Daypolitico

Позначка: військова допомога

  • Безпека України після війни, гарантії та механізми захисту від нової агресії Росії

    Безпека України після війни, гарантії та механізми захисту від нової агресії Росії

    Американо-українську угоду підписали 13 червня 2024 року. Строк — десять років. Якщо станеться збройний напад або виникне його загроза, сторони «на прохання будь-якої зі сторін і згідно з їхнім відповідним законодавством» проводять зустрічі «за можливості протягом 24 годин» на найвищому рівні. Завдання зустрічі — визначити подальші кроки й додаткові оборонні потреби. Сторони готові одразу обмінюватися наявною розвідінформацією і консультуватися з підписантами декларації G7 2023 року. Санкції, експортний контроль, військову і політичну підтримку вони можуть ухваляти «за взаємною згодою».

    Вашингтон не має права просто відмахнутися від звернення Києва. З тексту не випливає наказу американським військам воювати з Росією. У додатку США мають намір «координувати потенційну потребу в швидкому збільшенні» допомоги — після запиту Києва і після консультацій із союзниками. Уся робота йде «згідно з відповідним національним законодавством» і «за наявності коштів». Вийти з угоди можна письмово, вихід набирає чинності через шість місяців.

    Французький і німецький документи 2024 року влаштовані подібно: консультації за добу, «швидка і стійка» допомога з огляду на конституцію, участь у створенні витрат для Росії. Британська угода січня 2024 року і «столітнє партнерство» 2025 року повторюють ту саму схему. Палата громад окремо фіксувала: взаємної оборонної статті, як у НАТО, у цих текстах немає. Слово «юридично обов’язковий» тут покриває консультацію і спрямування допомоги. Кількість ракет, літаків і строк їх прибуття документами не зафіксовані.

    Паризька декларація 2026 року описує систему, яка має увімкнутися після припинення вогню. У ній — моніторинг перемир’я, сконструйований за участі США, і спеціальна комісія щодо порушень, довгострокова підтримка ЗСУ, включно з доступом до складів при новій атаці, багатонаціональні сили на землі, в повітрі і на морі, майбутні зобов’язання на випадок нового нападу — військові спроможності, розвідка, логістика, санкції, промислове співробітництво.

    При паризькому штабі коаліції створено координаційну комірку США–Україна–Коаліція. Декларація називає гарантії обов’язковими і водночас повертає кожну державу до своєї конституції. Французька стаття 35, німецький парламентський мандат, британська практика голосування в Палаті громад і американський бюджетний цикл із цих текстів не зникають.

    Після нового удару Київ не почне розмову з чистого аркуша: є підписані документи, канали зв’язку, штаб у Парижі й уже чинне планування. Рішення про найризикованішу форму допомоги й надалі залишатиметься за національними урядами. Десятирічний строк сам по собі не гарантує, що на восьмому році приїде попередній обсяг американської зброї. Уряди змінюються. Склади союзників теж мають межу.

    Власна оборона до нової агресії

    Києву не потрібен нічий дозвіл, щоб відбивати перший удар своїми силами. Якщо атака почнеться з масованих ударів по енергетиці, ППО, портах, аеродромах і промисловості, зовнішні механізми встигнуть увімкнутися лише якщо країна не буде паралізована в перші дві-три доби. Літо 2026 року показало, як швидко змінюється повітряна загроза.За оцінками українських військових і радників, у липні застосували близько 1 500 реактивних ударних дронів, у серпні — понад 2 500.

    Представник Повітряних сил Юрій Ігнат говорив про більш ніж 2 800 реактивних апаратів за місяць. Їхня швидкість — близько 320–400 км/год, приблизно вдвічі вища за поршневі «шахеди». Перехоплення реактивних машин оцінювали трохи вище 60%, поршневих і хибних цілей — у діапазоні 90–95%. Розвідка називала виробництво Geran-4/5 приблизно 3 000 на місяць. Загальний серпневий план щодо ударних і хибних БПЛА — близько 11 000. За оцінкою розвідки, нові апарати йшли в удар майже одразу з виробництва.

    Кілька додаткових дивізіонів Patriot не закривають горизонт п’яти років, якщо противник змінює швидкість і щільність залпу. Рахується вже щомісячний потік перехоплювачів, а не лише число комплексів. Близько 95% ракет для Patriot, включно з PAC-3, надходять через механізм PURL. Європейські країни оплачують американську зброю зі складів США пакетами приблизно по $500 млн. До середини 2026 року внески 29 країн оцінювали приблизно в $6,7 млрд. Найбільші донори — Норвегія, Нідерланди, Німеччина, Канада, Швеція. Чек європейський. Дозвіл відпустити виріб і сама наявність ракет залишаються за США.

    8 вересня 2026 року Борис Пісторіус оголосив термінову передачу PAC-2 із запасів бундесверу. Київ паралельно контрактував близько 1 000 ракет Patriot, більша частина яких надійде пізніше. Виробництво PAC-2 GEM-T для України через COMLOG у Шробенгаузені чекають не раніше 2027 року. Поставки PAC-3 MSE і надалі зав’язані на американські потужності й довгий цикл збирання. Європейські країни готові оплачувати нові ракети, однак значна частина замовлень буде вироблена лише 2027 року і пізніше.

    Далекобійні системи підвищують ціну нової війни для Москви: логістика, склади, ремонтні бази і частина виробництва стають досяжними. Європа намагається перейти від передачі окремих зразків до серійного випуску. На саміті НАТО в Анкарі в липні 2026 року союзники оголосили €70 млрд допомоги, озброєння і навчання на 2026 рік і зіставний орієнтир на 2027-й. У декларації сказано, що європейці й Канада фінансують основну частину допомоги Україні. У тому ж тексті союзники окремо вітають багаторічне фінансування через кредит ЄС. Політичний заголовок великий. Обсяг нового виробництва менший, ніж здається з цифри.

    Американська компанія Covenant планує випускати крилаті ракети Anthem у Саксонії з 2027 року: близько 1 000 одиниць у перший рік і темп 5 000 у 2028-му. Понад 95% комплектуючих мають бути європейськими. Поки це контракт і будівництво заводу. Якщо війна почнеться раніше, знову доведеться спиратися на американські склади і на те, що вже лежить в Україні. Якщо Москва виходить із того, що Україна втримає повітря і зможе відповідати в перші тижні, розрахунок на швидкий політичний ефект слабшає. Угоди дають Києву канали для отримання допомоги, але самі по собі не зупиняють перший удар. Це завдання й надалі має вирішувати українська армія.

    Міжнародні сили та стримування Росії

    Контингент союзників не замінює ЗСУ. Він змінює ціну удару. Британські чи французькі підрозділи на українській території змушують Кремль ураховувати зіткнення з державами НАТО ще до великого пакета допомоги. Паризька деклараціяописує MNF-U як силу «готових» країн для відновлення армії і стримування. Розгортання — на запит України після «достовірного припинення бойових дій». Керівництво європейське, за участі неєвропейських членів коаліції і «передбачуваної підтримки США».

    Планування уже йшло місяцями: понад 200 офіцерів із приблизно 30 країн, оперативний штаб у Парижі. У липні 2026 року командування прийняв британський генерал-лейтенант Том Бейтман. Французький офіцер став заступником. При розгортанні окремий штаб планують у Києві. Восени коаліція готувала навчання з перекидання. Декларація про наміри Великої Британії, Франції та України від 6 січня 2026 року проговорює деталі, які зазвичай залишають у додатках. Сторони мають намір розмістити підрозділи «в усіх доменах».

    Україна дає право застосовувати силу для виконання місії і захисту особового складу, техніки та інфраструктури MNF-U і України — «відповідно до міжнародного права і в координації» з Генштабом ЗСУ. Переміщення й операції йдуть під контролем об’єднаного штабу MNF-U. Окремо названі захищені об’єкти для зброї і резервів. Правовий статус хочуть будувати на НАТО SOFA 1951 року і PfP SOFA 1995 року. Сама декларація договором про розміщення не є. Вона запускає переговори про міжнародну угоду.

    Стримувальний ефект з’являється, якщо іноземці прив’язані до аеродромів, портів, складів чи вузлів ППО і якщо Москва вважає, що загибель їхніх військових не закінчиться евакуацією. Контингент у тилу, який лише навчає українські частини, можна обійти ударами по українських об’єктах. Удар по об’єкту, який охороняють британці чи французи, коштує інакше. Москва читає ту саму конструкцію навпаки.

    15 липня 2026 року Марія Захарова заявила: розміщення будь-яких контингентів «коаліції охочих» «неприйнятне» і «де-факто є іноземною інтервенцією». Такі підрозділи Росія розглядатиме як «законні військові цілі». Ще раніше МЗС Росії поширювало ту саму формулу на частини й об’єкти. У вересні Сергій Лавров сказав, що появу західних військ на українській території Москва розцінить як «оголошення прямої війни». Це сигнал, як російське командування кодуватиме ціль.

    IFOR у Боснії після Дейтона налічував близько 60 тисяч осіб і спирався на згоду сторін конфлікту та мандат, який Росія в Радбезі не блокувала. Україну в цю рамку важко вписати: ядерний сусід заздалегідь оголошує іноземців ціллю. Південна Корея тримається на десятках тисяч американців і на договорі, який Вашингтон трактує як зобов’язання воювати. В України немає ні статті 5, ні зіставного американського контингенту. Західна Німеччина була плацдармом НАТО всередині ядерної архітектури Альянсу.

