Як повідомляє УНІАН, Шевченківський райсуд Києва зобов’язав ДБР внести відомості до ЄРДР та розпочати розслідування ймовірної підробки документів про профільну освіту голови НБУ Андрія Пишного.
Відповідно до матеріалів справи, Пишний не навчався у Сумському філіалі “Університету сучасних знань”, проте на його ім’я оформили документи, які дозволили йому вступити одразу на четвертий курс банківської академії та отримати диплом.
ФОТО: Ухвала Шевченківського райсуду м Києва про зобов’язання ДБР відкрити кримінальну про підроблений диплом Пишного
Нагадаємо, детально про головні корупційні скандали за участю Андрія Пишного, в тому числі про підроблений диплом глави Нацбанку, читайте у нашому журналістському розслідуванні – Під главою НБУ “захиталось крісло”.
Щодо ректора цього ВНЗ Володимира Василенка та ще восьми осіб (серед них – сам Андрій Пишний), які отримали дипломи на підставі виданих їм довідок, у жовтні 2006 року прокуратурою міста Суми було порушено кримінальну справу за скоєння злочину передбаченого ст. 364 ч.2 та ст. 366 ч.2 Кримінального кодексу України.
Проте, 21 травня 2007 року рішенням Зарічного районного суду міста Суми у кримінальній справі № 1-252/07 було пред’явлено обвинувальний вирок лише Володимиру Василенку, а стосовно Андрія Пишного та інших осіб 25 квітня 2007 року слідчим Василем Матішенцем було винесено постанову про відмову у притягненні їх до кримінальної відповідальності.
Водночас у 2012–2013 роках правоохоронні органи знову поверталися до цієї теми. Зокрема, у межах кримінального провадження за ознаками використання завідомо підроблених документів суд надавав дозвіл на доступ до особової справи Андрія Пишного, яка зберігалася в матеріалах попереднього кримінального провадження та була вилучена як речовий доказ.
Внаслідок скандалу з підробленим дипломом глави Нацбанку, нардеп Дмитро Разумков у 2025 році публічно закликав Пишного або дати покази на засіданні Слідчої комісії профільного комітету в Раді, або подати у відставку.
Але замість відставки Андрій Пишний вирішив натиснути на суддів, в результаті чого рішення суду, який зобовʼязував надати слідчим документи про освіту голови Національного банку України Андрія Пишного зникли із судового реєстру.
Крім питань до “диплому”, у фінансових колах піднялась дискусія про “рівень компетентності” глави Нацбанку після його ініціативи про “перейменовання копійки на шаг” під час війни.
Також, у фінансових колах загальновідома арт-галерея у ТЦ “Домосфера”, співзасновницею якої була Людмила Пишна. Арт-галерея слугувала неформальною площадкою для зустрічі глави Нацбанку з цілим рядом впливових банкірів та бізнесменів, серед яких співвласник Monobank Олег Гороховський, Томаш Фіала (Dragon Capital), В’ячеслав Мішалов, Сергій Тігіпко, Олексій Зозуля (Foxtrot).
Під час таких зустрічей впливові фінансисти та бізнесмени мали можливість через “благодійні внески” повирішувати з Пишним свої питання. Формально простір позиціонувався як благодійний проект на підтримку “Охматдиту”. Інформація про справжні цілі функціонування галереї стали відомі після конфлікту Людмили Пишної з Наталією Заболотною, який перейшов у публічну площину.
Окремо варто відзначити, що зі слів Наталії Заболотної, сім’я Пишних могла привласнити 1 млн грн із зібраних для Охмадиту коштів.
Інфляція в Україні після червневого сповільнення знову почала набирати швидкість. У липні 2026 року споживчі ціни зросли на 0,3% порівняно з попереднім місяцем, а річна інфляція прискорилася до 7,7% проти 7,2% у червні. Про це повідомила Державна служба статистики 10 серпня. Нові показники означають розворот після короткого періоду зниження цін на початку літа й загалом відповідають прогнозу Національного банку, який очікує подальшого посилення інфляційного тиску в другому півріччі.
Ще у червні статистика виглядала значно оптимістичніше. Тоді споживчі ціни в Україні вперше за тривалий час зменшилися в місячному вимірі — на 0,1%, а річна інфляція сповільнилася до 7,2%. З початку 2026 року до кінця червня накопичене зростання цін становило 5,7%. Липневі дані показали, що цей період дефляції був коротким і загальна тенденція знову змінилася в бік подорожчання.
Базова інфляція, яка не враховує частину найбільш волатильних цін, у липні становила 0,3% за місяць та 8,1% у річному вимірі. Це важливий сигнал, адже базовий показник краще демонструє стійкий ціновий тиск усередині економіки — зокрема вплив заробітних плат, собівартості виробництва, імпортних витрат і внутрішнього попиту.
Водночас ціни на продукти харчування та безалкогольні напої в липні загалом навіть знизилися — на 0,2% порівняно з червнем. Найсильніше подешевшали яйця — на 6%, а овочі — на 5,9%. Свинина стала дешевшою на 1,3%, м’ясо птиці — на 1,1%, продукти переробки зернових — на 0,8%, сало — на 0,6%.
Та літня сезонність допомогла далеко не всім категоріям. Фрукти у липні подорожчали на 1,5%, риба та продукти з риби — на 1,2%, соняшникова олія — на 1%, безалкогольні напої — на 0,9%. Молоко та молочні продукти додали 0,8%, а хліб, макаронні вироби та цукор — по 0,6%.
Ще помітніше зросли ціни на алкогольні напої та тютюнові вироби — у середньому на 1,5% за місяць. Окремо тютюнові вироби подорожчали на 1,8%. Для цієї категорії одним із постійних факторів зростання залишаються зміни податкового навантаження та акцизної політики.
Натомість сезонні розпродажі продовжили тиснути вниз на вартість одягу та взуття. У липні ця категорія подешевшала одразу на 4,8%: одяг — на 5,8%, взуття — на 3,5%.
Однак сильний внесок у загальний індекс споживчих цін цього разу зробила житлово-комунальна сфера. Категорія «житло, вода, електроенергія, газ та інші види палива» зросла на 1,6%. Основною причиною стали різкі зміни вартості окремих комунальних послуг: водопостачання подорожчало на 31,9%, а водовідведення — на 29,8%.
Зростання відчули й пасажири. Транспортні послуги у липні подорожчали в середньому на 1,3%. Найпомітніше зросла вартість проїзду в автомобільному пасажирському транспорті — на 6%, тоді як залізничні перевезення подорожчали на 2,7%.
Таке поєднання показників добре пояснює, чому загальна інфляція зростає навіть тоді, коли частина продуктового кошика дешевшає. Сезонна пропозиція овочів, яєць та окремих видів м’яса тимчасово стримує продуктові ціни, однак інші складові — послуги, транспорт, комунальні платежі та витрати бізнесу — продовжують тиснути в протилежному напрямку.
Причому Національний банк прямо попереджав, що друга половина 2026 року буде складнішою з погляду цін. У новому липневому Інфляційному звіті НБУ вже прогнозує, що за підсумками 2026 року інфляція прискориться до 10%. Це вище попереднього квітневого прогнозу в 9,4%.
Серед ключових причин Нацбанк називає різке розширення бюджетних стимулів, подальше зростання витрат підприємств на оплату праці, вторинний ефект від попереднього подорожчання пального та наслідки послаблення гривні. Додатковий попит створюватиме й масштабування оборонного виробництва всередині України, оскільки більша частина зовнішнього фінансування спрямовуватиметься безпосередньо в українську економіку.
Окремий фактор — дефіцит робочої сили. НБУ очікує, що реальні заробітні плати в Україні у 2026 році зростуть більш ніж на 12%. Для працівників це позитивний сигнал, однак для бізнесу швидке підвищення зарплат означає збільшення виробничих витрат, які компанії частково перекладають у кінцеві ціни товарів та послуг.
