Daypolitico

Позначка: Координаційний штаб

  • «На щиті» повернулися додому: Україна отримала 252 тіла загиблих

    «На щиті» повернулися додому: Україна отримала 252 тіла загиблих

    Україна 17 вересня 2026 року провела черговий етап репатріації та повернула тіла 252 загиблих. За інформацією, яку надала російська сторона, вони належать громадянам України, зокрема військовослужбовцям. Проте остаточно підтвердити особи загиблих зможуть лише після проведення відповідних експертиз.

    Про повернення повідомили Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими та Міністерство внутрішніх справ України.

    У відомствах наголосили, що отримана від Росії інформація про належність тіл потребує перевірки. Саме тому наразі не можна стверджувати, що всі 252 репатрійовані тіла належать загиблим українським військовим.

    Після повернення в Україну тіла передають до визначених спеціалізованих державних установ. Там слідчі правоохоронних органів разом із фахівцями судово-медичної експертизи проводять комплекс досліджень для встановлення особи кожного загиблого.

    Особливе значення має молекулярно-генетична експертиза, яка дозволяє порівнювати ДНК-профілі загиблих із біологічними зразками їхніх родичів. Крім того, експерти можуть використовувати інформацію про особисті речі, документи, татуювання, особливі прикмети та стоматологічні дані.

    Процедура ідентифікації іноді потребує тривалого часу, особливо якщо стан останків ускладнює проведення необхідних досліджень.

    Репатріацію вдалося здійснити завдяки спільній роботі Координаційного штабу, Об’єднаного центру при Службі безпеки України, Збройних сил, Міністерства внутрішніх справ, Офісу омбудсмана, ДСНС та інших державних структур.

    Важливу роль у проведенні гуманітарної операції відіграв Міжнародний комітет Червоного Хреста, якому українська сторона висловила вдячність за сприяння.

    Безпосереднє транспортування репатрійованих тіл до спеціалізованих установ забезпечують військовослужбовці ЗСУ. Після цього матеріали передають правоохоронцям та судово-медичним експертам для проведення подальших процедур.

    Це не перша масштабна репатріація протягом 2026 року. Зокрема, 13 серпня Україна повернула тіла 261 загиблого, а 16 липня — ще 501 тіло, які, за попередніми твердженнями російської сторони, могли належати українським військовим.

    Як раніше повідомляла «Ненька інфо», під час липневої репатріації також наголошувалося на необхідності ретельної перевірки кожного випадку. Дані, передані Росією, не завжди відповідають результатам українських експертиз.

    Для родин зниклих безвісти повернення тіл означає початок нового етапу очікування. Офіційне встановлення особи загиблого має відбутися до повідомлення родині та передачі тіла для поховання.

    Тому близьким військовослужбовців, доля яких залишається невідомою, рекомендують підтримувати зв’язок зі слідчими та відповідними державними органами.

    Кожна репатріаційна операція є важливим кроком у встановленні долі загиблих та поверненні їх додому. Водночас остаточні висновки щодо належності репатрійованих тіл українським військовослужбовцям мають ґрунтуватися виключно на результатах офіційної ідентифікації.

  • Після місяців очікування — новий великий обмін

    Після місяців очікування — новий великий обмін

    Україна та Росія можуть уже найближчими днями провести новий масштабний обмін військовополоненими. Керівник Офісу Президента Кирило Буданов заявив, що позитивних новин щодо повернення українців із російської неволі варто очікувати «дуже швидко», а сам обмін, за його оцінкою, може відбутися вже протягом найближчого робочого тижня.

    Про це Буданов розповів у коментарі «Новини.LIVE». На запитання про перспективи наступного обміну він зазначив, що довго чекати, ймовірно, не доведеться.

    «Має бути взагалі дуже швидко, в найближчому. Я думаю, на тижні», — сказав керівник Офісу Президента.

    Таким чином, йдеться про тиждень, який починається 28 вересня. Водночас конкретної дати операції, кількості українців, яких планують повернути, а також категорій військовополонених Буданов не назвав.

    Це важливе уточнення, оскільки переговори щодо обмінів традиційно проходять у закритому режимі, а деталі часто не розголошують до моменту фактичного повернення людей. Причиною є не лише складність домовленостей із російською стороною, а й безпекові ризики для самих полонених.

    Координаційний штаб із питань поводження з військовополоненими підтверджував, що після останніх повернень робота над новими обмінами не зупинялася. Після обміну 19 серпня керівник Коордштабу та начальник ГУР Олег Іващенко заявляв, що переговорний процес продовжується, а державні структури вже працюють над наступними операціями з повернення українців.

    Саме 19 серпня відбувся один із останніх великих обмінів. За даними, наведеними в матеріалі ТСН, тоді додому повернули українських захисників, серед яких був військовослужбовець, що перебував у російській неволі ще з 2017 року.

    Незадовго після цього Буданов уже говорив, що Україна готується до ще одного масштабного повернення.

    «Ненька інфо» повідомляла, що після серпневих обмінів Буданов анонсував ще один великий етап, заявивши, що він має відбутися «дуже скоро». Тоді також ішлося про продовження звірки списків і переговорів із російською стороною.

    Читайте також: «Дуже скоро»: Україна та Росія готують новий масштабний обмін полоненими. Матеріал «Ненька інфо»

    Остання заява Буданова свідчить, що переговори могли перейти до етапу, на якому українська сторона вже очікує практичного результату. Водночас ані Офіс Президента, ані Координаційний штаб станом на ранок 27 вересня не оприлюднили списків людей, яких можуть повернути.

    Особливо чутливим залишається питання військовослужбовців, які тривалий час вважалися зниклими безвісти.

    Нещодавно стало відомо, що російська сторона підтвердила перебування у полоні ще 79 українських військових, які раніше мали статус зниклих безвісти. Ці дані були передані українській стороні у відповідь на запит щодо 1500 зниклих осіб.

    За інформацією уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, на цьому етапі Росія лише підтвердила факт перебування цих 79 військовослужбовців у полоні. Інформації про включення саме цих людей до наступного обміну немає.

    Питання формування обмінних списків залишається одним із найскладніших. На зустрічах із родинами військовополонених представники Координаційного штабу пояснювали критерії та принципи формування запитів на обмін, а також роботу з військовими, які зникли безвісти.

    Окрема увага приділяється українцям, які перебувають у російській неволі з 2014 року та перших місяців повномасштабного вторгнення у 2022 році. Родини таких військових регулярно порушують питання їхнього пріоритетного повернення під час зустрічей із представниками держави.

    У Координаційному штабі наголошують, що переговори про обміни є постійним і складним процесом. Українська сторона звинувачує Росію у використанні теми військовополонених для інформаційного та психологічного тиску на родини. У серпні Коордштаб заявляв про активізацію російської дезінформації навколо обмінів і закликав орієнтуватися лише на офіційну інформацію.

    Це вже не перший випадок у 2026 році, коли Буданов заздалегідь повідомляє про підготовку великого обміну.

    Навесні він говорив про переговори щодо повернення українців напередодні Великодня. «Ненька інфо» тоді повідомляла, що контакти між Україною та Росією з гуманітарного питання продовжувалися, хоча процес ускладнювали юридичні та технічні процедури.

