Українська народна депутатка Соломія Бобровська висловила глибоку занепокоєність щодо ставлення НАТО до України перед очікуваним самітом альянсу у Вашингтоні. За її словами, НАТО демонструє швидше готовність віддати Україну Росії, ніж взяти її під свою “парасольку”, вибираючи словесні звороти, щоб уникнути використання терміну “запрошення” України в альянс.
Виглядає, що цьогорічний саміт НАТО у Вашингтоні – це знову про слабкість альянсу перед викликами, заявила нардеп Соломія Бобровська. При цьому, вона додала, що Україні цей саміт, на жаль, не принесе ні перспектив, ні надій.
“Посилення ППО, зміна форматів координації допомоги, муки в пошуку словесних зворотів, щоб категорично не було слова “запрошення”, і попередження ще з минулого року, щоб ми не пушили членство в Штатах на саміті цьогоріч – ріал геополітік і неприємний душ для українців”, — відзначила політик у Фейсбуці.
При цьому вона підкреслила, що тут вся справа не в Україні, корупції, ПДЧ чи ще чомусь. За її словами, це не Україна не готова до членства, це Альянс не готовий і не здатний протистояти Росії.
“З одного боку, це зрозуміло, бо нікому не потрібен театр бойових дій далі за нашими межами, а з іншого – на фоні ефективного союзу, який будує РФ навколо себе, все ж виглядає, що Україну швидше готові уступити, аніж прийняти в пул західної парасольки. Цікаво виходить, Московія готова за нас гризтись до останнього, щоб здобути, Північноатлантичний Альянс дає нам періодично “пігулки від голови”, а в українців вихід лише один — війна за самих себе”, — заявила нардеп.
Відтак, каже Бобровська, поки вісь зла консолідується і струнким кроком йде до гегемонії у світі, НАТО пережовує формулювання про “незворотність” і “відкриті двері”, які вже доносилися до України щонайменше двічі.
При цьому вона відзначає, що рішення про посилення ППО України були прийняті ще раніше, до удару по Україні 8 липня, і вони були спрямовані на те, щоб Україна просто не поїхала з порожніми руками.
На думку експертів Європейської ради з міжнародних відносин, погляди на війну серед жителів України та країн Європи значно відрізняються. Організація опублікувала результати широкомасштабного соціологічного дослідження, яке відобразило ставлення громадян до конфлікту на сході України та його впливу на європейську безпеку.
Основні результати опитувань наводимо нижче:
Україна в ЄС
У різних країнах по-різному оцінюють перспективи входження України до складу ЄС, однак прихильників усе ж таки більше, ніж противників (42,9% – за, 36,2% – проти). Найбільшу опозицію приєднанню України до ЄС продемонстрували жителі Німеччини (54% – проти). Найбільше прихильників виявилося в Португалії (58%) та Естонії (57%).
Серед основних причин, чому жителі ЄС не хочуть бачити у своєму складі Україну, називають:
▫️ЕС стане менш безпечним
▫️Украина занадто корумпована
▫️ЕС буде змушений витратити занадто багато грошей для інтеграції України
Більшість (32%) опитаних вважають, що Україна увійде до складу ЄС протягом п’яти років.
Закінчення війни
Мало хто вірить, що війна закінчиться протягом року (14,6%) (Найбільше на це сподіваються в самій Україні – 35%). Більшість вважають, що війна триватиме від 1 до 5 років (46,8%). Майже 10% впевнені, що для врегулювання конфлікту знадобиться понад п’ять років. Є й ті, хто вважає, що війна не закінчиться ніколи (3,2%).
До потенційної перемоги України в Європі поставилися скептично, лише 15% оцінили цей результат як найбільш імовірний. У перемогу ЗСУ крім опитаних у самій Україні (58%) вірять хіба що в Естонії (38%). Загалом більшість опитаних (39,7%) (включно з респондентами з України) вважають, що війна закінчиться досягненням якогось компромісу. У перемозі РФ впевнені 16,9% респондентів.
У різних країнах серйозно розходяться думки щодо того, як мають чинити країни ЄС. Наприклад, більшість естонців (68%), шведів (54%) і поляків (50%) вважають, що ЄС має надавати Україні подальшу військову підтримку з метою відвоювання окупованих територій. При цьому більшість болгар (61%), греків (59%) та італійців (57%) вважають, що Україну необхідно схиляти до перемовин з РФ.