На тлі нових інфляційних ризиків Національний банк уже відреагував монетарною політикою. Наприкінці липня НБУ підвищив облікову ставку з 15% до 15,5%. У липневому прогнозі регулятор також не виключає її подальшого збільшення до 16% упродовж 2026 року, якщо ціновий тиск виявиться сильнішим. Повернення до циклу зниження ставки НБУ наразі очікує не раніше другого кварталу 2027 року.
Підвищена ставка покликана робити гривневі заощадження привабливішими, стримувати надмірний попит і підтримувати стабільність валютного ринку. Проте для економіки є і зворотний бік: висока ставка робить кредити дорожчими та може стримувати інвестиційну активність приватного бізнесу.
Нацбанк одночасно знизив очікування щодо темпів відновлення економіки. За липневим прогнозом, реальний ВВП України у 2026 році збільшиться лише на 1,8%. Російські удари по підприємствах, енергетиці та логістичній інфраструктурі продовжують обмежувати виробництво та інвестиції. Частково компенсувати цей ефект мають великі бюджетні видатки, локалізація оборонного виробництва та поступове збільшення врожаїв.
Саме поєднання слабкого економічного зростання та ризику подальшого прискорення цін стає одним із головних викликів другої половини року. Якщо інфляція справді наблизиться до двозначної позначки, а економічне зростання залишатиметься слабким, дискусія про ризики стагфляційного сценарію лише посилюватиметься.
Водночас у середньостроковій перспективі НБУ бачить ситуацію оптимістичніше. Регулятор прогнозує, що після прискорення до 10% наприкінці 2026 року інфляція зменшиться до 6,9% у 2027 році, а у 2028-му повернеться до цільового рівня 5%. Цьому мають сприяти поступове скорочення бюджетних стимулів, послаблення дефіциту працівників, більші врожаї та стабілізація ситуації в енергетиці за умови зниження безпекових ризиків.
Тож липневі 7,7% поки не виглядають критичним стрибком, але є важливим сигналом зміни тенденції. Після кількох місяців сповільнення та червневої дефляції ціни знову пішли вгору. Причому продуктовий кошик наразі частково рятує сезонне здешевлення овочів та яєць, тоді як основний тиск дедалі більше переходить у комунальні послуги, транспорт, зарплати та витрати бізнесу.
Якщо прогноз Національного банку справдиться, 7,7% у липні можуть виявитися лише початком нового етапу прискорення інфляції, а найбільш відчутним для українців зростання цін стане ближче до кінця 2026 року.
Сергій Дядечко – український банкір-втікач, фігурант кількох десятків гучних кримінальних справ в Україні, який останніми роками разом із родиною оселився в Монако. При цьому Дядечко, який до сьогодні продовжує вести сумнівний бізнес на території України.
Як біглий український банкір із вкраденими мільйонами став вхож в сім’ю князя Монако Альберта II
Сергій Дядечко не просто втік з України з “награбованим”, але й зміг легалізуватись в Європі, де має репутацію “спортивного мецената та олігарха”.
Для легалізації вкрадених в Україні капіталів Сергій Дядечко вибрав просту, але ефективну стратегію, яка його не підводила ще з часів перебування в Україні: викупив єдиний у Князівстві баскетбольний клуб «Монако», що дало йому можливість увійти до кола спілкування принца Монако Альберта II.
За даними наших джерел, зближення афериста українського походження Сергія Дядечко та принца Монако відбулося завдяки пристрасті Альберта II до спорту – він з дитинства захоплювався футболом, плаванням і дзюдо, був 5-разовим учасником зимових Олімпійських ігор, брав участь у ралі «Дакар» і є членом МОК.
Сергій Дядечко в Україні володів баскетбольним клубом «Донецьк», мав потрібні зв’язки та добре розбирався в цьому виді спорту, що допомогло БК «Монако» здобути низку гучних перемог на турнірах у Франції.
ФОТО: Зліва направо: принц Монако Альберт II, звинувачений у шахрайстві втікач-український банкір Сергій Дядечко
Водночас БК «Монако» для Сергія Дядечка – лише «пропуск» у вищі кола Князівства, а основні доходи він продовжує отримувати з України.
Нагадаємо, у 2022 році Сергій Дядечко продав клуб іншому бізнесмену з сумнівною репутацією – Олексію Федоричеву, але зберіг вплив на актив.
Сергій Дядечко – шлях від донецьких териконів до розкрадання Родовід
Сергій Володимирович Дядечко народився 18 листопада 1974 року в Донецьку. Мати Сергія Дядечка — Тамара Іванівна Дядечко — досить відома особистість: з початку 90-х активно займалася бізнесом, але з її легальних фірм того часу відомі лише фармацевтична «Ніко» та ТОВ «Корпорація Дон», що займалося металобрухтом (ЄДРПОУ 30898186), якою вона володіла спільно з Ольгою Кирик та Лідією Чепурко. Остання — також володіє багатьма фірмами, зокрема ТОВ «Інвестбудсервіс» (ЄДРПОУ 32244833), яке безпосередньо брало участь у махінаціях Сергія Дядечка.
У 1996 році Сергій Дядечко закінчив Донецький політехнічний університет і влаштувався на роботу до податкової інспекції Донецька. У 1999 році він здобув ще одну вищу освіту (спеціальність «облік та аудит»), після чого був призначений головним інспектором Управління податкових розслідувань обласної ДПА. Але вже через рік пішов з посади, зайнявшись сімейним бізнесом. За його власними словами, у 2000–2003 рр. він займався металом, вугіллям та продажем шахтного обладнання.
У цей період навколо Сергія Дядечка сформувалася група компаньйонів, яка у 2004 році придбала невеликий донецький банк «Перкомбанк». До групи бізнесменів, які придбали «Перкомбанк», окрім Сергія Дядечко, входили Денис Горбуненко, який став головою правління банку, Дмитро Єгоренко, відомий спортсмен Сергій Бубка та його брат Василь. До речі, саме Сергій Бубка наполіг на перейменуванні «Перкомбанку» на «Родовід».
Варто зазначити, що у 2005–2006 рр. в Україні розпочався справжній банківський бум — банки різко збільшували свої капітали всіма можливими способами. «Родовід» не став винятком. Вже станом на 1 жовтня 2008 року активи «Родовід банку» становили понад два мільярди доларів — це був один із найбільших банків України. Здавалося, що навіть на тлі кризи, яка розпочалася, «Родовід» є непохитним, і його клієнти можуть бути спокійними. Але несподівано керівництво «Родовіда» (Горбуненко, Дядечко) почало фактично знищувати свій банк: відділення закривали, співробітників звільняли, перестали виплачувати дивіденди та видавати вклади. Українці, охоплені панікою, тоді ще не розуміли, що перед ними розгортається перша частина типової банківської афери: крадіжка грошей клієнтів під приводом кризи.
Як Сергій Дядечко обслуговував інтереси Юрія Єнакієвського
Крах банку «Родовід» відомий тим, що за його топ-менеджерами маячила постать Юрія Іванющенка, який зберіг вплив на банк і після його націоналізації. Афера «Родовіда» була організована, якщо не під безпосереднім керівництвом Іванющенка, то точно за його участі — і саме вона міцно пов’язує Юру Єнакіївського з Сергієм Дядечком.
ФОТО: Архітектор афери в Родовід банку – Юрій Іванющенко (Юра Єнакієвський)
Сам Дядечко, зі зрозумілих причин, тепер усіляко це заперечує. Варто зазначити, що разом з Іванющенком у розкраданні «Родовіда» брали участь люди з оточення Юлії Тимошенко – і саме це дозволило банку викачати з держави багатомільярдне фінансування.
Коли саме відбулося тісне знайомство Сергія Дядечка та Юрія Іванющенка, точно невідомо. За однією інформацією, ще тоді, коли Дядечко працював у податковій службі. За іншою — коли він займався вугіллям і шахтним обладнанням, і бізнес Дядечка та Іванющенка перетнувся. Іванющенко відомий тим, що помічав «спритних хлопців», роблячи їх своїми молодшими бізнес-партнерами та помічниками.
