Daypolitico

Позначка: Словаччина

  • Поразка Орбана відкриває Україні €90 млрд: коли ЄС може розблокувати фінансування

    Поразка Орбана відкриває Україні €90 млрд: коли ЄС може розблокувати фінансування

    Перемога опозиційної партії «Тиса» на парламентських виборах в Угорщині може стати переломним моментом для фінансової підтримки України з боку Європейського Союзу. Після багаторічного блокування Будапештом ключових рішень ЄС, зокрема кредиту на €90 млрд для України, у Брюсселі та провідних столицях Європи очікують швидкого розблокування коштів. За оцінками європейських чиновників, «прогрес можливий уже найближчими тижнями», а перші рішення можуть бути ухвалені фактично одразу після формування нового уряду в Будапешті.

    Йдеться про масштабний фінансовий пакет, погоджений ще у грудні 2025 року як довгострокова підтримка України на 2026–2027 роки. Ці кошти мають стати критично важливими для покриття бюджетного дефіциту, зокрема фінансування соціальних виплат, зарплат у державному секторі та стабільності економіки в умовах війни. Без цього ресурсу Україна, за оцінками аналітиків, могла б зіткнутися з серйозними фінансовими труднощами вже у середині 2026 року.

    Головною перепоною для запуску кредиту залишалося вето уряду прем’єра Віктора Орбана. Угорщина системно блокувала рішення ЄС щодо допомоги Україні, зокрема пов’язуючи свою позицію з енергетичними суперечками — наприклад, питанням транзиту російської нафти через трубопровід «Дружба».

    Після виборів ситуація різко змінилася. Лідер партії «Тиса» Петер Мадяр, який здобув переконливу перемогу та отримав навіть конституційну більшість у парламенті, дав сигнал, що не продовжуватиме політику блокування. Він прямо заявив, що Угорщина не перешкоджатиме кредиту, оскільки рішення ЄС уже ухвалене і формально не потребує повторного погодження з боку Будапешта.

    Водночас важливо розуміти нюанс: сам кредит структурований таким чином, що не всі країни ЄС зобов’язані брати участь у його фінансуванні. Зокрема, Угорщина, а також Чехія і Словаччина можуть не долучатися до механізму напряму, але при цьому не блокувати його для інших.

    Європейські столиці вже відкрито говорять про можливість швидкого прориву. У Німеччині заявили, що результати виборів в Угорщині дають «надію на дуже швидке» виділення коштів Україні. Водночас у структурах ЄС зазначають, що поразка Орбана — це «велика перемога для Європи», яка може не лише розблокувати фінансування, а й загалом змінити динаміку підтримки України.

    Аналітики також звертають увагу на ширший політичний контекст. Протягом 16 років правління Орбан був одним із ключових союзників Росії в ЄС і регулярно блокував санкції та допомогу Україні. Його поразка означає ослаблення проросійського впливу в європейській політиці та потенційне посилення єдності ЄС у питаннях підтримки Києва.

    Водночас не всі ризики зникли. По-перше, новий уряд Угорщини ще не сформований — Петер Мадяр планує офіційно очолити його лише на початку травня. До цього моменту формально зберігаються повноваження попередньої влади, що може затягнути процес.

    По-друге, позиції інших країн ЄС також залишаються фактором невизначеності. Хоча Чехія і Словаччина не заявляли про намір блокувати кредит, їхня участь у фінансовому механізмі обмежена, а внутрішньополітичні дискусії можуть вплинути на темпи ухвалення рішень.

    По-третє, навіть після політичного погодження кошти не надійдуть миттєво. Механізм передбачає поетапне виділення траншів, виконання умов і технічні процедури, що можуть зайняти кілька місяців.

    Окремо варто враховувати, що нова влада Угорщини не є однозначно проукраїнською. Петер Мадяр займає більш помірковану позицію: визнає Україну жертвою агресії, але виступає за прагматичні відносини з Росією і обережний підхід до розширення ЄС. Це означає, що підтримка України з боку Будапешта може стати менш конфронтаційною, але не обов’язково максимально активною.