    Читайте також: Україна продовжує контакти з РФ щодо обміну полоненими, новий етап можуть провести до Великодня — Буданов. Матеріал «Ненька інфо»

    У квітні «Ненька інфо» також писала про один із найбільш резонансних обмінів року, коли в Україну повернули 193 полонених. Особливістю тієї операції було те, що частина звільнених раніше не мала належного підтвердження свого перебування у російській неволі з боку Міжнародного комітету Червоного Хреста.

    Читайте також: Повернули тих, кого «не існувало»: Україна звільнила 193 полонених, яких не визнавав Червоний Хрест. Матеріал «Ненька інфо»

    Тема повернення полонених залишається одним із небагатьох напрямів, де Київ і Москва продовжують прямі або опосередковані контакти навіть на тлі бойових дій.

    При цьому сам переговорний процес значно ширший за обміни. На початку вересня Буданов заявляв, що подальші переговори щодо війни залежатимуть передусім від ситуації на полі бою, а серед питань, які обговорюються сторонами, називав безпеку чорноморського судноплавства та можливе зменшення кількості ударів по цивільних і критичних об’єктах.

    Однак гуманітарний трек — повернення військовополонених, цивільних заручників та пошук зниклих безвісти — продовжується окремо.

    У березні цього року указом президента було створено Координаційну раду з питань захисту прав ветеранів, родин загиблих захисників, полонених і зниклих безвісти. Очолив її Кирило Буданов. Завдання структури включає, зокрема, координацію державної політики щодо полонених та підтримку їхніх родин.

    Саме тому нинішня заява керівника Офісу Президента є одним із найбільш конкретних сигналів за останні тижні щодо можливого нового повернення українців.

    Утім, до офіційного повідомлення про завершення операції говорити про точну кількість звільнених чи конкретний склад групи зарано. Буданов окреслив лише орієнтовний часовий горизонт — найближчий тиждень.

    Якщо домовленості будуть реалізовані, це стане черговим етапом великої роботи з повернення військових і цивільних громадян України, які залишаються у російській неволі. Координаційний штаб наголошує, що переговорний процес триває постійно, а його головною метою залишається повернення кожного українця додому.

  • «На щиті»: Україна повернула тіла 252 загиблих — попереду ідентифікація

    «На щиті»: Україна повернула тіла 252 загиблих — попереду ідентифікація

    Україна 17 вересня провела черговий етап репатріації та повернула тіла 252 загиблих. За інформацією, переданою російською стороною, вони належать громадянам України, зокрема військовослужбовцям. Тепер слідчим та судово-медичним експертам належить встановити особи репатрійованих.

    Про повернення повідомили Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими та Міністерство внутрішніх справ України. У МВС наголосили, що твердження про належність тіл українським громадянам на цьому етапі базується саме на інформації російської сторони.

    Саме тому коректніше поки не називати всі 252 тіла підтверджено загиблими українськими військовослужбовцями: остаточну відповідь мають дати експертизи та процедура ідентифікації.

    Хто брав участь у поверненні

    Репатріацію вдалося провести завдяки спільній роботі Координаційного штабу, Об’єднаного центру при СБУ, Збройних сил України, Міністерства внутрішніх справ, Офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Секретаріату Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, ДСНС та інших структур сектору безпеки й оборони.

    Окремо українська сторона подякувала Міжнародному комітету Червоного Хреста за сприяння у проведенні репатріаційних заходів.

    Збройні сили забезпечують транспортування повернених тіл до визначених державних спеціалізованих установ. Після цього їх передають правоохоронцям та спеціалістам судово-медичної експертизи.

    Попереду — експертизи та встановлення особи кожного

    Наступний етап може бути значно тривалішим за саму процедуру репатріації.

    Слідчі правоохоронних органів разом з експертними установами МВС мають провести необхідні дослідження та ідентифікувати загиблих. Після підтвердження особи тіло може бути передане родині для поховання.

    У складних випадках для встановлення особи використовують молекулярно-генетичні дослідження та порівняння ДНК-профілів із біологічними зразками родичів зниклих безвісти.

    Крім генетики, експерти можуть враховувати особисті речі, документи, жетони, особливі прикмети, стоматологічні дані, татуювання та іншу інформацію, яка допомагає встановити особу.

    Швидкість такого процесу залежить від стану останків, наявності матеріалу для дослідження та того, чи є у державних базах зразки ДНК близьких родичів.

    Списків загиблих одразу не публікують

    Для родичів зниклих безвісти чергова репатріація нерідко стає початком нового етапу важкого очікування.

    Координаційний штаб пояснює, що після повернення тіл саме фахівці Національної поліції та експертних установ проводять дослідження, необхідні для встановлення особи. Тому попередні списки, які можуть з’являтися в соцмережах чи російських ресурсах, не слід сприймати як остаточне підтвердження загибелі конкретної людини.

    Повідомлення сім’ї має відбутися після офіційної ідентифікації.

    Це важливо ще й тому, що під час попередніх масштабних репатріацій отримана від Росії інформація не завжди збігалася з результатами українських експертиз.

    Nenka.info вже писала про проблеми з ідентифікацією

    У липні Nenka.info повідомляла про попередню масштабну репатріацію, коли до України повернули 501 тіло загиблих.

    Тоді також наголошувалося: дані російської сторони не можна автоматично прирівнювати до остаточно підтверджених втрат українських військових. Під час попередніх досліджень серед репатрійованих знаходили останки, щодо яких виникали підстави припускати належність до російських військових, а в окремих випадках для точного встановлення особи були необхідні тривалі додаткові експертизи.

    Україна повернула ще 501 тіло полеглих: попереду складна ідентифікація

    Саме тому цифру 252 також не варто механічно додавати до офіційної статистики загиблих українських військовослужбовців.

    У червні повернули ще 522 тіла

    Це далеко не перша велика репатріаційна операція у 2026 році.

    18 червня Україна повернула тіла 522 загиблих, які, за твердженням російської сторони, належали громадянам України, зокрема військовослужбовцям. Після цього також розпочали експертні дослідження та процедуру ідентифікації.

    У липні відбулася наступна велика репатріація — 501 тіло.

    Ці операції є частиною окремого гуманітарного механізму, який не слід плутати з обміном військовополоненими.

    Пошукові групи працюють фактично під вогнем

    Окрему роль у поверненні загиблих відіграє гуманітарний проєкт Збройних сил України «На щиті».

    Його пошукові групи працюють безпосередньо у районах бойових дій, де знаходять та евакуюють тіла загиблих військовослужбовців.

    Як зазначив Генеральний штаб, така робота нерідко відбувається в умовах загрози ударів безпілотників, дистанційного мінування та артилерійських обстрілів.

    Саме тому пошукова та евакуаційна операція може тривати навіть тоді, коли місце ймовірної загибелі військового вже відоме.

    Репатріація — це лише перший етап

    Повернення тіла до України ще не означає завершення процедури.

    Після доставки до спеціалізованої установи експерти мають провести дослідження, сформувати необхідні матеріали та встановити особу. У складних випадках потрібні повторні ДНК-тести.

    Лише після процесуального підтвердження родичі отримують офіційну інформацію.

