Daypolitico

Позначка: кримінальна відповідальність

  • Викрадали просто з вулиць, били й катували: в Одесі дев’ятьом учасникам груп ТЦК винесли вироки

    Викрадали просто з вулиць, били й катували: в Одесі дев’ятьом учасникам груп ТЦК винесли вироки

    В Одесі засудили дев’ятьох учасників груп оповіщення районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, які незаконно затримували чоловіків, застосовували насильство й силоміць доставляли людей до ТЦК. Шестеро отримали реальні строки ув’язнення, а найсуворіше покарання становить сім років і один місяць позбавлення волі.

    Про це повідомляє Офіс генерального прокурора. Вироки суд ухвалив у вересні–жовтні 2026 року.

    За даними слідства, у квітні–травні 2026 року учасники груп оповіщення одного з районних ТЦК Одеси незаконно затримували чоловіків просто на вулицях міста. Потерпілих силоміць саджали в автомобілі та перевозили до територіального центру комплектування.

    Затримання супроводжувалися побиттям, погрозами та приниженнями. За матеріалами прокуратури, засуджені застосовували сльозогінний газ, фізичну силу й психологічний тиск. Чоловіків змушували називати персональні дані та повідомляти інформацію про інших осіб призовного віку.

    В окремих випадках насильство набувало особливо жорстоких форм. Одному потерпілому погрожували сексуальним насильством, а інший знепритомнів після застосування сльозогінного газу.

    Крім того, один із засуджених під час примусового перевезення чоловіка викрав із його гаманця 5200 гривень.

    Усі дев’ятеро обвинувачених визнали свою провину та уклали угоди з прокурорами. Суд затвердив ці домовленості й призначив покарання відповідно до встановленої ролі кожного учасника.

    Шестеро засуджених отримали реальні строки позбавлення волі. Найсуворіший вирок — сім років і один місяць ув’язнення. Двом іншим призначили по два роки службового обмеження з відрахуванням 10% грошового забезпечення в дохід держави.

    Ще один фігурант отримав п’ять років позбавлення волі з випробувальним строком два роки.

    Чотирьом засудженим також заборонили протягом трьох років обіймати посади в районних ТЦК та СП і брати участь у мобілізаційних заходах.

    Водночас судовий розгляд щодо ще двох обвинувачених у цій справі триває.

    Проблема порушень під час мобілізаційних заходів уже неодноразово привертала увагу громадськості. Раніше видання «Ненька інфо» повідомляло про позицію Міністерства оборони щодо незаконного перекриття доріг представниками ТЦК, а також про необхідність дотримання встановленого законодавством порядку оповіщення військовозобов’язаних.

    Крім того, «Ненька інфо» висвітлювала зміни в роботі ТЦК та скорочення кількості мобільних блокпостів, які впроваджувалися для впорядкування мобілізаційних процедур.

    Незаконне позбавлення волі, катування та застосування насильства не можуть виправдовуватися необхідністю проведення мобілізації.

    Вироки у справі одеських груп оповіщення підтверджують, що порушення прав громадян під час мобілізаційних заходів можуть призвести до реального позбавлення волі незалежно від військового статусу чи службових повноважень винних.

  • Замість побачення — порожній рахунок: як шахраї під виглядом жінок обдурили щонайменше 80 людей

    Замість побачення — порожній рахунок: як шахраї під виглядом жінок обдурили щонайменше 80 людей

    На Львівщині правоохоронці викрили шахрайський кол-центр, учасники якого видавали себе за жінок на сайтах знайомств, використовували штучний інтелект для зміни голосу та викрадали гроші з банківських рахунків. Жертвами аферистів стали щонайменше 80 людей. Уперше в Україні організаторам повідомили про підозру за новою статтею Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за створення шахрайських кол-центрів.

    Про викриття масштабної схеми 14 жовтня повідомили Національна поліція, Служба безпеки України та Львівська обласна прокуратура.

    За даними слідства, злочинний бізнес організували двоє 23-річних мешканців Стрия, які залучили до роботи 21-річного знайомого. Для діяльності кол-центру підозрювані орендували дві квартири, обладнали їх комп’ютерами та організували роботу операторів.

    Схема починалася з романтичного знайомства в інтернеті. Шахраї створювали фальшиві жіночі профілі на популярних дейтингових платформах і в месенджерах. Вони листувалися з чоловіками, поступово завойовували їхню довіру та імітували зацікавленість у стосунках.

    Щоб зробити обман переконливішим, учасники групи використовували спеціальне програмне забезпечення на основі штучного інтелекту, яке змінювало чоловічий голос на жіночий безпосередньо під час розмови.

    Після встановлення довірливого спілкування співрозмовникам надсилали нібито особисті фотографії. Насправді файли містили приховане шкідливе програмне забезпечення, призначене для дистанційного керування пристроями.

    Коли чоловіки повідомляли, що фотографії не відкриваються, їх переконували увімкнути демонстрацію екрана та змінити певні налаштування смартфона. Таким чином зловмисники, за версією слідства, отримували конфіденційну інформацію, паролі та можливість доступу до банківських застосунків.

    Після цього гроші з рахунків потерпілих переводили на підконтрольні реквізити.

    Шахрайський бізнес мав чітку фінансову систему. Безпосередні виконавці отримували 15% викрадених коштів як заробітну плату, тоді як 85% залишали організаторам. Частину грошей конвертували в криптовалюту, а також переводили в готівку через нелегальний пункт обміну валют.

    За попередньою інформацією правоохоронців, постраждали щонайменше 50 громадян України та 30 іноземців, зокрема з Польщі, Німеччини й Грузії.

    Під час спецоперації правоохоронці провели дев’ять обшуків. Вилучили комп’ютерну техніку, десятки телефонів, SIM-картки, банківські картки, криптогаманець і документацію. Також виявили понад 1,2 млн гривень готівкою та іноземну валюту на суму понад 800 тисяч гривень в еквіваленті.

    Трьох чоловіків затримали. Їм повідомили про підозру за статтями щодо шахрайства, несанкціонованого втручання в інформаційні системи та створення електронно-комунікаційної шахрайської організованої групи.

    Особливість цієї справи — перше застосування нової статті 255-4 Кримінального кодексу України. Вона набула чинності у вересні 2026 року після ухвалення законодавчих змін щодо боротьби із шахрайськими кол-центрами.

    Залежно від доведених обставин та кваліфікації злочинів підозрюваним загрожує до 15 років позбавлення волі.

    Раніше «Ненька інфо» повідомляла про ухвалення Верховною Радою спеціального закону щодо кримінальної відповідальності за діяльність шахрайських кол-центрів. Нові норми передбачають покарання не лише для організаторів, а й для осіб, які свідомо беруть участь у таких схемах або сприяють їхній роботі.

    Правоохоронці продовжують розслідування, встановлюють інших можливих учасників схеми та повний розмір завданих збитків. Затримані вважаються невинуватими, доки їхню провину не доведе суд.

  • Кримінальна відповідальність у Європі за допомогу російській армії, межа між санкційним порушенням і злочином

    Кримінальна відповідальність у Європі за допомогу російській армії, межа між санкційним порушенням і злочином

    Після початку повномасштабної війни російські компанії продовжили шукати доступ до європейських технологій, обладнання, послуг і фінансових ресурсів. Водночас частина торговельних операцій почала проходити через треті держави, нових посередників і змінені маршрути. Для європейських правоохоронців це створило окремий пласт кримінальних справ, де необхідно відновити весь ланцюг угоди та встановити, на якому етапі учасники перейшли від дозволеної комерційної діяльності до порушення санкційного режиму.

    Сам факт наявності російського контрагента ще не визначає кримінальної відповідальності. У європейському праві існують дозволені операції з російськими компаніями, товари, які не підпадають під конкретні експортні обмеження, перехідні періоди, винятки та індивідуальні дозволи компетентних органів. Якщо платіж було проведено до запровадження відповідної заборони і на той момент не існувало іншого застосовного обмеження, подальша зміна санкційного режиму сама по собі не перетворює вже вчинену дію на злочин. Те саме стосується товару, який на дату експорту не підпадав під конкретну чинну заборону.

    Кримінальна межа виникає тоді, коли конкретна операція вже заборонена і водночас виконані умови складу злочину за національним законодавством. Йдеться про експорт товару, передачу технології, технічну допомогу, брокерську послугу, фінансову операцію або свідоме використання маршруту для обходу обмеження. Директива ЄС 2024/1226 закріпила загальні мінімальні правила кримінальної відповідальності за умисні порушення певних обмежувальних заходів і деякі форми серйозної необережності, але конкретні склади злочинів і покарання, як і раніше, визначаються національним законодавством.

