Daypolitico

Позначка: The Economist

  • «Вони мене повісять»: The Economist назвав головний страх Путіна і його новий план війни

    «Вони мене повісять»: The Economist назвав головний страх Путіна і його новий план війни

    Російський правитель Володимир Путін після кількох тижнів внутрішніх дискусій у Кремлі, ймовірно, обрав подальшу ескалацію війни проти України замість спроби зупинити бойові дії. Москва може спробувати залучити до війни ще 300–400 тисяч людей, посилити удари по українській енергетиці та розширити гібридні операції проти європейських держав, які допомагають Києву.

    Однією з причин такої стратегії може бути страх самого Путіна перед наслідками завершення війни без результату, який він зміг би представити російському суспільству та елітам як перемогу.

    Про це пише The Economist із посиланням на джерела, близькі до Кремля, представників російських еліт та західних розвідувальних структур.

    За версією видання, головною метою Путіна залишається збереження власної влади, а зрештою — і особистої безпеки.

    Саме в цьому контексті The Economist наводить особливо показовий епізод.

    За словами неназваного співрозмовника видання, у певний момент війни Путін нібито сказав людям зі свого оточення: «Вони мене повісять».

    Коли саме прозвучала ця фраза та за яких обставин, видання не уточнює. Незалежного підтвердження цих слів немає, тому йдеться саме про переказ джерела The Economist, а не про публічну заяву російського правителя.

    Проте автори видання пов’язують цей епізод із ширшою логікою функціонування російського режиму.

    На їхню думку, Путін може вважати, що завершення війни без досягнення хоча б мінімальної поставленої мети — захоплення всього Донбасу — продемонструє його слабкість і потенційно створить загрозу вже для нього самого.

    The Economist описує російську політичну систему як таку, що здатна витримувати надзвичайно високий рівень насильства, але значно гірше сприймає очевидну невдачу лідера.

    Проблема для Кремля полягає в тому, що майже п’ять років повномасштабної війни не дали Росії вирішального результату.

    За інформацією співрозмовників видання серед російської еліти, дедалі сильніше відчувається розчарування. Причому питання вже не лише в економічних проблемах чи ситуації на фронті.

    Один зі співрозмовників The Economist назвав одним із головних факторів втрачений час: незалежно від остаточного результату, майже п’ять років війни без вирішальної перемоги дедалі складніше представляти як успіх.

    Інший представник російської еліти описав атмосферу словами про зростання відчуття, що «король голий».

    Однак і просте продовження війни у нинішньому форматі не розв’язує проблем Кремля.

    Затяжна війна виснажує фінансові ресурси Росії, потребує дедалі більше людей та одночасно витрачає політичний капітал режиму.

    На цьому тлі Путін, за даними The Economist, після кількох тижнів обговорень улітку схилився до іншого варіанта — нової ескалації.

    Одним із її головних напрямів може стати різке збільшення кількості російських військових на фронті.

    Російські джерела видання стверджують, що Кремль може залучити до війни додатково від 300 до 400 тисяч людей.

    Водночас для цього Москва може не оголошувати нову офіційну хвилю мобілізації на кшталт тієї, яка відбулася восени 2022 року.

    Початковий указ про «часткову мобілізацію» формально не був скасований. The Economist припускає, що Кремль спробує перекласти основне навантаження з набору людей на регіональну владу.

    Це дозволить Москві локалізувати можливе невдоволення і не створювати в суспільстві ефекту одночасного загальнонаціонального оголошення мобілізації.

    За даними видання, новий механізм набору вже випробовують у Пензенській області.

    Ці повідомлення збігаються з іншими ознаками дедалі серйознішої кадрової проблеми російської армії.

    Служба зовнішньої розвідки України раніше повідомляла, що Росія почала відставати від власного плану набору контрактників. План на 2026 рік становить 409 тисяч людей, але станом на початок липня російська влада не виконувала необхідний темп набору.

    За оцінками західних посадовців, які наприкінці серпня наводила британська преса, останнім часом Росія втрачає приблизно на 6 тисяч військових на місяць більше, ніж може набрати.

    Москва все ще залучає близько тисячі людей на день, однак цього вже недостатньо для компенсації втрат убитими та пораненими.

    Українська розвідка також повідомляла про підготовку Росії до можливого залучення приблизно 600 тисяч людей протягом 2026–2027 років — близько 300 тисяч цього року та ще 300 тисяч наступного.

    Ці оцінки не повністю збігаються з інформацією The Economist про можливі додаткові 300–400 тисяч військових, оскільки походять із різних джерел і можуть стосуватися різних механізмів комплектування. Однак усі вони вказують на одну тенденцію: Кремлю потрібно дедалі більше людського ресурсу для продовження війни.

    Паралельно Москва може посилити удари по Україні.

    The Economist звертає особливу увагу на українську енергетичну інфраструктуру, яка вже неодноразово ставала однією з головних цілей російських масованих атак.

    Проте потенційна ескалація може не обмежитися територією України.

    Західні розвідувальні служби, на які посилається видання, очікують посилення російської гібридної активності проти європейських союзників Києва.

    Йдеться передусім про диверсії, атаки на логістичні маршрути, якими до України надходить військова допомога, а також можливі операції проти підприємств європейського оборонно-промислового комплексу.

