Daypolitico

Позначка: Світовий банк

  • Україна опинилася серед світових антирекордсменів: народжуваність впала до критичного рівня

    Україна опинилася серед світових антирекордсменів: народжуваність впала до критичного рівня

    Україна опинилася серед трьох країн із найнижчим загальним коефіцієнтом народжуваності у світі. За даними Світового банку за 2024 рік, в Україні було зафіксовано лише 5,5 живонароджених на кожну тисячу жителів. Нижчі показники мали лише Південна Корея та Сан-Марино.

    Водночас сумарний коефіцієнт народжуваності в Україні, який показує середню кількість дітей, народжених однією жінкою протягом життя за умови збереження поточних вікових показників, становив приблизно одну дитину. Це більш ніж удвічі нижче за рівень простого відтворення населення, який зазвичай оцінюють приблизно у 2,1 дитини на одну жінку.

    Рейтинг на основі даних Групи Світового банку опублікувало видання Business Insider. Під час його укладання порівнювали два різні демографічні показники: кількість живонароджених на тисячу населення та сумарний коефіцієнт народжуваності. Україна посіла третє місце саме за першим із них — загальним коефіцієнтом народжуваності.

    Найнижчий показник у 2024 році зафіксували у Сан-Марино — 4,2 народження на тисячу жителів. На другому місці опинилася Південна Корея з показником 4,7. В Україні він становив 5,5 народження на тисячу осіб.

    У випадку Південної Кореї сумарний коефіцієнт народжуваності становив близько 0,7 дитини на одну жінку — це один із найнижчих показників у світі. В Україні він перебував приблизно на рівні однієї дитини, а у Сан-Марино — близько 1,2.

    Чим відрізняються показники народжуваності

    Загальний коефіцієнт народжуваності показує, скільки дітей народжується протягом року в розрахунку на тисячу жителів країни. На нього впливає не лише бажання сімей мати дітей, а й вікова структура населення.

    Наприклад, якщо в країні мало жінок репродуктивного віку, загальна кількість народжень буде невеликою навіть за відносно сприятливих сімейних установок. Для України це особливо актуально через багаторічне скорочення населення, низьку народжуваність у попередні десятиліття, масову міграцію та наслідки повномасштабної війни.

    Сумарний коефіцієнт народжуваності натомість оцінює середню кількість дітей, яку могла б народити одна жінка за все життя за збереження поточних вікових показників. Саме він краще демонструє, чи здатне населення відтворювати себе без урахування міграції.

    Обидва показники свідчать, що Україна опинилася в надзвичайно складній демографічній ситуації. Низька кількість народжень поєднується з високою смертністю, виїздом мільйонів громадян за кордон та зменшенням кількості людей репродуктивного віку.

    Смертність майже вчетверо перевищує народжуваність

    У першому півріччі 2026 року в Україні зареєстрували 73 292 народження і 259 853 смерті. Таким чином, на одного новонародженого припадало приблизно 3,5 померлих. У публічних повідомленнях це співвідношення зазвичай округлюють до майже чотирьох смертей на одне народження.

    Порівняно з першою половиною 2025 року кількість народжених дітей продовжила скорочуватися. Тоді в Україні за шість місяців зареєстрували близько 86,8 тисячі новонароджених і понад 249 тисяч смертей.

    За підсумками всього 2025 року в Україні народилися 168 778 дітей, тоді як кількість померлих становила 485 296 осіб. На кожну новонароджену дитину тоді припадало майже троє померлих.

    Ці цифри не охоплюють усіх українських громадян, які фактично проживають за межами країни, а також можуть не повністю відображати ситуацію на тимчасово окупованих територіях. Однак навіть доступні реєстраційні дані демонструють значне природне скорочення населення.

    Як війна поглибила демографічну кризу

    Проблема низької народжуваності в Україні виникла задовго до повномасштабного російського вторгнення. Населення країни скорочувалося ще з 1990-х років через низьку народжуваність, високу смертність, трудову міграцію та старіння суспільства.

    Проте війна різко прискорила ці процеси. Мільйони українців, переважно жінки та діти, виїхали до європейських країн. Частина сімей була розділена, а багато молодих людей відкладають народження дітей через небезпеку, нестабільність, невизначеність із житлом і доходами.

    На рішення щодо народження дитини також впливають регулярні ракетні та дронові атаки, руйнування медичної інфраструктури, ризики для вагітних жінок і неможливість довгостроково планувати майбутнє.

    За даними міжнародних оглядів, російські удари по медичних закладах, зокрема пологових будинках, додатково ускладнили доступ до безпечної допомоги під час вагітності та пологів у прифронтових регіонах.

    Водночас частина дітей громадян України народжується за кордоном. Такі народження не завжди потрапляють до української внутрішньої статистики одразу, хоча діти можуть мати українське громадянство. Тому реальна кількість дітей, народжених в українських сім’ях, може бути вищою, ніж кількість зареєстрованих народжень усередині країни.

    Однак це не усуває основної проблеми: значна частина молодих сімей фізично перебуває за межами України, а їхнє повернення після війни не гарантоване.

    Чому різкий «бебі-бум» не розв’яже проблему

    Навіть значне збільшення кількості народжених дітей не здатне швидко змінити вікову структуру українського населення. Новонародженим знадобиться щонайменше два десятиліття, щоб увійти до ринку праці, сплачувати податки та підтримувати пенсійну систему.

    Одночасно чисельність людей старшого віку залишатиметься значною, а кількість працездатного населення може продовжувати скорочуватися. Це створює ризики дефіциту працівників, зменшення податкової бази та збільшення навантаження на соціальні фонди.

    Демографи наголошують, що політика не може обмежуватися одноразовими виплатами після народження дитини. Сім’ям потрібні безпечні міста, доступне житло, стабільна робота, якісна медицина, дитячі садки, школи та можливість поєднувати професійну діяльність із батьківством.

    Окремим викликом стане повернення українців, які виїхали після початку повномасштабної війни. Частина з них уже знайшла роботу, житло, влаштувала дітей до шкіл і почала інтегруватися в інших країнах. Чим довше триває війна, тим складніше буде переконати ці родини повернутися.

    За міжнародними оцінками, демографічне скорочення може впливати не лише на економіку, а й на обороноздатність, відбудову та загальну стійкість держави.

    Де народжуваність залишається найвищою

    На протилежному кінці рейтингу Світового банку розташувалися переважно африканські держави. Найвищий загальний коефіцієнт народжуваності у 2024 році зафіксували у Центральноафриканській Республіці — 46,2 народження на тисячу жителів.

    У Чаді цей показник становив 43,3, а в Сомалі — 42,3 народження на тисячу осіб. Сумарний коефіцієнт народжуваності в цих країнах наближався до шести дітей на одну жінку.

    Проте висока народжуваність не обов’язково означає високий рівень добробуту. У багатьох таких країнах зберігаються значна дитяча смертність, обмежений доступ до медицини й освіти, високий рівень бідності та недостатнє використання сучасної контрацепції.

    Низька народжуваність, своєю чергою, характерна для багатьох економічно розвинених держав. Вона спостерігається в Південній Кореї, Японії, Китаї, Італії, Іспанії та Польщі. Серед її причин називають високу вартість житла, пізніше створення сімей, нестабільну зайнятість молоді та складність поєднання кар’єри з доглядом за дітьми.

