Кремль намагається використати суперечності між європейськими державами, щоб послабити їхню спільну позицію щодо України та обмежити вплив Європи на можливі мирні переговори. Російські посадовці дедалі активніше просувають ідею переговорного формату за участю лише України, США та Росії, одночасно повертаючись до давніх вимог Москви щодо обмеження присутності НАТО в Європі.
Про це йдеться у звіті американського Інституту вивчення війни (ISW), який проаналізував заяви представників Кремля та дипломатичні контакти Володимира Путіна з європейськими лідерами.
Приводом для нової хвилі заяв стала телефонна розмова російського президента з президентом Фінляндії Александром Стуббом та прем’єр-міністром Норвегії Йонасом Гаром Стьоре, яка відбулася 27 жовтня.
Переговори тривали приблизно півтори години. Європейські лідери закликали Путіна припинити війну проти України та перейти до змістовного дипломатичного процесу.
Після розмови Стубб і Стьоре зв’язалися з президентом України Володимиром Зеленським. Українська сторона підтвердила, що відповідні контакти були узгоджені з Києвом.
Однак ініціатива викликала неоднозначну реакцію серед європейських союзників України.
Зокрема, прем’єр-міністерка Данії Метте Фредеріксен розкритикувала окремі дипломатичні контакти з Москвою без достатньої координації між державами. Прем’єр Швеції Ульф Крістерссон також висловив сумніви щодо результативності таких розмов.
Натомість президент Фінляндії та глава норвезького уряду пояснили свій крок необхідністю донести до російського керівництва європейську позицію напередодні можливих мирних переговорів.
Саме ці розбіжності, за оцінкою аналітиків ISW, Москва намагається використати у власних інтересах.
29 жовтня помічник російського президента Юрій Ушаков заявив, що Кремль нібито не очікував критики телефонної розмови з боку інших європейських держав. Він наголосив на відсутності єдиної позиції в Європі щодо контактів із Росією.
Водночас Ушаков заявив, що запланований переговорний процес між Україною, Сполученими Штатами та Росією не передбачає участі представників європейських країн.
Йдеться про можливу тристоронню зустріч в Абу-Дабі у листопаді. Остаточний склад учасників і результати підготовки переговорів залишаються предметом дипломатичних обговорень.
Речник Кремля Дмитро Пєсков також висловлювався щодо перспектив європейської участі. З одного боку, Москва допускає контакти з окремими представниками Європи, а з іншого — ставить під сумнів конструктивність їхньої позиції.
В ISW вважають, що така риторика дозволяє російському керівництву намагатися розділити європейські держави на тих, кого Кремль називає готовими до діалогу, і тих, хто наполягає на збереженні жорсткого тиску на Росію.
Водночас суперечка щодо участі Європи в переговорах має значно ширший контекст.
Аналітики нагадали, що Москва продовжує просувати вимоги, висунуті ще у грудні 2021 року, до початку повномасштабного вторгнення в Україну.
Тоді російська влада вимагала від НАТО суттєвого перегляду системи європейської безпеки. Зокрема, йшлося про обмеження військової присутності Альянсу в країнах, які приєдналися після 1997 року.
Фактично такі умови могли б обмежити оборонні можливості держав Центральної та Східної Європи, включно з Польщею та країнами Балтії.
В ISW наголошують, що реалізація подібних вимог означала б надання Москві значного впливу на внутрішні рішення НАТО та право європейських держав самостійно визначати власну безпекову політику.
Саме тому аналітики пов’язують спроби відсторонити Європу від мирного процесу з ширшим прагненням Кремля домогтися поступок не лише щодо України, а й щодо всієї європейської архітектури безпеки.
При цьому європейські держави мають безпосередній інтерес до результатів можливих переговорів. Вони підтримують Україну військовою та фінансовою допомогою, запроваджують санкції проти Росії й обговорюють майбутні гарантії безпеки.
Частина європейських лідерів побоюється, що домовленості, ухвалені без їхньої участі, можуть безпосередньо вплинути на оборонну політику континенту.
Водночас відмінності в підходах до дипломатичних контактів із Путіним не означають, що європейські країни відмовилися від підтримки України. Ключові союзники Києва продовжують виступати за захист українського суверенітету та участь Європи в обговоренні питань її безпеки.
На думку ISW, Кремль намагається перетворити дипломатичні розбіжності на інструмент тиску, щоб послабити переговорні позиції України та її європейських партнерів.
Поки що не йдеться про підтверджене рішення усунути Європу від усіх мирних переговорів. Однак заяви російських посадовців свідчать про прагнення Москви обмежити її роль у можливих домовленостях щодо завершення війни.
Українські військові під час масштабної підземної операції «Велес» на Харківщині зірвали спроби російської армії перекидати підкріплення до північної частини Куп’янська через систему газопроводів. Сили оборони пройшли понад 15 кілометрів підземними комунікаціями, вийшли до позицій противника та позбавили окупантів одного з ключових прихованих маршрутів проникнення до міста. За даними української сторони, втрати росіян унаслідок операції перевищили 100 військовослужбовців, ще понад 30 загарбників потрапили в полон.
Про результати операції йдеться у звіті американського Інституту вивчення війни (ISW) за 28 жовтня. Аналітики зазначають, що українська операція не дозволила російським військам продовжити ефективне перекидання особового складу підземними маршрутами до північних районів Куп’янська. Водночас у місті залишаються невеликі групи російських військових, які проникли туди раніше, тому говорити про повне очищення Куп’янська від окупантів наразі передчасно.
Операція «Велес» стала одним із найбільш незвичних прикладів використання підземної інфраструктури в сучасній війні. Українські військові не просто заблокували газопровід, який противник використовував для прихованого пересування, а фактично застосували проти російської армії її власну тактику. Дії під землею поєднувалися з ударами безпілотників, наземними операціями та роботою спеціально підготовлених підрозділів.
Ще 27 жовтня президент Володимир Зеленський розповів про перші результати операції після доповіді військового командування. За словами глави держави, російські війська раніше намагалися використовувати підземні газові комунікації для обходу українських позицій та проведення штурмових дій. Однак українським захисникам вдалося перехопити ініціативу й використати ту саму інфраструктуру для удару по противнику.
До реалізації операції залучили військовослужбовців 2-го корпусу Національної гвардії України «Хартія» та інші підрозділи Сил оборони. Командир корпусу Ігор Оболєнський пояснював, що підготовка потребувала ретельного вивчення підземних маршрутів, особливостей пересування противника та способів ведення бойових дій у надзвичайно обмеженому просторі.
Особливістю «Велеса» стало те, що українські військові діяли в трубах діаметром приблизно 1–1,2 метра, розташованих на глибині від двох до чотирьох метрів. У деяких випадках бійцям доводилося вести стрілецькі бої безпосередньо всередині газопроводу. Такі умови ускладнювали пересування, евакуацію поранених, організацію зв’язку та використання звичайного озброєння.
Окремі деталі підземного протистояння раніше описувало видання «Ненька інфо» у матеріалі про використання росіянами старих газопроводів під Куп’янськом. Зокрема, йшлося про облаштування противником барикад, укріплених позицій і підземних проходів, які мали допомогти російським штурмовикам непомітно просуватися в український тил. Саме такі маршрути становили серйозну загрозу обороні міста, оскільки дозволяли пересувати особовий склад без використання відкритої місцевості.
За даними журналістів «Радіо Свобода», які поспілкувалися з учасниками операції, українські військові поетапно просувалися підземними комунікаціями, блокували окремі відрізки газопроводу та знищували позиції противника. Для цього застосовували FPV-дрони, важкі безпілотники та інші засоби ураження.
Один із командирів підрозділу «Хартії» з позивним «Друїд» розповів, що російські військові намагалися облаштовувати додаткові виходи з газопроводу, щоб зберегти можливість пересування навіть після втрати основних маршрутів. Однак українські бійці заздалегідь виявляли частину таких спроб і готували засідки. Завдяки цьому вдалося поступово позбавити противника головної підземної логістичної артерії.
Водночас військові наголошують, що знищення одного маршруту не означає повного припинення російських спроб проникнення до Куп’янська. Противник продовжує шукати інші можливості для перекидання невеликих штурмових груп, зокрема через забудову, лісосмуги та райони поблизу річки Оскіл.