    При цьому західні спецслужби наразі не вважають, що Путін прагне прямого військового зіткнення Росії з НАТО.

    Тобто ставка може бути зроблена саме на дії нижче порогу відкритої війни з Альянсом.

    На цьому тлі особливої уваги набув неанонсований візит директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви 25 серпня.

    Сам факт поїздки підтверджений незалежно.

    Кремль повідомляв, що Реткліфф провів переговори з представниками російських спецслужб. Особистої зустрічі з Путіним не було, однак, за словами речника Кремля Дмитра Пєскова, російському правителю доповіли про результати контактів.

    Президент США Дональд Трамп назвав поїздку «напіврутинною» і припустив, що вона може мати значення для спроб завершити війну проти України.

    Конкретний зміст переговорів публічно не розкривався.

    Однак The Economist звертає увагу на те, як такий крок Вашингтона могли сприйняти у Кремлі.

    Один із давніх знайомих Путіна припустив, що російський правитель міг розцінити приїзд керівника ЦРУ як прояв американської слабкості.

    За словами співрозмовника, схожим чином у Кремлі сприйняли візит тодішнього директора ЦРУ Вільяма Бернса восени 2021 року, коли Вашингтон намагався попередити Москву про наслідки можливого вторгнення в Україну.

    Нинішня ситуація створює для Кремля складну дилему.

    З одного боку, продовження війни в нинішньому вигляді дедалі дорожче обходиться Росії людьми, грошима та політичними ресурсами.

    З іншого — завершення війни без результату, який можна було б продати російському суспільству як перемогу, може сприйматися самим Путіним як прояв слабкості.

    Саме тому The Economist вважає подальшу ескалацію одним із найбільш імовірних сценаріїв.

    Водночас важливо відокремлювати підтверджені факти від оцінок та інформації анонімних джерел.

    Візит директора ЦРУ до Москви підтверджений Кремлем, Reuters та AP. Проблеми Росії з темпами набору військових підтверджуються даними української розвідки та оцінками західних посадовців.

    Натомість намір Путіна залучити саме 300–400 тисяч додаткових людей, його мотиви та фраза «Вони мене повісять» походять від джерел The Economist і не мають незалежного публічного підтвердження.

    Проте загальна картина, яку описує видання, свідчить про небезпечну тенденцію: замість пошуку способу завершити війну Кремль може спробувати вийти з нинішнього глухого кута шляхом ще більшої ескалації — збільшення армії, посилення ударів по Україні та розширення гібридного протистояння із Заходом.

  • Маск заявив, що Росія не виведе війська з України та закликав до «прагматичної» мирної угоди

    Маск заявив, що Росія не виведе війська з України та закликав до «прагматичної» мирної угоди

    Американський мільярдер Ілон Маск заявив, що вважає нереалістичним сценарій повного виведення російських військ з окупованих територій України. На його думку, припинення війни потребує прагматичного підходу та пошуку компромісної мирної угоди. Про це він сказав в інтерв’ю The Economist.

    Під час розмови Маск зазначив, що, на його переконання, лінія фронту в Україні протягом останніх двох-трьох років майже не змінюється, тоді як бойові дії щодня забирають життя великої кількості людей. Саме тому, за словами бізнесмена, не можна допустити, щоб війна тривала ще кілька років без реальних перспектив її завершення.

    Маск висловив сумнів у можливості того, що Росія добровільно погодиться повністю вивести свої війська з окупованих українських територій. Він назвав такий сценарій нереалістичним і наголосив, що міжнародній спільноті варто зосередитися на пошуку шляхів завершення війни.

    «Як мені здається, багато хто тут видає бажане за дійсне, кажучи: “Ну, Росія має повністю вивести війська” і так далі. Але це нереалістично. Я дійсно вважаю, що потрібна якась, знаєте, мирна угода. Потрібно підходити до цього прагматично», — заявив Маск.

    Мільярдер також розкритикував підхід окремих дипломатів до врегулювання війни. За його словами, його непокоїть ситуація, коли високопосадовці ведуть дискусії про завершення конфлікту в комфортних умовах, тоді як на передовій продовжують гинути люди.

    «Але Росія не збирається виводити війська. Тому дійсно необхідно дійти якоїсь загальноприйнятої мирної угоди, заснованої на такому підході», — підсумував він.

    Це не єдина заява Маска щодо війни в Україні, зроблена в інтерв’ю The Economist. Раніше він розповів, що російські військові отримували термінали Starlink не безпосередньо від компанії, а через контрабандні схеми. За словами бізнесмена, пристрої спочатку замовляли через Україну, після чого незаконно переправляли до районів, контрольованих російськими військами.

    Маск також повідомив, що після звернення української сторони компанія спільно з урядом України запровадила систему «білого списку» терміналів Starlink. Це дозволило заблокувати роботу неперевірених пристроїв і суттєво обмежити можливість їх використання російськими військовими. За словами мільярдера, рішення було ухвалене після того, як наприкінці січня безпілотник із терміналом Starlink атакував урядовий квартал Києва.

  • Маск пояснив, як Starlink опинився у росіян: проблему вирішили разом з Україною

    Маск пояснив, як Starlink опинився у росіян: проблему вирішили разом з Україною

    Американський мільярдер Ілон Маск заявив, що російські військові ніколи не купували термінали Starlink безпосередньо у компанії. За його словами, обладнання потрапило до армії РФ через контрабандні схеми, а проблему вдалося суттєво обмежити завдяки спільним діям компанії та української влади. Про це Маск розповів в інтерв’ю The Economist.