    Постачання підсанкційних товарів подвійного призначення

    Один із показових прикладів — справа підприємця, якого прокуратура називає російсько-нідерландським громадянином із Горссела. 31 жовтня 2023 року суд Роттердама засудив його до 18 місяців позбавлення волі, а компанію, якою він керував, — до штрафу €200 тис. Суд встановив, що протягом понад семи місяців він брав участь у схемі постачання електронних товарів подвійного призначення та інших товарів, здатних сприяти військовому зміцненню Росії, російським компаніям, пов’язаним з оборонною промисловістю. Прокуратура говорила про 20 відправлень за коротший період і 11 типів товарів вартістю понад $1 млн.

    Різниця між цими строками важлива. Суд описував увесь доведений період як такий, що тривав понад сім місяців, тоді як 20 відправлень, про які говорила прокуратура, стосувалися коротшого відрізка всередині цього періоду. Це не дві різні версії одного факту, а різні часові зрізи однієї схеми.

    Сама конструкція постачань була частиною доказів. Для окремих відправлень використовували End User Statement із фіктивною українською компанією як кінцевим користувачем. Для експортних документів оформлювали фіктивні commercial invoices, у яких клієнтом зазначалася компанія на Мальдівах. Товари фактично призначалися для Росії та прямували маршрутом, який мав приховати російського кінцевого отримувача. Суд встановив, що обвинувачений знав про запроваджені 25 лютого 2022 року санкції та свідомо продовжив торгівлю.

    Гроші також стали частиною доказового ланцюга. У матеріалах справи фігурували перекази від російських компаній, тоді як платежів від заявленого мальдівського покупця слідство не виявило. Прокуратура зазначила, що найбільша частина отриманих коштів надійшла від російської компанії і що жодного переказу з Мальдів не було. Суд пов’язав фіктивне документальне оформлення постачань із висновком, що обвинувачений свідомо обходив обмеження ЄС.

    Військовий зв’язок у справі встановлювався окремо. Нідерландська прокуратуразазначала, що електронні компоненти того самого типу, які постачав обвинувачений, були виявлені в Україні у російських ракетах, радіолокаційних системах і військовій техніці. Це не означає, що суд встановив походження конкретної мікросхеми з конкретної партії обвинуваченого. Такий матеріал показує військове значення відповідної категорії компонентів і пояснює, чому їхнє постачання перебувало під санкційним контролем. Для самого складу злочину військовий ефект доводити не обов’язково, достатньою підставою залишається заборонений експорт.

    Навесні 2025 року прокуратура Нідерландів оскаржила початковий вирок. У відкритому повідомленні від 14 квітня 2025 року вона описала апеляційну вимогу: три роки позбавлення волі, п’ятирічна професійна заборона та конфіскація €72 697,71 як незаконно отриманої вигоди. У цьому повідомленні заборону сформульовано як beroepsverbod, тобто професійну заборону, без окремого розмежування керівних посад і будь-якої іншої роботи. Штраф компанії у €200 тис. став остаточним, апеляцію в справі компанії відкликали і прокуратура, і захист.

    Цей процес показує, з чого складається кримінальна справа про порушення санкцій. Слідству були потрібні не лише російський покупець і технологічно чутливий товар, а й дата запровадження заборони, документи кінцевого користувача, фіктивні рахунки, рух коштів, фактичний маршрут і докази того, що обвинувачений розумів, що відбувається.

    Передача технічної інформації та доступу до технологій

    Санкційні обмеження поширюються на велику кількість продукції, яка сама по собі зброєю не є. Це електронні компоненти, обладнання, верстати, програмне забезпечення, технології та інші товари подвійного призначення. Їхнє значення визначається можливістю використовувати їх для виробництва, обслуговування або технологічного посилення російської військової та промислової системи.

    У липні 2025 року суд Роттердама засудив 43-річного чоловіка до трьох років позбавлення волі за передачу технологічної інформації людині в Росії та незаконний доступ до комп’ютерних систем роботодавців. Чоловік раніше працював у ASML та NXP і копіював із серверів компаній файли, які не були потрібні йому для роботи. Потім він передавав частину матеріалів людині в Росії.

    Суд встановив, що передані файли містили інформацію, пов’язану з обладнанням і процесами виробництва мікрочипів. Передачу кваліфікували як технічну допомогу, на яку поширювалися чинні обмеження ЄС. Водночас суд окремо зазначив, що не було доведено отримання обвинуваченим грошей за передачу інформації. Прокуратура просила чотири роки, але суд зменшив строк саме з цієї причини. Для вироку за санкційним епізодом не потрібно було доводити комерційний продаж технології.

    Цей приклад розширює розуміння того, що саме може стати предметом кримінальної справи. Забороненою операцією може виявитися не лише перетин кордону вантажним автомобілем, а й передача технічної інформації, консультація спеціаліста або надання доступу до технології, якщо відповідна операція заборонена санкційним законодавством.

    Директива ЄС 2024/1226 закріпила цей підхід на рівні мінімальних загальноєвропейських правил. Вона охоплює передбачені санкційними актами операції з товарами, послугами, фінансовими та економічними ресурсами, а також технічну допомогу і брокерські послуги. Для окремих серйозних порушень держави мають передбачити кримінальну відповідальність, зокрема за пособництво та замах на відповідні злочини.

    Водночас законна діяльність залишається частиною тієї самої системи. Якщо товар на дату експорту не підпадав під конкретну заборону, операція здійснювалася в межах передбаченого винятку або на підставі чинного дозволу, вона не стає порушенням лише тому, що згодом цей товар виявився пов’язаним із російською військовою промисловістю. Для кримінальної справи необхідно встановити конкретну заборону, що діяла у відповідний момент, та дію, яка її порушила.

    Це особливо важливо для електронних компонентів. У листопаді 2025 року RTL проаналізувала дані про понад 5 тис. компонентів, виявлених українською військовою розвідкою у російських дронах, ракетах та інших системах озброєння. Серед них було 379 компонентів нідерландського виробництва, 91% яких становили чипи. Дату виробництва RTL встановила більш ніж для 300 чипів у всій вибірці: 44,5% були виготовлені після 24 лютого 2022 року. Це не частка Нідерландів. Для Нідерландів дата виробництва була відома для 32 чипів, і близько двох третин із них були виготовлені вже після початку повномасштабної війни.

    Наявність таких деталей у російській зброї автоматично не означає, що їхні виробники або європейські продавці порушили санкції: між виробником і російським кінцевим користувачем могли бути незалежні дистриб’ютори та посередники. Тому походження компонента стає відправною точкою для розслідування, а не готовим доказом вини. Слідству необхідно встановити, хто продав товар, кому він був призначений, які обмеження діяли в цей момент і що конкретний учасник угоди знав про кінцеве використання.

    Реекспорт товарів до Росії через треті країни

    Після запровадження прямих обмежень частина торгівлі з Росією перемістилася через держави, які не приєдналися до санкційного режиму ЄС. Сам факт використання Казахстану, Вірменії, Киргизстану, Туреччини або іншої третьої країни не означає порушення. Юридичне значення виникає тоді, коли такий маршрут використовується для забороненого постачання або приховування його кінцевого призначення.

    Дослідження CEPR «The Eurasian Roundabout», опубліковане у 2025 році, а згодом опубліковане в European Economic Review у 2026 році, показало два механізми, через які санкційні товари продовжували потрапляти в російську економіку. Перший — реекспорт через Вірменію, Казахстан і Киргизстан. Другий — випадки, коли товар офіційно направлявся до сусідньої країни, але не доходив до заявленого кінцевого пункту. За оцінкою авторів у журнальній версії, сукупно ці два механізми у 2022–2023 роках компенсували приблизно третину падіння європейського експорту до Росії за товарами, охопленими дослідженими санкціями.

    Така статистика показує, чому правоохоронці перевіряють маршрути через треті країни та зіставляють експортну статистику з даними країни-отримувача. Якщо європейська компанія заявляє Казахстан кінцевим користувачем, а товар згодом опиняється в Росії, слідство має встановити, чи знала компанія про цей маршрут і чи брала участь у його організації.

    У роттердамській справі такий зв’язок вдалося вибудувати через документи та платежі. В експортних паперах фігурувала мальдівська компанія, у End User Statement — фіктивна українська, гроші надходили від російського підприємства, а фактичним кінцевим пунктом була Росія. Сукупність цих обставин дозволила суду розглядати маршрут через третю країну як елемент свідомого обходу санкцій.

    Польська справа лютого 2026 року показує ще більш ранню стадію такої схеми. Польська прокуратура повідомила про затримання шести осіб, яких підозрюють у спробі незаконно переправити через Білорусь до Росії обладнання для автоматизації виробництва інтегральних схем. За версією слідства, обладнання могло використовуватися під час виробництва компонентів, зокрема для бойових дронів. Митні органи припинили переміщення до доставки обладнання в Росію. Трьом підозрюваним суд призначив попередній арешт на три місяці, інші отримали інші запобіжні заходи.