    Балтія сьогодні стоїть на передових групах НАТО і на статті 5. Із цих історій на Україну переноситься заздалегідь розгорнута інфраструктура — штаб, склади, ППО, ремонт, план посилення. Чисельність і юридична автоматика звідти не переносяться. Чисельність MNF-U тому вторинна. Важливіше місце стоянки, об’єкт відповідальності, правила застосування сили і те, як Москва оцінює реакцію Лондона і Парижа на перші втрати.

    США та Європа у новій системі безпеки

    Європа більше не може вважати американські запаси автоматично доступними. Анкарська декларація НАТО фіксує: європейські союзники і Канада «беруть на себе більшу відповідальність за оборону Альянсу» і вже фінансують основну частину допомоги Україні. У 2025 році вони наростили вкладення в базові оборонні потреби більш ніж на $139 млрд. На 2026–2027 роки оголошено орієнтир €70 млрд на рік. Серед пріоритетів Альянсу названі глибокий високоточний удар, інтегрована ППО і ПРО, безпілотники і розвідка.

    PURL показує і прогрес, і стелю. Європа навчилася платити за американські вироби. Швидко робити їхній еквівалент вона поки не може. У вересні 2026 року Єврокомісія дозволила Україні витрачати частину кредиту підтримки на Patriot, зробивши виняток із правила «купуй європейське». Європейського аналога потрібного масштабу немає. За оцінкою комісара Андрюса Кубилюса, контракти ділилися приблизно так: третина українським виробникам, третина європейським, близько 30% — третім країнам.

    Розвідка і космос закриваються декларацією найгірше. Європейські угруповання ростуть, але частина цілевказання і раннього попередження й надалі зав’язана на американські системи. У Паризькій декларації моніторинг перемир’я названо «запропонованим механізмом під керівництвом США». Координаційна комірка в паризькому штабі тристороння. Відмова Вашингтона дати канал чи дозвіл на реекспорт змінює швидкість навіть за європейського контингенту на землі.

    Після війни США радше залишаться держателем дефіцитних спроможностей: перехоплювачі й експортний режим, частина високоточних боєприпасів, космос, дозаправка, шмат раннього попередження. Президент може прискорити поставки із запасів і розширити обмін розвідданими в межах уже наявних повноважень. Нове велике фінансування, нові правила застосування сили і розміщення військ упираються в Конгрес. Угода 2024 року сама відсилає до «наявності асигнованих коштів».

    Лондон і Париж, якщо їхні люди вже стоять в Україні, будуть під тиском захищати свій контингент. Берлін залишиться вузлом грошей, промисловості і ППО, але не отримає права розпоряджатися французькими чи британськими силами. Для Києва питання не в американських бригадах під Дніпром. Питання в тому, чи залишаться за кілька років доступними ті американські вироби і дані, без яких європейська система ще не тримає удар сама.

    Реалізація гарантій у разі нової агресії

    Перевірка гарантій почнеться не на церемонії. Вона почнеться, коли удар уже йде. У перші години працює те, що вже увімкнено. Українська ППО, авіація, РЕБ і далекобійні засоби не чекають союзників. Київ сам відповідає і водночас розсилає запити за угодами. Якщо MNF-U на той момент розгорнуто, його підрозділи діють у заздалегідь узгоджених рамках: захист персоналу, техніки, інфраструктури і виконання місії з правом застосовувати силу в координації з Генштабом ЗСУ. Обмін наявною розвідінформацією за американо-українською угодою може початися одразу: формулювання — «готові негайно обмінюватися». Нові дивізії з Європи за ці години не з’являться. Нові перехоплювачі із заводу теж.

    Далі вмикається консультаційний контур. США, Франція, Велика Британія, Німеччина і ЄС проводять зустріч або консультації «за можливості / протягом 24 годин». Якщо перемир’я формально існувало, моніторинг і комісія коаліції мають кваліфікувати порушення. За очевидного масованого удару атрибуція простіша. За «інциденту» на лінії комісія сама стає полем боротьби за час. Доба в договорах — строк до політичної розмови, не до вступу союзників у війну.

    Київ вирішує застосування своєї армії, удари на доступну глибину і запит до партнерів. Президент Франції як головнокомандувач може почати зовнішню операцію. Стаття 35 вимагає повідомити парламент не пізніше ніж через три дні. Дебати за цією інформацією голосу не мають. Якщо втручання триває понад чотири місяці, потрібна парламентська авторизація. Поставка зброї під статтю 35 не підпадає. Розміщення контингенту MNF-U Париж майже напевно оформить як зовнішню операцію. Військові години і конституційні тоді роз’їдуться. Британський уряд спирається на королівську прерогативу, але в останні роки склалася практика голосування Палати громад до розгортання. 7 січня 2026 року Кір Стармер сказав: якщо війська підуть за підписаною декларацією, він внесе питання на голосування. Це не заборона. Це зайві години в момент, коли ракети вже летять.

    Німеччина пов’язана жорсткіше. Конституційний суд у 1994 році і Закон про участь парламенту вимагають попереднього мандата Бундестагу на збройне застосування бундесверу за кордоном. Навіть гіпотетична стаття 5 НАТО голосування не скасовує. Термінова передача PAC-2 із запасів, яку Пісторіус оголосив у вересні, такого мандата не потребує. Відправка бригади потребує. Президент США може розпорядитися обміном розвідданими, відпуском уже оплачених через PURL виробів і частиною санкцій. Нове фінансування і нові правила застосування сили йдуть через Конгрес. Угода 2024 року цього не обходить.

    НАТО як організація військову відповідь усіх союзників одним рішенням не запускає. Статті 5 немає. Анкарські цифри щодо допомоги Україні — політичні й бюджетні. Коаліція охочих — не альянс. Її штаб готує плани. Наказ кожному контингенту віддає національний командувач. За три доби можна зрушити заздалегідь підготовлене: зброю зі складів, до яких декларація обіцяє доступ, розвіддані, санкції, якщо тексти вже написані, те, що можна зняти з європейських полиць, дії MNF-U із захисту своїх об’єктів. Великі нові формування за цей час не перекидають. Тисячі нових перехоплювачів не виробляють.

    До кінця тижня з’являється те, що потребує окремого рішення: розширення мандатів, перекидання додаткових сил, нові закупівлі, узгодження застосування далекобійної зброї з території союзників. Якщо українська система на той момент тримає удар, тиждень дає час на посилення. Якщо перший удар обвалив ППО і енергетику, той самий тиждень дає Москві час на політичний тиск.

    У чинній системі немає органу, який одним рішенням запускає військову відповідь усіх союзників. Договори читаються через французьку, німецьку, британську й американську процедури. Заздалегідь можна зібрати плани, склади, правила вогню, розвідувальні канали, оплачені пакети і штаб, який уже існує. Прямий спосіб оцінити міцність системи — порахувати, скільки рішень партнерам доведеться ухвалювати після початку атаки. Якщо їм залишиться вибрати масштаб уже підготовленої відповіді, документи працюють. Якщо спочатку треба вирішити, чи допомагати взагалі, які сили створювати, хто ними командує і хто заплатить за боєприпаси, папір залишиться політично вагомим і військово тонким.

    Нової статті, яка автоматично втягне весь Захід у війну з Росією, немає — ні в двосторонніх текстах, ні в Паризькій декларації, ні в анкарських формулюваннях НАТО. Росія не повинна отримати кілька тижнів на закріплення першого результату, поки кабінети сперечаються про мандат. Україна відбиває перший удар сама. Європа нарощує звичайну підтримку тим, що вже вироблено і складовано. Іноземні сили мають сенс, коли їхня безпека пов’язана з українськими об’єктами. США залишаються держателем того, що Європа поки не замістила. Угоди варті стільки, скільки з них уже переведено в метал, штаби і правила. Усе інше доведеться винаходити вже під ударом.

  • Мелоні пояснила, чому підтримує Україну: «Не заради Києва, а заради Риму»

    Мелоні пояснила, чому підтримує Україну: «Не заради Києва, а заради Риму»

    Прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні заявила, що не збирається відмовлятися від підтримки України заради політичної вигоди напередодні виборів 2027 року. За її словами, позиція Рима щодо Києва продиктована передусім інтересами самої Італії та необхідністю захищати міжнародний порядок, у якому сильні держави не можуть безкарно диктувати свою волю слабшим.

    Про це Мелоні сказала в інтерв’ю італійському виданню Il Foglio, опублікованому 12 вересня. У розмові прем’єрка прямо визнала, що з електоральної точки зору останніми роками їй було б вигідніше дистанціюватися від підтримки України. Однак, за її словами, вона не готова змінювати зовнішньополітичний курс лише через рейтинги або ситуативні настрої виборців.

    Мелоні сформулювала свою позицію максимально чітко: «Я підтримувала Україну не заради Києва, а заради Риму». Вона пояснила, що Італія має надто багато втратити в міжнародній системі, де перестають діяти правила мирного співіснування, а на перший план виходить «право сильнішого». Саме російська агресія проти України, за її словами, показала Європі, наскільки небезпечно покладатися на старі уявлення про безпеку.

    В інтерв’ю Мелоні наголосила, що спроба Росії захопити Київ фактично «розбудила Європу» після тривалого періоду самозаспокоєння. За її оцінкою, війна довела, що європейські країни більше не можуть повністю делегувати питання власної безпеки іншим і повинні брати на себе більше відповідальності за оборону.

    Прем’єрка також пов’язала український опір із поняттям патріотизму. За її словами, здатність України чинити опір значно сильнішому противнику змусила багатьох європейців знову переосмислити поняття національної ідентичності та відповідальності перед власною державою. Для самої Мелоні, як вона наголосила, патріотизм означає насамперед готовність ставити інтереси країни вище за особисту політичну вигоду.