    Що означає антирекорд для України

    Третє місце серед країн із найнижчим загальним коефіцієнтом народжуваності — це не просто статистичний показник. Він означає, що вже через кілька десятиліть Україна може зіткнутися з гострим дефіцитом працівників, скороченням кількості учнів і студентів, закриттям закладів освіти та зростанням навантаження на систему охорони здоров’я і пенсійне забезпечення.

    Водночас рейтинг не слід трактувати як абсолютно точне порівняння чисельності всіх українців. Через війну, окупацію, переміщення населення та перебування мільйонів громадян за кордоном демографічні розрахунки для України мають значну похибку.

    Однак загальна тенденція не викликає сумнівів: кількість народжень залишається критично низькою, смертність значно її перевищує, а війна посилює проблеми, які накопичувалися десятиліттями.

    Відновлення населення потребуватиме не одного року і навіть не одного десятиліття. Для цього Україні доведеться одночасно створювати умови для повернення громадян, підтримувати сім’ї з дітьми, зменшувати передчасну смертність, розвивати медицину та забезпечувати безпеку. Без комплексних рішень навіть завершення війни саме собою не зможе швидко подолати демографічну кризу.

  • RDNA, заморожені активи Росії і нова архітектура репарацій без очікування капітуляції агресора

    RDNA, заморожені активи Росії і нова архітектура репарацій без очікування капітуляції агресора

    Вперше після Другої світової війни світ намагається знайти спосіб змусити державу-агресора платити за руйнування ще до завершення війни. Україна першою змусила міжнародні інституції рахувати майбутні репарації, поки війна ще триває. Зазвичай такі підрахунки починалися після підписання перемир’я чи мирного договору. Кожна нова ракета чи артилерійський обстріл змінює суму, яку зрештою доведеться оплачувати.

    Спільна оцінка Світового банку, Європейської комісії, ООН та українського уряду (RDNA) уже перевищує 524 млрд доларів на найближче десятиліття. Якщо перевести цю суму в час, то за нинішнього рівня ВВП України країні знадобилося б кілька років роботи всієї економіки без жодних інших витрат, щоб профінансувати таку суму самостійно. Це більше, ніж сукупний довоєнний ВВП України за два роки, і одна з найбільших програм післявоєнного відновлення з часів Плану Маршалла.

    Такий підхід змінює саму логіку післявоєнної відбудови. Мова йде не про повернення до стану «як було». Йдеться про спробу побудувати економіку та інститути, здатні витримати наступні потрясіння. Водночас між детальною фіксацією втрат і реальним механізмом їх відшкодування залишається фундаментальна прогалина. Міжнародне право вміє документувати збитки з високою точністю. Воно значно гірше справляється з примусом до виплат, коли агресор не капітулював і зберігає контроль над своєю економікою.

    Надприбутки від активів РФ, компромісний механізм репарацій під час війни

    Замороження близько 300 млрд доларів суверенних резервів Центрального банку Росії стало найбільшим блокуванням державних активів у сучасній історії. Близько двох третин цієї суми перебуває в європейських юрисдикціях, насамперед у бельгійському депозитарії Euroclear. Щодня заморожені російські резерви продовжують приносити інвестиційний дохід. Саме ці надприбутки, а не сам капітал, сьогодні вже працюють на підтримку України.

    Жодна країна у XXI столітті ще не намагалася стягнути репарації з ядерної держави, яка не програла війну і не капітулювала. Тому навколо російських активів зараз стільки юридичних спорів.

    Європейський Союз обрав компромісний підхід. Замість прямого зазіхання на основний капітал, Брюссель використовує надприбутки від цих активів. Як зазначила президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн:

    «Сьогодні ми передаємо 1,5 млрд євро доходів від іммобілізованих російських активів на оборону та відновлення України. Немає кращого символу чи використання грошей Кремля, ніж зробити Україну та всю Європу безпечнішим місцем для життя».

    Ці кошти стали фінансовою основою програми Extraordinary Revenue Acceleration (ERA) обсягом 50 млрд доларів, узгодженої країнами G7.

    У межах цієї ініціативи Європейський Союз надає Україні макрофінансову допомогу, яка погашатиметься за рахунок надприбутків від іммобілізованих російських державних активів.

    Лоренс Трайб і колишній президент Світового банку Роберт Зеллік вважають, що грубе порушення Росією норм міжнародного права виправдовує контрзаходи, включаючи використання самих активів. Вони аргументують, що це не просто санкції, а інструмент відновлення справедливості.

    Таким чином, заморожені активи стали не лише фінансовим важелем, але й тестом для міжнародної правової системи: чи здатна вона змусити ядерну державу-агресора платити за агресію ще до її завершення, чи залишиться це питанням політичної волі та прецедентів.

    Чому самих грошей недостатньо, історичні приклади

    Після Першої світової війни репарації з Німеччини (132 млрд золотих марок) не тільки не відновили стабільність у Європі, а й стали одним із факторів економічної кризи та реваншистських настроїв, що призвели до нової війни. Після 1945 року підхід змінився: союзники поєднали часткові репарації з демонтажем промисловості, окупаційним контролем та масовою програмою відновлення (План Маршалла — 13,3 млрд доларів). У подальші роки основний обсяг інвестицій у відновлення Західної Європи забезпечив саме приватний капітал, який повернувся завдяки зниженню безпекових ризиків і відновленню довіри до економіки.

    Яскравим прикладом є Ізраїль. У 1952 році за Люксембурзькою угодою Німеччина виплатила значні кошти молодій державі на абсорбцію сотень тисяч вцілілих після Голокосту та відновлення економіки (державна частина — близько 3 млрд марок, а загальні виплати жертвам Голокосту через різні механізми перевищили 90 млрд доларів). Ці ресурси допомогли побудувати інфраструктуру, житло та промисловість.

    Проте навіть після отримання цих компенсацій країна продовжувала існувати в умовах постійних воєнних загроз протягом десятиліть. Це чітко показало: фінансові репарації здатні відновити економіку, але вони не заміняють надійних механізмів безпеки, військової стійкості та стратегічних союзів.

    Аналогічно, через UNCC (Compensation Commission) після вторгнення Іраку в Кувейт у 1990 році було розглянуто 2,7 млн заяв і виплачено 52,4 млрд доларів. Процес тривав понад 30 років. Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Ірак саме завершував останні платежі за ту війну.

    Міжнародне право на історичному роздоріжжі

    Після 24 лютого 2022 року світ вперше за багато десятиліть почав серйозно переглядати фундаментальні принципи міжнародного права, які раніше вважалися майже недоторканними.

    Традиційно суверенні резерви центральних банків користувалися одним із найсильніших рівнів міжнародно-правового захисту. Саме тому дискусія про можливість використання заморожених резервів Центрального банку Росії стала безпрецедентною для сучасної міжнародної фінансової системи.

    Після 2022 року ситуація змінилася з кількох причин одночасно. Росія порушила основоположні норми Статуту ООН (заборона застосування сили проти територіальної цілісності держави). Це не просто «звичайна війна», а спроба ліквідувати суверенну державу. Такий рівень порушення створив політичну волю у значної частини міжнародної спільноти шукати нові інструменти тиску.