    Попри це, загальний тренд є позитивним для України. ЄС отримує шанс швидко розблокувати один із найбільших пакетів фінансової допомоги за весь час повномасштабної війни. У разі оперативного формування уряду в Угорщині та політичної згоди всередині Євросоюзу перші рішення можуть бути ухвалені вже у травні, а реальні виплати — розпочатися в найближчі місяці.

    Таким чином, поразка Орбана відкриває для України «вікно можливостей», яке може визначити фінансову стабільність держави на найближчі роки.

  • Рютте назвав країни, які гальмують вступ України до НАТО

    Рютте назвав країни, які гальмують вступ України до НАТО

    Генеральний секретар НАТО Марк Рютте заявив, що просування України до членства в Альянсі стримують позиції окремих держав, зокрема Німеччини, Словаччини, Угорщини та США.

    Про це він сказав під час перебування у США, коментуючи перспективи інтеграції України до Північноатлантичного альянсу.

    Рютте нагадав, що на саміті НАТО у Вашингтоні, присвяченому 75-річчю Альянсу, союзники погодилися із формулюванням про «незворотний шлях» України до членства. Водночас він зазначив, що політичного консенсусу щодо конкретних строків вступу наразі немає.

    «Є декілька країн, які стримують цей процес — Німеччина, Словаччина, Угорщина та США. Не думаю, що це питання зараз на столі», — заявив генсек.

    За його словами, у короткостроковій перспективі рішення про членство України не буде ухвалене на колективному рівні, і це є «чесною оцінкою» поточної ситуації всередині Альянсу.

    Фактором, який впливає на позиції союзників, залишається повномасштабна війна Росії проти України. Частина країн НАТО виступає проти формального запрошення України до Альянсу під час активної фази бойових дій, побоюючись прямого втягнення у конфлікт.

    Окрему роль відіграють внутрішньополітичні позиції держав-членів. Угорщина та Словаччина неодноразово виступали з критикою розширення підтримки України, а також блокували окремі рішення на рівні ЄС і НАТО. Німеччина, попри військову допомогу Києву, займає обережну позицію щодо швидкого розширення Альянсу.

    Позиція США також залишається ключовою. Вашингтон підтримує євроатлантичний курс України, однак наголошує на необхідності виконання умов та досягнення стабільності у сфері безпеки перед можливим членством.

    Напередодні заяви Рютте провів зустріч у Білому домі з президентом США Дональдом Трампом, під час якої обговорювалися питання глобальної безпеки, зокрема роль НАТО в конфліктах за межами Європи.

  • Від братерства до холодного розрахунку: що сталося з відносинами України і сусідів

    Від братерства до холодного розрахунку: що сталося з відносинами України і сусідів

    Перші місяці великої війни створили ілюзію, що стара карта Східної Європи згоріла разом із російським планом “Київ за три дні”. Але навесні 2026 року видно інше: емоційна єдність 2022-го закінчилася, і на перший план знову вийшли національні інтереси, енергетика, вибори, конкуренція та втома суспільств. Україна більше не живе в реальності “всі сусіди з нами”. Тепер у кожної столиці — своя гра.

    Лютий 2022 року справді став моментом історичного обнулення. Польща відкрила кордон і стала головним тилом для України, Молдова прийняла непропорційно велику кількість біженців, Румунія перетворилася на критичний маршрут для торгівлі й безпеки, а навіть країни з традиційно складною позицією, як-от Угорщина чи Болгарія, не наважувалися публічно стати в один ряд із Росією. Навесні 2026-го картина вже інша: одні сусіди поглиблюють співпрацю з Києвом, інші залишаються корисними, але холодними, а треті відверто використовують війну України як інструмент власного шантажу.

    Якщо спростити до формули, то сьогодні Україна має навколо себе чотири типи сусідів. Є держави, з якими інтереси майже повністю збігаються — передусім Румунія і Молдова. Є країни жорсткого прагматизму — Польща, Туреччина і, меншою мірою, Болгарія. Є відкрито проблемний блок — Угорщина та Словаччина. І є Білорусь, яка залишається не просто поганим сусідом, а ворожим плацдармом. Це вже не романтика 2022 року. Це зріла геополітика воєнного часу.