За словами речника Угруповання об’єднаних сил Віктора Трегубова, до проведення «Велеса» росіянам вдалося переправити до північних районів Куп’янська кілька десятків військовослужбовців. Частина окупантів проникла через район Голубівки, де противник намагався створити так звану сіру зону та закріпитися в житловій забудові.
Однак після проведення української операції нових ефективних проникнень російських підрозділів у напрямку міста не фіксували. Це означає, що російське командування втратило можливість безперешкодно використовувати газопровід для постачання підкріплень. Водночас раніше перекинуті окупанти залишаються на окремих позиціях у північній частині міста.
Як пояснив Трегубов в ефірі телемарафону, характер міської забудови Куп’янська також впливає на перебіг бойових дій. На відміну від майже повністю зруйнованого Вовчанська, у Куп’янську збереглися капітальні будівлі, які можуть використовуватися військовими як укриття та оборонні позиції. Саме тому витіснення невеликих російських груп залишається складним завданням навіть після перекриття маршрутів постачання.
Важливу роль у бойових діях на Куп’янському напрямку відіграє річка Оскіл, яка розділяє район протистояння на дві частини. На східному березі російські війська намагаються ліквідувати українські позиції та розвивати наступ від Подолів і Куп’янська-Вузлового. Натомість на західному березі українські підрозділи здійснюють заходи з витіснення противника, тоді як окупанти намагаються утримати або відновити позиції поблизу Радьківки та Голубівки.
Як повідомляло «Суспільне Харків» із посиланням на Трегубова, ліквідація прихованого підземного маршруту має ускладнити росіянам перекидання особового складу до північних районів міста. Водночас на Великобурлуцькому напрямку противник продовжує накопичувати сили, що може свідчити про підготовку до подальших наступальних дій.
Американські аналітики також звернули увагу на ситуацію на інших ділянках фронту. Зокрема, протягом 27–28 жовтня російська армія продовжувала наступальні дії на півночі Сумської області, однак підтверджених територіальних просувань зафіксовано не було.
Міністерство оборони РФ заявляло про нібито захоплення населеного пункту Барилівка на Сумщині, однак українське військове командування спростувало цю інформацію. За даними 8-го корпусу ЗСУ, населений пункт залишався під контролем Сил оборони.
Водночас російське командування продовжує намагатися сформувати вздовж державного кордону буферну зону, яку окупанти могли б використовувати для утримання оборонних позицій і подальшого тиску на українські підрозділи. Українські військові, зі свого боку, завдають ударів по об’єктах противника на прикордонних територіях Росії.
Зокрема, Генеральний штаб ЗСУ повідомляв про ураження російського зенітного ракетного комплексу «Тор-М2» поблизу Ржави та радіолокаційної станції неподалік Малого Городкова в Курській області. Також українські військові атакували станцію радіоелектронної боротьби поблизу Сем’ячок у Брянській області. Такі удари спрямовані на зниження можливостей противника контролювати повітряний простір і забезпечувати роботу власних військових систем.
На північний схід від Харкова російські підрозділи здійснювали спроби проникнення поблизу Малої Вовчі. Геолоковані відеоматеріали, оприлюднені 27 жовтня, зафіксували удари українських військових по позиціях противника на південь від цього населеного пункту.
Міноборони РФ також заявляло про захоплення Алісівки, однак незалежного підтвердження російського просування на цій ділянці американські аналітики не виявили.
Напруженою залишається ситуація на Лиманському напрямку. Російські війська продовжують спроби проникнення на українські позиції з півночі та намагаються реалізувати план охоплення української оборонної лінії з північного заходу. Одними з головних завдань противника залишаються захоплення Лимана та створення умов для форсування Сіверського Дінця.
Крім того, 27–28 жовтня окупанти продовжували локальні наступальні дії на схід від Слов’янська та Краматорська, однак, за оцінкою ISW, не досягли підтверджених успіхів. Російське командування намагається посилити тиск на українську оборону в Донецькій області, розвиваючи наступ у напрямку Слов’янська, Краматорська та Дружківки.
Таким чином, операція «Велес» має значення не лише для оборони окремих кварталів Куп’янська. Її результати демонструють, наскільки важливим у сучасній війні стало протистояння за приховані логістичні маршрути та використання інженерної інфраструктури для проведення бойових дій.
Утім, попри значні втрати російської армії та перекриття одного з основних підземних шляхів, ситуація в місті залишається складною. Окремі групи окупантів продовжують утримувати позиції, а російське командування не відмовляється від спроб наступу на Харківщині.
За оцінкою ISW та повідомленнями українського військового командування, головним результатом «Велеса» стало припинення ефективного використання газопроводу для перекидання російських військових до північних районів Куп’янська. Чи дозволить це українським захисникам остаточно витіснити противника з міста, залежатиме від подальшого розвитку бойових дій.
Українські військові завдали російській армії одного з найвідчутніших оперативних ударів останніх місяців. Унаслідок масштабної контрнаступальної операції «Вівальді» на Лиманському напрямку 144-та мотострілецька дивізія РФ зазнала настільки серйозних втрат, що, за оцінкою українського командування, фактично перестала існувати як організована бойова сила. Водночас Збройні сили України зірвали плани російського командування щодо обходу Слов’янська та Краматорська з півночі, повернули під контроль значні території та змусили противника переглянути наступальну стратегію на Донбасі.
Про це йдеться у звіті Інституту вивчення війни (ISW) від 20 жовтня 2026 року, який опубліковано спільно з Critical Threats Project. Аналітики проаналізували підсумки операції «Вівальді», заяви командування Третього армійського корпусу та зміни оперативної обстановки на сході України.
За висновками американських експертів, українські контрнаступальні дії суттєво порушили російський план наступу на Донецьку область. Йдеться насамперед про спробу обійти український оборонний пояс навколо Слов’янська та Краматорська й створити загрозу масштабного оперативного оточення.
Для реалізації цього задуму російські війська намагалися просуватися одразу з кількох напрямків. Північне угруповання мало обійти Лиман через Святогірськ і розвивати наступ у бік Барвінкового Харківської області. Інші сили повинні були рухатися з південного заходу через Добропільський напрямок.
У перспективі російське командування розраховувало створити умови для охоплення українських оборонних позицій із кількох боків, що могло б ускладнити логістику Сил оборони та поставити під загрозу ключові міста регіону.
Проте операція «Вівальді» фактично зруйнувала північну складову цього задуму.
Дивізія РФ втратила здатність діяти як організована військова сила
Одним із найважливіших результатів української операції стало розгромлення бойового угруповання, основу якого становили підрозділи 144-ї мотострілецької дивізії 20-ї загальновійськової армії Московського військового округу РФ.
Це російське з’єднання брало участь у бойових діях на Лиманському напрямку та використовувало плацдарм на правому, тобто західному, березі річки Жеребець.
19 жовтня бригадний генерал Андрій Білецький повідомив, що внаслідок українського контрнаступу дивізія зазнала критичних втрат, які суттєво порушили її систему управління та можливості проводити організовані бойові дії.
За оцінкою Білецького, російське з’єднання фактично перестало функціонувати як цілісна бойова одиниця.
Військове видання «Мілітарний» також висвітлило результати операції, зазначивши, що російські підрозділи, які раніше намагалися наступати, тепер змушені зосереджуватися на утриманні залишків позицій та побудові оборони.
Ця обставина має особливе військове значення. Мотострілецька дивізія — велике військове з’єднання, що включає декілька полків та підрозділи бойового забезпечення. Втрата здатності діяти організовано означає не обов’язково повне фізичне знищення особового складу, а насамперед порушення управління, виснаження військ та неспроможність виконувати завдання у попередньому масштабі.
Для відновлення наступальних можливостей російському командуванню тепер необхідно поповнювати втрати, відновлювати структуру підрозділів, забезпечувати їх технікою, боєприпасами та підготовленими військовими.
На думку ISW, це створює додаткові труднощі для російської системи комплектування військ, яка вже відчуває значне навантаження через тривалі бойові дії.
Українські військові вийшли до Жеребця та скоротили лінію фронту
Ще одним стратегічно важливим результатом «Вівальді» стало просування українських сил до річки Жеребець.
За словами Андрія Білецького, це дозволило суттєво скоротити протяжність лінії фронту й організувати оборону на вигідніших природних рубежах.