    Звичайні санкції, хоча й жорсткі, не зупинили війну. Військова допомога Україні дорога і політично складна. Заморожені активи Росії стали одним з небагатьох ресурсів для західних платників податків, які можна було б використати.

    Більшість російських резервів була номінована в доларах, євро та інших західних валютах і зберігалася в західних депозитаріях (Euroclear, Clearstream). Це створило унікальну ситуацію, активи фактично опинилися під контролем Заходу.

    Головні ризики, які бачать на Заході — це довіра до долара та євро як резервних валют. Якщо центральні банки інших країн (Китай, Індія, країни Глобального Півдня, Саудівська Аравія) вирішать, що їхні резерви в західних валютах можуть бути заморожені або конфісковані з політичних мотивів, вони почнуть активно диверсифікувати активи. Це може прискорити процес «дедоларизації», який і так триває повільно.

    Саме тому G7 та ЄС досі не пішли на повну конфіскацію, а обрали більш обережний шлях — використання надприбутків від заморожених активів. Компроміс між бажанням допомогти Україні та страхом зруйнувати основи системи, на якій тримається їхня власна фінансова міць.

    Відновлення після війни та механізм відповідальності агресора

    Репарації завжди здавалися питанням грошей. Але досвід попередніх воєн показує, навіть мільярдні виплати не гарантують ані стабільності, ані справедливості, якщо за ними не стоїть дієва система контролю, безпеки та розвитку.

    Заморожені активи та міжнародна допомога не можуть стати кінцевою відповіддю. Вони лише створюють ресурс. Те, чи перетвориться цей ресурс на реальне відновлення, залежатиме від того, які правила будуть закладені з першого дня: хто ухвалюватиме рішення, як контролюватимуться витрати і чи стане відбудова частиною економічної трансформації, а не просто відновленням зруйнованого.

    Масштаб майбутнього відновлення робить Україну не просто отримувачем міжнародної допомоги, а учасником одного з найбільших економічних експериментів XXI століття. Від того, чи вдасться побудувати прозору систему управління сотнями мільярдів доларів, залежатиме не лише швидкість відбудови, а й довіра світу до самої ідеї репарацій.

    Якщо заморожені російські активи стануть основою нового механізму відповідальності держав агресорів, це створить прецедент, якого раніше не існувало.

    Український досвід матиме значення далеко за межами цієї війни. Якщо світ зможе створити робочий механізм компенсації збитків, це змінить підхід до майбутніх конфліктів. Якщо ні, то міжнародне право знову залишиться системою, яка здатна назвати агресію злочином, але не завжди здатна змусити агресора заплатити за її наслідки.

  • “Більше не можу працювати за своїми принципами”: прем’єр Молдови несподівано залишає посаду

    “Більше не можу працювати за своїми принципами”: прем’єр Молдови несподівано залишає посаду

    Прем’єр-міністр Молдови Александру Мунтяну 3 липня несподівано оголосив про свою відставку. Його рішення автоматично запускає процедуру відставки всього уряду, хоча чинний Кабінет міністрів продовжить виконувати обов’язки до формування нового складу. Відставка стала несподіванкою як для політичних оглядачів, так і для молдовського суспільства, адже Мунтяну очолював уряд менш ніж рік.

    Про своє рішення прем’єр повідомив у соціальних мережах.

    «Сьогодні я завершую свій термін повноважень на посаді прем’єр-міністра. Я прийняв пропозицію очолити уряд із великою відповідальністю та твердим переконанням, що зможу змінити ситуацію на краще. Коли я зрозумів, що більше не можу виконувати свої обов’язки відповідно до своїх принципів і переконань, я вирішив піти», — написав Мунтяну.

    При цьому глава уряду не уточнив, які саме обставини змусили його залишити посаду. Він лише наголосив, що й надалі служитиме Молдові незалежно від того, працюватиме у державному чи приватному секторі.

    Відставка автоматично означає припинення повноважень чинного уряду відповідно до Конституції Молдови. Однак Кабінет міністрів продовжить виконувати обов’язки у статусі виконувача до призначення нового прем’єр-міністра та формування нового складу уряду. Президентка Мая Санду вже заявила, що наступного тижня проведе консультації з парламентськими фракціями щодо кандидатури нового глави уряду.

    Мая Санду подякувала Мунтяну за роботу та підкреслила, що стратегічний курс країни не змінюється.

    «Шлях Молдови залишається незмінним — реформи та вступ до Європейського Союзу», — заявила президентка. Вона також спростувала припущення про те, що прем’єру нібито заважали боротися зі зловживаннями, наголосивши, що він мав повну свободу у роботі уряду й ухвалив рішення про відставку самостійно.

    За інформацією Reuters, рішення Мунтяну пролунало на тлі суспільного резонансу навколо повідомлень про високі зарплати керівників державного підприємства MoldATSA, яке відповідає за безпеку повітряного руху, а також інших державних компаній. Хоча прем’єр прямо не пов’язував свою відставку з цим скандалом, політичні аналітики називають його одним із факторів посилення тиску на уряд.

    Політолог Віталій Андрієвський у коментарі Reuters заявив, що Молдова переживає «гостру кризу державного управління». На його думку, відставка прем’єра створює додаткові виклики для правлячої проєвропейської Партії дії і солідарності (PAS), яка має більшість у парламенті.

    Александру Мунтяну очолив уряд після парламентських виборів восени 2025 року. До цього він понад два десятиліття працював за межами Молдови, зокрема у структурах Світового банку, а також займався міжнародними інвестиційними проєктами. Його призначення вважалося частиною курсу президентки Маї Санду на залучення технократів та продовження реформ, необхідних для вступу країни до Європейського Союзу.

    Особливу увагу української аудиторії Мунтяну привернув ще й тим, що значну частину життя прожив в Україні. Після початку повномасштабної війни він неодноразово висловлював підтримку Києву, а у лютому 2026 року відвідав Україну з офіційним візитом.

    Тоді прем’єр заявив: «Від імені народу Молдови я надсилаю чіткий сигнал солідарності. Ми підтримуємо Україну як сусіди та друзі, об’єднані нашою відданістю справедливому та міцному миру і нашому спільному майбутньому в Європейському Союзі».

    За час роботи уряду Мунтяну одним із головних пріоритетів залишався євроінтеграційний курс країни. Кабінет міністрів працював над реформою судової системи, боротьбою з корупцією, реформуванням енергетичного сектору та зміцненням економічної стійкості Молдови. У травні уряд також домовився з Міжнародним валютним фондом про новий трирічний інструмент підтримки реформ, який має допомогти країні продовжити шлях до членства в ЄС.

    Попри відставку прем’єра, президентка Мая Санду наголосила, що зовнішньополітичний курс держави залишиться незмінним. Молдова й надалі прагне розпочати повноцінні переговорні кластери щодо вступу до ЄС і продовжить реалізацію реформ, необхідних для інтеграції до європейського співтовариства. PAS зберігає парламентську більшість, тому саме ця політична сила, найімовірніше, запропонує нового кандидата на посаду глави уряду.