    Польща залишається найважливішим західним тилом України, але вже точно не в тому сентиментальному сенсі, який був у перші місяці вторгнення. Варшава й далі вкладається в оборону, готує новий пакет допомоги приблизно на 200 млн злотих і паралельно просуває масштабні оборонні програми всередині ЄС. Це означає, що польська держава продовжує бачити в російській загрозі власну проблему, а не лише українську.

    Але водночас Польща вже живе не логікою екстреної солідарності, а логікою внутрішньої політики. У країні зберігаються великі українські громади, що дає економічний ефект, але також породжує втому і соціальне тертя. Reuters ще у 2025 році фіксував, що українські біженці дали помітний внесок у польську економіку, але паралельно антиукраїнські настрої стали одним із факторів посилення праворадикальних сил. А в лютому 2026 року агентство знову звертало увагу на напруження навколо великих українських громад у Варшаві та Кракові. До того ж із березня 2026 року Польща змінила правила тимчасового захисту для українців, зробивши систему менш “надзвичайною” і більш бюрократичною. Це не розворот проти України, але це вже точно не епоха безумовного братерства.

    Угорщина тим часом остаточно вийшла з режиму пасивного скепсису і перейшла в режим відкритого блокування. Прем’єр Віктор Орбан не просто критикує Київ — він тримає в заручниках критично важливий для України пакет допомоги ЄС на 90 млрд євро, прив’язуючи свою позицію до зупинки транзиту нафти через “Дружбу”. Формула Будапешта зараз максимально проста: немає нафти — не буде грошей для України. Європейські лідери вже прямо називають цю поведінку неприйнятною і шукають способи обійти вето Орбана.

    Особливо показово, що сама історія з “Дружбою” виникла не через дії Києва, а через пошкодження інфраструктури внаслідок російського удару. Україна погодилася прийняти технічну і фінансову допомогу ЄС для ремонту трубопроводу, а Зеленський повідомив, що на повне відновлення транзиту потрібно близько півтора місяця. Але Будапешт вирішив використати кризу не для спільного тиску на Москву, а для тиску на Київ і Брюссель. Це і є головна риса українсько-угорських відносин 2026 року: вже не суперечка про меншини чи шкільні програми, а повноцінне політичне протистояння.

    Словаччина у 2026 році майже синхронізувалася з угорською лінією. Роберт Фіцо ще донедавна намагався балансувати — різка риторика, але не повне руйнування контактів. Тепер баланс майже зник. Братислава не лише підтримала тиск на Україну через нафтопровід, а й оголосила про припинення аварійних постачань електроенергії, а згодом через паливну кризу дозволила заправкам продавати дизель дорожче для іноземців і навіть обмежувати відпуск пального. Формально це рішення пояснюють нестачею ресурсу та “паливним туризмом”, але політично воно стало частиною того самого конфлікту навколо “Дружби”.

    Це означає, що Київ тепер має справу не з одним проблемним сусідом, а з цілим мініблоком Угорщина—Словаччина. І цей блок небезпечний не тільки тим, що створює труднощі в ЄС, а й тим, що вбудовує українське питання у передвиборчу політику двох урядів. Для Орбана й Фіцо жорсткість щодо України — це давно не зовнішня політика, а частина внутрішнього електорального менеджменту.

    На протилежному полюсі — Румунія. Якщо у відносинах Києва і Бухареста історично було достатньо взаємної недовіри, то нині Румунія стала одним із найстабільніших партнерів України в регіоні. 12 березня 2026 року під час візиту Зеленського до Румунії було підписано декларацію про стратегічне партнерство. Офіційний Бухарест прямо прив’язує цю домовленість до співпраці в обороні, енергетиці та відбудові.