Зменшення довжини ділянки, яку необхідно утримувати, дає змогу сконцентрувати більше піхоти на ключових позиціях, краще використовувати артилерію, безпілотники та засоби спостереження.
Крім того, річка створює додаткову перешкоду для противника.
Якщо російське командування захоче відновити наступ на Лиманському напрямку з попередніх позицій, його військам доведеться знову форсувати Жеребець.
Подібні операції потребують інженерного забезпечення, налагодження переправ, прикриття підрозділів та організації постачання. В умовах активної роботи українських безпілотників і артилерії це суттєво ускладнює наступальні дії.
Вихід до річки також дозволяє українським військам ефективніше контролювати підступи до своїх оборонних позицій.
Таким чином, операція не лише повернула території під український контроль, а й створила передумови для подальшого стримування противника.
Звільнено 277 квадратних кілометрів і 16 населених пунктів
Масштаби операції «Вівальді» стали відомі після завершення її четвертого етапу.
За інформацією офіційного ресурсу Третього армійського корпусу, українські військові протягом усієї операції повернули під контроль України 277 квадратних кілометрів території та звільнили 16 населених пунктів.
Під час завершального етапу Сили оборони відвоювали ще 101 квадратний кілометр. Серед звільнених населених пунктів — Липове, Зелена Долина та Колодязі.
У командуванні повідомляли, що загальні втрати російських військ за час операції становили близько 8 тисяч осіб. Це заявлена українською стороною оцінка, а не незалежно підтверджений підрахунок.
ФОТО: Третій армійський корпус ЗСУ, підсумки станом на 14 жовтня 2026 року
Під час реалізації операції українські військові не лише атакували російські позиції, а й систематично знищували логістичну інфраструктуру противника.
Важливою складовою стало порушення постачання пального, боєприпасів та інших ресурсів, необхідних для продовження російського наступу.
Ще у вересні ISW повідомляв, що українські удари по логістиці змусили російські підрозділи виводити частину тилових елементів 144-ї дивізії з окупованих територій України до Воронезької області РФ.
Крім того, росіяни були змушені розосереджувати склади, командні пункти, транспортні засоби та вузли зв’язку, щоб зменшити втрати від ударів українських сил.
Це ускладнило постачання військ безпосередньо на передовій та знизило темпи російських наступальних дій.
Чому Росія втратила можливість реалізувати план оточення Донбасу
Український контрнаступ мав значно ширше значення, ніж звільнення окремих населених пунктів.
Російські війська розраховували використати просування на Лиманському напрямку для створення загрози українським силам, які обороняють Слов’янськ, Краматорськ та прилеглі території.
Ці міста становлять основу так званого поясу фортець — системи взаємопов’язаних українських оборонних районів на Донеччині.
Після втрати російського плацдарму поблизу Жеребця та розгрому значної частини наступального угруповання північний маршрут обходу українських позицій став набагато складнішим.
За оцінкою ISW, російські сили тепер змушені розглядати варіант фронтального наступу на підготовлені оборонні позиції на схід від Слов’янська та Краматорська.
Для російського командування це означає необхідність вести наступальні операції безпосередньо проти укріплених рубежів, замість спроби обійти їх через менш захищені ділянки.
Такі бої можуть потребувати значно більшої концентрації військ, техніки та артилерійської підтримки, а також супроводжуватися великими втратами особового складу.
Водночас ISW не стверджує, що Росія повністю втратила здатність наступати на Донеччині. Йдеться про зрив конкретного оперативного задуму та суттєве ускладнення подальших наступальних дій.
Росія втрачає території: що показують підрахунки ISW
Американські аналітики також звернули увагу на зміну територіальної динаміки бойових дій.
За оцінкою ISW, із 1 вересня до 16 жовтня 2026 року російські війська зазнали чистої втрати контролю над приблизно 122 квадратними кілометрами території.
Водночас у звіті зазначено, що від початку 2026 року росіяни захопили близько 100 квадратних кілометрів.
Ці показники стосуються різних часових проміжків, тому їх не слід автоматично віднімати один від одного або трактувати як результат лише операції «Вівальді».
Аналітики пов’язують зміну ситуації не тільки з успіхами на Лиманському напрямку, а й з іншими українськими контрнаступальними діями, зокрема поблизу Олександрівки та Куп’янська.
На думку ISW, сукупність цих операцій дала Україні змогу оскаржити оперативну ініціативу на різних ділянках фронту та майже зупинити загальне просування російської армії.
Особливо важливо, що українські сили змогли завдати противнику втрат у той момент, коли Росія продовжувала витрачати значні ресурси на наступальні операції.
За наведеними американськими експертами оцінками, від літа 2026 року російські бойові втрати зростали. За декілька місяців російська армія втратила понад 40 тисяч військовослужбовців убитими та пораненими.
Цю цифру не слід ототожнювати зі втратами безпосередньо під час «Вівальді», адже вона характеризує ширший період бойових дій.
Чотири етапи операції «Вівальді»: як ЗСУ переламали ситуацію
Контрнаступальна операція проводилася поетапно, а значна частина її перебігу тривалий час залишалася непублічною.
Перші результати українське командування оприлюднило 15 вересня. Тоді стало відомо про звільнення села Середнє, очищення від російських груп близько 75 квадратних кілометрів території та деокупацію ще приблизно 10 квадратних кілометрів.
Ще один важливий аспект стосувався ролі Андрія Білецького в системі українського військового командування.
Наприкінці серпня президент Володимир Зеленський оголосив про посилення українських позицій на Донеччині та кадрові рішення щодо двох угруповань військ, командування якими доручили Андрію Білецькому та Денису Прокопенку.
Які наслідки матиме операція для подальшого наступу РФ
Після втрати значної частини наступального потенціалу на Лиманському напрямку російській армії доведеться відновлювати боєздатність постраждалих з’єднань або перекидати резерви з інших районів.
Обидва варіанти створюють додаткові складнощі для російського командування.
Перекидання підкріплень може послабити інші ділянки фронту, тоді як формування нових підрозділів потребує часу, підготовки особового складу, техніки та матеріально-технічного забезпечення.
Крім того, відновлення боєздатності дивізії не обмежується поповненням особового складу. Необхідно відновити систему управління, забезпечити взаємодію підрозділів та підготувати війська до складних наступальних дій.
Аналітики ISW наголошують, що російська система набору військовослужбовців за контрактом стає дедалі дорожчою. На цьому тлі у Росії, за повідомленнями, розглядають додаткові механізми залучення резервістів.
Водночас оцінювати результати «Вівальді» як остаточне припинення російського наступу на Донбасі було б передчасно.
Попри значні втрати та зірвані плани, російська армія зберігає можливості продовжувати атаки на інших напрямках і намагатися відновити наступальний потенціал.
Головний результат операції «Вівальді», за оцінкою ISW, полягає в тому, що Україна не лише повернула території, а й зруйнувала російський задум оперативного оточення Слов’янсько-Краматорського оборонного району з півночі.
Розгром 144-ї мотострілецької дивізії, вихід українських військових до Жеребця та скорочення лінії фронту створили нові умови для оборони Донеччини.
Для російського командування це означає втрату частини раніше створених переваг, необхідність відновлення військових формувань та пошук інших способів продовжувати наступ.
А для Сил оборони України — можливість утримувати вигідніші рубежі, концентрувати ресурси на найбільш небезпечних ділянках та посилювати захист ключових міст Донбасу.
Росія, ймовірно, розпочала новий етап масованої кампанії ударів по українській енергетиці перед опалювальним сезоном. Цього разу Москва може намагатися не просто завдати загальних збитків енергосистемі, а системно порушити постачання електроенергії до Києва, ускладнити роботу атомної генерації та бити по промислових регіонах України.
Таку оцінку наводить американський Інститут вивчення війни після масштабної комбінованої атаки РФ у ніч проти 30 вересня. Саме енергетичну інфраструктуру Києва та області аналітики називають одним із головних напрямків удару.
У своєму звіті ISW зазначає, що Росія застосувала велику кількість ударних безпілотників та ракет, а атака стала однією з найбільших проти української енергетичної системи за останні місяці. Аналітики пов’язують це з підготовкою Кремля до нової зимової кампанії тиску на Україну.
За даними української сторони, в ніч проти 30 вересня Росія застосувала майже 190 ударних безпілотників і балістичні ракети, а основний удар припав на Київ та область.