    Саме тому вона відкинула можливість різко змінити курс лише заради майбутніх виборів. «Я не готова робити протилежне тому, що робила досі, або тому, у що вірю, через політичний чи електоральний розрахунок», — заявила прем’єрка.

    Ця позиція пролунала на тлі помітних змін у внутрішній політиці Італії. На правому фланзі зростає популярність політиків, які виступають проти подальшої військової допомоги Україні та критикують європейський курс Рима. Для Мелоні це створює додатковий тиск: з одного боку, вона прагне зберегти підтримку консервативного електорату, з іншого — не хоче відмовлятися від проукраїнської та проатлантичної позиції, яка стала важливою частиною зовнішньої політики її уряду.

    Показово, що в інтерв’ю Il Foglio Мелоні фактично пов’язала підтримку Києва не з емоціями чи символічною солідарністю, а з безпосередніми національними інтересами Італії.

    На її думку, якщо агресія Росії завершиться успіхом, це створить небезпечний прецедент: будь-яка сильніша держава зможе намагатися змінювати кордони силою. Для Італії, яка є частиною ЄС і НАТО та критично залежить від стабільності європейської системи безпеки, такий сценарій був би стратегічно невигідним.

    Саме тому Мелоні також виступила на захист збільшення оборонних витрат. Попри те, що ця тема залишається непопулярною серед частини італійського суспільства, прем’єрка наполягає: Європа повинна посилити власний оборонний потенціал і зміцнити європейську складову НАТО.

    В останні роки Рим послідовно збільшував військову підтримку України. За даними ANSA, до кінця 2025 року Італія підготувала вже дванадцятий пакет допомоги Києву. Попередні одинадцять пакетів оцінювалися приблизно у $2,5–3 млрд і включали озброєння, боєприпаси та системи протиповітряної оборони.

    Одним із ключових елементів італійської допомоги стала система ППО SAMP/T, розроблена спільно Італією та Францією. Ці комплекси призначені для перехоплення літаків і ракет та стали особливо важливими для України на тлі постійних російських атак по енергетичній та цивільній інфраструктурі.

    Рим також бере участь у ширших механізмах підтримки України в межах НАТО і ЄС. Італія одночасно намагається зберігати політичний баланс усередині власної правлячої коаліції, де окремі сили традиційно займають значно м’якшу позицію щодо Москви.

    Саме це робить заяву Мелоні особливо показовою. Вона фактично дала зрозуміти, що питання України для неї вже вийшло за межі ситуативної політики і стало частиною стратегічного бачення ролі Італії в Європі.

    Водночас усередині країни ця позиція може ставати дедалі складнішою для захисту.

    Італія, як і багато інших європейських держав, стикається зі зростанням вартості енергоресурсів і посиленням дискусій про оборонні витрати. На цьому тлі опозиційні політики дедалі частіше ставлять питання, чи має держава продовжувати значні витрати на військову підтримку України.

    Мелоні відповідає на це аргументом безпеки: за її логікою, ці витрати є не «допомогою чужій країні», а інвестицією у власну стабільність.

    Вона також не приховує, що Європа має стати самостійнішою у сфері оборони.

    Для Італії це особливо важливо на тлі ширшої дискусії про роль США у європейській безпеці. Мелоні залишається прихильницею НАТО, але паралельно наполягає на сильнішій європейській опорі Альянсу.

    Така позиція дозволяє їй одночасно дистанціюватися від ідей повної стратегічної автономії ЄС і водночас підтримувати збільшення європейського оборонного потенціалу.

    У своєму інтерв’ю Мелоні також дала зрозуміти, що не хоче будувати майбутні політичні союзи з силами, які вимагають від неї відмови від нинішнього курсу щодо України.

    Це особливо важливо напередодні виборів 2027 року.

    Італійська політична система традиційно залежить від коаліцій, тому питання зовнішньої політики може стати одним із ключових критеріїв під час формування майбутніх союзів.

    Мелоні фактично окреслила червону лінію: вона не готова міняти позицію щодо України заради збереження влади.

    Її слова також демонструють, наскільки сильно війна в Україні змінила політичну ідентичність самої Європи.

    До 2022 року багато європейських держав поступово скорочували військові бюджети та покладалися на економічну взаємозалежність як головний інструмент стримування конфліктів.

    Повномасштабне вторгнення Росії зруйнувало цю модель.

    Для Мелоні це стало доказом того, що Європа повинна повернутися до класичного розуміння безпеки: сильні збройні сили, надійні союзи та готовність захищати власні інтереси.

    Саме тому фраза «я підтримувала Україну не заради Києва, а заради Риму» фактично є концентрованим викладом її зовнішньополітичної доктрини.

    Вона не намагається подати підтримку України як альтруїзм.

    Навпаки — Мелоні прямо говорить, що вважає її прагматичною частиною національної безпеки Італії.

    Ця позиція може бути важливою й для інших європейських держав, де суспільна підтримка військової допомоги поступово слабшає.

    Замість аргументу про солідарність із Києвом дедалі частіше звучить інший: якщо Росія отримає винагороду за силову зміну кордонів, ризики для самої Європи стануть значно вищими.

    Для Мелоні саме цей аргумент є центральним.

    І хоча він може бути політично непопулярним, прем’єрка дала зрозуміти, що не має наміру від нього відмовлятися навіть тоді, коли це коштуватиме їй частини голосів.

  • Канада погодила великий пакет ППО для України: Зеленський назвав допомогу критичною перед зимою

    Канада погодила великий пакет ППО для України: Зеленський назвав допомогу критичною перед зимою

    Канада погодила надання Україні нового значного пакета допомоги для посилення протиповітряної оборони, а також підтримку енергетичного сектору напередодні нового зимового сезону. Про це президент України Володимир Зеленський заявив 10 вересня у Калгарі перед переговорами з прем’єр-міністром Канади Марком Карні. Точний склад пакета та обсяги допомоги поки не розкриваються, однак глава держави назвав рішення Оттави критично важливим для України на тлі посилення російських повітряних атак.

    «Це дуже важливий пакет протиповітряної оборони. Це критично», — сказав Зеленський журналістам у Канаді. Водночас президент не уточнив, які саме системи, боєприпаси чи інше обладнання увійдуть до нової допомоги. Не розкриваються поки і деталі канадської підтримки української енергетики.

    Переговори проходять у момент, коли питання ППО знову опинилося серед головних зовнішньополітичних пріоритетів Києва. За даними Reuters, Україна відчуває критичний дефіцит американських перехоплювачів Patriot, здатних протидіяти російським балістичним ракетам. Одночасно Москва нарощує атаки ракетами та безпілотниками, а українська влада попереджає партнерів про необхідність заздалегідь підготуватися до можливих ударів по енергетичній інфраструктурі взимку.

    Сам Зеленський ще після прибуття до Канади прямо назвав захист українського неба і підготовку країни до зими центральними темами поїздки. За його словами, під час візиту заплановані домовленості, які мають закріпити стратегічний рівень відносин між Києвом та Оттавою на роки вперед. Президент наголосив, що сторони говоритимуть про посилення стійкості України, підтримку населення та забезпечення необхідних оборонних можливостей.

    Володимир Зеленський та перша леді Олена Зеленська перебувають у Канаді з 9 до 11 вересня. Програма передбачає заходи в Калгарі, Торонто та Норт-Беї. Крім того, український президент має виступити перед членами канадського уряду під час урядового форуму в Банфі. Офіс прем’єра Канади заздалегідь заявляв, що переговори будуть зосереджені на оборонній, економічній та енергетичній співпраці, а також на подальшій підтримці відновлення України.

    У Калгарі графік переговорів передбачає окрему зустріч Зеленського з Карні, церемонію підписання документів та спільне спілкування з журналістами. За офіційним розкладом канадського прем’єра, зустріч мала розпочатися о 9:00 за місцевим часом, підписання — о 10:30, а спільна пресконференція — о 10:50. Які саме документи мають бути підписані, уряд Канади у попередньому анонсі не уточнив.

    Карні зі свого боку вже заявив, що Оттава планує і надалі допомагати Києву протидіяти російським атакам. Канадський прем’єр також підтвердив підтримку прагнення України вступити до НАТО та Європейського Союзу. Канада залишається одним із найбільших партнерів України: від початку повномасштабного російського вторгнення вона взяла на себе зобов’язання щодо допомоги на суму понад 25,5 млрд канадських доларів, з яких більш як 8,5 млрд припадають на військову підтримку.

    Нинішні домовленості не є першим великим пакетом Канади цього року. У липні під час зустрічі Зеленського та Карні на саміті НАТО в Анкарі українська сторона повідомляла про пакет підтримки обсягом $900 млн. Тоді Зеленський також назвав ППО найбільшим дефіцитом України. Карні пояснював, що допомога розрахована на найближчі місяці та включає військову техніку, боєприпаси й іншу підтримку на додачу до засобів протиповітряної оборони.

    Окремо в межах канадських військових зобов’язань цього року було оголошено про сотні мільйонів доларів на боєприпаси та бронетехніку. Зокрема, Канада спрямовувала 475 млн на закупівлю боєприпасів, майже 400 млн — на виготовлення 35 броньованих машин канадського виробництва і ще 50 млн — на технологічне та інженерне обладнання для України. Загальний обсяг канадської військової підтримки України, оголошеної на 2026 рік, становив близько 2,8 млрд.

    Київ паралельно намагається збільшити запаси ракет до систем Patriot через інших партнерів. Міністр оборони України Євгеній Хмара цього тижня повідомив, що Україна за підтримки партнерів контрактує близько тисячі ракет Patriot. Однак значна частина цих боєприпасів має надійти лише протягом наступних років, тому Київ просить союзників передавати ракети безпосередньо зі своїх наявних запасів уже зараз.

