Позначка: The Economist

  • The Economist: Росія йде в останній ривок, щоб зламати волю України

    The Economist: Росія йде в останній ривок, щоб зламати волю України

    Літній наступ російської армії в Україні навряд чи завершиться стратегічним проривом. Найбільш імовірний результат — мінімальні територіальні здобутки, які Кремль представить як доказ «успіху». Про це йдеться в аналітичній статті The Economist із посиланням на українські військові джерела.

    За даними української розвідки, головними напрямками наступу стануть Костянтинівка та Покровськ у Донецькій області, а також Сумщина. На північному кордоні вже зосереджено близько 50 тисяч російських військових, які повільно, але вперто просуваються до обласного центру.

    Як зазначає видання, уперше з початку повномасштабного вторгнення росіяни демонструють однакові темпи просування і на півночі, і на Донбасі. Причина — слабкі фортифікації та недостатній захист від дронів.

    Однак навіть попри часткове просування фронт майже не змінився за три роки. Українські військові вважають нинішній наступ «останнім ривком», покликаним зламати волю до опору.

    Командир підрозділу БПЛА «Тайфун» Михайло Кметюк пояснює: росіяни дозволяють собі наступати лише тому, що їм байдуже до втрат. До 80% мобілізованих не виживають, однак хвилі поповнення не припиняються — щомісяця РФ мобілізує на 10–15 тисяч більше, ніж Україна. При цьому Росія фінансово заохочує своїх громадян, а Україна переважно спирається на примусову мобілізацію.

    Офіцер 93-ї бригади з позивним Едуард попереджає: перевага України у дронах поступово зникає. РФ створила новий підрозділ «Рубікон», який діє між Костянтинівкою та Покровськом. Ця частина вперше з’явилася поблизу Курська у 2024 році, напряму підпорядковується Міноборони РФ і має доступ до найсучасніших технологій.

    «Рубікон» використовує так звані дрони-«матки», що запускають менші апарати, оснащені оптоволокном або зв’язком на зашифрованих частотах, які складно перехопити. Це створює серйозні виклики для ЗСУ, які втратили технологічну ініціативу в цьому сегменті.

    Попри все, за три роки росіянам так і не вдалося захопити стратегічно важливі міста — Костянтинівка досі під українським контролем. Однак війна виснажує обидві сторони.

    Начальник поліції Костянтинівки Дмитро Кірдяпкін резюмує ситуацію: «Проблема з росіянами в тому, що вони вміють терпіти втрати. Наші втрати менші, але ми їх відчуваємо набагато сильніше».

    The Economist припускає, що вікно для дипломатії може з’явитися після завершення цього наступу. Але воно не є гарантованим, адже головне завдання Кремля — не перемогти, а втримати контроль і «продати» картинку змін на мапі як досягнення для внутрішньої аудиторії.

    Україна ж, попри втому і технічні складнощі, досі вірить у можливість утримати фронт — навіть у грі на виснаження, де перевага на боці того, хто більше готовий не рахувати втрат.

  • В The Economist спрогнозували коли закінчиться війна

    В The Economist спрогнозували коли закінчиться війна

    Бойові дії в Україні можуть завершитися у 2025 році, прогнозує The Economist. Війна, що триває понад півтора десятиліття, виснажила країну, яка втратила сотні тисяч громадян, зруйнувала економіку та змусила партнерів шукати шляхи припинення конфлікту. За оцінками видання, це стане одним із ключових завдань для нової адміністрації Дональда Трампа.

    На думку автора статті, завершення війни може відбутися шляхом територіальних компромісів. Україні, ймовірно, доведеться змиритися з втратою частини своїх земель, натомість отримавши гарантії безпеки від НАТО. Проте перспективи повноправного членства в Альянсі залишаються примарними.

    Очікується, що повернення Трампа до влади кардинально вплине на зовнішню політику США. За прогнозами, адміністрація Трампа не сприятиме вступу України до НАТО протягом багатьох років — а, можливо, і ніколи.

    Втрати України є колосальними:

    • Людські ресурси: сотні тисяч загиблих і поранених.
    • Економіка: розруха інфраструктури, колапс ключових галузей.
    • Політична нестабільність: невизначеність у відносинах із Заходом через можливі зміни у зовнішній політиці США.

    Водночас країни-партнери втомилися від тривалого конфлікту. Бажання завершити війну стає дедалі нагальнішим на тлі економічних і політичних викликів у самих союзників.

    Що чекає на Україну?