    Хто саме очолить уряд Молдови після відставки Мунтяну, поки що офіційно не повідомляється. Президентка планує провести консультації з парламентськими силами найближчими днями, після чого висуне кандидатуру нового прем’єр-міністра на затвердження парламентом. До цього часу чинний уряд працюватиме у статусі виконувача обов’язків.

  • «Реконструкція під обстрілами, скільки часу потрібно Україні, щоб відродити ключові сектори економіки»

    «Реконструкція під обстрілами, скільки часу потрібно Україні, щоб відродити ключові сектори економіки»

    Чотири з половиною роки війни поставили перед Україною завдання безпрецедентного масштабу. Світовий банк, Європейська комісія, ООН та уряд у спільному звіті RDNA5 (лютий 2026) оцінили прямі збитки в 195,1 млрд доларів, а загальні економічні втрати — у 666,7 млрд. Щоб повернутися до нормального життя і вийти на новий рівень, країні потрібно залучити 587,7–588 млрд доларів протягом 2026–2035 років. Це майже трирічний ВВП за довоєнними прогнозами.

    Найважчі ділянки — транспорт (96 млрд), енергетика (91 млрд) і житло (90 млрд доларів). Саме вони стали пріоритетом перших відновлювальних проєктів. Уже зараз, попри постійні ризики, бригади відновлюють пошкоджені об’єкти, запускають тимчасові схеми енергопостачання та розпочинають компенсаційні програми для людей, які втратили домівки. Понад три мільйони домогосподарств (14% житлового фонду) чекають на допомогу, а руйнування найбільше вдарили по прифронтових регіонах.

    Фахівці впевнені: критичну інфраструктуру (енергетику, ключові дороги, порти) можна суттєво відновити за 3–7 років, якщо активно застосовувати принцип «будувати краще, ніж було». Житлове будівництво розтягнеться на 5–10 років і більше. Розмінування ж потребує десятиліть. Головні перешкоди — брак робочих рук через еміграцію та демографічні проблеми, зростання вартості матеріалів і загроза корупції. Але є й оптимізм: приватний бізнес за правильних умов готовий взяти на себе до 40% робіт.

    Порівняння з післявоєнною Німеччиною та Японією показує, що швидкість відновлення залежить не тільки від грошей, а й від реформ, політичної стабільності та суспільної єдності. Якщо все скластися вдало, вже через 5–7 років після закінчення активних бойових дій Україна зможе запустити повноцінне економічне зростання. Це буде справжнім тестом на спроможність країни перетворити руїни на фундамент нового майбутнього.

    Як повідомлялося раніше, експерти також наголошують, що відновлення України не обмежуватиметься реконструкцією зруйнованих міст і доріг. Не менш важливими викликами залишаються подолання демографічної кризи, реінтеграція ветеранів, розвиток сучасної системи психічного здоров’я та проведення глибоких реформ. За сприятливого сценарію країна зможе досягти стійкого економічного зростання, інтегруватися до європейського ринку та суттєво модернізувати економіку, однак реалізація такого сценарію залежатиме від гарантій безпеки, ефективності державного управління та збереження міжнародної підтримки.

  • Відродження України після війни

    Відродження України після війни

    Чотири з лишком роки повномасштабної війни завдали Україні безпрецедентної шкоди. За даними п’ятого спільного звіту Rapid Damage and Needs Assessment (RDNA5) Світового банку, Європейської комісії, ООН та уряду України (лютий 2026 року, станом на кінець грудня 2025-го), прямий фізичний збиток інфраструктурі та активам оцінюється в 195,1 млрд доларів. Загальні економічні втрати сягнули 666,7 млрд доларів. Потреби у відновленні та відбудові економіки на горизонті 2026–2035 років становлять 587,7–588 млрд доларів. Це майже втричі більше за прогнозований номінальний ВВП України на 2025 рік.

    Це не абстрактні цифри. Пошкоджено або знищено житло понад 3 млн домогосподарств (14% житлового фонду). Серйозно постраждали енергетика, транспорт, промисловість, освіта та охорона здоров’я. Концентрація руйнувань припадає на прифронтові області (Донецька, Харківська, Запорізька та інші).

    Однак за цими цифрами стоїть історія неймовірної людської стійкості. Українці продовжують працювати, навчати дітей, відновлювати те, що можна, навіть під обстрілами.

    Масштаб руйнувань і поточні потреби

    Згідно з RDNA5, найбільші потреби припадають на транспорт — близько 96 млрд доларів, енергетику — близько 91 млрд доларів, житло — близько 90 млрд доларів. Ці три сектори формують основу для всього іншого. Без надійної енергії та логістики неможливе повноцінне відновлення промисловості, сільського господарства та соціальної сфери. Розмінування потребує десятків мільярдів і десятиліть роботи — це окреме, надзвичайно складне завдання.

    Важливо розуміти: звіти RDNA оцінюють потреби на 10-річний горизонт за умови, що активні бойові дії поступово зменшуються або припиняються. Поки війна триває, потреби продовжують зростати (у 2025 році вони зросли на 12%+ порівняно з попередньою оцінкою).

    Приклади післявоєнного відновлення в інших країнах

    Історичний досвід інших країн показує, що терміни відновлення залежать не лише від масштабу руйнувань, а й від політичної волі, якості реформ, обсягу та ефективності міжнародної допомоги, а також від спроможності суспільства об’єднатися навколо спільної мети.

    Німеччина у 1945 році була повністю зруйнована. Промисловість працювала на 20–30% від довоєнного рівня, міста лежали в руїнах, мільйони людей були бездомними. Базову інфраструктуру (дороги, мости, енергетику, залізниці) відновили за 3–5 років. Ключову роль зіграв план Маршалла (1948–1952), за яким Західна Німеччина отримала близько 1,45 млрд доларів (у цінах того часу — величезна сума). Однак гроші працювали лише тому, що одночасно провели валютну реформу 1948 року та впровадили модель соціальної ринкової економіки Людвіга Ерхарда. Держава мінімізувала втручання в економіку, але створила умови для приватної ініціативи. Вже до середини 1950-х років Західна Німеччина демонструвала темпи зростання 8–10% на рік. Повноцінне повернення до високих стандартів життя та статусу однієї з провідних економік світу зайняло близько 10–15 років.

    Японія втратила до 40% національного багатства. Міста були знищені бомбардуваннями, промисловість — паралізована. Американська окупація провела радикальні реформи: земельну реформу, розпуск великих промислових конгломератів (дзайбацу), демократизацію та акцент на освіту. Країна обрала експортно-орієнтовану модель розвитку з сильною роллю держави в промисловій політиці. Вже в 1950-ті роки почалося швидке зростання, а в 1960-ті Японія здійснила «економічне диво». До 1968 року вона стала другою економікою світу після США. Повне відновлення та перетворення на технологічного лідера зайняло приблизно 15–20 років, але базову інфраструктуру та промисловість відновили значно швидше — за 7–10 років.

    У Боснії та Косово міжнародна допомога була дуже значною (у перерахунку на душу населення — одна з найбільших в історії). Однак відновлення йшло помітно повільніше, ніж у Німеччині чи Японії. Причини — глибокі етнічні розбіжності, політична нестабільність, корупція та слабкі інститути. Житло та базову інфраструктуру в більшості районів відновили за 5–10 років, але економічне зростання залишалося низьким, безробіття високим, а багато регіонів так і не повернулися до довоєнного рівня розвитку. Повне «загоєння» суспільства та економіки розтягнулося на десятиліття і досі не завершено повністю.