Загалом ситуація склалася таким чином: 36% – за продовження військової підтримки, 37,3% – за початок переговорів.
Військова допомога
Щодо того, якою саме має бути військова допомога Україні, респонденти висловилися досить однозначно. Проти відправки своїх військ виступають 72,1% опитаних, за – 13,8%. За збільшення поставок зброї та боєприпасів – 48,3%, проти – 33%.
Україна після війни
Тільки 22% готові обміняти окуповані території на членство в НАТО, 71% виступають проти такого сценарію.
Однак коли опитаним запропонували два варіанти:
1) Україна втрачає частину окупованих територій, але залишається незалежною, з власною армією і вільним правом вступати до НАТО та ЄС.
2) Україна відвойовує всі окуповані території, але погоджується на демілітаризацію і нейтральний статус без можливості приєднання до НАТО або ЄС.
За перший варіант висловилися 45% респондентів, за другий – 26%. Ще 29% не змогли визначитися з вибором
За даними видання The Wall Street Journal, Україна успішно змогла створити армію, яка забезпечує утримання оборони в умовах високої напруженості на сході країни. Проте для проведення успішного контрнаступу проти російських сил Україні потрібно значно більше військових ресурсів та підтримки.
Такий висновок робить американське видання на підставі розмов із представниками західних та українських розвідок. Україна змогла компенсувати втрати і наростити резерви – завдяки цьому росіян вдалося зупинити на Харківщині, а на Донеччині вони хоча потроху і просуваються вперед, але “жахливою ціною”.
При цьому плани Москви щодо нового широкомасштабного наступу влітку залишаються невизначеними.
Київ має досить хороші розвідувальні дані про ситуацію на полі бою і може помітити скупчення російських сил для потенційного нападу. Але вивести з цього стратегічні наміри росіян може бути досить складно, пояснив представник української розвідки, додавши, що Росія протягом усієї війни здійснювала атаки, які стандартна військова доктрина не передбачає.
Міжнародний валютний фонд (МВФ) виступив із вимогою до України щодо необхідності внесення поправок до Митного кодексу країни з метою посилення боротьби з корупцією.
За повідомленням Bloomberg, це вимагається у новому меморандумі, який оновив МВФ для продовження міжнародної фінансової підтримки України.
Зокрема, Київ має привести митні операції у відповідність до законодавства ЄС і забезпечити прозорість найму керівництва та персоналу.
Також до кінця вересня Україна зобов’язана вперше провести зовнішній аудит НАБУ. Аудитори будуть відібрані міжнародними партнерами.
“Зовнішній аудит НАБУ має бути завершений оперативно, а його результати використані для підвищення підзвітності та операційної ефективності бюро”, – заявили у МВФ.
Серед інших умов, які має виконати Київ, – оптимізація податкових пільг у зв’язку з необхідністю збільшення доходів бюджету, мобілізація внутрішніх доходів, лібералізація валютного контролю, збереження резервів на рівні щонайменше $28,8 млрд, що скоротить можливості регулятора з проведення валютних інтервенцій для підтримки гривні.
Згідно з інформацією, опублікованою ЗМІ, у Польщі виникла опозиція проти передачі Україні систем ППО “Patriot”, розміщених на її території. Цю інформацію попередньо оприлюднила видання The New York Times.
Журналісти Radio ZET запитали голову польського Бюро нацбезпеки Яцека Сєвєру, чи потрібно здійснити таку передачу.
“Ні, безперечно, ні. Переміщувати всю батарею Patriot дуже небезпечно. Безпека Польщі знижується”, – відповів він і додав, що така інформація ЗМІ “викликає тривогу”.
Сєвєра повідомив, що запросив зустріч на цю тему з американським колегою.
Під час зустрічі між президентом України Володимиром Зеленським і генеральним секретарем НАТО Йенсом Столтенбергом обговорювалася ідея створення спеціального фонду на суму 100 мільярдів євро для підтримки української оборони. Ця зустріч відбулася під час візиту Столтенберга до України.
Зеленський повідомив, що вони з Єнсом Столтенбергом у Києві обговорювали, серед іншого, ідею генсека щодо створення спецфонду НАТО для підтримки України в розмірі 100 млрд євро терміном на 5 років.
“У союзників дійсно є можливість втілити в життя таку ініціативу. Для нас дуже важливі деталі. Важливо, щоб це було не за рахунок двосторонніх обсягів, зазначених нашими угодами про гарантії безпеки”, – зазначив Зеленський.