    Для сімей зниклих безвісти це означає, що відсутність швидкого повідомлення після новини про репатріацію не є свідченням того, що їхнього родича немає серед повернених.

    Держава продовжує пошук зниклих

    Координаційний штаб паралельно проводить зустрічі з родинами військовополонених та зниклих безвісти.

    Зокрема, 15–16 вересня представники штабу обговорювали з сім’ями порядок ДНК-досліджень, механізми отримання інформації про зниклих, взаємодію зі слідчими та процедури ідентифікації репатрійованих тіл.

    Родичам рекомендують підтримувати зв’язок зі слідчим у відповідному кримінальному провадженні та повідомляти державним органам додаткову інформацію, яка може допомогти у встановленні долі людини.

    Що відомо на цей момент

    Отже, 17 вересня Україна отримала 252 тіла загиблих. Російська сторона заявляє, що вони належать українським громадянам, серед яких є військовослужбовці. Українська сторона поки не підтвердила особу кожного з репатрійованих.

    Тепер головна робота переходить до слідчих, судово-медичних експертів і лабораторій.

    Після встановлення особи кожного загиблого держава зможе передати його родині, щоб близькі отримали можливість попрощатися і поховати людину з належними почестями.

  • Українські військовополонені у сучасній війні, між міжнародним правом, обмінами та цифровим пошуком

    Українські військовополонені у сучасній війні, між міжнародним правом, обмінами та цифровим пошуком

    Женевські конвенції будувалися на простій послідовності. Військовослужбовець потрапляє до рук противника, отримує статус військовополоненого, його реєструють, перевозять до місця утримання, до нього допускають Міжнародний комітет Червоного Хреста. Держава, що утримує, відповідає за життя, здоров’я і умови. Полонений не має ставати об’єктом помсти, джерелом інформації чи публічним трофеєм.

    У цій війні цей ланцюг може перериватися вже в перші години. Між захопленням і появою людини в офіційній системі можуть минути дні, місяці, іноді більше року. Його передають між підрозділами, допитують, перевозять через кілька пунктів — і лише потім поміщають до установи кримінально-виконавчої системи. Для родини в цей період він зникає: підтвердження немає, МКЧХ доступу не має, сторона, що утримує, може не повідомляти про нього.

    Юридично статус не зникає. Третя Женевська конвенція діє з моменту, коли людина опиняється під владою противника, а не після внесення до чужого реєстру. Під час допиту військовополонений зобов’язаний назвати лише обмежений набір ідентифікаційних даних. Катування, залякування і примус до воєнної інформації заборонені. На весь строк інтернування зберігаються вимоги гуманного поводження, медичної допомоги, зв’язку із зовнішнім світом і захисту від публічної цікавості.

    Реєстрація — несуча деталь цієї системи. Національне інформаційне бюро має передавати відомості до Центрального агентства з розшуку МКЧХ. За даними самого Комітету, національні інформаційні бюро України та Росії, утворені за Женевськими конвенціями, передали відомості про 20 670 осіб, головним чином військовополонених, МКЧХ як нейтральний посередник пересилає ці дані між сторонами і родинам. Російсько-українська війна показує, наскільки конструкція ламається, якщо одна сторона не забезпечує порівнянної прозорості.

    Російська влада застосовує до українських військовослужбовців власну правову і політичну лексику. Частина захоплених опиняється фігурантами кримінальних справ і судових процесів — іноді вже після тривалого утримання. Кримінальне переслідування за конкретний воєнний злочин міжнародне право не забороняє. Але кримінальна справа не скасовує гарантій Женевської конвенції: статус військовополоненого не означає безкарність, і обвинувачення не перетворює людину на звичайного ув’язненого без захисту МГП.

    Документування ООН фіксує асиметрію доступу. До серпня 2026 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини спиралося на 2 129 конфіденційних інтерв’ю. Серед них — 910 розмов з українськими військовополоненими і 403 з цивільними після звільнення з російського полону, а також сотні інтерв’ю з російськими військовополоненими в офіційних місцях утримання на підконтрольній Україні території, куди місія має регулярний доступ. Понад 95% опитаних українських військовослужбовців повідомляли про катування або жорстоке поводження. ООН задокументувала страти 129 українських військовополонених на початку полону і 48 смертей у місцях утримання — від катувань, відмови в медичній допомозі або нелюдських умов.

    Міжнародні спостерігачі отримали можливість працювати з російськими військовополоненими в Україні значно ширше, ніж з українськими полоненими в Росії. Це впливає на саму можливість запобігати порушенням. Там, куди спостерігач може потрапити, порушення видно до звільнення. Там, куди доступу немає, розслідування починається вже після обміну — за розповідями тих, хто повернувся. Найнебезпечнішим лишається проміжок між фактичним полоненням і поміщенням до офіційного місця утримання. Міжнародне право починає захищати людину одразу після захоплення. Міжнародний контроль часто з’являється значно пізніше.

    МКЧХ і доступ до полонених

    МКЧХ — центральний елемент контролю за військовополоненими не тому, що це звичайна міжнародна організація, а тому, що його статус дозволяє працювати з обома сторонами і заходити туди, куди інші структури не допускають. Той самий принцип його обмежує. Комітет — не інспекція з правом примусового входу. Він не може пред’явити мандат біля воріт колонії і вимагати відчинити двері. Відвідування потребує згоди сторони, яка контролює об’єкт. Норма Конвенції про право відвідувати полонених на практиці перетворюється на переговори про те, кому, коли і куди дозволять увійти.

    З лютого 2022-го по квітень 2026-го делегати МКЧХ відвідали понад 8 900 військовополонених з обох сторін, переважна більшість візитів припала на Україну. Організація наголошує: повноцінного доступу до всіх військовополонених вона не отримала. Цифра говорить про тих, кого делегати справді побачили, і мовчить про тих, хто лишається поза доступом. Візит до однієї людини не означає контролю над системою. Кілька візитів в одне місце не означають постійного моніторингу.

    У лютому 2026 року генеральний директор МКЧХ П’єр Кренбюль знову закликав забезпечити повний і безперешкодний доступ до всіх військовополонених і прямо сказав, що в Російській Федерації такого рівня доступу в Комітету немає. Для українських родин тут одна з найболючіших претензій. Їм недостатньо знати, що делегація відвідала «певну кількість» полонених. Потрібно зрозуміти, чи бачив Комітет конкретну людину, де вона, чи жива, чи отримала допомогу. Конфіденційність методики сприймається як відсутність відповіді.

    У цієї претензії є підстава. МКЧХ не публікує кожне порушення так, як правозахисна організація. Він розраховує, що закритий діалог збереже доступ. Публічне обвинувачення держави може зачинити двері. Війна довела дилему до межі і поставила Комітет під вогонь з двох сторін, але з різних причин. Українські родини і частина офіційного Києва чекають жорсткішої публічної позиції і роздільної статистики візитів: зведена цифра «з обох сторін» приховує, що основна робота йде там, куди двері вже відчинені. Російська сторона, навпаки, звинувачує Комітет у упередженості — зокрема через його більшу присутність в Україні.