    Польська прокуратура кваліфікувала дії за статтею про замах у зв’язку із санкційним законом. Саме порушення санкційного закону у передбаченому цією нормою випадку належить до злочинів, за які передбачено щонайменше три роки позбавлення волі. Але польська справа поки перебуває на стадії розслідування, тому ця санкція є передбаченою законом рамкою, а не покаранням, уже призначеним фігурантам.

    У вересні 2026 року схожий принцип з’явився в новому розслідуванні FIOD у Нідерландах. Правоохоронці затримали 52-річного росіянина та 50-річну нідерландку за підозрою в обході санкцій і постачанні заборонених ІТ-послуг. За версією слідства, високотехнологічні товари та послуги направлялися з Нідерландів через країну, використану для обходу обмежень, до Росії та могли застосовуватися російською оборонною промисловістю. Нідерландська компанія також є підозрюваною. Це розслідування, тому наведені обставини наразі є версією слідства.

    Кримінальна відповідальність у різних країнах ЄС

    Санкційні обмеження значною мірою встановлюються на рівні ЄС, однак кримінальна відповідальність залишається національною. Держави самостійно визначають склади злочинів, правила кваліфікації, роль умислу та необережності, межі покарань і додаткові наслідки для фізичних та юридичних осіб.

    Різницю добре видно на кількох справах, і читати їх як одну європейську шкалу не можна. У Нідерландах підприємець у роттердамській справі отримав 18 місяців позбавлення волі, хоча прокуратура спочатку вимагала три роки. У Польщі у справі про обладнання для виробництва інтегральних схем прокуратура висунула обвинувачення за складом, що передбачає мінімум три роки позбавлення волі, однак вироку у справі поки немає. У Німеччині вже є як завершена справа про комерційний експорт, так і розслідування, пов’язане з російською оборонною промисловістю.

    Німецьку справу про автомобілі розглянув Земельний суд Франкфурта-на-Одері у вересні 2024 року. За повідомленням речниці суду, яке оприлюднив rbb24, ішлося про 430 порушень правил зовнішньої торгівлі. За версією обвинувачення, яку наводила речниця, обвинувачені продавали сотні автомобілів до Росії, зазначаючи в документах Білорусь як місце призначення.

    Двоє отримали по шість років позбавлення волі, третій — чотири роки. Конфіскація вартості незаконних операцій становила майже €30 млн. Це постачання люксових автомобілів, а не обладнання для оборонних заводів. Приклад корисний для порівняння саме тому, що загальна логіка та сама: фіктивний кінцевий пункт і фактичне постачання до Росії. Наслідки при цьому залежать від національного складу злочину, кількості епізодів, масштабу операції та доведених обставин. Справу розглянули ще до німецької реформи 6 лютого 2026 року.

    Любекська справа від 2 лютого 2026 року вже безпосередньо стосується постачань російському оборонному сектору. Німецька влада затримала п’ятьох осіб, яких підозрюють в участі у злочинній організації та порушенні законодавства про зовнішню торгівлю. За версією прокуратури, від початку повномасштабної війни через торговельну компанію в Любеку було організовано близько 16 тис. постачань до Росії загальною вартістю щонайменше €30 млн. Серед кінцевих отримувачів були щонайменше 24 російські оборонні компанії. Для приховування операцій використовувалися щонайменше одна додаткова компанія в Любеку та фіктивні покупці в ЄС і за його межами. Російські державні структури, за версією слідства, могли стояти за закупівельною мережею. Це розслідування, а не вирок.

    Таке сусідство двох німецьких справ важливе для розуміння відмінностей усередині самої категорії санкційних злочинів. Франкфурт-на-Одері — доведена судом схема постачання автомобілів із фіктивним кінцевим пунктом. Любек — поки розслідувана система закупівель для російських оборонних підприємств. В обох випадках використовувався механізм приховування реального призначення, але юридичні наслідки визначаються конкретним складом злочину та доведеними обставинами.

    Німеччина після реформи, яка набрала чинності 6 лютого 2026 року, змінила кримінальні норми Außenwirtschaftsgesetz. В окремих особливо тяжких випадках умисного порушення ембарго, зокрема при використанні неправдивих відомостей про сторони угоди, кінцеве використання або маршрут чи підконтрольну компанію у третій країні, покарання становить від шести місяців до десяти років. За окремі порушення правил щодо таких товарів подвійного призначення кримінальна відповідальність може наставати навіть у разі необережного порушення. Максимальне покарання за такі дії — до трьох років позбавлення волі або штраф. Максимальний штраф для юридичних осіб у передбачених законом випадках умисного порушення збільшено до €40 млн.

    Водночас Німеччина, Нідерланди та Польща не отримали однакового кримінального кодексу після ухвалення загальноєвропейської директиви. Директива ЄС 2024/1226встановлює мінімальні вимоги: держави мають криміналізувати певні умисні порушення обмежувальних заходів і деякі форми серйозної необережності, а за найтяжчі склади передбачити максимальне покарання не менше п’яти років. Ця вимога стосується верхньої межі санкції у національному законі й не означає автоматичного п’ятирічного строку для засудженого. Конкретний вирок і надалі залежить від національного законодавства та обставин конкретної справи.

    Тому 18 місяців у Нідерландах, чотири і шість років у німецькій справі про автомобілі та передбачений польським законом мінімум три роки не можна читати як одну європейську шкалу покарань. Це різні склади, різні доведені обставини і, у польській та любекській справах, різні стадії провадження. Саме національна кваліфікація визначає, який діапазон покарання взагалі доступний суду.

  • Закликали «приєднати» Сумщину до РФ і заперечували Бучу: СБУ викрила двох агітаторів

    Закликали «приєднати» Сумщину до РФ і заперечували Бучу: СБУ викрила двох агітаторів

    Служба безпеки України повідомила про викриття у Сумах двох чоловіків, яких підозрюють у поширенні проросійської пропаганди, виправдовуванні агресії РФ та закликах до зміни територіальних меж України. Один із фігурантів, за даними слідства, працює лікарем і публічно виступав за захоплення Сумщини з подальшим включенням регіону до складу Росії. Інший, як стверджують правоохоронці, заперечував воєнні злочини російських військових у Бучі та закликав до посилення ракетно-дронових атак по Україні.

    Обом уже повідомили про підозру. Їхні дії кваліфікували за ч. 1 ст. 110 Кримінального кодексу України — посягання на територіальну цілісність і недоторканність держави, а також за ч. 3 ст. 436-2 — виправдовування, визнання правомірною або заперечення збройної агресії РФ проти України та глорифікація її учасників. За сукупністю інкримінованих дій їм загрожує до восьми років позбавлення волі з можливою конфіскацією майна.

    За версією слідства, першим фігурантом є місцевий лікар. Він нібито публікував прокремлівські повідомлення у чатах Telegram-каналів і закликав до захоплення Сумської області з подальшим її «приєднанням» до Росії. Крім того, правоохоронці заявляють, що чоловік заперечував факти масованих російських ударів по житлових кварталах і цивільній інфраструктурі Сум.

    Другий підозрюваний — мешканець Сум, який, за інформацією СБУ, поширював подібні заяви у чатах соціальних мереж. Серед іншого він нібито заперечував злочини російських військових у Бучі, виступав за збільшення кількості ракетних і дронових ударів по Україні, підтримував окупацію східних та південних областей і очікував на захоплення Сумщини. Правоохоронці також приписують йому поширення фейків про Сили оборони України.

    У СБУ кажуть, що знайшли докази у смартфонах

    Ключовою частиною доказової бази стали результати обшуків.

    За даними Служби безпеки, за місцями проживання обох чоловіків вилучили мобільні телефони, на яких нібито зберігалися повідомлення, дописи та інші матеріали, що підтверджують їхню активність у проросійських інформаційних ресурсах.

    Крім того, СБУ ініціювала лінгвістичні експертизи. Вони, за інформацією спецслужби, підтвердили наявність у поширюваних матеріалах ознак інформаційно-підривної діяльності на користь РФ.

    Такі експертизи регулярно застосовують у справах за статтею 436-2 КК України, оскільки для кваліфікації важливий не лише сам факт публікації повідомлення, а і його зміст — зокрема чи містить воно виправдовування агресії, заперечення факту війни або прославляння її учасників.

    Заперечення Бучі — один із ключових російських пропагандистських наративів

    Особливо показовою у цій справі є згадка про Бучу.

    Після відступу російських військ із Київської області навесні 2022 року Росія системно просувала версії про нібито «постановочність» убивств цивільних у місті.

    Однак злочини в Бучі детально задокументували міжнародні організації.

    Моніторингова місія ООН з прав людини встановила, що Буча перебувала під контролем російських військ з 5 до 30 березня 2022 року. Станом на кінець жовтня 2022-го ООН підтвердила вбивства 73 цивільних у місті та продовжувала перевіряти ще понад сотню ймовірних випадків. У звіті також описані випадки розстрілів, катувань і страт цивільних, скоєних під час російської окупації.