    Майбутнє України залежатиме від:

    1. Міжнародної підтримки: навіть за умов компромісу гарантії безпеки мають стати ключовим елементом врегулювання.
    2. Внутрішньої стійкості: здатність відновлюватися після втрат і зміцнювати політичну єдність.
    3. Глобального порядку денного: повернення до влади Дональда Трампа може змінити баланс сил у світі, впливаючи на тривалість і результати війни.
  • Зеленський не зможе перемогти в наступних виборах – The Economist

    Журнал The Economist опублікував статтю, в якій ставить під сумнів можливість повторного успіху Володимира Зеленського на виборах у 2024 році. За словами експертів видання, український президент вже не розглядається як «безперечний військовий лідер», як це було на початку війни. Зокрема, на тлі численних викликів, які постають перед Україною, його популярність та довіра до його керівництва значно знизились.

    У разі, якщо у виборах братиме участь ексголовнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, Зеленський може зустріти серйозну конкуренцію, й навіть програти. The Economist також зазначає, що колишній соратник президента передбачає для нього важкий вибір. За його словами, єдине, що може зберегти незаплямовану репутацію Зеленського, це рішення провести вибори без його участі.

    “Якщо Зеленський вирішить не балотуватися, він може увійти в історію як людина, яка об’єднала націю у найскладніший період її історії. В іншому випадку, йому буде важко уникнути асоціацій з можливим військовим крахом або незавершеним миром”, — розповів колишній соратник українського президента.

    Ці заяви відображають все більше невизначеності, що оточує політичну кар’єру Зеленського в умовах війни, і ставлять під питання його подальшу участь у виборчій кампанії 2024 року.

  • В Україні приховують правду про фронт – The Economist

    В Україні приховують правду про фронт – The Economist

    Українська армія та військові чинили цензуру щодо реального стану справ на фронті, щоб не поширювати паніку серед цивільного населення, зазначає британський журнал The Economist. Згідно з повідомленнями високопоставлених джерел у військовому керівництві, навіть сам президент Володимир Зеленський перебуває під захистом від правди про ситуацію на лінії фронту.

    Один із представників українських силових структур в інтерв’ю журналу порівняв обмеження, накладені на комунікацію з Зеленським, з його перебуванням у “сауні”, натякаючи на те, що в умовах війни він отримує вкрай підібрані, оптимістичні дані, які не відображають всієї тяжкості ситуації на передовій.

    «Справа навіть не в тому, що його (Зеленського) тримають у теплій ванні. Його тримають у сауні», — сказало джерело The Economist, підкреслюючи, що президенту та громадськості не дозволяють знати всю правду про складну ситуацію на фронті, щоб уникнути розладу в тилу.

    Ці заяви супроводжуються інформацією про плани російських військ почати новий наступ у Запорізькій області, яку раніше повідомляли джерела в Головному управлінні розвідки України (ГУР). Це ставить під сумнів здатність української армії своєчасно відреагувати на нові загрози, оскільки засоби зв’язку та обміну інформацією між військовими та вищим керівництвом виглядають значно більш обмеженими, ніж вважалося раніше.

    Очевидно, що бажання не викликати паніку серед населення є важливим фактором для військових стратегій, однак це також ставить під питання рівень довіри до інформації, яку отримує не лише президент, але й весь український народ. Подібні інсайди свідчать про складність ситуації на фронті, де ризик перебільшення або заниження даних може мати непередбачувані наслідки для майбутніх бойових операцій.

  • Голова Служби зовнішньої розвідки України Олександр Литвиненко написав колонку для The Economist.

    Голова Служби зовнішньої розвідки України Олександр Литвиненко написав колонку для The Economist.

    Мета війни Росії в Україні – знищення Сил оборони України – залишається незмінною. Незважаючи на величезну перевагу в ресурсах, Росія вже майже два роки не може виконати це завдання.

    Поряд із героїзмом українських військових і згуртуванням населення навколо держави ключову роль у цьому відіграла підтримка Заходу. Саме ця підтримка посилює глобальний вимір війни і унеможливлює досягнення Росією своїх наполеонівських цілей.

    До цих цілей належать, насамперед, анексія українських територій, проголошених політичним керівництвом Москви “історичними російськими землями”; і створення політичного утворення, що повністю залежить від Москви в управлінні тими українськими землями, які не можуть бути напряму анексовані.

    Володимир Путін, президент Росії, сподівається, що перемога над Україною допоможе йому відновити контроль над колишніми радянськими республіками на принципах російського імперіалізму, які як передували, так і послідували за комуністичною епохою. Кремль розуміє, що якщо Україна впаде, йому буде легше повернути собі інші колишні радянські республіки. Якщо Україна вистоїть, втрата Росією впливу на Південний Кавказ і Центральну Азію стане питанням часу.