    Ці приклади показують важливий урок: гроші та допомога важливі, але без глибоких внутрішніх реформ, політичної стабільності та суспільного консенсусу відновлення може сильно затягнутися або залишитися неповним.

    Скільки часу знадобиться на відновлення інфраструктури

    Відновлення критичної інфраструктури (енергетика, основні дороги, порти, водопостачання) може показати суттєвий прогрес протягом 3–7 років. Вже зараз Україна відновлює пошкоджені об’єкти енергетики, попри атаки. Підхід «build back better» дозволить створити якіснішу та стійкішу інфраструктуру, хоча й вимагатиме додаткового часу.

    Масове відновлення та будівництво житла потребуватиме 5–10 років і більше. Програми компенсацій уже працюють, але масштаби руйнувань величезні. Розмінування критичних територій займе 5–10 років інтенсивної роботи, а повне очищення всіх забруднених земель — десятиліття. Відновлення соціальної інфраструктури (школи, лікарні, дитячі садки) йтиме паралельно з житлом, з акцентом на сучасні стандарти безпеки та енергоефективності.

    Головні фактори, що впливають на терміни: дефіцит робочої сили через демографічну кризу та міграцію, зростання цін на матеріали, координація проєктів і ризик корупції. За сприятливих умов приватний сектор здатний покрити до 40% потреб. Базове відновлення критичної інфраструктури та запуск економіки можливі за 5–7 років після закінчення активної фази, а повноцінна модернізація країни — за 10–15 років і більше.

    Економічне відновлення

    Станом на 2025 рік реальний ВВП України все ще приблизно на 21% нижчий за рівень 2021 року. Після падіння на 29–30% у 2022-му почалося поступове зростання, але війна суттєво обмежує потенціал.

    Після припинення активних бойових дій більшість прогнозів (ЄБРР, МВФ, Світовий банк) очікують масштабного реконструкційного буму з темпами зростання ВВП 4–6% і вище в перші роки. Україна зберігає сильні позиції в ІТ, аграрному секторі та високотехнологічних напрямах.

    Ключові фактори зростання: модернізація агропромислового комплексу, розвиток експорту з високою доданою вартістю, зелена енергетика та водневі технології, зміцнення оборонно-промислового комплексу, перетворення країни на регіональний логістичний хаб, а також цифрова економіка та креативні індустрії.

    Серйозні ризики залишаються: демографічна криза, відтік населення, залежність від зовнішнього фінансування та необхідність глибоких реформ (боротьба з корупцією, верховенство права, дерегуляція). Європейська інтеграція залишається одним із найважливіших факторів довгострокового розвитку, забезпечуючи доступ до ринків і чітку програму реформ.

    Психологічне та соціальне відновлення

    Не менш важливим залишається психологічний та соціальний вимір наслідків війни. Конфлікт залишив глибокі травми. Значно зріс рівень тривожності, депресії, хронічного стресу та ПТСР — особливо серед жителів зон бойових дій, окупації, переселенців, військових і дітей.

    Психологи та міжнародні організації (включаючи MSF, ВООЗ та українських фахівців) відзначають стійке зростання потреби в допомозі. Застосовуються доказові методи: EMDR, травмофокусована когнітивно-поведінкова терапія та наративна експозиційна терапія. Важлива не лише індивідуальна терапія, а й психосоціальна підтримка на рівні громад, шкіл і сімей.

    Психологічне відновлення має вирішальне значення: невирішені травми знижують продуктивність, впливають на сімейні стосунки та суспільну згуртованість. Особливої уваги потребує реінтеграція ветеранів, запобігання міжпоколінній передачі травми та боротьба з суспільною втомою від війни. Це не додаткова послуга, а фундаментальна інвестиція в людський капітал.

    Україна має шанс створити сучасну систему охорони психічного здоров’я, спираючись на найкращі світові практики та власний досвід стійкості. Високий рівень взаємодопомоги та волонтерства залишається важливим надбанням.

    Сценарії розвитку через десять років

    Майбутнє України не визначене. Експерти розглядають кілька сценаріїв на 2035–2036 роки. Український ренесанс (найбільш сприятливий): повноправне членство або близькість до ЄС, надійні гарантії безпеки, високі темпи зростання економіки (5–7%+), сучасна інфраструктура за принципом «build back better», повернення значної частини мігрантів, успішна реінтеграція ветеранів і розвинена система психологічної допомоги. Україна посідає лідируючі позиції в зеленій енергетиці, агротехнологіях, обороні та цифровій економіці.

    Нерівномірний підйом (базовий, найбільш імовірний): завершення активної фази війни за збереження окремих загроз. Зростання ВВП 3–5% в середньому, нерівномірний розвиток регіонів, поступова інтеграція в ЄС, активна участь приватного сектору. Демографічні проблеми частково пом’якшуються, але зберігаються регіональні та соціальні відмінності.

    Песимістичний сценарій: затяжний конфлікт, зниження міжнародної підтримки, низькі темпи зростання або стагнація, фрагментарне відновлення, посилення корупційних ризиків і психологічних наслідків.

    Вибір шляху залежить від гарантій безпеки, якості державного управління, реформ, залучення інвестицій, демографічної політики та суспільної згуртованості.

    Відновлення України — це марафон, а не спринт. Десять років — реалістичний термін для відновлення критичної інфраструктури та запуску стійкого зростання. Однак повноцінна трансформація суспільства, економіки та свідомості потребуватиме значно більшого часу — щонайменше життя одного покоління. Україна вже довела виняткову стійкість. Головний ресурс країни — люди, їхнє здоров’я, знання та віра в майбутнє. Саме інвестиції в психологічне відновлення, освіту та підтримку ветеранів і сімей визначать, якою стане Україна через десять років.

  • Світовий банк вливає $3,39 млрд в Україну: на що підуть гроші

    Світовий банк вливає $3,39 млрд в Україну: на що підуть гроші

    Світовий банк ухвалив рішення про запуск нової програми фінансової підтримки України загальним обсягом 3,39 млрд доларів США, яка спрямована на зміцнення економічної стійкості держави, підтримку приватного сектору та просування структурних реформ, необхідних для довгострокового зростання та інтеграції з Європейським Союзом. Про це йдеться в офіційному пресрелізі міжнародної фінансової інституції.

    Йдеться про Першу програму політики розвитку під назвою «Робочі місця в Україні та зростання приватного сектору» (DPO), яка стала частиною ширшої стратегії Світового банку щодо підтримки України в умовах повномасштабної війни. Основний акцент програми зроблено на створенні нових робочих місць, залученні приватних інвестицій, модернізації економічного регулювання та посиленні конкурентоспроможності української економіки.

    Загальний фінансовий пакет у розмірі 3,39 млрд доларів сформований із кількох джерел міжнародної підтримки. Зокрема, 1,04 млрд доларів становить позика Світового банку, яка є базовим компонентом фінансування. Ще 540 млн доларів надано у вигляді кредитного підсилення від фонду ADVANCE Ukraine, який підтримується урядом Японії, що свідчить про активну участь азійських партнерів у фінансуванні українських реформ. Додатково передбачено 500 млн доларів гарантій від уряду Великої Британії, які зменшують фінансові ризики та підсилюють стійкість програми. Найбільшу частку становить грант у розмірі 2,35 млрд доларів від фонду F.O.R.T.I.S., що дозволяє значно розширити обсяг допомоги без збільшення боргового навантаження на Україну.