Так, наприклад, ним був «піднятий» і призначений особистим бухгалтером та «наглядачем» одесит Іван Аврамов. Точно так само одним із менеджерів Іванющенка називали й Сергія Дядечко: мовляв, будучи формальним власником підприємств і банків, він здійснював через них схеми, за якими значна частина прибутку через підставні фірми та осіб йшла до Іванющенка. Тобто крах «Родовіда», його подальше використання у фінансових аферах, а також діяльність банку «Союз» — усе це працювало, зокрема, на Юру Єнікієвського.
Також існує думка, що Сергія Дядечка та Юрія Іванющенка звела разом згадана вище Лідія Чепурко. Окрім «Корпорації Дон», вона пов’язана з родиною Дядечка через фірми «Іонія» (ЄДРПОУ 41735963) та садівниче товариство «Тропинка» (35040335). А її фірми «Інвестбудсервіс» та «Спецпромсервіс» (ЄДРПОУ 30277707) були частиною схем банку «Родовід». Крім того, через фірму «Фармадон» і ПАТ «Українські промислові інвестиції» Чепурко була пов’язана з Геннадієм Піскуном — одним із учасників афер і ключовим свідком у справі «Родовіда», який викинувся з вікна одразу після допиту в СБУ у жовтні 2011 року.
Особиста “пральня” Сергія Дядечко – банк Союз
Варто зазначити, що реальні махінації в «Родовіді» розпочалися з 2007 року, після того як Сергій Дядечко заснував ще один банк під назвою «Союз», ставши його одноосібним власником і керівником. Пізніше ЗМІ неодноразово писали, що «Союз» використовувався у схемах виведення грошей з «Родовіда». Навіть статутний капітал і головний офіс «Союзу» (Київ, Суворова, 4) було отримано в результаті шахрайської схеми. Також, за свідченнями працівників «Союзу», перші меблі та офісне обладнання до них привезли з «Родовіда»: на столах і комп’ютерах були клейма та інвентарні номери «Родовідбанку».
Отже, афера розпочалася з кредитування проблемних фірм, пов’язаних із топ-менеджерами «Родовіда». На чолі цієї схеми часто ставлять фірму «Ламітек-Укрізоліт» (ЄДРПОУ 33710647), основним власником якої був «Інвестстройсервіс» Лідії Чепурко.
У 2007-му «тітка Ліда» призначила Сергія Володимировича головою наглядової ради «Ламітек-Укрізоліт». У свою чергу, Дядечко влаштував на посаду заступника начальника відділу стратегічного інвестування «Родовід-банку» Євгенія Кубіса — який раніше обіймав посаду директора «Інвестбудсервісу».
Друга частина афери розпочалася вже в перші дні 2009 року, коли «Родовід» домігся від Нацбанку першого рефінансування. До літа НБУ влив у «Родовід» вже понад 2,5 мільярда гривень, і це був лише початок. Загальна сума коштів, влитих державою в цей банк протягом кількох років, оцінюється в 22,6 мільярда гривень.
Протягом 2009 року уряд Юлії Тимошенко «годував Родовід» з ложечки. Причини, через які Юлія Володимирівна раптом проявила щедрість щодо «донецького» банку, досі залишаються невідомими. Але основна робоча версія носить ім’я «Олександр Шепелєв». У 2006 та 2007 роках Олександр Шепелєв обирався народним депутатом за списками БЮТ і був членом комітету з фінансів та банківської діяльності. Наприкінці 2008 року власники «Родовіда» звернулися до Шепелєва як до посередника, щоб через нього попросити у прем’єр-міністра Тимошенко державну підтримку банку, і вони її отримали.
Щоправда, у березні 2009 року Нацбанк ввів у «Родовід» тимчасову адміністрацію, а в липні націоналізував банк, вклавши в нього 2,8 мільярда гривень і отримавши натомість 99,9% акцій. Викуп було замасковано під чергове рефінансування, однак фактично ці гроші пішли на погашення боргів клієнтам банку, що утворилися в результаті розкрадання вкладів керівництвом Дядечко-Горбуненко. У ті дні в «Родовіді» кипіла бурхлива діяльність: Дядечко та Горбуненко, які залишали банк, жваво видавали нові кредити, зокрема й собі, а також переоформлювали деякі договори.
Цікаво, що в березні того ж року Сергій Дядечко став директором фірми «Adan Trade Limited», зареєстрованої в Лондоні за адресою 122–126 Tooley Street. За цією ж адресою були зареєстровані фірми «Goodlight Capital», «Gazoil Corporation Limited», «Impool Limited», «Keenor Ltd», «Pallace Limited» та «Rollexa Limited» — що належать людині Іванющенко – Івану Аврамову, Даяні та Ірині Іванющенко (дружині та дочці). З цього ж моменту українські фірми Іванющенка та Аврамова почали відкривати свої рахунки в банку «Союз», яким володів Дядечко.
А тим часом очолив нову адміністрацію «Родовіда» співробітник Мінфіну Сергій Щербина, який раніше працював разом із Горбуненком у «Кредитпромбанку» і вважався його другом та діловим партнером. Шепелєв же отримав у «Родовиді» неофіційні титули «рішали» та «смотрящого» від Юлії Тимошенко.
Як заявив пізніше начальник Слідчого управління СБУ Іван Дерев’янко, «…народного депутата А. Шепелєва підозрюють у причетності до розкрадання коштів «Родовід Банку» на суму понад 220 мільйонів. Він також є можливим співучасником організації розкрадання коштів рефінансування Нацбанку на суму 315,3 мільйона гривень у березні–травні 2009 року». Сергій Щербина, який у 2009 році почав їздити на «Порш-Кайєні», пізніше був звинувачений у заподіянні збитків на 300 мільйонів гривень та привласненні 45 мільйонів – за що згодом і відсидів за ґратами три роки.
Але що могло спричинити розрив між колишніми спільниками Шепелєвим і Дядечком? Однією з головних причин їхнього конфлікту називають махінації з кредитними заставами. Як приклад можна навести історію, фігурантом якої є відомий київський ресторатор Андрій Задорожний. У 2007 році він взяв у «Родовіді» кредит у розмірі 5,5 мільйона доларів під заставу свого ресторану «Дежа Вю». На початок 2009 року Задорожний був винен банку вже понад 100 мільйонів гривень. А потім відбулася заміна застави: замість ресторану «Дежа Вю» нею став якийсь земельний ділянку під Києвом, яким і розрахувалися за боргами, а ось співвласником «Дежа Вю» став Горбуненко. Схожих історій було чимало і до краху «Родовіда», коли ним керували Горбуненко та Дядечко, і після — коли ним керували Щербина та Шепєлєв. Наприклад, у 2009 році Задорожний точно так само віддячив Шепелєву будинком на Печерських Липках.
У 2010 році владу в Україні захопили «донецькі», і Шепєлєв покинув фракцію БЮТ, щоб вступити до Партії регіонів. Мабуть, він сподівався залишитися куратором «Родовіда» і за нової влади. Але його політична зрада виявилася марною: Юрій Іванющенко посадив у крісло керівника банку свою людину, а держава продовжила вливати в «Родовид» нові кошти. А що ж Сергій Дядечко? А він, керуючи банком «Союз» та фірмами, пов’язаними з Іванющенком, почав реалізовувати схеми з виведення грошей із вже державного банку «Родовід» у свій «Союз» — який, крім того, став великим конвертаційним центром. Уже до середини 2011 року активи «Союзу» становили 3,5 мільярда гривень.
Розслідування у справі «Родовіда» розпочалося вже наприкінці 2010 року, і саме тоді з його основними свідками почали траплятися всілякі неприємності. Спочатку начальник юридичного департаменту банку Олександр Івахненко «послизнувся у ванній» і розбив собі голову, провівши три місяці в реанімації.
Потім Геннадій Піскун, який брав участь у махінаціях із підміною застав, відразу після допиту в СБУ нібито виліз у вікно, щоб полагодити кондиціонер на 7-му поверсі – та й випав з нього, після чого його поспішно поховали наступного ранку. Ну а в березні 2012 року був обстріляний автомобіль Сергія Дядечка.