    За словами бізнесмена, компанія Starlink не здійснювала жодних продажів своїх терміналів Росії. Він пояснив, що російські військові отримували обладнання, яке спочатку було придбане для використання в Україні, після чого його незаконно переправляли на окуповані території та до районів, де перебували російські війська.

    «Ми ні в який момент не продавали Starlink росіянам. По суті вони отримували термінали Starlink, які були замовлені через Україну, а потім контрабандою переправляли їх на схід України, де знаходяться російські війська. І потім у деяких випадках використовували їх для проведення атак», — заявив Маск.

    Для вирішення цієї проблеми, за словами мільярдера, компанія у співпраці з українським урядом запровадила систему так званого «білого списку». Відтепер працювати можуть лише ті термінали Starlink, які пройшли перевірку та офіційно схвалені для використання. Це дозволило значно ускладнити використання нелегально ввезеного обладнання російськими військовими.

    Водночас Маск визнав, що таке рішення мало і негативні наслідки. За його словами, частина цивільних користувачів, які легально користувалися Starlink для доступу до інтернету, роботи чи навчання, також втратили можливість підключатися до мережі через запроваджені обмеження.

    Проблема використання російськими військами так званих «сірих» терміналів Starlink стала відомою ще у 2023 році. Однак на початку 2026 року ситуація набула нового масштабу, коли окупанти почали активно застосовувати безпілотники, оснащені цими терміналами. Такий зв’язок дозволяв керувати дронами в режимі реального часу та підвищував їхню ефективність під час атак, зокрема для обходу української протиповітряної оборони.

    Після виявлення цієї проблеми тодішній міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров звернувся до Ілона Маска з проханням вжити заходів для блокування нелегально використовуваних терміналів. Уже 5 лютого стало відомо, що в Україні було реалізовано механізм відключення неперевірених пристроїв.

    Невдовзі після запровадження нової системи в Міністерстві оборони України повідомили, що російські війська зіткнулися із серйозними труднощами через втрату зв’язку. За даними відомства, блокування нелегальних терміналів суттєво ускладнило координацію підрозділів окупантів, а також призвело до помітного зменшення кількості штурмових дій на окремих напрямках фронту.

  • Воєнна економіка РФ дала збій: впало виробництво стратегічної сировини

    Воєнна економіка РФ дала збій: впало виробництво стратегічної сировини

    Російська економіка, яка дедалі більше працює на забезпечення війни проти України, демонструє нові ознаки серйозних труднощів. Після проблем у паливно-енергетичному секторі та скорочення обсягів переробки нафти Росія зіткнулася зі спадом виробництва аміачної селітри — стратегічно важливої продукції, яка використовується не лише у сільському господарстві, а й у військово-промисловому комплексі. Українські фахівці пов’язують цю тенденцію насамперед із систематичними ударами Сил оборони України по російських промислових підприємствах, які забезпечують роботу оборонної галузі.

    Про це повідомив Центр протидії дезінформації.

    У Центрі нагадали, що аміачна селітра є одним із найважливіших продуктів хімічної промисловості. У мирний час вона широко використовується як азотне мінеральне добриво, від якого залежить ефективність сільського господарства. Водночас ця речовина має подвійне призначення, адже є однією з ключових складових для виробництва вибухових речовин, артилерійських боєприпасів, інженерних боєзарядів та іншої продукції, яку використовує військово-промисловий комплекс.

    Саме тому скорочення її виробництва є важливим показником не лише стану цивільної економіки Росії, а й потенційних можливостей країни забезпечувати власну армію необхідними матеріалами для ведення бойових дій.

    За офіційними даними Росстату, протягом останнього року виробництво аміачної селітри в Росії скоротилося на 9%. При цьому негативна тенденція продовжує посилюватися. Лише у травні спад сягнув 14% порівняно з аналогічним періодом минулого року, що стало найгіршим показником від початку року.

    Фахівці Центру протидії дезінформації звертають увагу, що навіть офіційна російська статистика більше не приховує проблем, які накопичуються в ключових галузях промисловості. На їхню думку, це ще одне свідчення того, що російська воєнна економіка поступово починає відчувати наслідки тривалої війни, міжнародних санкцій та регулярних атак по стратегічній інфраструктурі.

    У Росії пояснюють скорочення виробництва необхідністю проведення позапланових ремонтів на окремих підприємствах. Однак у ЦПД вважають таке пояснення спробою приховати реальні причини проблем у промисловості. Українські експерти наголошують, що дедалі частіше російські заводи змушені зупиняти або скорочувати виробництво після ударів українських далекобійних безпілотників.

    Одним із найпомітніших прикладів став хімічний комбінат “Азот” у Тульській області. Це одне з найбільших підприємств хімічної галузі Росії, яке випускає широкий спектр продукції, необхідної як цивільній економіці, так і військово-промисловому комплексу. Підприємство виробляє аміак, аміачну селітру, карбамід, азотну кислоту та інші хімічні компоненти, що використовуються під час виробництва вибухових речовин, боєприпасів і спеціальної військової продукції.