    Обидва закиди б’ють в одну точку: мандат МКЧХ залежить від згоди влади, що утримує, а не від тяжкості порушення. ООН працює інакше. УВКПЛ не залежить від того самого механізму конфіденційного гуманітарного входу і може публікувати результати. Але російська влада не дає місії повноцінного доступу до місць утримання українських військовополонених. Значна частина картини російського полону збирається вже після звільнення. Дві моделі доповнюють одна одну. МКЧХ потрібен, щоб побачити людину під час полону. ООН і правозахисники частіше встановлюють, що з нею відбувалося, вже після повернення.

    Жодна організація не замінює державу, яка утримує полоненого. З українського боку державним контуром пошуку став Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, утворений у березні 2022 року: гаряча лінія, приймальні в регіонах, особистий кабінет родини. Штаб збирає дані, веде обмінні списки і замикає на собі те, що волонтери і родичі знаходять у відкритих джерелах. Але й він не відчиняє чужої камери. Контроль залежить від доступу. Доступ — від політичного рішення сторони, яка тримає людину.

    Роль Туреччини, ОАЕ і Ватикану в обмінах полоненими

    Коли контроль не гарантує доступу, на перший план виходить механізм взаємної зацікавленості — обмін. За роки повномасштабної війни сторони провели десятки обмінів і повернули додому тисячі людей. До літа 2026 року Координаційний штаб говорив уже про більш ніж 9 600 повернених військових і цивільних. Великі операції складалися не з роботи одного інституту, а з ланцюга, у якому брали участь самі сторони і треті держави. Обмін працює навіть тоді, коли переговори про припинення війни заходять у глухий кут: людей можна повертати, не домовившись про кордони і майбутнє окупованих територій.

    Туреччина стала одним із перших майданчикових посередників. Її роль виявилася ще 2022 року, коли турецька дипломатія брала участь у домовленостях про обміни і тимчасове розміщення в Туреччині командирів «Азову». Пізніше Стамбул знову став майданчиком гуманітарних переговорів. У травні 2025 року делегації домовилися там про найбільший на той момент обмін за формулою 1 000 на 1 000. Посереднику не обов’язково мати важіль примусу. Потрібні робочі відносини з обома сторонами і можливість передавати списки, уточнювати категорії, узгоджувати місце і час. ОАЕ зайняли практичну нішу організації передачі. 11 квітня 2026 року за посередництва Еміратів сторони обміняли по 175 осіб. 24 квітня за участі США і ОАЕ — по 193. Для Абу-Дабі це вже не разовий жест, а окрема гуманітарна інфраструктура, яка продовжує працювати паралельно політичному глухому куту.

    Ватикан діє інакше. Святий Престол не має тих самих інструментів, що Анкара чи Абу-Дабі, але тримає гуманітарний канал, який не завжди залежить від прямих перемовин військових структур. Кардинал Маттео Дзуппі з 2023 року бере участь у контактах щодо повернення дітей, возз’єднання родин і питань полонених. 1 вересня 2026 року радник Володимира Путіна Юрій Ушаков заявив, що прийме Дзуппі наприкінці вересня і що розмова буде саме про гуманітарний вимір української теми. У кожного посередника своя функція. Туреччина дає майданчик і політичний канал. ОАЕ допомагає провести передачу. Ватикан працює з категоріями, які складніше вписати у формулу «військовослужбовець на військовослужбовця».

    Сам обмін улаштований складніше, ніж «людина на людину». У списках — поранені, тяжко хворі, молоді військовослужбовці, люди, які перебувають у полоні кілька років, ті, кому російські суди вже винесли вироки. Пріоритет отримують категорії з особливим гуманітарним значенням. Юридичний статус і переговорна вага розходяться. Для Конвенції кожен військовополонений має рівне право на гуманне поводження. У переговорах про обмін окремі категорії військовополонених можуть мати різний пріоритет. Обмін не замінює міжнародне гуманітарне право. Конвенція має захищати людину до звільнення. Переговори мають забезпечити саме звільнення. Коли інтересу немає, полонений лишається всередині закритої системи, а право знову впирається у відсутність примусового доступу.

    Пошук зниклих за кадрами допитів і пересилок

    1949 року захист від «цікавості публіки» стосувався демонстрації полонених перед натовпом. Сьогодні натовп — у телефоні. Відео з українськими полоненими з’явилися з перших днів повномасштабного вторгнення. Їх знімали на допитах, під час дзвінків родичам, при переміщенні, при наданні допомоги, виводили в телесюжети і ставили перед камерою як учасників «інтерв’ю» або імпровізованої пресконференції. Ролики розходилися російськими офіційними каналами, Telegram і ефіром.

    Стаття 13 Третьої Женевської конвенції забороняє не лише насильство, а й поводження з військовополоненим як з об’єктом публічного інтересу. МКЧХ читає норму широко: під заборону потрапляють ідентифікуючі фотографії, відео допитів, особисте листування і будь-які дані, за якими можна встановити особу, — незалежно від каналу, включно з інтернетом. У квітні 2022 року Human Rights Watch окремо вказала російській владі на трансляції з українськими військовополоненими. Навіть візуально «спокійне» інтерв’ю не робить людину вільним учасником публічної розмови, вона перебуває під владою противника.

    Для родин той самий заборонений ролик часто стає першим доказом життя. Держава ще не підтвердила полон. МКЧХ людину не бачив. А в стрічці з’являються кілька секунд: обличчя, голос, форма. Для права це порушення режиму захисту. Для родичів — перше підтвердження, що він не загинув. Сучасний коментар до Конвенції якраз допускає вузький виняток: ідентифікуючий матеріал можна оприлюднити, якщо це відповідає життєвому інтересу самого полоненого — наприклад, коли людина значиться зниклою. Пошукові канали працюють саме в цій щілині між забороною і необхідністю. Так знаходили конкретних людей.

    Буковинка Ольга Пірог півтора року не знала, де її чоловік Володимир, зниклий у грудні 2023-го на куп’янському напрямку. На Великдень вона гортала російський Telegram і зупинилася на кадрі в санвузлі: обличчя до бороди, постава, руки — і берці, які шила йому сама. Пізніше полон підтвердили троє звільнених з луганської колонії, обміняних 6 травня 2025 року. Лариса Задолянська з Одеської області пів року шукала сина Ігоря Решетинського, зниклого 20 травня 2023-го під Бахмутом. До Нового року родина знайшла ролик захоплення: очі заклеєні скотчем, але обличчя вона впізнала одразу. Пізніше прийшов анонімний лист — СІЗО №1 у Смоленській області.

    Полтавка Тетяна Гуренкова вважала чоловіка Юрія Швидкого зниклим з 24 листопада 2024-го, доки його побратим не знайшов на YouTube російську зйомку. «Від душі відлягло, що він живий», — казала вона вже після того, як Юрія повернули у великому обміні. Світлана Резніченко з Нової Праги сім місяців не мала вістей про чоловіка Володимира, фото знайшлося в пошуковій групі. Він провів у російсько-чеченському полоні 20 місяців і повернувся 24 квітня 2026 року. На Миколаївщині Лілія впізнала брата-морпіха Євгенія на пропагандистському знімку з табличкою: «по мочках вух, по зморшках, по посмішці». У тій самій родині в полоні опинилися ще батько і чоловік.