Замах вийшов дивним: у момент, коли по машині відкрили вогонь, Дядечко чомусь лежав на задньому сидінні (пізніше він стверджував, що в нього заболіла спина), а вбивця й не думав добивати жертву — тож усе це виглядало як інсценування. Проте він негайно виїхав із сім’єю до Ніцци, звідки поспішив звинуватити в організації замаху Олександра Шепелєва.
Олександр Шепелєв після невдалої участі у парламентських виборах 2012 року також втік за кордон — і був затриманий влітку 2013 року в Угорщині, екстрадований до України в травні 2014 року. Пізніше Шепелєву з України вдалося втекти до Росії, де його заарештували в березні 2015 року, однак він погодився співпрацювати з російськими органами, даючи свідчення проти українських політиків. Після цього в Україні з’явилася інформація, що Шепєлєв нібито «вступив на службу до ФСБ» і проти нього порушили кримінальну справу за зраду батьківщини.
Зрештою, Шепєлєв набрид і росіянам: у листопаді 2017 року вони звинуватили його у спробі дати хабар посадовій особі та помістили до СІЗО. А в лютому 2018 року Олександр Шепєлєв опинився під Києвом, побитий, з кишенями, набитими різними документами, зокрема посвідченням «полковника МГБ ДНР» з його фотографією, але на ім’я якогось Миколи Боруха. Це було неймовірно театрально, нагадувало якусь пародію на шпигунський детектив.
ФОТО: Олександр Шепелєв звинуватив екс-партнера по розкраданню Родовід банка Сергія Дядечко у побитті та викраденні
Сам Шепєлєв запевняв, що його викрали кримінальні елементи на замовлення Сергія Дядєчка, які вимагали від нього документи щодо «Родовиду» та компромат на Юлію Тимошенко. Також він заявив, що Сергій Дядечко грабує його сім’ю, відбираючи нерухомість.
Несподівано швидко підтвердилися скарги Шепелєва на те, що Дядечко відбирає нерухомість у його родини. Дійсно, у Києві за адресою вулиця Івана Франка, 15а, розташовувався житловий будинок, який раніше належав ТОВ «Терен», власником якого був син Олександра Шепелєва. Його справді «віджали», та переписали на британську фірму-прокладку «Devolia estate llp», керівниками якої є Юрій Пількевич та Олександр Протасов — люди Дядечка.
При цьому Олександр Протасов також був директором фірми «Інтертресурс» (ЄДРПОУ 36559629), заснованої у 2009 році, яка займалася наданням кредитів, скупкою боргових зобов’язань та акцій і виступала фірмою-прокладкою при банку «Союз», будучи зареєстрованою за тією ж адресою.
«Інтертопресурс» став відомим завдяки одній зі своїх махінацій: ще за часів Януковича фірма скупила борги «Укрзалізниці» на суму близько 115 мільйонів гривень, після чого на них нарахувалися якісь відсотки, і сума зросла до 240 мільйонів. Вимагати їх за часів авторитарного режиму не встигли: вибухнув Майдан, і «Інтертопресурс», щоб уберегтися від неприємностей, переуступила борг ТОВ «Транспортна компанія «Енерготранс», яке перейменувалося на ТЛК «Інтертрансконсалтинг», а сама зазнала ліквідації.
Однак починаючи з 2016 року Сергій Дядечко захопився новою «забавою» — через суди домагається скасування ліквідацій підприємств. Так, зокрема, він оскаржив ліквідацію свого банку «Союз», закритого НБУ у 2016 році після численних порушень. Скасував так швидко, що члени ліквідаційної комісії так і не зайшли в офіс «Союзу», забарикадований його працівниками. Писали, що цим Дядечко врятував схеми Іванющенка, які продовжили працювати.
І ось у 2017 році за відпрацьованою схемою, за позовом ще одного свого підприємства ТОВ «Вейс Індастрі» він реанімував «Інтертресурс», який одразу ж висунув «Укрзалізниці» претензію щодо старого боргу. А та в листопаді 2017 року виплатила фірмі 220 мільйонів гривень.
Тема «Ровіду», «Союзу» та інших банків, яким Сергій Дядечко допоміг збанкрутувати, донині залишається актуальною для тисяч ошуканих українських вкладників, які в лютому 2021 року звернулися до правоохоронців та міжнародних правозахисних організацій із проханням екстрадувати Сергія Дядечка з Монако та притягнути його до відповідальності.
Сергій Дядечко фігурував в аферах довколо дорогої столичної землі
Окрім афер у банківському секторі та відмивання брудних грошей, Сергій Дядечко також фігурував у аферах із дорогою київською землею. Так, компанії, що належать йому, стоять за незаконним відчуженням десятків тисяч квадратних метрів нерухомості в самому центрі Києва, яка колись належала державному оборонному заводу «Арсенал» і яку, за версією прокуратури, у нього вкрали.
Історія відчуження розпочалася у 2007 році, коли між заводом «Арсенал», корпорацією «НВО «Арсенал», ТОВ «Скайнет Ltd» та ТОВ «Нова тор» було підписано договір про спільну діяльність. «Арсенал» вніс нерухомість загальною площею 32,59 тис. кв. м за адресою вул. Московська, 8 у самому центрі Печерська на загальну суму 134,78 млн гривень, а інші учасники — гроші, щоправда, з відстрочкою внесення на весь період дії договору, тобто до кінця 2032 року. А в 2013 р. учасники простого товариства уклали додаткову угоду, за якою ДП «Завод «Арсенал» вийшло зі спільної діяльності, залишившись без грошей і активів. Варто зазначити, що компанія «Нова Тор» була зареєстрована на донецького юриста Руслана Бодунова, який працював разом із Дядечко в «Родовід Банку».
У 2017 році обставини цих схем стали предметом розслідування Генеральної прокуратури (кримінальна справа № 42017000000001215), яка домоглася арешту всього нерухомого майна. Однак уже наприкінці 2017 року Печерський райсуд зняв більшість арештів, зокрема на ті будівлі, які до цього встигли перепродати іншим структурам Дядечка — ТОВ «Мірра-Девелопмент», ТОВ «Бізнес-проперті-груп» (понад 12 тис. кв. м). У 2019 році Дядечко продав половину цих компаній структурам девелоперського холдингу UDP Василя Хмельницького. Ще щонайменше 14 тис. кв. метрів належить ТОВ «ІСВ-Інвест», яке на 100% оформлене на Ольгу Дядечко.
«Нова Тору» тоді пощастило менше, і її будівлі площею 2,24 тис. кв. м. (колишній лабораторний корпус «Арсеналу») були повторно арештовані, проте у 2019 році ліквідаторка Діана Козловська в рамках процедури банкрутства «Нова Тор», яка розпочалася у серпні 2018 року, уклала з «Міжрегіональною Українською біржею» договір про продаж її активів на торгах. Аукціон відбувся 19 листопада 2019 року. Будівлі придбало київське ТОВ «Ост Енерджі Груп» за 19 млн грн. «Нова Тор» наразі оформлена на ТОВ «Рб Капітал-Груп», кінцевими бенефіціарами якого зазначені Сергій Дядечко та Денис Горбуненко, а 5% належить Сергію Бубці.
Компанія «Ост Енерджі Груп», створена всього за кілька місяців до аукціону, зареєстрована на мешканку Донецька Оксану Балтуцьку. І до аукціону, і після нього ліквідаторка «Нова Тор» Козловська засипала виконавчу службу проханнями зняти арешт і, як і слід було очікувати, отримувала відмову, поки не звернулася в потрібне місце — до Господарського суду Києва. Аргументами послужило те, що будівлі продані, у них новий власник, а кредитори не заперечують (до речі, найбільші з них входять до орбіти все того ж Дядечка). Суддя господарського суду Леонід Омельченко задовольнив це прохання та зняв арешт, і вже 5 лютого будівлі були офіційно оформлені на «Ост Енерджі Груп».
В другій частині нашого журналістського розслідування ми розповімо про сумнівні фінансові операції Сергія Дядечка вже на території Великої Британії та Європейського Союзу
Національний банк України у липні 2026 року застосував заходи впливу до низки банків та небанківських фінансових установ за порушення вимог законодавства у сфері фінансового моніторингу та валютного законодавства. Найбільші штрафи отримали банк «Український капітал» та Райффайзен Банк. Загальна сума санкцій лише щодо цих двох банків перевищила 58 млн гривень. Про це повідомив Національний банк України у щомісячному звіті про застосовані заходи впливу.