    Нещодавно комбінат зазнав удару, внаслідок чого було пошкоджено частину виробничої інфраструктури. Подібні атаки, як зазначають українські аналітики, поступово накопичують ефект і змушують російські підприємства скорочувати виробництво або витрачати значні ресурси на відновлення потужностей.

    У Центрі протидії дезінформації наголошують, що російська пропаганда систематично намагається применшити наслідки українських далекобійних ударів, заявляючи про нібито незначні пошкодження або повну відсутність впливу на роботу стратегічних підприємств. Однак офіційна статистика, яку публікують самі російські державні органи, свідчить про інше.

    “Падіння виробництва в хімічній промисловості РФ — ще одне свідчення ефективності українських далекобійних ударів. І хоча пропагандисти РФ намагаються робити вигляд, що українські БПЛА не завдають суттєвої шкоди, навіть офіційна статистика свідчить про прямо протилежне”, — зазначили в ЦПД.

    Українські аналітики звертають увагу, що нинішня ситуація не є поодинокою. Останніми місяцями дедалі більше галузей російської економіки демонструють негативну динаміку. Особливо це стосується секторів, які безпосередньо забезпечують потреби військово-промислового комплексу або виробляють продукцію подвійного призначення.

    Ще раніше в Росії виникли серйозні проблеми в паливній галузі. Регулярні удари українських безпілотників по нафтопереробних заводах, нафтобазах, складах пального та об’єктах транспортної інфраструктури призвели до скорочення обсягів переробки нафти, перебоїв із постачанням окремих видів пального та зниження експортних можливостей країни.

    На думку експертів, одночасне погіршення ситуації в паливній, хімічній та інших стратегічних галузях створює для російської економіки додаткові ризики. Воєнна модель економіки, яку Росія активно розбудовує з початку повномасштабного вторгнення, значною мірою залежить від стабільної роботи саме цих підприємств.

    Проблеми в роботі хімічної промисловості можуть негативно позначитися не лише на виробництві боєприпасів, а й на інших напрямах військового виробництва, оскільки підприємства цього сектору забезпечують армію великою кількістю компонентів для вибухових речовин, ракетного палива, спеціальної хімії та інших матеріалів.

    Подібних висновків дійшли й міжнародні експерти. Британське видання The Economist раніше опублікувало аналіз, у якому зазначило, що українська кампанія далекобійних ударів по території Росії має значно серйозніший вплив на російську економіку та оборонну промисловість, ніж припускали раніше.

    За оцінками видання, лише протягом 2025 року Україна здійснила 658 ударів по об’єктах, розташованих більш ніж за 100 кілометрів від державного кордону. Основними цілями стали нафтопереробні заводи, склади пального, підприємства військово-промислового комплексу, аеродроми, логістичні вузли, військові бази та інші стратегічні об’єкти.

    Журналісти також звернули увагу, що навесні цього року виробництво на російських нафтопереробних заводах скоротилося приблизно на 15% у річному вимірі. На їхню думку, це свідчить про накопичувальний ефект українських ударів, які поступово ускладнюють функціонування російської воєнної економіки.

    Експерти зазначають, що навіть якщо окремі підприємства після атак відновлюють роботу, вони нерідко працюють із меншим завантаженням, потребують дорогих ремонтів або змушені змінювати виробничі процеси. Це призводить до зростання витрат, зниження обсягів виробництва та ускладнює забезпечення потреб російської армії.

    У Центрі протидії дезінформації переконані, що офіційна статистика Росстату дедалі більше підтверджує ефективність української стратегії далекобійних ударів. На тлі міжнародних санкцій, дефіциту окремих технологій, кадрових проблем і постійних атак по стратегічній інфраструктурі російська воєнна економіка стикається зі зростаючим навантаженням, яке з часом може дедалі сильніше впливати на здатність Кремля підтримувати високі темпи виробництва озброєння та продовжувати війну проти України.

  • Не випадкова цифра: The Economist розкрив символізм загадкових “40 днів” Зеленського

    Не випадкова цифра: The Economist розкрив символізм загадкових “40 днів” Зеленського

    Президент України Володимир Зеленський, оголошуючи 25 червня про нову 40-денну операцію впливу на Росію, використав не випадковий часовий проміжок. На думку британського журналу The Economist, цифра 40 має глибоке символічне значення у слов’янській культурі й може бути своєрідним психологічним посланням російському керівництву. Водночас видання наголошує, що інформаційний ефект заяви підкріплюється реальними ударами України по стратегічних об’єктах на території РФ.

    25 червня Володимир Зеленський повідомив, що після доповіді голови Служби безпеки України затвердив 40-денну операцію впливу на державу-агресора з метою примусити Росію припинити війну. Президент не розкрив деталей цієї кампанії, однак зазначив, що вона має сприяти завершенню війни та посиленню тиску на Кремль.

    Саме тривалість цієї операції привернула увагу журналістів The Economist. Видання зазначає, що для слов’янської традиції число 40 має особливий символізм. Згідно з православними віруваннями, саме на сороковий день після смерті душа остаточно залишає земний світ. Саме тому журналісти припускають, що Зеленський свідомо використав цю цифру як символічний сигнал особисто Володимиру Путіну та російському керівництву. Водночас журнал не стверджує, що президент України офіційно підтверджував саме таке трактування свого рішення, а подає його як власний аналіз.