Після атаки в Київському регіоні були зафіксовані пошкодження енергетичних об’єктів. Зокрема, у матеріалі йдеться про пошкодження Трипільської ТЕС, після чого енергетикам довелося застосовувати аварійні відключення.
Водночас російське Міноборони заявляло про удари по Київській ГЕС, енергетичних підстанціях та об’єктах накопичення електроенергії. Ці заяви походять із російської сторони і не означають незалежного підтвердження результативності всіх заявлених ударів.
У чому полягає нова тактика
За оцінкою ISW, нинішня кампанія може відрізнятися від попередніх зимових атак тим, що Росія прагнутиме системніше бити по конкретних елементах енергосистеми, а не лише створювати масштабні пошкодження окремими хвилями.
У матеріалі виділяються три можливі напрямки такого тиску: спроби ускладнити видачу потужності українських АЕС у загальну мережу, порушити зовнішнє електропостачання Києва та завдати максимальної шкоди енергетичній інфраструктурі промислових регіонів на сході країни.
Це не означає, що Росія здатна гарантовано реалізувати такий сценарій. Йдеться саме про оцінку намірів і характеру російської кампанії, зроблену аналітиками на основі вибору цілей та структури останніх ударів.
Особливої уваги привертає Київ. Столиця споживає значні обсяги електроенергії й залежить не лише від місцевої генерації, а й від передачі струму з інших регіонів. Тому удари одночасно по генерації, підстанціях та високовольтних лініях можуть створювати складнішу ситуацію, ніж пошкодження одного окремого енергооб’єкта.
Саме тому формулювання про спробу «відрізати Київ» стосується насамперед можливого порушення зовнішніх каналів живлення столиці, а не буквального й гарантованого повного відключення міста від електроенергії.
Росія розширює перелік цілей
Останні російські атаки вже не обмежуються традиційними ударами по ТЕС, підстанціях чи високовольтних мережах.
Наприкінці вересня ISW окремо звертав увагу, що РФ значно активізувала удари по дата-центрах та телекомунікаційній інфраструктурі України. За оцінкою інституту, метою може бути порушення роботи не лише інтернету, а й банківських сервісів, платіжних систем, бізнесу, державних електронних послуг і частини військової інфраструктури.
Таким чином Москва потенційно намагається тиснути одразу на кілька критичних систем — електроенергію, зв’язок, цифрову інфраструктуру та логістику.
У вересні Росія також посилила удари по автозаправних станціях та паливній інфраструктурі. ISW фіксував, що лише одна з атак на об’єкти «Укрнафти» у Києві стала вже шостим ударом по інфраструктурі компанії за кілька тижнів.
Під загрозою — опалювальний сезон
Особливе значення нинішньої кампанії має через наближення холодів.
У матеріалі зазначається, що українські посадовці вже попереджають про складний опалювальний сезон. Міністр економіки Олександр Кравченко, зокрема, говорив, що зима може стати однією з найважчих за весь час повномасштабної війни через інтенсивність російських атак.
Основна проблема полягає не лише у фізичному руйнуванні енергетичних об’єктів. Росія намагається змушувати Україну постійно витрачати дефіцитні ракети ППО, ремонтувати трансформатори, підстанції та генерацію, а також створювати необхідність у резервних схемах живлення.
При повторних ударах по вже пошкоджених об’єктах ремонт може тривати довше, оскільки запас великих трансформаторів та іншого спеціалізованого обладнання обмежений.
Україна готується до нової хвилі атак
Українська влада ще до останніх масованих обстрілів готувалася до складного зимового періоду. Президент України Володимир Зеленський наприкінці вересня обговорював із міжнародними партнерами додатковий захист генерації та необхідність посилення ППО.
Окремим викликом стали реактивні «Шахеди». Зеленський раніше повідомляв про рішення щодо розгортання в Україні виробництва реактивних двигунів та прискорення створення дронів-перехоплювачів, здатних боротися зі швидкісними російськими безпілотниками.
Україна також продовжує шукати додаткові ракети для Patriot, оскільки саме ці комплекси залишаються одним із головних засобів боротьби з російською балістикою. Президент обговорював постачання перехоплювачів із генеральним секретарем НАТО Марком Рютте після попередніх серій балістичних ударів по Києву.
Енергетичні удари можуть тривати всю зиму
ISW раніше неодноразово оцінював зимові атаки по енергетичній інфраструктурі як частину російської стратегії тиску на українське населення та економіку. У вересні інститут також зазначав, що Москва не погодилася на пропозиції щодо взаємного припинення ударів по енергетиці.
Тому атака 30 вересня може бути не окремим епізодом, а початком тривалої серії ударів, під час яких Росія намагатиметься виявляти слабкі місця української енергосистеми та повторно атакувати ключові вузли.
Остаточно визначити масштаб і тривалість цієї кампанії зараз неможливо. Проте вибір цілей наприкінці вересня свідчить, що енергетика знову стала одним із пріоритетних напрямків російських ударів.
І якщо оцінка ISW підтвердиться подальшими атаками, цієї зими головним завданням РФ може стати не просто створення тимчасових блекаутів, а системне порушення зв’язків між генерацією, мережами передачі та великими центрами споживання — передусім Києвом.
Кремль може не погодитися на обмеження ударів по енергетичній інфраструктурі України щонайменше до завершення зимової кампанії 2026–2027 років. Таку оцінку оприлюднив Інститут вивчення війни (ISW), аналізуючи останні заяви Володимира Путіна та ситуацію на фронті.
Аналітики звертають увагу, що 25 вересня Путін заявив, ніби Україна домагається припинення далекобійних ударів по енергетичних об’єктах, але водночас сказав, що Україна має «відчути» наслідки російських атак. На думку ISW, така риторика може свідчити про небажання Кремля відмовлятися від одного з головних інструментів тиску цієї зими.
В ISW пов’язують це із ситуацією на полі бою. За оцінкою інституту, російські війська з березня 2026 року мають майже нульові чисті територіальні здобутки, тоді як українські сили проводили успішні контратаки на Куп’янському, Олександрівському та Лиманському напрямках. Аналітики припускають, що через це Кремль може дедалі більше покладатися саме на далекобійні удари, намагаючись посилити тиск на Україну поза фронтом.
Окрему роль у цій стратегії ISW відводить новим реактивним дронам типу «Герань». У звіті зазначається, що Росія намагається масштабувати їх застосування, а вища швидкість таких безпілотників ускладнює перехоплення. Саме здатність України швидко наростити ефективні засоби протидії цим системам може суттєво вплинути на результат російської зимової ударної кампанії.
Раніше «Ненька інфо» вже писала, що Росія різко нарощує виробництво реактивних дронів, а Володимир Зеленський заявив про плани РФ витратити у 2027 році близько $12 млрд на реактивні дрони та баражуючі боєприпаси. Це вписується в оцінку ISW про ставку Кремля на далекобійні удари взимку.
Також «Ненька інфо» повідомляла про посилення ударів по дата-центрах, телекомунікаційній та іншій критичній інфраструктурі. ISW окремо зазначав, що з середини вересня Росія активніше атакує українські дата-центри та інтернет-інфраструктуру, намагаючись завдати шкоди економіці й цифровим сервісам.
Ідея енергетичного перемир’я передбачає взаємне припинення ударів по енергетичних об’єктах України та Росії. Українська сторона неодноразово заявляла про готовність до такого формату за умови взаємності. Водночас ISW нагадує, що Путін раніше відхиляв подібні пропозиції.
У підсумку аналітики не очікують значного прогресу в переговорах або суттєвих поступок Кремля до завершення російської зимової кампанії далекобійних ударів. Це саме оцінка ISW, а не підтверджене рішення російської влади.
Президент Володимир Зеленський заявив, що від початку 2026 року українські військові повернули під свій контроль близько 800 квадратних кілометрів території, тоді як російська армія за цей самий період захопила приблизно 890 квадратних кілометрів. Таким чином, за оцінкою президента, чиста різниця становить близько 90–100 км² на користь Росії — значно менше, ніж у попередні роки війни. Про це Зеленський сказав в інтерв’ю The Wall Street Journal,оприлюдненому 23 вересня.
За словами глави держави, ситуація на лінії фронту нині значною мірою перейшла у фазу дуже повільних змін.