Найбільший штраф регулятор наклав на банк «Український капітал». Фінустанова отримала одразу два фінансові стягнення: перше — у розмірі 40,545 млн грн, друге — 2 млн грн. Таким чином, загальна сума штрафів для банку склала 42,545 млн грн.
Другим за розміром санкцій став Райффайзен Банк, який у липні отримав штраф у 16,1 млн грн. Як і в інших випадках, рішення Національного банку пов’язане з порушеннями вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також окремих норм валютного законодавства.
Окрім банків, санкції отримали й кілька небанківських фінансових установ. Зокрема:
ТОВ «ФК «ГРОУВЕЙ» — штраф 799 тис. грн;
ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» — 595 тис. грн;
ТОВ «ФК «ФОРВАРД ФІНАНС» — 459 тис. грн;
ТОВ «ФК «РОЯЛ ФІНАНС 1» — 391 тис. грн;
ТОВ «ФІНЕТИКА» — 51 тис. грн;
ТОВ «ФК «МЕГА ФІНАНС» — 51 тис. грн;
ТОВ «ДЖИВВАЙП ФІНАНС» — 17 тис. грн;
ТОВ «ФК «МАНІ РЕПАБЛІК» — 17 тис. грн.
Усі зазначені заходи впливу пов’язані з порушеннями у сфері фінансового моніторингу та валютного регулювання.
Фінансовий моніторинг є одним із ключових напрямів нагляду Національного банку. Законодавство зобов’язує банки та інші фінансові установи здійснювати належну перевірку клієнтів, оцінювати ризики фінансових операцій, виявляти підозрілі транзакції, повідомляти про них уповноважені державні органи та виконувати вимоги щодо санкційної політики. Крім того, установи повинні дотримуватися правил валютного законодавства та забезпечувати належну організацію внутрішніх процедур контролю.
У попередніх рішеннях Національний банк детально пояснював, що найпоширенішими порушеннями, за які застосовуються фінансові санкції, є неналежне застосування ризик-орієнтованого підходу, недостатня перевірка клієнтів, невиконання вимог щодо внутрішніх процедур фінансового моніторингу, а також порушення порядку здійснення валютних операцій. Саме такі порушення найчастіше стають підставою для накладення штрафів на банки та фінансові компанії.
Водночас сам факт накладення штрафу не означає застосування інших обмежувальних заходів щодо роботи банку чи його клієнтів. У більшості випадків йдеться саме про фінансову санкцію та вимогу усунути виявлені порушення у визначені регулятором строки. Якщо порушення не усуваються або мають системний характер, Національний банк може застосовувати й інші заходи впливу, передбачені законодавством.
Практика застосування штрафів до банків і небанківських фінансових установ є регулярною. Так, місяцем раніше Національний банк застосував санкції до кількох українських банків, серед яких ПУМБ, а також до небанківської фінансової установи «Ай Ломбард». Тоді найбільший штраф серед банків становив 10 млн грн і також був пов’язаний із порушеннями вимог фінансового моніторингу.
Регулятор наголошує, що системний контроль за виконанням законодавства у сфері фінансового моніторингу залишається одним із пріоритетів банківського нагляду. Це особливо актуально в умовах воєнного стану, коли фінансова система має забезпечувати прозорість операцій, протидіяти легалізації незаконних доходів, фінансуванню тероризму та обходу міжнародних санкцій. З цією метою НБУ продовжує проводити перевірки банків та фінансових компаній, а в разі виявлення порушень застосовує передбачені законом заходи впливу.
Національний банк України вирішив випустити у 2026 році нову пам’ятну монету, присвячену святому Папі Римському Іоану Павлу II. Її поява буде приурочена до 25-річчя одного з найважливіших папських візитів у новітній історії України — Апостольської подорожі понтифіка до Києва та Львова у червні 2001 року.
Про рішення офіційно повідомив Національний банк. Ідею майбутньої монети представили голова НБУ Андрій Пишний та посол України при Святому Престолі Андрій Юраш. Водночас остаточного дизайну поки немає: Нацбанк лише розпочинає роботу над випуском, а номінал, тираж, художнє оформлення та дату введення монети в обіг обіцяє повідомити окремо.
Саме цього року виповнюється чверть століття від поїздки Іоана Павла II до України, яка тривала з 23 до 27 червня 2001 року. Папа відвідав Київ і Львів, зустрічався з представниками влади, церков, інтелігенції та молоді, служив літургії різних обрядів і говорив про місце України у Європі. Офіційний архів Ватикану зберігає програму тієї подорожі та тексти його виступів.
Фраза 2001 року, яка сьогодні звучить зовсім інакше
Пояснюючи вибір постаті для нової монети, Андрій Пишний нагадав слова понтифіка, сказані одразу після прибуття в Україну.
Ще у 2001 році Іоан Павло II говорив про Україну як про європейську державу з власною культурою, історією та правом самостійно визначати майбутнє. НБУ особливо виділяє його тезу про те, що Україна має «виразне європейське покликання».
Для України 2026 року ці слова мають уже зовсім інший політичний та історичний контекст.
Коли понтифік вимовляв їх, до Революції Гідності залишалося понад десять років, російська окупація Криму та війна на Донбасі ще здавалися немислимими, а повномасштабне вторгнення РФ було більш ніж за два десятиліття попереду.
За словами Пишного, Іоан Павло II вже тоді бачив Україну не як буферну територію між Росією та Заходом, а як самостійну європейську націю.
Під час церемонії прибуття 23 червня 2001 року сам понтифік назвав себе другом українського народу. В офіційному тексті його промови збереглися слова про довгоочікуваний візит та Україну як землю з глибокою християнською традицією.
Візит тривав п’ять днів
Апостольська подорож Іоана Павла II до України була надзвичайно насиченою.
23 червня він прибув до Києва. Там відбулися зустрічі з представниками державної влади, політичних, наукових і культурних кіл.
24 червня понтифік відслужив месу на аеродромі «Чайка», а також зустрівся з представниками Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій.
Наступного дня у Києві відбулася Божественна літургія візантійського обряду.
Після цього Іоан Павло II вирушив до Львова, де 26 і 27 червня відбулися богослужіння та беатифікації. Він також зустрівся з молоддю на Сихові. Завершився візит 27 червня церемонією прощання у Львівському аеропорту.
Це була перша поїздка глави Римо-католицької церкви до незалежної України.
Понтифік говорив не лише про Європу
Для Національного банку важливий ще один вимір спадщини Іоана Павла II — його роль у польсько-українському примиренні.
Папа, який сам був поляком, неодноразово закликав два народи не дозволяти трагічним сторінкам минулого визначати їхнє майбутнє.
Особливо відомим стало його звернення 2003 року, присвячене 60-м роковинам трагічних подій на Волині.
У посланні до представників українського і польського церковного середовища Іоан Павло II говорив про необхідність чесного осмислення минулого, взаємного прощення та звільнення від пам’яті, побудованої на образі й помсті. Він наголошував, що співпраця без взаємної відкритості залишатиметься крихкою.
Ця частина його спадщини сьогодні особливо актуальна на тлі нових суперечок між Києвом і Варшавою навколо історичної пам’яті.
У НБУ прямо наголосили, що заклики понтифіка до польсько-українського порозуміння у 2026 році набувають нового змісту.
Майбутня монета стане ще одним символом зв’язку України та Польщі
Випуск не буде першим нумізматичним проєктом НБУ, пов’язаним із Польщею.
У 2023 році Національний банк України разом із польським Narodowy Bank Polski створив набір срібних пам’ятних монет «Дружба та братство – найбільше багатство».
Проєкт був присвячений українсько-польській солідарності та допомозі, яку Польща надала Україні після початку повномасштабного російського вторгнення. НБУ тепер прямо називає монету на честь Іоана Павла II продовженням цієї нумізматичної традиції.