    Автори матеріалу звертають увагу, що останніми тижнями український президент дедалі активніше перехоплює інформаційну ініціативу у війні з Кремлем. Якщо раніше інформаційний порядок денний значною мірою формувався російськими заявами та погрозами, то нині Київ дедалі частіше сам задає темп публічної дискусії, поєднуючи гучні політичні заяви з практичними військовими діями.

    The Economist зазначає, що інформаційний ефект від заяв Зеленського підкріплюється серією українських ударів по російській військовій та енергетичній інфраструктурі. Протягом останніх місяців українські далекобійні безпілотники регулярно атакують нафтопереробні заводи, склади пального, електропідстанції та інші об’єкти, які забезпечують функціонування російської військової машини. Це вже має відчутний вплив на окремі регіони Росії, де фіксуються перебої з паливом та електропостачанням.

    У своїй статті британський журнал також підкреслює, що українська стратегія дедалі більше спрямована не лише на військовий, а й на психологічний тиск. Якщо раніше війна майже не відчувалася більшістю жителів Росії, то тепер регулярні атаки безпілотників, пожежі на промислових підприємствах і проблеми з паливом поступово змінюють ситуацію всередині країни. Саме це, на думку авторів матеріалу, і є однією з головних цілей нової кампанії.

    При цьому видання наголошує, що, попри інформаційні успіхи України, ситуація на фронті залишається складною. Російські війська продовжують наступальні дії на окремих напрямках, а бойові дії тривають із високою інтенсивністю. Саме тому інформаційна кампанія Києва не розглядається як альтернатива військовим діям, а як їхнє доповнення.

    Після заяви президента України експерти звернули увагу й на іншу особливість. Зеленський не назвав операцію військовою чи наступальною, а використав формулювання «операція впливу». Це може свідчити про комплексний характер кампанії, яка може включати не лише удари по військових об’єктах, а й інформаційні, економічні та психологічні заходи, спрямовані на посилення внутрішнього тиску на російське керівництво. Однак офіційно деталі операції українська влада не розголошує.

    Журналісти The Economist також зазначають, що останні успішні операції українських сил демонструють здатність Києва діяти далеко за межами лінії фронту. Удари по енергетичних об’єктах, паливній інфраструктурі та логістичних вузлах Росії дедалі частіше впливають не лише на військові можливості противника, а й на повсякденне життя російського населення. Саме це, на думку авторів, може стати одним із факторів, який змусить Кремль переглянути свою тактику або активніше шукати дипломатичні варіанти завершення війни.

    Попри символізм цифри 40, британське видання не прогнозує конкретного розвитку подій після завершення цього терміну. The Economist лише звертає увагу, що Зеленський дедалі частіше використовує не лише військові, а й символічні та інформаційні інструменти для посилення тиску на Росію. Чи матиме ця стратегія реальний вплив на рішення Кремля, стане зрозуміло лише після завершення оголошеної президентом кампанії.

  • Таємний сценарій миру: Україну можуть розділити буферною зоною вздовж фронту

    Таємний сценарій миру: Україну можуть розділити буферною зоною вздовж фронту

    Війну в Україні можуть спробувати поступово “заморозити” вздовж нинішньої лінії фронту у форматі поетапного сценарію, який нині, за даними The Economist, нібито обговорюється в межах неформальних контактів між Росією та країнами Заходу. Йдеться не про офіційний мирний план, а про попередні дипломатичні напрацювання, які можуть стати основою для майбутніх переговорів, якщо бойові дії перейдуть у фазу відносного виснаження сторін і стабілізації фронту.

    За інформацією видання, одна з концепцій, що розглядається, передбачає поступове запровадження режиму зниження інтенсивності бойових дій із подальшим переходом до ширшого політичного врегулювання. На першому етапі пропонується створення своєрідної буферної зони шириною приблизно 50–70 кілометрів по обидва боки лінії зіткнення, де мають бути суттєво обмежені або повністю припинені активні бойові дії, зокрема застосування важкого озброєння, авіації та далекобійних систем. Така модель, за задумом її прихильників, мала б зменшити інтенсивність війни та створити умови для подальших переговорів про довгострокове врегулювання.

    Водночас, як зазначає The Economist, будь-які обговорення такого формату залишаються вкрай попередніми, а позиції сторін суттєво відрізняються. Україна, за наявною інформацією, бере участь у постійних консультаціях із командою президента США Дональда Трампа, при цьому щоденний характер контактів свідчить про активну дипломатичну роботу навколо можливих сценаріїв завершення війни. Однак жодних офіційних домовленостей або узгоджених рамкових рішень наразі не існує, а всі варіанти залишаються предметом обговорення на рівні ідей.

    Окрему увагу в матеріалі приділено можливим часовим рамкам політичних рішень. Високопоставлений український чиновник, на якого посилається видання, вважає, що Росія навряд чи піде на будь-які суттєві кроки до жовтня, оскільки може намагатися використати цей період у власних політичних інтересах, зокрема у контексті взаємин із США. Після цього, за оцінками співрозмовників, Кремль може прагнути затягнути процес щонайменше до наступної весни, паралельно роблячи ставку на зимову кампанію ракетних і дронових ударів по енергетичній інфраструктурі України, що має посилити тиск на цивільне населення та державні системи.