Знаменитий голлівудський актор Міккі Рурк закликав допомагати Україні та взяв на себе ініціативу збору коштів для відновлення Херсона.
В емоційному відеозверненні, опублікованому в його Instagram, Рурк вітає українців з Новим роком та висловлює своє співчуття тим, хто стикається з наслідками війни, розв’язаної Росією. Актор відзначив важкі випробування, які переживають люди в Україні, та висловив побажання, щоб 2024 рік приносив лише найкращі моменти.
“Я просто хочу побажати щасливого Нового року усім в Україні. Я знаю, що ви проходите через багато дуже важливих речей”, – сказав Міккі Рурк.
Знаменитість висловив своє бажання допомагати у відновленні зруйнованих будинків херсонців, які втратили свої домівки через війну. Рурк оголосив благодійний збір коштів з метою зібрати мільйон доларів на відбудову Херсона.
“Будь ласка, допоможіть мені зі збором пожертв для допомоги всім людям у маленькому місті Херсон. Ми намагаємося зібрати мільйон доларів та допомогти всім людям, які перебувають в скрутному становищі та справжньому стражданні”, – заявив актор.
Війна в Україні остаточно перейшла у стан позиційної: жодна зі сторін не може провести велику операцію, не витративши на неї надто багато ресурсів — техніки, боєприпасів, але найголовніше — людей. В обговоренні майбутньої стратегії ЗСУ замість “контрнаступу” все частіше лунає інший термін — “стратегічна оборона”.
Про необхідність переходу до стратегічної оборони заявив в інтерв’ю ВВС колишній головком ЗСУ Віктор Муженко, причому, за його словами, Київ зберігає “потенційну можливість розгрому окупаційних військ на території України”, якщо зможе грамотно розробити і реалізувати таку стратегію.
Про перехід до “року стратегічної оборони” йдеться і у великій доповіді, підготовленій міністерством оборони Естонії.
Позиційна війна, тобто така війна, коли лінія фронту не зазнає значних змін за будь-якої інтенсивності боїв, — вимушений стан.
З нього, щоправда, можна отримати й переваги, коли нічого іншого просто не залишається. Хоча командування будь-якої армії зазвичай воліє вести маневрову війну, для якої, власне, будуються всі сучасні збройні сили.
Позиційна війна за своїми цілями може називатися війною на виснаження. На відміну від маневрової чи “блискавичної” війни, цілями в ній стають не розгром армії супротивника, зайняті міста чи території, вихід на якісь стратегічно важливі позиції, а зниження боєздатності армії супротивника та обороноздатності його держави в цілому, здатності його народу та армії до опору.
При цьому позиційний конфлікт не може сам по собі закінчитися перемогою — він або призводить до ситуації, коли виснажена країна погоджується на поступки, або створює умови для переходу війни до більш активної, маневрової.
З осені 2022 року й аж до кінця літа 2023-го в Україні та на Заході багато політиків і військових говорили про необхідність й важливість літнього наступу, і, очевидно, перемагати на фронті вони збиралися саме рішучим ударом.
Однак після закінчення цього наступу, яке не досягло поставленої мети, стало ясно, що така стратегія не спрацювала і Києву доведеться вступати з Москвою в затяжний конфлікт на виснаження.
При цьому в Кремлі переконані, що військовий, економічний та демографічний потенціал у Росії вищий, ніж в України. Крім того, російське керівництво впевнене, що іноземна допомога Україні незабаром, ймовірно, припиниться, що Захід втомиться від цієї війни швидше за Росію.
Ця впевненість пролунала, зокрема, під час “прямої лінії” Володимира Путіна 14 грудня, коли він заявив, що російська фінансово-економічна система міцна, а армія боєздатна, на відміну від України, яка, за словами російського президента, “сьогодні майже нічого не виробляє”. “Намагаються щось там зберегти. Все привозять, вибачте за моветон, на халяву. Але ця халява коли-небудь може і закінчитися. І, судячи з усього, так і закінчується помаленьку”, – заявив Путін.
Майбутнє підтримки України дійсно залишається невизначеним — у США долю цієї допомоги Конгрес вирішуватиме у січні, Європа також поки що не змогла затвердити нове фінансування України.
Як зазначають багато експертів, зокрема з американського Інституту вивчення війни, “раптове припинення допомоги Заходу, найімовірніше, рано чи пізно призведе до втрати здатності України стримувати російську армію”.