    Ще важливіше те, що румунсько-українська співпраця вже не обмежується лише політичними жестами. Reuters повідомляв про ранні переговори між “Нафтогазом” і OMV Petrom щодо спільного освоєння великого газового родовища в Чорному морі. Паралельно Румунія ще раніше передала Україні систему Patriot, а нині дедалі чіткіше бачить Чорне море як спільний простір безпеки, де українська стійкість напряму працює на румунські інтереси. Саме тому Бухарест навесні 2026-го — чи не найперспективніший сусід України з погляду довгих стратегічних домовленостей.

    Молдова — окремий випадок, бо це не “велика” регіональна держава, а країна з набагато вужчим ресурсом. Але саме тому її лінія виглядає ще показовішою. Після російського удару по Новодністровській ГЕС у березні 2026 року забруднення води дісталося молдовської Бєльцівщини, тисячі людей залишилися без водопостачання, а Кишинів публічно поклав відповідальність на Росію. Це був ще один наочний епізод того, як безпека України і безпека Молдови вже фактично зрослися.

    Саме тому відносини Києва і Кишинева сьогодні, мабуть, найменш конфліктні в усьому периметрі. Молдова не має ресурсів Польщі чи Румунії, але має політичну ясність: будь-яке послаблення України автоматично збільшує ризики для самої Молдови. І поки Майя Санду утримує цей курс, Кишинів залишається для України не просто добрим сусідом, а дуже близьким політичним союзником.

    Болгарія, на відміну від Румунії, не робить гучних заяв про стратегічне партнерство, але й не скочується у відкритий конфлікт, як Будапешт чи Братислава. Її роль тиха, але корисна. У 2026 році Софія взяла на себе координацію спільного морського порядку денного для Чорного моря після України, а болгарське енергетичне відомство прямо говорить про завершення розширення газових інтерконекторів, які мають зробити країну важливим маршрутом LNG до України та Центральної Європи. Крім того, Болгарія продовжила тимчасовий захист для українців до березня 2027 року. Це не політика “великої дружби”, але це стабільна і доволі дисциплінована підтримка.

    Туреччина ж залишається тим, ким була фактично з першого дня великої війни: не союзником у західному розумінні, а сильним самостійним гравцем, який одночасно співпрацює і конкурує з усіма. У березні 2026 року Анкара знову запропонувала майданчик для наступного раунду переговорів між Росією та Україною. Ще у січні турецький МЗС підкреслював, що безпека Чорного моря для Анкари є стратегічним пріоритетом. Але Туреччина, як і раніше, не приєднується до західних санкцій проти Росії і паралельно дбає про безпеку власних газових маршрутів, зокрема Blue Stream і TurkStream.

    Для України це означає просту річ: Туреччина корисна, але не сентиментальна. Вона може допомагати в оборонній кооперації, підтримувати в Чорному морі, залишатися зручним дипломатичним майданчиком і водночас не робити жодного кроку, який суперечить її власним енергетичним чи торговельним інтересам. Саме тому відносини з Анкарою сьогодні — це не “дружба”, а складна математика взаємної вигоди. І в цій математиці Україна мусить діяти без ілюзій.

    Нарешті, Білорусь. Тут жодних двозначностей уже не залишилося. У лютому 2026 року Україна офіційно запровадила санкції проти Олександра Лукашенка, прямо звинувативши Мінськ у сприянні російській війні, зокрема у допомозі з дроновими атаками і використанні білоруської території як інфраструктурної бази. Навіть попри те, що в березні Мінськ почав торг із США, звільнив 250 політв’язнів і домігся часткового послаблення американських санкцій, це жодним чином не змінює українського погляду: Білорусь залишається несамостійним військово-політичним придатком Росії.

    Так, у довгій перспективі Київ, очевидно, залишатиме собі простір для майбутнього діалогу з постлукашенківською Білоруссю. Але навесні 2026 року це не сусід у політичному сенсі, а північний ризик. Не обов’язково ризик нового наступу завтра, але точно ризик для безпеки, логістики і планування, який не можна ігнорувати.