    Такі дії, за оцінками аналітиків, можуть бути спрямовані на створення умов, за яких Україна опиниться під додатковим військовим та гуманітарним тиском і буде змушена розглядати складніші компроміси в майбутньому. Водночас у Києві неодноразово наголошували, що будь-які сценарії припинення вогню без надійних гарантій безпеки є неприйнятними, оскільки можуть лише заморозити конфлікт і створити ризики його повторної ескалації.

    Важливою частиною дискусій залишаються й вимоги Росії, які, за даними The Economist, не зазнали суттєвих змін. Москва продовжує наполягати на так званій “формулі Анкориджа”, що передбачає фактичне закріплення результатів окупації українських територій. Зокрема, йдеться про можливе юридичне визнання контролю Росії над Кримом і частиною Донбасу, а також фактичне визнання нинішніх ліній фронту в Запорізькій і Херсонській областях. Українська сторона категорично відкидає такі умови, вважаючи їх порушенням міжнародного права та принципу територіальної цілісності.

    На тлі цих процесів у Вашингтоні, за даними видання, поступово формується більш складне бачення конфлікту. З одного боку, посилюється переконання, що Росії не можна довіряти в переговорах, з іншого — визнається, що Україна зберігає здатність чинити активний спротив і навіть досягати успіхів на полі бою. Це підтверджується, зокрема, ударами українських сил по російській енергетичній інфраструктурі, які привернули значну увагу міжнародних партнерів і продемонстрували зміну характеру війни у бік технологічно складнішого протистояння.

    Окремо відзначається, що у США зростає інтерес до українського бойового досвіду, особливо у сфері безпілотних систем. Американські посадовці публічно визнають, що методи ведення війни, які застосовує Україна, вже впливають на переосмислення сучасної військової доктрини в самих Сполучених Штатах.

    Водночас експерти підкреслюють, що будь-які розмови про “заморожування” війни залишаються гіпотетичними і залежать від великої кількості факторів, включно з ситуацією на фронті, внутрішньополітичними процесами у США та Росії, а також рівнем підтримки України з боку міжнародних партнерів. Без узгодженого пакета безпекових гарантій та чітких механізмів контролю навіть тимчасове припинення вогню може залишитися нестабільним і ризикованим сценарієм, який не гарантує довгострокового миру.

  • Українців заплутали прогнозами про кінець війни: від миру восени до сценарію на десятиліття

    Українців заплутали прогнозами про кінець війни: від миру восени до сценарію на десятиліття

    Останніми днями в Україні різко побільшало заяв, інсайдів і прогнозів щодо можливого завершення війни. Одні політики говорять про шанс зупинити гарячу фазу вже до листопада, західні медіа пишуть про підготовку до ще кількох років протистояння, а окремі європейські політики попереджають, що війна може тривати значно довше. Через це в суспільстві виник інформаційний хаос: українці чують абсолютно різні сценарії й не розуміють, до чого насправді готуватися.

    Першою хвилю обговорень запустила інформація про закриту зустріч президента Володимира Зеленського з фракцією «Слуга народу». Після неї частина депутатів повідомила, що під час розмови обговорювали можливість завершення гарячої фази війни до листопада 2026 року. Йшлося не про повний мирний договір із Росією, а саме про потенційне припинення активних бойових дій за умови гарантій безпеки та зміни ситуації на фронті.

    Народна депутатка Ольга Василевська-Смаглюк заявила, що президент говорив про сценарій завершення гарячої фази до листопада, якщо Україна отримає необхідні гарантії безпеки. Інші парламентарі підтверджували, що тема війни та можливих переговорів справді була однією з головних, однак наголошували: чіткої дати завершення бойових дій ніхто не називав.

    Паралельно з’явилася протилежна за змістом інформація. Британське видання The Economist написало, що Зеленський нібито наказав готуватися до ще двох-трьох років війни. В Офісі президента це спростували та назвали такі повідомлення недостовірними. Радник президента з комунікацій Дмитро Литвин заявив, що насправді Зеленський говорив про концентрацію зусиль на найближчих шести місяцях, а не про підготовку до багаторічної війни.

    Ще песимістичніший прогноз озвучила колишня канцлерка Німеччини Ангела Меркель. Вона припустила, що війна може завершитися лише через десять років, і висловила сподівання, що після цього Україна залишиться незалежною, вільною та суверенною державою.

    Такі різні прогнози пояснюються тим, що політики, військові та аналітики говорять про різні речі. Одні мають на увазі завершення гарячої фази бойових дій, інші — повне політичне врегулювання, а треті — довготривале протистояння з Росією навіть після можливого перемир’я.

    Найреалістичнішим зараз виглядає проміжний сценарій. Україна може намагатися використати найближчі місяці для посилення позицій на фронті, отримання нової допомоги від союзників і тиску на Росію. Якщо Кремль не зможе досягти значних успіхів у літній кампанії, восени справді може з’явитися вікно для переговорів або заморожування активних бойових дій.

    Однак це не означатиме повного завершення війни. Навіть у разі перемир’я Росія, найімовірніше, продовжить кібератаки, інформаційні операції, диверсії та політичний тиск на Україну. Саме тому дедалі більше українських експертів закликають не чекати «швидкого миру» у класичному розумінні.