    Саме тут виникла паралельна, низова система пошуку. Публічні канали на кшталт «База ПІБ | Фото полонених» прямо позиціонують себе як майданчики щоденного моніторингу фото й списків зниклих і полонених військових. Родини знаходять у стрічці обличчя, дату публікації, джерело — і вже з цим ідуть до Координаційного штабу. Далі ланцюг замикається на державний контур пошуку, а не на сам канал.

    Та сама камера працює і в зворотний бік. Російські канали, які викладають полонених «для родин», потім використовують контакт для тиску: лист, дзвінок, вимога записати звернення. Тому серйозні пошукові проєкти розділяють дві дії: публічно фіксують факт — «людину видно на матеріалі такої-то дати», — а сам файл віддають родині. Камера принижує і водночас стає єдиним доступним доказом життя, поки двері камери зачинені для Червоного Хреста.

    Супутники, розпізнавання облич і свідчення звільнених

    Коли реєстри мовчать, а спостерігач не може увійти, працює третій рівень — відкриті дані. У березні 2022 року українське Міністерство оборони почало застосовувати Clearview AI для ідентифікації загиблих російських військовослужбовців: зіставлення облич із відкритими джерелами і пошук родичів. Це не була система «хто зараз у полоні». Але принцип закріпився: обличчя стало цифровим ідентифікатором.

    Для українських полонених той самий принцип використовують волонтерські канали і OSINT-групи. Збігу обличчя недостатньо. Потрібні дата матеріалу, джерело, обставини зйомки і бажано друге зображення. Помилка дає родині хибну надію. На Прикарпатті мати впізнала у пораненому морпіху 36-ї бригади власного сина — за кадром здачі в полон. За тиждень зателефонувала інша жінка: це її син, його вже обміняли. Тому стійкі проєкти вимагають кількох незалежних ознак.

    Другий контур — свідчення тих, кого вже повернули. Списки «від звільненого з полону» публікують частинами, а місце утримання часто віддають лише рідним. Іноді цього вистачає, щоб перекреслити навіть офіційну смерть. Родина львів’янина Назара Далецького 2023 року поховала його після збігу ДНК з обгорілим тілом з-під Куп’янська. У липні 2025-го звільнений військовий повідомив, що бачив Назара живим, у серпні і жовтні це підтвердили ще двоє. 5 лютого 2026-го Назар сам вийшов на обмін і зателефонував матері. Похорон виявився чужою могилою.

    Супутник вирішує інше завдання — місце об’єкта. У серпні 2022 року Yale Humanitarian Research Lab сумістила знімки з відкритими свідченнями і склала мапу щонайменше 21 об’єкта в Донецькій області, пов’язаних із російською системою фільтрації. На кадрі пункту в Безіменному були видні десятки наметів і транспорт, черга машин тягнулася зі сторони Маріуполя. Знімок не показував, що відбувалося всередині. Разом зі свідченнями він дозволяв установити функцію об’єкта. Після вибуху в Оленівці супутникові кадри використали для порівняння території колонії до і після: нові конструкції, зміни ґрунту, сліди робіт — те, чого не відновити лише за розповідями.

    Третій інструмент — геолокація відео. Форма будівлі, вікна, лінія електропередачі, дорога, дерево, водонапірна вежа, рельєф. Якщо людина з’являється на ролику, обличчя можна звірити з довоєнним фото. Якщо відома дата публікації — з’являється мінімальна дата, коли вона точно була жива. Якщо на задньому плані читається місце — виникає ймовірність конкретного об’єкта. Якщо та сама людина пізніше з’являється на іншому кадрі — складається часовий ланцюг. Юридичної сили в цього обліку немає. Але він збирає те, чого державні й міжнародні структури поки не підтверджують. У цьому головний зсув XXI століття. Женевські конвенції лишилися юридичним каркасом. Навколо нього виросла інфраструктура, якої не було 1949 року: посередники, цифрові реєстри, Telegram-канали пошуку, супутники, алгоритми облич, OSINT, особисті кабінети родин.

  • «Внесемо до списків на обмін»: СБУ розкрила цинічну схему вербування родичів українських полонених

    «Внесемо до списків на обмін»: СБУ розкрила цинічну схему вербування родичів українських полонених

    Російські спецслужби активізували одну з найбільш цинічних схем впливу на українців — вони намагаються завербувати родичів військовослужбовців, які перебувають у російському полоні або вважаються зниклими безвісти. Для тиску використовують найвразливіше місце сімей: надію повернути близьку людину додому. Представники РФ можуть обіцяти покращення умов утримання, телефонну розмову з полоненим або навіть внесення його до так званих «списків на обмін». Натомість від родичів вимагають інформацію про ЗСУ, стеження за військовими об’єктами, участь в інформаційних операціях, а в окремих випадках — диверсії, теракти чи навіть замовні вбивства.

    Про нову хвилю такої активності 27 серпня попередила Служба безпеки України. За даними СБУ, у більшості задокументованих випадків російські спецслужбісти або підконтрольні їм особи виходять на родини телефоном, через месенджери чи відеозв’язок. Іноді контакт відбувається навіть у присутності самого українського військовополоненого, що може створювати для його близьких особливо сильний психологічний тиск.

    Тактика може починатися без очевидних ознак вербування. Людині можуть повідомити нібито ексклюзивні дані про стан або місце перебування її родича, запропонувати «допомогу» чи створити враження, що співрозмовник має реальний вплив на умови утримання полоненого. Далі вимоги поступово посилюються.

    За інформацією СБУ, серед даних, якими цікавляться росіяни, — місця дислокації українських військових частин та інших військових об’єктів, маршрути переміщення техніки й особового складу, а також контакти та персональні дані військовослужбовців. Усе це може використовуватися російською розвідкою для планування ударів, встановлення особового складу підрозділів або подальших спроб вербування інших людей.

    У найнебезпечніших випадках розмова переходить від збору інформації до прямих злочинних завдань. СБУ фіксує спроби залучити родичів українських бранців до диверсій, терористичних актів, замовних убивств та інформаційно-психологічних операцій, спрямованих проти України.

    Головною «винагородою» стає те, що для сім’ї військовополоненого важить значно більше за гроші.

    Представники РФ можуть запевняти, що за виконання завдання полоненому забезпечать краще ставлення або його нібито внесуть до «списків на обмін». СБУ окремо наголошує: співпраця з російськими спецслужбами не впливає на процедуру повернення людини з полону. Тобто обіцянку обміну використовують саме як інструмент маніпуляції.

    Координаційний штаб із питань поводження з військовополоненими раніше також неодноразово попереджав про подібні схеми. За його інформацією, невідомі можуть телефонувати сім’ям, представлятися російськими посадовцями, представниками установ або людьми, які нібито мають доступ до переговорного процесу, і пропонувати за гроші «посприяти» включенню полоненого до списків на обмін. Офіційна позиція штабу однозначна: жодні сторонні «посередники» не можуть впливати на формування обмінів.