    У Світовому банку наголошують, що ця програма є частиною системної міжнародної підтримки України, яка допомагає забезпечувати базові бюджетні потреби держави під час війни, одночасно закладаючи основу для післявоєнного відновлення та економічної трансформації. Важливо, що це лише перша з двох запланованих операцій у межах ширшої програми політики розвитку, що передбачає довгостроковий характер співпраці.

    Фінансування буде спрямоване на три ключові напрями реформ, кожен з яких має стратегічне значення для економічного розвитку країни. Перший напрям передбачає стимулювання приватних інвестицій через удосконалення правової бази державно-приватного партнерства, розширення доступу малого та середнього бізнесу до фінансових інструментів, а також продовження процесів приватизації державних підприємств. Ці кроки мають створити більш сприятливе середовище для розвитку підприємництва та залучення капіталу.

    Другий напрям зосереджений на вирішенні проблеми дефіциту робочої сили, який став одним із ключових викликів для економіки України. У цьому контексті програма передбачає модернізацію житлової політики, підтримку ветеранського бізнесу, розширення можливостей працевлаштування жінок, а також реформування системи підготовки кадрів для зменшення розриву між потребами роботодавців і навичками працівників. Це має сприяти більш ефективному функціонуванню ринку праці.

    Третій напрям спрямований на поглиблення інтеграції України з внутрішнім ринком Європейського Союзу. Йдеться про гармонізацію екологічного законодавства з європейськими стандартами, підвищення прозорості державної підтримки аграрного сектору, а також інтеграцію українського енергетичного ринку до європейської системи. Це є важливим етапом на шляху до повноцінної економічної інтеграції з ЄС.

    У Світовому банку підкреслюють, що попри війну Україна продовжує впроваджувати системні реформи та демонструє здатність підтримувати макроекономічну стабільність. Регіональний директор Світового банку у справах країн Східної Європи Боб Сом зазначив, що Україна поступово створює умови для залучення приватного капіталу, розвитку ринкових інституцій і наближення до членства в Європейському Союзі.

    Окремо у фінансовій установі наголосили, що за останні роки міжнародна підтримка дозволила Україні забезпечувати критично важливі державні послуги для понад 20 мільйонів громадян, включно з охороною здоров’я, освітою, енергетикою, житловою політикою та підтримкою малого й середнього бізнесу.

    Таким чином, нова програма Світового банку розглядається як один із ключових інструментів фінансової стабілізації та структурної трансформації української економіки, який поєднує короткострокову бюджетну підтримку з довгостроковими реформами, спрямованими на відновлення та зростання країни.

  • Мільярди на кону: МВФ дав Україні шанс, хоча ключову реформу так і не завершили

    Мільярди на кону: МВФ дав Україні шанс, хоча ключову реформу так і не завершили

    Україна наблизилася до отримання чергового великого траншу від Міжнародного валютного фонду. МВФ та українська влада досягли угоди на рівні експертів щодо першого перегляду нової чотирирічної програми розширеного фінансування (EFF), що відкриває шлях до виділення близько 690 мільйонів доларів. Остаточне рішення має ухвалити Виконавча рада Фонду вже найближчими тижнями.

    Про домовленість повідомила прем’єр-міністерка України Юлія Свириденко. За її словами, Україна виконала всі кількісні критерії ефективності та індикативні показники, передбачені програмою станом на кінець березня 2026 року. Саме це стало ключовим аргументом для позитивного рішення місії Фонду.

    Якщо рішення буде затверджене радою директорів МВФ, загальний обсяг коштів, отриманих Україною в межах нової програми EFF, зросте до приблизно 2,2 мільярда доларів. Загальний же розмір програми становить 8,1 мільярда доларів і розрахований на чотири роки.

    Особливу увагу аналітиків привернув той факт, що МВФ погодився продовжити фінансування, хоча Україна не виконала одну з ключових структурних умов програми. Йдеться про законодавчі зміни щодо оподаткування міжнародних поштових відправлень та ліквідації окремих митних пільг для імпортних товарів. Відповідний законопроєкт так і не був ухвалений парламентом у заплановані терміни.

    У Фонді підтвердили, що Україна реалізувала із запізненням два структурні маяки, а ще один не виконала взагалі. Водночас сторони погодили оновлений графік реформ, коригувальні заходи та додаткові зобов’язання, які мають дозволити зберегти програму на правильному курсі.

    Експерти наголошують, що така гнучкість з боку МВФ є доволі нетиповою. Традиційно Фонд дуже жорстко ставиться до виконання структурних реформ і нерідко затримує фінансування через невиконання навіть окремих умов. Однак у випадку України враховується фактор повномасштабної війни та виняткові потреби держави у зовнішньому фінансуванні.

    У МВФ відзначили, що українська економіка продовжує демонструвати стійкість навіть в умовах п’ятого року повномасштабної війни. За оцінкою місії, владі вдалося зберегти макроекономічну стабільність, контроль над фінансовою системою та достатній рівень міжнародних резервів. Важливу роль у цьому відіграє Національний банк України, який продовжує утримувати інфляційні очікування під контролем та забезпечувати стабільність банківського сектору.

    Разом із тим Фонд попереджає, що ризики для економіки залишаються надзвичайно високими. Через війну, руйнування інфраструктури та глобальну нестабільність темпи економічного зростання України можуть сповільнитися до 1–1,6% у 2026 році.

    Серед пріоритетних реформ, які Україна має виконати найближчим часом, залишаються заходи з розширення податкової бази та боротьби з тіньовою економікою. МВФ прямо вказує на необхідність ліквідувати окремі податкові лазівки, реформувати спрощену систему оподаткування, посилити контроль за трансфертним ціноутворенням та вдосконалити роботу митних органів.

    Окремий блок рекомендацій стосується енергетичного сектору. Фонд вважає необхідним поступовий перехід до ринкових механізмів ціноутворення, а також реформування системи державних субсидій та підтримки енергокомпаній. При цьому наголошується, що будь-які зміни тарифів повинні супроводжуватися додатковим соціальним захистом вразливих категорій населення.

    Також МВФ продовжує наполягати на антикорупційних реформах, зміцненні корпоративного управління державними підприємствами та підвищенні ефективності Бюро економічної безпеки й митної служби. Саме ці кроки, на думку кредитора, мають забезпечити довгострокову фінансову стійкість країни.

    Для України рішення МВФ має значення не лише через самі кошти. Позитивний висновок Фонду є важливим сигналом для інших міжнародних партнерів. Багато програм фінансової допомоги Європейського Союзу, Світового банку та окремих країн-донорів напряму прив’язані до успішного проходження переглядів програм МВФ. Саме тому схвалення нового траншу фактично відкриває доступ і до інших джерел зовнішнього фінансування.