    Якщо ж спробувати підбити сухий підсумок, то головна зміна порівняно з 2022 роком полягає ось у чому: навколо України більше немає єдиного морального фронту. Є пояс підтримки, але він неоднорідний. Румунія і Молдова зараз ближчі до формули справжнього партнерства. Польща залишається критично важливою, але все сильніше мислить у категоріях власного політичного балансу. Болгарія і Туреччина — це надійний, але стриманий прагматизм. Угорщина і Словаччина — відверта зона конфлікту. Білорусь — ворожий тил Росії. І це, мабуть, і є головний геополітичний підсумок весни 2026 року: Україна більше не може дозволити собі політику на емоціях, бо її сусіди давно повернулися до політики інтересів.

  • Зеленський назвав термін відновлення транзиту нафти трубопроводом «Дружба»

    Зеленський назвав термін відновлення транзиту нафти трубопроводом «Дружба»

    Україна зможе відновити транзит нафти нафтопроводом «Дружба» приблизно через півтора місяця після завершення ремонту пошкодженої інфраструктури. Про це повідомив президент Володимир Зеленський у листі до керівництва Європейського Союзу.

    У документі зазначається, що останні пошкодження об’єктів трубопроводу є досить серйозними і без відновлення ключових вузлів повноцінний транзит наразі неможливий.

    За словами президента, основною проблемою залишається перекачувальна станція у Бродах, яка тимчасово зупинила роботу після пошкодження.

    Саме її зупинка не дозволяє підтримувати необхідний тиск у системі трубопроводу та гарантувати безпечний транзит нафти до європейських країн.

    «Ми очікуємо, що упродовж приблизно 1,5 місяця перекачувальна станція у Бродах відновить технічну спроможність. Це забезпечить повне відновлення постачань — звісно, якщо не буде нових ударів РФ», — пояснив Зеленський.

    Частину інфраструктури доведеться будувати заново

    За попередніми технічними оцінками, один із пошкоджених резервуарів для нафти не підлягає відновленню. У зв’язку з цим Україна розглядає можливість будівництва нової підземної інфраструктури зберігання нафти.

    Президент також подякував Європейському Союзу за готовність допомогти з відновленням трубопроводу.

    «Я вдячний і приймаю вашу пропозицію щодо необхідної технічної підтримки та фінансування, щоб ми могли завершити ремонтні роботи якнайшвидше та розглянути сталі рішення на майбутнє», — зазначив Зеленський.

    Передісторія конфлікту

    Проблеми з роботою трубопроводу виникли після пошкодження інфраструктури «Дружби», що призвело до перебоїв із постачанням нафти до країн Центральної Європи.

    На цьому тлі Угорщина та Словаччина оголосили надзвичайний стан і звинуватили Україну у проблемах із транзитом, що спричинило політичну напругу між сторонами.

    Раніше також повідомлялося, що Україна погодилася відновити транзит нафти до Угорщини та Словаччини після домовленостей із Європейським Союзом щодо фінансування та технічної допомоги для ремонту пошкодженої інфраструктури.

  • Україна відновлює транзит російської нафти до ЄС

    Україна відновлює транзит російської нафти до ЄС

    Україна погодилася відновити транзит російської нафти нафтопроводом «Дружба» до Угорщини та Словаччини після домовленостей із Європейським Союзом щодо технічної допомоги та фінансування ремонту інфраструктури.

    Про це повідомила президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн.

    За словами глави Єврокомісії, Київ погодився відновити транзит після того, як Брюссель запропонував підтримку для відновлення пошкодженої інфраструктури.

    Йдеться про технічну допомогу та фінансування, необхідні для ремонту ділянок трубопроводу, які зазнали пошкоджень.

    Нафтопровід «Дружба» є одним із ключових маршрутів постачання російської нафти до країн Центральної Європи. Через українську територію нафта надходить, зокрема, до Угорщини та Словаччини, які залишаються залежними від цього маршруту.

    Напруження навколо «Дружби»

    Ситуація навколо трубопроводу загострилася після інциденту з пошкодженням інфраструктури. Угорщина та Словаччина навіть оголосили надзвичайний стан і звинуватили Україну у проблемах із транзитом.