    Посилення ППО особливо важливе на тлі очікуваної зимової кампанії Росії проти української енергетики. Останніми днями ця тема звучить фактично на всіх ключових переговорах Зеленського. 9 вересня президент обговорював повітряну оборону й підготовку до зими з партнерами дорогою до Канади, а раніше Німеччина підтвердила надання додаткових ракет для українських систем ППО.

    Саме тому канадський пакет може мати для України значення не лише як чергова військова поставка. Йдеться про спробу створити запас засобів захисту перед періодом, коли Росія традиційно концентрує удари на електростанціях, підстанціях та іншій критичній інфраструктурі. Додатковий блок підтримки енергетики може стати другою частиною цієї стратегії — поряд із безпосереднім посиленням українського неба.

    При цьому головна інтрига переговорів у Калгарі поки залишається нерозкритою: що саме увійде до нового пакета ППО. Станом на момент перших заяв Зеленського ні Київ, ні Оттава не повідомляли конкретну кількість ракет, назви систем чи вартість нового пакета. Тому твердження про передачу конкретно Patriot або певної кількості ракет наразі було б передчасним. Більше деталей очікується після церемонії підписання та спільної пресконференції Зеленського і Карні.

  • Зброя і допомога перед зимою: Буданов провів важливі переговори у Латвії

    Зброя і допомога перед зимою: Буданов провів важливі переговори у Латвії

    Керівник Офісу президента України Кирило Буданов під час робочого візиту до Риги провів переговори з прем’єр-міністром Латвії Андрісом Кулбергсом. У центрі розмови опинилися одразу два напрями, які Київ вважає критичними найближчими місяцями: подальше військове посилення України та підготовка енергосистеми до нового опалювального сезону. Окремо сторони говорили про співпрацю оборонних підприємств і поглиблення партнерства між Україною та Латвією на тлі тривалої російської агресії.

    За словами Буданова, Україна розраховує на продовження військової співпраці з Ригою та розширення контактів між оборонними індустріями двох держав. Водночас напередодні зими Київ зацікавлений у тому, щоб уже погоджене або підготовлене Латвією енергетичне обладнання надходило якомога швидше. Керівник ОП наголосив, що питання передачі такої техніки зараз необхідно прискорити.

    Такий акцент має конкретне підґрунтя. Латвія вже реалізує окрему програму допомоги українській енергетиці. У квітні уряд країни ухвалив рішення передати Чернігівській області 48 стаціонарних дизельних генераторів загальною вартістю близько 1,2 млн євро, включно з витратами на доставку. Обладнання призначене для відновлення критичної інфраструктури та забезпечення безперервності енергопостачання. У липні латвійське Міністерство економіки повідомляло, що початок поставок вдалося перенести з середини вересня на більш ранній термін.

    Це не перша енергетична допомога Риги. За даними латвійського уряду, станом на початок 2026 року гуманітарна та державна підтримка України з боку Латвії перевищувала 92 млн євро. До неї входили генератори, трансформатори, медичне обладнання та інша техніка для критичної інфраструктури. Під час одного з візитів до України латвійська сторона також повідомляла про передачу обладнання для теплоелектростанцій, генераторів і трансформаторів.

    Для України ця тема набуває особливого значення саме напередодні осінньо-зимового періоду. Росія протягом війни систематично атакує електростанції, підстанції, теплову генерацію та інші елементи енергетичної системи. Тому Київ на переговорах із партнерами паралельно просить як додаткові засоби протиповітряної оборони, так і резервне енергетичне обладнання, яке дозволяє швидше відновлювати електро- і теплопостачання після ударів.

    Не менш важливою частиною переговорів Буданова з Кулбергсом стала оборона. Латвія залишається одним із партнерів, які витрачають на військову підтримку України значну частку власної економіки. Міністерство оборони країни підтвердило, що у 2026 році військова допомога Україні становитиме понад 0,25% латвійського ВВП. Крім цього, Рига вже зробила внесок у розмірі 17 млн євро до натовської ініціативи PURL, через яку союзники фінансують закупівлю пріоритетного озброєння для України.

    Усього з 2022-го до 2025 року військова підтримка, надана Латвією Україні, сягнула приблизно 665 млн євро. Вона включала озброєння та військову техніку, підготовку українських військовослужбовців, закупівлі продукції латвійської оборонної промисловості та внески до міжнародних механізмів допомоги. У 2026 році одним із центральних напрямів залишаються безпілотники та засоби боротьби з ними. Латвія також продовжує відігравати провідну роль у Коаліції дронів.

    Фактично нинішня зустріч Буданова і Кулбергса продовжує домовленості, які Київ і Рига оформили ще влітку. 9 червня Володимир Зеленський і новопризначений на той момент прем’єр Латвії Андріс Кулбергс підписали в Таллінні так звану Drone Deal. Документ передбачає співпрацю у сфері безпілотників, протиповітряної та протиракетної оборони, постачання оборонної продукції, фінансування українського виробництва та обмін технологіями й бойовим досвідом.

    Паралельно Україна й Латвія уклали ширшу угоду про оборонне співробітництво на десять років із можливістю продовження. Вона передбачає спільне виробництво, локалізацію технологій, передачу експертизи, співпрацю щодо безпілотних систем та ППО, а також взаємодію у сфері розвідки. Латвійське Міністерство оборони повідомляло, що протягом перших двох років дії документа Рига планує спрямувати приблизно 110 млн євро на реалізацію його цілей.

    Тож слова Буданова про розширення партнерства між оборонними індустріями не є лише загальною дипломатичною заявою. Обидві країни вже створили юридичну основу, яка дозволяє закуповувати продукцію латвійських виробників для України, фінансувати українські підприємства, запускати спільне виробництво й обмінюватися технологіями.

    Причому просто зараз Міністерство оборони Латвії формує окремий каталог продукції своєї військової промисловості для потреб України. Українська сторона зможе визначити в ньому необхідні системи й технології, після чого Рига оцінюватиме можливість їх закупівлі в межах військової допомоги. Заявки латвійських підприємств до каталогу приймаються до 14 вересня.

    Візит Буданова до Риги при цьому значно ширший за одну зустріч із прем’єром. Напередодні, 9 вересня, керівник Офісу президента провів переговори з міністром оборони Латвії Райвісом Мелнісом. Латвійська сторона називала серед тем регіональну безпеку, військову допомогу Україні та партнерство оборонних промисловостей. Також було заплановано участь обох посадовців у дискусії Riga Conference, присвяченій тому, як бойовий досвід України може бути інтегрований у планування НАТО.

    Ще одна зустріч має відбутися вже на найвищому державному рівні. В офіційному календарі президента Латвії Едгарса Рінкевичса на 10 вересня значиться зустріч із Кирилом Будановим у Ризькому замку о 13:00. Це свідчить про те, що нинішній візит охоплює одразу політичний, військовий та безпековий рівні латвійського керівництва.

    Під час розмови з Кулбергсом Буданов також заявив, що російська агресія давно перестала бути виключно проблемою України. Цей мотив добре вписується в нинішню політику самої Латвії. Як країна НАТО з безпосереднім кордоном із Росією, вона останніми роками різко збільшує витрати на оборону, посилює східний кордон, нарощує ППО та системи боротьби з безпілотниками. З 2 вересня до 8 жовтня по всій країні проходять масштабні навчання Namejs 2026, де особливу увагу приділяють застосуванню дронів і протидії безпілотним системам, причому під час планування прямо враховується український бойовий досвід.

    Символічне місце для переговорів Буданова та Кулбергса теж привернуло увагу. Розмова відбулася в Ризькому мотормузеї, до створення якого безпосередньо причетний батько нинішнього прем’єра Латвії Віктор Кулбергс. Саме він очолював латвійський Клуб антикварних автомобілів і був одним із головних ініціаторів створення музею, який відкрився у 1989 році.

    Буданов використав експозицію з автомобілями радянських керівників як політичну метафору, порівнявши долю радянської імперії з перспективами сучасної Росії. Зокрема, він звернув увагу на пошкоджений Rolls-Royce, пов’язаний із Леонідом Брежнєвим, і завершив допис тезою про те, що імперії, побудовані на агресії та ілюзіях, зрештою залишаються без майбутнього.

    Водночас історичну деталь про сам Rolls-Royce варто подавати обережно. У популярній версії автомобіль часто називають розбитою машиною Брежнєва, однак існують дані, що в ДТП насправді потрапив не сам радянський генсек, а водій радянської служби охорони. Тому слова Буданова про цей експонат коректніше сприймати як політичну метафору, а не точний опис обставин старої аварії.

    Нинішні переговори в Ризі показують, що напередодні зими Україна намагається одночасно закрити дві вразливі зони — захист неба й стійкість енергосистеми. Від Латвії Київ очікує не лише продовження постачання зброї та дронів, а й швидшої передачі обладнання, необхідного для роботи критичної інфраструктури. А підписані раніше довгострокові угоди означають, що співпраця поступово переходить від окремих пакетів допомоги до спільного виробництва, технологічного обміну й постійного партнерства оборонних підприємств.

  • У Франції заговорили про перегляд допомоги Україні: Барделла назвав нові умови

    У Франції заговорили про перегляд допомоги Україні: Барделла назвав нові умови

    Голова французького ультраправого «Національного об’єднання» Жордан Барделла заявив, що у разі приходу його політичної сили до влади Франція не повинна повністю припиняти підтримку України, однак нинішній формат фінансової допомоги, на його думку, необхідно переглянути.

    В інтерв’ю Bloomberg TV політик аргументував свою позицію великим державним боргом і дефіцитом бюджету Франції. Барделла заявив, що Париж не може, на його думку, безумовно брати на себе нові витрати без отримання певних гарантій або економічної вигоди. Водночас він наголосив, що мова не йде про повну відмову від України.