«На полі бою ситуація практично застигла»,— описав він нинішню динаміку, пояснивши, що територіальні зміни відбуваються, але їхній масштаб у 2026 році суттєво менший, ніж раніше.
Зеленський порівняв нинішню ситуацію з попередніми роками, коли, за його словами, російські війська могли захоплювати по 3–4 тис. км² за рік. Тепер, якщо відняти приблизно 800 км², які повернула Україна, від орієнтовних 890 км² російських здобутків, чистий приріст окупованої Росією території виходить на рівні приблизно 90 км².
При цьому цифри, озвучені президентом, є оцінкою української сторони. Незалежні картографічні проєкти використовують інші методики підрахунку контролю над територіями, тому їхні абсолютні показники можуть відрізнятися.
Втім, загальну тенденцію суттєвого уповільнення російського просування підтверджують і незалежні аналітики.
Американський Інститут вивчення війни (ISW) ще за підсумками серпня оцінював, що російські війська закріпилися або захопили лише близько 90,35 км² території за місяць. Для порівняння: у серпні 2025 року російський наступ дав близько 505,55 км² територіальних здобутків.
Раніше про різке падіння темпів російського наступу писала і «Ненька інфо». У серпні видання наводило оцінку ISW, за якою в липні 2026 року підтверджене просування російських сил становило лише близько 37,85 км², або приблизно 1,22 км² на добу. Для порівняння, у липні попереднього року йшлося приблизно про 455,74 км².
Україна повертає території не лише локально
Важливий нюанс у нинішній статистиці — 800 км², про які говорить Зеленський, не означають одну суцільну зону великого контрнаступу. Йдеться про сумарні результати різних українських операцій і контратак на окремих напрямках.
Один із найбільш помітних прикладів останніх тижнів — операція «Вівальді» на Лиманському напрямку.
20 вересня командир Третього армійського корпусу Андрій Білецький повідомив, що українські сили під час двох етапів цієї операції повернули під контроль близько 125 км² території, з яких приблизно 50 км² були безпосередньо деокуповані. Українські військові звільнили Шандриголове та Дерилове, а Дробишеве, за заявою корпусу, перебуває під повним українським контролем.
ISW підтверджує, що українські сили останніми тижнями проводять суттєві контратаки північніше Лимана. Аналітики оцінюють, що в межах «Вівальді» Україна повернула щонайменше 125 км² і змусила російське командування перекидати додаткові резерви, щоб стабілізувати ділянку.
Ще наприкінці серпня ISW окремо оцінював, що українські сили повернули щонайменше 129,81 км² лише за серпень. При цьому самі аналітики називали цифру консервативною, оскільки їхня методика не завжди одразу фіксує повний масштаб змін під час активних контратак.
Святогірськ став показовим епізодом
Окремою ілюстрацією розриву між російськими заявами та реальним станом фронту стала історія зі Святогірськом.
1 вересня Володимир Путін заявляв, що російські війська нібито взяли місто. Уже за кілька днів українські військові публічно продемонстрували контроль над Святогірськом. Командир Третього корпусу Андрій Білецький записав відео безпосередньо з міста.
ISW зазначав, що доступні відкриті дані не підтверджували перебування російських військ у Святогірську, а найближчі позиції РФ раніше знаходилися щонайменше за 13 км від міста. До середини вересня відстань, за оцінками аналітиків, могла бути ще більшою через українські контратаки.
Історія дійшла до того, що навіть російські провоєнні блогери почали публічно критикувати звіти власного Міноборони про нібито просування в районі Лимана та Святогірська.
У доступних оцінках ISW станом на 20 вересня також не було доказів того, що російські сили контролюють Святогірськ або Лиман. Навпаки, аналітики фіксували продовження українських контратак у цьому районі.
Зеленський назвав і ціну російського просування
Ще одна частина заяви президента стосується російських втрат.
Зеленський заявив, що у боротьбі за мінімальні територіальні здобутки Росія від початку року втратила приблизно 260–270 тисяч військових. У цьому випадку йдеться про заявлені Україною загальні втрати особового складу за відповідний період, а не про підтверджену кількість загиблих.
Це принципово важливе уточнення, оскільки різні джерела під словом «втрати» можуть мати на увазі загиблих, поранених, зниклих безвісти або сумарні безповоротні та санітарні втрати.
Незалежно перевірити точну кількість російських втрат у реальному часі неможливо.
Водночас ISW також фіксує тенденцію, за якої Росія у 2026 році платить дедалі більшу ціну за дедалі менші територіальні результати. За даними українського Генштабу, які наводить ISW, тільки в липні та серпні російські сили втрачали понад 40 тисяч військовослужбовців на місяць.
Путін уже не може показувати темпи 2025 року
Саме співвідношення втрат і територіальних результатів Зеленський використав як аргумент у розмові про стан російського наступу.
За його словами, ситуація «не на користь Путіна», оскільки російські війська не демонструють прориву, який можна було б трактувати як стратегічний успіх.
Тут варто відділяти політичну оцінку президента від фактичних даних. Незалежні аналітики справді підтверджують різке уповільнення російського просування, але Росія продовжує наступальні операції одразу на кількох напрямках і зберігає значний ресурс для продовження бойових дій.
ISW, зокрема, фіксує російські атаки в районах Покровська, Костянтинівки, Лимана та інших ділянок фронту. Тобто говорити про повну зупинку бойових дій некоректно — правильніше говорити про суттєве зниження темпів територіальних змін.
Чому цифра 800 км² важлива
Якщо озвучені Зеленським цифри брати саме як українську офіційну оцінку, то головна зміна 2026 року полягає не просто в тому, що Росія захопила менше території.
Українські сили одночасно почали повертати значні площі на окремих ділянках.
У серпні ISW уже фіксував помітні українські здобутки на Лиманському та Олександрівському напрямках, а у вересні операція «Вівальді» продовжила цю тенденцію.
Тож фронт у 2026 році дедалі менше схожий на односторонній повільний рух Росії вперед. На окремих напрямках російські війська продовжують наступати, на інших — змушені відступати під українськими контратаками.
Саме цю картину Зеленський описує формулою 890 км² проти 800 км².
І якщо вона точно відображає українські військові підрахунки, то за дев’ять місяців чиста зміна контролю над територією становить приблизно 90 км² на користь РФ.
Це не означає завершення російського наступу і не дає підстав прогнозувати подальший хід війни. Але на тлі кількох тисяч квадратних кілометрів щорічного просування в попередні періоди нинішні цифри справді демонструють, наскільки різко знизилася швидкість зміни лінії фронту.
У ніч проти 18 серпня Московський регіон РФ опинився під однією з наймасштабніших атак безпілотників за останній час. На тлі роботи російської протиповітряної оборони зафіксовано влучання та пожежі, зокрема загорівся склад російського маркетплейсу Wildberries у Богородському міському окрузі Московської області.
Про пожежу повідомили російські місцеві та моніторингові ресурси, а згодом факт влучання безпілотника у склад підтвердив губернатор Московської області Андрій Воробйов. За його словами, йдеться про об’єкт у районі логістичного комплексу «Атлант-Парк».
«Безпілотник влучив у склад Wildberries у районі “Атлант-Парку” — пожежу локалізовано. За попередніми даними, постраждалих немає»,— повідомив Воробйов.
На місці працювали російські екстрені служби. Масштаби пошкоджень самого логістичного об’єкта та кількість товарів, які могли бути знищені або пошкоджені внаслідок пожежі, на момент перших повідомлень офіційно не уточнювалися.
«Атлант-Парк» розташований у Богородському окрузі на сході Московської області. На території логістичного парку працюють складські та сортувальні об’єкти Wildberries, через які проходять значні товарні потоки маркетплейсу.
На Москву та область летіли сотні дронів
Пожежа на складі стала лише одним із наслідків масштабної нічної атаки. Російська влада протягом ночі та ранку регулярно повідомляла про безпілотники, які рухалися в напрямку Москви.
За заявою мера російської столиці Сергія Собяніна, з вечора 17 серпня і до ранку 18 серпня в напрямку Московського регіону нібито летіли понад 600 безпілотників. Він стверджував, що близько 180 із них були перехоплені безпосередньо над Московською областю. Незалежно підтвердити ці цифри неможливо.
У Московській області повідомляли не лише про інцидент із Wildberries. За даними губернатора регіону, уламки та безпілотники спричинили пошкодження ще на кількох локаціях.