    Нападаючи на Україну, Росія вважає, що вона одночасно перебуває у стані війни із Заходом. Путін сподівається на ефект доміно. Він вважає, що якщо Захід, і насамперед США, зазнають нищівної поразки в Україні (другого такого приниження лише за кілька років після безладного відходу з Афганістану), то він швидко втратить глобальний вплив.

    Ревізіоністські держави, які спрямували погляд на Україну, побачать це і вирішать, що їхній час настав. У результаті за кілька років буде встановлено новий, багатополярний світопорядок, у якому найважливіші питання вирішуватиме низка великих держав-конкурентів, включно з Росією. Сі Цзіньпін, лідер Китаю, найсильнішого конкурента Заходу, уважно спостерігає за війною і робить свої власні висновки.

    Росія знає, що перемога, якої вона жадає над Україною, матиме глобальний ефект. Росія також розуміє, що вона не зможе досягти там своїх цілей, не зруйнувавши світовий порядок.

    За останні два роки Москва створила коаліцію, до якої входять Північна Корея та Іран, а також низка менш явно активних учасників із глобального півдня, які сподіваються отримати вигоду зі зростаючої геополітичної напруженості. Ця коаліція багато в чому має неформальний характер, але її вплив гостро відчувається: вона забезпечує політичну і матеріальну підтримку російської агресії, постачаючи артилерійські снаряди, безпілотники та іншу військову техніку і технології. Крім військової сфери, він витрачає багато енергії на економічну, кібер- та інформаційну війну та інші підривні дії. Його мета – дестабілізувати світовий порядок.

    Росія та її спільники користуються величезним привілеєм. Вони борються з грубою силою за створення нового глобального порядку, тоді як багато хто на Заході насамперед прагне використати м’яку силу для збереження старого, що виник внаслідок холодної війни. Давно відомо, що ті, хто спирається на силу для здійснення нового, мають суттєву перевагу перед прихильниками старого, які, за великим рахунком, добровільно вводять обмеження на засоби досягнення своїх цілей.

    Водночас, якщо Росії не вдасться перемогти Україну на полі бою, її глобальні цілі будуть суттєво підірвані. Зміцнення потенціалу оборони і безпеки України, а також забезпечення стійкості суспільства і держави – це найпростіший і найдешевший спосіб для Заходу зупинити Росію та інші ревізіоністські держави.

    Сьогодні Україна здатна відбити російську агресію за адекватної військової та економічної підтримки Заходу. Ця підтримка залишиться ефективною, якщо вона буде тривалою (доти, доки не припиниться російська агресія) і всеосяжною (що включає політичну, економічну, військову та розвідувальну підтримку, а також допомогу в протидії кібервійні та дезінформації).

    Найостаннішим прикладом такого підходу є підписання Угоди про співробітництво в галузі безпеки між Україною та Великою Британією 12 січня. За винятком країн Балтії, які зараз є частиною ЄС і НАТО, це була третя угода такого роду між колишньою радянською республікою та іншою країною. Перші дві – між Туреччиною та Азербайджаном 2021 року і між Францією та Вірменією 2023 року – мали певний вплив на Південний Кавказ, але не змінили правил гри.

    Угода між Україною та Великою Британією могла б виявитися набагато більш значущою. Це перший у своєму роді проєкт, що торкнувся ядра колишньої Російської імперії; Путін вважає Україну невід’ємною частиною “історичної” Росії. Це перший договір між Україною і великою державою, який закріплює геополітичну реальність, що виникає, в юридичній угоді. Це знаменує собою глибоке зрушення в підході Заходу до російської концепції своїх “сфер впливу”. Стримана реакція британських ЗМІ на угоду показує, наскільки нормальними і рутинними стали англо-українські відносини в галузі оборони і безпеки в суспільній свідомості.

    Тепер, як і впродовж усієї історії, Велика Британія може слугувати прикладом для інших. Угода, підписана 12 січня, може прокласти шлях до аналогічних угод з іншими західними країнами. Одинадцять із них перебувають на різних стадіях переговорів щодо таких угод з Україною. Спільна декларація g7 про підтримку України, підписана на саміті НАТО у Вільнюсі в липні 2023 року, явно приносить свої плоди.

