просто добрим сусідом, а дуже близьким політичним союзником.

    Болгарія, на відміну від Румунії, не робить гучних заяв про стратегічне партнерство, але й не скочується у відкритий конфлікт, як Будапешт чи Братислава. Її роль тиха, але корисна. У 2026 році Софія взяла на себе координацію спільного морського порядку денного для Чорного моря після України, а болгарське енергетичне відомство прямо говорить про завершення розширення газових інтерконекторів, які мають зробити країну важливим маршрутом LNG до України та Центральної Європи. Крім того, Болгарія продовжила тимчасовий захист для українців до березня 2027 року. Це не політика “великої дружби”, але це стабільна і доволі дисциплінована підтримка.

    Туреччина ж залишається тим, ким була фактично з першого дня великої війни: не союзником у західному розумінні, а сильним самостійним гравцем, який одночасно співпрацює і конкурує з усіма. У березні 2026 року Анкара знову запропонувала майданчик для наступного раунду переговорів між Росією та Україною. Ще у січні турецький МЗС підкреслював, що безпека Чорного моря для Анкари є стратегічним пріоритетом. Але Туреччина, як і раніше, не приєднується до західних санкцій проти Росії і паралельно дбає про безпеку власних газових маршрутів, зокрема Blue Stream і TurkStream.

    Для України це означає просту річ: Туреччина корисна, але не сентиментальна. Вона може допомагати в оборонній кооперації, підтримувати в Чорному морі, залишатися зручним дипломатичним майданчиком і водночас не робити жодного кроку, який суперечить її власним енергетичним чи торговельним інтересам. Саме тому відносини з Анкарою сьогодні — це не “дружба”, а складна математика взаємної вигоди. І в цій математиці Україна мусить діяти без ілюзій.

    Нарешті, Білорусь. Тут жодних двозначностей уже не залишилося. У лютому 2026 року Україна офіційно запровадила санкції проти Олександра Лукашенка, прямо звинувативши Мінськ у сприянні російській війні, зокрема у допомозі з дроновими атаками і використанні білоруської території як інфраструктурної бази. Навіть попри те, що в березні Мінськ почав торг із США, звільнив 250 політв’язнів і домігся часткового послаблення американських санкцій, це жодним чином не змінює українського погляду: Білорусь залишається несамостійним військово-політичним придатком Росії.

    Так, у довгій перспективі Київ, очевидно, залишатиме собі простір для майбутнього діалогу з постлукашенківською Білоруссю. Але навесні 2026 року це не сусід у політичному сенсі, а північний ризик. Не обов’язково ризик нового наступу завтра, але точно ризик для безпеки, логістики і планування, який не можна ігнорувати.

    Якщо ж спробувати підбити сухий підсумок, то головна зміна порівняно з 2022 роком полягає ось у чому: навколо України більше немає єдиного морального фронту. Є пояс підтримки, але він неоднорідний. Румунія і Молдова зараз ближчі до формули справжнього партнерства. Польща залишається критично важливою, але все сильніше мислить у категоріях власного політичного балансу. Болгарія і Туреччина — це надійний, але стриманий прагматизм. Угорщина і Словаччина — відверта зона конфлікту. Білорусь — ворожий тил Росії. І це, мабуть, і є головний геополітичний підсумок весни 2026 року: Україна більше не може дозволити собі політику на емоціях, бо її сусіди давно повернулися до політики інтересів.

  • Як корпорація ASBIS пов’язана з російським ВПК. ЧАСТИНА 1

    Як корпорація ASBIS пов’язана з російським ВПК. ЧАСТИНА 1

    Міжнародний холдинг ASBIS з російсько-білоруським бекграундом та штаб-квартирою на Кіпрі тісно пов’язаний з російським військово-промисловим комплексом.

    Нагадаємо, у попередніх частинах нашого журналістського розслідування ми детально описали етапи становлення корпорації ASBIS та схеми паралельного імпорту товарів Apple до Росії та Білорусі через треті країни.

    Але крім айфонів та айпадів через ASBIS до РФ поставляється електроніка, яка використовується для виробництва ракет та дронів, а сама корпорація намагається інтегруватися до державних проектів по розробці ШІ країн Європи та США.