    Відновлення транзиту має важливе значення для енергетичної стабільності Центральної Європи. Попри санкції проти російської енергетики, окремі країни ЄС досі отримують нафту через систему «Дружба», оскільки не мають швидкої альтернативи цим поставкам.

    Європейська комісія наголошує, що відновлення роботи трубопроводу відбуватиметься із дотриманням усіх технічних вимог та за підтримки Євросоюзу.

  • Прем’єр Словаччини погодився на переговори із Зеленським, але висунув власні умови

    Прем’єр Словаччини погодився на переговори із Зеленським, але висунув власні умови

    Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо заявив, що погодився на пропозицію президента України Володимира Зеленського провести особисту зустріч для обговорення двосторонніх відносин. Водночас словацький політик висловив побажання організувати переговори на території однієї з держав-членів Європейського Союзу.

    За словами Фіцо, телефонна розмова між лідерами відбулася нещодавно, під час якої Зеленський запросив його відвідати Україну. Прем’єр Словаччини підтвердив, що прийняв запрошення та доручив урядовим структурам розпочати підготовку до зустрічі.

    Фіцо повідомив, що звернувся до Адміністрації уряду Словацької Республіки та Міністерства закордонних і європейських справ із проханням у координації з українською стороною узгодити дату переговорів.

    Разом із тим глава словацького уряду зазначив, що віддає перевагу проведенню зустрічі з президентом України на території однієї з країн ЄС, які Зеленський регулярно відвідує в межах міжнародних візитів.

    Очікується, що під час переговорів сторони можуть обговорити широкий спектр питань українсько-словацької співпраці, включно з політичними, економічними та енергетичними аспектами взаємодії між державами.

    Контакти між Києвом і Братиславою останнім часом залишаються у центрі уваги через дискусії щодо підтримки України, транзиту енергоресурсів та позиції Словаччини у межах європейської політики безпеки.

  • Після атаки на «Дружбу» Угорщина та Словаччина оголосили надзвичайний стан і звинуватили Україну

    Після атаки на «Дружбу» Угорщина та Словаччина оголосили надзвичайний стан і звинуватили Україну

    20 лютого уряд Угорщини заявив про намір блокувати виділення Україні кредиту ЄС у розмірі 90 млрд євро, доки не буде відновлено поставки російської нафти через нафтопровід «Дружба». Ця заява стала черговим епізодом політичного тиску з боку Будапешта, який разом зі словацьким урядом раніше вже погрожував обмеженням експорту нафтопродуктів та електроенергії до України.

    На тлі російської атаки на західноукраїнський нафтовий вузол у Бродах і пошкодження інфраструктури «Дружби» уряди Словаччини та Угорщини синхронно оголосили надзвичайний стан на ринку нафтопродуктів. Колишній міністр економіки Словаччини Карел Хірман назвав це провалом енергетичної політики, орієнтованої на російський імпорт.

    За його словами, ані Чехія, ані Польща, ані Австрія не були змушені вводити спеціальні режими через зупинку «Дружби», оскільки давно диверсифікували постачання. Ситуація оголила стратегічний прорахунок угорської компанії MOL, яка володіє нафтопереробними заводами в Угорщині та братиславським Slovnaft і продовжувала робити ставку на російську сировину.

    Російська атака підтвердила ризики транзиту через Україну в умовах війни. Водночас припинення постачання призвело до тимчасового обмеження експорту нафтопродуктів, у тому числі до України. Проте, як зазначає Хірман, для Києва це не стане критичним — обсяги можуть бути замінені з інших джерел. Натомість MOL ризикує втратити ринки й зазнати фінансових збитків, що позначиться і на податкових надходженнях у Словаччині та Угорщині.

    Ключовим стало підтвердження існування альтернативного маршруту. Хорватський термінал на острові Крк і нафтопровід Adria після модернізації мають достатню пропускну спроможність для забезпечення обох НПЗ MOL. Ба більше, керівництво Slovnaft уже заявило про закупівлю танкерів із нафтою від різних постачальників, які мають надійти наприкінці березня. До того часу завод працюватиме в обмеженому режимі, використовуючи державні резерви.