    Це важливий момент, оскільки сам механізм обміну значно складніший, ніж його намагаються представити шахраї чи російські спецслужби. Представники Координаційного штабу раніше пояснювали, що українська сторона систематично формує запити щодо кожної відомої людини в полоні та з’ясовує готовність російської сторони повернути її. Це переговорний процес між уповноваженими структурами, а не список, до якого можна «додати» людину через приватного посередника за гроші чи виконання незаконного завдання.

    Причому росіяни працюють не лише з родинами тих, чий полон офіційно підтверджений. Під особливим ударом опиняються сім’ї військових, які вважаються зниклими безвісти.

    У таких випадках невизначеність може тривати місяцями або роками. Людина не знає, чи живий її родич, чи перебуває він у лікарні, полоні або на окупованій території. Цю невизначеність російські структури активно експлуатують. Центр стратегічних комунікацій разом із Координаційним штабом раніше пояснювали, що спецслужби РФ свідомо використовують вразливий емоційний стан родин, їхнє почуття страху, провини та надію на будь-яку інформацію про близького.

    Такі операції мають кілька цілей одночасно. Перша — розвідувальна: отримати дані про українське військо. Друга — вербувальна: змусити людину виконувати конкретні завдання. Третя — психологічна: дестабілізувати родину та використати її емоції проти української держави. Четверта — інформаційна: посилити недовіру до офіційних структур, переконуючи сім’ї, що держава нібито нічого не робить для повернення їхніх близьких.

    За даними Координаційного штабу, у попередні роки тактика росіян також змінювалася. Якщо на початку повномасштабного вторгнення родичів полонених і зниклих безвісти намагалися втягувати передусім у масові протестні акції та інформаційні кампанії всередині України, то пізніше дедалі частіше почали застосовувати прямий шантаж. Представники РФ можуть обіцяти покращення становища бранця, а після встановлення довіри вимагати, наприклад, стежити за стратегічними об’єктами або підпалювати автомобілі.

    Окремо існує ще одна категорія небезпеки — звичайні шахраї, які не обов’язково пов’язані з російськими спецслужбами, але використовують ту саму трагедію заради грошей.

    Родинам телефонують люди, які представляються волонтерами, військовими, побратимами або посередниками. Вони можуть заявити, що військовий нібито поранений і потрібні кошти на операцію, що за певну суму можна організувати дзвінок із полоненим, дізнатися місце поховання зниклого або вплинути на його включення до обміну. Такі схеми фіксуються вже не перший рік.

    Координаційний штаб останнім часом знову повідомляє про різке зростання шахрайської активності щодо сімей полонених і зниклих безвісти. Там закликають не передавати гроші невідомим, не повідомляти стороннім особисті дані та користуватися лише офіційними каналами.

    Особливо небезпечним інструментом є використання самого полоненого.

    Якщо розмова відбувається у його присутності або родині дозволяють почути його голос, близьким надзвичайно важко оцінювати ситуацію раціонально. Полонений може перебувати під фізичним або психологічним примусом і говорити те, що від нього вимагають російські силовики. Сам факт, що людина жива і сім’я нарешті почула її після місяців невідомості, робить подальшу маніпуляцію набагато ефективнішою.

    Контекст російського полону робить такі погрози ще страшнішими. Україна та міжнародні структури багаторазово повідомляли про систематичне жорстоке поводження з українськими військовополоненими. За даними, що наводилися у 2025–2026 роках із посиланням на міжнародні спостереження, переважна більшість звільнених українських бранців повідомляла про катування або інші форми насильства.

    Саме тому фраза «ми можемо покращити умови його утримання» для родини звучить не як абстрактна пропозиція. Вона може сприйматися як питання здоров’я або навіть життя близької людини.

    Станом на травень 2026 року заступниця голови Верховної Ради Олена Кондратюк говорила приблизно про 7 тисяч українських військовослужбовців у російському полоні. При цьому точна кількість людей, яких РФ фактично утримує, може бути складнішою для встановлення через тих, хто офіційно числиться зниклим безвісти, але насправді перебуває в місцях несвободи.

    Координаційний штаб пояснював, що статус «зниклий безвісти» зберігається доти, доки немає достатніх доказів полону або загибелі. Українська сторона поступово встановлює долю таких військових через свідчення звільнених, дані розвідки та інші джерела.

    СБУ радить людям, з якими намагаються встановити подібний контакт, не погоджуватися на жодні завдання та негайно повідомляти українські правоохоронні органи. Водночас, якщо це не створює додаткової небезпеки, варто зберегти листування, номери телефонів, записи розмов, скриншоти акаунтів та інші дані, які можуть допомогти ідентифікувати вербувальників.

    Для родин полонених і зниклих безвісти діють офіційні державні канали. Координаційний штаб має особистий кабінет для передачі максимально повної інформації про людину, а також дорожню карту з алгоритмами дій. Працюють громадські приймальні та консультаційні центри.

    Головне правило, на якому наголошують українські структури, звучить максимально просто: ніхто з приватних осіб не може гарантувати обмін військовополоненого. Якщо співрозмовник просить гроші, військову інформацію, фотографії об’єктів, персональні дані військових або виконання будь-яких незаконних дій в обмін на «допомогу» полоненому — це ознака шахрайства, вербування або ворожої спецоперації.

    Саме на цьому російські спецслужби й будують свою схему: вони не шукають випадкову людину, готову працювати на ворога, а приходять до тих, кого війна вже поставила у винятково вразливе становище. Замість грошей їм пропонують те, від чого майже неможливо емоційно відмовитися, — надію побачити близького живим удома.

    Але СБУ попереджає: обіцянка «внести до списків на обмін» не наближає звільнення військовополоненого. Натомість виконання ворожих завдань може поставити під загрозу інших українських військових, цивільних і саму родину, яку російські спецслужби використали як інструмент.

     

  • Україна повернула з російського полону ще 103 захисників: серед звільнених — оборонці Маріуполя

    Україна повернула з російського полону ще 103 захисників: серед звільнених — оборонці Маріуполя

    Україна провела черговий обмін військовополоненими з Росією. У середу, 19 серпня, додому повернулися 103 українські захисники. Серед звільнених є військовослужбовці Збройних сил України, Національної гвардії та Державної прикордонної служби, а більшість повернутих мають поранення або тяжкі захворювання.

    Про проведення обміну повідомив президент України Володимир Зеленський.

    За словами глави держави, серед тих, хто повернувся з російської неволі, є військові, які захищали Україну в Маріуполі, а також брали участь у бойових діях на Донецькому, Луганському, Харківському, Запорізькому, Херсонському, Дніпровському та Сумському напрямках.

    Таким чином, до України повернули військовослужбовців, які воювали на різних ділянках фронту та в різний час потрапили в російський полон.

    Зеленський подякував українським військовим, які поповнюють обмінний фонд, наголосивши, що саме це створює можливості для подальшого повернення українців із російської неволі.

    Президент також подякував команді, яка займається організацією обмінів, та наголосив, що Україна продовжує роботу для звільнення всіх громадян, які залишаються в полоні.

    Більшість повернутих мають поранення

    Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими уточнив, що більшість із 103 звільнених захисників мають поранення та тяжкі захворювання.

    Серед повернутих є як солдати та сержанти, так і декілька офіцерів.

    Наймолодший військовослужбовець, якого вдалося повернути 19 серпня, народився у 2000 році. Найстаршому звільненому захиснику — 59 років.