    ООН окремо наголошувала, що задокументовані свавільні страти можуть становити воєнні злочини у вигляді умисних убивств.

    Тому твердження про те, що злочини в Бучі нібито були вигадані або інсценовані, давно є одним із ключових наративів російської дезінформації.

    Сумщина залишається однією з головних цілей РФ

    Контекст Сумщини також має принципове значення.

    Область регулярно зазнає російських артилерійських, авіаційних та дронових атак. Окремі райони розташовані безпосередньо біля кордону з РФ, тому регіон постійно перебуває під загрозою ударів.

    Раніше Nenka.info писала, що в Сумах навіть запровадили окремий сигнал оповіщення через загрозу російських керованих авіабомб. Причиною стали регулярні удари по місту та цивільній інфраструктурі. Детальніше — у матеріалі «У Сумах запровадили новий сигнал тривоги через російські КАБи».

    Також Nenka.info повідомляла про системні удари російських «Шахедів» по залізничній інфраструктурі Сумської області, внаслідок яких гинули та отримували поранення працівники «Укрзалізниці».

    На цьому тлі заперечення російських атак по Сумах набуває особливої ваги: такі заяви прямо суперечать численним задокументованим наслідкам ударів.

    У Сумах це вже не перший подібний випадок

    СБУ протягом останніх місяців уже неодноразово повідомляла про викриття проросійських інтернет-агітаторів у Сумській області.

    Наприкінці серпня спецслужба повідомляла про підозру керівниці однієї з комунальних установ Сумської міськради, яку звинуватили у виправдовуванні російських ударів по місту та підтримці російських військових.

    Ще раніше, у червні, підозру отримав адміністратор Telegram-каналу із Сум. За даними СБУ, він вихваляв російських військових за обстріли міста та навіть закликав застосувати проти України ядерну ракету «Сармат».

    Ці справи показують, що правоохоронці розглядають не лише класичну агентурну діяльність — передачу координат або розвідувальної інформації, — а й інформаційний компонент війни.

    Для прифронтових регіонів це особливо актуально, оскільки дезінформація може поширювати паніку, недовіру до держави, переконання про неминучість окупації або виправдовувати російські удари по цивільних.

    В інших регіонах СБУ також регулярно викриває агітаторів

    Подібні справи фіксують по всій Україні.

    9 вересня СБУ повідомила про викриття ще п’ятьох проросійських інтернет-агітаторів у кількох областях. Серед них був мешканець Краматорська, який, за версією слідства, закликав до захоплення східних регіонів України та продовження ударів по Києву.

    22 червня спецслужба повідомляла одразу про вісьмох фігурантів. Серед них були особи, які виправдовували російські злочини у Бучі, підтримували атаки РФ та поширювали дані про українські блокпости.

    Раніше Nenka.info також писала про львівського блогера, якому СБУ заочно повідомила про підозру за поширення проросійської пропаганди. За даними слідства, він роками поширював тези про нібито «договірну війну», виправдовував агресію РФ та дискредитував Україну.

    Що означають статті, які інкримінують чоловікам

    Стаття 110 Кримінального кодексу стосується дій, спрямованих на зміну території або державного кордону України в порушення Конституції.

    Її перша частина охоплює, зокрема, публічні заклики до таких дій або поширення відповідних матеріалів. Покарання передбачає від трьох до п’яти років позбавлення волі з конфіскацією майна або без неї.

    Стаття 436-2 була запроваджена після початку повномасштабного вторгнення і передбачає відповідальність за виправдовування чи заперечення російської агресії, а також глорифікацію її учасників.

    У конкретній справі СБУ застосувала ч. 3 цієї статті, що стосується поширення відповідних матеріалів із використанням медіа чи інших інформаційних каналів.

    Поки що йдеться лише про підозру

    Важливо, що суд ще не встановив вини обох чоловіків.

    Наразі йдеться про версію слідства та повідомлення про підозру. Остаточне рішення щодо винуватості та покарання може ухвалити лише суд після розгляду доказів.

    Досудове розслідування триває під процесуальним керівництвом Сумської обласної прокуратури.

    Для Сумщини ця справа стала ще одним епізодом ширшої боротьби з російським інформаційним впливом у прифронтовому регіоні — поряд із протидією агентам, коригувальникам ударів та адміністраторам проросійських інформаційних ресурсів.

  • Суди над військовими після війни, СЗЧ, злочини та відповідальність за рішення на фронті

    Суди над військовими після війни, СЗЧ, злочини та відповідальність за рішення на фронті

    14 січня 2026 року Михайло Федоров, який ще не вступив на посаду міністра оборони, назвав у Верховній Раді цифру, яка дала уявлення про масштаб однієї з майбутніх проблем України. За його словами, близько 200 тисяч військовослужбовців числилися у СЗЧ. Ця цифра не означає, що після війни 200 тисяч людей одночасно опиняться на лаві підсудних. Статистика правоохоронців рахує не людей, а кримінальні провадження. Одна особа може фігурувати у кількох справах, частина проваджень реєструється до встановлення конкретного підозрюваного, а частина закінчується поверненням військовослужбовця до частини або звільненням від кримінальної відповідальності.

    Але масштаб все одно величезний. Із січня 2022 року по жовтень 2025-го, за відповіддю Офісу Генерального прокурора на запит NV, правоохоронці зареєстрували 255 тисяч проваджень щодо СЗЧ і ще 56,2 тисячі — щодо дезертирства. Разом — 311 327 проваджень. За перші десять місяців 2025 року лише за статтею 407 зареєстрували 162,5 тисячі справ. Підозру отримали близько дев’яти тисяч людей, до суду пішло близько 7,7 тисячі.

    Держава реєструє сотні тисяч порушень, але лише невелика частина перетворюється на повноцінне кримінальне переслідування. Це відбувається не лише тому, що слідство не справляється з обсягом. Під час війни держава використовує кримінальне право інакше, ніж у мирний час. У випадку із СЗЧ їй одночасно потрібно покарати порушення служби та зберегти можливість повернути людину до армії. Тому частина проваджень закінчується не вироком, а поверненням військовослужбовця до підрозділу.

    Але СЗЧ — лише найпомітніша частина майбутнього масиву. Уже зараз українські правоохоронці розслідують злочини військовослужбовців проти цивільних, корупцію, незаконне насильство, зловживання командирів та інші порушення. Після війни до них додадуться справи, які сьогодні неможливо або надто складно розслідувати в повному обсязі.

    Масштаб СЗЧ і дезертирства у кримінальній статистиці

    У 2024 році СЗЧ і дезертирство стали одними з наймасовіших категорій зареєстрованих кримінальних проваджень в Україні. У 2025 році зростання продовжилося. Але сама реєстрація ще нічого не говорить про майбутній вирок. Якщо військовослужбовець залишив частину, командування має повідомити про це. Слідство реєструє провадження та встановлює обставини. Якщо людина повернулася, з’ясовується тривалість відсутності, причини та інші обставини. Якщо вона пішла повторно, з’являються нові епізоди. Якщо людина перебуває в іншій частині або на лікуванні, ситуація може виявитися складнішою, ніж спочатку виглядає у рапорті.

    За таблицею ОГП, яку оприлюднило «Дзеркало тижня», у 2024 році з 66 240 проваджень щодо СЗЧ підозру отримали 7 398 людей. До суду з обвинувальним актом направили 2 147 справ. Ще 3 382 провадження направили до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності. За дезертирством із 23 209 проваджень підозру отримали менше трьох відсотків фігурантів, а до суду потрапило близько 1,4 відсотка.

    Більша частина початкового масиву до обвинувального вироку не доходить. Причина частково в тому, що під час війни держава сама створила механізм, який дозволяє зменшувати кримінальне навантаження за рахунок повернення військовослужбовців до строю. Закон №3902-IX, ухвалений 20 серпня 2024 року, дозволив у певних випадках звільнити від кримінальної відповідальності людину, яка вперше вчинила СЗЧ або дезертирство, добровільно заявила про намір повернутися та отримала письмову згоду командира. Механізм згодом змінювався.

    За словами директора ДБР Олексія Сухачова, з 29 листопада 2024 року по серпень 2025 року до частин повернулися понад 29 тисяч військовослужбовців. Для воєнного часу це має очевидний сенс. Людина, яка повернулася до підрозділу, продовжує виконувати завдання. Людина, яка отримала строк, з армії вибуває. Тому нинішня статистика відображає не лише роботу кримінальної системи. Вона відображає й рішення держави, ухвалене під час війни. У певних випадках повернення військовослужбовця важливіше за покарання. Після завершення бойових дій цей аргумент зміниться. Але це не означає, що всі зареєстровані справи автоматично мають бути доведені до суду.