Україна і її партнери намагаються вирішити цю проблему, розробивши план, який може хоча б описати перспективу західним політикам та допомогти їм у вирішенні питання щодо військової допомоги Києву.
Невизначеність і відсутність більш-менш чіткої перспективи дуже заважає конгресменам у затвердженні пакета допомоги — їм просто незрозуміло, як довго доведеться витрачати гроші на підтримку ЗСУ у війні, перемога якої не має зрозумілого образу.
Як написала на початку грудня газета New York Times, Україна спільно з США розробляють стратегію, головна мета якої – утримати території, які контролює ЗСУ.
За інформацією видання, американці пропонують сфокусуватися на цій головній меті, тоді як українці хочуть вести активніші бойові дії із застосуванням далекої високоточної зброї.
Зараз ідея зіграти в гру, яку нав’язує Україні Росія, тобто почати війну на виснаження, замість підготовки нового великого наступу, знаходить все більше прихильників. І це логічно — іншого виходу поки що просто не видно.
“Війна на виснаження невигідна нікому і ніколи, на неї йдуть, тільки якщо немає можливості вести війну більш активно, але в такій ситуації вона більш невигідна Україні, ніж Росії: окрім втрат на фронті, мільйони біженців, ракетні удари по всій території країни, руйнування інфраструктури та економіки, неясні перспективи держави загалом — тому, якщо наступ і злам тенденції не вдалися, треба ще раз подумати про перспективу”, — так описав нинішню ситуацію в інтерв’ю ВВС ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман.
Так вийшло
Взагалі ні російська, ні українська армії не збиралися закопуватися в землю і переходити до війни на виснаження.
У лютому 2022 року Росія спробувала зробити класичний бліцкриг з проривом до столиці та захопленням доброї половини України.
Коли взяти Київ не вдалося, а просування на півдні зупинилося, то Росія почала наступ на Донбасі, який також був цілком рішучим і за характером, і за цілями: російські війська прагнули оточити і знищити велике українське угруповання, але також безрезультатно — на півдні “кліщів” українську оборону не вдавалося пробити, а на півночі взагалі все закінчилося поразкою.
На початку вересня 2022 року, скориставшись низькою щільністю російських військ у Харківській області, ЗСУ змогли спланувати та провести осінній наступ, звільнивши велику територію, а потім змусивши Росію відвести війська від Херсона на лівий берег.
Однак згодом обидві сторони не змогли спланувати і провести жодної великої операції і досягти такого ж успіху, як у російської армії на півдні України на початку вторгнення або у ЗСУ під Ізюмом восени 2022 року.
Під час літнього наступу 2023 року ЗСУ вклинилися в російську оборону на 30 кілометрів, але не досягли поставленої мети — виходу до Азовського моря або хоча б звільнення міста Токмак, що лежить на півдорозі до узбережжя.
Таким чином, позиційною ця війна стала ще взимку-навесні 2023 року, а літній наступ ЗСУ лише наочно показав, як важко переламати це становище.
Чому виник позиційний глухий кут?
Причин, через які війна перейшла у такий стан, кілька.
Після російської мобілізації на фронті з обох боків виявилися сумірні за розміром угруповання, причому їхня чисельність дозволяє наситити частини в обороні настільки, щоб унеможливити прорив невеликими групами.
Таке просування ускладнене ще й тим, що за довгий час, протягом якого лінія фронту залишалася незмінною, кожна зі сторін встигла підготуватися до оборони, викопавши траншеї, обладнавши вогневі точки, встановивши мінні поля та пристрілявши їх.
Крім того, кожна зі сторін використовує весь арсенал розвідки, щоб контролювати територію, зайняту супротивником, постійно вдосконалюючи навички та техніку.
Враховуючи, наскільки добре зараз проглядається ближній тил, прихована концентрація та прорив невеликих груп – дуже ускладнені. Іноді між виявленням та ураженням цілі артилерією проходить лише кілька хвилин.
Прорив великими угрупованнями теж виявився майже неможливим. Теоретично існує можливість зібрати ударне угруповання та створити чисельну перевагу на певній ділянці фронту, однак і тут розвідка заважає зробити це потайки.
Обидві сторони активно використовують для розвідки безпілотники, та й інші види розвідки стали більш ефективними. Наприклад, агентура на території супротивника може передавати дані значно швидше, ніж раніше.