Зокрема, повідомлялося про падіння уламків біля торговельних об’єктів, пошкодження автомобілів та будівель. Російські джерела також заявили про трьох постраждалих у Московській області, серед яких 10-річна дитина. Водночас саме на складі Wildberries, за попередніми даними місцевої влади, постраждалих не було.
На тлі атаки виникали проблеми і в роботі московського авіаційного вузла. Російські медіа та моніторингові ресурси повідомляли про обмеження в аеропортах і затримки десятків рейсів.
Повідомлення про вибухи та роботу ППО надходили протягом кількох годин. Повний масштаб наслідків атаки на ранок 18 серпня ще встановлювався.
Wildberries атакують не вперше
Особливу увагу привертає те, що склад Wildberries у Московській області стає далеко не першим об’єктом російського маркетплейсу, який зазнав удару.
Лише за два дні до цього, в ніч проти 16 серпня, під удар потрапив найбільший логістичний центр Wildberries в індустріальному парку «Коледіно» в Подольську Московської області. Площа цього комплексу становить близько 250 тисяч квадратних метрів.
Після попередніх атак Міністерство оборони України повідомило, що Сили оборони вивели з ладу сім із десяти найбільших логістичних центрів Wildberries у Росії. За інформацією українського оборонного відомства, удари по відповідній інфраструктурі тривають із липня 2026 року.
Таким чином, пожежа в «Атлант-Парку» стала черговим інцидентом на об’єкті компанії на тлі серії ударів по її логістичній мережі.
За оцінками, які наводилися в медіа до останньої атаки, з ладу вже було виведено щонайменше 1,18 млн квадратних метрів складських площ Wildberries — понад 20% загальних складських потужностей компанії.
Це означає, що кожне наступне пошкодження великого сортувального або складського центру може створювати для компанії додаткові проблеми з перерозподілом товарних потоків між іншими майданчиками.
Чому склади Wildberries стали цілями
Українська сторона пояснювала удари по логістичних центрах Wildberries не лише економічним значенням найбільшого російського маркетплейсу.
Міністерство оборони України заявляло, що логістичну інфраструктуру компанії використовують у системі забезпечення російської армії. У відомстві зазначали, що через відповідні центри можуть проходити товари подвійного призначення та інша продукція, необхідна російським військовим.
Українська сторона розглядає такі удари як частину кампанії так званих «далекобійних санкцій», спрямованих на скорочення воєнно-економічного потенціалу Росії та порушення логістичних ланцюгів, які забезпечують російську армію.
Після серії атак на центри Wildberries аналітики Інституту вивчення війни (ISW) також звернули увагу на масштаб кампанії. За даними, які наводять медіа з посиланням на аналітиків, ураження семи з десяти найбільших центрів компанії демонструє здатність України системно впливати на великі логістичні мережі в російському тилу.
Водночас конкретний ступінь залучення саме складу в «Атлант-Парку» до військової логістики у відкритих джерелах на момент публікації не деталізований. Так само українська сторона станом на ранок 18 серпня публічно не брала на себе відповідальність саме за влучання у цей об’єкт.
Удари все ближче до російської столиці
Нічна атака 18 серпня стала примітною не тільки через пожежу на складі Wildberries, а й через кількість безпілотників, про яку заявила сама російська влада.
Якщо наведені Москвою цифри відповідають дійсності, йдеться про сотні апаратів, частина яких змогла подолати значну відстань і досягти одного з найбільш захищених регіонів РФ.
Російська влада стверджує, що більшість безпілотників перехоплюють системи ППО та радіоелектронної боротьби. Однак повідомлення про пожежі, пошкоджені будівлі, автомобілі та інші об’єкти свідчать, що повністю нейтралізувати наслідки таких атак російській протиповітряній обороні не вдається.
Для Wildberries нинішня пожежа відбувається на особливо несприятливому тлі: лише напередодні стало відомо про масштаб пошкоджень логістичної мережі компанії після попередніх ударів.
Тепер до переліку інцидентів додався склад у Богородському окрузі. Наскільки серйозно він пошкоджений і чи вплине пожежа на роботу цього логістичного вузла, має стати зрозуміло після оцінки наслідків.
Російське керівництво продовжує демонструвати, що не готове завершувати війну проти України на основі компромісу або припинення бойових дій уздовж нинішньої лінії фронту. Аналітики американського Інституту вивчення війни вважають, що Кремль фактично посилює свою жорстку позицію і намагається консолідувати російське суспільство навколо продовження війни напередодні виборів до Державної думи. Водночас останні заяви російських посадовців свідчать: Москва продовжує пов’язувати можливе врегулювання з виконанням власних вимог до України.
У новому звіті за 14 серпня аналітики Інституту вивчення війни (ISW) звернули увагу на чергову серію заяв представників Кремля, які, на думку експертів, демонструють небажання Москви брати участь у змістовному мирному процесі, якщо його результат не передбачатиме задоволення ключових російських вимог.
За оцінкою ISW, Кремль фактично «подвоює ставки» на категоричній позиції щодо переговорів. Аналітики пов’язують це не лише з військовими цілями Москви, а й із внутрішньополітичними процесами в Росії. Уже 18–20 вересня 2026 року там мають відбутися вибори до Державної думи дев’ятого скликання. Голосування розтягнуть на три дні, паралельно в російських регіонах проходитимуть тисячі кампаній різного рівня.
Саме напередодні цих виборів російська влада дедалі активніше використовує воєнну риторику. Показовим став виступ спікера Держдуми В’ячеслава Володіна наприкінці липня. Під час закриття парламентської сесії він серед пріоритетів роботи депутатів назвав забезпечення російської війни проти України та закликав до єдності заради досягнення поставлених Кремлем цілей.
Таким чином, війна залишається не лише зовнішньополітичним, а й важливим внутрішньополітичним інструментом російської влади. ISW вважає, що систематичне відкидання Москвою пропозицій, які могли б привести до припинення бойових дій, свідчить про збереження максималістської стратегії Кремля.
Москва відкидає припинення вогню
Особливо показовими стали події останніх днів. Україна передала американським представникам власні пропозиції щодо завершення війни. Президент Володимир Зеленський 11 серпня повідомив, що Київ сформулював відповідні пропозиції для американських переговорників. Деталі документа публічно не розкривалися. Український президент водночас наголосив на необхідності американського тиску на Росію, щоб змусити її рухатися до миру.
Окремо Україна запропонувала через посередника взаємно припинити удари по цивільному судноплавству в Чорному морі. Ініціатива з’явилася на тлі серйозного загострення ситуації з морськими перевезеннями та ризиків для експорту продовольства. Туреччина також закликала сторони зменшити ескалацію в Чорному морі.
Проте Москва 14 серпня відкинула саму ідею часткового припинення вогню на Чорному морі. Речниця російського МЗС Марія Захарова заявила, що Росія не погоджується на «напівзаходи», водночас стверджуючи, що офіційної пропозиції від Києва Москва нібито не отримувала.
Це стало ще одним сигналом того, наскільки далекими залишаються позиції сторін.
Лавров заговорив про переговори, але Москва не змінює умов
Ще один важливий сигнал надійшов від глави російського МЗС Сергія Лаврова. 14 серпня він заявив, що Росія нібито готова до нових переговорів, однак одночасно дав зрозуміти, що Москва не має наміру відмовлятися від своїх принципових вимог і збирається активніше протидіяти західній військовій допомозі Україні. Reuters зазначає, що безпосередні переговори між Україною та Росією не проводилися з лютого.
Тому сама декларація про «готовність до переговорів» ще не означає готовності Кремля до компромісу.
Раніше українська сторона публічно називала одним із можливих механізмів припинення війни зупинку бойових дій уздовж нинішньої лінії зіткнення без юридичного чи фактичного визнання окупованих територій російськими. Перший заступник керівника Офісу президента Сергій Кислиця наприкінці липня наголошував, що такий підхід не передбачав би легітимізації російської окупації.
Для Москви, однак, цього недостатньо.
Путін і російські високопосадовці протягом тривалого часу висувають значно ширші вимоги. Йдеться не лише про територіальне питання, а й про майбутню військово-політичну орієнтацію України та інші умови, які Київ неодноразово називав неприйнятними.