    Останні дії Зеленського також свідчать, що влада готується до складного періоду. Президент звернувся до Дональда Трампа та Конгресу США з проханням посилити українську ППО, зокрема системами Patriot і ракетами PAC-3. Крім того, Зеленський провів зустрічі з лідерами парламентських фракцій, зокрема з Петром Порошенком. Це може свідчити про спробу внутрішньої політичної консолідації перед вирішальним етапом війни.

    Отже, суперечливі прогнози не обов’язково означають хаос у владі. Вони радше показують, що Україна одночасно готується до кількох сценаріїв: можливого зниження інтенсивності бойових дій, продовження війни ще на роки або тривалого протистояння з Росією навіть після припинення вогню.

    Головний висновок — простого прогнозу сьогодні не існує. Гаряча фаза війни може завершитися раніше, ніж багато хто очікує, але сама загроза з боку Росії залишатиметься для України ще дуже довго.

  • Путін загнав Росію у пастку: The Economist пояснив, чому система Кремля почала руйнуватися

    Путін загнав Росію у пастку: The Economist пояснив, чому система Кремля почала руйнуватися

    Президент Росії Володимир Путін опинився у ситуації, коли кожне нове рішення Кремля лише поглиблює внутрішню кризу країни. Західні аналітики, економісти та навіть частина російських еліт дедалі частіше говорять про стратегічний тупик, у який Росія зайшла через війну проти України, санкції, ізоляцію та виснаження економіки.

    Про це пише The Economist, аналізуючи економічний і політичний стан Росії у 2026 році. Видання зазначає, що Кремль більше не контролює ситуацію так, як це було ще кілька років тому, а сама система почала втрачати стійкість через накопичення внутрішніх проблем.

    Однією з головних причин занепаду називають ціну війни проти України. Спочатку Кремль намагався створити для росіян ілюзію, що так звана “спецоперація” не впливає на їхнє повсякденне життя. Однак уже зараз ситуація змінилася кардинально: росіяни стикаються з інфляцією, новими податками, скороченням соціальних програм і поступовим погіршенням рівня життя. Величезні бюджетні ресурси спрямовуються на військові потреби, тоді як цивільний сектор економіки починає втрачати темпи розвитку.

    За даними Reuters, російська економіка у 2026 році фактично увійшла у фазу стагнації. Аналітичний центр ЦМАКП прогнозує зростання ВВП лише на рівні 0,5–0,7%, тоді як ще раніше прогноз був майже удвічі вищим. () Економічні проблеми посилилися через західні санкції, падіння доходів від енергоресурсів, удари по російській нафтовій інфраструктурі та високі витрати на війну.

    Окремою проблемою стала криза власності та бізнес-середовища. The Economist зазначає, що за останні роки у Росії відбувся найбільший перерозподіл активів із часів 1990-х. За різними оцінками, держава та наближені до Кремля структури конфіскували або перерозподілили активів на десятки мільярдів доларів. Це знищує навіть ту мінімальну довіру до “правил гри”, яка залишалася серед російських бізнес-еліт.

    Аналітики наголошують: проблема Кремля полягає у тому, що система більше не пропонує стабільності навіть власним прихильникам. Російські чиновники та олігархи хочуть гарантій безпеки для своїх активів, але натомість отримують лише посилення контролю та “право сили”. У матеріалах The Economist ситуацію описують як політичний “цугцванг” — стан, коли будь-який наступний крок лише погіршує становище влади.

    Водночас Росія поступово втрачає міжнародний вплив. Європа за останні роки суттєво скоротила залежність від російського газу та нафти, а країни Заходу почали активно перебудовувати систему безпеки без участі Москви. За оцінкою The Washington Post, навіть спроби Кремля вести “тіньову війну” проти Європи через диверсії та шантаж лише посилили європейську єдність.

    Російський ядерний шантаж також поступово втрачає ефективність. Західні держави дедалі менше реагують на погрози Кремля, а сама Росія дедалі частіше сприймається не як “глобальний арбітр”, а як джерело нестабільності. На цьому тлі Кремль втрачає позиції навіть серед партнерів, які раніше займали нейтральну позицію.

    Ще однією серйозною проблемою для Путіна стає падіння підтримки всередині самої Росії. За даними російських соціологічних служб, рейтинг схвалення президента впав до найнижчих показників із початку повномасштабної війни. Частина опитувань демонструє підтримку на рівні близько 65%, а рівень недовіри до влади продовжує зростати.

    На цьому тлі навіть представники системної опозиції почали говорити про ризик масштабної кризи. Лідер російських комуністів Геннадій Зюганов публічно попередив російський парламент про можливість “революційного сценарію”, якщо влада не змінить економічну політику.

    Західні експерти водночас застерігають: попри накопичення проблем, це не означає неминучого швидкого краху Росії. Кремль усе ще має значні ресурси, контроль над силовими структурами та здатність підтримувати воєнну економіку. Однак дедалі більше аналітиків сходяться на думці, що модель, побудована Путіним, почала “проїдати сама себе”. Війна, яка мала посилити Росію та повернути їй статус наддержави, натомість прискорює економічне виснаження, ізоляцію та внутрішню нестабільність.