    «Національне об’єднання» залишається однією з найвпливовіших політичних сил Франції напередодні президентських виборів 2027 року. Партія зараз домінує у багатьох опитуваннях, а Марін Ле Пен розглядається як одна з головних претенденток на президентську посаду. Reuters також зазначає, що RN має дедалі більший вплив на французький політичний порядок денний.

    Барделла: Україну не треба «кидати»

    Попри критику нинішньої моделі допомоги, Барделла не підтримав повне припинення французької підтримки.

    За його словами, Франція має зобов’язання перед Україною і повинна продовжувати сприяти тому, щоб країна могла захищати свої кордони та територіальну цілісність.

    Політик також заявив, що Париж роками закликає до припинення бойових дій і створення гарантій безпеки для України.

    Таким чином позиція Барделли відрізняється від радикальнішого сценарію повного згортання допомоги: він пропонує зробити її більш умовною та прив’язаною до конкретних економічних або промислових механізмів.

    Хоче, щоб гроші поверталися французькій оборонці

    Однією з ключових пропозицій Барделли стало обмеження напрямів використання французького фінансування.

    Він хоче, щоб кошти, які європейські держави виділяють Україні, використовувалися передусім для закупівлі військового обладнання у європейських, зокрема французьких, виробників.

    Фактично йдеться про модель, за якої допомога Україні одночасно працює як замовлення для національного оборонно-промислового комплексу.

    Цей підхід вписується у ширшу дискусію в Європі про те, що значну частину витрат на підтримку Києва варто спрямовувати на розвиток власного виробництва боєприпасів, систем ППО, бронетехніки та інших озброєнь.

    При цьому сама Франція вже давно пов’язує підтримку України з поглибленням співпраці між оборонними промисловостями двох країн.

    У двосторонній безпековій угоді між Парижем і Києвом, укладеній у лютому 2024 року, Франція взяла на себе зобов’язання продовжувати постачання військового обладнання, навчання, розвідувальну підтримку та розвивати спільне оборонне виробництво.

    Барделла навів у приклад США

    Французький політик також позитивно оцінив модель відносин, яку Сполучені Штати вибудували з Україною за президентства Дональда Трампа.

    Як приклад він згадав угоду між Києвом і Вашингтоном щодо спільного інвестиційного фонду, пов’язаного з українськими природними ресурсами та відбудовою.

    Втім, формулювання про те, що США нібито просто «отримали українські копалини в обмін на допомогу», є спрощеним.

    У квітні 2025 року США та Україна створили спільний Американсько-український інвестиційний фонд відбудови. За офіційними умовами, фонд працює на паритетних засадах, а Україна зберігає державний контроль над своїми ресурсами.

    Початковий капітал фонду становив $150 млн — по $75 млн від США та України. У 2026 році структура вже перейшла до перших інвестицій, зокрема у технологічні та оборонні проєкти.

    Саме такий формат — коли допомога одночасно створює економічний інтерес для країни-партнера — Барделла фактично пропонує розглядати і для Франції.

    Франція має довгострокові зобов’язання перед Україною

    Водночас можливе майбутнє рішення уряду Франції не можна розглядати лише як питання окремих бюджетних виплат.

    Франція та Україна мають чинну десятирічну угоду про співробітництво у сфері безпеки.

    Документ передбачає, що Париж допомагатиме Україні захищати суверенітет, незалежність і територіальну цілісність, розвиватиме її військові спроможності та сприятиме економічній стійкості держави.

    Також Франція взяла на себе провідні ролі у міжнародних коаліціях з підтримки української артилерії та протиповітряної оборони й бере участь у коаліціях щодо авіації та морської безпеки.

    До повномасштабного перегляду цієї політики будь-якому новому французькому уряду довелося б враховувати не лише внутрішні бюджетні проблеми, а й уже взяті міжнародні зобов’язання.

    Для розуміння масштабів: згідно з даними Єлисейського палацу, Франція надала Україні військової допомоги на €1,7 млрд у 2022 році та €2,1 млрд у 2023 році, а на 2024 рік зобов’язалася виділити ще до €3 млрд.

    Заява пролунала на тлі боротьби за владу у Франції

    Особливого значення словам Барделли додає наближення президентських виборів, які мають відбутися навесні 2027 року.

    «Національне об’єднання» входить у кампанію з дуже сильних позицій. Le Monde пише, що партія зараз очолює опитування, тоді як французькі центристські та традиційні праві політичні сили поки не мають кандидата, який упевнено перегравав би Марін Ле Пен у прогнозованому другому турі.

    Опитування також демонстрували високий особистий рейтинг самого Барделли. Навесні 2026 року 36% опитаних французів заявили, що були б задоволені його обранням президентом — дещо більше, ніж у випадку Ле Пен. Водночас більшість респондентів усе одно негативно оцінювали перспективу президентства обох політиків.

    Наразі Барделла розглядається насамперед як потенційний прем’єр-міністр у разі перемоги Ле Пен. Le Monde при цьому фіксує окремі розбіжності між ними з внутрішньополітичних питань, зокрема щодо пенсійної реформи та заборони носіння мусульманської хустки у публічному просторі.

    Позиція щодо України стає частиною виборчої кампанії

    Українське питання дедалі виразніше стає одним із пунктів французької президентської кампанії.

    Для ультраправих ключовим аргументом є внутрішня фінансова ситуація Франції. Барделла прямо пов’язав перегляд підтримки України з державним боргом і дефіцитом.

    Водночас його нинішня позиція виглядає обережнішою, ніж проста вимога «припинити допомогу». Політик фактично намагається поєднати дві тези: Франція повинна продовжувати підтримувати здатність України оборонятися, але французькі гроші мають приносити більше вигоди самій Франції.

    Така позиція потенційно дозволяє «Національному об’єднанню» одночасно звертатися до виборців, які виступають проти великих зовнішніх витрат, і не демонструвати повного розриву із загальноєвропейською політикою підтримки України.

    При цьому поки йдеться лише про політичну позицію Барделли напередодні виборів. Чинна французька влада продовжує виконувати свої зобов’язання щодо військової, економічної та політичної підтримки України, закріплені зокрема у двосторонній безпековій угоді.

  • У НАТО стався «ментальний злам» щодо України: у Києві пояснили, що змінилося

    У НАТО стався «ментальний злам» щодо України: у Києві пояснили, що змінилося

    У НАТО поступово змінюється саме сприйняття України: від держави, якій союзники допомагають протистояти російській агресії, до країни, яка сама робить внесок у безпеку всього євроатлантичного простору. Ця зміна вже зафіксована не лише в політичних заявах — відповідне формулювання з’явилося в офіційних документах Альянсу на рівні лідерів держав.

    Про це розповіла глава Місії України при НАТО Альона Гетьманчук в інтерв’ю РБК-Україна. За її словами, йдеться про своєрідний «ментальний злам» усередині Альянсу щодо того, яку роль Україна відіграє в системі євроатлантичної безпеки.

    «Вперше країни-члени НАТО на рівні лідерів зафіксували в декларації, що Україна є контрибутором євроатлантичної безпеки», — заявила дипломатка.

    Йдеться про декларацію саміту НАТО 2026 року в Анкарі. В офіційному документі союзники прямо записали, що Україна робить внесок у трансатлантичну безпеку. Одночасно країни Альянсу підтвердили єдність у підтримці України в захисті її свободи, суверенітету та територіальної цілісності.

    Це формулювання важливе не лише з політичної точки зору. Воно фактично змінює логіку, за якою всередині НАТО може розглядатися подальша військова та фінансова підтримка Києва.

    За словами Гетьманчук, раніше Україну передусім сприймали як отримувача допомоги — країну, якій необхідно передавати озброєння, боєприпаси та іншу підтримку для протистояння Росії. Тепер дедалі сильніше закріплюється інший підхід: посилення України одночасно означає посилення безпеки самих держав НАТО.

    Цю тенденцію підтверджують і заяви керівництва Альянсу. Заступниця генерального секретаря НАТО Радміла Шекерінська у липні 2026 року заявила, що Україна стала постачальником безпеки, а відносини з нею дедалі більше набувають двостороннього характеру. За її словами, НАТО та ЄС не лише підтримують Україну, а й переймають її досвід, знання та практичні напрацювання.

    Особливого значення це набуває через досвід української армії та оборонної промисловості, накопичений під час повномасштабної війни. Серед сфер, де співпраця України та партнерів стає дедалі важливішою, — безпілотні системи, оборонні технології, протиповітряна оборона та масштабування військового виробництва.

    На рівні НАТО розвиток безпілотних систем, інтегрованої протиповітряної та протиракетної оборони, високоточних ударних можливостей, штучного інтелекту та інших нових технологій уже визначено серед напрямків модернізації Альянсу.

    Гетьманчук наголосила, що новий статус України дає Києву додатковий аргумент у переговорах із союзниками про фінансування оборони.

    «Визнання України контрибутором безпеки автоматично перетворює всі внески в підтримку України на інвестиції в євроатлантичну безпеку, в інвестиції у власну оборону країн-членів НАТО», — пояснила вона.

    Тобто логіка поступово змінюється з «допомоги Україні» на «інвестиції у спільну безпеку». За словами дипломатки, сьогодні мова дедалі частіше йде не просто про передачу готового західного озброєння зі складів, а про фінансування конкретних систем і вкладення у виробничі можливості українського оборонно-промислового комплексу.

    Передумови для такого підходу були закладені ще на саміті НАТО в Гаазі у червні 2025 року.