    Після повернення всі військовослужбовці пройдуть комплексний медичний огляд.

    Їм також нададуть допомогу з фізичної та психологічної реабілітації, необхідну після тривалого перебування в російському полоні.

    Крім того, звільнені військові мають отримати всі передбачені державою виплати та допомогу з подальшою реінтеграцією.

    Попереду — лікування та реабілітація

    Повернення з полону є лише першим етапом відновлення військовослужбовців.

    Українські захисники, які тривалий час перебували в неволі, після прибуття проходять первинний огляд, медичні обстеження та отримують необхідну допомогу. Залежно від стану здоров’я частина звільнених може потребувати тривалого лікування.

    Окремий напрям роботи — психологічна реабілітація та відновлення документів.

    У Координаційному штабі наголосили, що держава забезпечуватиме повернутим військовим необхідну підтримку після тривалої ізоляції.

    Україна продовжує поповнювати обмінний фонд

    Володимир Зеленський окремо звернув увагу на значення російських військовополонених для проведення подальших обмінів.

    Українські військові продовжують брати російських окупантів у полон під час бойових операцій. Зокрема, нещодавно Сили спеціальних операцій повідомляли про звільнення Андріївки-Клевцового на Донеччині, де українські військові взяли в полон близько 30 російських військовослужбовців.

    Наявність обмінного фонду залишається одним із ключових інструментів для повернення українських військових із російського полону.

    Українська сторона неодноразово наголошувала, що робота над обмінами триває постійно, навіть у періоди, коли публічних домовленостей про нові обміни немає.

    Окрема увага приділяється поверненню тяжкопоранених і тяжкохворих військових, а також захисників, які перебувають у російському полоні тривалий час.

    Після обміну 19 серпня робота зі звільнення інших українських військовополонених продовжується.

  • Вербування іноземців до армії РФ: МЗС України оприлюднило дані про найманців із країн Африки

    Вербування іноземців до армії РФ: МЗС України оприлюднило дані про найманців із країн Африки

    Міністерство закордонних справ України оприлюднило офіційну статистику щодо залучення громадян африканських держав до лав збройних сил РФ для участі у війні проти України.

    Ключові факти та деталі звіту МЗС

    • Масштаби та втрати: Росія завербувала щонайменше 2 982 осіб із 37 країн Африки, з яких щонайменше 486 вже загинули.
    • Статус полонених: В українському полоні наразі перебувають 35 громадян із 17 африканських держав.
    • Основна географія рекрутингу: Найбільше військовослужбовців росіяни вербують у Кенії, Єгипті, Камеруні, Гані, Нігерії, Уганді, Алжирі та Малі.
    • Схеми обману та примусу: Спецслужби РФ заманюють іноземців обіцянками цивільного працевлаштування, навчання, високих виплат чи отримання громадянства. Багатьох змушують підписувати контракти російською мовою під загрозою депортації або ув’язнення.
    • Протидія та інформаційна кампанія: МЗС разом із Координаційним штабом створили портал Stop Russian Recruiters (доступний англійською, французькою та мовою суахілі) та регулярно інформують уряди африканських країн про факти вербування.

    З заяви Міністерства закордонних справ України:

    «Для залучення африканців російські спецслужби застосовують широкий арсенал маніпулятивних методів, спрямованих на примус і обман… У багатьох випадках іноземців змушують підписувати військові контракти російською мовою під загрозою депортації або позбавлення волі».

  • Лубінець спростував заяви РФ про відмову України від полонених: «Готові забрати всіх»

    Лубінець спростував заяви РФ про відмову України від полонених: «Готові забрати всіх»

    Україна не відмовляється від жодного свого громадянина, який перебуває в російському полоні, і готова забирати всіх військовополонених, цивільних заручників та українських дітей. Заяви російської сторони про нібито відмову Києва від своїх громадян є частиною інформаційної кампанії проти України.

    Про це заявив уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець на пресконференції в Укрінформі.

    За його словами, Росія розпочала медійну кампанію, спрямовану на дискредитацію України. Зокрема, російська сторона поширює списки українських військовополонених, яких Київ нібито не хоче забирати.

    Лубінець наголосив, що Україна готова прийняти кожного свого громадянина, якого Росія погодиться передати.

    «Ми ніколи не відмовлялись від будь-якого українського військовополоненого, цивільного заручника чи української дитини. Ми готові забирати абсолютно всіх, кого нам готова віддавати РФ», — заявив омбудсмен.

    За словами Лубінця, після появи російських списків українська сторона не залишає їх без уваги. Київ надсилає офіційні запити та підтверджує готовність оперативно забрати зазначених людей.

    Водночас, як стверджує омбудсмен, після цього російська сторона починає затягувати процедуру. Замість швидкого вирішення питання Москва запускає додаткові погодження та інші бюрократичні процеси, через що повернення людей відкладається.

    Лубінець вважає, що така тактика має не лише практичну, а й інформаційну мету. Росія, за його словами, намагається використати біль та невизначеність родин військовополонених і зниклих безвісти для створення негативного ставлення до української влади.

    Для родичів полонених ситуація залишається особливо важкою, оскільки вони щодня не мають достовірної інформації про місце перебування близької людини, її стан та перспективи повернення.

    Українська сторона раніше неодноразово заявляла про готовність продовжувати обміни та повертати своїх громадян. Водночас Київ звинувачує Росію у використанні теми військовополонених та цивільних заручників у пропагандистських цілях.

    Окремо українська влада попереджала про підготовку Росією нових інформаційних кампаній, у межах яких Москва намагається сформувати у міжнародної аудиторії уявлення про нібито гуманне ставлення до українців.

    Таким чином, заява Лубінця спрямована на спростування російських тверджень про нібито небажання України повертати своїх громадян. Українська сторона наголошує: готовність забрати військовополонених, цивільних заручників та дітей залишається незмінною, а подальше повернення залежить від готовності Росії виконувати домовленості та передавати людей.

  • Після обміну знову здаються в полон: у Коордштабі розкрили несподівану тенденцію серед російських військових

    Після обміну знову здаються в полон: у Коордштабі розкрили несподівану тенденцію серед російських військових

    Російські військові, яких після обміну повернули до Росії, дедалі частіше повторно здаються в український полон замість того, щоб знову брати участь у бойових діях. Наразі в українському полоні вже перебувають два десятки таких військовослужбовців.

    Про це повідомив Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.

    За інформацією штабу, станом на сьогодні 20 російських військових вдруге потрапили в український полон після того, як раніше були повернуті Росії в межах обмінів. У Коордштабі наголошують, що ця тенденція свідчить про те, що багато російських військовослужбовців добре знають, які умови перебування забезпечує Україна відповідно до міжнародного гуманітарного права.

    У штабі зазначають, що ті, хто вже перебував у полоні, особисто переконалися у дотриманні Україною положень Женевських конвенцій. Йдеться про гуманне ставлення до військовополонених, належні умови утримання, медичне забезпечення та повагу до їхніх прав.