    Серед них будуть люди, які вчинили один епізод і повернулися. Будуть ті, хто неодноразово залишав частину. Будуть справи, у яких слідство не встановило людину або не змогло зібрати достатніх доказів. І будуть випадки, коли за формальним складом СЗЧ стоять абсолютно різні обставини. Саме тому цифра у 311 тисяч проваджень важлива не як прогноз кількості майбутніх ув’язнених. Вона показує розмір масиву, який державі у будь-якому разі доведеться розібрати.

    Злочини у підрозділах та поза межами військової служби

    Те, що зараз розслідують українські правоохоронці, показує, що майбутня проблема набагато ширша за СЗЧ. Уже сьогодні військовослужбовці стають фігурантами справ про насильство, катування, вбивства, корупцію та зловживання. Причому щодо деяких із них уже є остаточні вироки, а інші лише дійшли до суду.

    Показовий приклад — справа військовослужбовця, який двічі самовільно залишав частину, а після останнього уходу вбив сусіда по гуртожитку. У липні 2026 року, за повідомленням ДБР, Заводський районний суд Запоріжжя засудив його до 11 років позбавлення волі. Вирок набрав законної сили. В одній справі тут опинилися одразу два різні злочини: порушення порядку служби та вбивство, вчинене вже після залишення частини.

    Ще важчий випадок стався у січні 2022 року на території заводу «Південмаш» у Дніпрі. Військовослужбовець строкової служби відкрив вогонь з автомата по співслужбовцях. Загинули п’ятеро людей, серед них одна цивільна, ще п’ятеро дістали поранення. Суд першої інстанції призначив йому довічне ув’язнення, а в листопаді 2025 року Верховний Суд залишив цей вирок без змін.

    Ці справи важливі ще й тому, що дозволяють побачити різницю між злочинами, які лише належить доводити після війни, і тими, де склад злочину встановлюється порівняно прямолінійно. Коли слідство має зброю, записи камер, медичні документи, свідків та інші матеріальні докази, суд може відновити послідовність подій навіть через роки. У справі «Південмашу» це завершилося остаточним вироком.

    Але не кожна справа військовослужбовця виглядає так однозначно. У травні 2026 року ДБР повідомило про підозру військовослужбовцю, який влаштував показове побиття співслужбовця перед строєм. За версією слідства, він намагався встановити серед особового складу власні правила та змусити інших виконувати його вказівки. Після затримання справа продовжила рухатися вже як кримінальне провадження про насильство всередині підрозділу.

    В іншій справі йдеться вже про можливу відповідальність начальників. ДБР направилодо суду обвинувальний акт щодо командира 211-ї понтонно-мостової бригади. Слідство вважає, що він знав про систематичні знущання та катування військовослужбовців з боку підлеглого офіцера, але не вжив необхідних заходів. Тут обвинувачення будується не на тому, що командир сам застосовував насильство. Слідству потрібно довести його обізнаність, повноваження та бездіяльність.

    Окремий масив становлять злочини військовослужбовців проти цивільних. На Прикарпатті до суду направили справу керівника районного ТЦК та трьох його підлеглих: за версією слідства, вони били та принижували військовозобов’язаних. На Одещині ДБР викрило групу працівників районного ТЦК, які били, залякували та незаконно утримували людей, затримано дев’ятьох учасників групи. Окремо генеральний прокурор повідомив, що десятьом військовослужбовцям одного з районних ТЦК Одещини оголошено підозру в незаконному позбавленні волі й катуванні, а ДБР задокументувало 15 таких епізодів.

    Є й випадки, коли смерть людини настає не внаслідок умисного вбивства. ДБРскерувало до суду справу прикордонника, після дій якого загинув чоловік, який намагався незаконно перетнути кордон із Молдовою. Слідство встановило, що у вересні 2025 року після виявлення порушників військовослужбовці застосували зброю, а один із чоловіків загинув. Тепер суду належить визначити, чи були дії прикордонника правомірними в конкретній ситуації та чи не перевищив він свої повноваження.

    Саме такі справи найближчі до тієї проблеми, яка стане помітнішою після завершення війни. Вбивство в гуртожитку або розстріл співслужбовців можна розбирати через конкретні дії та наслідки. Значно складніше буде встановити відповідальність там, де смерть людини стала результатом рішення, ухваленого військовослужбовцем під час операції, за неповної інформації та за наявності загрози для самого підрозділу.

    Українська система вже зараз накопичує практику за всіма цими категоріями. Але післявоєнна проблема полягатиме в тому, що найспірніші справи вимагатимуть відповіді не лише на питання «хто загинув», а й на набагато складніше: «що саме відбувалося в той момент, коли військовослужбовець ухвалював рішення, і що він тоді міг знати про наслідки».

    Судова система у військових кримінальних справах

    Військові суди в Україні були ліквідовані у 2010 році указом №900/2010. Тоді влада пояснювала рішення необхідністю зміцнити незалежність судової системи та привести її до європейських стандартів. Одним з аргументів була й потенційна залежність військового суду від самої армії. Відтоді окремої системи військових судів в Україні немає. Військовослужбовців судять суди загальної юрисдикції. Для значної частини справ це не створює особливої проблеми. Якщо йдеться про розкрадання грошей, підробку документів або корупцію, суду потрібні фінансові документи, накази, листування, експертизи. Військова специфіка тут вторинна. Складнішими стають справи, у яких потрібно оцінити події на передовій.

    Уявімо справу, яка може потрапити до українського суду через кілька років після завершення війни. Командир віддає підрозділу наказ зайняти позицію. Підрозділ зазнає втрат. Після війни родичі загиблих заявляють, що наказ був свідомо необґрунтованим. Командир стверджує, що в момент ухвалення рішення мав інформацію про становище противника і не міг знати, що ситуація зміниться. Суду доведеться встановити не лише те, що люди загинули. Потрібно зрозуміти, що саме знав командир у той момент, які в нього були варіанти, який наказ він віддав і чи був цей наказ настільки неправомірним, щоб говорити про кримінальну відповідальність. Через кілька років зробити це буде складніше, ніж у перші дні після події.

    Україна в цьому відношенні не буде винятком. Після вбивства мирних жителів у Сонгмі під час війни у В’єтнамі американське розслідування призвело до обвинувачень проти кількох військовослужбовців. У підсумку обвинувальний вирок отримав лейтенант Вільям Келлі. Більшість інших фігурантів або були виправдані, або не дійшли до суду. У Хадиті в Іраку після загибелі американського морського піхотинця внаслідок вибуху у 2005 році військовослужбовці вбили 24 цивільних. Кілька людей сталиобвинуваченими, однак більшість обвинувачень згодом було знято. Штаб-сержант Френк Вутеріх визнав провину за менш тяжким обвинуваченням і не отримав тюремного строку.

    У Великій Британії після операцій в Іраку та Афганістані були створені спеціальні структури для розслідування тисяч скарг на дії військовослужбовців. IHAT отрималаблизько 3 400 заяв. Велика кількість розслідувань також не призвела до співставної кількості обвинувальних вироків. Ці приклади показують, що наявність військової прокуратури або спеціалізованого суду сама по собі не вирішує проблему. Найскладніше починається тоді, коли слідству необхідно довести, що конкретне рішення, ухвалене під час бойових дій, було саме злочином.

    Україна зараз обговорює кілька варіантів спеціалізації. Законопроєкт №10301передбачає спеціалізацію суддів з військових кримінальних правопорушень та злочинів проти миру і міжнародного правопорядку. Законопроєкти №13048 та №13048-1пропонують різні моделі військових судів. Вибір між цими моделями означатиме не просто зміну структури судів. Він визначить, хто оцінюватиме дії військовослужбовця, коли обставини бою стануть частиною кримінальної справи. Окремий військовий суд краще знає армію, але виникає питання його незалежності. Звичайний суд далі від командування, але судді може знадобитися додаткова підготовка для оцінки військової ситуації. І ця проблема стає особливо важливою тому, що після війни в судах опиняться не лише справи про СЗЧ.

    Межа між бойовим рішенням і злочином

    Уявімо справу, яка після війни потрапить до українського суду не як історія про вбивство в тилу, а як історія про рішення на передовій. Командир віддав наказ відкрити вогонь по будівлі, з якої, за його даними, коригували вогонь. У будівлі опинилися цивільні. Через кілька років суд знатиме кількість загиблих, стан руїн і, можливо, що розвіддані виявилися неточними. Сам командир у момент наказу цього знати не міг. Саме тут післявоєнна кримінальна оцінка розходиться зі звичайною справою про насильницький злочин. Суд зобов’язаний реконструювати не фінал, а інформаційне поле людини до того, як результат став відомим.