    Угоди про співпрацю у сфері безпеки поступово переводять Україну в західний безпековий простір, не вимагаючи присутності західних військ на українській землі. Вони привчають світ до участі України в альянсі. Подібні угоди створюють підґрунтя для вступу України до НАТО, рішення про який було ухвалено ще 2008 року в Бухаресті. Це найкраща гарантія безпеки не тільки для України, а й для всієї Східної Європи.

    Підписавши угоду про безпеку, Велика Британія зробила крок у стримуванні росіян. Коли інші наслідуватимуть цей приклад, їхні спільні зусилля матимуть великий вплив на агресивну війну Росії та на її майбутні амбіції. Щоб забезпечити перемогу, Україні потрібні такі спільні зусилля. Довгий шлях складається з багатьох кроків.

  • Головне з інтерв’ю Зеленського Economist: “Путін з’їсть вас на вечерю з усіма вашими ЄС, НАТО, свободою і демократією”.

    Головне з інтерв’ю Зеленського Economist: “Путін з’їсть вас на вечерю з усіма вашими ЄС, НАТО, свободою і демократією”.

    Президент України Володимир Зеленський дав інтерв’ю журналу The Economist, в якому намагався донести до західного загалу, що війна далека від завершення, розслаблятися рано і що, підтримуючи Україну, Європа захищає і саму себе.

    На його думку, Захід втратив відчуття важливості того, що відбувається в Україні, але вона не має іншого виходу, крім перемоги над Росією.

    Роздратування у Зеленського викликають не успіхи Росії на полі болю та їх відсутність у ЗСУ (хоча сам він так не вважає), а розбрат в таборі союзників та відстороненість деяких його співвітчизників.

    Наступного дня після вторгнення Росії 24 лютого 2022 Зеленський записав коротке відео, в якому просто сказав: “Ми тут”. Він, як і раніше, – в урядовому кварталі у Києві, попри постійні нальоти й бомбардування.

    Однак, зауважує Economist, майже за два роки після початку війни світ уже не настільки уважно прислухається до його слів, а самому Зеленському вже не вдається настільки майстерно контролювати перебіг подій.

    “В Україні настає втома. На Заході в заголовках пишуть про те, чи не почав президент Росії Володимир Путін перемагати. Допомога українцям стала предметом політичного торгу в Америці та Європі”, – зазначає Economist.

    Захід втратив відчуття необхідності термінових дій, а багато українців – відчуття екзистенційної загрози, каже Зеленський. “Можливо, ми не досягли успіху [2023 року], як того хотів світ. Можливо, не все так швидко, як хтось уявляв собі”, — каже він, але ідея про те, що Путін перемагає, — це не більше ніж “відчуття”.

    За його словами, російська армія зазнає величезних втрат. З цією заявою узгоджуються оцінки британської розвідки, згідно з якими, якщо ситуація радикально не зміниться, до 2025 року Росія втратить понад 500 000 убитими й пораненими.

    “Тисячі, тисячі вбитих російських солдатів, тіла яких ніхто навіть не забрав”, — каже Зеленський, нагадуючи, що у 2023 році Росія не змогла взяти жодного великого міста, тоді як Україна зуміла прорвати російську блокаду Чорного моря і тепер перевозить мільйони тонн зерна за новим маршрутом південним узбережжям України. “Величезний результат!” – заявляє президент.

    Але Зеленський розуміє, що сприйняття дійсності може обернутися реальністю, ставши своєрідним прогнозом, що самоздійснюється. Саме це робить наступний рік таким важливим. У міру того, як військові зусилля Росії нарощуються, а ресурси України виснажуються, увага Америки й багатьох європейських країн переходить на внутрішню політику в рік виборів.

    Зеленський стверджує, що підтримуючи Україну, Європа захищає себе від російської агресії. “Даючи нам гроші чи даючи нам зброю, ви підтримуєте себе. Ви рятуєте своїх дітей, а не наших”, – застерігає він. Якщо Росії дозволять забирати українських дітей, “вони забиратимуть й інших дітей”. Якщо Росія порушуватиме права українців, “вона порушуватиме права у всьому світі”.

    “Путін відчуває слабкість, як тварина, тому що він і є твариною. Він відчуває кров, відчуває свою силу. І він з’їсть вас на вечерю з усіма вашими ЄС, НАТО, свободою і демократією”, — каже Зеленський.

    “Можливо, чогось не вистачає. Чи, можливо, когось не вистачає. Когось, хто міг би говорити про Україну як про захист усіх нас”. Європейські країни мають лобіювати в Америці підтримку України задля свого ж блага: “Розвідувальні служби кількох європейських країн почали [вивчати] можливість нападу на їхню територію з боку Росії… Навіть ті країни, які не входили до СРСР”.