Сучасні системи електронної розвідки також стали досконалішими. Україна отримала доступ до інформації із західних супутників та даних літаків-розвідників, а Росія активно залучає власні розвідувальні засоби, як-от радари та літаки ДРЛС.
Тож потай розгорнути велике угруповання стало практично неможливо — супротивник розкриває задум і встигає відреагувати на загрозу, підтягнувши зі свого боку до місця майбутнього прориву резерви.
Зрештою, жодна зі сторін не продемонструвала вміння діяти великими з’єднаннями в рамках загальновійськового бою в тісній взаємодії різних складових ударної групи — інженерних, танкових, мотопіхотних, ракетно-артилерійських та авіаційних частин.
Річ частково в тому, що в цій війні з’явилося стільки нових військових технологій, що їхнє застосування поки що дуже погано вивчене, і тактичні прийоми, які дозволяють з ними боротися, не відпрацьовані.
І оскільки досвіду та вміння ведення бойових дій не вистачає на всіх рівнях, починаючи з рядових і закінчуючи командуванням, все це призводить до надто високих втрат.
При цьому воюючі армії набувають нового бойового досвіду, що дозволяє їм робити все менше помилок, якими міг би скористатися супротивник.
Чого потребує Україна для оборони?
Загальні цілі переходу до стратегічної оборони, про які йшлося у згаданій вже аналітичній доповіді естонських військових, не дають уявлення про те, якої тактики дотримуватимуться ЗСУ під час кампанії.
Вона буде пов’язана із постачанням іноземного озброєння та військової техніки. З одного боку, ці поставки виходитимуть із потреб України, з іншого — обмежуватимуть свободу дій ЗСУ.
Якщо ЗСУ не вдасться до спроби ще одного наступу в 2024 році, а дійсно перейде до оборони, то номенклатура західних поставок має змінитись.
Як зазначає ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман, насамперед ЗСУ потребують артилерійських боєприпасів, оскільки “на них стоїть і оборона, і наступ у російсько-українській війні”.
“Необхідно посилити ППО та ПРО, особливо з початком чергової зимової кампанії ударів по інфраструктурі, з цим, зокрема, пов’язане й постачання Німеччиною ще однієї батареї Patriot. Потрібен реальний початок постачання авіації — і як друге дихання українським ВПС на перспективу, і як протидія російським літакам, зокрема, запускам крилатих бомб з УМПК, проти яких ППО малоефективна. Бронетехніка для оборони менш критична, аніж для наступу, але на перспективу потрібна і вона”, — вважає ізраїльський експерт.
Але головне, за словами Гендельмана, полягає у мобілізації української економіки й держави. “Насамперед це стосується переведення країни на воєнні рейки, розкручування ВПК і взагалі мобілізації матеріальних та людських ресурсів для війни. Поки що Росія показує себе в цьому краще, ніж Україна, хоча, здавалося б, Україні це більше горить і можна було очікувати на великі зрушення”, — сказав він.
Гендельман вважає, що Україна має докладати максимальних зусиль для розвитку власного ВПК, що знизить її залежність від західних постачань.
“Проблема з постачанням у тому, що західний ВПК теж розкручується недостатньо швидко, і за багатьма категоріями є фізична нестача […] Тому все знову впирається у власні українські можливості та зусилля. Якщо це “не дуже й хотілося” щодо переходу на воєнні рейки продовжиться, Україна програє, і жодні посилання на об’єктивні обставини не допоможуть”, — вважає він.
Маневрена чи окопна?
Документ, розроблений естонськими військовими, містить цілі й завдання, які можуть поставити перед собою ЗСУ, якщо вирішать воювати з Росією на виснаження.
Серед них – удари по комунікаціях, щоб порушити постачання військ на передовій, тиск на Чорноморський флот, щоб знизити його активність, а також захист повітряного простору, щоб не дозволяти російській авіації на нього впливати.
Крім того, ЗСУ пропонують продовжувати стримувати російський повільний наступ, завдаючи при цьому російській армії максимально можливих втрат.
За підрахунками міністерства оборони Естонії, Росія здатна готувати не більше 130 тисяч військових протягом пів року. Естонці вважають: якщо безповоротні втрати (вбитими та пораненими без можливості повернутися на фронт) складуть 50 тисяч за пів року, то це перевантажить російську мобілізаційну систему і призведе до того, що на фронт потраплятимуть менш підготовлені солдати, що зменшить боєздатність російського угруповання.