У ISW бачать головну проблему
Аналітики Інституту вивчення війни ще у звіті від 10 серпня дійшли висновку, що Кремль навряд чи піде на серйозні переговори щодо власних вимог, доки Володимир Путін вважає, що має реалістичний військовий шлях до досягнення поставлених цілей.
Це пояснює, чому дипломатичні заяви Москви постійно супроводжуються продовженням бойових дій та жорсткими політичними умовами.
При цьому українське керівництво останнім часом неодноразово попереджало про ознаки підготовки Росії до подальшої ескалації. Наприкінці липня Зеленський заявляв, що не бачить у діях Путіна сигналів про намір зупинити війну. Президент України також говорив про ризик нових мобілізаційних заходів у РФ та подальше нарощування співпраці Москви з Північною Кореєю.
11 серпня Зеленський знову заявив про можливе використання Кремлем вересневих виборів як політичного тла для нової хвилі мобілізації. Reuters при цьому зазначав, що російська влада заперечує плани оголошувати чергову мобілізацію.
Війна дедалі тісніше переплітається з російською політикою
Саме майбутні вибори до Держдуми додають ситуації ще одного виміру. Кремлю необхідно підтримувати картину внутрішньої єдності, а війна стала одним із центральних елементів державної пропаганди.
На цьому тлі різкий перехід до компромісної риторики міг би суперечити багаторічній тезі російської влади про необхідність досягнення всіх заявлених цілей війни. Натомість Москва продовжує переконувати власне населення, що військова кампанія має тривати.
Водночас на міжнародному рівні ситуація виглядає складніше. Україна демонструє готовність обговорювати механізми припинення бойових дій і передає Вашингтону конкретні пропозиції, а також намагається домовитися про локальну деескалацію, зокрема в Чорному морі.
Москва ж одночасно говорить про можливість відновлення переговорів і відкидає окремі пропозиції щодо припинення вогню. Саме цю суперечність ISW розглядає як один із доказів того, що Кремль поки не демонструє готовності завершити війну на умовах, які не забезпечують реалізацію його максималістських вимог.
Отже, нинішня дипломатична пауза може бути значно глибшою, ніж просто відсутність чергового раунду переговорів. Поки російське керівництво вважає продовження війни потенційно вигіднішим за компроміс і використовує воєнну мобілізацію суспільства у внутрішній політиці, швидкого прориву за столом переговорів очікувати складно. Саме тому найближчі тижні перед вересневими виборами в Росії можуть стати важливим індикатором того, чи змінюється стратегія Кремля — чи Москва, як вважають аналітики ISW, справді продовжить підвищувати ставки.
Польща наблизилася до рішення про передачу Україні додаткових ракет-перехоплювачів для зенітно-ракетних комплексів Patriot. У Варшаві прямо пов’язують необхідність посилення української протиповітряної оборони із безпекою самої Польщі: чим більше російських ракет буде знищено ще над українською територією, тим менша ймовірність, що вони знову опиняться у повітряному просторі країни НАТО.
Станом на ранок 14 серпня остаточного рішення про передачу боєприпасів ще не оголошено. Водночас заступниця міністра національної оборони Польщі Магдалена Собковяк-Чарнецька підтвердила, що уряд розглядає можливість передати Україні нову партію ракет Patriot і рішення може бути ухвалене протягом найближчих днів. Польські та українські медіа передають, що віцепрем’єр і міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш схиляється до підтримки такого кроку.
Ключовий аргумент Варшави доволі прагматичний. Передані Україні перехоплювачі мають працювати не лише на захист українських міст та об’єктів критичної інфраструктури, але й фактично створювати додатковий рубіж безпеки перед польським кордоном. Собковяк-Чарнецька пояснила, що Україна зможе знищувати російські ракети над власною територією до того, як ті потенційно увійдуть до польського повітряного простору. Саме так позицію польської сторони описує Інститут вивчення війни у своєму звіті за 13 серпня.
Для Варшави це вже не теоретичний сценарій.
Російська Х-101 пролетіла над Польщею
У ніч проти 30 липня під час масштабної російської атаки на Україну російська крилата ракета Х-101 увійшла до повітряного простору Польщі та впала поблизу села Тарнава-Колонія на сході країни. Місце падіння розташовувалося приблизно за 100 кілометрів від українського кордону. Внаслідок вибуху утворилася вирва близько десяти метрів завширшки. Люди не постраждали, оскільки ракета впала у незаселеній місцевості.
Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск тоді заявив, що знайдені уламки вказували саме на російську крилату ракету Х-101. Водночас польська влада не побачила доказів того, що Росія навмисно цілилася по території Польщі. За словами Туска, польські сили були готові збити ракету, якби вона продовжила політ і створила безпосередню загрозу населеним пунктам.
Польські та союзницькі системи ППО й авіація під час російської атаки перебували у стані підвищеної готовності. Військові радари відстежували групи ракет, які рухалися над заходом України, а після появи невідомого об’єкта в польському повітряному просторі на перехоплення підіймалася авіація.
НАТО пізніше також підтвердило, що йшлося про російську ракету. Інцидент став черговим випадком, коли наслідки російських ударів по Україні безпосередньо зачепили територію Альянсу.
Саме після цього у Варшаві активізувалася дискусія про те, чи не ефективніше частину наявних ракет-перехоплювачів передати Україні, щоб російські цілі знищувалися ще до наближення до польського кордону.
Україні критично потрібні ракети Patriot
Тема перехоплювачів Patriot стала особливо гострою через дедалі масштабніше застосування Росією ракет різних типів, зокрема балістичних.
Patriot залишається одним із ключових засобів української ППО для боротьби з найскладнішими повітряними цілями, передусім балістичними ракетами. Саме дефіцит ракет-перехоплювачів обмежує кількість цілей, які Україна може знищувати під час масованих атак.
Показовою стала російська атака 30 липня. За даними The Wall Street Journal, українські сили тоді змогли перехопити більшість крилатих ракет і ударних безпілотників, однак із дев’яти запущених Росією балістичних ракет було збито лише одну. Видання прямо пов’язувало такий результат із гострим дефіцитом перехоплювачів Patriot.
Саме цю проблему окремо виділяє й Інститут вивчення війни.
Аналітики ISW вважають, що збільшення Росією застосування балістичних ракет може бути пов’язане з розрахунком Кремля на обмежені українські запаси ракет Patriot. На думку дослідників, Москва прагне використовувати нестачу засобів ППО як один зі способів посилення військового й політичного тиску на Київ.
Якщо запас перехоплювачів обмежений, українському командуванню доводиться визначати пріоритетні об’єкти для захисту й фактично економити дорогі ракети для найнебезпечніших цілей.
Саме тому навіть відносно невелика додаткова партія перехоплювачів може мати практичне значення.
Польща захищатиме Україну — і водночас себе
Польська логіка у цьому питанні відрізняється від звичайної військової допомоги.
Передаючи Україні ракети Patriot, Варшава фактично переносить частину першої лінії своєї протиракетної оборони на схід. Якщо російську ракету, яка летить у напрямку західних регіонів України, буде знищено українською ППО, вона вже не зможе випадково чи внаслідок відхилення від маршруту потрапити у польський повітряний простір.
Саме на цьому, за інформацією ISW, наголошує польське оборонне керівництво. Міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш схиляється до погодження передачі, оскільки це дозволило б Україні знищувати російські ракети ще над власною територією.
Фактично після падіння Х-101 на території Польщі дискусія отримала новий вимір: Patriot для України розглядаються вже не лише як допомога сусідній державі, яка воює проти Росії, а як елемент безпосередньої польської безпеки.
Показово, що одразу після інциденту 30 липня Дональд Туск також заявив про намір продовжувати підтримку України та допустив надання додаткових засобів протиповітряної оборони.
Чому Х-101 створює проблему навіть для країн НАТО
Х-101 — одна з основних російських крилатих ракет повітряного базування, які застосовуються для ударів по Україні. За даними Reuters із посиланням на військових експертів, дальність її польоту перевищує 2,5 тисячі кілометрів. Росія активно використовує такі ракети від початку повномасштабної війни.
Під час масштабних ударів маршрути крилатих ракет можуть проходити через західні регіони України та наближатися до кордонів НАТО. Саме тому Польща регулярно підіймає винищувачі та приводить системи ППО у підвищену готовність під час масованих російських атак.