    Щодо пропозицій про переговори, то, за словами Зеленського, він не бачить “жодних фундаментальних кроків до миру з боку Росії”. “Я бачу тільки кроки терористичної країни”, – зазначив він. І якщо Росія, як пишуть деякі західні ЗМІ, і подає сигнали про бажання заморозити конфлікт, то це не тому, що вони праведники, а тому, що в них недостатньо ракет, боєприпасів та підготовлених військ. Їм потрібна ця пауза. Відновити сили. А потім, зібравши всі сили, перегорнути сторінку цієї війни”.

    Зеленський не розмірковує про можливі успіхи України у 2024 році. За його словами, виток інформації перед контрнаступом минулого літа допоміг Росії підготувати оборону. Але він вважає, що центром тяжіння війни стане Крим та битва у Чорному морі. Ізоляція Криму, анексованого Росією у 2014 році, та ослаблення російського військового потенціалу там “надзвичайно важливі для нас, тому що це шлях до скорочення кількості атак з цього регіону”, каже він.

    Успішна операція стане “прикладом для всього світу”, продовжує він. Це також матиме великий ефект усередині Росії. Втрата центрального об’єкта кремлівської пропаганди показала б, що “тисячі російських офіцерів загинули лише через амбіції Путіна”.

    Україна вже здобуває неймовірні перемоги на стратегічно важливому півострові, знищивши “достатню кількість” кораблів Чорноморського флоту — британські чиновники стверджують, що лише за останні чотири місяці знищено п’яту частину цього флоту. Втрата військово-морських баз, які Росія утримувала протягом останніх 240 років, стала б для Путіна величезним конфузом.

    Але швидкість успіху залежатиме від військової допомоги, яку Україна отримає від західних партнерів, каже Зеленський. Він попросив надати ЗСУ Taurus, крилаті далекобійні ракети німецького виробництва, здатні зруйнувати Керченський міст, фактично ізолювавши Кримський півострів від Росії. “Росія повинна знати, що для нас це військовий об’єкт”, – наголошує він.

    Однак цілі України на сході та півдні Зеленський не розкриває. Заявлена ним стратегічна мета — повернути Україну до її первісних кордонів — не змінилася і не зміниться, але він більше не говорить про те, коли і скільки територій Україна зможе звільнити цього року. Безпосереднє завдання зараз — “захист сходу, порятунок цих дуже важливих міст України, сходу та півдня, Харкова, Дніпра, Запоріжжя, Херсона, Миколаєва” та захист критично важливої інфраструктури країни.

    Завищені очікування напередодні контрнаступу 2023 року, частково й спричинили розчарування, зазначає Economist. В інтерв’ю головнокомандувача українських військ Валерія Залужного, яке він дав виданню в листопаді 2023 року, той визнав, що на полі бою склалася патова ситуація. Спочатку це викликало гнівну реакцію Зеленського, але також дало можливість змінити риторику. Для перемоги необхідно мобілізувати не лише Захід, а насамперед саму Україну.

    “Ми маємо зважати на власні сили”, — каже Зеленський. Хоча він, як і раніше, упевнений, що Америка врешті-решт надасть військову допомогу, але Україна, за його словами, також нарощує власне виробництво на випадок, якщо західних постачань не вистачить. Для цього він просить американський уряд надати Україні ліцензії на виробництво зброї, від артилерійських систем і ракет до засобів протиповітряної оборони.

    За словами Зеленського, “мобілізація українського суспільства та всього світу”, настільки помітна на початку війни, сьогодні відсутня. “Це необхідно змінити”, – каже він, наполягаючи, що зниження мобілізаційного віку та скорочення підстав для звільнення від служби не мають альтернативи – хоча вони й не популярні в українському суспільстві.

    “Мобілізація — це не лише солдати, які вирушають на фронт. Йдеться про всіх нас. Це мобілізація всіх зусиль. Це єдиний спосіб захистити нашу державу та звільнити нашу землю. Давайте будемо чесними, ми перейшли на внутрішню політику, — каже Зеленський. — Якщо ми продовжимо фокусуватись на внутрішній політиці, нам потрібно призначати вибори. Міняти закони, Конституцію. Але тоді доведеться забути про контрнаступальні дії та деокупацію”.

    Зеленський, як і раніше, переконаний, що Україна не може відступити від свого плану перемогти Росію. “Найважливіша професія для українця сьогодні — бути в Україні…, а для наших західних партнерів — бути з Україною… Якщо у вас немає сил, то відійдіть убік. Ми не відступимо”, — каже президент України.