    Попри це, Будапешт і Братислава продовжують наполягати на необхідності відновлення постачання саме російської нафти й навіть критикують Хорватію. При цьому одночасні заяви про нібито недостатню пропускну спроможність Adria та прохання допустити транзит російської танкерної нафти виглядають суперечливими.

    Окремо виникають питання щодо комунікації навколо самої атаки на Броди. Понад два тижні офіційні структури мовчали про факт пошкодження та зупинку транспортування. Згодом Фіцо й Орбан почали звинувачувати Україну у нібито навмисному небажанні відновити прокачування, а також ставити під сумнів характер пошкоджень.

    Водночас зупинка «Дружби» означає припинення не лише російських, а й українських поставок нафти для заводів MOL, які розпочалися наприкінці осені як відповідь на удари по українських НПЗ. Таким чином компанія втратила обидва джерела сировини.

    На цьому тлі заяви про можливе припинення експорту електроенергії чи газу до України виглядають не лише політичними, а й економічно невигідними для самих Словаччини та Угорщини, оскільки значну частину операцій здійснюють приватні компанії, що отримують дохід від транзиту.

    Криза навколо «Дружби» продемонструвала: твердження про безальтернативність російської нафти більше не витримують критики. Питання полягає вже не в технічних можливостях, а в політичному виборі.

  • Після зупинки транзиту нафти дві країни ЄС обмежили експорт пального до України

    Після зупинки транзиту нафти дві країни ЄС обмежили експорт пального до України

    Угорщина та Словаччина оголосили про призупинення експорту дизельного пального до України на тлі припинення транзиту російської нафти трубопроводом «Дружба» через українську територію.

    18 лютого міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто заявив, що Будапешт зупиняє постачання дизеля до України та не планує їх відновлювати, доки не буде відновлено прокачування нафти у напрямку Угорщини через «Дружбу». За його словами, енергетична безпека країни є пріоритетом, а нинішня ситуація потребує негайних рішень.

    Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо підтвердив аналогічні заходи з боку Братислави. Він повідомив, що нафтопереробна компанія Slovnaft тимчасово припиняє експорт дизельного пального до України та низки інших держав. Увесь вироблений обсяг, за його словами, буде спрямований на внутрішній ринок Словаччини.

    Фіцо також припустив, що зупинка транзиту нафти може мати політичний характер. У такому разі, зазначив він, Словаччина може переглянути підходи до підтримки євроінтеграції України та співпраці у сфері постачання електроенергії, якщо версія про політичний тиск підтвердиться.

    Раніше, 16 лютого, Петер Сійярто повідомляв, що Угорщина та Словаччина звернулися до Хорватії з проханням забезпечити альтернативний маршрут постачання через нафтопровід Adria. Водночас міністр економіки Хорватії Анте Шушняр заявив, що Загреб не підтримує збільшення закупівель російської нафти, наголосивши, що такі поставки сприяють фінансуванню війни проти України.

    За даними галузевих джерел, Угорщина та Словаччина забезпечують близько 9% українського імпорту дизельного пального. У 2025 році з цих країн до України було поставлено приблизно 629,5 тис. тонн дизеля. Водночас експерти зазначають, що попри значущість цих обсягів, вони не є критичними для українського ринку, оскільки після 2022 року Україна суттєво диверсифікувала канали постачання пального.

  • Керівництво Словаччини заявило про припинення військової підтримки України

    Керівництво Словаччини заявило про припинення військової підтримки України

    Президент Словаччини Петер Пеллегріні, прем’єр-міністр Роберт Фіцо та голова Національної ради Ріхард Раші погодилися відмовитися від подальшої військової підтримки України. Про це повідомляє словацьке видання Aktuality.

    За інформацією медіа керівники держави зустрілися за спільним обідом, під час якого обговорили ключові питання внутрішньої та зовнішньої політики Словаччини. Петер Пеллегріні зазначив, що розмова була «відкритою, конструктивною і прагматичною» та стосувалася всіх важливих для країни тем.