Нова монета матиме водночас український, польський і ватиканський символічний контекст.
Іоан Павло II народився як Кароль Войтила у Польщі, став першим за кілька століть неіталійцем на папському престолі та однією з найвпливовіших постатей кінця ХХ століття. Його понтифікат тривав від 1978 до 2005 року.
На заході згадали загиблого польського волонтера
Оголошення рішення НБУ мало і трагічний сучасний контекст.
Під час презентації Андрій Пишний згадав польського волонтера Марека Русека-Вольського, який загинув у Харкові 27 липня після удару російського дрона по його автомобілю.
За даними НБУ, волонтер із 2023 року регулярно приїжджав в Україну та доставляв гуманітарну допомогу людям у східних регіонах.
Пишний пов’язав його історію з поняттям польсько-української солідарності, наголосивши, що в таких випадках вона перестає бути дипломатичною формулою і перетворюється на конкретні людські вчинки.
Посол України у Ватикані назвав монету елементом дипломатії
Андрій Юраш наголосив, що майбутня пам’ятна монета матиме значення не лише для колекціонерів.
На його думку, вона стане також інструментом культурної та публічної дипломатії України у відносинах зі Святим Престолом і Польщею.
Посол нагадав, що Іоан Павло II під час поїздок Польщею регулярно приділяв увагу українським громадам і підтримував діалог між двома народами.
Саме тому майбутній випуск НБУ має відображати не тільки релігійну роль понтифіка, а й його внесок у формування українсько-польського порозуміння та підтримку європейського вибору України.
Якою буде монета — поки таємниця
Найбільш цікаві для колекціонерів характеристики Національний банк наразі не розкриває.
Невідомими залишаються номінал, метал, розмір, тираж і художня композиція.
НБУ лише підтвердив, що монету введуть в обіг до кінця 2026 року, а робота над нею вже починається. Деталі дизайну і презентації обіцяють оголосити пізніше.
Тому зображення Іоана Павла II на аверсі чи реверсі, використання силуетів Києва або Львова чи знаменитої фрази про європейське покликання України наразі залишаються лише можливими варіантами — офіційного дизайну НБУ ще не представляв.
Проте сама концепція нового випуску вже зрозуміла. Це має бути не просто монета на честь релігійного діяча, а пам’ять про історичний момент, коли глава Католицької церкви ще у 2001 році говорив про місце України в Європі та необхідність примирення між українцями й поляками.
Через 25 років, під час великої війни та нового етапу боротьби України за своє європейське майбутнє, ці два мотиви — європейський вибір і примирення із сусідами — фактично стали центральними для майбутньої пам’ятної монети.
В Україні завершилася історія ще одного банку, який залишив ринок під час масштабного очищення банківської системи понад десять років тому. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб завершив процедуру ліквідації АТ «Банк «Національні інвестиції», який Національний банк визнав неплатоспроможним ще у вересні 2015 року.
4 серпня 2026 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи. Саме з цього моменту процедура ліквідації вважається завершеною, а сам банк — ліквідованим.
Разом із цим припинилися повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора установи. Фонд також повідомив про припинення виплат гарантованих сум відшкодування вкладникам банку.
Фактично між визнанням «Національних інвестицій» неплатоспроможними та остаточним юридичним припиненням банку минуло майже одинадцять років.
Чому банк «Національні інвестиції» збанкрутував
Проблеми банку стали публічними восени 2015 року.
17 вересня того року Правління Національного банку України постановою №613 віднесло АТ «Банк «Національні інвестиції» до категорії неплатоспроможних. Регулятор тоді називав серед причин непрозорість низки операцій та стрімке суттєве скорочення ліквідних коштів.
До цього банк уже мав статус проблемного, а Нацбанк запровадив у ньому посилений контроль.
Як пояснював регулятор, однією із зафіксованих проблем було зменшення на 5% і більше нормативу миттєвої ліквідності п’ять і більше разів протягом вересня 2015 року. Крім того, НБУ виявив випадки, коли банк не відображав у бухгалтерському обліку документи клієнтів, які не були виконані у передбачений законодавством строк.
Для банківської установи ліквідність має принципове значення: вона показує, чи здатен банк своєчасно виконувати фінансові зобов’язання, зокрема перед вкладниками та іншими клієнтами.
Після визнання установи неплатоспроможною Фонд гарантування вкладів запровадив тимчасову адміністрацію.
Ліцензію банк втратив у грудні 2015 року
Наступний етап настав менш ніж за три місяці.
1 грудня 2015 року Національний банк за пропозицією Фонду гарантування вкладів ухвалив постанову №853 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію «Банку «Національні інвестиції».
НБУ наголошував, що після визнання установи проблемною її фінансовий стан не вдалося стабілізувати. У грудні регулятор офіційно запустив процедуру ліквідації банку.
Відтоді установою вже не керувало попереднє керівництво як звичайним комерційним банком. Процедуру виведення його з ринку та розрахунків із вкладниками й кредиторами здійснював Фонд гарантування вкладів.
І лише тепер, у серпні 2026 року, юридичну особу остаточно припинили.
Чому ліквідація тривала майже 11 років
Визнання банку неплатоспроможним, відкликання ліцензії та остаточне припинення юридичної особи — це різні етапи.
Після відкликання ліцензії Фонд має провести великий комплекс процедур: сформувати реєстр кредиторів, здійснювати гарантовані виплати вкладникам, працювати з активами банку, стягувати проблемну заборгованість, продавати майно та права вимоги, вести судові процеси й проводити розрахунки з кредиторами відповідно до встановленої законом черговості.
Тому банк фактично може не здійснювати банківської діяльності багато років, але юридично залишатися у процедурі ліквідації.
Остаточна крапка ставиться після завершення відповідних процедур і внесення запису про припинення юридичної особи до державного реєстру.
Саме це тепер відбулося з «Національними інвестиціями».
Вкладники роками судилися з Фондом
Історія ліквідації цього банку супроводжувалася також численними судовими спорами щодо відшкодування депозитів.
У судовому реєстрі є справи, у яких вкладники оскаржували рішення уповноважених осіб Фонду про невключення їх до переліку осіб, які мають право на гарантоване відшкодування.
Наприклад, у справі №826/629/17 Верховний Суд у 2022 році залишив у силі висновок про право вкладниці на гарантовану компенсацію та зобов’язав уповноважену особу Фонду передати відповідні доповнення до переліку рахунків. Йшлося про 205 тис. грн, які були зараховані на рахунок незадовго до запровадження тимчасової адміністрації.
І це був не одиничний випадок.
В іншій справі суд розглядав вимогу вкладника щодо гарантованого відшкодування у розмірі 200 тис. грн. Судові суперечки виникали через операції, які Фонд свого часу вважав нікчемними, та питання про те, чи мають відповідні клієнти статус вкладників із правом на компенсацію.
Ще в одній справі йшлося про переказ 197 тис. грн та вимогу включити отримувача коштів до реєстру вкладників.
Таким чином, тривалість ліквідації пояснюється не лише необхідністю реалізувати активи банку, а й значною кількістю юридичних питань, які могли вирішуватися роками.
Хто володів «Національними інвестиціями»
Однією з ключових власниць істотної участі у банку була Наталія Огородник.
Згідно з оприлюдненою Національним банком структурою власності, її пряма частка становила 33,5683%. Також у структурі фігурувало ТОВ «ВІАДУК», власником якого був Олександр Білошкап — чоловік Наталії Огородник.
У матеріалах НБУ щодо власників істотної участі станом на дату визнання банку неплатоспроможним Наталія Огородник також зазначена як особа з істотною участю.
За даними державних реєстрів, юридичну особу банку було зареєстровано ще у 1993 році, її код ЄДРПОУ — 20017340.
Що тепер буде з виплатами вкладникам
Одночасно із завершенням ліквідації Фонд гарантування припинив виплати гарантованих сум відшкодування вкладникам «Національних інвестицій».
Це важлива відмінність від ситуації, коли банк лише визнають неплатоспроможним.
Після початку процедури виведення банку з ринку вкладники, які відповідають вимогам законодавства, отримують гарантоване Фондом відшкодування. Протягом ліквідаційної процедури можливі також додаткові зміни у реєстрах, зокрема після судових рішень.