    На тлі рекордних витрат на оборону та необхідності фінансувати відновлення зруйнованої інфраструктури міжнародна підтримка залишається критично важливою для української економіки. І хоча низка реформ поки що викликає політичні дискусії та опір у парламенті, нинішня домовленість із МВФ демонструє готовність міжнародних партнерів і надалі підтримувати Україну в умовах війни.

  • Світовий банк надав Україні 236 млн євро на соціальні потреби під гарантії Швеції

    Світовий банк надав Україні 236 млн євро на соціальні потреби під гарантії Швеції

    Україна продовжує отримувати масштабну міжнародну фінансову підтримку для забезпечення стабільної роботи держави в умовах повномасштабної війни. Міністерство фінансів України та Світовий банк підписали нову кредитну угоду, відповідно до якої українська сторона отримає позику в розмірі 236 мільйонів євро під гарантії Королівства Швеція. Залучені кошти будуть спрямовані на фінансування ключових соціальних видатків державного бюджету та підтримку безперервного функціонування органів влади.

    Про підписання угоди повідомило Міністерство фінансів України. Фінансування надається в межах масштабного міжнародного проєкту PEACE in Ukraine (“Підтримка державних видатків для забезпечення стійкого державного управління в Україні”), який реалізується за участі Міжнародного банку реконструкції та розвитку, що входить до групи Світового банку.

    Від імені України документ підписав міністр фінансів Сергій Марченко, а від Світового банку – операційний менеджер у справах країн Східної Європи Кевін Томлінсон. У церемонії також взяв участь Надзвичайний і Повноважний Посол Швеції в Україні Мартін Оберг, оскільки саме шведська сторона виступає гарантом цієї позики.

    У Міністерстві фінансів наголосили, що новий кредит дозволить компенсувати частину критично важливих бюджетних витрат, які не пов’язані з військовими потребами. Йдеться про фінансування соціальних виплат, забезпечення роботи державних установ, підтримку освітньої та медичної сфер, а також функціонування органів державної влади на центральному та місцевому рівнях.

    Через повномасштабну війну Україна вже понад чотири роки працює в умовах значного бюджетного дефіциту. Основна частина внутрішніх доходів держави спрямовується на оборону та безпеку, тоді як фінансування соціальних програм, пенсій, медицини, освіти та інших цивільних видатків значною мірою забезпечується за рахунок міжнародної допомоги.

    Саме тому проєкт PEACE in Ukraine став одним із ключових інструментів підтримки української держави з боку міжнародних партнерів. Його було започатковано у червні 2022 року після початку повномасштабного вторгнення Росії. Головна мета програми – допомогти уряду України зберігати фінансову стійкість та виконувати свої основні функції навіть в умовах воєнного стану.

    За час реалізації проєкту через механізми Світового банку Україна вже отримала десятки мільярдів доларів міжнародної допомоги від урядів різних держав та міжнародних фінансових інституцій. Після надходження нового кредиту загальний обсяг коштів, залучених у межах PEACE in Ukraine, досягне майже 53,5 мільярда доларів США.

    У Міністерстві фінансів відзначають, що така підтримка є надзвичайно важливою не лише для поточних бюджетних потреб, а й для збереження макроекономічної стабільності країни. Міжнародні кредити та гранти дозволяють уникати різких скорочень соціальних програм, забезпечувати своєчасну виплату пенсій і зарплат працівникам бюджетної сфери, а також підтримувати роботу державних сервісів для громадян.

    Окрему роль у новому фінансуванні відіграє Швеція, яка від початку повномасштабної війни залишається одним із найактивніших партнерів України. Стокгольм регулярно надає як військову, так і фінансову допомогу, підтримує санкційну політику проти Росії та бере участь у програмах відновлення української економіки.

    Нове рішення Світового банку стало частиною ширшого пакета міжнародної підтримки, який Україна отримує останніми тижнями. Зокрема, 28 травня Рада Європейського Союзу ухвалила рішення про виділення сьомого траншу допомоги в межах програми Ukraine Facility на суму майже 2,8 мільярда євро. Ця програма передбачає довгострокову фінансову підтримку України та реалізацію реформ, необхідних для подальшої інтеграції до Європейського Союзу.

    Крім того, Верховна Рада України ратифікувала масштабну фінансову угоду з ЄС щодо залучення до 90 мільярдів євро допомоги для підтримки української економіки, державного бюджету та післявоєнного відновлення країни.

    Експерти зазначають, що міжнародна фінансова підтримка залишається одним із ключових факторів економічної стійкості України. Попри триваючу війну, держава продовжує виконувати свої соціальні зобов’язання перед громадянами, утримувати стабільність фінансової системи та забезпечувати роботу критично важливих інституцій. Саме завдяки співпраці з міжнародними партнерами уряд має можливість концентрувати внутрішні ресурси на обороні країни та захисті від російської агресії, одночасно підтримуючи функціонування цивільного сектору та соціальної сфери.

  • Рада ухвалила один із ключових законів для вступу до ЄС: Україні відкривають доступ до $3,5 млрд

    Рада ухвалила один із ключових законів для вступу до ЄС: Україні відкривають доступ до $3,5 млрд

    Верховна Рада 27 травня ухвалила новий закон «Про публічні закупівлі», який повністю оновлює правила державних тендерів відповідно до стандартів Європейського Союзу. Законопроєкт №11520 підтримали 245 народних депутатів. Документ уже називають одним із ключових євроінтеграційних рішень України та важливим етапом переговорів про вступ до ЄС.

    Про ухвалення закону повідомила пресслужба апарату Верховної Ради. У парламенті наголошують, що нові правила мають не лише наблизити українське законодавство до права ЄС, а й зробити систему державних закупівель більш прозорою, конкурентною та ефективною — особливо в умовах війни та майбутнього масштабного відновлення країни.

    За словами народного депутата Ярослава Железняка, ухвалення документа також має фінансове значення для держави. Він заявив, що цей закон є одним із так званих «маяків» для міжнародних партнерів і допоможе Україні розблокувати близько 3,5 млрд доларів фінансової підтримки від Світового банку.

    Новий закон передбачає комплексне реформування системи публічних закупівель, яка останні роки працювала переважно на основі воєнних винятків та тимчасових процедур. Одним із головних завдань реформи є гармонізація українських правил із директивами ЄС у сфері тендерів та державних контрактів.

    У Верховній Раді наголошують, що документ має забезпечити більш жорсткий контроль за витрачанням бюджетних коштів, зменшити корупційні ризики та підвищити довіру міжнародних донорів до української системи державних закупівель.

    Окремий блок змін стосується професіоналізації закупівель. Закон дозволяє державним замовникам офіційно залучати професійних закупівельників за контрактом. Також документ змінює механізми оскарження тендерів через Антимонопольний комітет України та вдосконалює низку процедурних норм.

    У пояснювальних матеріалах до законопроєкту зазначається, що система закупівель повинна відповідати не лише умовам воєнного стану, а й майбутнім потребам післявоєнного відновлення України, коли через державні тендери проходитимуть десятки мільярдів доларів міжнародної допомоги.

    За оцінками уряду та міжнародних партнерів, саме прозорість закупівель стане одним із ключових критеріїв для подальшого фінансування програм відновлення України. Європейський Союз, Світовий банк, МВФ та інші донори неодноразово наголошували, що ефективний контроль за використанням державних коштів буде обов’язковою умовою надання фінансової підтримки.