    Тоді союзники ухвалили масштабне рішення про збільшення оборонних витрат. До 2035 року країни НАТО зобов’язалися спрямовувати на оборонні та пов’язані з безпекою потреби 5% ВВП. Щонайменше 3,5% мають іти на основні оборонні потреби та виконання цільових показників НАТО, а до 1,5% — на ширші безпекові витрати, зокрема критичну інфраструктуру, стійкість, інновації та зміцнення оборонно-промислової бази.

    Для України принциповим став ще один пункт Гаазької декларації: союзники погодилися враховувати прямі внески в оборону України та її оборонну промисловість під час розрахунку власних оборонних витрат.

    Таким чином, країна НАТО, яка вкладає кошти у виробництво озброєнь для України або безпосередньо підтримує український ОПК, може одночасно виконувати частину власних зобов’язань щодо збільшення оборонних витрат. В офіційній декларації це пояснювалося тим, що безпека України сприяє безпеці самих союзників.

    Саме це рішення Гетьманчук назвала одним із важливих механізмів, які вдалося зробити практичними.

    Зміна стала ще помітнішою після саміту НАТО в Анкарі в липні 2026 року. Лідери Альянсу вже безпосередньо записали в підсумковій декларації: «Україна робить внесок у трансатлантичну безпеку». Там же зазначено, що європейські союзники та Канада фінансують переважну частину безпекової допомоги Україні через двосторонні й багатосторонні механізми.

    Крім того, союзники взяли на себе конкретні фінансові зобов’язання. На 2026 рік країни НАТО пообіцяли надати Україні військове обладнання, допомогу та навчання загальною вартістю 70 млрд євро. Водночас у декларації закріплено намір підтримувати щонайменше еквівалентний рівень допомоги й у 2027 році.

    Заступниця генсека НАТО Радміла Шекерінська пізніше окремо наголосила: сума на 2027 рік є мінімальною планкою, а не максимально можливою межею допомоги.

    Нинішній підхід став результатом кількарічної еволюції політики Альянсу. Ще на Вашингтонському саміті 2024 року союзники ухвалили довгострокове зобов’язання щодо безпекової допомоги Україні. Тоді НАТО заявляло про намір забезпечити базове фінансування на рівні щонайменше 40 млрд євро протягом наступного року. До підтримки, яка могла враховуватися в межах цього механізму, входили закупівля військового обладнання, передача техніки, логістика, навчання українських військових, а також інвестиції в українську оборонну інфраструктуру та промисловість.

    У Гаазі в 2025 році був зроблений наступний крок: витрати на Україну фактично пов’язали з оборонними зобов’язаннями самих союзників. А в Анкарі у 2026-му Україну вже прямо назвали державою, яка робить внесок у трансатлантичну безпеку.

    Таким чином, слова Гетьманчук про «ментальний злам» мають під собою цілком конкретні рішення НАТО. Якщо раніше дискусія переважно будувалася навколо того, скільки ресурсів Альянс готовий витратити на допомогу Україні, то тепер дедалі більше йдеться про те, яку користь сама Україна, її військовий досвід, технології та оборонна промисловість можуть дати спільній системі безпеки.

    При цьому таке визнання саме по собі не означає членства України в НАТО і не замінює політичних рішень, необхідних для вступу до Альянсу. Однак воно свідчить про важливу зміну позиціонування України: від держави, безпеку якої потрібно забезпечувати, до партнера, зміцнення якого розглядається як частина зміцнення оборони всього євроатлантичного простору.

  • Україні бракує $27 млрд на оборону: Хмара розповів, де терміново шукатимуть гроші для ЗСУ

    Україні бракує $27 млрд на оборону: Хмара розповів, де терміново шукатимуть гроші для ЗСУ

    Україна зіткнулася з одним із найбільших фінансових викликів для оборони від початку 2026 року. Міністерству оборони необхідно закрити дефіцит фінансування приблизно у $27 млрд, і частина цих грошей потрібна не на далеку перспективу, а для забезпечення поточних потреб Сил оборони та підготовки закупівель на початок наступного року.

    Про це 30 серпня під час зустрічі з журналістами заявив міністр оборони Євгеній Хмара. Інформацію одночасно підтвердили кілька українських медіа, кореспонденти яких були присутні на зустрічі.

    При цьому у Міноборони вже визначили щонайменше два основні способи, якими спробують закрити фінансовий розрив.

    Перший — отримати раніше частину європейського фінансування, запланованого на 2027 рік.

    Другий — переконати держави, які поки не долучилися до відповідної фінансової рамки, надати Україні гроші, а партнерів, які вже беруть участь у підтримці, — збільшити свої внески.

    За словами Хмари, Україна збирається говорити з партнерами не просто про абстрактну потребу «дати більше грошей». Київ хоче представляти конкретні оборонні проєкти, їхню мету, необхідні ресурси, очікуваний результат і строки реалізації.

    Тобто модель фінансування поступово має переходити до принципу: ось конкретне завдання Сил оборони — ось проєкт, необхідний для його виконання — ось необхідна сума і результат, який Україна отримає після фінансування.

    Звідки взялася «дірка» у $27 млрд

    Сама цифра з’явилася не сьогодні.

    Про дефіцит фінансування оборони президент Володимир Зеленський говорив ще під час зустрічі «коаліції охочих» напередодні Дня Незалежності.

    І тут є принципово важливе уточнення: йдеться не просто про те, що уряд раптово виявив нестачу $27 млрд.

    Значну частину коштів, які мали витрачатися у другій половині 2026 року, використали раніше, щоб профінансувати нагальні потреби війська, зокрема оборонні закупівлі та виробництво. Тепер цей фінансовий ресурс необхідно компенсувати.

    За інформацією, яку раніше озвучував Зеленський, приблизно $8–10 млрд із загальної потреби пов’язані із забезпеченням початку 2027 року — передусім із закупівлею зброї та іншого необхідного для Сил оборони.

    Ще близько $20 млрд припадає на зарплати військовослужбовців, виплати сім’ям загиблих та інші оборонні видатки.

    Тобто $27 млрд — це не лише гроші на нові ракети, безпілотники чи бронетехніку.

    Йдеться одночасно про утримання армії, соціальні виплати та продовження закупівель озброєння.

    Європу можуть попросити дати гроші 2027 року вже зараз

    Перший сценарій, який сьогодні прямо назвав Хмара, — перенесення частини майбутнього європейського фінансування на більш ранній термін.

    І це може стати одним із головних питань переговорів Києва з Брюсселем найближчим часом.

    Європейський Союз сформував для України кредитну рамку на €90 млрд, розділивши фінансування на дві частини — по €45 млрд на 2026 та 2027 роки. Київ хоче отримати частину коштів, запланованих на наступний рік, достроково, щоб закрити нинішню потребу.

    Таким чином Україна фактично пропонує не створювати нову програму з нуля, а змінити графік уже передбаченого фінансування.

    Це потенційно може бути швидшим шляхом, ніж домовлятися про абсолютно новий багатомільярдний пакет.

    Але проблема очевидна: якщо частину грошей 2027 року витратити вже зараз, постає питання, чим компенсувати відповідну потребу наступного року.

    Саме тому Київ паралельно шукає додаткові джерела.

    Другий варіант — нові країни та більші внески

    Хмара повідомив, що Міноборони вже визначило держави, з якими планує провести окремі переговори.

    Йдеться про дві групи партнерів.

    Перша — країни, які ще не долучилися до чинної фінансової рамки підтримки України.

    Друга — держави, які вже допомагають, але потенційно здатні збільшити свої внески.

    Міністр не назвав публічно конкретний перелік таких держав.

    Однак принцип переговорів він описав досить чітко: Україна має показувати партнерам не загальне прохання про допомогу, а конкретний військовий результат, який можна отримати за ці кошти.

    Це особливо важливо на п’ятому році повномасштабної війни, коли західним урядам дедалі частіше необхідно пояснювати власним парламентам та виборцям, на що саме витрачаються кошти для України.

    Гроші потрібні не лише для «сьогодні», а й для зброї 2027 року

    Одна з причин, чому фінансування необхідно знаходити вже зараз, полягає у специфіці оборонних закупівель.

    Складні системи озброєння неможливо замовити 1 січня і отримати 2 січня.

    Виробникам необхідні авансові платежі, контракти на комплектуючі, виробничі потужності та час.

    Тому частина грошей, які формально стосуються потреб 2027 року, має бути витрачена ще у 2026-му.

    За даними Euronews, приблизно €6 млрд із фінансової потреби стосуються саме авансових платежів за озброєння, яке Україна повинна отримати вже на початку наступного року.

    Якщо такі контракти не профінансувати зараз, проблема проявиться не сьогодні, а через кілька місяців — коли необхідна зброя просто не буде готова.

    Частину європейських грошей Україна вже отримала

    При цьому Європа вже фінансує конкретні оборонні програми.

    30 липня Україна отримала €3,47 млрд від ЄС у межах Ukraine Support Loan.

    Міноборони повідомляло, що ці кошти спрямовуються на кілька ключових напрямів: посилення протиповітряної оборони та авіаційних спроможностей, масштабування виробництва безпілотників, розвиток ракетних програм та загальне зміцнення обороноздатності.

    Це показує, що механізм прямого європейського фінансування вже працює.

    Тепер питання полягає в його масштабі та швидкості.

    Чому $27 млрд критично важливі саме зараз

    Фінансова проблема виникла у момент, коли Україні необхідно одночасно вкладати гроші одразу у кілька надзвичайно дорогих напрямів.

    Один із них — ППО.

    Напередодні Дня Незалежності Зеленський заявляв партнерам про гостру потребу України у ракетах-перехоплювачах для Patriot. Reuters повідомляло, що Київ хотів би отримати щонайменше 300 таких ракет на тлі посилення російських ракетно-дронових атак.