    На думку The Economist, головна проблема Кремля зараз полягає не лише у санкціях чи війні, а у втраті майбутнього бачення. Російська влада десятиліттями будувала свою ідентичність на протистоянні із Заходом, однак тепер навіть ця модель перестає працювати. Країна дедалі більше занурюється у стан невизначеності, а сама система вже не здатна запропонувати ані суспільству, ані елітам зрозумілий шлях уперед.

     

  • Через конфлікт із союзниками Трамп може залишити Україну без підтримки

    Через конфлікт із союзниками Трамп може залишити Україну без підтримки

    Політика Дональда Трампа на Близькому Сході може мати прямі наслідки для України, оскільки на тлі загострення відносин із союзниками президент США здатен переглянути підтримку Києва.

    Війна проти Ірану послаблює політичні позиції президента США Дональда Трампа і підриває його ключові інструменти впливу. Про це пише The Economist, аналізуючи наслідки його зовнішньої політики.

    За оцінкою видання, конфлікт створює для Трампа одразу кілька проблем. Зокрема, він втрачає можливість формувати вигідну для себе політичну реальність, тиснути на партнерів і зберігати повний контроль над Республіканською партією. Окрім цього, війна сприяє зростанню цін на нафту, що посилює економічний тиск.

    Напруження між США та союзниками проявилося під час обговорення ситуації навколо Ормузької протоки. Трамп закликав партнерів допомогти її відкрити, попередивши про негативні наслідки для НАТО у разі відмови. Втім, союзники не підтримали цю ініціативу, після чого американський президент змінив риторику.

    Аналітики вважають, що у разі подальшого ослаблення політичних позицій Трамп може вдатися до більш жорстких і непередбачуваних кроків. Серед можливих сценаріїв називається навіть перегляд зобов’язань США в межах НАТО.

    У цьому контексті Україна також опиняється в зоні ризику. Видання допускає, що Трамп може скоротити або повністю припинити підтримку Києва, використовуючи це як інструмент тиску на європейських партнерів.

    Крім того, серед потенційних кроків американського президента називаються посилення тиску на країни Латинської Америки під приводом боротьби зі злочинністю, фінансові вимоги до союзників у Азії та жорстка тарифна політика.

    Навіть якщо такі сценарії не будуть реалізовані повністю, сама їх поява може суттєво підірвати систему союзів США. Це, своєю чергою, створює додаткові можливості для Китаю та Росії посилити свій вплив на глобальній арені.

  • «Катастрофічний» 2026-й: Україна ризикує залишитися без допомоги ЄС

    «Катастрофічний» 2026-й: Україна ризикує залишитися без допомоги ЄС

    Наступний рік може стати критичним для України фінансово. Народний депутат Ярослав Железняк, посилаючись на матеріал The Economist, заявив, що без чітких рішень Євросоюзу щодо підтримки Україна може опинитися на межі банкрутства вже до лютого. Він попереджає: головна проблема не лише в тому, скільки грошей пообіцяють, а в тому, чи зможуть країни ЄС узгодити умови й напрямки цієї допомоги.

    Железняк звертає увагу, що нині не існує гарантованого механізму стабільного фінансування України з боку ЄС. Попри публічні заяви про пакети підтримки, всередині Євросоюзу немає єдності ні щодо джерела коштів, ні щодо того, як саме їх можна витрачати. Одні країни виступають проти використання заморожених російських активів як застави чи джерела виплат. Інші не хочуть фінансувати закупівлю зброї у союзників, особливо у США, наполягаючи, що ці гроші мають працювати на їхню власну оборонну промисловість. І є держави, які бояться втратити «бюджетну дисципліну» і не готові нарощувати внески в загальноєвропейські механізми допомоги.

    У результаті маємо парадокс: про великі суми говорять, але жодної впевненості немає — ні коли вони надійдуть, ні на що саме їх дозволять витрачати. Железняк каже, що нині під питанням не тільки сам кредит у сотні мільярдів євро під російські активи, а й сфери його використання: оборона, бюджетні дірки, відновлення інфраструктури. Кожна з країн намагається нав’язати власні умови, і це затягує рішення.

    Ще один чутливий момент, на який звертає увагу The Economist і який цитує депутат, — ставлення партнерів до ризику корупції в Україні. Західні уряди визнають, що українська оборонна промисловість навчилася швидко виробляти дрони та інші технології, які реально працюють на фронті. Але при цьому залишається недовіра до прозорості розподілу коштів. Для частини європейських столиць це аргумент не поспішати з прямими інвестиціями у військові програми всередині України.

    Узагальнюючи цю позицію, Железняк описує ситуацію так: запас міжнародної підтримки обмежений у часі; у лютому ми можемо підійти до точки, коли без зовнішніх грошей бюджет просто не зведеться; навіть якщо ЄС погодиться на новий пакет, немає впевненості, що ці кошти справді підуть на критичні потреби, а не застрягнуть у політичних торгах між столицями Євросоюзу. І все це відбувається на тлі того, що український уряд всередині країни продовжує анонсувати програми підтримки бізнесу й соціальні ініціативи, тоді як зовнішні партнери бачать першочерговим питанням виживання бюджету й фінансування оборони.

    Таким чином, і The Economist, і цитований ним Железняк описують один і той самий ризик: фінансова стійкість України тепер залежить не стільки від суми обіцяної допомоги, скільки від здатності ЄС домовитися й довіряти Києву в питанні використання цих грошей.