30 липня ситуація вийшла за межі звичайного спостереження — ракета фактично опинилася всередині польського повітряного простору і завершила політ далеко від кордону.
НАТО назвало інцидент небезпечним наслідком російської агресії проти України. Генеральний секретар Альянсу після події контактував із Дональдом Туском, а представники НАТО наголосили на готовності захищати територію країн-членів.
Рішення можуть оголосити найближчими днями
Наразі ключове питання — скільки саме ракет Польща потенційно готова передати Україні. У публічних заявах польських посадовців конкретної кількості перехоплювачів не названо.
Так само поки немає офіційно оголошеної дати постачання.
Є лише підтвердження польського Міноборони, що можливість передачі нової партії розглядається, а рішення очікується найближчими днями. Тому говорити, що Польща вже передала або остаточно погодила передачу перехоплювачів, наразі було б передчасно.
Втім політичний сигнал Варшави достатньо чіткий: падіння російської Х-101 на польській території продемонструвало, що посилення української ППО безпосередньо впливає і на безпеку східного флангу НАТО.
Якщо уряд Польщі схвалить передачу, Україна отримає додатковий ресурс для захисту від російських ракет, а Польща — ще один рубіж, на якому потенційно небезпечні для неї цілі можуть бути знищені задовго до перетину кордону.
Військова співпраця Росії та Північної Кореї виходить на новий рівень і може безпосередньо вплинути на інтенсивність російських ракетних атак по Україні. Пхеньян розпочав розгортання власного ракетного підрозділу на території РФ, який потенційно може отримати до 120 балістичних ракет і шість пускових установок. Одночасно, за інформацією української військової розвідки, КНДР уже передала Москві нову партію з приблизно 40 ракет KN-23 і KN-24.
Про розгортання північнокорейських ракетників 5 серпня повідомило агентство Reuters із посиланням на представника Головного управління розвідки Міністерства оборони України Андрія Черняка. За його словами, йдеться приблизно про 90 військовослужбовців КНДР, яких планують розмістити у Воронезькій області Росії. Підрозділ може діяти у складі російської 112-ї ракетної бригади.
Очікується, що північнокорейський підрозділ може отримати до шести пускових установок та 120 балістичних ракет. Водночас остаточна конфігурація формування і кількість переданого озброєння, за інформацією української розвідки, ще можуть змінитися — ці параметри мають остаточно визначити під час переговорів між Москвою та Пхеньяном на високому рівні.
Це означатиме якісно новий етап участі Північної Кореї у війні Росії проти України. Москва вже тривалий час використовує північнокорейські боєприпаси та балістичні ракети, однак розміщення окремого ракетного підрозділу КНДР на російській території створює можливість безпосередньої участі північнокорейських військових у забезпеченні ракетних операцій.
Росія може збільшити кількість балістичних ударів
В Інституті вивчення війни звертають увагу на особливу небезпеку такого розвитку подій саме зараз. Додаткові запаси північнокорейських балістичних ракет дозволять Москві збільшувати кількість атак, не витрачаючи такими темпами власні запаси балістичних ракет.
Фактично КНДР може створити для Кремля додатковий резерв озброєння, який дасть можливість підтримувати високий темп ударів протягом тривалішого періоду. Особливо небезпечно це на тлі дефіциту дорогих ракет-перехоплювачів, необхідних Україні для боротьби з балістичними цілями. ISW вважає, що Москва та Пхеньян можуть намагатися використати цю вразливість української протиповітряної оборони.
Reuters також зазначає, що Україна відчуває гостру потребу у високотехнологічних засобах ППО, тоді як Росія намагається скористатися ситуацією, збільшуючи застосування балістичних ракет, перехоплення яких є значно складнішим порівняно з багатьма іншими типами повітряних цілей.
Таким чином, загроза полягає не тільки у появі ще 120 ракет. Москва потенційно отримує можливість комбінувати власні «Іскандери» з північнокорейськими KN-23 та KN-24, а також крилатими ракетами й ударними безпілотниками, намагаючись перевантажувати українську систему ППО.
Північна Корея отримує полігон для випробування своїх ракет
Є ще один важливий аспект співпраці Москви та Пхеньяна. Для КНДР війна проти України фактично створює можливість перевіряти власне озброєння у реальних бойових умовах.
Аналітики ISW звертають увагу, що використання північнокорейських ракет Росією дозволяє Пхеньяну збирати інформацію про їхню реальну ефективність, точність і здатність долати сучасні системи протиповітряної та протиракетної оборони. Отримані дані можуть використовуватися для подальшого вдосконалення ракетної програми КНДР.
Особливе занепокоєння викликає KN-23 — північнокорейська твердопаливна балістична ракета малої дальності, яку часто порівнюють із російським «Іскандером-М».
За даними Missile Threat проєкту Center for Strategic and International Studies, KN-23 може мати максимальну дальність приблизно до 690 км залежно від конфігурації та нести бойову частину масою близько 500 кг. Ракета рухається за квазібалістичною траєкторією і здатна виконувати маневри на завершальній ділянці польоту, що ускладнює її перехоплення.
Саме поєднання значної бойової частини та складної траєкторії робить такі ракети особливо небезпечними для українських міст.
Москва вже отримала нову партію KN-23 та KN-24
Паралельно з формуванням ракетного підрозділу Пхеньян, за інформацією ГУР, уже передав Росії нову партію приблизно з 40 ракет KN-23 та KN-24 разом із персоналом.
Російські війська застосовують північнокорейські балістичні ракети проти України ще з кінця 2023 року. Тому нинішнє розгортання не означає появу принципово нового виду зброї на полі бою. Головна зміна полягає в масштабах постачання та можливій безпосередній присутності спеціалізованих північнокорейських ракетників.
Водночас міжнародні структури раніше вже документували масштабну військову співпрацю двох держав. У травні 2025 року багатостороння група з моніторингу санкцій MSMT оприлюднила окремий звіт щодо військового співробітництва КНДР і Росії. У ньому йшлося про передачу озброєнь, підготовку північнокорейських військових Росією та порушення відповідних резолюцій Ради Безпеки ООН.
Механізм MSMT був створений після того, як робота групи експертів комітету Ради Безпеки ООН щодо санкцій проти КНДР фактично припинилася у 2024 році через російське вето.
Для України це означає додатковий тиск на ППО
Найближчим практичним наслідком нового постачання може стати збільшення кількості балістичних цілей під час російських атак.
На відміну від повільніших ударних безпілотників або частини крилатих ракет, балістичні ракети рухаються з надзвичайно високою швидкістю, а час від їх виявлення до можливого удару є значно коротшим. Для ефективного перехоплення таких цілей Україні потрібні спеціалізовані системи протиракетної оборони та відповідні ракети-перехоплювачі.
Саме тому збільшення російського балістичного арсеналу може мати непропорційно великий ефект: кожна додаткова ракета змушує Україну витрачати дефіцитні високотехнологічні боєприпаси ППО.
Військовий експерт Foreign Policy Research Institute Роб Лі у коментарі Reuters також звернув увагу, що збільшення кількості доступних Росії балістичних ракет створює додатковий тиск на українську протиповітряну оборону, яка залишається одним із критично важливих елементів захисту країни.
Союз Москви та Пхеньяна стає дедалі небезпечнішим
Нинішнє розгортання демонструє, наскільки далеко зайшло військове зближення Росії та КНДР. Якщо раніше Пхеньян передусім виступав постачальником боєприпасів і ракет, то тепер співпраця поступово переходить до безпосереднього залучення спеціалізованих військових формувань.
Для Москви така модель має очевидну перевагу: вона дозволяє поповнювати арсенали за рахунок виробничих потужностей союзника та одночасно зберігати більшу частину власного ракетного резерву.
Для Північної Кореї війна дає іншу вигоду — можливість перевіряти власну зброю проти сучасних західних систем ППО та отримувати бойовий досвід, який неможливо повноцінно відтворити під час полігонних випробувань.
Саме тому потенційна поява 120 нових північнокорейських ракет у Росії є загрозою не лише через їхню кількість. Вона свідчить про формування дедалі глибшої військової інтеграції між Москвою та Пхеньяном, за якої Росія отримує додаткові ресурси для продовження війни, а КНДР — можливість удосконалювати власні ракетні технології на основі досвіду їхнього реального бойового застосування проти України.