    Крім того, важливу роль відіграють українські державні проєкти «Хочу жить» та «Хочу найти», які інформують російських військових і членів їхніх сімей про можливість добровільно здатися в полон, права військовополонених та умови їхнього перебування в Україні. За оцінкою Координаційного штабу, саме завдяки цій роботі дедалі більше російських солдатів після повторного відправлення на фронт свідомо обирають здачу в полон як спосіб зберегти життя.

    У Коордштабі також звернули увагу на принципову різницю між підходами України та Росії до своїх військовослужбовців після повернення з полону. Українські захисники, яких вдалося повернути додому, мають законне право звільнитися з військової служби за власним бажанням. Натомість, як зазначають у штабі, російське командування після обміну знову направляє своїх військових на передову, фактично змушуючи їх повторно брати участь у бойових діях.

    Заступник голови Координаційного штабу Андрій Юсов наголосив, що кожен російський військовополонений має важливе значення для України, адже поповнює обмінний фонд.

    «Для нас важливо, щоб якомога більше росіян здавалися в полон. Кожен такий військовополонений поповнює обмінний фонд і збільшує наші можливості повертати додому українських захисників з російської неволі», — заявив Юсов.

    Водночас Україна продовжує працювати над поверненням своїх громадян із російського полону. Раніше уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець повідомив, що Росія утримує майже 1900 підтверджених українських цивільних заручників. За його словами, саме повернення цивільних є одним із найскладніших напрямів переговорного процесу, оскільки російська сторона нерідко приховує місця їхнього утримання, не визнає самого факту полону або видає цивільних за військовополонених.

  • Україна повернула ще 501 тіло полеглих: попереду складна ідентифікація

    Україна повернула ще 501 тіло полеглих: попереду складна ідентифікація

    Україна провела черговий етап репатріаційних заходів і повернула 501 тіло загиблих, які, за твердженням російської сторони, можуть належати українським військовослужбовцям. Тепер розпочинається тривалий та надзвичайно відповідальний процес встановлення особи кожного репатрійованого загиблого. До нього залучать слідчих правоохоронних органів, судово-медичних експертів і фахівців експертних установ.

    Про повернення тіл 16 липня повідомив Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. У відомстві наголосили, що інформація про належність тіл українським оборонцям поки що базується на твердженні російської сторони. Тому до завершення досліджень не можна автоматично вважати, що всі репатрійовані останки належать військовослужбовцям Сил безпеки та оборони України.

    Після доправлення тіл до України їх передадуть визначеним державним установам. Там слідчі разом із судово-медичними експертами проведуть огляд, зафіксують особливі прикмети, особисті речі та можливі документи, а також відберуть біологічний матеріал. Основним способом встановлення особи у складних випадках є молекулярно-генетична експертиза та порівняння отриманого ДНК-профілю зі зразками близьких родичів зниклих безвісти.

    У Координаційному штабі повідомили, що нинішню репатріацію вдалося провести завдяки спільній роботі представників самого штабу, Об’єднаного центру при Службі безпеки України, Збройних сил, Міністерства внутрішніх справ, Офісу уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Секретаріату уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Державної служби з надзвичайних ситуацій та інших структур сектору безпеки й оборони.

    Репатріація тіл не є звичайним обміном за принципом «один на один». Це окремий гуманітарний механізм повернення загиблих, який може проводитися після переговорів і погодження сторонами технічних деталей. Для української сторони головним завданням після такого заходу стає не лише транспортування останків, а й точна ідентифікація, встановлення обставин смерті та передача загиблого родині для гідного поховання.

    МВС пояснювало, що процес може складатися з кількох етапів. Спочатку фахівці проводять ретельний огляд, перевіряють відбитки пальців, фотографії, зубну формулу, татуювання, шрами, елементи одягу, жетони та особисті речі. Якщо цих даних недостатньо, відбирається матеріал для формування ДНК-профілю. У спеціалізованих лабораторіях можуть досліджувати зразки тканин, кісток, зубів, волосся та речей, на яких зберігся біологічний матеріал.

    Навіть встановлений збіг ДНК не завжди означає миттєве завершення процедури. Результати мають бути перевірені, процесуально оформлені та зіставлені з інформацією у кримінальному провадженні щодо зникнення людини. Після підтвердження особи слідчий, який веде справу, повідомляє родину. Саме тому державні органи закликають близьких зниклих військовослужбовців підтримувати контакт зі слідчим і за необхідності надавати біологічні зразки для порівняння.

    Тривалість ідентифікації залежить від стану тіл, наявності зразків родичів, якості отриманого генетичного матеріалу та повноти супровідної інформації. У деяких випадках потрібні повторні або додаткові експертизи. Українські відомства раніше попереджали, що масштабні партії репатрійованих останків можуть опрацьовуватися місяцями, а повна ідентифікація особливо складних випадків — понад рік.

    Окремою проблемою є те, що дані, передані російською стороною, не завжди підтверджуються. Після попередніх репатріацій українські експерти знаходили серед останків тіла у формі російських військових, документи, жетони та інші предмети, які вказували на можливу належність загиблих до армії РФ. Якщо експертизи та сукупність доказів підтверджують, що останки не належать українському захиснику, їх можуть повернути російській стороні в межах наступних гуманітарних процедур.

    Нинішня репатріація стала вже не першою великою операцією протягом 2026 року. 18 червня Україна повернула тіла 522 загиблих, які, за попередніми даними Росії, могли належати українським громадянам і військовослужбовцям. У травні в межах іншого етапу повернули 528 тіл, а наприкінці січня та в лютому проводили репатріації по тисячі тіл або останків.

    Водночас ці цифри не можна механічно додавати до офіційної кількості загиблих українських військових. Частина останків може належати цивільним, російським військовим або бути фрагментами одного й того самого тіла. Остаточні висновки можливі лише після судово-медичних і молекулярно-генетичних досліджень.

    Для родин зниклих безвісти новини про чергову репатріацію несуть одночасно надію і важке очікування. Держава не оприлюднює списки до підтвердження особи, оскільки попередня інформація може бути помилковою. Родичам рекомендують не покладатися на неофіційні Telegram-канали або російські списки, а звертатися до слідчого, Координаційного штабу, Національної поліції та уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти.

    Координаційний штаб наголошує, що після отримання підтвердженого ДНК-збігу саме слідчий має повідомити близьких. Родина також може порушити питання про проведення додаткового чи повторного дослідження, якщо має обґрунтовані сумніви щодо результатів ідентифікації. Такі можливості представники державних органів регулярно роз’яснюють під час зустрічей із сім’ями військовослужбовців, які зникли на різних напрямках фронту.

    Україна також продовжує вдосконалювати систему встановлення особи загиблих. Наприкінці 2025 року на базі Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ розпочав роботу спеціальний Центр ідентифікації тіл загиблих. Його створили для посилення міжвідомчої координації, прискорення експертиз і систематизації роботи з великими обсягами репатрійованих останків.

    Попереду — складна робота експертів, слідчих і лабораторій. Кожне з 501 повернутого тіла необхідно дослідити окремо, сформувати генетичний профіль, перевірити можливі збіги та лише після цього робити остаточний висновок. Для сотень українських родин ця процедура може поставити крапку в багатомісячному або багаторічному пошуку, дати можливість попрощатися з близькою людиною та поховати її з належними військовими почестями.