Але після державної реєстрації припинення юридичної особи повноваження Фонду як ліквідатора завершуються.
Таким чином, 4 серпня 2026 року стало фінальною датою у майже одинадцятирічній процедурі ліквідації банку.
Це не нове банкрутство у 2026 році
При цьому новину про ліквідацію «Національних інвестицій» важливо правильно трактувати.
Йдеться не про те, що у серпні 2026 року ще один чинний український банк раптово збанкрутував або втратив ліцензію.
«Національні інвестиції» фактично залишили банківський ринок ще у 2015 році. НБУ визнав установу неплатоспроможною 17 вересня, а 1 грудня того ж року ухвалив рішення про відкликання її ліцензії та ліквідацію.
Подія серпня 2026 року означає завершення багаторічного юридичного процесу: банк остаточно припинив існування як юридична особа.
Тому вона сама по собі не свідчить про нову проблему чи погіршення ситуації у банківській системі України.
Банк став частиною великого очищення системи
«Національні інвестиції» залишили ринок у період масштабного очищення українського банківського сектору у 2014–2016 роках.
У той час НБУ масово виводив із ринку банки, які не відповідали вимогам щодо капіталу та ліквідності, проводили непрозорі операції, мали проблеми зі структурою власності або не могли виконувати зобов’язання перед клієнтами.
У випадку «Національних інвестицій» регулятор прямо називав непрозорі операції та різке погіршення ліквідності серед причин втручання.
Від рішення НБУ у вересні 2015-го до фінального запису у державному реєстрі в серпні 2026-го минуло майже 11 років. Тепер Фонд гарантування офіційно завершив свою роботу з банком, а його назва остаточно переходить з переліку установ у ліквідації до історії української банківської системи.
Національний банк України встановив офіційний курс валют на четвер, 6 серпня. Долар США продовжив незначне зниження, тоді як євро після попередньої корекції знову подорожчав.
Згідно з офіційним курсом, американський долар коштуватиме 44,68 грн, що на 6 копійок менше, ніж попереднього банківського дня (44,74 грн).
Водночас офіційний курс євро зріс до 51,62 грн, додавши 9 копійок порівняно із середою, коли європейська валюта коштувала 51,53 грн.
На тлі змін валютного курсу у банківському секторі нагадують, що попри активне поширення безготівкових розрахунків готівка залишається важливим елементом фінансової системи, особливо в умовах війни.
Про це в подкасті заявив віцепрезидент Асоціації українських банків, голова правління Глобус Банку Сергій Мамедов.
За його словами, під час відключень електроенергії, перебоїв зі зв’язком або проблем із платіжною інфраструктурою саме готівкові кошти стають резервним засобом оплати.
“Під час відключень електроенергії, перебоїв зі зв’язком або проблем із платіжною інфраструктурою саме готівка виконує роль резервного засобу розрахунку”, — зазначив Мамедов.
Водночас він наголосив, що стабільність національної валюти визначається макроекономічними показниками, а не номіналом банкнот.
За словами банкіра, ключовими факторами залишаються рівень інфляції, стан економіки, збалансованість державного бюджету, регулярність міжнародної фінансової допомоги, обсяг міжнародних резервів Національного банку та ефективність його монетарної політики.
Мамедов також прокоментував дискусії щодо можливого введення в обіг банкноти номіналом 2000 гривень. Він підкреслив, що поява такої купюри сама по собі не впливає на інфляцію.
“Банкнота 2000 гривень не є причиною інфляції. Вона є наслідком економічних змін, які вже відбулися. Це технічне й економічно обґрунтоване рішення, яке має зробити готівковий обіг дешевшим, зручнішим і стійкішим”, — пояснив він.
Таким чином, на 6 серпня офіційний курс долара продовжив поступове зниження, тоді як євро повернувся до зростання, а експерти наголошують, що довгострокова стабільність гривні залежить насамперед від фундаментальних економічних факторів, а не від змін у готівковому обігу.
Національний банк України спростував інформацію про нібито нові вимоги щодо обов’язкового зазначення податкового номера та повного номера банківської картки у квитанціях під час оплати житлово-комунальних послуг. Регулятор заявив, що жодних таких змін не запроваджував, а поширена “Укрпоштою” інформація не відповідає чинному законодавству. Водночас у НБУ повідомили, що перевірять практику оформлення платіжних документів компанією.
Про це повідомляє пресслужба Національного банку України.
У Нацбанку наголосили, що твердження про обов’язкове зазначення на квитанціях реєстраційного номера облікової картки платника податків (РНОКПП) та повного номера банківської картки є недостовірними.
У регуляторі підкреслили, що такі заяви не відповідають змісту чинних нормативно-правових актів НБУ та викривляють встановлені ним правила.
У Національному банку пояснили, що основні вимоги до оформлення платіжних документів діють ще з 2022 року після набрання чинності Законом України “Про платіжні послуги” та Інструкцією №163.
При цьому зміни до Інструкції, які почали діяти у березні 2026 року, навпаки спростили процедуру оформлення документів під час оплати житлово-комунальних послуг.
Зокрема, під час безготівкової оплати комунальних послуг не потрібно зазначати прізвище, ім’я та по батькові платника, а також його податковий номер ані у платіжній інструкції, ані у квитанції.
У випадку готівкової оплати, відповідно до правил, що діють ще з 2018 року, у квитанції зазначається лише прізвище, ім’я та по батькові платника.
Окремо Нацбанк спростував інформацію про нібито обов’язковий друк повного номера банківської картки. У регуляторі пояснили, що номер картки може відображатися лише у замаскованому вигляді, коли частина цифр прихована. Саме такий формат відповідає міжнародним стандартам безпеки платіжних даних PCI DSS і забезпечує захист персональної інформації клієнтів.
Також НБУ наголосив, що для “Укрпошти” не існує жодних окремих вимог чи винятків. Правила є однаковими для всіх надавачів платіжних послуг — як банків, так і небанківських фінансових установ. Крім того, усі учасники ринку отримали однаковий шестимісячний перехідний період для адаптації до оновлених вимог.
Після публічних заяв “Укрпошти” Національний банк повідомив, що проведе перевірку практики оформлення платіжних документів компанією на відповідність вимогам законодавства та нормативно-правових актів щодо захисту прав споживачів платіжних послуг.
У НБУ також закликали учасників ринку відповідально ставитися до публічних коментарів щодо регуляторних вимог.
У регуляторі наголосили, що суспільна дискусія повинна базуватися на точному змісті нормативних документів, а свідоме поширення інформації, яка викривляє вимоги Національного банку або приписує йому норми, яких він не встановлював, є неприпустимим.
Нагадаємо, раніше в “Укрпошті” заявили, що з 1 серпня компанія нібито змушена друкувати у квитанціях персональні дані платників, зокрема ПІБ, ІПН та повний номер банківської картки. У компанії повідомили, що не підтримують такі вимоги та звернулися до органів влади із проханням переглянути відповідні норми. Після цього Національний банк офіційно заявив, що таких вимог не встановлював.
Як повідомляє близький до фінансових кіл ТГ канал ВІЙ, глава НБУ Андрій Пишний, на фоні ймовірної відставки, намагається приховати мільйонні зарплати правління та директорів департаментів Нацбанку.
Зокрема, у фінансових колах відмічають цікаву тенденцію з приховування доходу менеджменту Нацбанку та уникнення декларування майнових змін у відповідності до ЗУ “Про запобігання корупції”.
Так, згідно даних НАЗК доходи правління НБУ у вигляді зарплат за 2025 рік склали:
Нагадаємо, Законом «Про запобігання корупції» передбачається, що у разі отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку декларантом на суму, що перевищує 50 прожиткових мінімумів декларант повинен подати повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб’єктів декларування.
Тобто, якщо разова місячна виплата менеджменту НБУ становить більше 166 тис гривень, оприлюднюється в реєстрі НАЗК.
Але у Правління Нацбанку, як і у директорів департаментів, не спостерігаються регулярні повідомлення, хоча їх зарплата становить в середньому 400-500 тис гривень на місяць.