    Як ми писали раніше, крім білоруського коріння, в холдингу ASBIS на топових позиціях в основному працюють росіяни, при цьому фактично проживаючи в Москві.

    До прикладу Chief Omnichannel Officer Расім Лемберанський та керівник відділу продажів Дмитро Андрєєв – фактично проживають в Москві, хоча в офіційних локаціях значаться Лімасол та Алмати.

    Водночас, серед топів ASBIS є росіяни, які дійсно релоковані до Лімасолу так як ймовірно задіяні у виконанні дуже чутливих  для російського ВПК завдань.

    Зокрема мова йде про менеджера по роботі з ключовими клієнтами ASBIS Анастасію Коршункову (Anastasia Korshunkova, Key Account Manager), яка прийшла в ASBIS із  російської Асоціації експортерів та імпортерів (Ассоциация экспортеров и импортеров), де згідно даних ресурсу LinkedIn Коршункова пропрацювала 1 рік і 3 місяці.

    ФОТО: Скріншот профайлу в LinkedIn Анастасії Коршункової

    Варто відзначити, що російська структура – “Ассоциация экспортеров и импортеров” спеціалізується на обході санкційного режиму та відіграє важливу роль для поставки необхідних комплектуючих для роботи російського ВПК.

    Практично відразу після введення санкційного режиму проти РФ та виникнення гострого дефіциту західних високотехнологічних комплектуючих для російського ВПК Анастасія Коршункова приходить до “некомерційної організації” Асоціації експортерів та  імпортерів і відразу на керівну посаду – Head of International Sales (Керівник відділу міжнародних продажів).

    ФОТО: Анастасія Коршункова більше року працювала в російській проксі-структурі, що займається обходом санкційного режиму

    Відповідно до даних ресурсу LinkedIn Анастасія Коршункова приступила до роботи в Асоціації експортерів та імпортерів в липні 2022 року, як спеціаліст з хорошими  зв’язками серед західних високотехнологічних компаній і відразу була релокована до Туреччини.

    Нагадаємо, згідно висновків звіту німецького інституту економічних досліджень Ifo, опублікованих виданням Euractiv, Туреччина до цього часу  є одним із самих крупних хабів для обходу санкційного режиму та поставки військової продукції до РФ.

    ФОТО: Після введення санкційного режиму проти РФ Коршункова була релокована до Туреччини

    Через “неформальні зв’язки” вибудовані Асоціацією експортерів та імпортерів зокрема відбувається імпорт продукції подвійного призначення: деталі для БПЛА, електронні модулі та багато іншої продукції для сталої роботи російського ВПК.

    Власне кажучи, побудовою цих “неформальних зв’язків” 1 рік і 3 місяці займалась Анастасія Коршункова як топ-менеджер Асоціації.

    Значну роль Асоціації експортерів та імпортерів в обході санкцій проти РФ відзначило також авторитетне видання Financial Times, через пряму цитату іншого топа Асоціації – віце-президента Ірини Засідатель.

    Чи можуть російські спецслужби використовувати міжнародний холдинг  ASBIS у своїх цілях?

    Як показує “кейс Коршункової” – однозначно така ймовірність існує.

    Варто відзначити, що ASBIS мабуть єдина “європейська корпорація”, що підписала контракт з екс-топом проксі-структури на кшталт російської Асоціації експортерів та імпортерів.

    Нагадаємо, ASBIS міжнародний холдинг, найбільший дистриб’ютор IT-продуктів, програмного забезпечення та споживчої електроніки в регіонах EMEA з локальними офісами в більш ніж 30-ти країнах світу, в тому числі в Україні.

    Іншими словами, у разі, якщо працевлаштування Коршкнкової в ASBIS було продиктовано не виключно комерційними інтересами, а мала місце протекція від її попереднього керівництва з російської проксі-структури, то існує висока ймовірність отримання російськими спецслужбами доступів всіх офісів корпорації. В тому числі до офісу Асбіс Україна.

    Нагадаємо, Асбіс Україна, неодноразово публічно звинувачувалась в контрабанді техніки Apple до РФ.

    ФОТО: Скріншот ТГ каналу Лачен пише

    І хоча ASBIS усі звинувачення в свою адресу відкидає, факти говорять самі за себе.