    Міжнародне гуманітарне право прямо вимагає такого підходу. Стаття 51 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій забороняє напад, який, як можна очікувати, спричинить надмірні супутні втрати серед цивільних порівняно з конкретною та безпосередньою військовою перевагою, яку передбачається отримати. Формула побудована на очікуванні та передбаченні, а не на підсумковому рахунку тіл. Стаття 57того самого протоколу зобов’язує тих, хто планує або вирішує здійснити напад, зробити все практично можливе, щоб переконатися, що об’єкт є військовою ціллю, та відмовитися від удару, якщо стає очевидно, що він порушить принцип розрізнення або пропорційності. Держави під час ратифікації протоколу неодноразово фіксували, що командир ухвалює рішення на основі інформації з усіх джерел, розумно доступної у відповідний момент. Це свідома відмова від оцінки заднім числом.

    Український Кримінальний кодекс дає національну рамку тієї самої логіки, але не знімає із суду роботи з її застосування. Стаття 43-1 виключає кримінальну протиправність діяння, вчиненого в умовах воєнного стану або збройного конфлікту та спрямованого на відсіч агресії, якщо немає ознак катувань, заборонених засобів ведення війни або інших порушень законів і звичаїв війни. Норма закриває шлях до автоматичного переслідування за сам факт застосування сили проти агресора. Вона не закриває шлях до відповідальності там, де силу застосовано поза цією рамкою. Стаття 42 визнає непротиправним діяння в умовах виправданого ризику, якщо значущої мети не можна було досягти без ризику і особа обґрунтовано розраховувала, що вжиті заходи є достатніми для відвернення шкоди. Стаття 39 про крайню необхідність вимагає ще жорсткішої перевірки: небезпеку не можна було усунути інакше, а заподіяна шкода не повинна бути умисно більш значною, ніж відвернена.

    Практична межа проходить не між «війною» і «миром», а між кількома юридично різними ситуаціями, які зовні можуть виглядати однаково — як загибель людей. Свідомо злочинний наказ і законний бойовий наказ із тяжкими наслідками розрізняєстаття 41. Законним визнається наказ, відданий уповноваженою особою в належному порядку, у межах повноважень і такий, що не суперечить закону. Відмова виконати явно кримінально протиправний наказ сама по собі не тягне відповідальності. Виконавець явно злочинного наказу відповідає на загальних підставах. Якщо він не усвідомлював і не міг усвідомлювати злочинного характеру наказу, відповідає той, хто його віддав. Це і є юридична розвилка між непокорою за статтями 402–403 та законною відмовою стати співучасником злочину. Суду після війни доведеться встановлювати не лише текст наказу, а й те, наскільки його злочинність була очевидною виконавцю в тій обстановці, з тим обсягом даних, який у нього реально був.

    Умисне вбивство та загибель людей внаслідок бойового рішення розрізняються формою вини та об’єктом рішення. У першому випадку людина спрямовує дію на заподіяння смерті поза межами дозволеного застосування сили. У другому — сила застосовується до військової цілі, а цивільні втрати виникають як супутній ефект. Сам факт наявності загиблих не перетворює друге на перше. Але й посилання на «бойову обстановку» не перетворює перше на друге. Стаття 43-1 прямо виводить за межі імунітету катування та заборонені методи ведення війни. Принцип розрізнення вимагає, щоб удар був спрямований на комбатантів або військові об’єкти, а не на цивільних як таких.

    Військова помилка, прорахунок і кримінальна недбалість теж не збігаються. Помилка — це неправильний висновок за добросовісної роботи з доступною інформацією. Прорахунок — невдалий вибір між кількома допустимими варіантами. Недбалість починається там, де особа зобов’язана була передбачити і могла передбачити істотний ризик, але не вжила заходів, яких від неї вимагали посада, статут та обставини. Командна відповідальність в українському праві тепер існує у двох шарах. Стаття 426карає умисне неприпинення злочину підлеглого та інше умисне невиконання службових обов’язків військовою службовою особою, якщо це спричинило істотну шкоду. Стаття 31-1, внесена у 2024 році, окремо закріплює відповідальність командира за злочини підлеглих за статтями про агресію, воєнні злочини та пов’язані склади, якщо він знав або з урахуванням обставин того часу повинен був і міг знати про злочин чи намір його вчинити та не вжив заходів у межах своїх повноважень. Ключові слова норми — «у той час», «повинен був знати», «міг вжити». Знову оцінка з минулого моменту, а не з післявоєнного архіву.

    Саме тому докази у післявоєнних справах ламатимуться у найслабших місцях бойової реальності. Командир і підлеглі дадуть різні версії: один говоритиме про пряму загрозу, інший — про сумнівний наказ. Частина журналів бойових дій виявиться неповною, радіопереговори — стерті або взагалі не записувалися, свідки — загиблими, зниклими або такими, що перебувають за кордоном. Відновити точну обстановку на конкретній позиції через роки часто буде неможливо. Суд не має права заповнювати ці прогалини здогадкою «раз люди загинули, значить, рішення було злочинним». Тягар доведення складу залишається на стороні обвинувачення. Але суд так само не має права приймати загальну формулу «йшла війна» як алібі. Після війни Україні доведеться розібрати не лише масив проваджень. Їй доведеться вирішити, який саме тест суд застосує до людини, яка ухвалювала рішення в ситуації, де помилка могла коштувати життя, але сама по собі ще не дорівнювала кримінальному діянню.

  • До 8 років ув’язнення: Укрзалізниця нагадала, що заборонено знімати та публікувати під час війни

    До 8 років ув’язнення: Укрзалізниця нагадала, що заборонено знімати та публікувати під час війни

    Укрзалізниця закликала пасажирів, блогерів, журналістів та інших громадян уважніше ставитися до фото- і відеозйомки на залізничних об’єктах під час воєнного стану. Звичайний на перший погляд кадр із вокзалу, станції, депо або колій може містити інформацію, яка допоможе встановити розташування об’єкта, його стан, характер роботи чи переміщення військових і техніки.

    У компанії наголошують: усі фото- та відеозйомки безпосередньо на об’єктах Укрзалізниці мають бути попередньо погоджені. Для цього необхідно звернутися до пресслужби компанії. Особливу увагу просять приділяти об’єктам, які можуть бути пов’язані з критичною інфраструктурою або обороною країни.

    До таких об’єктів можуть належати депо, тягові та електричні підстанції, окремі станції, системи сигналізації та зв’язку, технічні приміщення, рухомий склад та інші елементи залізничної інфраструктури.

    Укрзалізниця окремо закликає не проникати на закриті або службові території заради фото чи відео. Йдеться, зокрема, про депо, підстанції, місця російських ударів та інші об’єкти, доступ до яких обмежений.

    Проблема полягає не лише у самому факті зйомки. Значно серйозніші наслідки можуть настати після публікації або поширення матеріалів, якщо вони містять інформацію про переміщення військових, техніки, зброї чи боєприпасів.

    Чинний Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за несанкціоноване поширення такої інформації під час воєнного або надзвичайного стану. Зокрема, частина друга статті 114-2 КК України стосується поширення даних про переміщення, рух або розташування Збройних сил України чи інших військових формувань, якщо їх можна ідентифікувати на місцевості та ця інформація раніше не була офіційно оприлюднена уповноваженими державними органами. За це передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років.

    Тобто сама фотографія потяга, колії чи вокзалу автоматично не означає кримінального правопорушення. Ключовим є те, що саме потрапило в кадр, чи дозволяє матеріал визначити місцеперебування військових або техніки та чи була така інформація вже офіційно оприлюднена.

    За поширення інформації про направлення або переміщення зброї, озброєння та боєприпасів територією України стаття 114-2 передбачає окрему відповідальність — від трьох до п’яти років позбавлення волі, якщо відповідні дані не були раніше оприлюднені у визначених законом офіційних джерелах.

    У тяжчих випадках покарання може бути ще суворішим. Якщо такі дії вчинені за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, із метою передати інформацію державі-агресору або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, закон передбачає від восьми до дванадцяти років ув’язнення — за відсутності ознак державної зради або шпигунства.

    Саме тому Укрзалізниця закликає не публікувати матеріали, на яких можна побачити військові перевезення. У кадр можуть випадково потрапити військовослужбовці, платформи з технікою, вантажі, озброєння або інші деталі, що дозволяють встановити напрямок та особливості переміщення.

    Окрема категорія ризику — фотографування наслідків російських атак на залізничну інфраструктуру. Детальні кадри можуть показати характер руйнувань, рівень пошкодження колій, стан енергетичних об’єктів, масштаби ремонтних робіт або ділянки, які залишаються вразливими.

    Саме тому варто уникати публікації матеріалів одразу після ударів, особливо якщо офіційні державні органи або сама Укрзалізниця ще не оприлюднювали відповідної інформації.

    У компанії попереджають, що в разі виявлення незаконної зйомки або проникнення на об’єкти її працівники можуть припинити такі дії та викликати правоохоронців. Інформацію про порушників за необхідності передають компетентним органам, які вже мають визначити, чи містять дії конкретної людини склад правопорушення.