Важливими аспектами при визначенні суттєвої зміни є саме разова операція одержання доходу, купівля майна чи здійснення видатку, а не сукупний дохід чи витрати за певний період.
За інформацією джерел в Нацбанку, щоб не привертати увагу до мільйонних виплат Андрій Пишний дав вказівку бухгалтерії здійснювати дроблення зарплат на декілька виплат до граничної суми. Виключення – соціальні виплати, дохід та проценти від погашення ОВДП, тобто те, що це приховати неможливо.
Водночас, аванс має бути не менше оплати за фактично відпрацьований час (50%). У розрахунку авансу бере участь «голий» оклад, без надбавок, доплат, у тому числі й доплати до МЗП та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.
Таким чином бухгалтерія Андрія Пишного вимальовує особисті схеми та щотижнево виплачує менеджменту Нацбанку зарплату з метою не перевищення граничної суми в 166 тис гривень.
Це є свідченням повного ігнорування антикорупційних законів, а також приховування неймовірної індексації зарплат під час військового стану.
На прикладі директора департаменту внутрішнього аудиту Олени Авраменко, яка була призначена у 2024 році, можна відслідкувати «індексацію» зарплати даній категорії. В порівнянні з зарплатою попереднього директора Вадима Миронюка її дохід збільшився на 2 млн гривень на рік. Тепер він на рівні Правління – 6 млн гривень на рік.
Аналогічна ситуація з подругою Пишного – директором департаменту комунікацій Юлією Євтушенко.
Наведені у матеріалі факти мають стати підґрунтям для вивчення операції бухгалтерії Нацбанку яки започаткував Андрій Пишний.
Про основні скандали за участі Андрія Пишного на посаді глави Нацбанку читайте у нашому журналістському розслідуванні: Під главою НБУ “захиталось крісло”.
Прем’єр-міністр України Сергій Корецький провів розширену робочу нараду з представниками фінансово-економічного блоку уряду та державних регуляторів. Учасники зустрічі обговорили стан державних фінансів, виконання міжнародних зобов’язань, забезпечення потреб Сил оборони, фінансування соціальних програм і підготовку проєкту державного бюджету на 2027 рік.
До наради долучилися представники Міністерства фінансів, Міністерства економіки, Національного банку України, Державної казначейської служби та Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. За словами прем’єра, уряд має синхронізувати роботу всіх органів, які відповідають за доходи, видатки, макроекономічні прогнози та взаємодію України з міжнародними партнерами.
Однією з головних тем стало виконання взятих Україною міжнародних зобов’язань. Від своєчасної реалізації погоджених реформ, бюджетних рішень і структурних змін залежить подальше надходження фінансової допомоги від партнерів, а також здатність держави підтримувати макрофінансову стабільність в умовах повномасштабної війни.
Корецький повідомив, що під час наради учасники визначили першочергові кроки, необхідні для виконання відповідних домовленостей. Конкретного переліку рішень прем’єр не оприлюднив, однак наголосив, що уряд має діяти узгоджено та дотримуватися погоджених термінів.
«Безумовний пріоритет – повна фінансова підтримка Сил оборони. Обговорили фінансування планів стійкості та соціальних видатків», – заявив глава уряду.
Таким чином, оборона залишатиметься основним напрямом державних витрат. Йдеться не лише про грошове забезпечення військовослужбовців, а й про закупівлю озброєння, боєприпасів, техніки, безпілотних систем, забезпечення військових частин та інші потреби сектору безпеки й оборони.
Одночасно уряд має зберегти фінансування базових соціальних зобов’язань держави. До них належать пенсії, соціальна допомога, виплати вразливим категоріям населення, утримання закладів освіти та охорони здоров’я, а також програми підтримки громадян, які постраждали внаслідок війни.
Окремо під час наради обговорили плани стійкості. Детального розподілу коштів за цим напрямом уряд поки не представив. Імовірно, йдеться про заходи, які мають забезпечити безперервну роботу держави, енергетичної системи, критичної інфраструктури та ключових соціальних сервісів в умовах воєнних загроз. Це є висновком із загального контексту заяви прем’єра, а не оприлюдненим переліком конкретних програм.
Ще одним завданням фінансового блоку стало оновлення потреб держави до кінця 2026 року. Уряд має уточнити обсяги необхідних видатків, оцінити фактичні надходження до бюджету та визначити можливі джерела покриття додаткових потреб.
Необхідність перегляду фінансових показників пов’язана з тим, що військові, соціальні та відновлювальні витрати можуть змінюватися протягом року. На державні фінанси також впливають темпи економічної активності, податкові надходження, ситуація на валютному ринку та обсяги міжнародної підтримки.
Паралельно Кабінет Міністрів уже розпочав активну підготовку проєкту державного бюджету України на 2027 рік. Міністерства мають до 31 липня подати свої пропозиції щодо основних параметрів майбутнього фінансового документа. Сам уряд повинен схвалити законопроєкт і передати його на розгляд Верховної Ради до 15 вересня.
Раніше Сергій Корецький визначив три основні завдання, яким має відповідати бюджет на наступний рік: зміцнення обороноздатності України, забезпечення фінансової стійкості та проведення продуманої соціальної політики.
Після отримання пропозицій від міністерств Міністерство фінансів має сформувати бюджетні запити та провести обговорення з головними розпорядниками коштів. Згідно з оприлюдненим графіком, протягом серпня триватиме узгодження показників, а до 8 вересня проєкт закону про державний бюджет планують передати на розгляд Кабінету Міністрів. До парламенту документ мають внести не пізніше 15 вересня.
Основою для підготовки бюджету є Бюджетна декларація на 2027–2029 роки. Це середньостроковий документ, який визначає орієнтовні доходи, видатки, дефіцит, державний борг, соціальні стандарти та інші ключові фінансові показники на три роки.
У базовому сценарії Бюджетної декларації доходи державного бюджету у 2027 році прогнозуються на рівні близько 3,01 трлн грн. На 2028 рік передбачено їх збільшення до 3,42 трлн грн, а у 2029 році — до 3,73 трлн грн. Водночас ці розрахунки залежать від безпекової ситуації, стану економіки та реалізації додаткових фіскальних заходів.
Важливим питанням залишається зовнішнє фінансування. Представники Міністерства фінансів раніше повідомляли, що потреби бюджету на 2026 рік загалом забезпечені домовленостями з партнерами, однак щодо 2027 року ще необхідні додаткові рішення. Це означає, що уряду доведеться продовжувати переговори з Європейським Союзом, міжнародними фінансовими організаціями та окремими державами-партнерами.
Саме тому виконання міжнародних зобов’язань стало одним із центральних питань наради Корецького з фінансовим блоком. Порушення погоджених термінів або невиконання окремих умов може вплинути на графік зовнішнього фінансування, яке під час війни відіграє важливу роль у покритті невійськових видатків бюджету.
Водночас оборонні витрати Україна переважно фінансує за рахунок власних доходів, зокрема податків, зборів і внутрішніх запозичень. Міжнародна бюджетна допомога здебільшого дозволяє спрямовувати кошти на соціальні програми, державне управління, освіту, медицину та інші цивільні потреби.
Регулярні наради за участю Мінфіну, Міністерства економіки, НБУ, Казначейства й фінансового регулятора мають допомогти уряду швидше реагувати на зміни економічної ситуації. Корецький заявив, що такі зустрічі проводитимуться систематично.
Подальші рішення залежатимуть від уточненого прогнозу доходів бюджету, фактичних оборонних потреб, стану міжнародних програм та пропозицій міністерств до бюджету на 2027 рік. Остаточні суми фінансування окремих напрямів стануть відомі після підготовки урядового проєкту і його внесення до Верховної Ради.
Наразі уряд демонструє, що ключовими пріоритетами залишаються забезпечення армії, виконання міжнародних домовленостей та збереження керованості державних фінансів. Водночас Кабміну доведеться знайти баланс між оборонними витратами, соціальними зобов’язаннями та обмеженими фінансовими можливостями країни, яка продовжує протистояти російській агресії.