    Документ також посилює інтеграцію української системи закупівель із європейськими механізмами. Йдеться про адаптацію правил до директив ЄС, які регулюють конкуренцію, доступ бізнесу до тендерів та недискримінаційні умови участі в державних закупівлях.

    У профільному комітеті Верховної Ради з питань економічного розвитку заявляють, що новий закон має створити більш прогнозовані умови для українського та міжнародного бізнесу, який працюватиме на ринку відбудови України.

    На тлі цього голосування у парламенті тривають і дискусії щодо інших економічних законопроєктів, пов’язаних із міжнародними зобов’язаннями України. Напередодні Верховна Рада не підтримала зміни до Митного кодексу щодо запровадження ПДВ на міжнародні посилки вартістю до 150 євро, хоча ця норма також була серед вимог міжнародних партнерів.

    Паралельно Україна продовжує переговори з Міжнародним валютним фондом щодо нової програми фінансування EFF на 8,1 млрд доларів. Однією з ключових тем консультацій із МВФ також залишаються антикорупційні реформи, цифровізація державних процесів та прозоре управління бюджетними коштами.

    Експерти зазначають, що саме система Prozorro після 2014 року стала одним із найбільш успішних прикладів цифрової антикорупційної реформи в Україні. Водночас після початку повномасштабної війни частину закупівель перевели в закритий режим через безпекові ризики, що викликало критику з боку громадських організацій та міжнародних партнерів.

    Тепер влада намагається знайти баланс між безпекою та прозорістю, повертаючи конкурентні механізми у сферу державних закупівель навіть під час війни.

    У Верховній Раді переконані, що ухвалення нового закону стане важливим сигналом для Брюсселя перед наступними етапами переговорів про вступ України до Європейського Союзу. Європейська комісія неодноразово наголошувала, що реформа публічних закупівель є одним із базових критеріїв для інтеграції України до спільного ринку ЄС.

  • ВВП по 6% щороку та ставка на оборонку: уряд готує нову економічну модель України разом зі Світовим банком

    ВВП по 6% щороку та ставка на оборонку: уряд готує нову економічну модель України разом зі Світовим банком

    Кабінет Міністрів України спільно зі Світовим банком та міжнародними партнерами працює над масштабною економічною стратегією під назвою «Економіка майбутнього», яка має стати основою післявоєнного розвитку держави та забезпечити щорічне зростання ВВП на рівні 6%. Про це повідомила прем’єр-міністерка України Юлія Свириденко під час представлення концепції міжнародній консультативній бізнес-раді під головуванням президента Володимира Зеленського.

    За словами Свириденко, нова стратегія базується на принципах Європейського Союзу та передбачає побудову конкурентної економіки з потужними інституціями, високим рівнем інвестицій та активним приватним сектором. Ключовими напрямами розвитку мають стати оборонні технології, енергетика, аграрний сектор, транспорт, машинобудування, ІТ та критичні мінерали.

    Фактично йдеться про формування нової економічної моделі України, яка повинна замінити довоєнну сировинну орієнтацію та створити умови для технологічного розвитку країни навіть в умовах війни. В уряді розраховують, що реалізація стратегії дозволить не лише збільшити темпи економічного зростання, а й створити нові робочі місця, стимулювати повернення українців з-за кордону та закласти фундамент для інтеграції в європейський економічний простір.

    Одним із головних орієнтирів стратегії стане збільшення продуктивності праці. Якщо зараз середній показник її приросту оцінюється приблизно у 1,3% на рік, то уряд планує довести його до 5%. Окремо ставиться завдання суттєво збільшити частку інвестицій у структурі ВВП — із довоєнних 16% до 24–30% щорічно. Це означає, що Кабмін робить ставку на масштабне залучення приватного капіталу та міжнародних інвесторів у процес відновлення країни.

    Прем’єрка наголосила, що нова модель розвитку повинна враховувати реалії воєнного часу та водночас бути адаптованою до майбутнього членства України в ЄС. Саме тому основу стратегії формують правила європейської економіки — прозорість, конкуренція, підтримка інновацій, розвиток людського капіталу та посилення ролі приватного сектору.

    Важливу роль у підготовці документа відіграє Світовий банк, який уже кілька років залишається одним із ключових фінансових партнерів України. За даними банку, станом на 2026 рік потреби України у відновленні оцінюються у 588 мільярдів доларів.

    Крім фінансової підтримки, Світовий банк бере участь у формуванні довгострокової стратегії економічної трансформації держави. У банку наголошують, що майбутнє відновлення України має бути засноване не лише на фізичній реконструкції зруйнованих об’єктів, а й на створенні нової економіки, орієнтованої на приватний сектор, технології та високу додану вартість.

    Одним із центральних майданчиків для презентації стратегії стане міжнародна конференція з відновлення України URC2026, яка відбудеться 25–26 червня у польському Гданську. Організаторами заходу виступають Україна та Польща. Очікується, що саме там уряд представить флагманські інвестиційні проєкти для міжнародних партнерів та бізнесу.

    URC2026 має стати не просто дипломатичною конференцією, а платформою для запуску конкретних інвестиційних рішень. Серед головних тем заходу — розвиток оборонної промисловості, енергетична стійкість, модернізація логістики, інфраструктури та інтеграція України до європейського ринку. Особливий акцент планують зробити на безпековому компоненті, адже партнери розглядають сильну оборонну індустрію як одну з основ майбутнього економічного розвитку України.

    В уряді також визнають, що реалізація подібної стратегії потребуватиме масштабних реформ. Зокрема, йдеться про реформу судової системи, посилення захисту інвесторів, дерегуляцію, модернізацію державного управління та боротьбу з корупцією. Без цих змін досягнення амбітної мети у 6% зростання ВВП буде практично неможливим.

    Економісти звертають увагу, що для України такий темп зростання є надзвичайно амбітним, але не недосяжним. Для порівняння, подібні темпи економічного розвитку демонстрували країни Центральної та Східної Європи після вступу до ЄС, однак це відбувалося за умов масштабного припливу інвестицій, доступу до європейських ринків та швидкої модернізації промисловості.

    При цьому викликів залишається багато. Війна продовжує створювати ризики для бізнесу та інвесторів, а значна частина української економіки все ще залежить від зовнішнього фінансування. За оцінками Світового банку, рівень бідності в Україні у 2025 році зріс майже до 37%, а мільйони українців залишаються внутрішньо переміщеними особами або перебувають за кордоном.

    Окремий акцент у стратегії робиться на людському капіталі. Уряд і міжнародні партнери розглядають освіту, медицину, реабілітацію ветеранів та розвиток сучасних навичок як один із головних драйверів економічного зростання. У Світовому банку наголошують, що без масштабних інвестицій у людей відновлення країни буде неможливим.

    Напередодні президент Володимир Зеленський також заявив, що Україна готує комплексний план економічного посилення держави, який має стати одним із ключових елементів післявоєнної трансформації країни. За його словами, головне завдання — створити умови, за яких українці залишатимуться працювати в Україні, а бізнес отримає стимули для розвитку саме всередині країни.

    Наразі уряд не називає конкретних термінів затвердження «Економіки майбутнього», однак ключові положення документа можуть бути представлені вже влітку під час конференції у Гданську.