    Водночас важливо не перебільшувати обмеження. В Україні немає загальної кримінальної заборони на будь-яке фотографування залізниці. Покарання «до восьми років» стосується не звичайного селфі на вокзалі, а конкретних випадків несанкціонованого поширення чутливої військової інформації, передбачених Кримінальним кодексом.

    Якщо ж зйомка на залізничному об’єкті потрібна для професійної роботи, Укрзалізниця рекомендує погодити її заздалегідь. Для цього компанія вказує адресу пресслужби [email protected].

    Головне правило під час війни залишається простим: перед публікацією кадру варто оцінити не лише його естетичність чи інформаційну цінність, а й те, яку додаткову інформацію він може розкрити. Особливо це стосується військових перевезень, критичної інфраструктури та наслідків російських ударів.

  • Зеленський пообіцяв покарати винних за трагедію у Вишневому

    Зеленський пообіцяв покарати винних за трагедію у Вишневому

    Президент України Володимир Зеленський заявив, що посадовці державного концерну “Укроборонпром”, які допустили зберігання зброї та боєприпасів на об’єкті у Вишневому Київської області, повинні понести кримінальну та дисциплінарну відповідальність. За його словами, правоохоронні органи вже встановили коло осіб, чиї рішення могли призвести до трагічних наслідків після російського ракетного удару.

    Про це глава держави повідомив під час звернення, коментуючи результати попереднього розслідування інциденту, який стався після масованої атаки Росії на Київщину.

    Президент наголосив, що вже відомо, хто саме з керівництва оборонного підприємства ухвалював рішення щодо розміщення озброєння на цьому об’єкті. За його словами, кожен із цих посадовців має понести справедливу відповідальність відповідно до закону.

    “Відомо, хто і на яких посадах в “Укроборонпромі” допустив розміщення зброї там. Кожен з них має бути притягнутий до справедливої відповідальності”, – заявив Зеленський.

    Водночас президент підкреслив, що трагедія у Вишневому не повинна залишитися лише окремим випадком для розслідування. Він доручив Службі безпеки України, правоохоронним органам та іншим компетентним структурам провести масштабну перевірку всіх аналогічних підприємств оборонно-промислового комплексу країни, щоб виявити можливі порушення та усунути ризики повторення подібних ситуацій.

    За словами Зеленського, кожен керівник оборонного підприємства має особисто відповідати за безпечне зберігання озброєння та боєприпасів, особливо в умовах постійних російських ракетних і дронових атак. Він наголосив, що в Україні існують визначені місця для зберігання військового майна, які повинні відповідати вимогам безпеки та не розташовуватися поблизу житлової забудови.

    Глава держави підкреслив, що порушення цих правил становить пряму загрозу для життя цивільного населення, адже у разі ворожого удару вторинна детонація може призвести до значно масштабніших руйнувань і людських жертв.

    Окремо президент звернув увагу на необхідність прискорити ліквідацію наслідків російських ударів та відновлення постраждалих населених пунктів. За його словами, питання стосується не лише Вишневого, а й усіх громад, які регулярно зазнають обстрілів. Зеленський зазначив, що відповідні рішення щодо підвищення ефективності роботи органів влади будуть ухвалені найближчим часом.

    За словами президента, багато залежить від діяльності місцевої влади та обласних адміністрацій, однак і на рівні центрального уряду існують питання, які необхідно оперативно вирішити для покращення системи реагування на надзвичайні ситуації та відбудови пошкоджених територій.

    Нагадаємо, у ніч проти 6 липня російські війська здійснили масовану комбіновану атаку по Києву та Київській області із застосуванням ракет і ударних безпілотників. Одним із головних напрямків удару стало місто Вишневе Бучанського району.

    Після влучання в один із об’єктів виникла масштабна пожежа, а згодом сталася повторна детонація боєприпасів, що значно посилила руйнування. У результаті були пошкоджені майже п’ять вулиць міста, сотні житлових будинків, об’єкти цивільної інфраструктури та комунікації.

    За останніми даними, внаслідок атаки загинули дев’ять людей, ще десятки отримали поранення різного ступеня тяжкості. Пошкоджень зазнали близько 300 житлових будинків, багато мешканців залишилися без житла.

    Після трагедії президент підтвердив, що російська ракета влучила у склад одного з підприємств “Укроборонпрому”. Саме подальша детонація боєприпасів стала однією з причин катастрофічних наслідків для навколишньої забудови.

    Одразу після інциденту Зеленський доручив СБУ, Головному управлінню розвідки та правоохоронним органам провести всебічне розслідування, встановити причини трагедії та визначити посадових осіб, чиї рішення могли призвести до таких наслідків.

    Влада наголошує, що російські атаки по об’єктах оборонної інфраструктури залишаються однією з головних загроз під час війни, однак усі підприємства, які працюють із озброєнням, повинні суворо дотримуватися вимог безпеки. Саме тому перевірки оборонних об’єктів по всій країні мають стати одним із ключових елементів запобігання подібним трагедіям у майбутньому.

  • Рада підтримала кримінальну відповідальність за українофобію

    Рада підтримала кримінальну відповідальність за українофобію

    Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики підтримав законопроєкт №15186, який передбачає запровадження кримінальної відповідальності за прояви українофобії. Документ пропонує внести зміни до Кримінального кодексу України та встановити окрему відповідальність за низку дій, які, на думку авторів ініціативи, спрямовані проти української державності, національної ідентичності, мови, культури та права України на незалежне існування.

    Про це повідомила заступниця керівника Офісу президента України Ірина Верещук на своїй сторінці у Facebook після засідання парламентського комітету.

    За словами Верещук, під час засідання депутати розглянули законопроєкт №15186, який пропонує криміналізувати прояви українофобії. Вона зазначила, що законодавча ініціатива отримала одностайну підтримку членів профільного комітету, та подякувала парламентарям за ухвалене рішення.

    Посадовиця наголосила, що в умовах повномасштабної війни та багаторічної російської агресії питання захисту української державності, національної гідності та культурної спадщини набуває особливого значення. На її думку, українське законодавство має містити чіткі механізми відповідальності за публічні прояви неповаги до української нації та держави.

    «Взяла участь у засіданні комітету ВР з гуманітарної та інформаційної політики. Серед іншого обговорювали законопроєкт №15186 щодо кримінальної відповідальності за українофобію. Дякую комітету за одностайну підтримку цієї законодавчої ініціативи», – написала Верещук.

    Вона також заявила, що настав час криміналізувати публічну неповагу до української нації та української держави. За словами заступниці керівника Офісу президента, така законодавча ініціатива може викликати неоднозначну реакцію як в Україні, так і за її межами, однак вона переконана, що для держави, яка перебуває у стані війни та відстоює власне право на існування, подібні зміни є закономірними.

    «Так, можливо, це не всім подобається, особливо за межами України. Але якщо ми будуємо українську державу, не бачу нічого поганого у зазначених законодавчих змінах», – зазначила вона.

    Ініціатором законопроєкту є народний депутат України Микола Княжицький. Документ пропонує доповнити Кримінальний кодекс України новими положеннями, які мають визначити відповідальність за умисні дії, спрямовані проти української державності та національної ідентичності.

    Зокрема, законопроєкт передбачає кримінальну відповідальність за публічні заклики до заперечення суб’єктності України як незалежної держави, виправдання чи пропаганду асиміляції українського народу, а також за публічну зневагу до української мови, культури, національної символіки та інших складових української національної ідентичності. На думку авторів документа, такі дії можуть становити загрозу інформаційній безпеці держави та використовуватися як елемент гібридної війни.

    Як раніше пояснював автор законодавчої ініціативи, чинні норми українського законодавства не дозволяють повною мірою реагувати на прояви українофобії, оскільки вони не охоплюють усіх форм публічного заперечення права українського народу на власну державність і культуру. Саме тому, за його словами, виникла необхідність розробити окремі кримінально-правові механізми захисту української нації.

    Прихильники законопроєкту вважають, що його ухвалення стане одним із елементів посилення національної безпеки в умовах триваючої російської агресії, інформаційної війни та систематичних спроб дискредитувати українську державність і національну ідентичність. На їхню думку, закон має створити додаткові юридичні інструменти для протидії діям, які можуть сприяти поширенню антиукраїнської пропаганди або виправдовувати політику, спрямовану на заперечення існування українського народу.

    Водночас законопроєкт ще має пройти подальші етапи парламентського розгляду. Після схвалення профільним комітетом документ має бути винесений на розгляд Верховної Ради України, де депутати визначатимуться щодо його підтримки в першому читанні, а згодом — у цілому. Лише після проходження всіх необхідних парламентських процедур та підписання президентом закон зможе набути чинності.