Ці загальні принципи, викладені у доповіді, не дають уявлення про те, яку тактику оберуть ЗСУ. Ймовірно, цього поки що не знає навіть командування українською армією.
Оборонна стратегія не означає, що війська не будуть маневрувати та проводити наступи.
Штурм Вугледару минулої зими, весняне взяття Бахмута, бої під Авдіївкою — всі ці операції, які проводила російська армія, укладаються в концепцію позиційної війни, так само як і український плацдарм на лівому березі Дніпра і навіть просування під тим самим Бахмутом і в районі Оріхівського виступу влітку 2023 року.
Ці операції не призвели до значних змін лінії фронту, тобто до таких, які б змінили характер війни (тому війну і називають позиційною). І всі вони були надзвичайно затратними.
При цьому, оскільки польова фортифікація є однією з основ оборони в позиційній війні, будівництво ліній оборони — додаткові витрати такого конфлікту. Це десятки і навіть сотні кілометрів траншей, протитанкових ровів, загороджень, гектари мінних полів, бетонні бункери, доти та багато іншого. Будівництвом цих ліній оборони зараз займаються обидві сторони.
Відмовитись від активних бойових дій під час позиційної війни важко — адже тільки так можна утримати чи завоювати ініціативу, змушуючи супротивника реагувати на погрози. Реакція завжди більш затратна, ніж заздалегідь підготовлений удар, тому що вона вимагає екстрених заходів.
Тому під час позиційної війни кожна армія має вибір — або готувати і вести затратні активні операції, або реагувати на ініціативу супротивника, витрачаючи на це ще більше ресурсів.
Віктор Муженко в інтерв’ю ВВС наголошує, що стратегічна оборона, до якої мають, за його словами, вже зараз перейти українські сили, передбачає нанесення ними контрударів.
Паралельно, каже Муженко, Україна має “переформатувати фронт”. “Це означає, що нам потрібно створити потужний резерв – не лише кількісний, а й якісний. А якісний резерв — наявність військових організмів: бригада, корпус і так далі — підготовлених, оснащених, злагоджених, з високим моральним духом, здатних вирішувати такі питання”, — резюмує він.
Давид Гендельман вважає, що оборона вимагатиме менших зусиль і напруги, ніж активніша війна, але цей час потрібно використовувати для підготовки саме до рішучих бойових дій.
“Оборона менш витратна за ресурсами, ніж наступ, але все ж таки впирається саме в перспективу: і втрати, й інші витрати просто розмазуються в часі замість великих одномоментних втрат при великому наступі. Тому якщо протягом оборонного етапу не буде зрушень у переході на воєнні рейки, то це просто відкладення неприємностей, а не їхнє вирішення”, — каже він.
Про це йдеться і в доповіді естонських військових. На думку експертів міноборони Естонії, головна ціль на цей час – підірвати впевненість Росії у тому, що війну вдасться завершити протягом 2024 року. Для оборони України наступний рік буде стратегічним, протягом цього часу має бути побудована військова та промислова база країни для того, щоб у Києва з’явилась можливість завдати поразки російським військовим.
Зважаючи на все, командування ЗСУ цілком усвідомлює проблеми, що виникнуть за тривалого позиційного протистояння. Український головнокомандувач Валерій Залужний ще на початку листопада опублікував статтю в журналі Economist, в якій виклав свої погляди на те, чого потребує Україна в такій війні.
За словами Залужного, пріоритетами для ЗСУ (тобто тими сферами, які необхідно розвивати та зміцнювати) є авіація, яка дозволить домогтися якщо не переваги в повітрі, то хоча б паритету; РЕБ – вони життєво необхідні на тлі різкого збільшення дронів; системи контрбатарейної боротьби – артилерія в позиційній війні стає одним з головних засобів поразки і з нею потрібно боротися; інженерна техніка для подолання мінних полів — саме вони стали одним з головних чинників, які не дозволили ЗСУ провести успішний наступ. І, нарешті, люди, оскільки саме вони звільняють окуповані території — літаки, дрони та інша техніка це зробити не може.
Залужний написав, що Україна може відновити свою територіальну цілісність лише військовою силою. Однак і сам він визнає, що війна набула позиційного характеру, і багато коментаторів говорять, що головне для України в період “стратегічної оборони” — не втратити ще більше своєї землі.