    Другий напрям — безпілотники та перехоплювачі.

    І саме сьогодні Хмара повідомив ще одну важливу деталь: Україна вже провела польові випробування чотирьох потенційних систем для перехоплення реактивних російських дронів.

    Наступне завдання — довести ці рішення до необхідного рівня та масштабувати їхнє виробництво до тисяч одиниць.

    А масштабування будь-якої нової зброї — це знову гроші.

    Третій напрям — далекобійні спроможності України.

    Четвертий — звичайне забезпечення величезної армії: зарплати, виплати, боєприпаси, ремонт техніки, логістика.

    Тому дефіцит у $27 млрд з’явився у дуже незручний момент: Росія не демонструє намірів згортати війну, інтенсивність ударів залишається високою, а Україна одночасно має фінансувати нинішні бойові дії та вже зараз готувати армію до 2027 року.

    Чи означає це, що «грошей на ЗСУ немає»

    Ні — і тут важливо не перебільшувати.

    Цифра $27 млрд не означає, що завтра припиняться виплати військовим або закупівлі зброї.

    Йдеться про фінансову потребу, яку необхідно закрити для виконання запланованих оборонних видатків.

    Більше того, Міноборони заявляє, що вже має сценарії її покриття.

    Але масштаб проблеми применшувати теж не варто.

    $27 млрд — величезна сума навіть для країни, яка отримує значну міжнародну підтримку. А використання частини коштів наступного року наперед фактично означає, що фінансова дискусія просто переноситься далі.

    Саме тому другий напрям — залучення нових партнерів і збільшення внесків чинних союзників — може бути навіть важливішим за дострокове використання європейського кредиту.

    Київ хоче продавати партнерам не «потребу», а результат

    І тут заява Хмари містить, можливо, найцікавіший сигнал.

    Україна змінює аргументацію у переговорах про військову допомогу.

    Замість моделі «нам необхідно $X млрд для продовження оборони» Міноборони хоче пропонувати партнерам конкретні проєкти з вимірюваним результатом.

    Це можуть бути, наприклад, певні обсяги виробництва дронів, систем перехоплення, ракет або інших спроможностей — хоча конкретних проєктів Хмара сьогодні публічно не назвав.

    Сам міністр сформулював принцип так: партнери повинні бачити, які завдання стоять перед Силами оборони, які проєкти необхідні для їх виконання, якого результату вони дадуть і в які строки.

    І це може бути принципово важливим для наступного етапу війни.

    Адже Україна зараз одночасно має дві фінансові проблеми: знайти десятки мільярдів доларів, щоб армія могла продовжувати воювати сьогодні, і не «проїсти» при цьому ресурси, які потрібні їй уже на початку 2027 року.

    Саме тому цифра $27 млрд — не просто черговий показник бюджетного дефіциту.

    Це фактично ціна фінансового мосту, який Україні потрібно побудувати між нинішнім етапом війни та наступним роком.

    І часу для цього небагато.

  • Норвегія готує Україні ще $9,2 млрд: більшість коштів піде на оборону

    Норвегія готує Україні ще $9,2 млрд: більшість коштів піде на оборону

    Уряд Норвегії планує зберегти надзвичайну підтримку України у 2027 році на рівні 85 млрд норвезьких крон, що становить близько $9,2 млрд. Такий самий обсяг фінансування передбачено і на 2026 рік. Більша частина майбутнього пакета має бути спрямована на військову допомогу Україні.

    Про це 23 серпня повідомив уряд Норвегії. Остаточно кошти має схвалити норвезький парламент — Стортинг. Прем’єр-міністр Йонас Гар Стьоре передав пропозицію уряду президенту України Володимиру Зеленському під час зустрічі в Києві.

    За словами Стьоре, Норвегія має намір і надалі підтримувати Україну як у військовій, так і в цивільній сферах.

    «Норвегія продовжуватиме підтримувати оборонну боротьбу України. Україну чекає важка зима. Зараз ми даємо чіткий сигнал, що Норвегія й надалі буде поруч — як у цивільній, так і у військовій сферах», — заявив прем’єр.

    Стьоре наголосив, що допомога Україні має значення не лише для самої країни, а й для всієї європейської системи безпеки. За його словами, підтримка та майбутнє відновлення України напряму пов’язані зі стабільністю Європи.

    Фінансування здійснюватиметься через Програму Нансена для України — довгостроковий механізм норвезької підтримки, який охоплює військову, гуманітарну та фінансову допомогу. Програму започаткували у 2023 році, а згодом суттєво розширили та продовжили до 2030 року. Загальний фінансовий обсяг програми на 2023–2030 роки наразі становить 274,5 млрд норвезьких крон.

    Норвезький уряд уточнив, що основна частина 85 млрд крон у 2027 році, як і раніше, має бути спрямована на військову підтримку. Серед іншого передбачається фінансування закупівель продукції безпосередньо в української оборонної промисловості. Точне співвідношення між військовою та цивільною допомогою уряд оголосить пізніше.

    У 2026 році Норвегія також виділяє Україні 85 млрд крон. Із цієї суми 70 млрд крон спрямовуються на військову підтримку, а 15 млрд — на цивільні потреби. Серед пріоритетних напрямків військової допомоги цього року Осло називав безпілотники, протиповітряну оборону, артилерійські боєприпаси, а також підготовку й оснащення українських військових підрозділів.

    Таким чином, якщо Стортинг схвалить нову пропозицію уряду, Норвегія другий рік поспіль збереже допомогу Україні на одному з найвищих рівнів від початку повномасштабної війни.

    Оголошення пролунало під час візиту Стьоре до Києва 23 серпня. Норвезький прем’єр прибув до української столиці разом із лідерами інших країн Північної Європи та Балтії напередодні 35-ї річниці Незалежності України. Візит має продемонструвати подальшу політичну та практичну підтримку Києва на тлі російської агресії.

    Норвегія є одним із найбільших донорів України у співвідношенні з розміром власної економіки та населення. Програма Нансена спочатку передбачала 75 млрд крон протягом п’яти років — з 2023 до 2027 року, однак після продовження війни її неодноразово розширювали. У 2024 році норвезькі політичні партії домовилися продовжити програму до 2030 року, а наступними рішеннями її загальний бюджет був суттєво збільшений.

    Значна частина норвезької військової допомоги останніми роками спрямовувалася на посилення української ППО, закупівлю боєприпасів, безпілотних систем, підтримку морських спроможностей, навчання військовослужбовців та спільні оборонні проєкти.

    Стьоре наголосив, що Осло розглядає допомогу Україні не як короткостроковий захід, а як стратегічну інвестицію у безпеку Європи. Уряд Норвегії також сигналізує, що готовий зберігати значні обсяги допомоги незалежно від тривалості війни та паралельних дипломатичних процесів.

  • Москва озброює Тегеран через Каспій: Росія допомагає Ірану відновлювати ракети та дрони

    Москва озброює Тегеран через Каспій: Росія допомагає Ірану відновлювати ракети та дрони

    Росія посилює військову підтримку Ірану та використовує Каспійське море для постачання вибухових речовин, боєприпасів і компонентів для безпілотників. Ці поставки можуть допомогти Тегерану швидше відновити ракетний і дроновий арсенал після масштабних втрат у війні зі США та Ізраїлем.

    Про новий етап російсько-іранського військового співробітництва повідомляють американські медіа з посиланням на розвідувальні та урядові дані. Інформація про маршрут через Каспій підтверджується й попередніми повідомленнями західних посадовців: ще навесні стало відомо, що Москва перевозить до Ірану компоненти для безпілотників саме цим шляхом.

    Каспійський маршрут має для обох країн принципове значення. Росія та Іран не мають спільного сухопутного кордону, однак обидві держави мають довгі узбережжя Каспійського моря. Воно фактично дозволяє їм організувати прямий транспортний коридор, який значно складніше контролювати або перехоплювати західним державам.

    На відміну від Перської затоки або Червоного моря, у Каспії немає постійної військової присутності США та інших західних країн. Його узбережжя належить Росії, Ірану, Азербайджану, Казахстану та Туркменістану. Саме тому ця акваторія перетворилася на важливу логістичну ланку російсько-іранської співпраці.

    Іран втратив значну частину дронів

    Потреба Тегерана у швидкому переозброєнні виникла після масштабних бойових дій із США та Ізраїлем.

    За оцінками американських посадовців, які з’являлися ще у травні, Іран міг втратити приблизно 60% свого дронового арсеналу. За таких умов регулярні поставки комплектуючих із Росії дозволяють значно швидше відновлювати запас безпілотників.

    Йдеться не тільки про готові апарати. Для масового виробництва ударних БпЛА критично важливими є двигуни, електроніка, системи навігації, вибухові компоненти та інші комплектуючі.

    Якщо ці поставки відбуваються стабільно, Іран може швидше компенсувати втрати та знову накопичувати засоби для тривалих ударних кампаній.

    Тепер до компонентів для безпілотників, за новою інформацією, додаються вибухові речовини та боєприпаси, що робить допомогу Москви значно ширшою.

    Поставки вже намагалися зупинити ударами

    Важливість Каспійського маршруту добре розуміє і Ізраїль.

    18 березня ізраїльські ВПС завдали ударів по портовій інфраструктурі Бандар-Анзалі на півночі Ірану. Ізраїльські військові підтверджували атаки на об’єкти іранського флоту в районі порту на узбережжі Каспійського моря.

    Західні джерела тоді повідомляли, що Бандар-Анзалі був одним із ключових пунктів російсько-іранського транспортного маршруту. Через нього могли проходити російські озброєння, боєприпаси та інші товари, які Москва передавала Тегерану.