    Питання законодавчого захисту української державності та національної ідентичності дедалі частіше порушується на тлі повномасштабної війни, яку Росія веде проти України. Раніше начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов заявляв, що російське керівництво, за даними української розвідки, ще до початку повномасштабного вторгнення готувало політику, яка мала ознаки геноциду українського народу. Саме ці обставини, на думку авторів законодавчої ініціативи, посилюють актуальність створення окремих правових механізмів для протидії проявам українофобії та захисту української державності.

  • Від штрафу до в’язниці: українцям пояснили, що буде за ігнорування повісток

    Від штрафу до в’язниці: українцям пояснили, що буде за ігнорування повісток

    В Україні посилюється правозастосування правил військового обліку та вручення повісток, які можуть надходити як особисто через представників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, так і поштою або через державний електронний реєстр військовозобов’язаних «Оберіг». У ТЦК наголошують, що спосіб доставки не впливає на юридичну силу документа, а всі варіанти повісток є рівнозначними з точки зору закону та тягнуть однакові обов’язки для громадян щодо явки.

    Повістки можуть формуватися в електронній системі або оформлюватися на паперових бланках, після чого вони передаються адресату або надсилаються рекомендованими поштовими відправленнями. Усі такі дії фіксуються у державному реєстрі «Оберіг», що дозволяє підтвердити факт відправлення або вручення документа навіть у разі, якщо громадянин фактично не з’явився за ним на пошту. Саме ця фіксація має ключове значення у подальшому визначенні відповідальності.

    У разі надсилання повістки поштою вона направляється за адресою, яку громадянин вказав під час оновлення військово-облікових даних. Якщо ж такі дані не були актуалізовані, документ надсилається за місцем офіційної реєстрації або задекларованого проживання. Після того як лист надходить у відділення поштового зв’язку, у військовозобов’язаного є три дні для його отримання, після чого повістка вважається такою, що належним чином доведена до відома особи, незалежно від фактичного ознайомлення з її змістом.

    Строки явки до територіального центру комплектування визначаються залежно від місця проживання. Для громадян, які мешкають в обласних центрах, встановлюється термін до семи днів від моменту відправлення повістки, тоді як для жителів інших населених пунктів цей строк може становити до десяти днів. Таким чином, система передбачає, що навіть логістика доставки не може суттєво вплинути на обов’язок з’явитися до ТЦК у визначений період.

    Законодавство передбачає низку поважних причин, через які особа може не з’явитися за повісткою. До них відносять хворобу, стихійні лиха, обставини, пов’язані з воєнними діями, смерть близького родича та інші непереборні обставини. Однак навіть у таких випадках громадянин зобов’язаний повідомити про причини неявки протягом трьох діб після визначеної дати та надати відповідні документи, а також з’явитися до ТЦК у додатково визначений строк, який зазвичай не перевищує семи календарних днів.

    У випадку ігнорування повістки, яка була належним чином вручена або відправлена, закон передбачає адміністративну відповідальність. Йдеться про штраф у розмірі від 17 до 25,5 тисяч гривень за порушення правил військового обліку та законодавства про мобілізацію. Окрім фінансових санкцій, у разі систематичного ухилення особу можуть оголосити в адміністративний розшук, що передбачає додаткові правові наслідки та обмеження.

    Окремо у ТЦК підкреслюють, що систематичне ігнорування вимог може призвести до переходу справи у кримінальну площину. У випадку так званих бойових повісток, які стосуються безпосереднього призову під час мобілізації, відповідальність значно суворіша. Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації кваліфікується за статтею 336 Кримінального кодексу України і може передбачати позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років.

    Юристи звертають увагу, що в окремих випадках громадяни можуть оскаржувати штрафи або сам факт належного вручення повістки, зокрема якщо є докази порушень у роботі поштових служб або відсутності належного повідомлення. Однак такі процеси потребують індивідуального розгляду і не скасовують автоматично обов’язку з’явитися до ТЦК.

    Таким чином, чинна система військового обліку в Україні передбачає максимально формалізований підхід до вручення повісток, де ключову роль відіграє не фактичне отримання документа, а його юридична фіксація у державних реєстрах. Це означає, що ігнорування повістки може мати як адміністративні, так і кримінальні наслідки залежно від характеру порушення та повторюваності дій.

  • По $10 тисяч за втечу: на Буковині викрили цинічну схему виїзду за кордон під прикриттям «волонтерської місії»

    По $10 тисяч за втечу: на Буковині викрили цинічну схему виїзду за кордон під прикриттям «волонтерської місії»

    На Буковині правоохоронці викрили чергову схему незаконного переправлення чоловіків призовного віку через державний кордон. Організатори намагалися замаскувати свою діяльність під волонтерську поїздку з гуманітарною допомогою, використовуючи транспорт із відповідною символікою та заздалегідь підготовлену легенду для перевірок на блокпостах. За даними Державної прикордонної служби України, кожен учасник схеми мав заплатити по 10 тисяч доларів США за нелегальний виїзд до Молдови.

    Операцію з викриття незаконного каналу переправлення громадян провели офіцери оперативного підрозділу Чернівецького прикордонного загону. Саме вони отримали інформацію про підготовку незаконного перетину кордону та змогли своєчасно відреагувати на дії організаторів.

    За попередніми даними, головний організатор шукав клієнтів через популярні анонімні месенджери. Його пропозицією скористалися двоє жителів Полтави, які хотіли залишити територію України поза встановленими законом процедурами. Для цього було розроблено спеціальний маршрут та легенду, яка мала допомогти уникнути підозр з боку правоохоронців.

    Організатори використали мікроавтобус із волонтерською символікою. За задумом, транспортний засіб мав створювати враження, що пасажири прямують із гуманітарною місією до прикордонних районів. У разі перевірки чоловіки повинні були повідомляти правоохоронцям завчену історію про участь у волонтерській діяльності та перевезення допомоги.

    Такі схеми останнім часом дедалі частіше потрапляють у поле зору правоохоронних органів. З початку повномасштабної війни прикордонники неодноразово повідомляли про спроби використання статусу волонтера, водія гуманітарних вантажів або працівника благодійних організацій для незаконного виїзду чоловіків за межі країни.

    У даному випадку за «безпечний маршрут» до кордону з Молдовою кожен клієнт мав заплатити організаторам по 10 тисяч доларів США. Загальна сума потенційного прибутку від оборудки становила щонайменше 20 тисяч доларів.

    У визначений день один зі спільників посадив чоловіків у мікроавтобус та вирушив у напрямку державного кордону. Однак реалізувати план не вдалося. Завдяки оперативній інформації прикордонників транспортний засіб був зупинений для перевірки на одному з контрольних постів Чернівецької області.

    Під час перевірки правоохоронці швидко встановили, що історія про волонтерську діяльність не відповідає дійсності. Водія та пасажирів затримали, а подальші слідчі дії дозволили встановити деталі функціонування схеми.

    У Державній прикордонній службі зазначають, що наразі тривають оперативно-розшукові заходи щодо встановлення місця перебування головного організатора каналу незаконного переправлення. Правоохоронці перевіряють можливу причетність інших осіб до організації незаконного бізнесу та встановлюють усі обставини справи.

    Відповідно до українського законодавства, організація незаконного переправлення осіб через державний кордон є кримінальним правопорушенням. За такі дії передбачена відповідальність за статтею 332 Кримінального кодексу України. Залежно від обставин справи, санкція може передбачати позбавлення волі на строк до дев’яти років із конфіскацією майна та забороною обіймати певні посади.

    Від початку дії воєнного стану прикордонники регулярно повідомляють про викриття різноманітних схем незаконного виїзду чоловіків за кордон. Найчастіше організатори пропонують свої послуги через соціальні мережі та месенджери, обіцяючи клієнтам безпечний перетин кордону за значні суми грошей. Серед найпоширеніших способів — використання підроблених документів, фіктивних довідок про непридатність до служби, оформлення псевдоволонтерських поїздок або спроби нелегального перетину кордону поза пунктами пропуску.

    Останнім часом особливу увагу правоохоронці приділяють саме схемам, які дискредитують волонтерський рух. Представники ДПСУ наголошують, що використання волонтерської символіки та гуманітарних місій як прикриття для незаконної діяльності завдає шкоди справжнім волонтерам, які допомагають військовим та цивільним у прифронтових регіонах.

    Прикордонники закликають громадян не користуватися послугами сумнівних посередників та пам’ятати, що участь у подібних схемах може мати серйозні правові наслідки. Крім кримінальної відповідальності для організаторів, перевіряється й роль осіб, які свідомо намагалися незаконно залишити територію України.

    Наразі слідство триває. Правоохоронці встановлюють усіх учасників схеми та перевіряють, чи не використовувався цей канал для переправлення інших осіб у минулому. Не виключено, що після завершення розслідування кількість підозрюваних у справі може зрости.