    Президент повідомив журналістам, що Словаччина все ж матиме свого представника на переговорах так званої «коаліції рішучих», однак при цьому Братислава не планує продовжувати військову допомогу Україні і не направлятиме своїх військових.

    Крім того, Пеллегріні заявив, що Словаччина не братиме участі у наданні гарантій за позикою Європейського Союзу для України на суму 90 мільярдів євро.

    Позиція словацької влади щодо України посилюється і в риториці оборонного відомства. Раніше міністр оборони Словаччини Роберт Каліняк заявив, що Україна, за його словами, ніколи не стане членом НАТО, а також зіткнеться з великими труднощами на шляху до вступу в Європейський Союз.

    Каліняк також стверджував, що Україна нібито «мала шанс» завершити війну ще у 2022 році, але не скористалася ним. Ці заяви викликали гостру реакцію з боку українських політиків та експертів, які розцінюють таку позицію як фактичне підігравання російській риториці.

  • Фігуранта справи про «відкати» в енергетиці пов’язують із бізнесом і майном у Словаччині

    Фігуранта справи про «відкати» в енергетиці пов’язують із бізнесом і майном у Словаччині

    11 листопада 2025 року у Вищому антикорупційному суді розглядали питання обрання запобіжного заходу для Ігоря Миронюка. За версією слідства, він разом із Дмитром Басовим керував тіньовими процесами у складі злочинної організації, пов’язаної зі схемами в енергетичному секторі.

    Під час судового засідання прокурор повідомив, що Миронюк має іноземні зв’язки, зокрема зі Словаччиною. За даними обвинувачення, у вересні 2025 року підозрюваний розповідав співрозмовнику, що володіє компаніями та банківськими рахунками за кордоном, у тому числі в Словаччині. Також, за його словами, колишня дружина та син проживають за межами України, при цьому він підтримує з ними тісний контакт.

    Журналістська перевірка підтвердила, що Ігор Миронюк справді має бізнес-інтереси у Словаччині. Перший бізнес він започаткував ще у 2008 році разом із тодішньою дружиною Оленою та сином Артуром. Родина володіла частками у компанії SU-CONSULTING s.r.o., яка працювала у сфері реклами. У 2014 році цей бізнес було продано.

    Після цього Миронюк залишився співвласником та виконавчим директором іншої словацької компанії — UKRCI s.r.o., заснованої у 2014 році. Формально фірма займається неспеціалізованою оптовою торгівлею, однак її фінансові показники виглядають скромними: за 2024 рік дохід компанії склав трохи більше ніж дві тисячі євро. Раніше часткою у цьому бізнесі володіла Олена Миронюк, однак у липні 2025 року вона, ймовірно, передала її сину Артуру.

    У червні 2025 року колишня дружина Миронюка придбала ще одну компанію у Словаччині — Management alternative technologies s.r.o., яка спеціалізується, зокрема, на роздрібній торгівлі. Номінальний розмір її внеску становив 5 тисяч євро. Фінансові результати діяльності цієї фірми на момент публікації у відкритих реєстрах відсутні.

    Втім, родину Миронюка зі Словаччиною пов’язує не лише бізнес, а й нерухомість. У 2014 році його син Артур придбав квартиру на 22-му поверсі багатоповерхового житлового комплексу неподалік від центру Братислави, на вулиці Байкальській.

    Крім того, влітку 2023 року колишня дружина Миронюка стала власницею приватного будинку у передмісті Братислави — місті Шаморін. Нерухомість розташована за десять хвилин пішки від Дунаю та приблизно за двадцять хвилин їзди автомобілем до центру столиці Словаччини. У кадастрових документах зазначено, що будинок придбано без залучення кредитних коштів. Сума угоди не розкривається, однак, за відкритими оголошеннями, вартість подібних будинків у цьому районі сягає близько пів мільйона євро.

    Таким чином, дані про бізнес та нерухомість у Словаччині корелюють із заявами сторони обвинувачення у справі Миронюка. Наявність закордонних активів і тісних сімейних зв’язків за межами України може мати значення при оцінці ризиків у кримінальному провадженні, зокрема щодо можливого переховування від слідства.