    Після ударів з’являлися припущення, що логістичний канал вдалося щонайменше тимчасово порушити.

    Однак подальші повідомлення свідчать, що транспортування через Каспій не припинилося. Навпаки, Росія, схоже, продовжує використовувати цей маршрут для допомоги Ірану у відновленні військових запасів.

    Іран уже використовує ракети та дрони проти американців

    Для США російські поставки мають безпосередній військовий вимір.

    Після початку масштабного конфлікту Іран неодноразово атакував американські об’єкти на Близькому Сході ракетами та безпілотниками.

    У липні американські сили повідомляли про чергові пуски іранських балістичних ракет у напрямку військових об’єктів США. Також удари та спроби атак фіксували у Кувейті, Бахрейні та Іраку.

    У середині липня Тегеран заявляв про удари дронами по американських військових позиціях у Кувейті. Одночасно під атаками опинялися об’єкти критичної інфраструктури регіону.

    Ще на початку липня американські військові завдали ударів приблизно по 90 іранських цілях. У відповідь Корпус вартових ісламської революції заявив про запуск ракет і дронів по базах США у Кувейті та Бахрейні.

    Тобто озброєння, яке Іран зараз намагається відновити за допомогою Росії, використовується не лише як стратегічний резерв. Воно безпосередньо необхідне Тегерану для продовження протистояння зі Сполученими Штатами та їхніми союзниками на Близькому Сході.

    Росія могла піти ще далі — до передачі розвідданих

    Постачання боєприпасів і компонентів — не єдина форма можливої російської допомоги Ірану.

    Ще в березні американські посадовці повідомляли, що Росія передавала Тегерану інформацію про розташування американських військових об’єктів, кораблів та літаків на Близькому Сході.

    За даними The Washington Post, йшлося про досить масштабну розвідувальну підтримку. Росія нібито передавала Ірану координати американських військових активів після початку бойових дій.

    Це суттєво змінює характер співпраці Москви і Тегерана.

    Якщо Росія одночасно допомагає Ірану відновлювати ракети й безпілотники та передає інформацію про потенційні цілі, вона фактично може впливати не лише на здатність Тегерана виробляти зброю, а й на ефективність її застосування.

    Остаточних публічних висновків американської розвідки щодо всіх епізодів такої підтримки немає.

    Водночас сам факт передачі Росією інформації про розташування американських сил підтверджували одразу кілька американських посадовців.

    Зеленський теж говорив про російську допомогу Ірану

    Україна також звертала увагу на зв’язок між російсько-іранським військовим партнерством та атаками на американські сили.

    Президент Володимир Зеленський заявляв, що Москва передає Ірану супутникову інформацію про американські та союзницькі військові об’єкти в регіоні.

    У липні він говорив, що російська розвідка могла здійснювати спостереження за базами у Бахрейні, Йорданії та Кувейті, після чого відповідна інформація передавалася Ірану для планування атак. Reuters також повідомляв про ці заяви на тлі українських ударів по суднах, які Київ пов’язував із перевезенням військових вантажів у Каспії.

    Таким чином, для України російсько-іранська співпраця перетворюється на своєрідне дзеркало попередніх років.

    На початку повномасштабної війни саме Іран постачав Росії сотні ударних безпілотників, які Москва застосовувала проти українських міст та енергетичної інфраструктури. Білий дім ще у 2023 році підтверджував отримання Росією сотень іранських БпЛА.

    Пізніше Reuters повідомляв і про передачу Іраном Росії великої кількості балістичних ракет.

    Тепер напрям допомоги частково змінився — Росія постачає озброєння та технології Ірану.

    Москва отримує вигоду від війни США з Іраном

    У російської допомоги Тегерану є не лише союзницький, а й стратегічний мотив.

    Продовження конфлікту на Близькому Сході відволікає військові ресурси США від інших напрямків.

    Ще навесні американські медіа повідомляли, що частина російських еліт бачить у затяжній війні США з Іраном вигоду для Москви. Такий конфлікт може підвищувати світові ціни на нафту та одночасно змушувати Вашингтон перекидати ракети, літаки, системи ППО та інші ресурси на Близький Схід замість їх використання в Європі.

    Американська військова присутність у регіоні вже суттєво зросла.

    На початку року США концентрували біля Ірану десятки літаків і близько 12 бойових кораблів. У лютому кількість перекинутих до Європи та Близького Сходу американських літаків перевищила 150.

    Війна також змушує Вашингтон витрачати значні запаси засобів протиракетної оборони.

    Для Росії це потенційно означає менше американських ресурсів, які могли б бути спрямовані на підтримку України.

    Військове партнерство Росії та Ірану змінилося

    Відносини Москви й Тегерана протягом кількох років пройшли суттєву трансформацію.

    Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Іран став одним із ключових постачальників зброї для Москви. Саме іранські Shahed стали основою російської кампанії далекобійних дронових ударів.

    Згодом Росія розгорнула власне масштабне виробництво безпілотників на основі іранських технологій.

    Тепер уже Москва здатна допомагати Ірану відновлювати втрачений потенціал.

    Каспійське море при цьому перетворюється на ключову транспортну артерію між двома країнами. Воно дозволяє переміщувати вантажі фактично без ризику прямого перехоплення американським флотом.

    Навіть удари Ізраїлю по Бандар-Анзалі не змогли остаточно перекрити цей канал.

    Саме тому нові поставки можуть мати довгострокове значення для всієї війни на Близькому Сході: Москва допомагає Тегерану швидше відновлювати потенціал, який США та Ізраїль намагаються системно знищувати.

    А для Росії продовження війни дає ще одну стратегічну перевагу — чим більше американської зброї, уваги й ресурсів буде спрямовано на Іран, тим складніше Вашингтону одночасно підтримувати інші напрямки, передусім Україну.

  • Україна отримала рекордні 7,2 млрд євро військової допомоги за місяць: хто найбільше підтримав ЗСУ

    Україна отримала рекордні 7,2 млрд євро військової допомоги за місяць: хто найбільше підтримав ЗСУ

    У червні 2026 року Україна отримала від міжнародних партнерів 7,2 млрд євро військової допомоги. Це найбільший місячний обсяг підтримки після припинення американського фінансування та один із найвищих показників від початку повномасштабного вторгнення Росії.

    Про це пише Euractiv із посиланням на дані Кільського інституту світової економіки.

    За даними Ukraine Support Tracker, черневий показник став найбільшим із квітня 2024 року. Тоді міжнародні партнери надали Україні військової допомоги на 9,04 млрд євро. Водночас червень 2026 року став третім за обсягом місячної військової підтримки від початку повномасштабної війни.

    Різке зростання допомоги значною мірою пояснюється новим фінансуванням з боку Європейського Союзу. У травні та червні європейські інституції виділили Україні 4,3 млрд євро військової допомоги в межах Кредиту ЄС на підтримку України.

    Керівник проєкту Ukraine Support Tracker Таро Нішикава назвав швидкий запуск кредитного механізму позитивним сигналом для України. За його словами, нове фінансування демонструє готовність європейських партнерів збільшувати підтримку української оборони.

    Значний внесок у червневий показник зробили й окремі європейські держави. Німеччина спрямувала на підтримку української армії близько 700 млн євро, Данія — 600 млн євро, а Нідерланди — 500 млн євро.

    Таким чином, саме європейські країни та інституції стали основним джерелом різкого збільшення військової допомоги Україні в червні.

    Водночас високий показник одного місяця не означає, що загальний рівень довгострокової підтримки повернувся до попередніх значень. Після припинення американського фінансування у лютому 2025 року середньомісячний обсяг військової допомоги Україні скоротився.

    До припинення американського фінансування міжнародні донори в середньому надавали Україні близько 3,46 млрд євро військової допомоги щомісяця. Після лютого 2025 року цей показник знизився до приблизно 2,94 млрд євро на місяць.

    Отже, червневі 7,2 млрд євро суттєво перевищили середній рівень підтримки після припинення американського фінансування. Проте дослідники наголошують, що для стабільного забезпечення України важливими залишаються не лише окремі великі транші, а й передбачуваність та довгостроковість допомоги.

    Окремою проблемою залишається залежність європейських держав від американських оборонних технологій та озброєння. Попри скорочення прямої фінансової допомоги США Україні, американська зброя продовжує відігравати значну роль у забезпеченні української армії.

    Європейські країни дедалі частіше закуповують американське озброєння для подальшої передачі Україні або використовують поставки з американських запасів.

    Аналітик Ukraine Support Tracker Федеріко Мелласе зазначив, що Сполучені Штати залишаються ключовим постачальником таких систем, як Patriot. За його словами, Європа наразі має лише обмежені альтернативи для швидкого заміщення американських систем протиповітряної оборони.

    Це особливо важливо для України, яка регулярно стикається з масштабними російськими ракетними та дроновими атаками. Потреба в системах ППО та ракетах-перехоплювачах залишається однією з ключових складових міжнародної військової підтримки.

    Водночас структура допомоги поступово змінюється. Все більшого значення для партнерів набувають постачання безпілотників та інвестиції у виробництво озброєння безпосередньо в Україні.

    Раніше повідомлялося, що в перші чотири місяці 2026 року загальний обсяг фінансової та гуманітарної допомоги Україні помітно скоротився. На цьому тлі зростання саме військової підтримки у червні стало важливим сигналом для української оборони.

    Таким чином, 7,2 млрд євро військової допомоги за один місяць стали значним результатом для України після скорочення прямого американського фінансування. Однак аналітики наголошують, що головним викликом залишається забезпечення стабільних поставок у довгостроковій перспективі, зокрема критично важливих систем ППО, боєприпасів та іншого озброєння.